Велика П'ятниця 

Ось пощастить слузі  моєму; він вознесеться, піде вгору, стане вельми великим. І як вражалися численні, – так був спотворений його вигляд, що майже перестав бути виглядом чоловіка, і його подоба була не такою, як в людських синів, – так численні народи будуть дивуватись, царі  затулять рота свого; бо таке побачать, що їм не оповідалось, дові даються про таке, чого не чули. Хто б пові рив тому, що ми чули? Кому рамено Господнє об’явилось? Він, мов той пагін, виріс перед Ним, мов корінь із землі  сухої. Не було в ньому ні виду, ні краси, щоб на нього споглядати, – ні вигляду не було у ньому, щоб нам подобатись. Зневажений, останній між людьми, чоловік бoлів і той, хто знає, що таке страждати; немов людина, що перед нею обличчя закривають, зневажений, і ми його нізащо мали. Та він наші недуги взяв на себе, він ніс на собі  наші болі. Ми ж, ми гадали, що його покарано, що Бог його побив, принизив. Він же був поранений за гріхи наші, роздавлений за беззаконня наші. Кара, що нас спасає, була на ньому, і його ранами ми вилікувані. Усі , як вівці, ми блукали; кожен ходив своєю дорогою; провини нас усіх Господь поклав на нього. Його мордовано, та він упокорявся і не розтуляв своїх уст; немов ягня, що на зарі з ведуть його, немов німа вівця перед обстригачами, не відкривав він уст. Насильством і судом його усунули. Хто вболівав за його потомство? Адже його вирвано з землі  живих, за злодіяння Мого народу його побито аж до смерті. Гріб йому призначили разом з безбожними, і з злочинцями його могила, хоч він і не вчинив на- сильства, і не було обману в устах у нього. Та Господь схоті в придавити його стражданням. Якщо він принесе своє життя в жертву умилостивлення, то узрить потомство, житиме довго, і рука його вчинить успі шно волю Господню. Пі сля труді в душі  своєї він побачить світло і насититься своїм знанням. Слуга Мій виправдає багатьох, їхні беззаконня понесе на собі . Тому Я дам йому, як пай, премногих; він з сильними буде ділити здобич, адже видав на смерть свою душу і був зачислений до лиході їв; а він узяв на себе гріхи багатьох і за винуватих заступався. Слово Боже.

1.Господи, я покладав надію на Тебе, †

тож хай не буду засоромлений навіки. *

У своїй праведності мене визволь.

У Твої руки дух мій ввіряю. *

Ти викупив мене, Господи, Боже правди.

2.Для усіх моїх ворогів я посміховищем став,

      також для моїх сусідів, †

і страховищем для моїх знайомих: *

вони, коли бачили мене надворі, втікали геть від мене.

Мене забули, наче померлого, викинули з серця; *

я став як розбитий глечик.

3.Я ж на Тебе, Господи, покладаю надію. *

Я сказав: «Ти є моїм Богом. †

У Твоїх руках моя доля».

Спаси мене від руки моїх супостатів *

і від тих, хто мене гонить.

4.Засяй на слугу Твого світлом свого обличчя, *

спаси мене у своєму милосерді.

Тож всі ви, які надієтеся на Господа, будьте мужні, *

і нехай міцне буде ваше серце!

Брати! Маючи великого Первосвященика, який пройшов небеса, – Ісуса, Божого Сина, – тримаймося визнання. Адже маємо не такого Первосвященика, який не може співчувати нашим слабкостям, але який подібно до нас був випробуваний у всьому, за винятком гріха. Тому приступаймо сміливо до престолу благодаті, щоб одержати милість і знайти благодать для своєчасної допомоги. Христос, за днів своє ї плоті, з великим риданням і слізьми заніс благання і молитви до Того, хто може спасти Його від смерті, і був вислуханий за благочестя; хоча був Він Сином, проте навчився послуху через те, що постраждав. Досягнувши досконалості, Він став причиною вічного спасіння для всіх, хто Йому покі рний.  Слово Боже.

Христос став для нас слухняним аж до смерті,

і то смерті хресної.

