Пальмова (Вербна) неділя Страстей Господніх 

Господь Бог дав мені язик учнів,
щоб я підтримував моїм словом знесиленого.
Щоранку будить Він, будить моє вухо,
щоб я, як учень, слухав.
Господь Бог відтулив мені вухо,
і я не спротивився, назад не сахнувся.
Спину мою віддав я тим, які мене били;
щоки мої тим, які бороду в мене рвали;
обличчя мого не відвертав я від плювків та глузування.
Та Господь Бог мені допомагає,
тому я не осоромлюся.
Тому й тримаю моє обличчя, мов кремінь:
я знаю, що не застидаюся.

Слово Боже.

Усі ті, які мене бачать, насміхаються з мене, *
шепочуть губами і хитають головою:
«Він поклав надію на Господа! Нехай Він його порятує, – *
нехай його визволить, бо він Йому любий!»

℟. Боже мій, Боже, чом Мене покинув?

Мене пси обступили, *
зборище злочинців мене оточило,
вони пробили мої руки і ноги. *
Я можу перерахувати всі мої кості.

℟. Боже мій, Боже, чом Мене покинув?

Ділять вони мій одяг між собою *
і за мій плащ кидають жереб.
Ти ж, Господи, не віддаляйся! *
Сило моя, поспіши мені на допомогу.

℟. Боже мій, Боже, чом Мене покинув?

Буду Твоє Ім’я моїм братам сповіщати, †
серед зібрання Тебе буду величати. *
Ви, що боїтеся Господа, Його прославляйте!
Всі нащадки Якова, Його славте! *
Хай всі нащадки Ізрáїля Його бояться!

℟. Боже мій, Боже, чом Мене покинув?

Брати! Ісус Христос, маючи Божу природу, не вважав собі за здобич бути рівним Богу, але понизив себе самого, образ слуги прийнявши, постав у подобі людини, і з вигляду був, як людина; Він упокорив себе, був слухняним аж до смерті, і то хресної смерті. Тому й Бог надзвичайно звеличив Його та дав Йому Ім’я, яке всякого іншого імені вище, аби перед Ім’ям Ісуса поклонилося кожне коліно – і піднебесних, і наземних, і підземних; і щоб кожною мовою визнано було, що Ісус Христос – це Господь, Богу Отцеві на славу.

Слово Боже.

Христос став для нас слухняним аж до смерті,
і то хресної смерті.
Тому й Бог звеличив Його та дав Йому Ім’я,
яке всякого іншого імені вище.

Є Встала вся їхня многота, й вони повели Його до Пилата. Та почали Його звинувачувати, кажучи:

К Ми знайшли цього, який бунтує наш народ, забороняє давати кесареві данину і каже, що Він – Христос, Цар.

Є А Пилат запитав Його, кажучи:

О Ти є Цар юдеїв?

Є А Він у відповідь сказав йому:

+ Ти сам кажеш.

Є Пилат же сказав первосвященикам і юрбам:

О Жодної вини я не знаходжу в цій людині.

Є Та вони, наполягали, кажучи:

К Він підбурює народ, навчає по всій Юдеї, починаючи з Галілеї і аж сюди!

Є Пилат же, почувши це, запитав, чи ця людина – галілеянин. Дізнавшись, що Він з підвладних Ірода, відіслав Його до Ірода, який саме тими днями перебував у Єрусалимі.

Є Ірод же, побачивши Ісуса, дуже зрадів; адже давно бажав Його бачити, оскільки чув багато про Нього і сподівався побачити якесь знамення, Ним зроблене. Ставив Йому багатьма словами запитання, але Він нічого йому не відповідав.

А первосвященики та книжники стояли, завзято обвинувачуючи Його. Ірод же зі своїми воїнами понехтував ним та висміяв Його, одягнувши у світлий одяг, і відіслав Його до Пилата. Того дня Ірод і Пилат стали між собою друзями, хоча раніше вони ворогували між собою.

Є Пилат, покликавши первосвящеників, начальників та народ, сказав їм:

О Привели ви мені цю людину як того, хто підбурює народ. І ось, я перед вами допитував і не знайшов у цій людині жодної провини з того, в чому її обвинувачуєте. Так само й Ірод не знайшов, адже повернув Його нам. А отже, нічого вартого смерті Він не зробив; тож, покаравши Його, відпущу.

Є Та вони всі разом закричали, вигукуючи:

К Візьми цього, а відпусти нам Варавву!

Є Варавва був кинутий до в’язниці за якийсь заколот, вчинений у місті, й за вбивство. А Пилат, бажаючи відпустити Ісуса, знову заговорив до них. Та вони кричали, вигукуючи:

К Розіпни, розіпни Його!

Є Тож він утретє сказав їм:

О Яке ж зло Він вчинив? Нічого вартого смерті не знайшов я в Ньому. Я покараю Його й відпущу.

Є Однак вони наполягали гучними голосами, вимагали Його розіп’яти, і голоси їхні дужчали. І Пилат присудив згідно з їхніми вимогами: відпустив того, за кого вони просили, який за бунт і вбивство був кинутий до в’язниці, а Ісуса видав на їхню волю.

Є І коли повели Його, вони, схопивши якогось Симона з Киринеї, який йшов з поля, поклали на нього нести за Ісусом хрест. Ішла ж за Ним слідом велика юрба народу та жінки, які голосили й оплакували Його. Повернувшись до них, Ісус сказав:

+ Дочки єрусалимські, не плачте наді Мною, краще плачте над собою та над своїми дітьми, бо ось настають дні, коли скажуть: “Блаженні неплідні й утроби, які не родили, і груди, які не годували! Тоді почнуть казати горам: “Упадіть на нас!” – і горбам: “Покрийте нас!” Адже коли із зеленим деревом це роблять, то що станеться із сухим?

