Вівторок

Мій сину, як приступаєш служити Господу, приготуй свою душу на спокусу. Керуй своїм серцем і будь постійний, та не бентежся у лихий час. Пристань до Нього, не відступайся, щоб звеличився ти наостанку. Все прийми, що тебе лиш спіткає, і, пониженим бувши, всі зміни стерпи. Бо золоту проба – вогонь, а людям, угодним Богу – горнило пониження. Довірся Йому, і Він за тебе заступиться; вирівнюй свої шляхи і уповай на Нього. Ви, які страхаєтеся Господа, чекайте на Його милосердя і не сходьте з путі, щоб вам не впасти. Ви, які страхаєтеся Господа, вірте Йому, і нагорода ваша не пропаде. Ви, які страхаєтеся Господа, надійтесь на благо, на вічну радість й на милосердя. Гляньте на днедавні покоління, подивіться: чи зазнав хтось ганьби, довірявши Господу? Чи був хтось полишений, страхавшись Його? Чи, взивавши до Нього, був хтось від Нього погорджений? Господь бо співчутливий і милосердний, Він відпускає гріхи й спасає в час скорботи.   Слово Боже.

1.Надійся на Господа, твори добро, *

населяй землю і плекай вірність.

Господом втішайся, *

і Він задовольнить прохання твого серця.

2.Господь знає дні невинних, *

і їхня спадщина пробуватиме повіки.

Вони не будуть засоромлені в лиху годину, *

а в час голоду будуть ситі.

3.Відвертайся від зла, роби добро – і живи навіки! *

Адже Господь любить справедливість, †

і Він праведних своїх не залишить.

Неправедні будуть знищені назавжди *

і нащадки безбожних вигублені будуть.

4.Спасіння ж праведних від Господа приходить, *

Він – їхня твердиня у час скрути.

Господь їм допоможе і дасть їм спасіння, †

від грішників їх врятує; *

спасе їх, бо вони надіялись на Нього.

Я не став би хвалитися нічим іншим,

як тільки хрестом Господа,

яким для мене розп’ятий світ, а я – для світу.

Того часу Ісус із своїми учнями пішов через Галілею. Та Він не бажав, щоби хтось довідався. Адже Він навчав своїх учнів і говорив їм, що Син Людський буде виданий у руки людей, і вб’ють Його, і, будучи вбитий, Він через три дні воскресне. Вони не розуміли цих слів, але боялися Його запитати. Прибули вони в Капернаум. А коли Він був у домі, то запитав їх: «Що це дорогою ви обговорювали?» Вони ж мовчали, бо сперечалися один з одним дорогою, хто з них більший. Сівши, Він голосно покликав Дванадцятьох і каже їм: «Якщо хто хоче бути першим, нехай буде між усіма останній і всім слугою». І, взявши дитину, Він поставив її посеред них, обійняв і сказав їм: «Якщо хто ось таку одну дитину прийме в Моє Ім’я, той Мене приймає, а хто Мене приймає, той не Мене приймає, але Того, хто Мене послав».     Слово Господнє.

Того часу Ісус із своїми учнями пішов через Галілею. Та Він не бажав, щоби хтось довідався. Адже Він навчав своїх учнів і говорив їм, що Син Людський буде виданий у руки людей, і вб’ють Його, і, будучи вбитий, Він через три дні воскресне. Вони не розуміли цих слів, але боялися Його запитати. Прибули вони в Капернаум. А коли Він був у домі, то запитав їх: «Що це дорогою ви обговорювали?» Вони ж мовчали, бо сперечалися один з одним дорогою, хто з них більший. Сівши, Він голосно покликав Дванадцятьох і каже їм: «Якщо хто хоче бути першим, нехай буде між усіма останній і всім слугою». І, взявши дитину, Він поставив її посеред них, обійняв і сказав їм: «Якщо хто ось таку одну дитину прийме в Моє Ім’я, той Мене приймає, а хто Мене приймає, той не Мене приймає, але Того, хто Мене послав».

