Вівторок

Брати!Вірний Бог, бо наше слово до вас не було і «так», і «ні». Адже Божий Син, Ісус Христос, якого між вами проповідували ми: я, Силуан і Тимотей, не був «так» і «ні», але у Ньому було — «так»! Бо скільки є Божих обітниць, то всі в Ньому — «так»! І в Ньому — «амінь»: для слави Бога через нас!
Той, хто зміцнює нас з вами в Христі й хто помазав нас, — це Бог. Він дав нам печать і дарував завдаток Духа в наші серця.

Слово Боже.

Твої свідчення дивовижні, *
тому моя душа їх трималась.
Твої слова, відкрившись, несуть світло *
і недосвідчених мудрими роблять.

Я відкриваю свої уста і хапаю повітря, *
бо так заповідей Твоїх бажаю!
Поглянь на мене, мене помилуй *
згідно з Твоїм присудом для тих, †
які Твоє Ім’я люблять.

Спрямуй мою ходу згідно з Твоїм словом, *
хай мною не опанує ніяке беззаконня.
Засяй на слугу свого своїм обличчям, — *
своїх настанов навчи мене, Боже.

℟. Хай нас осяє блиск Твого обличчя
або: Засяй на слугу свого своїм обличчям.

Нехай перед людьми сяє ваше світло,
щоб вони побачили ваші добрі діла і Отця вашого прославили.

Того часу Ісус сказав своїм учням: «Ви — сіль землі. Якщо сіль опрісніє, то чим її посолити? Нінащо вона вже не буде більше придатна, хіба щоб викинути геть, аби топтали її люди. Ви — світло світу. Не можна сховати міста, що стоїть на горі. І не запалюють світильника, аби поставити його під велику посудину на зерно, але ставлять на свічник, щоби світив усім, хто в домі. Тож нехай сяє ваше світло перед людьми, щоб вони побачили ваші добрі діла й прославили Отця вашого, який на небесах».

Слово Господнє.

Того часу Ісус сказав своїм учням: «Ви — сіль землі. Якщо сіль опрісніє, то чим її посолити? Нінащо вона вже не буде більше придатна, хіба щоб викинути геть, аби топтали її люди. Ви — світло світу. Не можна сховати міста, що стоїть на горі. І не запалюють світильника, аби поставити його під велику посудину на зерно, але ставлять на свічник, щоби світив усім, хто в домі. Тож нехай сяє ваше світло перед людьми, щоб вони побачили ваші добрі діла й прославили Отця вашого, який на небесах».

• Ви - сіль землі. Сіль - це насамперед приправа; без солі їжа втрачає свій смак. Який "смак" учня Ісуса, що змінює смак світу? Прийняття і життя істиною про те, що всемогутній Бог послав свого Сина у світ, щоб світ через Нього спасся. Чи хтось, хто має справу зі мною, здатен побачити це в конкретиці повсякденного життя? Що Ісус є для мене цінністю і певні речі, заради Нього, я роблю або, навпаки, певні речі, які я не роблю - заради Ісуса.

• Але якщо сіль втрачає смак, то чим мені її посолити? Сіль втратить смак тоді, коли Ісус перестане бути для мене найважливішим, коли різні життєві обставини витіснять його на другий план. Ми не є ні сіллю землі, ні світлом світу, якщо маємо два обличчя, якщо по-різному поводимося і говоримо в середовищі Церкви і віруючих і по-різному "у світі": на роботі, в університеті, серед сусідів і знайомих. Віра не є нашою приватною справою: Кожного, хто визнає Мене перед людьми, визнаю і Я перед Отцем Моїм Небесним. А хто відречеться Мене перед людьми, того відречуся і Я перед Отцем Моїм Небесним (Мт 10:26.30- 31).

• Ми всі покликані бути свідками Ісуса. Сьогоднішнє Слово чітко вказує, що ми є "для світу". Свідок - це людина, яка бачила і чула щось, про що пізніше розповідає. Ми не можемо пізнати Ісуса з розповідей, ми повинні побачити і почути Його - через Слово Боже, молитву, поклоніння, таїнства. Як Марія Магдалина: "Я бачила Господа, і ось що він мені сказав" (Ів 20:18). Подумай, що ти сам можеш зробити, щоб побачити Господа? Як Бог кличе тебе особисто для додавання смаку твоєму оточенню? 

Отче, я прошу тебе в ім'я Ісуса про Духа, який творить і перетворює, який вчить мене бути сіллю і світлом для навколишнього світу. 

