Великий Понеділок

Так говорить Господь:
«Ось Мій Слуга, якого Я підтримую,
Мій вибраний, якого вподобала Моя душа.
Я поклав духа Мого на Нього:
Він понесе народам право.
Він не буде кричати, ані вигукувати,
і голосу свого на вулиці не дасть почути.
Надломленої очеретини не доламає;
льону, що куриться, Він не погасить;
в істині провістить право.
Він не ослабне і не зламається,
аж поки не встановить на землі право,
і острови чекають Його закон.
Так говорить Бог, Господь,
який створив небеса і розпростер їх,
який ствердив землю з усім, що вона родить;
Він, який дає на ній дихання людям,
дух тим, хто по ній ходить:
«Я, Господь, покликав Тебе у праведності,
Я взяв Тебе за руку, Я чуватиму над Тобою.
Я поставлю Тебе як завіт для народу
і як світло язичникам,
щоб сліпим очі відкривати,
виводити з в’язниці в’язнів,
з темниці тих, хто сидить у темряві».

Слово Боже.

Господь – моє світло і моє спасіння: *
Кого мені боятись?
Господь – мого життя твердиня: *
Кого мені жахатись?

℟. Бог – моє світло і моє спасіння.
Або: Господь – моє світло і моє спасіння.

Коли підступали до мене злочинці, *
щоб їсти моє тіло, –
мої гнобителі і мої супостати, – *
вони падали і знемагали.

℟. Бог – моє світло і моє спасіння.
Або: Господь – моє світло і моє спасіння.

Якщо проти мене табори повстануть, – *
не злякається моє серце.
Якщо проти мене війна повстане, – *
я й тоді надію буду мати.

℟. Бог – моє світло і моє спасіння.
Або: Господь – моє світло і моє спасіння.

Я ж маю надію побачити блага Господні *
у живих країні.
З нетерпінням чекай на Господа, будь мужнім, *
нехай зміцняється Твоє серце – Господа очікуй!

℟. Бог – моє світло і моє спасіння.
Або: Господь – моє світло і моє спасіння.

Витай наш Царю,
лише Ти милуєш нас, грішних.

За шість днів до Пасхи Ісус прийшов до Витанії, де був Лазар, якого Ісус воскресив із мертвих. Там Йому влаштували вечерю, і Марта служила, а Лазар був одним із тих, хто був з Ним при столі.

Марія, взявши фунт мира зі справжнього дорогоцінного нарду, помазала Ісусові ноги й своїм волоссям обтерла їх. Дім наповнився ароматом мира.

Каже Юда Іскаріотський, один з Його учнів, той, який мав Його видати: «Чому б не продати це миро за триста динаріїв і не роздати бідним?» Він сказав це не тому, що турбувався про бідних, але тому, що був злодієм і, маючи скриньку на гроші, носив те, що вкидали.

Тоді Ісус сказав: «Облиш її! Треба, щоб вона зберегла це миро на день Мого похорону. Адже бідних ви завжди зі собою маєте, Мене ж – не завжди маєте».

Великий натовп юдеїв довідався, що Він там, і прийшли не тільки задля Ісуса, а й щоби побачити Лазаря, якого Він воскресив із мертвих. Тож первосвященики змовилися, щоб і Лазаря вбити, бо через нього багато хто відходив від юдеїв і вірив в Ісуса.

Слово Господнє.

Так говорить Господь:
«Ось Мій Слуга, якого Я підтримую,
Мій вибраний, якого вподобала Моя душа.
Я поклав духа Мого на Нього:
Він понесе народам право.
Він не буде кричати, ані вигукувати,
і голосу свого на вулиці не дасть почути.
Надломленої очеретини не доламає;
льону, що куриться, Він не погасить;
в істині провістить право.
Він не ослабне і не зламається,
аж поки не встановить на землі право,
і острови чекають Його закон.
Так говорить Бог, Господь,
який створив небеса і розпростер їх,
який ствердив землю з усім, що вона родить;
Він, який дає на ній дихання людям,
дух тим, хто по ній ходить:
«Я, Господь, покликав Тебе у праведності,
Я взяв Тебе за руку, Я чуватиму над Тобою.
Я поставлю Тебе як завіт для народу
і як світло язичникам,
щоб сліпим очі відкривати,
виводити з в’язниці в’язнів,
з темниці тих, хто сидить у темряві».

