Тими днями:Мелхіседек, цар Салему, виніс хліб і вино він був священник Бога Всевишнього – поблагословив Аврама й мовив: «Хай благословен буде Аврам Богом Всевишнім, що сотворив небо й землю. Благословен хай буде Бог Всевишній, що видав ворогів твоїх тобі в руки!» І дав йому Аврам десяту частину з усього.

Слово Боже.

Промовив Господь до Господа мого: †
«Сядь по Моїй правиці, *
Доки не покладу Твоїх супостатів †
для ніг Твоїх підніжком».

Жезл Твоєї сили Господь пошле з Сіону, *
тож пануй між своїми ворогами.

В Тебе влада в дні Твоєї могутності, †
у святості сяйві, *
із лона Я породив Тебе перед ранньою зорею.
Поклявся Господь – і не буде жалкувати: *
«Ти – Священник навіки за чином Мелхіседека!»

℟. Христос навіки наш Первосвященник
Або: Ти – Священник навіки за чином Мельхіседека

Брати! Я прийняв це від Господа і вам передав: що Господь Ісус тієї ночі, коли був виданий, узяв хліб, і промовивши подяку, переломив і сказав: «Це – тіло Моє, воно за вас дається. Чиніть це на Мій спомин!».

Так само й чашу взяв Він по вечері, й сказав: «Ця чаша – Новий Завіт у Моїй крові. Чиніть це щоразу, коли будете пити, – на Мій спомин!» Бо щоразу, як тільки будете їсти цей хліб і чашу пити, ви звіщаєте смерть Господа, аж поки Він прийде!

Слово Боже.

Я є хліб живий, що зійшов з неба;
якщо хто хліб цей буде їсти, житиме повіки.

Того часу Ісус розповідав натовпу про Боже Царство й зціляв тих, котрі потребували оздоровлення. День уже почав згасати. Дванадцятеро, підійшовши, сказали Йому: «Відпусти людей, щоби, пішовши до довколишніх сіл та хуторів, вони зупинилися на нічліг і знайшли їжу, бо ми тут у пустинному місці».

А Він сказав їм: «Дайте ви їм їсти!»

Вони відповіли: «Немає в нас нічого більше, як тільки п’ять хлібів і дві рибини; хіба підемо та купимо їжу для всього цього народу». Було ж чоловіків десь близько п’яти тисяч.

Та Він сказав своїм учням: «Розсадіть їх груами по п’ятдесят». І зробили так, і розсадили всіх.

Узявши п’ять хлібів та дві риби, Він звернув погляд до неба, промовив благословення над ними, розломив і давав учням, щоби поклали перед людьми. І вони поїли, і наситилися всі, а із залишених шматків назбирали дванадцять кошиків.

Слово Господнє.

Брати! Я прийняв це від Господа і вам передав: що Господь Ісус тієї ночі, коли був виданий, узяв хліб, і промовивши подяку, переломив і сказав: «Це – тіло Моє, воно за вас дається. Чиніть це на Мій спомин!».

Так само й чашу взяв Він по вечері, й сказав: «Ця чаша – Новий Завіт у Моїй крові. Чиніть це щоразу, коли будете пити, – на Мій спомин!» Бо щоразу, як тільки будете їсти цей хліб і чашу пити, ви звіщаєте смерть Господа, аж поки Він прийде!

• Сьогодні — добрий день для роздумів над своєю євхаристійною вірою. Якою є твоя віра в реальну присутність Ісуса? Як ти переживаєш Святу Месу та святе Причастя?

• Нижче — поради св. Терези Великої (Шлях досконалості, розділ 34): «Бо тільки той, хто свідомо хоче бути сліпим і добровільно позбавляє себе розуму, може не побачити цієї ясної істини: що це не просто уявне представлення собі Господа, наприклад, коли ми уявляємо Його на хресті чи в інших таємницях Його Страстей, але що після Причастя Він дійсно перебуває в нас, і нам не потрібно шукати Його десь далеко. Тож коли ми знаємо, що найсолодший Ісус перебуває з нами, не марнуймо цих таких дорогих хвилин і намагаймося якнайтісніше з Ним з’єднатися. Якщо під час Його земного життя саме доторкання до Його одежі зцілювало хворих, то хто може сумніватися в тому, що якщо тільки маємо віру, Він чинитиме чудеса в нас і за те, що ми прийняли Його в наш дім, дасть нам усе, про що Його проситимемо? Бо Його Божественна Величність не звикла скупо винагороджувати за перебування в нашій оселі, якщо тільки знайде в ній гідний прийом.»

