Понеділок

Всяка мудрість – від Господа, з Ним же вона і повіки. Піщинки моря, краплі дощу і вічності днини – хто порахує? Висоти небесні, земну широчінь і глибини безодні – хто дослідить? Перед усіма речами була створена мудрість, і розважливий розум – від віку. Джерело мудрості – слово Боже у вишніх, а дороги її – заповіді відвічні. Корінь мудрості – кому він був об’явлений? І наміри її потаємні – хто про них знає? Повчання мудрості – кому було об’явлено і відкрито? І хто її досвід збагнув багатющий? Єдиний є мудрий, страшний вельми, – Той, хто возсідає на престолі своєму. Господь сам утворив її, і уздрів, і перелічив її, і розлив її над усіма ділами своїми, над усяким тілом, із щедроти своєї, та й надав її тим, які люблять Його.   Слово Боже.

1.Господь воцарився, *

Він одягнувся у велич, –

Господь силою одягнувся і підперезався. *

Адже Всесвіт стоїть твердо, – він не похитнеться.

2.Віддавна Твій престол поставлений твердо, – †

Ти є споконвіку! *

Твої свідчення вельми вірні.

Твоєму домові, Господи, належить святість *

на дні довгі.

Спаситель наш Ісус Христос смерть знищив,

а життя освітив Євангелієм.

Того часу Ісус та інші з Ним зійшли з гори і, повернувшись до учнів, побачили безліч людей довкола них та книжників, які сперечалися з ними. Як тільки ці люди побачили Його, зніяковіли і, підбігши, привітали Його. А Він запитав їх: «Про що сперечаєтеся з ними?» І відповів Йому один із натовпу: «Учителю, я привів до Тебе свого сина, який має німого духа. Як тільки де схопить його, то кидає ним, і він піну пускає, скрегоче зубами і ціпеніє. Просив я Твоїх учнів, щоб вигнали його, але вони не змогли!» А Він у відповідь каже їм: «О роде безвірний, доки Я буду між вами? Доки Я буду терпіти вас? Приведіть його до Мене!» І його привели до Нього. Побачивши Ісуса, дух відразу затряс хлопцем; упавши на землю, той качався, пускаючи піну. Ісус запитав його батька: «Скільки часу, як це сталося з ним?» Той відповів: «З дитинства. Часто кидає його у вогонь і воду, щоби погубити його. Якщо Ти щось можеш, допоможи нам, змилосердься над нами!» А Ісус сказав йому: «“Якщо можеш!” Все можливе віруючому!» Тут же батько дитини, скрикнувши, вигукнув: «Вірю! Допоможи моєму невірству!» Зауваживши, що збігається натовп, Ісус погрозив нечистому духові, кажучи йому: «Духу німий і глухий, Я тобі наказую: вийди з нього і більше не входь у нього!» Закричавши, дух сильно затряс ним і вийшов, а хлопець стався наче мертвий, так що багато хто говорив, що він помер. А Ісус узяв його за руку, підвів його, і той встав. Коли Він зайшов у дім, учні наодинці стали запитувати Його: «Чому ми не змогли його вигнати?» А Він сказав їм: «Це поріддя нічим не можна вигнати, хіба що молитвою». Слово Господнє.

Всяка мудрість – від Господа, з Ним же вона і повіки. Піщинки моря, краплі дощу і вічності днини – хто порахує? Висоти небесні, земну широчінь і глибини безодні – хто дослідить? Перед усіма речами була створена мудрість, і розважливий розум – від віку. Джерело мудрості – слово Боже у вишніх, а дороги її – заповіді відвічні. Корінь мудрості – кому він був об’явлений? І наміри її потаємні – хто про них знає? Повчання мудрості – кому було об’явлено і відкрито? І хто її досвід збагнув багатющий? Єдиний є мудрий, страшний вельми, – Той, хто возсідає на престолі своєму. Господь сам утворив її, і уздрів, і перелічив її, і розлив її над усіма ділами своїми, над усяким тілом, із щедроти своєї, та й надав її тим, які люблять Його.

