Великий Четвер 

Тими днями сказав Господь Мойсеєві та Ааронові в землі  Єгипетській: «Місяць цей нехай буде вам початком місяці в, перший нехай буде він вам між місяцями року. Промовте до всієї ізраїльської громади так: “Десятого дня цього місяця візьміть собі  кожен для своєї сім’ї  ягня: одне на хату. Коли ж сім’я буде замала на ціле ягня, нехай разом з найближчим у межу сусідом візьме ягня по числу душ; розрахуйте, щоб ягняти було досить для кожного, хто скільки зможе з’їсти. Ягня ж нехай вам буде без вади, самчик, одноліток; можете взяти його з баранці в або з козенят. І держатимете його до чотирнадцятого дня цього місяця, і тоді  нехай уся громада сині в Ізраїля разом заріже його надвечір. І нехай візьмуть крові й помажуть нею одвірки і наддвірок у домах, де їстимуть його. Нехай їдять м’ясо тієї самої ночі; спеченим на вогні  нехай їдять його, з опрісноками та з гіркими травами. А їстимете його ось так: стегна ваші попідперізувані, взуття ваше на ногах ваших, і посохи ваші в руках у вас; і їстимете поспішно: Пасха то Господня! Тієї ночі перейду по землі  Єгипетській і уб’ю всякого первістка в землі  Єгипетській, від людини до скотини, і над усіма богами єгипетськими вчиню суд; Я – Господь. Кров буде вам знаком по домах, де будете, і як побачу кров, мину вас, і не впаде на вас ніяка погибельна кара, коли уражу Єгипетську землю. І стане вам цей день на спомин, і ви святкуватимете його як свято Господнє; з роду в рід святкуватимете його як вічну постанову”». Слово Боже.

1.Чим я Господу віддячу *

за все добро, яке мені дав Він?

Я підійму чашу спасіння *

і прикличу Ім’я Господнє!

2.Дорогоцінна в очах Господніх *

смерть Його побожних.

О Господи, я Твій слуга і син Твоєї слугині. *

Ти розірвав мої кайдани.

3.Тобі принесу хвали жертву *

і прикличу Ім’я Господнє.

Виконаю Господу мої обіти *

перед усім Його народом.

Брати! Я прийняв це від Господа і вам передав: що Господь Ісус тієї ночі, коли був виданий, узяв хліб, і промовивши подяку, переломив і сказав: «Це – тіло Моє, воно за вас дається. Чиніть це на Мій спомин!» Так само й чашу взяв Він по вечері, й сказав: «Ця чаша – Новий Завіт у Мої й крові. Чиніть це щоразу, коли будете пити, – на Мій спомин!» Бо щоразу, як тільки будете їсти цей хліб і чашу пити, ви звіщаєте смерть Господа, аж поки Він прийде! Слово Боже.

Нову заповідь даю вам,

щоб ви любили один одного, як Я полюбив вас.

Перед святом Пасхи Ісус, знаючи, що надійшла Його година перейти з цього світу до Отця, полюбивши своїх, – тих, які у світі, – до кінця полюбив їх. Під час вечері, як диявол уже вкинув у серце Юди Іскаріотського, сина Симона, видати Його, Ісус, знаючи, що все дав Йому Отець в руки і що від Бога вийшов та до Бога йде, встав з вечері, зняв одяг і, взявши рушника, підперезався. Потім налив води до вмивальниці й почав мити ноги учням і обтирати рушником, яким був підперезаний. Підходить Він до Симона-Петра. А той каже Йому: «Господи, чи ж то Ти мені миєш ноги?» Ісус у відповідь йому сказав: «Що Я роблю, того ти нині не знаєш, але пізнаєш після цього». Каже Йому Петро: «Ти не помиєш моїх ніг повіки!» Ісус йому відповів: «Якщо не вмию тебе, не матимеш частки зі Мною». Симон-Петро каже Йому: «Господи, не тільки мої  ноги, але й руки та голову». А Ісус говорить йому: «Умитому не треба вмиватись, хіба тільки ноги, оскільки весь чистий; і ви чисті, але не всі». Адже Він знав того, хто зрадить Його, тому й сказав: «Не всі ви чисті». А коли помив їхні ноги і надів свій одяг, знову сів при столі й сказав їм: «Чи ви знаєте, що Я зробив вам? Ви називаєте Мене Вчителем і Господом, і добре ви кажете, бо Я Ним є. Отже, коли Я, Господь і Учитель, помив вам ноги, то й ви повинні мити ноги один одному. Адже Я дав вам приклад, щоб, як Я зробив вам, так робили і ви».  Слово Господнє.