• «Якою ж нерозсудливістю було б після Святого Причастя, маючи в собі не мертве уявлення, а саму живу Особу Господа, відвернутися від Нього і піти молитися перед образом! Це було б такою ж безглуздою річчю, якби хтось, маючи вдома зображення дорогої йому особи, в той момент, коли сама ця особа приходить його відвідати, не захотів би з нею розмовляти, а вважав за краще говорити до зображення. (…) Коли ви прийняли Святе Причастя і маєте самого Господа у власній Особі в своїй душі, намагайтеся тоді заплющити очі тіла, а відкрити очі душі, і дивитися на Нього, як Він перебуває в самому серці вашому.»

Господи, благаю Тебе, примнож мою віру в те, що Ти реально присутній у Твоєму Святому Євхаристійному Тілі. Дякую Тобі за цей великий дар, що Ти приходиш так близько, що Ти хочеш бути єдиним серцем і єдиним тілом зі мною, таким малим і слабким. Прошу Тебе, дозволь мені хоч трохи глибше зрозуміти, що означає це — що Ти, вічний Бог, Всемогутній, Всюдисущий, замикаєшся в крихті хліба і входиш у мою малість, темряву, обмеженість.

Ісус говорив до натовпів про Царство Боже, а тих, хто потребував зцілення — оздоровлював. День почав хилитися до вечора. Тоді приступили до Нього дванадцятеро, кажучи: «Відпусти натовп, нехай ідуть до навколишніх сіл і садиб, де зможуть зупинитися і знайти їжу, бо ми тут, у пустельному місці». Але Він сказав їм: «Ви дайте їм їсти». Вони ж відповіли: «Маємо тільки п’ять хлібів і дві риби, хіба що підемо і купимо їжі для всіх цих людей». Бо було близько п’яти тисяч чоловіків.

Тоді Він сказав своїм учням: «Розсадіть їх гуртами приблизно по п’ятдесят». Вони так і зробили, і всіх розсадили. А Він узяв ці п’ять хлібів і дві риби, підвів очі до неба, промовив над ними благословення, поламав і давав учням, щоб роздавали натовпу. Всі їли й наситилися, а з того, що залишилось, зібрали дванадцять кошів шматків.

Урочистість Божого Тіла. Ми радіємо і вдячні Господу за те, що Він є між нами, що Його обітниця «Я з вами по всі дні аж до кінця віку» — є правдою. Що Він є, що не залишив нас самих на поталу випадку, боротьбі, не зробив великих речей і не сказав: «А тепер спробуйте самі, Я вже Своє зробив», але що Він перебуває серед нас як Той, хто постійно втручається в наше життя. Той, хто, бачачи наш голод — голод життя, голод прощення, щастя, радості — постійно приходить, щоб нас насичувати, щоб ми не були голодними вовками, які змушені пожирати одне одного, чекаючи, що хтось інший дасть нам щастя, любов, прощення, радість. Щоб не чекали, що інші будуть для нас, а самі ставали тим, що споживаємо.

Сьогодні Христос говорить устами святого Павла. Святий Павло пригадує слова, які сьогодні будуть проголошені під час цієї Євхаристії: «Це Моє Тіло, що за вас віддається. Беріть і їжте». А потім каже: «Чиніть це на Мій спомин». Ми повні вдячності за те, що Господь постійно приходить у наше життя, щоб дати нам динаміку Свого життя.

Ми не приходимо сюди, як до музею, щоб подивитися на те, що сталося дві тисячі років тому. Ми не приходимо сюди, щоб ставити цю Євхаристію як карту на торг із Богом. Ми приходимо сюди зі свого життя — можливо, поранені, голодні, сумні, після програних боїв у своїх мріях, після того, як казали собі: «Ніколи більше», а сталося знову. Ми приходимо, і Христос, бачачи, каже те саме, що колись апостолам: «Ви дайте їм їсти». А потім Сам бере хліб, дає учням, учні дають тим, хто зібрався — і вони їдять, насичуються, і ще залишається.

Залишається для кого? Для тих, хто залишився вдома. Це і є — чиніть це на Мій спомин. Коли ми насичуємось тут любов’ю, яка приходить від Бога, Його прощенням, Його лагідною поблажливістю, Його духом — насичуємось самі, і ще залишається для тих, до кого потім повернемось у свої домівки. Щоб і вони, завдяки тому, що ми будемо чинити на Його спомин те саме — тобто віддавати своє тіло, проливати свою кров — теж могли мати участь у житті, у щасті, у прощенні. Це щось неймовірне. Тому ми сьогодні сповнені вдячності, коли святкуємо Євхаристію, і хочемо вийти на вулицю, щоб це проголосити.

Але сьогоднішнє слово трохи провокує мене, бо ми називаємо це свято — Урочистість Божого Тіла. І це слово мене зачіпає і запитує: чи справді ти будеш проголошувати Боже Тіло — Тіло Бога, яке себе віддає, яке має силу наситити твого духа настільки, що ще залишається й для інших? Що може переливатися на інших? Чи будеш проголошувати мертве тіло — Тіло, яке неспроможне нічого зробити у твоєму житті, бо, повертаючись з Євхаристії, ти такий самий голодний і з’їдаєш усіх, хто є поруч? Не готовий прощати, чекаєш, що інший першим протягне руку, що інший зміниться.