• Прекрасний гімн про мудрість, який підкреслює її зв'язок з Творцем. Дивлячись на навколишній світ ми глибоко усвідомлюємо, що все створене походить від Бога, а ще до цього створення вже існувала мудрість. До цієї вічної мудрості ми звертаємося як до джерела, через спілкування зі Словом Божим. Бог так створив Біблію, щоб вона була зрозумілою, але водночас вимагала від нас зусиль. Той, хто читає Святе Письмо, заглиблюється в його зміст і розвиває свої знання, має шанс краще пізнати Бога, а також побачити самого себе Його очима.

• Єдиний є мудрий, страшний вельми, – Той, хто возсідає на престолі своєму. З вдячністю звернімося до Нього сьогодні, щоб вшанувати Його Велич. Бог не об’являється нам, щоб ми боялися Його в буквальному сенсі. Страх, про який говорить Біблія, – це глибока пошана до Того, хто є вищий за нас, хто все знає і розуміє, хто мудро керує нашими вчинками, якщо ми дозволяємо Йому це та прагнемо йти за Ним.

• Мудрість, керуючи, не використовує сили. Вона заохочує вірити, довіряти, змінювати своє мислення, відвертатися від гріха - але вона не вдається до насильства, не переконує силоміць, не є нав’язливою чи агресивною.  Чи так само поводишся з тими, хто тобі небайдужий? 

З Тобою є мудрість, що знає діла Твої, яка була з Тобою, коли ти творив світ, і знає, що приємне в очах Твоїх, що справедливо за заповідями Твоїми. Пошли її зі святих небес, зішли її від престолу Твоєї слави, щоб будучи при мені, вона працювала зі мною, і щоб я знав, що Тобі до вподоби. 

Сьогоднішнє слово відкриває для мене багато шляхів, але я хочу разом із вами пройти одним із них, який мене особливо торкається.

Це ситуація, у якій батько приводить до Христа свого сина, одержимого німим духом. Цей дух змушує його корчитись, скреготати зубами, робить його ціпенілим. Батько каже: «Я привів його до Твоїх учнів, але вони не змогли нічого зробити».

Учні не змогли вигнати цього духа. І тоді Христос промовляє слова, які особливо мене зачіпають. Він каже: «О роде невірний! Доки маю бути з вами? Доки маю вас терпіти? Приведіть його до Мене».

Коли я слухаю ці слова, перед очима бачу натовпи наших дітей на вулицях. Тих, які ще недавно були тут, а тепер — десь там. Їх немає в наших домівках за столами, їх немає в житті Церкви, у християнських родинах. Це покоління, яке має німого духа.

Що означає «німий дух»? Без допомоги Святого Духа ніхто не може сказати, що Христос є Господь. Вони не здатні визнати віру, не можуть сказати, що Христос є їхнім Господом. Не можуть повірити в серці.

Вони корчаться, скрегочуть зубами, бунтують, протестують, кричать вульгарності. Нещодавно хтось розповідав про випускний, де молодь під час танців раптом почала скандувати лайки. Людина, яка це бачила, була приголомшена.

Що можна зробити? Вчителі вийшли. Як реагувати?

Христос каже, що потрібно робити. Він говорить: «Приведіть його до Мене».

А ми можемо думати: «Але ж ми приводимо їх до Тебе!» Та вони не хочуть приходити.

Запрошуємо їх на Євхаристію — не хочуть приходити. Говоримо: «Іди до сповіді» — не йдуть. Організовуємо адорації, процесії, реколекції. Робимо все можливе, але вони не хочуть слухати.

І Христос каже: «Саме в цьому й проблема. Ви не привели їх до Мене».

Але як? Як не привели, якщо ми все це робимо?