Тому й Бог звеличив Його та дав Йому Ім’я,

яке є понад всіма іменами.

– слова Христа; Є. – слова євангеліста; О. – слова іншої особи (однієї);

К. – слова кількох осіб або натовпу (багатьох).

Опис Страстей читається без свічок, кадила, привітання люду (“Господь з вами”) та без роблення знаку хреста на книзі. Опис може читати також лектор, але слова Христа, по можливості, має читати головний служитель.

Є.  Того часу Ісус зі своїми учнями перейшов на другий бік потоку Кедрону, де був сад, до якого ввійшов Він та Його учні. Знав же це місце і Юда, зрадник Його, бо часто Ісус збирався там зі своїми учнями. Тож Юда, взявши загін воїнів і слуг первосвящеників та фарисеїв, прийшов туди зі смолоскипами, світильниками та зброєю. Ісус, знаючи все, що мало з Ним статися, вийшов і каже їм:

Кого шукаєте?

Є.  Йому відповіли:

К.  Ісуса Назарянина!

Є.  Каже їм:

То Я є!

Є.  Стояв з ними і Юда, зрадник Його. Коли ж Він сказав їм: “То Я є!” – вони подалися назад і попадали на землю. Він знову запитав їх:

Кого шукаєте?

Є. Вони ж сказали:

К.  Ісуса Назарянина.

Є.  Ісус відповів:

Я ж сказав вам, що то Я є. Тож якщо Мене шукаєте, то відпустіть цих, хай ідуть.

Є.  Щоби сповнилося те слово, яке Він сказав: “З тих, кого Ти дав Мені, Я не втратив жодного з них”. Тоді Симон-Петро, маючи меча, витягнув його, вдарив слугу первосвященика й відтяв йому праве вухо; ім’я ж того слуги – Малх. Та Ісус сказав Петрові:

Сховай меча в піхви. Невже Мені не пити чаші, яку дав Мені Отець?

Є.  Тоді  загін воїнів, тисяцький і слуги юдеїв схопили Ісуса і зв’язали Його та повели спочатку до Анни. Він же був тестем Каяфи, який був того року первосвящеником. Це був той Каяфа, який дав пораду юдеям, що краще одні й людині вмерти за народ. А за Ісусом ішов слі дом Симон-Петро та ще один учень. Цей же учень був знайомий первосвященикові, тож він і увійшов разом з Ісусом до подвір’я первосвященика. А Петро стояв біля дверей ззовні. Тоді  вийшов учень, який був знайомий первосвященикові, сказав одвірній й провів Петра. А служниця-одвірна й каже Петрові:

О.  Чи і не ти з учнів цього чоловіка?

Є.  Той відповів:

О.  Я ні!

Є.  Стояли також раби й слуги, які розпалили вогнище, оскільки було холодно, і грілися. Петро також стояв з ними й грівся. А первосвященик запитав Ісуса про Його учнів та про Його вчення. Ісус відповів йому:

Я говорив світові відкрито. Я завжди навчав у синагозі й в храмі, де сходяться всі юдеї, і таємно не говорив нічого. Чому ти Мене питаєш? Запитай тих, які слухали, що Я говорив їм. Ось вони знають, що Я говорив.

Є.  Коли Він це сказав, то один з присутніх слуг завдав удару по щоці, промовивши:

О.  Оце так Ти відповідаєш первосвященикові?

Є.  Ісус йому відповів:

Якщо Я зле сказав, то доведи, що зле; якщо ж добре, то чому Мене б’єш?

Є.  Тоді Анна послав Його зв’язаним до первосвященика Каяфи. А Симон-Петро стояв і грівся. І тут запитали його:

К.  А чи і не ти з Його учнів?

Є.  Він заперечив і сказав:

О.  Я ні!

Є.  Один із слуг первосвященика, родич того, якому Петро відтяв вухо, каже:

О.  Чи не тебе я бачив з Ним у саду?

Є.  Тоді знову Петро відрікся. І враз заспівав півень.
А  Ісуса  повели  від  Каяфи у преторій. Був же ранок. І вони не ввійшли до преторію, щоб не опоганитися, але щоб могли їсти Пасху. Тоді Пилат вийшов до них назовні і каже:

О.  Яке обвинувачення висуваєте проти цього чоловіка?