Є І вели з Ним на страту також інших двох злочинців.

Є І коли прийшли на місце, яке зветься Череповище, тут розіп’яли Його й злочинців – одного праворуч, а другого – ліворуч. А Ісус говорив:

+ Отче, прости їм, бо вони не знають, що роблять.

Є Ті ж, які ділили Його одяг, кидали жереб.

Є А народ стояв і дивився. Насміхалися і начальники, кажучи:

К Інших спасав, тож нехай спасе і cебе cамого, якщо Він Христос, Божий Обранець!

Є Глузували з Нього й воїни; вони, приступаючи, подавали Йому оцет і казали:

К Якщо Ти – Цар юдеїв, спаси cебе!

Є А був і напис над Ним: “Це – Цар юдеїв”.

Є Один із розп’ятих злочинців лихословив Його, кажучи:

О Хіба Ти не Христос? Спаси cебе й нас!

Є А другий обізвався і, докоряючи йому, сказав:

О Чи ти не боїшся Бога, коли й сам на таке засуджений? Але ми – справедливо, бо дістаємо належне за те, що вчинили! Він же нічого поганого не зробив.

Є І додав:

О Ісусе, згадай мене, коли прийдеш у Царство Твоє.

Є А Він сказав йому:

+ Воістину кажу тобі: сьогодні ти будеш зі Мною в Раю.

Є А було вже близько шостої години, і настала темрява по всій землі – до дев’ятої години; померкло сонце, а завіса храму роздерлася посередині. Скрикнувши гучним голосом, Ісус промовив:

+ Отче, у Твої руки передаю свій дух!

Є Сказавши це, Він віддав духа.

V Всі стають на коліна і певний час стоять мовчки.

Є Побачивши те, що сталося, сотник прославив Бога, промовляючи:

О Справді, праведний був цей чоловік!

Є А усі юрби, які зійшлися на це видовище, спостерігаючи те, що сталося, верталися, б’ючи себе в груди. На віддалі стояли й дивилися на це всі Його знайомі та жінки, які йшли за Ним із Галілеї.

Слово Господнє.

Того часу Ісус прямував у Єрусалим. І сталося, як наблизився Він до Витфагії і Витанії, до гори, що зветься Оливна, то послав двох учнів, кажучи: «Ідіть у село, що навпроти, а ввійшовши до нього, знайдете прив’язане осля, на яке ніхто з людей ніколи не сідав; відв’яжіть його і приведіть. Коли хто запитає вас, навіщо відв’язуєте, то скажете так: “Господь потребує його”». Посланці  пішли й знайшли все так, як Він їм сказав. А коли відв’язували осля, запитали його господарі: «Навіщо відв’язуєте осля?» Вони ж відказали: «Господь потребує його». Тож вони привели осля до Ісуса і, накинувши на нього свою одіж, посадили Ісуса. А коли Він їхав, стелили свою одежу на дорозі. Як наблизився Він до підніжжя Оливної гори, увесь численний натовп учнів почав, радіючи, хвалити Бога гучним голосом за всі чудеса, які  побачили, вигукуючи: «Благословенний Той, хто іде, – Цар, – в Ім’я Господнє ! Мир на небі і слава во вишніх!» Та деякі фарисе ї з натовпу сказали Йому: «Учителю, заборони це своїм учням!» У відповідь Він сказав: «Кажу вам, коли вони замовкнуть, кричатиме каміння!» 

• Того часу Ісус прямував у Єрусалим.  Більша частина Євангелія від Луки розповідає про подорож Ісуса до Єрусалиму. Він іде разом зі своїм Отцем, адже сказав: "Я і Отець - одно". Хіба життя кожного з нас не є подібною мандрівкою?Наприкінці також стоїть смерть. Але чи знаєш ти, що буде потім? Ісус покладався на Отця - вірив,  що Отець не залишить Його в смерті — і не розчарувався. А на кого чи на що покладаєш ти свою надію? Ісус пройшов весь шлях з Отцем, а з ким, або чим йдеш ти? Чи йде з тобою Бог, на якого можеш покластися? І чи ти йдеш з Ним, тобто запрошуєш Його бути присутнім на цьому шляху, в усіх життєвих подіях - щоб надавав сенс роботі, вихованню дітей, подружнім і родинним стосункам? Можливо, все ж варто ризикнути таким запрошенням, адже Він обіцяв: "Я ж прийшов, щоб мали життя і щоб над міру мали" (Йн 10:10).

• Ісус іде туди, де знайде смерть, але для мене і для тебе це смерть, з якої може народитися наше життя. Бо завдяки жертві Ісуса Бог зтирає з пам’яті мої та твої гріхи. І це ще не  все: подивись, скільки добра звершилося на цій дорозі - скільки зцілень, звільнень, нагодованих людей -  нагодовані хлібом і Словом можуть розпочати щось наново. Вони отримують нову надію. Чи уявляєш ти , скільки добра відбудеться в твоєму житті, якщо свій шлях до Єрусалиму, до кінця, ти пройдеш разом з Ісусом? Якщо будеш слухати Його голос у Божому слові і йти за Ним? Скільки добра це принесе тобі, твоєму чоловікові/дружині, твоїм дітям, іншим людям? Тисячі, сотні тисяч людей в історії Церкви показали, що це має сенс. Тож дозволь Ісусові знайти тебе і йди з Ним до Єрусалиму.

• "Гучним голосом вигукуючи «Благословенний Той, хто іде, – Цар, – в Ім’я Господнє!". Вже за тиждень ті ж самі люди кричатимуть "Розіпни його" або, в найкращому випадку, мовчатимуть і вдаватимуть, ніби Його не знають. Можливо, вони були розгнівані тим, що Ісус не виправдав їхніх очікувань. Вони прагнули царя, який звільнить їх від римського ярма - натомість побачили того, помирає на хресті, як останній розбійник. Можливо, і ти  іноді маєш відчуття, що все руйнується і не має жодного сенсу? Можливо, відчуваєш в ньому подих смерті? Пам'ятай, що з Богом - і тільки з Ним - після смерті є воскресіння. "Хто витримає до кінця, - той буде спасенний".