У тобі немає тієї лагідної поблажливості, бо ти не наситився нею. Що підеш проголошувати на вулицю? Боже Тіло — Тіло Христа, яке постійно себе віддає, яке ніколи не каже: «Більше цього не зроблю, бо ти нічого з цим не зробив». Чи підеш проголошувати мертве тіло — тіло, що не має сили? Чому? Бо в твоєму житті не буде видно сили Христа, яка змінює, яка дає змогу чинити те, на що сам не здатен.

Це слово сьогодні приходить і запрошує мене до навернення. Сьогодні святий Павло каже в посланні: «Щоразу, коли їсте цей хліб і п’єте цю чашу, смерть Господню звіщаєте, аж доки Він прийде». І ми будемо це сьогодні проголошувати. Після моменту, який називаємо консекрацією або перетворенням, коли Христос знову скаже: «Це Моє Тіло, яке віддається», — «Беріть і їжте», — «Це Моя Кров, пролита на відпущення гріхів», — «Беріть і пийте», — «Чиніть це на Мій спомин», — ми будемо проголошувати: «Смерть Твою, Господи, звіщаємо…».

І сьогодні це проголошення кличе мене вкласти в нього все моє серце. Тобто сказати: так, Господи, прагну це чинити. Прагну звіщати Твою смерть.

Як? Увійшовши в помирання. Бо словами... Знаєте, слова, слова, слова — стільки слів. Уже ніхто не слухає слів. Той інший не хоче чути слова, хоче побачити конкретні вчинки. Іноді це видно в подружжі: «Припини вже казати, що любиш мене — нарешті почни мене любити». «Припини говорити, що тобі не байдуже — зроби щось, щоб я це побачила, щоб я це побачив». Будь готовий поступитись, будь готовий відмовитись від себе. Тоді, може, я повірю, що ти справді мене любиш, що тобі не байдуже.

Ось це і є — звіщати смерть, аж доки Він прийде. Чому? Бо, насичені Духом Христа, ми знаємо, що Христос не залишить нас у смерті. Що це вмирання — життєдайне. Що Христос переміг смерть, здолав її. Не можемо сказати: «Визнаємо Твоє воскресіння», — якщо не вмираємо.

І чекаємо Твого приходу. Також сьогодні, коли я відмовлятимусь від себе завдяки силі Тіла, яке прийде сьогодні, щоб мене насичувати — я побачу, як Ти приходиш у всіх подіях і вириваєш мене. Оновлюєш моє подружжя, відроджуєш любов і стосунки з дітьми. Відновлюєш повагу до іншої людини в мені. Відновлюєш усе.

Хай же сьогодні ми насправді матимемо це прагнення — звіщати смерть Христа, виходячи на вулицю, проголошувати Боже Тіло, Його силу. Проголошувати те, що нестимемо. Щоб ми не святкували урочистість мертвого тіла, нездатного ні на що, а проголошували силу Бога, Його любов, яка постійно, постійно є для нас, коли ми збираємось як Церква.

Нехай Господь дарує вам мир в урочистість Пресвятих Тіла і Крові Христа, у народі звану просто — Боже Тіло. І ця сьогоднішня урочистість вписується в канон останніх свят, які приносять нам певні богословські труднощі, які показують, що з нашою вірою не все так просто і очевидно. Недавно ми святкували урочистість Пресвятої Трійці — ця складна правда, хоча вже трохи вкорінена в нашій свідомості, адже добре знаємо: Бог є один, але в Трійці. Щодня ми осіняємо себе знаком хреста, промовляємо молитву «Слава Отцю, і Сину, і Святому Духу», але водночас ця богословська істина важко пробивається до нашої свідомості, ще важче — до інтелекту, і ми з нею боремося. Але це показує багатство духовного життя і Бога, Який не є простим, Який не вписується у наші схеми.

Так само маємо труднощі з розумінням непорочного зачаття Пресвятої Діви Марії чи з дівоцтвом Марії, яка з одного боку народила, але залишилася Дівою. Це правди віри, які для нас непрості. Сьогодні — правда про те, що Бог є з нами присутній у хлібі і вині. Що звичайний хліб і звичайне вино в певний момент стають істинним Тілом і Кров’ю Христа. Хоча, як каже богослов’я, вони зберігають усі свої зовнішні властивості: смакують як хліб і як вино, та ми віримо, що це — Тіло і Кров Христа.

Ці свята нагадують нам про це, але й водночас викликають у нас внутрішню боротьбу. І це добре, бо ми хочемо бачити Бога, який перевершує наші уявлення, який нас підносить, а не залишає в позиції: «Я вже все знаю». Цей дещо складний, таємничий елемент вказує нам, що маємо ціле життя, щоб пізнавати Бога, а колись матимемо вічність, щоб споглядати Його і бути з Ним — і переживати те, що зараз намагаємось хоча б трохи осягнути.