• ...вони не розуміли цих слів і боялися запитати Його (...) Про що Ви говорили в дорозі? Але вони мовчали. Ці два моменти в сьогоднішньому Євангелії показують страх учнів. Можливо, вони боялися, що не виправдають очікувань? Може, боялися, що в очах інших учнів виглядатимуть дурнями, гіршими за когось, невідповідними? Хіба так має виглядати свобода Божих дітей? Можливо, якби вони запитали і поговорили з Ісусом, то зрозуміли б себе і місію Ісуса, в якій, зрештою, брали участь. Але вони мовчали, бо, можливо, боялися приниження перед іншими, висміювання. Чи не паралізує тебе страх так, що ти не берешся за щось добре, бо боїшся за свою репутацію? Можливо, ти першим не простягаєш руку до примирення, тому що тебе вважатимуть слабким? Може боїшся сказати старим батькам, що попри важкі хвилини поважаєш і любиш їх? Благословення і життя приходить через смерть, смерть завдану власному его. (...) Наша стара людина була розп'ята разом з Ним, щоб ми більше не були в неволі гріха. Бо хто вмер, той звільнився від гріха (Рим. 6:6-7)

• Хто хоче бути першим, нехай буде останнім і слугою всім. Хто такий слуга і хто може ним бути? Очікуючи від нас служіння, Ісус стає для нас взірцем, через те що сам так робить: Він, ... принизив Себе, прийняв вигляд раба ... упокорив Себе, ставши слухняним аж до смерті - смерті ж хресної (Фил. 2:6-8). Христос-слуга - це той, хто виконує місію, дану Отцем. Подумай, яка твоя місія тут, на землі? Якщо іноді говориш або співаєш в церкві про те, як сильно хочеш бути схожими на Ісуса, можливо, задумайся про смерть, особливо в звичайних повсякденних, монотонних речах - хтось має наполегливо вимити посуд, вигулювати собаку, поприбирати, виділити час на гру з дитиною і спільний час з чоловіком або дружиною, незважаючи на втому і т.д. А потім йти і проповідуй Євангеліє "всьому створінню".

• Потім він взяв дитину, поставив її перед ними. Дитина не вираховує, дитина показує свої реакції, вона не боїться насмішок. Дитина має дистанцію до себе, бо не встигла ще вдягнути маску. Дитина говорить так, як є... Це правда, що наші маски певною мірою є результатом нашого важкого досвіду, обпалень в житті, але, ставлячи дитину в приклад, Ісус сьогодні говорить тобі - довірся. Подумай - які сфери твого життя викликають у тебе страх? Де ти торкаєшся своєї смерті? Ісус обіцяє, що, увійшовши з Ним у смерть, знайдеш життя. 

Господи Ісусе, дай мені відвагу дитини, відвагу довіряти Тобі, особливо там, де торкаюся своїх страхів. 

Нехай Господь обдарує вас миром!

Вівторок сьомого тижня звичайного періоду...

Страх Господній — початок мудрості, так каже уривок з псалма 111. І сміливо можна було б підсумувати всю сьогоднішню Літургію Слова цим реченням, бо воно говорить про мудрість.

Як її здобути, але водночас як не залишитись тим, хто, маючи мудрість, яка поруч, мудрістю, яка на витягнуту руку, не скористається. Як перше читання ми отримуємо уривок з книги Мудрості Сираха. І здається, що кожне речення можна було б сьогодні прочитати.

З кожним реченням можна було б сьогодні йти, медитувати, розмірковувати й намагатися ввести в життя. Дитя, якщо ти хочеш служити Господу, підготуй свою душу до випробувань. Дуже реально, каже автор Книги Мудрості Сираха, він великий реаліст.

Якщо ти хочеш йти за Господом, якщо хочеш служити Йому, підготуйся до випробувань, бо вони будуть. Будуть певні виклики, будуть певні труднощі. Потім, коли Христос скаже: "Якщо хто хоче йти за Мною, нехай відречеться від самого себе і візьме хрест свій і слідує за Мною."

Тобто маємо наслідувати Христа, брати свій хрест і відречення від себе, а саме діяти, як казав святий Ігнатій Лойола, agere contra. Діяти протилежно, інакше ніж хоче світ, або інакше, ніж хоче моя природа.

