Великий Вівторок

Слухайте мене острови,
вважайте, ви, далекі народи!
Господь покликав мене від утроби,
від лона матері моєї назвав моє ім’я.
Зробив уста мої, немов гострий меч,
сховав мене в тіні своєї руки.
Виробив мене, наче гостру стрілу,
сховав мене у своєму сагайдаці.
Господь сказав мені: «Ти слуга мій,
у тобі Я прославлюся».
А я сказав: «Дарма я трудився, на ніщо витрачав силу.
Та моє право у Господа, моя заплата в Бога мого».
А тепер каже Господь,
який сотворив мене вже від утроби на те,
щоб я був Його слугою, щоб навернув Якова до Нього
та щоб зібрав Ізрáїля до Нього, –
бо я прославився в очах Господніх,
і Бог мій – моя сила.
Він мовив: «Того мало, що ти – слуга мій,
щоб відновити потомство Якова,
щоб привести назад тих,
які спаслися з-поміж Ізрáїля.
Я вчиню тебе світлом народів,
щоб ти став Моїм спасінням аж до кінців світу».

Слово Боже.

На Тебе, Господи, покладаю надію, *
тож хай не буду засоромлений навіки.
У своїй праведності врятуй мене, мене визволь; *
прихили до мене своє вухо і дай мені спасіння.

℟. Славити буду я Твоє спасіння.
Або: Господи, мої уста будуть сповіщати
про Твоє спасіння.

Будь для мене Скелею притулку, *
в якій завжди я міг би заховатись;
Ти наказав мене спасти, †
бо Ти – моя Скеля і моя сила. *
Боже мій, з рук грішника мене визволь.

℟. Славити буду я Твоє спасіння.
Або: Господи, мої уста будуть сповіщати
про Твоє спасіння.

Адже Ти – моя надія, Господи, – *
Господь, моє уповання від юності моєї.
Від лона я на Тебе покладався, *
Ти вивів мене з утроби матері моєї.

℟. Славити буду я Твоє спасіння.
Або: Господи, мої уста будуть сповіщати
про Твоє спасіння.

Мої уста про Твою праведність будуть сповіщати, *
увесь день – про Твоє спасіння;
Боже, Ти мене навчив ще за юності моєї, *
і я досі розповідаю про Твої чуда.

℟. Славити буду я Твоє спасіння.
Або: Господи, мої уста будуть сповіщати
про Твоє спасіння.

Вітай, наш Царю, Отцеві слухняний,
приведений на розп'яття,
як агнець смиренний на заклання.

Того часу Ісус, сівши за стіл зі своїми учнями, стривожився духом, та й засвідчив і сказав: «Воістину, воістину кажу вам, що один із вас видасть Мене!» Учні дивилися один на одного, не здогадуючись, про кого Він говорить.

Один із учнів, якого любив Ісус, лежав на лоні Ісуса. Тож Симон-Петро кивнув йому, щоби запитав, хто це міг би бути, про кого Він говорить. Тож, коли той так припав до грудей Ісуса, каже Йому: «Господи, хто це?»

Ісус відповів: «Це той, кому Я умочу шматочок хліба і дам».

Умочивши шматочок хліба, Він бере і дає Юді Іскаріотському, синові Симона. І тоді, після цього шматочка хліба, ввійшов у нього сатана. А Ісус сказав йому: «Що робиш, роби швидше!»

Ніхто ж з тих, хто був при столі, не зрозумів, до чого Він сказав це йому. Адже деякі подумали, що, оскільки в Юди була скринька на гроші, Ісус сказав йому: «Купи те, що потрібне нам на свято», або щоби дав щось бідним. Отже, взявши той шматочок хліба, він відразу вийшов. А була ніч.

А коли він вийшов, Ісус говорить: «Нині прославлений Син Людський, і Бог прославлений в Ньому. Якщо Бог прославлений в Ньому, то і Бог прославить Його в собі, – і негайно прославить Його! Діти, ще трохи Я з вами. Будете Мене шукати, і як Я казав юдеям, – куди Я іду, ви не можете прийти, – те й вам нині кажу».

Каже Йому Симон-Петро: «Господи, куди Ти йдеш?»

Ісус йому відповів: «Куди Я іду, ти не можеш нині за Мною йти, але підеш пізніше».

Каже Йому Петро: «Господи, чому це я не можу нині піти за Тобою? Я душу свою за Тебе покладу».

