Тими днями відкривши уста, Петро промовив: «Ви знаєте про ті події, що сталися у всій Юдеї, починаючи від Галілеї, після хрещення, яке проповідував Йоан, про Ісуса з Назарета: як помазав Його Бог Духом Святим і силою, і Він ходив, роблячи добро й оздоровлюючи всіх поневолених дияволом, тому що Бог був з Ним! І ми є свідками всього, що Він робив у юдейському краї та в Єрусалимі. Його вбили, повісивши на дереві; та Бог воскресив Його на третій день і дав Йому з’явитися, – не всьому народу, але свідкам, які були наперед призначені Богом, – нам, які з Ним їли й пили по Його воскресінні з мертвих. І Він наказав нам проповідувати народові та засвідчити, що Він встановлений Богом Суддя живих і мертвих. Про Нього свідчать усі пророки, що кожний, хто вірить у Нього, Його Ім’ям отримує прощення гріхів!» Слово Боже.

1.Прославляйте Господа, бо Він добрий, *

бо Його милість навіки.

Нехай скаже Ізраїль: *

«Його милість навіки!»

2.Господня правиця піднялася вгору, *

Господня правиця виявляє силу.

Я не помру, я буду жити *

і розповідати про діла Господні.

3.Камінь, який відкинули будівничі як непридатний, – *

він став наріжним:

від Господа це сталось, *

і це чудо в очах наших.

Брати! Коли ви з Христом воскресли, то шукайте горішнього – того, де Христос сидить праворуч Бога. Думайте про горішнє, – не про земне. Адже ви померли, і ваше життя поховане з Христом у Бозі! Коли з’явиться Христос – ваше життя, тоді й ви з’явитеся з Ним у славі. Слово Боже.

Брати! Хіба не знаєте, що невелика кількість закваски заквашує все тісто? Усуньте стару закваску, щоби бути новим тістом, бо ви прісні, адже наша Пасха – Христос, принесений у жертву. Тому святкуймо не в старій заквасці й не в заквасці зло- би та лукавства, а в опрісноках чистоти та істини. Слово Боже.

Хай Пасхальній жертві вічна хвала лине,

хай її прославлять християни спільно.

Відкупив овець всіх Агнець непорочний,

примирив з Отцем нас та увів в дім Отчий.

Дивовижно стрілись смерть й життя в дуелі:

вождь життя царює, скуштувавши смерті.

Розкажи, Маріє, що в путі узріла?

І кого в дорозі раптом ти зустріла?

Гріб пустий узріла Господа живого,

славу воскресіння і Його самого.

Бачила я свідків – ангелів у білім,

хустки там лежали й полотно без тіла.

Вже воскрес Ти, Христе, Бог мій і надія,

і випереджаєш нас у Галілеї.

Знаєм, що насправді Ти воскрес із мертвих,

Царю Переможцю, будь нам милосердний.

Христос, наша Пасха, був принесений у жертву; 

тож в Господі вчинімо свято.

Першого дня тижня Марія Магдалина прийшла вдосвіта, як ще було темно, до гробниці й побачила відвалений від гробниці камінь. Тож вона побігла й прибула до Симона-Петра та до другого учня, якого Ісус любив, і каже їм: «Забрали Господа з гробниці й не знаємо, де Його поклали!» Тоді вийшов Петро й інший учень, і вони пішли до гробниці. Бігли обидва разом, та інший учень побіг швидше за Петра й прибув першим до гробниці. І нахилившись, побачив полотна, що лежали, однак він не ввійшов. Тут прибув слідом за ним і Симон-Петро; і він увійшов до гробниці й побачив полотна, що лежали, та хустку, яка була на Його голові; вона лежала не з полотнами, але згорнена окре- мо в одному місці. Тоді ж увійшов й інший учень, який прибіг першим до гробниці, – і побачив, і повірив. Оскільки вони ще не знали Писання, що Йому треба воскреснути з мертвих. Слово Господнє.