Ми повинні підготуватись до випробувань і в цих випробуваннях бути запрошені до того, щоб бути терплячими і бути в рівновазі. Дійсно, терпіння, тобто потрібен час, щоб зрозуміти це, щоб осягнути ситуацію, щоб якось її прийняти, щоб мати відповідь на те, що Господь хоче сказати через цю ситуацію, через це подія.

Зберегти рівновагу, хоча здається, що в складних випробуваннях саме про цю рівновагу важко. Або справді ми будемо налякані, збуджені, можемо замикатись у собі, або можемо занадто в другу сторону висуватися, занадто багато емоцій, занадто багато нервів. Зберегти рівновагу, особливо в часі страждання.

Скажемо, що це лише слова, але важливі слова і необхідні, щоб ми знали, як реагувати в випробуваннях, як реагувати в стражданнях.

А пізніше, як рефрен, з’являються слова: "Ви, які боїтесь Господа." Якби це було закликом. Ви, хто вже пішли, ви, хто не зневірились, ви, хто хоче увійти в ці різні випробування, але з Божою мудрістю.

Ви, які боїтесь Господа, очікуйте Його милосердя, не сходьте з дороги. Тут також може виявитися це терпіння і сталість. Я йду цією дорогою, і те, що з’явилися труднощі, що з’явились перешкоди, не означає, що це погана дорога і що я повинен її змінити.

Ви, які боїтесь Господа, довірте Йому. Тобто маю вірити, що це правильний шлях, маю віру, що Господь веде мене. Я довіряю Йому цей шлях, я довіряю Йому своє життя.

І ви, які боїтесь Господа, очікуйте вічного блага, веселися і милосердя. Очікуйте, живіть надією, що в кінці цього шляху буде та очікувана нагорода, буде радість. Не те, що будуть лише труднощі, не те, що будуть страждання, не те, що будуть випробування, але що буде також нагорода.

Це вказівки і заклики до мудрості, а коли поглянемо на сьогоднішнє Євангеліє, ми бачимо, що апостоли мають утілену мудрість, мають самого Христа на витягнутій руці, і здається, що не хочуть із цього скористатись. Ісус каже їм, що Син Людський буде виданий у руки людей, вони Його вб’ють, але забитий через три дні воскресне.

Можна зрозуміти, що учні не розуміють цих слів, бо це складно. Вони бачать Христа, який вчить, бачать Христа, який творить чуда, бачать людей, які захоплені Христом, а раптом Він говорить про такі складні речі, говорить про смерть, говорить про воскресіння. Вони не розуміють, але вони в школі, вони учні, тож мають право не знати. Найгірше те, що вони бояться Його питати.

Натурально, зараз вони мали б підняти руку і запитати, про що йдеться в цій муці, про що йдеться в цій смерті, про що йдеться в цьому воскресінні. Ми цього не розуміємо, а вони бояться запитати. Думаю, що те, що говорить Христос, настільки складне, що вони десь відкидають це на дно, а на поверхню виходять зовсім інші ситуації, ситуації заміни, можна сказати.

Вони посварилися, хто з них найбільший. Христос говорить дуже особисті, дуже інтимні речі, а вони сперечаються, хто тепер найбільший. Чи може це Петро, який був покликаний і названий князем апостолів, і той, хто фактично відповів.

А може хтось інший, а може Андрій, бо він усе-таки був перший. А може митар Матвій, бо він був хитрий, він той, хто справді умів дбати про бізнес. Може, кожен з них згадував свої старі таланти, старі вміння, думаючи, що він буде найбільший.

І Христос знову дає їм урок, показуючи, як буде в Царстві Небесному і хто там є найбільший. Коли ми дивимось на сьогоднішнє Євангеліє, ми бачимо, що Ісус навчає мудрості, Божій мудрості. Тієї, якої природно не мають апостоли, скажімо, трохи тієї, якої не маємо й ми.

Ми маємо зовсім інші, перші прагнення, інші думки, інші речі, які ми хочемо робити. Тому Господь Ісус навчає. Чого ми можемо боятися сьогодні? Не стільки запитувати у Христа, а боятися, що ми не задамо цих питань, що ми маємо цю можливість, що ми маємо Його на відстані витягнутої руки, і не скористаємося з цього.