Є.  Вони йому у відповідь сказали:

К.  Якби Він не був злочинцем, ми не видали б Його тобі.

Є.  Тоді Пилат їм сказав:

О.  Візьміть Його ви і судіть Його за вашим законом!

Є.  Сказали йому юдеї:

К.  Нам не можна нікого страчувати, –

Є.  щоби сповнилося Ісусове слово, яке Він сказав, зазначаючи, якою смертю мав померти.
Тоді Пилат знову ввійшов у преторій, покликав Ісуса і запитав Його:

О.  Чи Ти Цар юдеїв?

Є.  Ісус відповів:

Чи ти це від себе говориш, чи інші тобі сказали про Мене?

Є.  Пилат відповів:

О.  Хіба я юдей? Твій народ і первосвященики видали Тебе мені. Що Ти зробив?

Є.  Ісус відповів:

Царство Моє не від цього світу; якби Моє царство було від цього світу, Мої слуги воювали би, щоб Я не був виданий юдеям. Нині ж Моє царство не звідси.

Є.  Тоді Пилат Його запитав:

О.  То Ти таки Цар?

Є.  Ісус відповів:

Це ти кажеш, що Я Цар. Я для того народився і для того прийшов у світ, щоби дати свідчення істині. Кожний, хто від істини, слухає Мій голос.

Є.  Каже Йому Пилат:

О.  А що таке істина?

Є.  І сказавши це, він знову вийшов до юдеїв і сказав їм:

О.  Жодної провини я в Ньому не знаходжу. Та є у вас звичай, щоб я вам відпускав одного на Пасху. Чи хочете, щоб я вам відпустив Царя юдеїв?

Є.  Тоді вони знову закричали, вигукуючи:

К.  Не Його, а Варавву! –

Є.  Варавва ж був розбійником.
Тоді Пилат узяв Ісуса й відшмагав бичем. А воїни, сплівши вінок із терну, поклали Йому на голову й обгорнули Його багряним одягом; вони підходили до Нього й казали:

К.  Радій, Царю юдеїв! –

Є.  і били Його по щоках. І Пилат знову вийшов назовні і сказав їм:

О.  Ось виводжу Його вам назовні, щоб ви знали, що жодної провини я не знаходжу в Ньому.

Є.  Вийшов Ісус назовні, маючи на собі терновий вінок та багряний одяг. І Пилат каже їм:

О.  Оце – Людина!

Є.  Та коли побачили Його первосвященики й слуги, то закричали, гукаючи:

К.  Розіпни, розіпни!

Є.  Каже їм Пилат:

О.  Візьміть і розіпніть Його ви, бо я не знаходжу в Ньому провини.

Є.  Юдеї відповіли йому:

К.  Ми маємо Закон, і за Законом Він повинен померти, бо Божим Сином сам себе вчинив!

Є.  Тож коли Пилат почув це слово, то ще більше злякався. Ще раз зайшов у преторій і каже Ісусові:

О.  Звідки Ти?

Є.  Ісус же не дав йому відповіді. Тоді каже Йому Пилат:

О.  До мене не говориш? Хіба не знаєш, що маю владу Тебе відпустити і маю владу розіп’яти Тебе?

Є.  Ісус йому відповів:

Не мав би ти жодної влади наді Мною, якби не була вона тобі дана з висоти. Тому той, хто Мене видав тобі, має більший гріх.

Є.  Відтоді Пилат намагався відпустити Його, та юдеї закричали, гукаючи:

К.  Якщо Його відпустиш, ти не є другом кесаря! Кожний, хто себе робить царем, противиться кесареві!

Є. Тож, почувши ці слова, Пилат вивів Ісуса назовні, сів на місце судді, що зветься Літoстротос, – єврейською мовою: Габбатa. Була ж п’ятниця, день Приготування перед Пасхою, близько шостої години. І він каже юдеям:

О.  Ось ваш Цар!

Є.  Тоді вони зчинили галас:

К.  Візьми, візьми та розіпни Його!