Перед святом Пасхи Ісус, знаючи, що надійшла Його година перейти з цього світу до Отця, полюбивши своїх, – тих, які у світі, – до кінця полюбив їх. Під час вечері, як диявол уже вкинув у серце Юди Іскаріотського, сина Симона, видати Його, Ісус, знаючи, що все дав Йому Отець в руки і що від Бога вийшов та до Бога йде, встав з вечері, зняв одяг і, взявши рушника, підперезався. Потім налив води до вмивальниці й почав мити ноги учням і обтирати рушником, яким був підперезаний. Підходить Він до Симона-Петра. А той каже Йому: «Господи, чи ж то Ти мені миєш ноги?» Ісус у відповідь йому сказав: «Що Я роблю, того ти нині не знаєш, але пізнаєш після цього». Каже Йому Петро: «Ти не помиєш моїх ніг повіки!» Ісус йому відповів: «Якщо не вмию тебе, не матимеш частки зі Мною». Симон-Петро каже Йому: «Господи, не тільки мої  ноги, але й руки та голову». А Ісус говорить йому: «Умитому не треба вмиватись, хіба тільки ноги, оскільки весь чистий; і ви чисті, але не всі». Адже Він знав того, хто зрадить Його, тому й сказав: «Не всі ви чисті». А коли помив їхні ноги і надів свій одяг, знову сів при столі й сказав їм: «Чи ви знаєте, що Я зробив вам? Ви називаєте Мене Вчителем і Господом, і добре ви кажете, бо Я Ним є. Отже, коли Я, Господь і Учитель, помив вам ноги, то й ви повинні мити ноги один одному. Адже Я дав вам приклад, щоб, як Я зробив вам, так робили і ви». 

• Яку ж "тріщину" мав Юда в своєму серці, що диявол зміг вкинути в його серце намір зрадити Ісуса? " Сказав (Юда) же так не тому, що піклувався про бідних, але тому, що був злодій: із скарбнички, яку тримав при собі, крав те, що туди вкидувано". (Йн. 12:6) Отже, він мав серце злодія. Його серце не було відкрите до потреб людей. Юда крав гроші, ймовірно для того, щоб задовольняти свої гріховні слабкості. Невідомо, чому Юда видав Ісуса. Чи то для того, щоб спровокувати повстання на чолі з Ісусом, чи тому, що він зрозумів, що Ісус не буде земним царем Ізраїлю, на якого він сподівався. Чи усвідомлюєш ти свої справжні мотиви приналежності до церкви, релігійної групи, спільноти і т.д.? За цим стоїть бажання пізнати, полюбити і наслідувати Ісуса, чи є якісь інші мотиви?

• "Каже Йому Петро: «Ти не помиєш моїх ніг повіки!» Ісус йому відповів: «Якщо не вмию тебе, не матимеш частки зі Мною». Кожна людина, у своїй свободі, може обдарувати іншу людину любов’ю,  але й також, у своїй свободі, може приймати любов від іншої людини. Ісус звертається до Петра, кажучи, що якщо він не навчиться приймати любов від людей, він не зможе стати учасником Христа. Найчастіше ми зосереджуємося на тому, що Ісус дав людям. Оздоровлював, втішав, пробачав - дарував любов, а не на тому, що приймав від людей: нічліги, гроші, їжу, вдячність, товариство, ..... - приймав любов. Як ти приймаєш любов? Для того, щоб дарувати любов, вона повинна протікати через нас.

