Четвер

Не покладайся на власні багатства, не кажи: «Я самодостатній!» Не потурай своїй душі та своєму багатству, щоб не ввели тебе в пожадання твого серця. І не кажи: «Хто мені наказуватиме?», – бо безсумнівно Господь не залишить це непокараним. Не говори: «Згрішив, а що мені сталось?» – Господь бо довготерпеливий. Не покладайсь на прощення занадто, гріхи до гріхів додававши, і не кажи: «А що милосердя Його велике, то й безліч гріхів мені Він відпустить», – бо й милосердя, і гнів є у Нього, тож на грішних спаде Його обурення. Не гайся повернутися до Господа, не відкладай з днини на днину, бо зненацька вибухне гнів Господній, то й загинеш у годині помсти. Не звіряйсь на багатства, несправедливо набуті: не допоможуть тобі в день нещастя.   Слово Боже.

1.Блаженний чоловік, який не ходить за радою безбожних, *

не стає на дорогу грішних †

і в згромадженні насмішників не засідає,

але в законі Господньому його бажання; *

і він роздумує день і ніч над Його законом.

2.Він буде, як дерево, †

посаджене над водними потоками, *

яке дасть плід свій у свою пору;

і листя якого не зів’яне, *

і все, що він учинить, буде вдалим.

3.Не так безбожні, не так! *

Вони – мов полова, яку вітер розвіває.

Адже Господь знає праведних дорогу, *

а дорога безбожних загине.

Прийміть Слово Боже не як людське слово,

а як істинно Боже Слово.

Того часу Ісус сказав своїм учням: «Коли хто напоїть вас чашкою води в Моє Ім’я, – через те, що ви Христові, – то воістину кажу вам, що не втратить він своєї нагороди. А коли хто спокусить одного з цих малих, які  вірять у Мене, то краще йому було би почепити собі  довкола шиї жорновий камінь і бути кинутим в море. І якщо тебе спокушає твоя рука, відрубай її; краще тобі  калі кою увійти до життя, ніж, маючи обидві руки, потрапити до геєни, в невгасимий вогонь. І якщо твоя нога тебе спокушає, відрубай її; краще тобі  ввійти до життя кульгавим, ані ж з обома ногами бути вкиненим до геєни. І якщо твоє око тебе спокушає, вибери його; краще тобі  з одним оком увійти до Божого Царства, ніж, маючи двоє очей, бути вкиненим у геєну, де їхній черв’як не гине, і вогонь не гасне. Бо кожний вогнем буде посолений. Сіль – добра річ; якщо ж сіль стане несолоною, то чим її приправите? Майте сіль у собі  та зберігайте мир між собою». Слово Господнє.

Того часу Ісус сказав своїм учням: «Коли хто напоїть вас чашкою води в Моє Ім’я, – через те, що ви Христові, – то воістину кажу вам, що не втратить він своєї нагороди. А коли хто спокусить одного з цих малих, які  вірять у Мене, то краще йому було би почепити собі  довкола шиї жорновий камінь і бути кинутим в море. І якщо тебе спокушає твоя рука, відрубай її; краще тобі  калі кою увійти до життя, ніж, маючи обидві руки, потрапити до геєни, в невгасимий вогонь. І якщо твоя нога тебе спокушає, відрубай її; краще тобі  ввійти до життя кульгавим, ані ж з обома ногами бути вкиненим до геєни. І якщо твоє око тебе спокушає, вибери його; краще тобі  з одним оком увійти до Божого Царства, ніж, маючи двоє очей, бути вкиненим у геєну, де їхній черв’як не гине, і вогонь не гасне. Бо кожний вогнем буде посолений. Сіль – добра річ; якщо ж сіль стане несолоною, то чим її приправите? Майте сіль у собі  та зберігайте мир між собою».

• Потужно звучать Слова Ісуса в сьогоднішньому Євангелії: "А коли хто спокусить одного з цих малих, які  вірять у Мене, то краще йому було би почепити собі  довкола шиї жорновий камінь і бути кинутим в море."   Як я на них реагую? Чи не належу часом я до тих, кому необхідно  було б “почепити довкола шиї жор­новий камінь"?  Я  "обираю коротші шляхи" в житті, обираючи зло, чи я один з тих, хто приносить добрий плід і не сприяє злу  (див.: Пс. 1)? Чи не стаю я причиною згіршення для людей, які ще потребують зміцнення у вірі? Чи не послаблюю я їхню прихильність до Христа і Його вчення своєю поганою поведінкою, пропагуючи зло  і знецінюючи  добро? Ісус вважає, що спокуса заслуговує осуду, а для тих, через кого приходять спокуси, вимагає покарання - а фактично, самокалічення (?) Страшно? Нічого подібного!