Коли дивимось на урочистість Божого Тіла, мимоволі думаємо про Святе Причастя, може навіть про перше Причастя, коли ми вперше змогли прийняти Тіло і Кров Христа. І коли думаємо про Причастя, особливо дітей, приходить мені на думку папа Пій X, з яким пов’язана одна історія. Маленький Джузеппе, ще хлопчик, дуже прагнув якомога швидше приступити до Першого Причастя і не розумів, чому в ті часи приймали Євхаристію лише у 14–15–16 років. Йому не подобалося, що треба чекати, і постійно запитував про це батьків. Ті не знали, що йому відповісти, тож посилали до пароха. Парох також не знав, що сказати, тож відмахнувся, мовляв, це питання для когось більшого — для єпископа.

І справді, під час якогось візиту, може на миропомазання, з’явився єпископ, і маленький Джузеппе скористався нагодою, аби запитати: чому Перше Причастя — так пізно? Чому всі кажуть, що він замалий? Єпископ запитав його: «А що ти знаєш про Тіло і Кров Христа?» І хлопець відповів: «Я знаю лише, що це — Тіло Христа. А чи владика знає щось більше?» От саме — чи можна сказати щось більше, ніж те, що віриш, що це справді Тіло Христа? І навіть якщо ми накладаємо на це богословську мову, говоримо про субстанцію, акциденції, транссубстанціацію — то все одно намагаємося лише описати таємницю розумною мовою. Та зрештою все зводиться до одного: чи віруємо?

Чи віримо, що тут, реально, присутній Христос? Звісно, єпископ, жартуючи, сказав йому: «Коли станеш Папою, тоді зміниш це». Не думаючи, що той хлопець справді стане Папою — а він став ним. І зробив так, що діти вже в 7–8 років можуть приймати Святе Причастя, якщо здатні розрізнити між звичайним хлібом і хлібом євхаристійним, Тілом Христа.

Ця урочистість сьогодні провадить нас до цієї віри. Чи ми справді віримо, що Христос присутній у хлібі і вині, що це Його Тіло і Кров? Літургія сьогодні намагається нас підвести до цієї правди, яку зрештою приймаємо саме через віру. У першому читанні з Книги Буття бачимо постать загадкового царя Салему, який водночас є священиком — Мелхиседека. Він виносить хліб і вино, щоб зустріти Аврама, що повертається після перемоги. І це вже є передвістям. Хліб і вино — два основні дари, які пізніше стануть основою Євхаристії. І цей таємничий священик, як каже Писання — без початку і кінця, стає архетипом Христа, Який також буде вічний. Цікаво, що у літургійних предметах є такий тримач для Гостії в монстранції, який називається «мелхиседек». Той зі Старого Завіту ніс образ Христа, був підтримкою — тому й тримач Гостії носить це ім’я.

У другому читанні маємо уривок з Першого послання апостола Павла до Коринтян. Павло пише: «Брати, я передав вам те, що сам прийняв від Господа», — і розповідає про ніч Тайної вечері. Хоча його там не було. Він отримав це безпосередньо від Господа. Ми не знаємо, що сталося під Дамаском, скільки знання йому тоді було влито, і що далі пережив у самотності, але він мав це досвідчення. Те, що апостоли бачили, чули, до чого торкалися, Павло отримав як дар — також через спільноту, до якої його ввів Варнава, де звершувалась Євхаристія, де ламали хліб. Він це прийняв, і передав далі, що тієї ночі Ісус узяв хліб, промовив подяку, переламав і сказав: «Це Тіло Моє», а потім — що це Кров Моя. І ми бачимо — це традиція, яку дотримуємо донині. Ми згадуємо ту ніч, і водночас Христос знову і знову стає присутнім на вівтарях усього світу.

Євангелія від Луки — це Євангелія про розмноження хлібів. Варто подивитись на цей уривок у світлі сьогоднішньої Євхаристії. Є натовп, якого навчає Ісус. Він говорить їм про Царство Боже. Так, як ми приходимо на Євхаристію. Ми є Божим Царством. Ми слухаємо Слово, яке нас об’єднує, навчає, творить Церкву. Потім ті, хто потребує зцілення — отримують його. Євхаристія — це теж момент зцілення, не лише від гріхів, але й від інших наших ран. А потім приходить момент, коли Христос каже: «Дайте їм їсти». І хоча це випробування, та водночас пророче слово — бо апостоли й справді потім безупинно даватимуть їсти тим, кого зустрінуть.