Першого дня тижня Марія Магдалина прийшла вдосвіта, як ще було темно, до гробниці й побачила відвалений від гробниці камінь. Тож вона побігла й прибула до Симона-Петра та до другого учня, якого Ісус любив, і каже їм: «Забрали Господа з гробниці й не знаємо, де Його поклали!» Тоді вийшов Петро й інший учень, і вони пішли до гробниці. Бігли обидва разом, та інший учень побіг швидше за Петра й прибув першим до гробниці. І нахилившись, побачив полотна, що лежали, однак він не ввійшов. Тут прибув слідом за ним і Симон-Петро; і він увійшов до гробниці й побачив полотна, що лежали, та хустку, яка була на Його голові; вона лежала не з полотнами, але згорнена окре- мо в одному місці. Тоді ж увійшов й інший учень, який прибіг першим до гробниці, – і побачив, і повірив. Оскільки вони ще не знали Писання, що Йому треба воскреснути з мертвих.

• Першою до порожнього гробу прийшла Марія Магдалина, яка була з Ісусом під час його смерті та похорону. Раніше вона була очищена від гріхів і зазнала безумовної любові Ісуса, як Нареченого. Це любов, яка вже тоді перемогла в ній смерть, а тепер привела її до "коханого її душі". Нехай  і в нас пробудиться така любов. Нехай Ісус увійде в наше життя, переможе все, що є смертю, і звільнить нас від цього. Наш Наречений воскрес! Прославляймо Його!

• Петро та Йоан увійшли до гробу щоб переконатися, що Ісуса там немає. Тоді вони повірили в Його воскресіння. І ми також маємо увійти до свого гробу - побачити себе в правді - і зрозуміти, що ми мертві через гріхи, і тому потребуємо Спасителя. Тоді Ісус зможе провести нас від смерті до життя, і Пасха стане для нас особистим досвідом.

• Учні покинули місце, де вони ховалися, сповнені страху і сумнівів. Вони увійшли в іншу, духовну реальність, і стали новими людьми, отримали нове життя. Необхідно переступити через страх, раціональне мислення і власні уявлення про Бога, щоб повірити у Воскресіння. У Воскреслому Ісусі все відроджується. Той, хто дозволив смерті поглинути, знищити Себе, і через неї перейшов до нового життя, прагне, щоб і ми стали новими людьми, здатними любити. Він має силу зробити нас такими.

• Марія Магдалина прийшла до гробу Господнього, коли ще панувала темрява. Без Ісуса і в нашому житті панує темрява - страх, сумніви, відчай. Лише Воскреслий є джерелом світла, яке повертає нам радість! Він говорить про Себе: "Я є день, і хто йде за мною, не спіткнеться" (з проповіді святого Єфрема).

Господи, я вірю, що Ти переміг смерть і живеш. Прославляю Тебе і дякую за те, що і мені даєш нове життя, яке не має кінця     

У перший день тижня жінки ще вдосвіта пішли до гробу, несучи приготовані пахощі. Камінь був відвалений від гробу, і коли вони ввійшли, не знайшли тіла Господа Ісуса. І коли були в розгубленості, раптом перед ними стали два чоловіки в блискучому одязі.

Злякавшись, вони схилили обличчя до землі, але ті сказали їм: «Чому ви шукаєте Живого серед мертвих? Його тут немає — Він воскрес! Згадайте, як Він говорив вам, коли ще був у Галілеї: Син Людський має бути виданий до рук грішників і розп’ятий, а третього дня воскресне». Тоді вони згадали Його слова.

Повернувшись від гробу, вони розповіли про все це одинадцятьом і всім іншим. Це були Марія Магдалина, Йоанна, Марія, мати Якова, а також інші жінки, що були з ними, і вони розповіли це апостолам.