Господи, як дорогоцінні терпіння і наполегливість на шляху до Тебе. Для мене це складно, тому "зміцни мене Духом могутнім". 

Це Слово, яке було проголошене, хоче здійснитися. Воно буде звершуватися. Ми вже почали сьогодні. Вже це Слово про дорогу Христа до Єрусалима, про натовпи, що Його супроводжували з пальмовим гіллям, вже здійснилося — і вже Він запитував про нас. Ми внутрішньо відчуваємо, що Христос запрошує нас йти разом із Ним. Він знає нашу слабкість, знає, що ми не вміємо, не можемо самі.

Так само, як і ці брати, що мають пальми в руках — яких понад 30 років тому покликав Бог, які, відчуваючи справжнє прагнення бути Церквою, бути учнями, слухали Слово, брали участь в Євхаристії, жили у спільноті, щоб Господь міг здійснити цю переміну, щоб дав їм серце з плоті.
І через Церкву одного дня їх випробували — і Церква визнала, що вони готові публічно визнати віру, і вони це роблять вже кілька років, точно не вперше.

Ви знаєте, що незабаром ми будемо співати «Кредо». Визнати віру — це не просто повторити те, чого навчився на пам’ять, бо це легко сказати. Легко сказати: «Вірую в Бога Отця». Але подумай — скільки разів ми кажемо: «Ти — не отець, ти — вітчим»? Кажемо: «Хліба нашого насущного дай нам сьогодні», а потім: «Хліб я собі сам дістану. Я не чекатиму милості з неба. У мене є руки — сам зароблю.» І коли Бог дає, ми не хочемо брати. Ми зневажаємо. Кажемо: «Що це за мізерна їжа, яку Ти мені даєш?»

Ми постійно незадоволені. Ми можемо говорити багато устами, а можемо насправді через вчинки нашого життя засвідчити, що Він — наш Отець. Те, що Христос спасає, що Він наш Спаситель, — ми можемо говорити вустами. Можемо співати: «Алилуя!» і йти вперед. А коли прийде хрест — ми почнемо проклинати Бога, що Він дає нам хрест, що ми цього не хочемо, будемо обурюватися. Коли настануть важкі моменти — ми можемо ненавидіти, можемо виходити на барикади, можемо вибирати Варавву щодня. Варавву — того, хто каже: «Потрібно боротися за своє! Не будь як овечка на заклання! Борись! Будь вовком!»

Розумієте? Можна говорити що завгодно вустами — але мова йде про факти. Можна вірити в Святого Духа і казати: «Я вірю в Духа Святого», але ніколи не досвідчити, що Дух Святий дає мені лагідність, близькість з Отцем, інтимність із Христом, любов до братів, єдність, Церкву — яка не є інституцією, не є парафіяльною канцелярією, не є масовим зібранням, не є їдальнею, де кожен приходить, їсть своє, ставить тарілку — і йде додому. 

Церква — це спільнота братів і сестер, які мають участь одні в одних, які цікавляться життям один одного, які допомагають, які кажуть: «Все моє — твоє». Ось до чого Господь нас запрошує, бо ми в дуже важкій ситуації. Це те, про що я говорив на початку, під час освячення пальм —
що Христос сьогодні потребує Свого Тіла на землі. Святий Павло сказав: «Я у своєму тілі доповнюю те, чого бракує стражданням Христовим.» Ми можемо бути натовпом, який дивиться здалеку, або навіть кричить: «Зійди з хреста!» А можемо бути тими, в чиєму житті Христос віддає себе за життя світу.

Бо це є справжнє світло, і цього світла сьогодні потребуємо. Що любов існує. Ваші діти повинні побачити, що любов існує. Ваші доньки мають побачити, що існує прощення. Не словами, а на ділі — побачити, як ви в подружжі примирюєтеся. Сваритесь — але прощаєте одне одному. Що ви не відвертаєтесь спинами, коли настає вечір. Що у вас немає «тихих днів» мовчання. І ось це — справжнє мучеництво, якого сьогодні потребує світ. Ось для чого ці пальми.

У Книзі Мудрості є таке слово: «Омар буде на пальмі». Ми знаємо, що омари живуть у воді, не живуть на пальмах, бо там помирають. Це значить, що можна жити посеред цього світу і мати життя, у той час, коли інші — не маючи Духа Господнього — проклинають, вмирають, ненавидять, розлучаються, відходять один від одного. Вбивають своїх дітей, бо не вміють інакше. Вони не можуть. Це не є осуд. Христос, перед лицем цієї реальності, цього болю, говорить: «Отче, прости їм, бо не знають, що чинять.» Саме для цього Христос прийшов у світ —
щоб дати життя.

Тому, брати, увійдімо в це Тридення (святе тридення), щиро просячи, щоб Христос нам послужив. Бо Христос сказав: «Я прийшов не для того, щоб мені служили, а щоб служити.» Ми не приходимо сьогодні, під час цього Тридення, щоб щось віддати Христу. Ми приходимо, щоб отримати від Нього життя. Дозволити Йому вимити нам ноги. Не будьмо нерозумні, як Петро, який сказав: «Ніколи не вмиєш мені ніг!» Ми потребуємо, щоб Христос умив нам ноги. Потребуємо Хреста, Його любові до нас, якою Він об’являє, що Він думає про нас, що Отець думає про нас.