Є.  Пилат їх запитує:

О.  Вашого Царя маю розіп’яти?

Є.  Первосвященики відповіли:

К.  Ми не маємо царя, крім кесаря!

Є.  І тоді він видав Його їм, щоб був розіп’ятий.
Тож взяли Ісуса. І, несучи свій хрест, Він вийшов на місце, яке називається Череповище, – єврейською мовою: Голгофа, де розіп’яли Його, і з Ним двох інших: з одного та з другого боку, а Ісуса – посередині. Пилат же зробив напис і помістив на хресті. А було написано: “Ісус Назарянин, Цар юдеїв”. Цей напис читало багато юдеїв, тому що місце, де розіп’яли Ісуса, було поблизу міста, написано ж було по-єврейськи, по-латинськи і по-грецьки. Та юдейські первосвященики говорили Пилатові:

К.  Не пиши: “Цар юдеїв”, але: “Він сказав: Я – Цар юдеїв!”

Є.  Пилат відповів:

О.  Що я написав, – те написав!

Є.  А воїни, розіп’явши Ісуса, взяли Його одяг і розділили його на чотири частини, кожному воїнові по частині, а також хітон. Хітон був не з кусків шитий, а цільно згори тканий. Тож сказали один одному:

К.  Не роздираймо його, але киньмо жереб на нього, – кому припаде.

Є.  Це щоби збулося Писання, яке говорить: “Розділили Мій одяг між собою і за Мою одежину кидали жереб”. Воїни так і зробили.
А біля Ісусового хреста стояли Його мати, і сестра Його матері, Марія Клеопова, і Марія Магдалина. Побачивши матір і учня, який стояв поряд і якого Він любив, Ісус промовив до матері:

Жінко, ось твій син!

Є.  Потім звернувся до учня:

Ось твоя мати!

Є.  І від тієї години взяв її учень до себе.
Після цього, знаючи, що все вже звершилося, каже Ісус, аби довершилося Писання:

Прагну!

Є.  Стояла повна посудина оцту. Отже, настромивши на тростину губку, намочену в оцті, піднесли до Його уст. Спробувавши оцту, Ісус сказав:

Звершилося!

Є.  І схиливши голову, віддав духа.

Є.  Оскільки була п’ятниця, день Приготування, то юдеї, щоб не залишилися на хресті  тіла в суботу, тому що був великий день тієї суботи, просили Пилата, аби перебили їхні голінки й забрали. Тож во їни прийшли і перебили голінки першому й другому, розп’ятому з Ним. Підійшовши же до Ісуса, побачили, що Він уже помер, і не стали перебивати Йому голінок. Але один з воїнів списом проколов Йому бік, і тут же витекли кров та вода. А той, хто бачив, засвідчив, –  і правдиве його свідчення. І він знає, що каже правдиві речі, щоб і ви повірили. Бо сталося це, аби збулося Писання: “Кістка Його не буде поламана”. І знову ж, у іншому місці Писання говориться: “Будуть дивитися на Того, кого прокололи”.
Після цього Йосиф з Аримате ї, який був учнем Ісуса, – але таємним, із-за страху перед юдеями, – попросив Пилата, щоби забрати тіло Ісуса. І Пилат дозволив. Тож прийшов і забрав Його тіло. Прибув також і Никодим, який рані ше приходив вночі  до Нього, несучи суміш смирни з алое, близько ста мірок. О тже, вони взяли тіло Ісуса та обгорнули його полотнами з пахощами, – згідно зі звичаєм поховання в юдеїв. А на тому місці, де Він був розп’ятий, був сад, а в саду – нова гробниця, в які й ніколи ніхто не був похований. Тож тут і поклали Ісуса, з огляду на юдейську п’ятницю, день Приготування, бо гробниця була близько.

Слово Господнє.