Це слово й досі здійснюється. Проголошується Слово, приходить зцілення — і дається хліб. Уже не звичайний, чудесно розмножений, а ще більш чудесний — Тіло Христа. Ми приймаємо Його Кров. Нехай ця сьогоднішня урочистість зміцнить у нас віру в реальну присутність Христа тут, на землі. Нехай утвердить віру, що приймаючи цей хліб і цю Кров, Тіло і Кров Христа, ми укріплені Ним, ведені Ним, уподібнені до Нього, аж поки зустрінемось із Ним у небі.

А поки — це пожива на вічне життя, яку вже тут можемо приймати як завдаток. На цей день, на участь в урочистій Службі Божій, на це свідчення віри у процесії — на все це хай Господь Бог благословить нас. 

Господь з вами. Благослови вас Бог Всемогутній, Отець, і Син, і Святий Дух. Амінь.

Мк 1, 22:

І дивувалися його навчанню, бо навчав він їх як повновладний, не як книжники.

Мт 7, 28:

І як Ісус скінчив ці слова, народ не міг надивуватись його навчанню,

Лк 4, 32-37:

І дивувалися його науці, бо його слово було повне влади. А був у синагозі чоловік, що мав нечистого духа, і він закричав голосом сильним: “Лиши, що нам і тобі, Ісусе Назарянине? Прийшов ти погубити нас? Я знаю, хто ти: ти - святий Божий.” Ісус же погрозив йому, кажучи: “Мовчи і вийди з нього.” І кинувши його перед усіма, демон вийшов з нього, нічого злого не зробивши йому. Жах огорнув усіх, і вони один до одного казали: “Що за слово, - що з владою й силою велить нечистим духам, і вони виходять!” І рознеслася про нього чутка скрізь по всій тій країні.

Лк 5, 12-16:

І от, як він був в однім з міст, з'явився чоловік, увесь у проказі. Побачивши Ісуса, він упав ниць і почав його благати: “Господи, якщо ти хочеш, можеш мене зробити чистим.” Ісус простягнув руку, доторкнувсь до нього і каже: “Хочу, очисться!” І вмить покинула його проказа. І наказав йому: “Нікому не говори, але йди та покажись священикові і принеси дар за твоє очищення, як наказав Мойсей, їм на свідоцтво.” Чутка про нього ширилась дедалі більше, і сила людей збігалася, щоб його почути й вилікуватись від своїх недуг. Та він відходив у місця самітні й молився.

Лк 6, 17-19:

Зійшовши з ними, він став на рівнім місці, й була там велика сила його учнів і людей вельми багато з Юдеї та з Єрусалиму, і з побережжя Тиру та Сидону. Вони прийшли послухати його й оздоровитись від своїх недуг; і всі ті, що їх мучили нечисті духи, теж оздоровлялись. Увесь народ намагався його торкнутися, бо сила виходила з нього й усіх оздоровляла.

Лк 4, 17-20:

Йому подано книгу пророка Ісаї, і, розгорнувши книгу, він натрапив на місце, де було написано: “Господній Дух на мені, бо він мене помазав. Послав мене нести Добру Новину бідним, звіщати полоненим визволення, сліпим прозріння, випустити пригноблених на волю, оповістити рік Господній сприятливий.” А згорнувши книгу, він віддав її слузі та й сів. Очі всіх у синагозі були пильно звернені на нього.

Лк 4, 40-44:

А як заходило сонце, всі, хто мав яких недужих на різні хвороби, приводили їх до нього, і він на кожного з них клав руки та й оздоровляв їх. А з багатьох з них виходили також і біси, що кричали: “Ти - Син Божий!” Та він, грозячи, не давав їм говорити, бо вони знали, що він - Христос. Як настав день, він вийшов і подався на самітне місце, а люди кинулись його шукати і, знайшовши, хотіли затримати його, від себе не пустити. А він сказав їм: “Я маю й іншим містам звіщати Добру Новину про Царство Боже, бо я на це посланий.” І проповідував по синагогах у Юдеї.

Мт 5, 1-12:

Побачивши ж народ, зійшов на гору. І коли він сів, підійшли до нього його учні; а він, відкривши уста, почав навчати їх: “Блаженні вбогі духом, бо їхнє Царство Небесне. Блаженні тихі, бо вони успадкують землю. Блаженні засмучені, бо будуть утішені. Блаженні голодні та спраглі справедливости, бо вони наситяться. Блаженні милосердні, бо вони зазнають милосердя. Блаженні чисті серцем, бо вони побачать Бога. Блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться. Блаженні переслідувані за правду, бо їхнє Царство Небесне. Блаженні ви, коли вас будуть зневажати, гонити та виговорювати всяке лихо на вас, обмовляючи мене ради. Радійте й веселіться, бо нагорода ваша велика на небі; так бо переслідували пророків, які були перед вами.