Христос сказав: «Хто бачить Мене — той бачить Отця.» Ми потребуємо почути, ким би ти не був, де б ти не був, як далеко б ти не зайшов — немає тупика, з якого Бог не міг би тебе вивести. Бо Він іде за тобою. Ми будемо співати: «Зійшов у ад», правда ж? «Зійшов у пекло.» Скільки разів ми це кажемо. Але цим пеклом дуже часто є наше життя, коли ми зневажаємо самих себе, коли думаємо, що для нас немає шляху назад — після всього, що ми наробили. Але для Бога немає тупика. Для Бога немає такого пекла, де б Він не був присутній разом з нами, бажаючи взяти нас на Свої плечі, вимазатися нашими гріхами.

Ось це ми будемо святкувати у Великий П’ятницю, щоб потім пильнувати в ніч Пасхальної Вигілії, і визнати нашу віру — вже не вустами, а отримавши життя від Нього, визнати через вчинки нашого життя.

Тому я зараз запрошую братів: заспіваймо "Кредо" — встаньмо!

З Євангелія від святого Луки

Ісус ішов уперед, прямуючи до Єрусалима. Коли наблизився до Віфагії, Віфанії та гори, званої Оливною, Він послав двох зі Своїх учнів, кажучи: «Ідіть у село, що навпроти, і, ввійшовши до нього, знайдете прив’язане осля, на яке ще ніхто з людей не сідав. Відв’яжіть його та приведіть. Якщо хтось запитає вас: Чому ви його відв’язуєте?, скажіть: Господь його потребує.» Послані пішли і знайшли все так, як Він їм сказав. Коли вони відв’язували осля, його власники запитали їх: «Чому ви відв’язуєте осля?» Вони відповіли: «Господь його потребує.» І привели осля до Ісуса, а поклавши на нього свої плащі, посадили на нього Ісуса. І коли Він їхав, розстеляли свої плащі на дорозі.

Коли Він уже наближався до спуску з Оливної гори, вся громада учнів почала радісно славити Бога за всі чудеса, які побачили. І вигукували гучним голосом: «Благословен Цар, що йде в ім’я Господнє! Мир на небі і слава на висотах!» Але деякі фарисеї з-посеред натовпу сказали Йому: «Учителю, вкажи своїм учням, щоб замовкли.» Та Він відповів: «Кажу вам: коли вони замовкнуть — каміння заговорить!»

Вербна неділя — це, як прийнято серед священників, день певної розкутості. День, коли можна не виголошувати проповідь, хоча Месал передбачає коротку проповідь після читання Страстей Господніх. Але традиційно від цього відмовляються, вважаючи, що літургія вже й так була досить довгою, і можна "відпустити" людей. Проте ми маємо також можливість спробувати прислухатися до цього Слова. Те Слово, яке щойно було прочитано — з Євангелія від Луки. Воно читається в день Вербної неділі не замість Страстей Господніх, а на початку процесії з вербами. Це Слово розповідає саме про ту подію, коли Христос входив у Єрусалим і був зустрінутий радісним натовпом, який викладав перед Ним плащі й махав пальмовими гілками.

Що це Слово каже нам сьогодні? Є кілька речей, які мене особливо вразили. Перше — завершується певний етап у житті Христа. Фактично, майже все Його життя вже добігає кінця. Це Слово звучить так само сильно, як тоді, коли Він народився у Вифлеємі, коли раділа земля, але раділо і небо. Це саме той момент, коли ангельські хори співали: «Слава Богу на висоті, а на землі — мир людям Його вподобання!» Це саме ті Слова.

Це Слово було з Христом при Його народженні — і це Слово супроводжує Його перед Його відходом з цього світу. Люди ще не знають, але Христос вже усвідомлює: це — Його останній вхід у святу землю, в місто святе. Так, Він ще виходитиме до Віфанії, щоб там переночувати, але кожного дня приходитиме до храму, а врешті буде страчений — не в самих мурах міста, а за його межами. Це — Вербна неділя. Чотири дні до Пасхи. 

Що це означає для Христа? Дуже чітко: Він пов’язує цей момент зі Своєю смертю. Згідно з приписом, за чотири дні до Пасхи треба було придбати пасхального агнця, якого слід було принести в жертву, підсмажити і спожити під час пасхальної вечері. Це був той самий момент, коли купували агнця. І з цим агнцем навіть встигали подружитися. До сьогодні існують відео з відзначення Пасхи в Самарії, де видно, як ті агнці, яких мають незабаром принести в жертву, граються з дітьми, є ручними, близькими до родини. Між цими дітьми та ягнятами встановлювався глибокий зв’язок. Ці тварини мають таку природу: вони не борються проти смерті — йдуть на смерть, навіть усвідомлюючи, що йдуть на загибель. Вони знають, що їх ось-ось заріжуть. Ягня плаче, але не відступає, не здригається перед смертю. І це те, що переживає також Ісус, який протягом багатьох років спостерігав за пасхальними ягнятами. Адже Він стільки разів святкував Пасху — імовірно, вже двічі або тричі з учнями.

І тепер Він — те Ягня, і Він знає, що входить у дім. Це ягня мали тримати вдома чотири дні. Протягом цих днів між ним, дітьми та господарями мав установитися глибокий емоційний зв’язок. Христос входить зараз у місто, входить до дому Божого і встановлює цей зв’язок зі свого боку. Не обов’язково, щоб це було взаємно, адже Він прийшов до своїх, але свої Його не прийняли. Це — свято, свято жертви, в якому Христос не має жодного сумніву щодо його завершення, знає, як саме воно закінчиться. Він буде тим ягням, тією пасхальною жертвою, яку, як колись ягнят, нанизували на рожен, — так само Він буде розп’ятий на хресті. Розтягнутий на дереві хреста, як ті ягнята, яких смажили на вогні.