Брати! Маючи великого Первосвященика, який пройшов небеса, – Ісуса, Божого Сина, – тримаймося визнання. Адже маємо не такого Первосвященика, який не може співчувати нашим слабкостям, але який подібно до нас був випробуваний у всьому, за винятком гріха. Тому приступаймо сміливо до престолу благодаті, щоб одержати милість і знайти благодать для своєчасної допомоги. Христос, за днів своє ї плоті, з великим риданням і слізьми заніс благання і молитви до Того, хто може спасти Його від смерті, і був вислуханий за благочестя; хоча був Він Сином, проте навчився послуху через те, що постраждав. Досягнувши досконалості, Він став причиною вічного спасіння для всіх, хто Йому покі рний.  

• З великим риданням і слізьми заніс благання і молитви до Того, хто може спасти Його від смерті, і був вислуханий за благочестя.Про що молився Ісус? Можемо бути впевнені, що він молився про виконання Божої волі, а отже і про те, щоб її виконати, щоб Йому вистачило сил як духовних, так і фізичних. Христос був/є повністю людиною - Йому доводилося боротися з людськими емоціями, страхом, невпевненістю і людськими рефлексами волі. Як і кожна людина, Ісус боявся таких величезних страждань і всією своєю людською сутністю хотів їх уникнути - і можливість уникнення  була в Його руках.

• Нас найбільше вражає вимір фізичних страждань Ісуса, але суть Його жертви полягала в пожертвуванні Його людської волі - в Його повному послуху Отцю, навіть ціною страждання і муки. Ісус помер не тому, що так хотів Отець, а тому, що не припиняв виконувати Його волю - незважаючи на застереження і погрози людей, яким Він заважав.

• У цьому ми можемо наслідувати Його - йти за Ним віддаючи свої різні ідеї, прагнення, зіставляючи їх насамперед з волею Отця і любов'ю до ближнього.Відрікаючись від усього, що їм протистоїть. Чи маєш таку перспективу у своєму повсякденному житті? Це стосується не лише кардинальних (переломних) рішень, але й усіх дрібних щоденних справ. Реагування на людей, стосунки з близькими, реагування на їхні потреби та проблеми, те, як ви проводите дозвілля та витрачаєте гроші, вибори покупок та  в інтернеті - як вони пов'язані з любов'ю до ближнього та послухом Отцю? І хоча був Він Сином, проте навчився послуху через те, що постраждав. Він навчився, тобто дізнався, що таке послух, будучи людиною з її слабким тілом і волею. Ісус точно знає, скільки нам коштують рішення, якими важкими вони бувають - Він знає, бо сам їх приймав.

Прошу Тебе, Господи, про чутливість до Твоїх натхнень, про чуйність  серця, щоб я не приймав рішення автоматично, так, як підказують мені мої слабкості і примхи, але вслуховувався у  Твою волю.

З Євангелія від святого Йоана

А Ісус, знаючи все, що мало з Ним статися, вийшов їм назустріч і промовив до них:
— Кого шукаєте?
Вони відповіли Йому:
— Ісуса Назарянина.
Ісус сказав їм:
— Це Я.
А з ними стояв також Юда, який Його видав. Щойно Ісус сказав їм: "Це Я", вони відступили назад і попадали на землю.
Знову Він запитав:
— Кого шукаєте?
Вони відповіли:
— Ісуса Назарянина.
Ісус промовив:
— Я вже сказав вам, що це Я.
Тож якщо Мене шукаєте, дозвольте цим піти. Так сталося, щоб здійснилося слово, яке Він сказав: "Я не втратив жодного з тих, яких Ти Мені дав". Тоді Симон Петро, маючи при собі меч, витягнув його, ударив слугу первосвященика і відрубав йому праве вухо.
Слугу ж звали Малх. А Ісус сказав Петрові: "Вклади меч у піхви. Чи ж не маю Я випити чашу, яку дав Мені Отець?" Тоді загін, трибун і юдейська сторожа схопили Ісуса і зв’язали Його.

Сьогодні — особливий день у всьому літургійному році. Велика п’ятниця — спомин смерті Ісуса Христа на хресті. Сьогодні ми слухаємо Слово Боже, яким є опис Його страстей за Євангелієм святого Івана. Той уривок, який я прочитав, є початком цих страстей: Оливний сад, боротьба Христа та Його вихід назустріч ворогам.