• "Отже, коли Я, Господь і Учитель, помив вам ноги, то й ви повинні мити ноги один одному.” Що означає бути водночас і вчителем і слугою, коли ти священнослужитель, батько, вчитель, керівник, директор, ...? Святий Ігнатій Лойола у "Духовних вправах" писав: "Милосердя - це дарування один одному того, що маємо. Любов полягає у взаємному спілкуванні, тобто той, хто любить, дає тому, кого любить, те, що має, або частину того, що має чи може мати; той же, кого люблять, у свою чергу дає те саме тому, хто любить. Так, якщо хтось володіє знаннями, то повинен ділитися ними з тими, хто їх не має; те саме стосується почестей та багатств – коли хтось ними володіє, то має ділитися з іншими”. 

Забери, Господи, і прийми всю мою свободу, мою пам'ять і розум, і всю мою волю, все, що я маю і чим володію. Ти мені все це дав - Тобі, Господи, я все це віддаю. Все належить Тобі. Розпоряджайся тим цілковито згідно зі своєю волею. Дай мені тільки Твою любов і Твою благодать, бо цього мені достатньо. Амінь.

З Євангелія від святого Йоана

Це було перед святом Пасхи. Ісус, знаючи, що прийшла Його година перейти з цього світу до Отця, полюбивши своїх у світі, полюбив їх до кінця. Під час вечері, коли диявол уже вклав у серце Юди Іскаріота, сина Симона, думку зрадити Його, Ісус, знаючи, що Отець усе передав Йому в руки, і що Він від Бога вийшов і до Бога йде, встав з вечері, відклав одежу і взяв рушник, яким підперезався.

Потім налив води в умивальницю і почав мити учням ноги й обтирати рушником, яким був підперезаний. Підійшов, отже, до Симона-Петра, а той сказав Йому: «Господи, Ти хочеш мити мені ноги?» Ісус йому відповів: «Що Я чиню, ти тепер не розумієш, але зрозумієш згодом». Петро сказав Йому: «Ні, Ти ніколи не будеш мити мені ноги!» Ісус йому відповів: «Якщо Я тебе не обмию, не матимеш частки зі Мною». Тоді Симон-Петро каже Йому: «Господи, не тільки мої ноги, а й руки та голову!» Ісус сказав йому: «Той, хто обмився, потребує тільки ноги вмити, бо весь чистий. І ви чисті — але не всі». Бо знав, хто Його зрадить, тому й сказав: «Не всі ви чисті». Коли ж обмив їм ноги, вдягнувся і знову зайняв місце за столом.

Сказав до них: «Чи розумієте, що Я вам зробив? Ви називаєте Мене Учителем і Господом — і правильно кажете, бо Я є. Отже, коли Я, Господь і Учитель, обмив вам ноги, то і ви повинні мити ноги один одному. Бо Я дав вам приклад, щоб і ви чинили так, як Я вам учинив».

Великий Четвер, Євангеліє дня, Євангеліє, яке говорить про те, що сталося цього дня. Таїнство Євхаристії, таємниця, коли Христос сів з апостолами до столу, коли давав їм останні настанови — словом, але й вчинком. Ви маєте чинити те, що Я вам учинив.

До такої міри, що дехто вважає це таїнством Євхаристії. Як Христос сказав у синоптичних Євангеліях: «Беріть і їжте», «Беріть і пийте», «Чиніть це на Мою згадку». У святого Івана це сказано Христом інакше: «Ви чиніть це один одному, як Я вам учинив». «Я вам учинив, дав вам приклад, щоб і ви так чинили». Там — «Чиніть на Мою згадку», тут — «Чиніть так, як Я вам учинив». Євхаристія за Йоаном — це омивання ніг.

Це відбувається, звісно, під час пасхальної вечері, вечері, яку Христос добре знав — єврейської вечері. Це також та вечеря, яка триває й досі, хоча й в іншому вимірі, але вона залишається серцем, осердям цієї пасхальної трапези. До речі, безпосередньо перед Святим Причастям ми чуємо слова: «Ось Агнець Божий, який бере на Себе гріх світу. Блаженні, хто покликаний на трапезу Агнця».