Мир вам, брати, раді вас вітати. Вівторок десятого звичайного тижня. Ми продовжуємо слухати Нагірну проповідь.

Ісус сказав до Своїх учнів: Ви — сіль землі. Але коли сіль втратить свій смак, чим її насолити? Вона вже ні на що не придатна, хіба що на викинення й потоптання людьми. Ви — світло світу. Не може сховатися місто, що стоїть на горі.

І не запалюють світильника, щоб поставити його під посудину, але на свічнику — і він світить усім, хто в домі. Так нехай ваше світло світить перед людьми, щоб, бачачи ваші добрі вчинки, вони прославляли Отця вашого, що на небесах. Ось Слово Господнє.

Правдою завжди є те, що Господь раз сказав, а двічі я почув. Бо слово сьогодні звертається до мене трохи інакше, щось інше сьогодні мене вражає. Звичайно, я вже багато разів чув це слово — думаю, як і всі ми — і ми знаємо, що як християни ми помазані Святим Духом. Як сьогодні каже святий Павло в другому посланні до коринтян: Бог залишив на нас печать, дав нам завдаток Духа.

У Посланні до євреїв чуємо, що віра — це завдаток того, на що ми сподіваємось. Ми вже зараз можемо скуштувати вічне життя. А це вічне — це любов, це життя, яке передається, яке дарується.

Це те, що ми отримали на Зіслання Святого Духа: як Отець послав Мене, так і Я посилаю вас. Кому простите — тому буде прощено. Це і є той завдаток Святого Духа, який нам даний. І як такі ми маємо бути світлом. Але ми знаємо, що світло — це не... Це не означає бути світлячком, якого всі захоплено спостерігають. Світло — це щось, що ставиться на свічник.

А ми знаємо, що цим свічником є переслідування. Ми маємо бути сіллю. А сіль — це те, що надає смаку. Тому, що не має смаку. І вона надає смаку тим, що розчиняється, втрачає себе. І ми це все знаємо.

Але сьогодні цікаво, мене зворушує те, що Христос каже: ви є. Тобто, Він нас не моралізує, не каже: увага, маєте бути, мусите давати добрий приклад. Пригадується відома історія про одного з братів, який відповідав за формацію. І в якийсь момент він написав заяву з проханням звільнити його з цієї ролі — мабуть, жартома й трохи з сарказмом — бо він втомився давати добрий приклад.

Йдеться не про те, щоб ми тепер давали гарний приклад. Отак: мусиш бути добрим, мусиш бути таким. Христос не каже: ви мусите бути світлом, мусите бути сіллю. Христос стверджує факт: ви — сіль, ви — світло.

Отримавши завдаток Святого Духа, маючи в собі початок того, на що ми сподіваємося — вічного життя — маючи в собі ту любов, яка була нам дана, маючи участь у Христі, перебуваючи в Ньому, сидячи по Його правиці, по правиці Бога, ми не можемо бути кимось іншим. Просто за своєю природою ми є цим. Як сьогодні говорить святий Павло: в Христі всі обітниці Бога — це «так». У Ньому немає «так» і «ні», то так, то сяк. Він є Тим, Хто є, не може бути іншим.

І якщо в нас є завдаток вічного життя, якщо в нас є Дух Святий, то Він ламає бар’єри між нами і ближнім. Але ви є — ви цим уже є. А ще одна річ, яка мене торкає — це те, що світло світить у темряві, що сіль надає смаку чомусь безсмаковому. Для чого? Щоб люди, бачачи добрі вчинки, прославляли Отця, що на небесах.

І це цікаво. Коли буде така ситуація, що не будуть нас захоплено хвалити, не скажуть: яка добра робота, як ти постарався, який ти неймовірний, я так не вмію. А зможуть побачити в цьому діло Бога.

Бо це — цікава річ. Коли слухаємо Нагірну проповідь, вона є цілісною. Вчора ми слухали блаженства. Коли проявляється велике діло Бога? Коли ми вбогі. Коли ми сумуємо, коли, може, пітніємо кров’ю. Коли голодні й спраглі справедливості. Коли ми милосердні. Коли людина милосердна.

А це можливо тоді, коли ситуація її розпинає, правда? Тоді можу бути милосердним або ні. Коли приношу мир — це тоді, коли цього миру абсолютно немає. Коли терплю переслідування, коли нас зневажають, переслідують.

Тобто це — ситуації нашого життя, в яких ми — бідолахи. Ми прагнемо справедливості. Ми бачимо, що самі не можемо впоратись із ситуацією. Ми — бідолахи, і ми кличемо: Господи, подивись, я — порожній.