Святий Іван, починаючи свою Євангелію, говорить про мету приходу Христа. Щоб краще зрозуміти сьогоднішнє Євангеліє, варто звернутися до прологу, де сказано, що Світло прийшло у світ, але люди більше полюбили темряву, бо лихі були їхні вчинки. Була Світлість, але людина не захотіла її прийняти. Це Світло було відкинуте, лише деякі Його прийняли. Навіть свої не прийняли Його. Христос говорив про Себе, що Він є Світлом світу. Тим Світлом, яке Він приносив, було Його Слово. Його життєвий приклад також був Світлом.

У сьогоднішньому читанні ми бачимо протистояння Світла і темряви: Христос, якого мають видати, Христос — Світло. Події, які тут відбуваються, оповиті атмосферою темряви. Сад, занурений у темряву. Ніч, і на це місце приходить Юда зі своїми прибічниками, тими, кого йому дали первосвященики. І тепер те, що відрізняє розповідь Івана від синоптиків: синоптики кажуть, що вони прийшли з мечами й палицями, а святий Іван зазначає, що вони принесли ліхтарі, смолоскипи і зброю.

У них є зброя, але передусім — ліхтарі та смолоскипи. Серед цієї темряви вони намагаються собі допомогти. Вони намагаються розсіяти темряву, але це зовсім недоречно. Адже це лише якісь там ліхтарі, якісь там смолоскипи, якісь там джерела світла. Але що це у порівнянні зі Світлом, яким є Христос? Ніщо. Вони є символом того, що намагається зробити світ — створити сурогати світла, спиратися на щось неістинне, на щось замінне. Вони є представниками іншого способу мислення.

З одного боку — Христос із апостолами, які теж мають у собі трохи духу Христа, але ще не повністю. І з іншого боку — ворог, Юда і ті, кого він привів. І ось відбувається зустріч цих двох походів, цих двох ментальностей. Христос виходить їм назустріч. Вони приходять шукати Його. Той, кого шукають, аж ніяк не ховається. Він виходить назустріч. Більше того, в момент, коли Він говорить, ким є, стає зрозуміло, що Він є Самим Богом.

Він відкрито визнає: "Це Я". Це те саме висловлювання, яким Бог описує Свою сутність. Це саме те, що сказав Бог, об’являючись Мойсеєві на горі Синай: «Я Той, Хто Є». Я Є, Я Єгова. За ці слова — «Я є» — юдеї хапали каміння і хотіли Його вбити, бо вважали, що Він робить Себе рівним Богові. Ісус говорить це також тут, тепер: «Я є». І така реакція тих, хто прийшов Його схопити — вони падають на землю, відступають і валяться. У цих словах оживають ті, що лунали ще задовго до того — у псалмах. Не лише Христос, але й апостоли, і навіть Його вороги, включно з Юдою, багато разів молилися цими словами.

Наприклад, у 9-му псалмі: «Бо вороги мої відступають, падають і гинуть перед обличчям Твоїм». У 56-му псалмі: «Тоді відступлять вороги мої, коли я взиваю до Тебе». У 27-му псалмі: «Коли проти мене свідчать злісні свідки, самі вони хитаються і падають». Це правда, яка тут звершується. Вони приходять — і перед Божою величчю можуть лише впасти. Бо вони — символ темряви. І це постать Юди — уособлення інакшості, відокремлення. Євангелист Іван дуже чітко показує це.

Юда — зрадник. Юда належить темряві. Юда — злодій. Юда — остаточний убивця. Юда — підкорений гріху. І це все — темрява. Юда — той, хто вийшов назовні. Юда вийшов з Вечерника. Святий Августин, коментуючи це місце, каже: «Юда вийшов одразу після того, як спожив шматок хліба. І була ніч». І той, хто вийшов, сам був ніччю. Вражаюче формулювання святого Августина. Людина, яка перебуває в гріху, є ніччю, є темрявою, є відсутністю світла, є смертю.