Біймося залишитися, так кажучи дуже просто і по-простому, дурними. Маючи можливість скористатися мудрістю, ми не скористаємося і залишимося на тому ж рівні. Ми не зрозуміємо свого життя, цих досвідів, цих усіх труднощів, просто не підемо далі.

Біймося, щоб не втратити можливість зупинитися сьогодні при Слові, зупинитися при Христі, запитати, попросити про допомогу і мати впевненість, що якщо довірю Йому свою дорогу, якщо з цієї дороги не зійду, то можу очікувати нагороду вічного добра. Господь з вами, нехай благословить вас Бог Всемогутній. Отець і Син і Святий Дух.

Амінь.

З Євангелія від Марка: Ісус і Його учні проходили через Галілею, але Він не хотів, щоб хтось про це знав. Бо навчав своїх учнів і говорив їм: Син Людський буде виданий у руки людей. Вони вб’ють Його, але після трьох днів убитий воскресне. Вони ж не розуміли цих слів і боялися Його запитувати. Так вони прийшли до Капернаума. Коли вже були в домі, Він запитав їх: Про що ви розмовляли в дорозі? Вони ж мовчали, бо сперечалися між собою, хто з них є найбільший. Він сів, покликав дванадцятьох і сказав їм: Якщо хтось хоче бути першим, нехай буде останнім з усіх і слугою всіх. Потім узяв дитину, поставив її серед них, обійняв її і сказав їм: Хто приймає одне з таких дітей в Моє ім’я, той Мене приймає. А хто Мене приймає, той не Мене приймає, а Того, хто Мене послав.

Вчергове ми бачимо Ісуса і Його учнів у дорозі. Вони йдуть через Галілею, але їхньою кінцевою метою є Єрусалим, центром якого є хрест. І під час цієї дороги Христос говорить, попереджає їх про те, для чого вони йдуть. Син Людський буде виданий у руки людей. Це чує і той, хто буквально здійснить це. Юда, який видав Ісуса, видав Його в руки людей, у руки фарисеїв. Тих, хто зрештою ухвалить рішення про Його вбивство. Христос це говорить, але реакція учнів вражає. Вони боялися Його запитувати, не розуміли слів, але боялися запитати.

Це Слово Боже до нас, бо Христос і нам постійно говорить Своє Слово. І часто буває так, що ми цього слова не розуміємо. Як часто я особисто зустрічався з твердженнями людей, які кажуть: «Але я не розумію Старого Завіту», «Але я чогось не розумію». Не розуміти – це одна річ. Слово Боже безмежно нас перевершує. Але сьогодні Євангеліє каже, що ми можемо когось запитати – лише чи нас на це вистачає.

Чому вони боялися Його запитувати? Бо їхнє життя було зовсім іншим. Вони боялися Його запитати, бо десь підсвідомо розуміли, що це вимагатиме від них певних змін. І що вони, йдучи з Ним, теж у певний спосіб візьмуть участь у цих подіях, що зрештою ця подія торкнеться і їх. Зараз це впаде на Ісуса, а колись впаде на них. Що вони теж у подібний спосіб віддадуть життя за правду, якою є Євангеліє. Вони бояться Його запитати.

Не тому, що Христос боявся їм відповісти. Не тому, що Христос не знав відповіді на ці запитання. Це вони бояться Його запитати. Їх ніби щось блокує зсередини. З одного боку, вони бояться запитати Його, а з іншого – між собою говорять нісенітниці. І Христос добре знає про це: «Про що ви розмовляли в дорозі?» Настає незручна тиша. Це наступний момент цього Євангелія. Наступний аспект, який Христос хоче з нами обговорити.

Про що ми говоримо з іншими людьми, а про що не говоримо з Богом? Там вони бояться Його запитувати, а тут бояться визнати, про що між собою розмовляли. Постійно є цей страх. Страх перед Богом. Страх перед тим, що Бог скаже. Бо вони сперечалися про це і десь підсвідомо розуміли, що Христу це не сподобається. Що це щось не те. Що про це, про що вони говорили, важко говорити з Христом. Що Він матиме інший погляд на це.