Те, що Христос сказав святому Павлові: «Досить тобі Моєї благодаті, Я не заберу в тебе цих труднощів. Не заберу в тебе цієї ситуації, але дам тобі Мого Святого Духа. Досить тобі Моєї благодаті. Досить тобі сили, яку Я тобі дам».

Тож усі ці важкі ситуації, які ми сьогодні переживаємо — це і є той свічник, на який Бог нас ставить, щоби виявилася Його сила. Ми носимо цей дар у глиняних посудинах, каже святий Павло, правда? А ми часто не приймаємо того, що ми — глиняна посудина. Що не справляємось. Що нам здається, що нас усе це перевищує. Але саме це є привілейованою ситуацією.

Це не те, що Бог втратив контроль над історією. Це є привілейована ситуація, щоб Його сила могла проявитися. Щоб люди не казали: які ми чудові. Але щоб побачили і прославили Отця, що на небесах. Який таких бідолах, як ми, з такими вадами характеру, з мінливими настроями, зі слабкостями — може приготувати силою Святого Духа. Дати нову природу. Дати зовсім інший спосіб життя.

Ви — сіль землі, каже Господь. Це дуже гарно. Тому сьогодні в псалмі говориться: розтуляю уста, щоб вдихнути повітря. Якщо я сьогодні в такій ситуації, що вода вже сягає мені шиї, що я в труднощах, то сьогодні я хочу розтулити уста й вдихнути повітря. Вдихнути Святого Духа, приліпитись до Христа, щоби чинити ті діла, які Господь передбачив для мене. Щоби люди могли прославити Отця, що на небесах.

Гарного вам дня, брати, миру вам. Усього найкращого.

З Євангелія від святого Матея. 

Ісус сказав своїм учням: «Ви — сіль землі. Але коли сіль втратить свій смак, чим її насолити? Вона вже ні на що не придатна — хіба тільки бути викинутою й потоптаною людьми. Ви — світло світу. Не може сховатися місто, яке стоїть на горі. І не запалюють світильника, щоб поставити його під посудину, але ставлять його на підсвічник — і він світить усім, хто в домі. Так нехай сяє ваше світло перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі вчинки і прославляли вашого Отця, що на небесах».

Ми після цього часу пасхального періоду. Знову повертаємось до звичайного періоду. Це вже десятий тиждень. Починаємо слухати Нагірну проповідь. Це прелюдія. Учора ми чули блаженства. Сьогодні маємо вступ до Нагірної проповіді. Я маю бути світлом і сіллю. Чи потрібні світу християни? Чи потрібна їхня присутність у цьому світі? Чи потрібна їхня місія?

І Христос говорить про сіль. Що таке сіль? З Біблії видно, що сіль — це предмет першої потреби. У Книзі Сираха є такі слова: «Те, що необхідне людині для життя: вода, вогонь, залізо й сіль, пшеничне борошно, молоко й мед, кров виноградної лози, олія і одяг. Усе це служить добру для тих, хто боїться Бога, а для грішників обертається на нещастя». Це ті речі, які можна здобути в Обіцяній Землі. Це те, що Бог хоче дати людині. Він хоче дати їй одяг, їжу, все, що потрібне для життя. Символом цього також є сіль.

Але також в іншому місці Святого Письма сказано, що сіль, особливо коли її вжито надмірно, може бути руйнівною. Це слово з Книги Суддів, де сказано так: наступного дня народ вийшов у поле, і повідомили про це Авімелеха. Тоді він виступив на чолі війська, поділив його на відділи й засів у полі. Побачивши народ, що виходив із міста, він напав на них і побив. Авімелех і його загони напали на місто, били його людей, місто зруйнував, а на землю міста розсипав сіль. Це можна порівняти хіба що з напалмом у сучасному розумінні. Та сіль у великій кількості мала знищити ґрунт, щоб він не родив. Це був засіб, що використовувався в давнину. Після такої солі мала бути пустеля. Місто мало більше ніколи не бути відбудоване. Воно мало залишитися пусткою, місцем смерті.

Отже, маємо два біблійні образи. Один — символ життя, щастя, близькості з Богом, Його доброти, благословення. Але також це може бути реальність, яка руйнує.