Мт 4, 23-25:

І ходив Ісус по всій Галилеї, навчаючи по їхніх синагогах, звіщаючи Добру Новину про Царство й вигоюючи всяку хворобу й всяку недугу в народі. Чутка про нього розійшлась по всій Сирії, і приносили до нього всіх хворих на різні недуги, знеможених стражданням, біснуватих, сновид, розслаблених, і він оздоровлював їх. А йшла за ним велика сила людей з Галилеї, з Десятимістя, з Єрусалиму, з Юдеї та з Зайордання.

Пс 6, 2-4:

Не докоряй мені, о Господи, в твоєму гніві і не карай мене в твоїм обуренні. Помилуй мене, Господи, бо охляв я, вилікуй мене, бо трясуться кості в мене, і душа моя - стривожена надміру. Ти ж, Господи, - докіль?

Єр 17, 14-18:

Вилікуй мене, о Господи, щоб я одужав, спаси мене, щоб я врятувався, бо ти - моя надія! Ось вони мені говорять: «Де ж воно, те слово Господнє? Нехай вже збудеться нарешті!» Однак же я не клопотався перед тобою про лихо і не бажав я дня нещастя, ти бо те знаєш! Що з уст моїх вийшло, те лежить перед твоїм обличчям. Не будь страховищем для мене, бо ти прибіжище моє в лихій годині! Нехай гонителі мої соромляться, мені ж не дай осоромитись; нехай вони бояться, мені ж не дай полохатися. Наведи на них лихоліття і побий, ще раз побий!

Діян 1, 22-24:

почавши від хрищення Йоана аж до дня, коли він від нас вознісся, - щоб один з них був разом з нами свідком його воскресіння.» І поставили двох: Йосифа, що зветься Варсавою, на прізвище Юст, і Матія. І, помолившись, сказали: «Ти, Господи, всіх серцезнавче, вкажи, кого з цих двох ти вибрав,

Діян 3, 1-10:

Петро і Йоан ішли у храм на молитву о дев'ятій годині. А був там чоловік кривий від лона матері своєї, якого приносили і клали щодня біля дверей храму, що звалися Красними, просити милостині від тих, що йшли до храму. Як тільки він побачив Петра і Йоана, що саме входили у храм, попросив у них милостиню. Петро з Йоаном, споглянувши на нього, сказали: «Глянь на нас!» Той вдивлявсь у них, сподіваючися щось від них дістати. Петро промовив: «Срібла й золота нема у мене; що ж маю, те тобі даю: В ім'я Ісуса Христа Назарянина, встань і ходи!» І схопивши його за правицю, підвів його, і тієї хвилі окріпли його ноги з суглобами. Встав той, зірвавшись, і почав ходити й увійшов з ними у храм, ходячи, підскакуючи і хвалячи Бога. Увесь народ бачив, як він ходив і хвалив Бога. Вони пізнали його, що це той, який сидів при Красних дверях храму для милостині, і сповнилися страхом та здивуванням над тим, що йому сталося.

Йн 6, 14-15:

Люди ж, побачивши чудо, яке сподіяв Ісус, заговорили: «Це справді той пророк, що має прийти у світ.» І довідався Ісус, що вони мають намір прийти й узяти його, щоб зробити царем, - і віддалився сам-один на гору знов.

2 Цар 4, 42-44:

Якийсь чоловік прийшов із Ваал-Шаліші й приніс у сакві Божому чоловікові нового хліба - 20 ячмінних буханців і свіжого зерна в колосках. Єлисей звелів: “Дай людям, нехай їдять!” Слуга ж його відповів: “Що тут класти перед сотнею чоловік?” Він же каже: “Дай людям, нехай їдять, бо так говорить Господь: їстимуть, та ще й зостанеться.” І поклав перед ними, і їли вони, і ще зосталося, за словом Господнім.

Мт 14, 15-21:

Якже настав вечір, підійшли до нього його учні й кажуть: “Пусте це місце та й час минув уже. Відпусти людей, нехай ідуть по селах та куплять собі поживи.” А Ісус сказав їм: “Не треба їм відходити: дайте ви їм їсти.” Вони ж мовлять до нього: “Ми маємо тут тільки п'ять хлібів і дві рибі.” Тоді він каже: “Принесіть мені їх сюди.” І, звелівши народові посідати на траві, взяв п'ять хлібів і дві риби, підвів очі до неба, поблагословив і розламав ті хліби, і дав учням, а учні – людям. Всі їли до наситу й назбирали куснів, що зосталися, дванадцять кошів повних. Тих же, що їли, було яких п'ять тисяч чоловіків, окрім жінок та дітей.

Йн 17, 6-8:

Я об'явив твоє ім'я людям, яких ти від світу передав мені. Вони були твої, ти ж передав мені їх, і зберегли вони слово твоє. Нині збагнули вони, що все, тобою дане мені - від тебе; слова бо, тобою мені дані, я їм дав, і сприйняли вони їх, і справді збагнули, що від тебе я вийшов, і увірували, що ти мене послав.