І ось тут — народ, що вигукує радісні вигуки, радіє з Його входу. Але є й інші — ті, що цього забороняють. Фарисеї кажуть: «Нехай замовкнуть!» Але Христос відповідає дуже сильними, красивими словами: «Кажу вам: коли вони замовкнуть — каміння заговорить!» Це слово мене глибоко торкає. Пам’ятаю одну ситуацію, коли мене направили на так звану Aushilfe — допомогу в парафії — в Австрії. Я потрапив до дуже давньої церкви, розташованої в селі недалеко. Ця церква існує ще з VIII століття. Це ще тоді, коли Польща була цілком язичницькою, а там уже стояла християнська святиня. Церква, що дожила до наших днів. Невеличка, побудована з грубого, сірого каменю. На ту Різдвяну літургію прийшло лише 13 осіб з усієї парафії. Маленька церква, і навіть вона була заповнена лише наполовину. Пам’ятаю, як я стояв на колінах і до мене дійшло це слово — що каміння буде кричати. Ці камені — це був сам храм, не оштукатурений, суворий — зовні й усередині. Люди не співали, хоча було свято. Ніхто не співав, бо більшість була літнього віку. І тоді я мав це натхнення: каміння кричить.

Немає людей. Люди десь по домівках, вони є, але вже не цікавляться Євхаристією. Бо церква — це не про каміння. Вони втратили інтерес до Таїнства. І єдиними свідками цієї Євхаристії стали камені, що волали своєю присутністю. Я думаю, це також була слава Божа, яку Господь приймав від Свого творіння. І, звісно, це можна сприйняти по-різному. Сьогодні хтось скаже — можна й у горах прославляти Бога. Можна підніматися в гори, милуватися ними й таким чином вшановувати Творця. Але якщо немає цього великого прославлення Бога, яким є Євхаристія, — то гори не є рівноцінною заміною. Євхаристія — це найбільше, найсильніше, найглибше вшанування Бога.

Так, ти можеш підкорювати вершини, милуватися краєвидами, але не побачити Творця — або бути настільки закритим для Нього, що в центрі всього цього поклоніння буде лише "я": я підкорив, я милуюсь, я сильний, я, я, і тільки я. А Бог у всьому цьому може бути віддаленим, недосяжним, максимум — якимось пантеїстичним богом природи, далеким, абстрактним. Так, гори волають, вони прославляють Бога. Але, як каже святий Іриней, отець Церкви III століття: «Слава Божа — це живий чоловік». Той, хто служить літургію, хто в дусі й правді віддає Богові живе й правдиве поклоніння.

Це ще одна думка, і, мабуть, остання, яка мене якось торкає у світлі сьогоднішнього свята — певне порівняння між святом, яке ми зараз відзначаємо, та «літургією», яку нині святкує світ. Наскільки мені відомо — я цим не особливо цікавлюсь, але десь вичитав — що саме зараз, у ці дні, в Америці вручають Оскари за фільми. Це момент великого щастя, блиску, зірки виходять на сцену, все відбувається з пишнотою — червона доріжка, по якій вони йдуть, отримують нагороди, їх фотографують, знімають на камеру... суцільне свято.

Сьогодні Христос теж іде своєю дорогою — трохи схожою на ту «доріжку», тільки не з червоного оксамиту, а, можливо, з пальмових гілок і плащів, напевно не яскраво-червоних, а більше сірих, потертих. Він іде не в напрямку слави цього світу, а в інший бік. Цей світ іде в напрямку гріха, самозвеличення, успіху. Христос знає, що «успіх», який Його чекає, — це успіх на хресті. Це шлях, який зірки не обирають. Вони часто готові продатися, часто вступають у темні справи, підлаштовуються. 

Сьогодні не може бути нагороджений фільм, у якому немає хоча б натяків на антирасизм, гомосексуальні сцени, еротичні мотиви тощо. Це стає умовою для отримання нагород. А Христос — безкомпромісний. Він іде не для того, щоб здобути життя ціною своєї душі, а навпаки — щоб віддати життя. іддати за нас усіх — бідних і слабких. І справа не в тому, щоб зараз осуджувати тих «зірок», а в тому, щоб побачити — у кожному з нас є це прагнення: прагнення до слави, до визнання, до того, щоб бути в центрі уваги. Але Христос іде в протилежному напрямку. Можливо, Він іде по тій же доріжці, але Йде в інший бік, ніж увесь світ. Тому Його відкидають, тому Його не помічають, тому виникає опір Йому. Але саме Христос є Тим, хто запанував з висоти хреста, Тим, хто переміг смерть, хто має справжнє життя.

І от тепер я, який стою на порозі Пасхального Таїнства, поволі входжу в нього через браму Вербної неділі. І попереду кілька днів — чотири дні до Пасхального Тридення — коли я теж можу дивитися на все з іншою свідомістю, переосмислювати: Ким я хочу бути? Яку роль я хочу взяти на себе? Може, в моєму домі, у моїй щоденній реальності, я захочу взяти на себе роль пасхального ягняти? Протягом цих чотирьох днів, які можуть бути напруженими, нервовими, непростими — чи зможу я бути тим ягням, яке не додає олії до вогню? Чи захочу бути тим, хто не бореться за справедливість, хто не розставляє дітей по кутах, не повчає чоловіка чи дружину? Але тим, хто мовчки все бере на себе. Можливо, вдасться.

Бог хоче дати мені саме такий дух. Бог хоче надихнути мене на це, запросити до цього — не лише словом, а прикладом свого Сина — Ісуса Христа. Нехай на цьому шляху, на дорозі до того, щоб стати ягням, бо це найкраща підготовка до Пасхи — святкувати її разом із Христом, істинним пасхальним Ягням.

Нехай благословить нас Отець, і Син, і Дух Святий. Амінь.