Але ці слова здалися їм пустою балаканиною, і вони не повірили їм. Та Петро встав, побіг до гробу, і, нахилившись, побачив лише полотна. Повернувся, дивуючись із того, що сталося. Христос воскрес!

Воістину воскрес, воістину. Але ця Євангелія приходить до нас сьогодні, як так званий пасхальний сміх. У Східній Церкві існував і досі є такий момент у літургії, коли той, хто їй головує, має сказати щось таке, щоби брати засміялися під час служби.

Бо справді, факт воскресіння Христа звільняє нас від усіх наших неврозів, усіх страхів, усіх непевностей, усіх, не знаю, напруг, в яких ми живемо — коли мусимо самі боротися за життя, усе контролювати, охороняти своє життя, захищатися, бути постійно в обороні, насторожі. А ця Добра Новина, що Христос переміг смерть, звільняє нас — і ми нарешті можемо зітхнути з полегшенням, можемо усміхнутись, можемо дивитися на навколишній світ, який раніше лякав, був ворожим. Чоловік, який весь час має претензії, або жінка, або діти...

Вірю, що Святий Дух вам це пояснює — що ми бачимо цей світ ворожим, начальник постійно додає обов’язків, а грошей нема. Або сусід, сусідка, батьки, діти — вічно з претензіями, незадоволені, бунтівні, живуть як цей світ... Маємо навколо себе ворожий світ і самі в постійній напрузі, мусимо будувати мури, захищатися.

Але коли ця новина — що Христос справді воскрес — вривається у наше життя, як таран, усе змінюється. Бо Він воскрес не для Себе — не щоб отримати медаль, чи відзнаку «virtuti militari» якоїсь там категорії. Він воскрес для нас. Для тебе. Щоб ти не мусив жити в постійній напрузі, боротьбі, страху, неврозі.

Очікуєш ще одну дитину — «ні, не можна, не можемо собі дозволити» — і знову страх, тривога... А коли приходить ця новина — людина зітхає, бо знає, що Бог тримає її життя у Своїх руках. Бог, Христос переміг смерть — для тебе переміг смерть. Щоб ти не боявся, щоб ти міг жити, усміхатися навіть ворогові, знаючи, що твоє життя в руках Отця.

Псалом каже: «Ти накриваєш трапезу на очах моїх ворогів». Можливо, саме сьогодні буде ця благодать, що Христос накриє стіл перед твоїм ворогом — твоїм чоловіком, з яким ти тут, або жінкою, дітьми, батьками, сусідами — і раптом виявиться, що ворог уже не ворог.

Що Бог роззброїть ворога. Бог зруйнує мур ворожнечі, який ти сам збудував у собі, захищаючись від несправедливості, від зла. Оце є Добра Новина, що приходить. Ми не прийшли сюди на урочисту академію з нагоди жовтневої революції. Я ще пам’ятаю ті часи, віршики, і чесно кажучи, мене це не обходило. Навпаки — був ще один обов’язок, треба було щось вчити.

Ми часто так переживаємо християнство, правда? Життя і так не надто добре, а ще батьки передали нам традицію християнського дому — і мусимо ходити до церкви. Ну, мусимо. Це як у тому шлюбі: «Кажуть, ти одружився?» — «Одружився». — «То мусиш бути щасливим».

Так само й ми: Христос воскрес — і ми маємо радіти. А що це змінює в моєму житті?

Так само і ми — Христос воскрес, радіємо, а що це має спільного з моїм життям? Сьогодні це слово дійсно приходить нам на допомогу — ця Євангелія. Бо вона запитує: «Чому шукаєте живого серед мертвих?» Адже може так бути, що ми дійсно шукаємо живого серед мертвих — що для нас ця літургія мертва. Вона нічого не значить — як академія, вистава: увійшов — вийшов таким самим. Може трохи шукаємо втіхи, трохи молимося: «Господи Боже, зглянься на мене, таке в мене тяжке життя, пожалій мене, Ти ж єдиний мене розумієш». Ми шукаємо живого серед мертвих — щоб зустріти Христа.