Пс 78, 23-29:

І він велів угорі хмарам і відчинив небесні двері, і зіслав, мов дощ, манну їм на поживу, і хліба подав їм з неба. Хлібом могутніх чоловік живився, харчів послав їм до наситу. І підняв східній вітер у небі, і силою своєю прогнав вітер з півдня. Пустив на них дощем, як порох, м'яса, і мов пісок морський, птаство пернате. І падало воно посеред їхнього табору, навколо їхніх наметів. їли вони й наситилися вельми, і вдовольнив він їхнє бажання.

Мудр 16, 20-21:

Натомість, народ твій ти годував ангельською поживою, | зсилав їм хліб готовий з неба, без утоми, | що міг був дати всяку насолоду, підхожий усякому смакові. Так допомога твоя виявляла супроти дітей твою ніжність: | відповідно до бажання того, хто нею живився, | вона перетворювалась на те, чого хто хотів.

1 Кор 11, 17-22:

Робивши ж вам оці зауваження, не можу я вас похвалити за те, що ваші сходини виходять вам не на добро, а на зло. Найперше бо зачуваю, що коли сходитеся на збори, - роздори постають між вами; і я цьому почасти вірю, бо мусять бути у вас єресі, щоб виявилися випробувані між вами. Ваші сходини не є - споживання вечері Господньої. Бо кожен поспішає їсти свою вечерю: дехто ж голоден, а дехто п'яний. Хіба не маєте домів, щоб їсти - пити? Чи може хочете зневажати Божу церкву, і засоромлювати тих, які нічого не мають? Що маю вам сказати? Чи похвалю вас? За це не похвалю.

Пс 105, 39-45:

Він простер хмару, неначе покривало, вогонь, щоб уночі світити. Просили, і перепелиць зіслав їм, і хлібом з неба наситив їх. Розколов землю, і ринули води, рікою потекли в пустині. Згадав бо своє святе слово до Авраама, слуги свого. Випровадив із радістю народ свій і з торжеством - своїх вибранців. Дав їм землі поган, і вони напрацьованим заволоділи, щоб його заповідей пильнувати і зберігати його закони. Алилуя.

Втор 8, 12-16:

А коли наїсися доволі, коли набудуєш гарних домів і розгосподаришся, коли намножиться в тебе високорослого й дрібного скоту та й матимеш багато срібла й золота, і коли стане множитись усе, що тільки є в тебе, вважай, щоб не неслось угору твоє серце та щоб не забув ти Господа, Бога твого, який вивів тебе з Єгипетської землі, з дому неволі; який водив тебе величезною й страшною пустинею, де гадюки, їдовиті вужі й скорпіони, сухий і безводний степ; який виточив тобі з твердої, як кремінь, скелі воду; який годував тебе в пустині манною, про яку не знали твої батьки, щоб упокорити тебе та щоб випробувати тебе й остаточно привести тебе до добра;

Чис 11, 4-9:

І забаглося мішаній юрбі, що була між ними, їсти так, що й сини Ізраїля собі стали плакати: хто, мовляв, дасть нам м'яса їсти? Пригадуємо собі рибу, що задарма їли в Єгипті, огірки, дині, пір, цибулю, часник; а тепер душа наша прагне: нема нічогісінько, сама лише манна перед нашими очима. Була ж манна, наче коріяндрове насіння, а колір її, як колір буелія. Народ розсипався і збирав її і молов на жорнах або товк у ступах, то й варили її в горщиках і пекли пляцки; а на смак була вона, мов тістечко на олії. І коли вночі спадала роса на табір, то спадала на нього й манна.

Ос 13, 6:

Коли ж їх нагодовано й вони стали ситі, наситилися, - серце їхнє загорділо, тому мене й забули.

Йн 6, 1-13:

По тому пішов Ісус на той бік Галилейського Тиверіядського моря. І йшла за ним сила народу, бачили бо чуда, які вчинив він із недужими. Тож зійшов Ісус на гору й сів там з учнями своїми. А було вже недалеко до Пасхи, свята юдейського. Підвівши ж очі й побачивши, що сила людей іде до нього, каже до Филипа:«Де хліба нам купити, щоб оцим дати їсти?» Мовив же так, іспитуючи його, знав бо сам, що має робити. Озвався ж до нього Филип: «Хліба й за двісті динаріїв не вистачило б, аби кожному з них хоч трохи припало.» Але говорить до нього один з учнів, Андрій, брат Симона Петра: «Є тут один хлопчина; він має п'ять ячмінних хлібів ще й дві риби. Та що це на таку многоту!» І мовив Ісус: «Веліте людям сісти.» Було ж багато трави на тому місці. Отож посідали чоловіки - числом тисяч із п'ять. І взяв Ісус хліби й, воздавши хвалу, розподілив серед тих, що сиділи; так само й риби: скільки хотіли. Коли ж вони наситилися, то мовив до своїх учнів: «Зберіть кавалки, що позоставалися, щоб нічого не пропало.» Отож зібрали - і наповнили дванадцять кошів куснями ячмінного хліба, які залишилися були в тих, що їли.