Бо Христос говорив про Себе: «Я — Світло світу». «Я — Хліб живий». «Я — Добрий Пастир». «Я — Дорога, Істина і Життя». Сім разів Христос говорив про Себе: «Я є». І Він — справді Є. Він — Той, Хто Є. А людина, яка у гріху — вона не є. Як казала про себе свята Катерина Сієнська: «Я — та, що не є». Я є настільки, наскільки я в Бозі. Без Нього я не маю життя. І Юда — втілення кожної людини, що живе у гріху — носить у собі ніч. Христос несе у Собі світло. А Юда — темряву. 

І тепер відбувається зустріч Юди та Христа. І в цій зустрічі чітко видно: Христос — переможець. Ті, що прийшли Його схопити — хитаються і падають. Падають на землю. Христос міг би піти. Міг би зробити, що хоче. Міг би пройти по їхніх спинах, ніби залишити сад. Міг би повторити тріумфальний вхід до Єрусалима, що відбувся кілька днів тому, коли Він ішов по розстелених одежах. Тепер одяг теж на землі — разом із тими, кому він належав. Христос міг би пройти по ньому. Міг би піти до Єрусалима. Міг би шукати життя. Але Він цього не робить. Наче піднімає їх. І знову каже: «Я є».

«Дозвольте їм піти» — каже Христос. І цим показує, що Йому справді важливо. Йдеться Йому про учнів. Він зараз добровільно віддає Себе на смерть, на знищення, аби не втратити жодного з них. Оце і є думка Христа. Це світло, яке не шукає вигоди для Себе, а шукає іншу людину. Воно готове віддати своє життя. Це світло, яке має Христос. Апостоли на цьому етапі ще цього не розуміють. Абсолютно цього не розуміє Петро, який, маючи меч, вихоплює його і вдаряє слугу первосвященика. Він у цю мить ближчий до Юди та тієї когорти, що прийшла. Він теж має меч — і б’є ворогів. Христос цьому протистоїть.

Це те, що Христос передбачав у Вечернику, кажучи Петру: «Ти не маєш моєї ментальності. Ти не належиш Мені». І ось знову — той самий старий Петро. Як тоді, коли Христос хотів виявити любов до ворогів, хотів омити йому ноги — і Петро казав: «Ні, Ти не митимеш мені ніг». І тепер — знову так само: «Я не буду поводитися так. Не буду тим ідіотом, який добровільно здається в руки ворогам. За життя треба боротися!» Навіть якщо доведеться його віддати — хай. Але разом з цим, якщо можливо, ще й убити ворогів.

Такий підхід — не Христовий. Бо Христос віддає Себе в їхні руки. І тому каже Ісус до Петра: «Сховай меч до піхви». Ти нічого не розумієш із того, що відбувається. Чи ж Я не маю пити чашу, яку дав Мені Отець? Це — воля Отця, щоб Я віддав Себе в руки цих ворогів. І саме так стається: вони беруть Його, зв’язують — тільки тому, що Він Сам Себе їм віддає. Ось що відбувається з Христом. Це — боротьба світла з темрявою. Христос — це світло. Христос — це інша ментальність. Сховай меч до піхви.

Це початок Страстей. Початок боротьби, де вороги зроблять усе, щоб це Світло знищити, затоптати, вкинути в безодню пекла, поховати в гробі, завалити каменем. Кінець. Крапка. Світло — поглинуте смертю. ле цього не станеться. Ми знаємо: Велика П’ятниця — це серйозно, це велично, але це лише прелюдія до Великої Неділі. До Воскресіння Ісуса Христа. До Великої Ночі. Ночі Перемоги. Бо темрява, яка була запечатана каменем, над якою поставили варту зі зброєю — вона буде переможена. Це є любов. Це — постава Христа, Який добровільно віддається в руки ворогів, не хапається за меч, не вимагає справедливості. Це — любов, якої світ не знає.

Ми постійно повертаємося до цього, бо це — головна думка, це те, що Христос проголошує до самого кінця. А тепер виклик: Як це втілити в життя? Як побачити в собі — де я не приймаю таке світло, де мені ближче до темряви, де я схожий на Петра, який бунтується проти такої поведінки? Де я тягнуся до меча й кажу: «Досить! Так більше не можна!» Я готовий померти — але хай і вороги вмруть. Я мушу боротися за гідність, за своє життя. Я не хочу, щоб мене трактували так, як дозволяє Христос Себе трактувати: Бути ягням. Бути німою вівцею. Бути тим, хто нічого не значить. Бути зневаженим, висміяним, переслідуваним. Бути визнаним за ідіота, за злочинця, за єретика. Бути вигнаним за межі святого міста Єрусалима.