Відповідає йому Ісус: «Душу свою за Мене покладеш? Воістину, воістину кажу тобі: не проспіває півень, як ти відречешся від Мене тричі».

Слово Господнє.

Того часу Ісус, сівши за стіл зі своїми учнями, стривожився духом, та й засвідчив і сказав: «Воістину, воістину кажу вам, що один із вас видасть Мене!» Учні дивилися один на одного, не здогадуючись, про кого Він говорить.

Один із учнів, якого любив Ісус, лежав на лоні Ісуса. Тож Симон-Петро кивнув йому, щоби запитав, хто це міг би бути, про кого Він говорить. Тож, коли той так припав до грудей Ісуса, каже Йому: «Господи, хто це?»

Ісус відповів: «Це той, кому Я умочу шматочок хліба і дам».

Умочивши шматочок хліба, Він бере і дає Юді Іскаріотському, синові Симона. І тоді, після цього шматочка хліба, ввійшов у нього сатана. А Ісус сказав йому: «Що робиш, роби швидше!»

Ніхто ж з тих, хто був при столі, не зрозумів, до чого Він сказав це йому. Адже деякі подумали, що, оскільки в Юди була скринька на гроші, Ісус сказав йому: «Купи те, що потрібне нам на свято», або щоби дав щось бідним. Отже, взявши той шматочок хліба, він відразу вийшов. А була ніч.

А коли він вийшов, Ісус говорить: «Нині прославлений Син Людський, і Бог прославлений в Ньому. Якщо Бог прославлений в Ньому, то і Бог прославить Його в собі, – і негайно прославить Його! Діти, ще трохи Я з вами. Будете Мене шукати, і як Я казав юдеям, – куди Я іду, ви не можете прийти, – те й вам нині кажу».

Каже Йому Симон-Петро: «Господи, куди Ти йдеш?»

Ісус йому відповів: «Куди Я іду, ти не можеш нині за Мною йти, але підеш пізніше».

Каже Йому Петро: «Господи, чому це я не можу нині піти за Тобою? Я душу свою за Тебе покладу».

Відповідає йому Ісус: «Душу свою за Мене покладеш? Воістину, воістину кажу тобі: не проспіває півень, як ти відречешся від Мене тричі».

• Сьогоднішнє Слово Боже хоче сказати нам, що кожна людина здатна на зраду, тільки вона сама себе в цьому не підозрює, бо не знає себе. Євангелист Йоан показує три позиції апостолів: позицію Юди, позицію Симона Петра та позицію апостола Йоана. Кожен з них міг зрадити Ісуса, включаючи апостола Йоана. І Юда, і Симон Петро відреклися від Ісуса. Чому ж Йоан, наймолодший з апостолів, не зрадив? Євангеліст згадує важливий момент у його житті. Один з його учнів - той, кого Ісус любив - лежав на його грудях. "Спочивав на його грудях" - це знак глибоких стосунків Йоана з Ісусом. Любов Ісуса до Йоана і любов Йоана до Ісуса зробила його вірним до кінця. Ця любов в нас народжується через пізнання Ісуса і самих себе в молитві зі Словом Божим. Ця любов також народжується через викриття фальшивих образів Бога в нас. Чи будуєш ти стосунки любові з Ісусом? Скільки часу ти проводиш в молитві зі Словом Божим, пізнаючи таким чином себе та Ісуса?

• Що стало причиною зречення Симона Петра від Ісуса? Симон Петро не знав себе. Мало він знав, він був дуже впевнений у собі. Євангелист пише: Петро сказав Йому: "Господи, чому я не можу йти за Тобою зараз? Я віддам своє життя за Тебе". Ісус відповів: "Віддаси своє життя за Мене? Поправді, поправді кажу тобі: "Не закує півень, як тричі відречешся від Мене". Юда не народився зрадником. Юда став зрадником через свій вибір. Коли людина дає дозвіл на маленьку зраду у своєму житті, рано чи пізно відбудеться велика зрада. Людина не має права на гріх і його прийняття, бо цей гріх знищить людину. Чи розпізнали ви в собі здатність до зради? На кого ви більше схожі - на Юду чи на Симона Петра?

 Ісусе, дякую, що дозволив мені побачити правду про себе. Дякую, що запрошуєш мене до глибоких стосунків з собою.    

Нехай Господь дарує вам мир.