А тут сьогодні ангели дають нам відповідь, кажучи: «Пригадайте, як Він говорив вам, коли ще був у Галілеї: Син Людський має бути виданий до рук грішників, і розп’ятий, а на третій день воскресне».

Але передусім — бути виданим і розп’ятим. Без Великої П’ятниці немає сьогоднішнього ранку. Немає.

Святий Павло каже: «Бажаю померти, щоб бути з Христом». Наше життя — ми померли. Сьогодні святий Павло в посланні до колосян також говорить: «Ви померли в Христі». І коли Він явиться, ви переживете славу, переживете життя.

Але тільки якщо померли. І ось тут наша проблема. Бо дуже цікаво, правда, коли слухаємо цю Євангелію: жінки пригадали, що Христос говорив це, а тоді йдуть до апостолів — а апостоли кажуть: «порожні балачки». Неймовірно, правда? Апостоли! Але коли пригадати, як Христос говорив їм про те, що має бути виданий, побитий, розп’ятий — то що сталося?

Перший раз, коли Він це сказав, святий Петро відповів: «Господи, нехай не станеться цього з Тобою!» — і Христос сказав: «Відійди від Мене, сатано!»

Другий раз — учні сперечались, хто з них є найважливіший.

Третій раз — прийшли сини Заведеєві, Яків і Йоан, просити місця в Його Царстві — один праворуч, інший ліворуч.

Розумієте? Тому — «пригадайте собі», бо нічого не пам’ятали. Вони були зайняті іншими речами.

І це часто наша проблема. Чому ми не дійшли до того, що на третій день Він воскрес? Чому шукаємо живого серед мертвих? Чому приходимо, а там — мертвота, порожній гріб, нічого. Бо ми не пам’ятаємо першої частини — ми не слухаємо Великої П’ятниці, де Христос каже: «Мужайся!»

Обійми свій хрест. Пригорнись до свого хреста. Твій чоловік, твоя жінка, твої діти, твої батьки. Не відкидай його.

Кожного разу, як відкидаєш — не маєш шансу зустріти Воскреслого Христа. Бо Христос Воскреслий чекає тебе саме там — у твоєму хресті. Дуже цікаво — не знаю, чи помітили ви — сказано, що Петро побіг до гробу, зайшов, побачив пелени й повернувся, дивуючись тому, що сталося.

А в Євангелії від Йоана сказано, що Петро і Йоан бігли разом. Йоан пропустив Петра, Петро увійшов перший, побачив — здивувався, не зрозумів. А потім увійшов Йоан — і увірував. Чому? Чому один ні, а другий так?

Бо Йоан був із Христом до кінця. Він був під хрестом, бачив Його смерть, бачив, як Його зняли, як загорнули в полотно. І тепер, побачивши порожні пелени — він зрозумів.

Якщо ми матимемо відвагу — Христос хоче зустріти нас саме сьогодні. Бо, може, тут — порожній гріб. А Христос у нашому житті, брати. Христос приходить сюди, щоб ми могли зустріти Його в Галілеї — у нашому щоденному житті. Христос чекає на тебе саме там — у важких стосунках із чоловіком, з дітьми, з батьками, на роботі, у фінансових труднощах, у новій вагітності, або в безплідді.

Саме там Христос чекає тебе і каже: «Будь зі Мною в цьому досвіді хреста, ти зустрінеш Мене. Там Я прийду до тебе з Моїм Духом, там дам тобі Моє життя — і ти нарешті зможеш усміхнутись. Усміхнутись у своєму житті».

Бо неправда, що життя — це голлівудський фільм, правда? Інколи в шлюбі говорять: «Буде добре, буде добре». А я кажу — не буде добре. Якщо ви в шлюбі — скажіть, не було важких моментів? Були, правда? І не можна зачаровувати реальність, кажучи: «Ні, ні, все буде добре, я ніколи не захворію». Захворієш. Більше того — помреш.