• У такий спосіб Ісус радикально попереджає мене про небезпеку “баламучення”, тобто "ставлення або поведінки, яка спонукає іншу людину вчинити зло" (Катехизм католицької церкви 2284). Спокуса (грец. "scandalon" - пастка,  перешкода на чийомусь шляху, що веде до падіння) означає все, що стає підставою для гріха, падіння, зла чи невір’я. Вони спричиняються як діями, так і бездіяльністю, тобто недбальством, мовчанням і потуранням злу. У цьому відношенні катехизм особливо підкреслює відповідальність також закону, інституцій, моди і громадської думки (ККЦ 2286/7). Чи пам'ятаю я, як католик, про те, щоб не згіршувати своєю поведінкою  малих/слабких у вірі людей?

• Лише по-людськи важко оголосити боротьбу з гріхом, уникнувши навіть найменшої можливості  вчинити його. З Ісусом, однак, це можливо- тоді, коли я наважусь радикальні заходи. "Коли  відітну собі руку, або ногу, або око, батька або матір, якщо вони захочуть, щоб я діяв непобожно, а також сина чи дочку, якщо- настільки наскільки це від них залежить-  вони спонукатимуть мене відступити від Церкви Христової і від Його любові" (Ориген). Я візьму це собі близько до серця і буду зберігати таку ж рішучість, якщо хочу досягти Божого Царства, а не бути вкинутим у " вогняне пекло" (Мт. 18, 9).

Господи, Боже мій, дай мені сили, щоб я  рішуче боролась з  гріхом  спокушування інших,  і ставала добрим прикладом для них. 

Майте в собі сіль і зберігайте мир між собою. Так закінчується сьогоднішнє Євангеліє. Пам’ятаю, що колись мій духовний отець поставив таке питання: що означає мати сіль у собі? Одна з моїх сестер, Мажена, тоді відповіла: це означає мати здатність страждати. І це справді дуже добра відповідь. Мати сіль у собі — це мати здатність входити в страждання, в приниження, у смерть. Це означає мати в собі життя нашого Господа, мати в собі цю перемогу – перемогу над смертю Христа, Його воскресіння, яке робить мене готовим входити в складні події, входити в смерть, входити в приниження. Бо лише тоді, коли я маю в собі цю сіль, цю здатність страждати, я можу зберігати мир з іншою людиною. Адже Христос приніс мир тим, що зруйнував у Собі мур ворожнечі. А ми цю ворожнечу маємо в собі.

Вчора ми слухали першу частину цього діалогу, який Христос веде з учнями, і бачили, що першою формою ворожнечі, яка може в нас народитися, є відкидання тих, хто не ходить з нами, хто отримав світло через наше проповідування, хто увійшов у стосунок із Христом завдяки нашому служінню, але не хоче приєднатися до нас, не хоче бути нашим братом, нашою сестрою, не хоче бути у нашій спільноті, у нашій Церкві, залишається осторонь. Але Христос каже: «Нехай бачать ваші добрі вчинки і прославляють Отця вашого, що на небі». Ми маємо місію, ми маємо служіння – просвітлювати людей. І це не завжди обов’язково приводить до того, що хтось увійде до Церкви, стане одним із нас, піде разом із нами, стане учнем. Ми самі покликані бути учнями і допомагати іншим знайти світло. Як каже святий Марко: «Проповідуйте Євангеліє усьому створінню. Хто увірує і охреститься, буде спасенний». І далі каже: «Ось які знаки супроводжуватимуть тих, хто увірує: вони братимуть змій у руки і нічого їм не станеться, виганятимуть злих духів». Тобто матимуть здатність проганяти демона брехні, який каже, що Бог не любить тебе. Вони зможуть жити просвітленим життям, бачити, що є Бог, який сильніший за все.