Великий Вівторок і ще одне обличчя Слуги Господнього. Ми знову пізнаємо цього Божого Слугу. Якщо вчора це Бог представляв Його і говорив про Нього, то сьогодні вже Сам Слуга промовляє: "Послухайте мене, острови, і народи найдальші, уважайте." Він звертається до всіх, до найвіддаленіших куточків, до тих людей, до яких, здавалось би, ніхто не промовляє, хто ні для кого не становить інтересу. Цей Слуга посланий, щоби говорити до кожної людини.

І те, що сьогодні Він нам показує — це передусім своє покликання. Це Його радість і щастя — що Господь покликав Його ще від лона Матері. Це покликання від самого початку, і навіть більше. Вже з лона матері Він був приготований, сформований, і, можна сказати, обдарований усім необхідним для цього покликання. Це складне покликання — бути Слугою Господнім, особливо якщо це страждання — страждання, яке є невід’ємною частиною Його місії. У це покликання вписана й відмова слухати — багато хто просто знехтує Його Словом.

Важко мати таке покликання — знати, що зазнаєш болю, відкинення, що тебе не будуть слухати. Але Він має все необхідне, щоби це витримати: не лише дар промови, не лише силу зносити страждання, але і впевненість, що з Ним — Бог. Бог, який покликав, Бог, який не покинув, Бог, який веде, і Бог, який любить. Це те, що потрібно, щоби виконати місію. І тепер Він відкриває це своє покликання, усвідомлюючи, що через Нього і завдяки Ньому Бог хоче дійти до кожного. І Він хоче виконати це покликання, хоч яке б важке воно не було, бо знає, що воно несе спасіння всьому світові. І ми вже сьогодні у цьому покликанні і в цьому Слузі бачимо самого Ісуса Христа, який є світлом для народів, щоб спасіння досягло аж до країв землі. Сьогодні вже немає сумнівів, що йдеться про Ісуса Христа. Він хоче світити для всіх, розганяти темряву — передусім морок смерті, який тяжіє над землею. І Він хоче, щоб це спасіння дійшло до самого краю світу.

В Євангелії ми знову бачимо трапезу — Тайну Вечерю. І Ісус, який вже усвідомлює, що один із Його учнів — один із тих, кого Він вибрав, покликав — зрадить Його. Учні розгублені, їм ніяково, вони не знають, про кого йде мова. З одного боку, Ісус відкриває карти, показуючи, хто є зрадником, а з іншого — прямо не називає його. По-людськи кажучи, Він міг би скористатися нагодою: міг сказати решті одинадцятьом: "Послухайте, це Юда, він має лихі наміри. Поговоріть з ним, спробуйте щось зробити, може ще можна змінити це. Якщо не проханням — то хоча б попередженням."
Але Христос цього не робить. Він знає, що ця місія має бути виконана саме так.

У цій сцені бачимо і Юду, і Петра. Юда — той, що вже виходить, залишає зібрання, він поза спільнотою. Тут доречне добре знайоме нам слово — "відлучення", бути поза єдністю. Йдеться не про те, що хтось когось виключив — це Юда сам через свою поставу відмовляється від єдності й занурюється в ніч — у ту саму темряву, яку Христос прийшов просвітити. А з іншого боку — Петро. Петро, як завжди — гарячий, завжди напоготові, завжди хоче щось сказати. Він усвідомлює своє лідерство — той, кого в богослов’ї називають primus inter pares — "перший серед рівних". Він знову виринає наперед — і звучать важкі слова: "Істинно кажу тобі: півень не заспіває, як тричі відречешся від Мене."

Але між Юдою та Петром — велика різниця, і ми її добре знаємо. Петро має відкрите, палке серце. Так, можливо трохи "солом’яний запал", але це серце, що любить свого Вчителя. Його ще треба сформувати, приготувати, ще багато чого він має зрозуміти. І хоч це приниження буде болісним, воно стане для нього спасенним — передусім для тої місії, яка на нього чекає. Місії також Слуги Господнього — того, кого відкинуть, кого переслідуватимуть, хто переживатиме труднощі, подібні до тих, що пережив сам Христос. І щоби це зрозуміти — потрібен досвід. Важкий, болісний, але такий, що формує, змінює, насамперед навертає.

Нехай і сьогодні Господь веде нас, навертає нас і вчить нас, що означає бути справжнім учнем Христа.

Господь з вами. Нехай благословить вас Бог Всемогутній — Отець, і Син, і Святий Дух. Амінь.