Ic 52,13−53,5:

Ось пощастить Слузі моєму; він вознесеться, піде вгору, стане вельми великим. І як жахалися численні, глядівши на нього, - вигляд його не мав нічого людського в собі, так многота народів буде на нього дивуватись, царі затулять рота свого; бо таке побачать, що їм не оповідалось, довідаються про таке, чого не чули. Хто б повірив тому, що ми чули? Кому рамено Господнє об'явилось? Він, мов той пагін, виріс перед нами, мов корінь із землі сухої. Не було в ньому ні виду, ні краси, - ми бачили його, - ні вигляду принадного не було в ньому. Зневажений, останній між людьми, чоловік болів, що зазнав недуги; немов людина, що перед нею обличчя закривають, зневажений, і ми його нізащо мали. Та він наші недуги взяв на себе, він ніс на собі наші болі. Ми ж, ми гадали, що його покарано, що Бог його побив, принизив. Він же був поранений за гріхи наші, роздавлений за беззаконня наші. Кара, що нас спасає, була на ньому, і його ранами ми вилікувані..

Πc 22:

Боже мій, Боже мій, чому мене покинув? Стоїш далеко від спасіння мого, від слів мого зойку. Боже мій, кличу я вдень, - не відповідаєш, а й уночі я теж не вгаваю. Таж ти - святий, возсідаєш на хвалах Ізраїлевих! На тебе покладались батьки наші: звірялись, і ти врятував їх. Взивали тебе й спасались, на тебе покладались і ганьби не зазнавали. А я - черв'як, не людина; сміховище людей, презирство народу. Всі, хто на мене дивляться, глузують з мене, кривлять губи, кивають головою: „Поклавсь на Господа, нехай його рятує; нехай його спасає, коли він його любить!" Ти мене вивів з материнського лона, ти дав мені безпеку при грудях матері моєї. На тебе я був зданий від утроби, від материнського лона ти єси Бог мій. Не віддаляйсь від мене, бо нещастя близько, бо допомогти нікому. Биків багато мене оточило, башанські сильні навколо мене стали. Роззявили на мене свою пащу, неначе лев, що роздирає і рикає. Я став, немов вода розлита, всі кості мої повиходили з суставів. Неначе віск, зробилось моє серце, розтануло в мене в нутрі. Мов черепок, висохла моя сила, язик мій прилип до горлянки, кладеш мене в порох смерти. Бо пси мене обсіли, і лиходіїв зграя мене оточила. Пробили мені руки й ноги, всі мої кості я міг би полічити. Дивляться на мене і з радістю позирають. Одежу мою ділять між собою, і на хитон мій жеребок кидають. Та ти, о Господи, не віддаляйсь; о моя сило, притьмом прийди мені на допомогу. Вирятуй від меча мою душу -із собачих лап мою єдину. Спаси мене із левиної пащі -від рогів буйволових мою убогу. Я сповіщу моїм братам про твоє ім'я, хвалитиму тебе серед громади: „О ви, що боїтеся Господа, його хваліте; нащадки Якова, його шануйте, і бійтеся його, потомки Ізраїля! Бо він не гидував, не гордував бідою бідака, і не ховав обличчя свого від нього; і коли той взивав до нього, - слухав." Від тебе йде моя хвала в великім зборі, обітниці мої виконаю перед тими, що його бояться. Нехай споживають покірні, нехай будуть ситі. хай хвалять Господа ті, що його шукають. Нехай серце ваше живе повіки! Усі кінці землі згадають і навернуться до Господа. І впадуть ниць перед тобою усі сім'ї народів; Господнє бо є царство, він над народами панує. Йому одному поклоняться всі тії, що в землі спочивають; перед ним упадуть ниць усі тії, що сходять у могилу. І душа моя для нього житиме; моє потомство буде йому служити, і розповість про Господа прийдеш - ньому родові; прийдуть, оповістять про його добрість народові, що має народитись: “Таке вчинив Господь!”

Мудp 2,12−24:

Засядьмо на праведника, бо він нам невигідний | і противиться нашим учинкам; | він закидає нам гріхи проти закону, | винує нас у вадах нашого виховання; гадає, нібито він знає Бога, | сином Господнім себе самого називає. Він - утілений докір думкам нашим, | нам тяжко і глянути на нього. Життя ж його не таке, як в інших, | і поведінка його дивацька. Для нього ми - та підроблена монета, | він уникає доріг наших, як нечести, | щасливу називає кончину справедливих | і вихваляється, що Бог йому за батька. Гляньмо, чи слова його правдиві, | та провірмо, що з ним буде накінець. Якщо праведник справді є син Божий, то захистить його | і вирве його з рук противників. Випробуймо його зневагою й мукою, | щоб ми пізнали його лагідність, | і випробуймо його терпеливість. Засудімо його на смерть ганебну, бо, за його словами, допомога йому прийде.» Отак собі гадали, та помилились, | бо їхня злоба їх засліпила. Вони не відають таємних судів Божих | і не надіються нагороди за святість; | не вірять у заплату для душ непорочних. Бог же створив безсмертною людину | і вчинив її за образом власної природи. А через заздрість диявола смерть увійшла у світ, | скуштують її ті, що йому належать.

Флп 2,9:

Тому і Бог його вивищив і дав йому ім'я, що понад усяке ім'я,

Eф 1,20−21:

яку він здійснив у Христі, коли воскресив його з мертвих і посадовив на небі праворуч себе, вище від усякого начала, власти, сили й володарства та всякого імени, яке б воно не було, не тільки на цьому світі, але й на тому, що буде.

Йн 12,32:

Я ж, коли від землі буду піднесений, усіх притягну до себе.»

Мт 27,29−31:

і, сплівши вінець з тернини, поклали йому на голову, а тростину дали в праву руку. Потім, припавши перед ним на коліна, глузували з нього, кажучи: “Радуйся, царю юдейський!” І плювали на нього, брали тростину й били його по голові. А коли насміялися з нього, скинули з нього плащ, надягнули на нього його одіж і повели на розп'яття.