Христос відповідає: «Де двоє або троє зібрані в Моє Ім'я, там Я серед них».

Вчора ми слухали Євангеліє, яке можна зрозуміти по-різному. Але Христос говорить його як обітницю. Він обіцяє, що якщо дозволимо Святому Духу вести нас, то отримаємо життя, що зробить нас Божими синами.

Христос — Син Божий, Христос Розп’ятий.

Можливо, у цьому й проблема?

Ми зреклися Христа Розп’ятого.

Проповідували людську мудрість, побожність, компроміси.

І ось зараз запитуємо себе: чому, попри всі зусилля, нам не вдалося привести наступне покоління до Христа?

Може, тому, що вони не могли побачити Христа між нами.

Бо Бог є Любов.

Яка любов? Та, про яку ми чули вчора.

Любов до ворогів.

Образ Христа, який підставляє другу щоку, який дозволяє відібрати в Нього одяг. Христос, якого розпинають, а Він молиться: «Отче, прости їм, бо не знають, що чинять».

Ось наш Бог. Іншого немає. Іншого Христа немає.

Можливо, тому Христос каже: «Приведіть його до Мене».

Бо ми ще не привели це молоде покоління до Нього.

Ми можемо привести їх тільки тоді, коли Христос стане тілом у нас, у нашому житті, у наших шлюбах, у нашій Церкві.

Коли стане відчутним, видимим.

Христос каже: «Хто бачить вас, той бачить Мене».

Може, це неправда?

Може, в нас не видно Христа?

Сьогоднішнє слово кличе нас до навернення.

Бо ми пішли на компроміси.

Де ця любов до ворогів? Любов, що не від світу цього? Любов, яка дозволяє себе розіп’яти?

Чому її не видно?

Бо ми всюди йдемо на компроміси.

Говоримо: «Бог дав мені розум. Я маю право захищати своє життя».

А Христос каже: «Хто не зречеться себе, не може бути Моїм учнем».

Чуємо: «Маємо право на святу війну, щоб захистити нашу гідність. Маємо право звертатися до суду, щоб захищати свої права».

Так кажуть навіть ті, хто називають себе християнами.

«Маємо право!»

Але Христос дозволив, щоб Його ганьбили.

Можливо, тому Його не видно.

Багато компромісів.

Чому Бог зник?

Христос каже: «Цього роду демонів можна вигнати тільки молитвою і постом».

Можливо, саме для цього Бог дає нам Великий піст.

Щоб ми по-справжньому молилися, постили, давали милостиню.

Не для того, щоб почуватися добре: «Я гарно пережив піст, молився, постив, і тепер задоволений собою».

А щоб взяти до рук цю зброю — молитву, милостиню, піст.

Молитва, яка каже: «Отче, нехай не Моя, а Твоя воля буде».

Піст, що означає: «Хочу вмирати для себе, для своїх планів, для свого часу. Навчи мене жити по-новому. Очисти мене, щоб я прийняв Твою мудрість, силу і життя».

«О, роде невірний!»

Дуже сильні слова сьогодні.

«Доки маю бути з вами?»

Христос каже: «Доки маю приходити до вас у Євхаристії, давати Себе знову і знову, а ви не хочете взяти?»

«Ви берете, але не чините цього на Мою пам’ять. Говорите: так, але по-справжньому не хочете».

З Євангелія від Марка

Коли Ісус разом із Петром, Яковом та Іваном зійшов із гори і прийшов до учнів, то побачив великий натовп навколо них та книжників, які сперечалися з ними.

Щойно Його побачили, усі були охоплені подивом, і, підбігаючи, вітали Його.

Він запитав їх: «Про що ви сперечалися з ними?»

Один із натовпу відповів Йому: «Учителю, я привів до Тебе свого сина, який має німого духа.

Де тільки він його схопить, то кидає ним, і хлопець піниться, скрегоче зубами і стає заціпенілим.

Я сказав Твоїм учням, щоб його вигнали, та вони не змогли».