Не можна казати: «Ні, це ніколи не станеться». Глупак! Христос каже: «Я чекаю тебе саме там». Є життя сильніше — життя, що як вітер. Християнин — як вітер: не знаєш, звідки приходить і куди йде. Він — вільна людина.

Розумієш, що таке бути вільною людиною? Незалежно від того, що діється зовні, він має життя від Бога. Може любити. Може прощати. Не мусить постійно ходити з носом донизу. Не мусить постійно зализувати рани. Не мусить бути на прив’язі з рюкзаком спогадів — хто йому що зробив. Живе, не куштуючи життя. Живе — без життя.

Тому сьогодні — Добра Новина: Христос воскрес! Воістину воскрес! І хоче зустріти нас. Бо Христос переміг смерть — для тебе і для мене. Щоб ми жили. Бо Він нас любить.

З Євангелії від святого Луки

У перший день тижня жінки рано-вранці прийшли до гробу, несучи приготовані пахощі. Камінь був відвалений від гробу, і коли вони ввійшли, не знайшли тіла Господа Ісуса. Коли були розгублені, раптом перед ними стали два чоловіки у блискучих шатах. Злякавшись, вони схилили обличчя до землі, але ті сказали їм: «Чому ви шукаєте Живого серед мертвих? Його тут немає — Він воскрес! Згадайте, як Він говорив вам, коли ще був у Галілеї: Син Людський має бути виданий до рук грішників і розп’ятий, а третього дня воскреснути».

Тоді вони згадали Його слова. І, повернувшись від гробу, сповістили про все це одинадцятьом і всім іншим. А це були Марія Магдалина, Йоанна й Марія, мати Якова, а також інші з ними. Вони розповіли це апостолам. Але ці слова здалися їм пустими балачками, і вони не повірили їм. Проте Петро встав і побіг до гробу. Нахилившись, побачив тільки пелени й повернувся, дивуючись з того, що сталося.

Це слово Доброї Новини на сьогодні — слово, яке є не просто повідомленням якоїсь події, що могла статися дві тисячі років тому, а могло й не статись. Це звіщення з силою: якщо ти вхопишся за це слово, як Марія Магдалина, Йоанна й Марія, то справді засвідчиш, що Христос воскрес — тобто Він присутній тут і зараз.

Але також можна зайняти позицію невпевненості, невірства, як Петро, який прийшов до гробу, але лише подивився й повернувся, здивований. Інші апостоли взагалі вважали це пустою балаканиною і не повірили. Отже, є різні можливості — прийняти цю Євангелію як Добру Новину, як слово життя, або просто як якесь повідомлення — і здивуватися, чи відкинути її.

Хай наша поставa буде як у жінок, які, попри труднощі, приходять і чують це слово від Христа: «Згадайте». Ви вже маєте запас Його слів. Я вам казав: Син Людський буде виданий у руки грішників, буде розп’ятий, і на третій день воскресне.

Я не раз це повторював. Згадайте це зараз — нехай це слово оживе. Нехай ви побачите, що це правда. Це слово «згадайте» — надзвичайне. У цій Євангелії воно змінює ролі: той, хто має пригадувати — не ми, а сам Бог. Це слово з’являється незадовго до цього моменту — у вустах розбійника, який помирав на хресті поряд з Ісусом. Після всього свого життя він каже Христу: «Згадай мене, коли прийдеш у Царство Твоє». І Христос згадує — не як той, хто мусить озирнутись у минуле. Він каже вже тут і тепер: «Нині будеш зі Мною в раю».

Це пам’ять Бога, що втілюється. І це — пам’ять, яку повинні мати ми: пам’ятати те, що сказав Христос. Він не раз казав: «Мене видадуть, Я помру, на третій день воскресну». І це — правда. Ви помиляєтесь, бо шукаєте Живого серед мертвих.