І тому знову – тиша. Вони мовчать. Христос знає, але вони знову не хочуть про це говорити. Знову якийсь страх. Знову щось у них не так. Христос, який запрошує до діалогу, запитує їх, про що вони говорили, а вони не хочуть говорити про це з Ним. Це ніби підказка: скільки речей, про які ми говоримо з іншими або навіть думаємо у своєму серці, ми не наважуємося обговорювати з Богом?

Мрії, які маємо, чи прагнення, які плекаємо в своєму серці. Що було б, якби… Чого б я хотів… і так далі. Цього є безліч. Ми постійно зайняті своїми думками, розмовами з іншими. А що, якби в усе це впустити Ісуса? Якби я знав, що Христос буде при цьому присутній? Чи не замовк би я? Чи коли я говорю з кимось – із другом, подругою, на роботі – про різні теми, про Церкву, про світ, і раптом розумію, що Христос тут, що Він сидить серед нас? Чи продовжив би я цю розмову? Чи не стало б мені ніяково, так само, як стало апостолам у цю мить? Вони перестають говорити, входять у тишу. Але Христос не боїться того, про що вони говорять. Він чудово знає, якими вони є чи були. І Він чудово знає, якими ми є сьогодні. Він приходить, щоб допомогти нам. Не щоб знищити нас, а щоб допомогти.

Ми є такими, якими є. Ми маємо різні прагнення, і одне з них – прагнення бути першими. Воно існує. Але Христос перевертає це з ніг на голову. Бо що означає бути першим? Бути першим у служінні чи першим, кому мають служити? Бути наймудрішим, тим, хто керує, хто підкорює собі інших? Чи це? Христос каже: ні, має бути навпаки. Тому Він бере дитину, ставить її і говорить: хто приймає цю дитину… І тут нам у підказку приходить перший рядок із Книги Мудрості Сираха: «Дитя, якщо маєш намір служити Господу, приготуй свою душу до випробувань». Дитина. Христос бере дитину. Наслідуйте цю дитину. Що це означає для мене сьогодні – бути дитиною? Чи хочу я приготуватися до випробувань, тобто до труднощів, ударів – як з боку Бога, так і з боку людей? Адже це не означає, що моє життя буде гладким, що все буде легко і за моєю волею. «Приготуй свою душу до випробувань». Хочеш увійти в цю дитячість Божу? Саме до цього запрошує нас Христос – бути дітьми Божими. Це наше найглибше покликання. Христос говорить про це, і я маю цю душу дитини. Я йду шляхом, який для мене залишається прихованим, але для Нього він цілком зрозумілий.

Христос йде на випробування – на відкинення, на розп’яття, на смерть. Він йде. А апостоли бояться. Вони навіть бояться запитати про це. Христос усе це знає. Запрошую сьогодні довіритися Йому повністю. Сказати: хочу йти з Тобою. Наскільки я сьогодні хочу прийняти цю дитячу поставу? Чи хочу служити Господу, чи все ж служу собі? Третього варіанту немає. Або я живу для себе, намагаючись підпорядкувати собі інших, наскільки це можливо в моїх обмеженнях. Або я підпорядковую себе Божій волі – приймаючи її як те, що мене веде, що мене змінює. Бути з Христом. У тому, що Бог для мене приготував.

Який Його задум щодо мене? Я не знаю. Апостоли теж не знали. Вони бачили, чого хоче Христос. Але не знали, чого Христос хоче від них. Через долю Христа це їм відкрилося. Вони зрозуміли, що якщо йдуть за Ним, то мусять приготувати своє життя до остаточного випробування – випробування смерті у Божій волі. Не обов’язково, що ми помремо на хресті чи як апостоли. Але нехай Господь дасть нам померти у служінні Йому. Щоб я робив те, до чого Він мене покликав. Настільки, наскільки сьогодні я хочу поговорити про це з Христом. Наскільки хочу відкрити Йому свої плани і порівняти їх із Його задумом? Або ж виберу нездорове мовчання? Нехай я сьогодні буду людиною, яка говорить. Щоб я міг щиро поговорити з Христом. Амінь.