Сьогодні Господь веде з нами дуже зворушливий діалог. Не знаю, як ви слухали це слово. Після 40 днів нашої мандрівки з Христом — слухаючи Його, намагаючись тримати в руках те, з чим Він нас послав у цю подорож: піст, милостиня і молитва. Після 40 днів — на порозі Тридення, цих трьох днів, які є одним днем, однією подією, у яку Христос хоче нас ввести. Щоб ми увійшли в неї разом з Ним, аби міг перевести нас зі смерті до життя, вивести нас наново зі смерті, з неволі — до свободи. З тієї свободи, яка вже стала нашим ув’язненням. Свободи, яку ми здобували, яку багато разів переживали, але яка знову перетворилась у наш полон.

Цей діалог — це другий гімн Слуги Ягве, ці прекрасні слова Слуги: "Даремно я трудився, надаремно, нінащо витратив свої сили..." Після сорока днів — такі слова. І водночас інші — слова Христа: "Один з вас мене видасть." Дуже зворушливий діалог. І я вірю, що ми дозволимо Христу говорити до нас. Учні, почувши це, один за одним починають питати: хто це? Про кого говорить? Інші синоптичні Євангелія передають слова учнів: "Чи не я, Господи?" "Мабуть, не я... Це, напевно, не я."

Я думаю, це дуже глибокі слова на нашу сьогоднішню ситуацію — на всі ті різні скандали. "Чи не я?" — це наша улюблена фраза. "Це не я. Це вони. Це він. Це не я." А Христос каже: "Один з вас." Дуже серйозні слова — проти нашого "не я". "Це мій брат. Це твій син. Ні, це не мій брат — це твій син. Ти його вибрав, не я." А Христос каже: "Один з вас." Він — твій брат.

Відповідальність. Перше, що приходить — це відповідальність один за одного. А потім — слова, які я чую: "Петре, чи життя своє за Мене віддаси? Чи готовий іти за Мною?" "Ти не можеш іти за Мною туди, куди Я йду." Ти не здатен увійти в цю подію сьогодні. Ти можеш іти тільки таким, яким ти є сьогодні. А сьогодні ти — той, хто зречеться Мене. "Чи не я?" — Та ні, таки я. Таки я. Діалог, який Христос веде: Хто я є? Я — зрадник. Отці пустелі, коли бачили різні падіння братів, коли були скандали, говорили: "Сьогодні він, а завтра — я."

Мене дуже зворушує одна історія з Отців пустелі: Один приймає брата, що впав. Приймає його з милосердям, а інші дивуються: "Як ти можеш це робити? Йому треба дати покуту! Його треба принизити, дати серйозне випробування! Не можна так легко приймати!" А він відповідає:
"Ти ще більше хочеш зрубати це вже зрубане дерево? Того, хто вже помер — ще хочеш кинути в пекло? Йому треба дати милосердя."

І справді — сьогодні в цьому діалозі, який Христос веде зі мною, який ставить мене в реальність: Я — зрадник. Не "мабуть, не я", а — "таки я". Тому що я пов’язаний з іншим, тому що він — мій брат. Тому що я сам видаю Христа на смерть, коли кажу, що такий спосіб життя неправильний. Коли не хочу прийняти несправедливість. Коли знеохочуюсь. Коли не хочу входити в повноту Божої неволі. Коли не хочу досвідчити те, про що говорить Слуга в кінці діалогу з Богом: "Моєю допомогою є Господь. Якщо Він зі мною — що мені може загрожувати?"

Це діалог, який веде зі мною серце Христа. Перед обличчям Юди, який Його видасть, продасть — так само, як я "продаю" Христа заради спокою, через байдужість, через "це не моя справа", через те, що не ідентифікуюсь з отим "натовпом", з цією "зграєю". А Христос каже: "Що маєш зробити — роби швидше." Пам’ятаю, коли вперше мене по-справжньому вразили ці слова — саме в тому, як Христос їх промовляє. Це був коментар отця Іноченцо Гаргано, італійського камальдула. Він казав: тут Христос вириває жало смерті з того, що Юда збирається зробити. Він робить гріх Юди — його власною волею. 

Не знаю, як ми слухаємо це слово. Юда, який має Його зрадити, який домовився за 30 срібняків, збирається Його видати, щоб зробити на Христі вигідну справу — бо йому щось не підходить, бо не так собі це уявляв, бо врешті-решт злякався наслідків бути одним з Його учнів. Христос каже: "Зроби це." Зрештою, наказує йому це зробити: "Зроби це швидко." Я з тобою. Я дозволяю тобі це зробити щодо мене. Вже прокладає шлях повернення для Юди, шлях навернення. Тут відлунює притча про блудного сина: батько, який дозволяє синові піти, і дозволяє йому повернутися. І до старшого сина, який обурений цим фактом, Він теж звертається, теж веде діалог. Не каже: "Не знаю тебе, ти невдячний. Ти завжди був зі мною, але ніколи не оцінив того, що маєш," — а каже: "Все моє — твоє. А твій брат, який був мертвий і ожив — чи не повинні ми радіти з цього?"