Існує стародавній єврейський Мідраш, який розповідає, що коли Мойсей і Аарон прийшли до фараона, щоб сказати: «Господь, Ягве, велить тобі відпустити народ Ізраїля, щоб принести Йому жертву в пустелі», фараон відповів з зарозумілістю: «Хто такий Ягве, щоб я мав Його слухати?» (це початок 5 розділу Книги Виходу).

І тоді, за Мідрашем, фараон звелів привести своїх мудреців з книгами, в яких були записані імена богів. Вони читали: бог Моаву — такий-то, бог Аммону — такий-то, бог Сидону — такий-то. І не знайшли імені Ягве. Фараон звернувся до Мойсея: «Дарма ти шукаєш». А Мойсей відповів: «Чи шукають мертвих серед живих, чи живих серед мертвих? Наш Бог — Бог живий, а ті, кого ти згадуєш — боги язичників. Наш Бог — Цар вічний, Живий».

Чудове слово, яке допомагає нам зрозуміти суть сьогоднішньої Євангелії: «Чому ви шукаєте Живого серед мертвих?» Він — живий! А ми часто шукаємо Його серед мертвих.

Великий філософ Ніцше проголосив світові свою «добру новину»: Бог помер. І це — була його добра новина. Мовляв, тепер ти можеш жити, як хочеш, бо раніше мусив жити, як хоче Бог, і це тебе тиснуло, не давало дихати, не давало бути вільним, не дозволяло робити те, що хочеш. «Тепер Бог помер — роби, що хочеш».

Але Христос каже інакше: «Чому шукаєш Живого серед мертвих?» Те, що Ніцше вкинув Бога у смерть і весь світ пішов за цією новиною небуття — ще не означає, що це правда. Ми часто шукаємо Бога серед мертвих — в ідеях, у філософіях, у теологічних суперечках. А Він живий! Він воскрес! Він приходить до нас! Хай буде у нас серце відкрите — як у тих жінок, які, готуючи пахощі, прийшли, щоб намастити тіло мертвого. Вони діяли нелогічно, недоречно — але Христос скористався з цього, щоби об’явитися їм.

І так само буває в нашому житті. Ми робимо щось для Бога — на вигляд безглузде, невдале, зовсім не в тему. Але Бог це використовує. Він ніби «втягує» нас у дію, щоб дати нам значно більше.

Це видно і в історії з самарянкою. Христос приходить як спраглий чоловік, єврей, і просить води. Здається, вона має над ним повну перевагу: «Я можу ним знехтувати, я можу відплатити за все єврейство, яке я ненавиджу!» Але вона дає йому напитися, входить у діалог — і Христос використовує це, щоб дати їй воду живу, яка веде до життя вічного.

Так і Бог діє з нами: чекає лише маленького відкриття з нашого боку, щоб увійти в наше життя. А ті пахощі — грецькою arómata — часто згадуються в «Пісні пісень», у контексті любові між нареченим і нареченою. І це теж перевернення — бо саме там ми чуємо перші слова, де наречена співає про свого Нареченого. Запах Твоїх пахощів солодкий, ім’я Твоє — як розлитий аромат. Тому люблять Тебе дівчата, до яких і ми належимо. Запах Твоїх ароматів — солодкий. Це ті самі пахощі. Вона помічає, що не стільки вона приносить ці пахощі, як ті жінки при гробі, скільки Він їх дарує їм. Це знову перевертання ролей.

У першому розділі «Пісні пісень» є слова: «Поки цар сидить за столом, мій нард поширює свій аромат». І здавна точилася суперечка про двозначність цих слів: «нард» — чи це аромат нареченої, чи нареченого. Здається, що вона приносить цей нард, ніби робить послугу, як та жінка, яка перед смертю Христа, Марія з Віфанії, намащує Йому ноги. Вона, здавалося б, жертвує, ризикує, приносить аромат. Але насправді — чим наповнюється запах? Це аромат Христа.