Звичайно, Євхаристія — це і жертва, безсумнівно. Але вона також унікальним чином є й трапезою. І ця трапеза часто з’являлася в мові Христа. Христос посилався на неї, зокрема тоді, коли сам був запрошений на трапезу й бачив, як люди вибирають собі місця — особливо фарисеї — почесні, перші місця. Він каже: «А ти, коли будеш запрошений, займи останнє місце, щоб господар тебе помітив — тоді він тебе вшанує». І розповідає цю притчу — це XIV розділ святого Луки.

Є трапеза. Христос також перебуває на трапезі. І перед цією вечерею, що ми чули зовсім недавно, минулої неділі, у Переказі Страстей за святим Лукою, учні все ще мають ту ментальність, з якою Христос боровся — ментальність змагання за першість. Безпосередньо перед Євхаристією, перед Страстями, вони сперечаються, хто з них найперший, а не останній. Вони не хочуть займати останнє місце — вони хочуть бути першими. І тому тепер, коли настає ця виняткова вечеря, євхаристійна вечеря, Пасха — це все ще те саме. Є хтось, хто зовсім відмовився від цієї вечері. Він хотів бути першим інакше. Хотів бути першим — тобто найзаможнішим.

Це просто символ, образ, постать Юди. Він відмовився від цієї вечері, вийшов під час неї, бо мав інші, на його думку, важливіші справи — гроші, які мав отримати. І це, напевно, перше, що вже у фізичний спосіб часто відділяє нас, християн, від Євхаристії: скільки разів буває так, що християни, католики, не йдуть на святу месу, бо працюють, бо виїхали на заробітки, бо після роботи втомлені і зараз їм потрібен відпочинок, а свята меса, Божа служба, для них — лише перешкода, яка заважає цьому відпочинку. Це, безумовно, серйозна річ — це зрада щодо Євхаристії. Ми тішимо себе думкою, що якщо не йду на Євхаристію з несерйозних причин, то це ще не зрада. Є важливі причини — хвороба, справді серйозні обставини, годування немовляти, — саме такі причини наводить катехизм. Інші ж — це дрібниці, які потрібно долати. Євхаристія — на першому місці. Але, звісно, це також дуже серйозна річ — коли я є на Євхаристії, але весь час думаю про щось інше, про гроші, наприклад. Варто зробити собі такий іспит сумління.

Я розсіяний під час Євхаристії, думками не в церкві, не з Христом, не біля вівтаря, не зі Словом Божим, яке читається. Гаразд, але тоді виникає глибше питання: де я, якщо мене немає тут? Чи не біля грошей, не біля себе самого, не в пошуках себе самого? Можна бути фізично присутнім, але духовно — ні. Більше того — можна й не хотіти бути духовно присутнім. Так, я виконав обов’язок, відзначив, що зробив те, що мав зробити, але серцем — я зовсім в іншому місці. І в тих осудах, які маю стосовно інших, навіть під час святої меси.

Отже, це перше — не бути на Євхаристії, вибрати поставу Юди. Але є й інша постава — святого Петра, який не хоче, хоча й присутній, прийняти євхаристійну поставу. Це така псевдобожність — наче так, я тут, але маю свої уявлення про Ісуса, Його місію, Його служіння, і навіть не дозволю Йому послужити мені, не дозволю Йому звершити служіння на мою користь. Христос хоче прийти до мене, а я маю своє уявлення про те, як Його прийняти, чи взагалі приймати, чи ні, бо тепер я вважаю, що можу Його прийняти або не можу — я ставлю умови, не Церква, не Христос, а я. Я вирішую, що раз був, значить досить — наступного разу на інше свято. Духовно я не з Христом, не дозволяю Йому здійснити це служіння щодо мене. І Петро також має цю свою пиху — «ніколи», звісно, це весь Петро. Його «ніколи» триває недовго — Христос каже одне-два речення, і Петро вже хоче більше, ніж треба.