Йн 19,5:

І вийшов Ісус у вінку терновім та в багряниці. І сказав їм Пилат: «Ось чоловік!»

Рим 15,21:

але як написано: «Ті, що про нього їм не звіщалось, його побачать; і ті, що про нього не чули, зрозуміють.»

Мт 8,17:

щоб збулося сказане пророком Ісаєю: “Він узяв наші недуги й поніс наші хвороби.”

Євp 2,10:

Годилось бо йому, - заради якого все і через якого все, що ввів багато синів у славу, - вдосконалити стражданням того, хто дав почин їхньому спасінню.

2Коp 5,21:

Того, хто не знав гріха, він за нас зробив гріхом, щоб ми стали Божою праведністю в ньому.

Гал 3,13:

Христос нас викупив від прокляття закону, ставши за нас прокляттям, бо написано: “Проклят усякий, хто висить на дереві”, -

Євp 5,9:

і, ставши досконалим, спричинився до вічного спасіння всім, які йому слухняні,

Діян 3,15:

а Творця життя вбили, якого Бог воскресив з мертвих, чому ми свідки.

Діян 2,23:

отого (Ісуса), згідно з визначеною постановою і передбаченням Божим, ви видали і вбили руками беззаконних, прибивши до хреста;

Ic 53,7−9:

Його мордовано, та він упокорявся і не розтуляв своїх уст; немов ягня, що на заріз ведуть його, немов німа вівця перед обстригачами, не відкривав він уст. Насильно, скорим судом його вхопили. Хто з його сучасників думав, що його вирвано з землі живих і що за гріхи народу свого його побито аж до смерти? Гріб йому призначили разом з безбожними, і з злочинцями його могила, хоч він і не вчинив насильства, і не було обману в устах у нього.

Bих 12,1−13:

І наказав Господь Мойсеєві та Аронові в землі Єгипетській: "Місяць цей нехай буде вам початком місяців, перший нехай буде він вам між місяцями року. Промовте до всієї ізраїльської громади так: Десятого дня цього місяця візьміть собі кожен для своєї сім'ї ягня: одне на хату. Коли ж сім'я буде замала на (ціле) ягня, нехай разом з найближчим у межу сусідом візьме ягня по лічбі душ; розрахуйте, щоб ягняти було досить для кожного, хто скільки зможе з'їсти. Ягня ж нехай вам буде без вади, самчик, одноліток; можете взяти його з баранців або з козенят. І держатимете його до чотирнадцятого дня цього місяця, і тоді нехай уся громада синів Ізраїля разом заріже його надвечір. І нехай візьмуть крови й помажуть нею одвірки і наддвірок у домах, де їстимуть його. Нехай їдять м'ясо тієї самої ночі; спеченим на вогні нехай їдять його, з опрісноками та з гіркими зелами. Не їжте ніякої сировини, ні звареного в воді, а тільки жарене на вогні, і з головою його і з ногами та з нутрощами. І не зоставлятимете нічого до ранку; що ж з нього зосталось би до ранку, спалите на вогні. А їстимете його ось так: стегна ваші попідперізувані, обув'я ваше на ногах ваших, і костури ваші в руках у вас; і їстимете похапки: пасха то Господня. Тієї ночі перейду по землі Єгипетській і уб'ю всякого первенця в землі Єгипетській, від людини до скотини, і над усіми богами єгипетськими вчиню суд; я - Господь. Кров буде вам знаком по домах, де будете, і як побачу кров, мину вас, і не впаде на вас ніяка смертна язва, як каратиму Єгипетську землю.

Йн 19,36:

Бо сталося те, щоб Писання здійснилось: «Кістка його не буде поламана.»

Πc 34,20−21:

Багато в праведника злиднів, але з усіх них Господь його рятує. 21 Він усі його кості зберігає, ані одна з них не зламається.

Мудp 2,18−20:

Якщо праведник справді є син Божий, то захистить його | і вирве його з рук противників. Випробуймо його зневагою й мукою, | щоб ми пізнали його лагідність, | і випробуймо його терпеливість. Засудімо його на смерть ганебну, бо, за його словами, допомога йому прийде.»

Лев 14,10−20:

А на восьмий візьме двоє ягнят без вади й одну овечку, однолітку, без вади, та три десятини ефи питльованої муки, змішаної з олією, і лог олії в офіру. Все це й того, який очищається, священик, що очищає, поставить перед Господом коло входу в намет зборів, і взявши одне ягня як жертву за відшкодування, з логом олії, принесе як коливальну жертву перед Господом. Він заріже ягня на тому місці, де ріжуть жертву за гріх і жертву всепалення, на святім місці; бо так жертва за гріх, як і жертва за відшкодування буде священикові: пресвята це річ. Потім священик візьме крови з жертви відшкодування та й помаже кінчик правого вуха в того, що має очиститись, і на великий палець правої руки і правої ноги його. Далі він візьме лог олії і, наливши собі на ліву долоню, вмочить свій правий палець в олію, що на лівій долоні, та й покропить нею сім раз перед Господом. З решти олії, що на долоні, покладе на кінчик правого вуха в того, кого очищає, і на великий палець правої руки й ноги його, поверх крови жертви відшкодування. Олію ж, що зостанеться на долоні, виллє на голову тому, хто очищається; так священик спокутує за нього перед Господом. А потім принесе священик жертву за гріх, щоб спокутувати нечистоту того, хто очищається, а наприкінці він заріже жертву всепалення. Принісши ж усепалення й офіру на жертовнику, священик спокутує за нього, і той стане чистий.