А сьогодні Христос говорить ще про інший вимір ворожнечі, яка може народитися в нас – ворожість до людей, які не лише не ходять з нами, а й відкидають нашу проповідь. Ба більше, зневажають нас, відкидають нас або навіть видають на смерть. Наша місія, як місія учнів, – мати сіль у собі і віддавати своє життя за цих братів. Слово Боже приходить і випробовує моє серце, перевіряє: чи маю я сіль у собі, чи маю цю здатність страждати перед лицем тих, хто мене відкидає, хто має про мене власну думку, хто сперечається зі мною? Чи готовий я не чинити опору, віддавати своє життя, освітлюючи їх таким чином? Є прекрасне слово: «Над ними будуть панувати праведники». Бог визволив мою душу з країни мертвих, забере мене до Себе. Єдиний спосіб, завдяки якому вони можуть побачити і відчути Божу силу, – це якщо я, маючи сіль у собі, маючи цю здатність страждати, маючи перемогу над смертю, готовий входити в цю смерть, показуючи, що Бог вириває моє життя зі смерті, що Він дає мені життя, що я не помираю. Мати цю здатність страждати. Бо саме для цього Господь нас покликав. Це слово сьогодні приходить до нас і говорить про спокусу, яка може нас зупинити.

Думаю, що це щось, що сьогодні також дуже сильно нас стосується: існує певна таємниця спокуси, бо ми проповідуємо, що Христос переміг смерть, а живемо так, ніби Він її не переміг. Кажемо, що любов сильніша за ненависть, а самі не можемо любити своїх ворогів, тих, хто забирає у нас спокій, добре ім’я, хто живе в розкоші та багатстві. У нас досі залишається заздрість до них, претензії до Бога, прагнення справедливості, пошук суду, протест. Христос каже: краще такій людині прив’язати жорновий камінь на шию і кинути в море.

Є слова Христа: «Дві будуть молоти на жорнах, одна буде взята, а друга залишена». Це означає, що якщо ми зустріли Бога, відчули Його любов до нас, якщо Він увійшов у наше життя, вирвав нас із цієї ілюзії багатства, ненависті, заздрості, то ми покликані жити цим новим життям, незалежно від того, що діється навколо. Ми не повинні ставати спокусою, тобто говорити, що зустріли Бога, що живемо з Ним, єднаємося з Ним, але водночас мати ті самі прагнення, що й цей світ: прагнення помсти, справедливості, заздрощів, жадоби багатства чи влади, бажання, щоб нас слухали всі, як це роблять люди світу цього.

Краще взагалі не виривати нас із цього світу, ніж стверджувати, що Бог нас визволив, а самим мати ті самі прагнення, що й усі навколо. Тому Христос приходить у цій Євхаристії. Якщо це слово сьогодні ставить нас у правду і показує, що нам справді важко, що ми не маємо в собі цієї солі, цієї здатності страждати, віддавати своє життя, шукати миру з іншою людиною, єдності з ближнім, віддаючи за нього своє життя, щоб панувати так, як Бог панує – люблячи нас і віддаючи за нас себе, – то ми можемо сьогодні сказати: «Господи, дай мені Твоє життя».

З Євангелії від Марка: Ісус сказав своїм учням: "Хто дасть вам кухоль води напитися, тому що ви Христові, воістину кажу вам, не втратить своєї нагороди. А хто стане причиною гріха для одного з цих малих, які вірять, тому краще було б прив’язати жорновий камінь йому на шию і кинути його в море. Якщо твоя рука є для тебе причиною гріха – відрубай її. Краще тобі калікою увійти в життя вічне, ніж із двома руками піти в пекло, у вогонь невгасимий. Якщо твоя нога є для тебе причиною гріха – відрубай її. Краще тобі кульгавим увійти в життя, ніж із двома ногами бути вкинутим у пекло. Якщо твоє око є для тебе причиною гріха – вирви його. Краще тобі однооким увійти в Царство Боже, ніж із двома очима бути вкинутим у пекло, де їхній черв'як не вмирає і вогонь не згасає, бо кожен буде посолений вогнем. Сіль добра, але якщо сіль утратить свою силу, чим її приправити? Майте сіль у собі й живіть у мирі між собою". 