Це мінливість Петра, але також те перше ставлення — дуже різке, навіть неприємне щодо Христа: «ні, не так», «не такою любов’ю», «не таким способом я хочу принижуватися», «не так я хочу служити іншим». Бо він уже відчуває те, що скаже Христос за мить: якщо Я вам це зробив, то й ви маєте чинити це один одному — ви маєте так служити, принижуватись перед іншими. І Петро, відчуваючи це, не хоче входити в такий вид служіння. Це спокуса побожної людини, яка краще за Бога знає, як і що, яка літургія, який спосіб, що Бог може зробити для мене, а що ні. Мене так трактувати не можна, я ображаюсь на Бога, бо дав мені надто важкий хрест, не такий, не той, бо Бог дає мені те чи інше, тому я протиставляюся Йому і кажу Йому «ні». Перше слово, яке каже Петро: «ні, не будеш мені служити, не так». І я також кажу: «я так служити не буду». Я хочу бути першим, а не останнім.

Христос зробив те, що передбачив — що Він той, хто приходить, слуга, який іде, займає останнє місце, і так, як сказано в притчі, — потім господар поставить Його на перше місце. Так і сталося. Тим господарем є Отець, який, дивлячись на поставу Свого Сина, підніс Його понад усе, як каже святий Павло до Филип’ян: Бог підніс Його понад усе, бо Він упокорився, упокорився аж до кінця — і тому Бог Його возвеличив. Ми не робимо цього, щоб бути піднесеними — точно ні. Але ми хочемо потрапити до неба. Хіба це зле — хотіти бути з Христом? Звісно, що ні. Але лише настільки, наскільки я зараз є з Ним з’єднаний, наскільки єднаюся з Ним — постава, яку приймаю сьогодні, є поставою євхаристійною, поставою вмивання ніг, поставою покори щодо іншого, який є важкий для Христа.

Ті, кому Христос вмивав ноги, були важкими людьми — тими, хто за мить Його зрадить. Він це знає, вони — ще ні. Вони мають добре уявлення про себе. А добре уявлення про себе має Петро. У житті Христос його виправить — Йому не потрібно доказів, бо, як сам сказав в іншому місці, добре знав, що діється в людині, не потребував суду від когось, знав, що в серці Петра, інших апостолів. Закликає до того, щоб у їхньому серці діялось те, що було в Його серці — щоб була покора, любов, служіння, самопосвята для іншого. Це — Великий Четвер, це — літургія, до якої ми запрошені.

Скільки з нас, католиків, християн, прийде? Можливо, підемо на самі свята, але ця літургія здається чимось додатковим, може для побожних. Так — вона для побожних, для тих, хто хоче вшанувати цю любов Христа, хто хоче бути близько, увійти з Ним у ці свята. Христос після співу гімнів пішов на Оливну гору, щоб там прийняти все зло, яке на Нього впаде — прийняти страждання, прийняти смерть за грішників.

Сьогодні і ми — кожен із нас — запрошені увійти в цю літургію, увійти в літургію Євхаристії, щоб потім увійти на Оливну гору, на нашу власну Оливну гору, до боротьби — що не хочемо служити, не хочемо виконувати Божу волю, щоб потім пережити свою слабкість, можливо, розсіяння. Щоб повернутися до страждання, не втікати від нього, як інколи буває, але прийти до Адорації Хреста, щоб остаточно пережити це визволення, вихід із гробу, яке пережив Христос і до участі в якому запрошує і нас.

Щоб ми перейшли через цю Євхаристію до воскресіння, увійшли у свої слабкості, але зрештою воскресли — не самі, бо це неможливо, неможливо воскресити себе самому — але щоб ми були співвоскреслі з Христом, як каже святий Павло, співвоскреслі Отцем разом із Його Сином, Ісусом Христом. 

Нехай цього дарує Той, хто дає благословення — Отець, і Син, і Святий Дух. Амінь.