Веде діалог. Христос, який перед обличчям цієї події — з Юдою, з Петром, з усіма учнями, які Його покинуть... Марко описує це з тією білою сорочкою, яку залишає той, хто втікає нагим, — забуває про хрещення, про хрестильну сорочку — створює шлях повернення. Христос, який входить у смерть, який дозволяє себе видати, і йде туди разом з нами.

Це добра новина, яка приходить. І добра новина, яка каже: "Одного дня підеш за Мною." Будь сьогодні собою. Не май про себе вищої думки, ніж це є насправді. Не кажи: "Хіба це я?" — бо це ти. Ти — зрадник. Але цього зрадника Я люблю. За цього зрадника Я віддаю себе на смерть. Кожного разу, коли я входжу в Євхаристію, я приходжу як той — я, зрадник, що говорить великі слова: "Господи, я готовий віддати за Тебе життя." А Христос каже: "Ти, як тільки вийдеш звідси, залишиш Мене. Не захочеш увійти в цю подію разом зі Мною. Не захочеш жити цією динамікою, яку отримуєш в Євхаристії: Моє Тіло, віддане за тебе. Моя Кров, пролита на відпущення гріхів." Не захочеш жити як той, хто поставлений світлом для народів, як слуга, щоб спасіння Боже дійшло до країв землі — до країв землі, які є моєю спільнотою, моєю родиною, моїм робочим місцем.

Ті краї землі — це слова, які сьогодні ми не чуємо в читанні, але скоро заспіваємо їх. Слова: "Навіть якщо мати забуде своє дитя — Я не забуду тебе. На долонях Своїх Я тебе вирізьбив." Ось ця динаміка, яка тут присутня. "На долонях Своїх Я тебе вирізьбив, а на твоїх долонях будеш тримати Моє Тіло, віддане за тебе." І я приходжу як зрадник. І сідаю за стіл як зрадник. Христос, який любить мене до кінця. Який каже: "Що маєш чинити — чини швидше." Який приховує мій гріх.

Тільки подумайте, як Христос зберігає таємницю: жоден з учнів, які були поруч, не зрозумів, про кого йдеться. Вони лише питали: "Хіба це я?" — і тільки це їх цікавило. Але якби Христос сказав прямо: "Це Юда," — думаєте, вони дозволили б йому піти? Вони б його затримали негайно, силою, щоб він цього не зробив. Христос неймовірно ніжний щодо Юди — свого зрадника. Не виявляє його гріха. Прикриває його гріх. Дозволяє йому піти, іде разом з ним, знаючи, що ціну, яку Він заплатить за життя Юди — буде Його власне життя.

І це відбувається щоразу під час Євхаристії, коли я приходжу. Саме тому на початку ми завжди маємо покаянний акт. Ми входимо і кажемо: "Це я, усвідомлюючи свій гріх, приходжу до Тебе. Свою слабкість." Не питаю себе: "Чи це я?" — бо я знаю, що це я. Я приходжу поранений власним життям, стільки разів зрадив, що не насмілююсь підвести очі до Тебе. І кожного разу відповіддю на мої зради є: "Ось Моє Тіло, віддане за вас. За тебе, якого Я люблю. На Моїх руках Я тебе вирізьбив."

Це слово, яке відкриває нас. Яке приходить після цих 40 днів. Можливо, нам здавалося — як далеко ми зайшли, як багато зробили, яких медалей ми заслуговуємо, яких відзнак за наші досягнення. А слово нам каже: "Не входь так. Не входь так. Не відокремлюй себе від Тіла Христового, частиною якого ти є. Не відділяй себе від братів, які пішли далеко, які відійшли геть." Ти є з Ним одним тілом, однією душею — в Христі. Не віддаляй себе від братів. Не май про себе високе уявлення. Увійди зі своєю слабкістю. Увійди, усвідомлюючи: сьогодні він — завтра я. А може, навпаки: вчора — я, сьогодні — він." Життя за життя. Життя, яке хоче пролитися, яке хоче увійти в нас під час цього Тридення, яке є одним днем.