Слово Христа на сьогодні дуже сильне, слово радикальне. Це слово, яке викликає страх, і це добре, так і має бути. Це добрий страх, який воно пробуджує. Святий Доротей із Гази, монах, пише, що у святого Йоана в його листі сказано: "Досконала любов проганяє страх". Але ж у Святому Письмі так багато говориться про страх. Марія боялася. Є псалом, у якому говориться: "Бійтеся Господа, усі святі Його". І так багато інших місць, де йдеться про цей Божий страх. То маємо боятися чи не маємо? Доротей дає відповідь. Це була людина справді дуже глибока, пустельник, який добре знав людську природу. Він говорить, що є два види страху. Перший – це початковий страх, а другий – досконалий. Є страх, який полягає в тому, що людина виконує Божу волю через страх перед покаранням. Це не ідеал, але це добре. Людина боїться наслідків, які може принести гріх. Однак зовсім інше, коли хтось виконує Божу волю через любов до Бога. Він любить Бога і тому хоче Йому служити. Тож є два види страху. Є цей Божий страх – добрий, позитивний, і до нього треба прагнути. Але Доротей каже, що до досконалої любові не можна прийти інакше, як через цей початковий страх, через цей страх, який є ще недосконалим. Отже, це добра річ. Це є протилежністю до того, про що говорить книга Сираха. Бо там є слова, які сьогодні, здається, відображають думку світу. Сирах каже: "Не говори: згрішив я, і що зі мною сталося? Бог довготерпеливий. Не будь безстрашним щодо прощення, щоб не додавати гріх до гріха. Не говори: велике Його милосердя, Він простить безліч моїх гріхів". Це мислення цього світу, також мислення в Церкві: "Боже милосердя велике, Бог не має іншого виходу, як тільки все мені пробачити". Але ось що говорить слово Боже через Сираха: "У Нього є милосердя, але й гнів. На грішників зійде Його запал". І Христос також говорить у цьому слові: "Краще тобі без ноги, без руки, сліпим, кульгавим увійти в життя вічне, ніж мати все це і опинитися в пеклі". Дуже серйозне слово. Слово, яке сьогодні запитує мене: що є тим, що заважає мені йти за Христом? Що є тим, що тримає мене в пеклі? Якось я розмовляв зі своїм братом про всі ці спокуси й скандали в Церкві. І Яцек сказав мені: "Я думаю, що причина в тому, що в Церкві, серед священників просто немає віри".

Людина, яка не просто впадає в гріх, бо гріх – це те, що може прийти раптово, і людина може не впоратися, але зовсім інше – коли вона створює з гріха цілу систему. Коли вона постійно перебуває в ньому, вперто йде цим шляхом, роблячи його способом свого життя. Вона не хоче з нього вийти, хоче, щоб інші їй служили, хоче використовувати інших – чи то дітей, чи слабких. Причина цього – відсутність віри, зокрема віри в сьогоднішнє слово, адже така людина думає, що не буде жодної відплати. Немає відплати, є тільки це життя: поживу, погрішу – і все буде добре. Бог простить. Але ні! Це слово сьогодні є дуже жорстким, тому що Бог хоче вирвати нас із гріха. Не говори: "Я згрішив, і нічого не сталося". Сталося! Звісно, Бог приходить у Христі, щоб показати мені, що сталося. Хрест – це плата за мій гріх. Це сталося, бо Христос помер за мій гріх. Не те, що "нічого не сталося". Мені нічого не сталося, але Він узяв цей гріх на себе. Коли Христос говорить перелюбниці: "Іди й більше не гріши", Він не каже: "Нічого не сталося". Сталося! Я йду на хрест, щоб ти була чистою. Скористайся цим ділом милосердя, любові, яку Я тобі даю. Це дуже сильне слово, яке запитує мене: що я сьогодні повинен відсікти, від чого зректися? Яке око – око, спрямоване на світ – заважає мені? Можливо, це засіб, через який я дивлюся? Телефон, комп’ютер? Якщо це мені не служить, якщо немає іншого виходу, може, потрібно це пожертвувати. Може, ця дорога, якою я йду, – це моя нога, що веде мене до гріха. Можливо, я маю цю ногу відсікти, щоб більше не йти цим шляхом, щоб повністю від нього відмовитися. Якщо моя рука – це та, що тягнеться до гріха, як рука Адама в раю, щоб когось використати, зробити з нього об’єкт, щоб він мені служив, якщо моя рука чинить зло, то маю її відсікти. Маю відмовитися від усього, щоб не тільки уникнути пекла, геєнни, цього жахливого вогню, а й щоб бути з Богом. Якщо це слово викликає в мені страх – це добре. Це той початковий страх, перша фаза. Дай Боже, щоб я його серйозно прийняв, щоб усвідомив його. Бо він потрібний, щоб захотіти перейти до другої фази – до страху Божого, який мене з Ним єднає. Це той страх, який пережив Авраам, коли почув на горі Морія слово від Бога: "Тепер я знаю, що ти боїшся Мене". Це добрий страх, коли Бог є першим у житті, і я боюся тільки одного – щоб не порушити цієї єдності, щоб не послабити її, щоб, не дай Боже, не зруйнувати її. Нехай діється все, що завгодно, тільки б Бог утримав мене при Собі, щоб я не відірвався від Нього, щоб мав справжню любов до Нього понад усе. Нехай благословить і стереже тебе Отець, Син і Святий Дух. Амінь.