У відповідь Ісус сказав: «О роде невірний, доки буду з вами? Доки вас терпітиму? Приведіть його до Мене!»

І привели його до Нього.

Щойно дух побачив Ісуса, то одразу почав трясти хлопцем, той упав на землю і качався, пускаючи піну.

Ісус запитав його батька: «Як давно це з ним?»

Той відповів: «З дитинства.

І часто кидав його навіть у вогонь і в воду, щоб погубити.

Але якщо можеш щось зробити, змилуйся над нами і допоможи нам!»

Ісус сказав йому: «Якщо можеш? Все можливе тому, хто вірує!»

Тут батько хлопця вигукнув: «Вірю, допоможи моєму невірству!»

Коли ж Ісус побачив, що натовп збігається, Він суворо наказав нечистому духові:

«Духу німий і глухий, наказую тобі: вийди з нього і більше не входь у нього!»

Тоді дух, закричавши і сильно ним потрясши, вийшов.

Хлопець залишився, як мертвий, так що багато хто говорив: «Він помер».

Але Ісус узяв його за руку, підвів, і він устав.

Коли ж Ісус увійшов у дім, Його учні питали Його на самоті:

«Чому ми не могли його вигнати?»

Він відповів їм: «Цей рід можна вигнати тільки молитвою і постом».

**************

Останнім часом ми слухали євангельську перикопу, яка безпосередньо передувала сьогоднішній, а саме про Преображення, яке Христос здійснив на горі Тавор.

Саме звідти Христос спускається й бачить натовп, що зібрався біля підніжжя гори, натовп, який сперечається з фарисеями й водночас з ентузіазмом виходить Йому назустріч. І тепер Христос дізнається про подію: апостоли намагалися вигнати злого духа, але їм це не вдалося. Потім вони запитують Його: чому так сталося? Це, безумовно, гарні, сильні та важливі питання.

Що взагалі сталося? Чому апостоли намагалися вигнати злого духа, хоч не могли цього зробити? Можливо, проблема була вже в тому, що вони не вміли чекати? Адже Христос лише на мить пішов на гору. І ось Він знову повернувся. Вони ж, замість того, щоб чекати Його, спробували діяти самотужки, без Нього.

Їх опанувала нетерплячість, прагнення показати себе, вчинити щось власними силами, без Христа. У цьому була певна проблема. Христос розкриває її як брак молитви й посту.

І ще одне питання, яке виникає у зв’язку з цим: адже Христос уже одного разу посилав їх робити те, що вони спробували зробити зараз. Вони мали йти, проповідувати Добру Новину, виганяти злих духів. Тож, можливо, вони вже були послані, можливо, вже мали певний досвід. Чому ж цього разу не змогли? Христос каже: «Молитва і піст».

Але ж вони не мали можливості якось особливо молитися в той момент. Чи це взагалі можливо? Звісно, навіть коротка молитва має силу. Але піст? Адже вони не могли тривалий час постити перед тим, як вигнати злого духа, перед цим екзорцизмом.

Це сталося раптово. Христос теж не виглядає так, ніби Він щойно повернувся з тривалого посту. Так, на початку Своєї діяльності Він постив, але зараз просто приходить таким, яким є. Він молився, але, можливо, не постив.

Отже, мабуть, ідеться про щось глибше. Христос мав у Собі цю молитву і піст. Він жив ними постійно. Це не було щось тимчасове: мовляв, зараз треба щось зробити, здійснити екзорцизм, тому я відмовлюся від їжі. Ні, Він постійно перебував у пості.

Христос, безперечно, їв рівно стільки, скільки потрібно, лише те, що було необхідне. Не більше й не менше. Він був людиною досконалою.

Апостоли, мабуть, не потребували посту в традиційному розумінні. Але Христос раніше посилав їх, і тоді теж не вимагав від них спеціального посту чи особливих приготувань. Отже, це, схоже, пов’язане з їхнім способом життя.