Третій образ, який приходить тут на допомогу — це знаний образ дружини Лота, яка стала соляним стовпом. Вона стала цим стовпом — це подія, описана в 19 розділі Книги Буття. І помилка її — це помилка зупинки в дорозі. Вона покликана до руху, до виходу, до пошуку щастя, безпеки, життя. Але всупереч Божій волі — Господь призначив знищення для Содому й Гомори — вона мала рятуватись із рідними, але цього не зробила. Не мали озиратись назад, мали йти. Вона знехтувала Божим словом і стала соляним стовпом.

Книга Мудрості — ще одна з книг мудрості — каже так: «Коли прийшло знищення на безбожних, мудрість урятувала праведного, коли той тікав від вогню, що падав на п’ять міст. Праведного, тобто Лота. І збереглось ще свідчення їхнього зіпсуття: димляча пустка, рослини, що плодоносять не в пору, і соляний стовп — пам’ятник душі, яка не повірила». Це саме символ дружини Лота — пам’ятник душі, яка не повірила. Адже вони зійшли з дороги мудрості, і не тільки зазнали шкоди, бо не пізнали, що є добре, але залишили живим пам’ятку своєї дурості. Бо навіть не могло залишитись у таємниці те, в чому вони зблудили.

Отже, дружина Лота, згідно з Книгою Мудрості, належить до спільноти Содому й Гомори, до тих нерозумних, які не повірили Богові, жили погано, спотворено, в грісі. І цей соляний стовп, яким була дружина Лота — це символ того, що вони не були готові йти шляхом, який Бог призначив. Це також щось, що ми можемо почерпнути з цього Євангелія, у світлі слова зі Старого Завіту.

Бо також перше читання говорило нам про те, що всі обітниці, які були в Старому Завіті, виконалися в Ісусі Христі. У Ньому немає «так» і «ні» — лише «так». Всі Божі обітниці стали «так» у Христі, були реалізовані. І Христос посилається на Старий Завіт, щоб нас навчити. Що, так би мовити, є добра сіль — це те, що сказано в Книзі Сираха, — сіль, яка дає життя. Але якщо ця сіль не виконує свого завдання, на яке призначена, вона стає марною. Її викидають, топчуть, як дружину Лота.

Тому ми покликані, почувши це слово Христа, прийняти певний вибір. Або прийняти цю сіль, пристосуватись до неї, або повернутись проти неї. Ми покликані рушити в дорогу, рушити в напрямку того, що дає Бог, що є добрим, а залишити те, що зле.

Це знову паралель, яка з’являється в Луки, 9 розділ. Ісус відповідає тому, хто питає про покликання, про йти за Христом: «Кожен, хто поклав руку на плуга, а озирається назад, не надається до Царства Божого». Це дружина Лота. Це та сіль. Це сіль, яка невідповідна. Сіль, що втратила смак. Сіль, яка, за буквальним значенням, є дурною, нерозумною.

Що це слово говорить нам? Що ми всі також покликані Богом іти за Ним, висловити свою згоду. Це слово, яке ми будемо слухати в найближчі дні — це Нагірна проповідь — це напрям, який Бог ставить перед нами. Ми можемо піти цим шляхом, залучитись до нього, шукати в ньому життя. Або можемо обернутись назад, піти шляхом світу, жити за його парадигмами, захопитися ним, вдивитись у нього — і як нерозумні, стати соляним стовпом.

Ісус каже: я пропоную вам життя. Ісус конкретно пропонує життя — там, де я є. У цих подіях, які я переживаю. Може, в стражданнях, труднощах, гріху, який мене ранить, який мене оточує, як Содом і Гомора. Але Бог дає мені шлях виходу — йти за Христом. Означає це не озиратись назад. Не оглядатися, але йти за Ним.

Це воно. Я можу вслухатися в Христа, вдивитися в Нього, закохатися в Нього, йти за Ним. Хай я прийму це рішення — вдивлятися в спину Христа, Який іде переді мною. Бачити Його спину. Не дивитися назад. Дивитися тільки на Нього. Це те, що дає життя.

І слухати те слово, яке буде звучати в ці найближчі дні. Господи, дай мені новий слух. Дай мені відкрите вухо. Йти за Тобою. Хай цей голос мене притягує. Хай веде мене з-під смерті, з цих сходів Гомори, в яких я живу, які мене можуть оточувати. Світ є такий, який є. Галасливий. Конфліктний. Гнівний тощо. Але в цьому всьому я можу почути Твій лагідний голос: «Йди за Мною». Хай я почую цей голос. Хай я захочу побігти за Тобою. Господи, до цього дай мені Твоє благословення. Дай мені схопитися за це благословення. 

Хай благословить і охороняє Тебе Отець і Син, і Дух Святий. Амінь.