Чис 11, 21-23:

І сказав Мойсей: “Народу, що між ним я обертаюся, 600 000 піхоти, а ти кажеш, дам вам м'яса, щоб їли цілий місяць. Хіба вистачило б для них, якби повбивати дрібну й велику скотину? Хіба вистачило б для них, якби виловити всю рибу в морі?” Господь мовив до Мойсея: “А хіба рука Господня вкоротилась? Ось побачиш, чи справдиться слово моє, чи ні.”

Лк 22, 19:

І, взявши хліб, віддав хвалу, поламав, дав їм і мовив: “Це - моє тіло, що за вас віддається. Чиніть це на мій спомин.”

1 Кор 11, 23-27:

Я бо, що прийняв від Господа, те й передав вам: Господь Ісус тієї ночі, якої був виданий, узяв хліб і, віддавши подяку, розламав і сказав: «Це моє тіло, воно за вас дається. Це робіть на мій спомин.» Так само й чашу по вечері, кажучи: «Ця чаша - Новий Завіт у моїй крові. Робіть це кожний раз, коли будете пити, на мій спомин.» Бо кожного разу, як їсте хліб цей і п'єте цю чашу, звіщаєте смерть Господню, аж доки він не прийде. Тому хто буде їсти хліб або пити чашу Господню недостойно, буде винний за тіло і кров Господню.

Мт 26, 26:

Якже вони їли, Ісус узяв хліб, поблагословив, розламав і дав учням, кажучи: “Беріть, їжте: це моє тіло.”

Лк 24, 28-32:

Коли вони наблизилися до села, куди йшли, Ісус удав, що хоче простувати далі. . Вони ж наполягали, кажучи: “Зостанься з нами, бо вже надвечір, і день уже похилився.” І він увійшов, щоб зостатись. І от, як він був за столом з ними, взяв хліб, поблагословив, і, розламавши його, дав їм. Тоді відкрилися в них очі, і вони його пізнали. А він зник від них: І казали вони один до одного: “Чи не палало наше серце в нас у грудях, коли він промовляв до нас у дорозі та вияснював нам Писання?”

Лк 24, 15-16:

А як вони розмовляли та сперечалися між собою, сам Iсус наблизившись, ішов разом з ними, але очі їм заступило, щоб його не пізнали.

Мк 16, 12-14:

Після цього з'явився в іншім вигляді двом з них, що були в дорозі й ішли на село. І ці, повернувшися, сповістили інших, але й їм не йняли віри. Нарешті з'явився він самим одинадцятьом, коли то були за столом, і докоряв за їхнє невірство та твердосердя, що не повірили тим, які бачили його воскреслого з мертвих.

Йн 21, 4-10:

А як настав уже ранок, стояв над берегомІсус, та не знали учні, що то - Ісус. Каже до них Ісус: «Дітоньки, чи маєте що з'їсти?» Ті йому відповіли: «Ні.» Тоді він каже до них: «Закиньте лишень сіті праворуч від човна, то знайдете.» І закинули, та неспроможні були вже і витягнути їх: така була там сила риби! Каже тоді отой учень, що його любив Ісус, до Петра: «То - Господь!» Симон же Петро, вчувши, що то Господь, підперезав одежу, був бо роздягнений, - та й кинувся в море! А інші учні припливли човном, -були бо неподалеку від землі, ліктів зо двісті, - та й притягнули сіті з рибою. Коли, отже, вийшли на землю, бачать - жар розкладено, а на ньому риба й хліб. І мовить їм Ісус: «А принесіть тієї риби, що ви її тепер наловили.»

Йн 21, 12-14:

Мовить до них Ісус: «Ходіть но снідати!» І ніхто з учнів не зважився його питати: «Хто ти?» -знали бо, що то Господь. Підходить тоді Ісус, бере хліб, роздає їм, а й рибу теж. Це втретє вже з'явивсь Ісус учням по тому, як з мертвих воскрес.

Лк 24, 36-42:

Коли ж вони так говорили, сам Ісус став посеред них і до них каже: “Мир вам!” Вони ж, налякані та повні страху, думали, що духа бачать. Та він сказав їм: “Чого стривожились? Чого ті сумніви постають у серцях ваших? Гляньте на мої руки та на мої ноги: це ж я сам. Доторкніться до мене та збагніть, що дух тіла й костей не має, як бачите, що я їх маю.” Сказавши це, він показав їм руки й ноги. А як вони з радощів не йняли йому ще віри й чудувались, він сказав: “Чи маєте ви тут що їсти?” Вони подали йому кусень печеної риби.