Коли Христос посилав їх по двоє, щоб вони проповідували Євангеліє, Він наказував їм не брати хліба. Їхній піст під час місії полягав не в тому, щоб свідомо відмовлятися від їжі, а в тому, щоб цілковито покладатися на Бога. Що отримають – те отримають.

Якщо їм добре давали їсти, вони мали славити Бога за це. Христос каже: «Їжте те, що вам дадуть». Але були й моменти, коли вони нічого не отримували, коли голодували. І це був їхній «життєвий піст».

Їсти те, що подає Господь. Мати розпізнання: коли їсти, а коли – ні. Вміти жити постом постійно.

Так само й молитва. Апостоли, йдучи двоє від села до села, безперечно, мали достатньо можливостей для молитви. Вони також переживали моменти самотності.

Пізніше це були не тільки апостоли, а й їхні наступники. Були й наші брати – францисканці, капуцини, які також ішли тим самим шляхом. Вони йшли по двоє.

Зазвичай вони не йшли поруч, просто щоб розмовляти й скоротити час мандрівки. Вони йшли один за одним, щоб мати змогу молитися. Один за одним, але кожен окремо.

Кожен був занурений у молитву. Життя ніби визначало цей ритм молитви. Вони були у місії, у служінні, у слуханні Божої волі.

І це був ритм молитви і посту. Цим жив Христос. Як це стосується нас сьогодні? Саме в тому, чого Бог хоче від мене.

Чи справді я є людиною молитви? Тобто чи використовую кожну мить, яку маю, щоб молитися? Чи це для мене тягар, ярмо, яке Бог хоче накласти на мене, і чим менше я помолюся, чим більше втечу від молитви, тим краще для мене, тим більше часу для мене? Чи маю таке ставлення, чи маю в собі прагнення молитви, щоб молитися, навіть у труднощах?

Господи, навчи мене молитися, дай мені благодать молитви, об’яви Себе мені в молитві, дозволь мені горнутися до Тебе в молитві. І так само з постом. Чи це те, що я повністю відкидаю? Чи я маю прагнення посту? Може, я його не розумію, може, не хочу, може, він для мене важкий, але я хочу чинити Твою волю.

Сьогодні легше говорити про дієту, про здорове харчування, але не про піст. А якщо вже йдеться про піст, то лише у контексті дієти, ніби це зовсім не релігійна реальність. Це протилежність тому, чим має бути життя для Бога, – це насправді життя для себе.

Сьогоднішнє слово ставить мені запитання: наскільки я, що теж перебуваю в боротьбі, у боротьбі з демоном, який стоїть навпроти, наскільки я теж уражений його брудною лапою? Бо те, що він робить зі мною, – це забирає у мене молитву і піст.

Він обкрадає мене, оголює мене. І тепер питання: чи я хочу, як цей натовп, з ентузіазмом прийти до Христа і просити в Нього зцілення, чи, навпаки, мені вже зручніше жити у своєму опануванні демоном, у своєму бракові молитви і посту, бо я звик до цієї реальності і навіть вважаю її бажанішою, достойнішою, щоб у ній перебувати?

А якщо я прийду до Христа, то мушу прийняти, що Він наповнить мене молитвою і постом, вимогами, наказами. І цього я боюся, тому краще дискутувати, ніж дозволити Богові доторкнутися до мене, дозволити Йому змінити мене.

О, якби ж я сьогодні захотів прийти до Христа, якби це слово зворушило мене, якби воно привело мене до Нього! Бо це і є молитва – прийти до Нього, вслухатися в те, що Він хоче від мене. І тепер не факультативно, а обов’язково – увійти в піст, почути, що Він має сказати про це, і більше – прагнути, щоб Його слово, Його бажання здійснилося в моєму житті.

Нехай благословить і охороняє тебе Отець, і Син, і Святий Дух. Амінь.