Христос, Який в одязі грішника, помирає. Це — Велика П’ятниця. Це — зіткнення, перед яким поставлений і я. Бо замало просто піти на Літургію, замало вшанувати Христа в гробі, замало оспівати Його рани й заплакати. Це все добре, це все гарно. Але в той момент, коли прийдуть несподівані випробування, чи я матиму іншу ментальність? Чи я діятиму не так, як Юда? Чи я діятиму не так, як Петро? Бо Петро інстинктивно бере меч: «Я маю меч — чому б його не використати?» А Христос роззброїв Себе. Христос ніколи нічого не застосував. Христос ніколи не мав такого імпульсу, щоб боротися за Своє життя. Навіть якщо Він скаже тому, хто Його потім ударить: «Чому Мене б’єш?», то не для того, щоб захистити Себе чи відкинути Свою поставу, а щоб поборотися за того, хто Його вдарив.

Бо Христос нічого не виграв для Себе цим запитанням. Він не отримав поблажливішого вироку, не змінив ставлення того слуги, з яким розмовляв, можливо навіть того самого, якому перед цим уздоровив вухо. Але коли ситуація змінилася, той став на службу своїм панам і забув про благодіяння, яке Христос йому вчинив. Цей слуга — ближче до Петра. Хтось говорить нечіткі слова — і він б’є Його в обличчя. Відкидає, принижує, топче. Не хоче мати з Ним нічого спільного.

Але ось вона — Велика П’ятниця. П’ятниця, яка вже передвіщає Велику Неділю. Провіщає, що світло, яким є Христос, смерть не переможе. Навіть якщо здається, що перемогла — бо смерть думає, що смерть — це останнє слово, що після смерті вже нічого не станеться.

Якщо когось перемогли, кинули в яму, в могилу — значить, усе. Кінець. Але Христос каже: ні. Це — початок. Це — початок суду. Суду, який є перемогою над темрявою, перемогою світла над пітьмою. Здається, що темрява перемогла. Але все навпаки.

Христос воскрес. Воістину воскрес! Він переміг ворогів. Переміг солдатів. Переміг смерть. Переміг усе. І сказав лише одне: у Царстві Небесному, за межею смерті, живе тільки той, хто має подобу до Нього. Усі інші — всі ті, хто ловив, хто хапав, всі революціонери — французькі, російські, мексиканські, Бог знає, скільки їх було — усі вороги цього світла, яким є Ісус Христос — усі вони залишилися в смерті. Воскресає лише той, хто подібний до Христа.

Нехай це буде те, чого ми прагнемо. Нехай наша участь у цих літургіях буде вже передсмаком того, що має з нами статися після смерті. Щоб ми вже тепер святкували те, у що віримо, на що сподіваємося, чого очікуємо після смерті. Щоб це було не щось, що прийде лише колись. Щоб уже тепер ми мали ознаки цієї перемоги. Бо мене хтось ударив, а я не витягнув меча, не відплатив ворогові, а підставив другу щоку, поборовся за нього, навіть коли упом'янув його в ім’я Христа, але борючись не за себе, а за нього.

Нехай саме це будуть ті перемоги, які є першими плодами того життя, того літа, того світла, того сонця, яким є Ісус Христос Воскреслий. Нехай Господь нам благословить і охороняє. Але сьогодні благословення не даю. Бо Церква сьогодні благословення не дає. Ми перебуваємо в очікуванні, в прагненні благословення, яке буде завершено в літургії Великої Ночі. Оце буде той момент. Не отримали ми благословення вчора, у Великий Четвер. Не отримуємо і сьогодні.

Бо ми чекаємо. Чекаємо на світло воскресіння, щоб це благословення, яким є Ісус Христос, благословення Великої Ночі, огорнуло нас усіх.

Амінь.