Діян 8,31−35:

А він відповів: «Та як можу, коли ніхто мене не наставить?» І попросив Филипа зійти й сісти біля нього. Місце ж Писання, що той читав було це: «Його вели на заріз, мов овечку, мов те ягнятко перед тим, хто стриже його, безголосне; так він не відкриває рота свого. В його приниженні відмовили йому суд. Рід його хто може оповісти? Життя бо його від землі вирвано.» Озвався скопець і мовить до Филипа: «Скажи, будь ласка, про кого це пророк говорить? Про себе самого, чи про іншого кого?» Тоді Филип відкрив уста свої і, почавши від цього Писання, благовістив Ісуса йому.

1Πт 1,18−20:

і знайте, що не тлінним золотом чи сріблом ви були вибавлені від вашого життя суєтного, яке ви прийняли від батьків ваших, а дорогоцінною кров'ю Христа, непорочного й чистого ягняти, передбаченого перед заснуванням світу і об'явленого, ради вас, останніми часами.

1Πт 2,23:

хто був злословлений, але сам, навпаки, не злословив, хто страждав, та не погрожував, а здався на того, який судить справедливо;

Мт 5,39:

А я кажу вам: Не противтеся злому. Хто вдарить тебе в праву щоку, оберни до нього й другу.

Одкp 5,9:

І співають пісню нову, говорячи: «Достойний ти взяти книгу і розкрити печаті її; бо ти був заколений, і викупив Богові кров'ю своєю з кожного племени і язика і люду і народности;

Рим 3,24−25:

і оправдуються даром його ласкою, що через відкуплення, в Ісусі Христі: якого видав Бог як жертву примирення, в його крові, через віру, щоби виявити свою справедливість відпущенням гріхів колишніх,

1Коp 5,7:

Усуньте стару закваску, щоб ви були новим тістом, так, як ви і є прісні, бо Пасха наша, Христос, принесений у жертву.

Одкp 5,6:

І я бачив посеред престола і чотирьох істот, і посеред старших Агнець стоїть, мов заколений, який має рогів сім і очей сім, що є сім духів Божих, посланих на всю землю.

Діян 7,55:

(Стефан же), повний Духа Святого, дивлячись у небо, побачив славу Божу й Ісуса, який стояв по правиці Бога,

Одкp 1,18:

і живий; і стався мертвий, і от - я живий на віки вічні; і маю ключі смерти й аду.

Одкp 5,13:

І всяке створіння, - на небі і на землі і під землею, і на морі, і все, що в них, - чув я, казало: «Тому, хто сидить на престолі, і Агнцеві - благословення і честь і слава і влада на віки вічні.»

Рим 1,4:

установленого сином Божим у силі, духом святости, через воскресіння мертвих, - про Ісуса Христа, Господа нашого,

Ic 53,10−12:

Та Господь схотів придавити його стражданням. Якщо він принесе своє життя в покуту, то узрить потомство, житиме довго, і рука його вчинить успішно волю Господню. Після трудів душі своєї він побачить світло і насититься своїм знанням. Слуга мій виправдає багатьох, їхні беззаконня понесе на собі. Тому я дам йому, як пай, премногих; він з сильними буде ділити здобич, бо видав на смерть свою душу і був зачислений до лиходіїв, коли він узяв на себе гріхи багатьох і за грішників заступався.

Рим 3,26:

за час довготерпіння Божого, щоби виявити свою справедливість за нинішнього часу, - щоб він був справедливий і усправедливлював того, хто вірує в Ісуса.

Рим 5,6:

Христос бо, тоді як ми були ще безсилі, у свою пору, помер за безбожних.

Рим 11,30:

Як ви колись були неслухняні Богові, а тепер помилувані через їхній непослух,

1Тим 2,6:

що дав себе самого як викуп за всіх: свідоцтво свого часу,

Євp 7,27:

який не має потреби, як архиереї, щодня приносити перше за власні гріхи жертви, а потім за гріхи народу, бо він зробив це раз, принісши себе самого в жертву.

Πc 2,8:

Проси в мене, і я дам тобі народи в спадщину, і кінці землі тобі в посілість.

Кол 2,13−15:

І вас, що були мертві гріхами й вашим необрізанням тілесним, - він оживив вас із ним, простивши нам усі провини. Він знищив розписку, що була проти нас, що нас осуджувала, разом з приписами; він її зробив нечинною, прибивши до хреста; а роззброївши начала і власті, він виставив їх на видовище, перемігши їх у ньому.

Eф 2,1.5n:

І ви були мертві вашими провинами й гріхами, в яких ви колись звичаєм цього світу жили, згідно з владою князя повітря, духа, що діє тепер у синах бунту. Між тими і ми всі колись жили в наших похотях тілесних, виконуючи примхи тіла і природних нахилів, і були ми з природи дітьми гніву, як і інші. Та Бог, багатий милосердям, з-за великої своєї любови, якою полюбив нас, мертвих нашими гріхами, оживив нас разом із Христом - благодаттю ви спасені! -

1Πт 2,24:

він сам у своїм тілі виніс наші гріхи на дерево, щоб ми, вмерши для гріхів, жили для справедливости, - ми, що його синяками зцілились.

Рим 4,25:

що був виданий за гріхи наші і воскрес для нашого оправдання.

Рим 6,11.18:

Так само й ви вважайте себе за мертвих для гріха, а за живих для Бога, в Христі Ісусі. та що, звільнившися від гріха, стали слугами праведности.

Йн 8,36:

Тож коли Син вас визволить, то справді станете вільні.

1Коp 3,23:

ви ж Христові, а Христос - Божий.

2Коp 5,15:

А він умер за всіх, щоб ті, що живуть, жили вже не для самих себе, а для того, хто за них умер і воскрес.

Гал 2,20:

Живу вже не я, а живе Христос у мені. А що живу тепер у тілі, то живу вірою в Божого Сина, який полюбив мене й видав себе за мене.