Його аромат — це аромат життя. Серед панівного запаху смерті, атмосфери страждання і поховання, що наближається, Він уже дарує аромат життя — аромат пахощів, ароматів. І пізніше наречена каже до Нареченого: «Встань, вітре північний, прийди, вітре з півдня, повій через мій сад, нехай потечуть його пахощі, і нехай увійде мій улюблений у свій сад та з’їсть найкращі його плоди».

Це говорить наречена — це те, що хочуть сказати й ці жінки, і ми сьогодні Христу: «Ми — Твій сад. Нехай прийде вітер, що провіє задушливий дух смерті з нашого життя. Вітер з півночі, з півдня — очисть наш сад, нехай розіллється аромат Ісуса Христа. Нехай Він увійде до мого саду». Я — той сад. Я — той сад, що був зіпсований смердючим запахом гріха. Я — той сад, який я сам зруйнував, і який постійно руйную через гріх.

А тепер у цей сад, де немає Бога, куди я втік, де немає життя — хоче увійти Наречений і дати плід воскресіння. Плід життя. І сьогодні я зрозумів щось нове — для чого приходить Христос. Коли я зіткнувся з подією, коли хтось сказав мені: «Я не хочу пробачити. Не хочу пробачити брату, сестрі, комусь із родини. Не хочу — бо мене зранив, бо вкрав мій спадок, бо він такий. Не пробачу й не хочу мати з ним нічого спільного». І саме тоді мене пронизала істина, якої раніше не розумів. Завжди мені було незрозуміло — чому, коли Христос розповідає притчу про двох слуг, яким пробачено борги — одному пробачено вагон золота, іншому — кілька тисяч. І коли перший не пробачає іншому — господар виглядає жорстоким.

Я не розумів: не лише той слуга покараний, а й його дружина, діти. Їх наказують продати. Який це борг? Це борг прощення. Хто хоче відновити? І я раптом зрозумів — через непрощення цього слуги вже зараз страждають його близькі. Не лише він живе в смерті, в неволі — але й усі поруч. Бо Бог не змінюється — Він хоче пробачити, дати життя. Але цей чоловік закритий на це.

І це Христос показує, щоб ми побачили всю вагу цього гріха — що непрощення не лише руйнує того, хто не прощає, але заражає всіх навколо: дружину, дітей, ближніх. І Христос каже: якщо хочеш урятувати їх, вийди на шлях прощення. Саме цього прагне Христос. Не щоб цей слуга до кінця життя сидів у в’язниці зі своєю сім’єю, з якої не вибереться. Ні — це має привести до рішення: пробачити. Якби він сказав: «Я пробачаю, я грішив, я хочу пробачити ближньому» — він би тут же почув: «Прощаю тобі гріх. Ти вільний. І твої близькі — теж вільні».

Це одне зі слів, одне з уз, у які хоче сьогодні увійти Христос зі Своїм воскресінням. Він хоче вивести нас із тих гробів, у яких ми сидимо. І нехай ми сьогодні святкуємо воскресіння Христове як вільні люди. Але якщо є в тобі щось подібне — непрощення — то, може, варто встати, залишити стіл, дар, усе інше — і піти примиритися з братом, зробити дзвінок, попросити прощення. Тоді воскресіння стане живим і справжнім. Тоді ми не залишимось на рівні того, що слова Христа — це порожні балачки, недостойні віри. Ми, як ті жінки, переживемо життя, радість, щастя, зустріч із Христом.

Нехай це буде твоїм досвідом сьогодні, брате і сестро. Щоб ти святкував перемогу Христа над нашими смертями. Нехай благословить тебе в цьому Отець, і Син, і Святий Дух. Алілуя! Алілуя!