• Бог дивиться на свого Слугу. Він бачить його майбутнє. Він знає його якості - лагідність, витривалість, терпеливість. Підтримує його, бо Сам його вибрав. Він покликав його, взяв його за руку, сформував, встановив його завітом і світлом, визволенням для полонених і світлом для в'язнів. Це - далеке передвістя Ісуса. Вибраного Сина, якому властиві лагідність, витривалість і терпеливість. І тут я зупиняюся: моє серце тягнеться до такої людини, таких стосунків я прагну. З кимось лагідним, витривалим і терплячим. Ніхто не виявляє до мене стільки терпеливості, як Бог. Ніхто не буває таким витривалим у своїй доброті до мене, як Бог. Ніхто не ставиться до мене з такою лагідністю, як Бог. І знову вдячність схиляє мене перед Ним на коліна - я знаю, скільки разів не був схожим на Нього. Ані лагідним, ані витривалим, ані терпеливим. Та Він незмінно залишається вірним у Своїй любові до мене. Дає шанс на переміну.

• Він не знеохотиться і не зламається. Бог не втомлюється чинити добро (2 Сол. 3:13). Він терпеливо зносить наші падіння, зради, невірність. Зносить і те, як ми вдаємо,що нічого не сталося, що у нас ще є час, що ми встигнемо змінитися. Його погляд стежить за кожним нашим кроком — не для того, щоб піймати нас і покарати, коли оступимося - цей погляд сповнений терплячою любов’ю, яка чекає переміни і знову дає шанс.

• Чи не знеохочуюсь я, дивлячись на себе чи на інших? Чи вмію я дати ще один шанс тому, хто перепросив за завданий біль? Чи тримаю образу на тих, хто мене скривдив? Чи можу я нормально розмовляти з колегою по роботі або членом сім'ї на наступний день після сварки? Наскільки я подібний до Любові, за якою найбільше тужу? Наскільки я подібний до Любові, яка віддала за мене життя?

 З нетерпінням чекай на Господа, будь мужнім,  нехай зміцняється твоє серце – Господа очікуй!    

Нехай Господь дарує вам мир. Великий Понеділок.

Ми розпочинаємо Страсний (Великий) Тиждень, і впродовж найближчих днів — понеділка, вівторка і середи — завдяки пророку Ісаї ми будемо пізнавати Божого Слугу. Того, хто передвіщає Христа, Того, хто в окремих уривках говорить про Нього, а ми вже можемо повністю розпізнати Його в Ісусі Христі.

Це місія Божого Слуги — місія Того, хто приходить, щоб проповідувати, хто приходить, щоб виправдати, і зрештою Того, хто приймає страждання і смерть за наші гріхи. Можливо, сучасники Ісаї не до кінця розуміли цю місію, не повністю розуміли, ким є цей Божий Слуга. Але ми вже в Ісусі Христі можемо зрозуміти все повною мірою. Цей Слуга з одного боку величний, а з іншого — тихий і покірний. І що цікаво в сьогоднішньому читанні — це те, що сам Бог представляє Свого Слугу. Не стільки сам Слуга говорить про себе, скільки Сам Бог говорить про Нього: «Ось мій Слуга, якого я підтримую, мій вибраний, що Йому до вподоби моя душа. Я поклав на Нього Духа Мого.» Він є помазаний, посланий, і ми можемо сказати, наповнений Святим Духом. А в чому полягає Його місія? Цікаве тут одне спостереження.

У Вавилоні був звичай: глашатай царя виголошував смертні вироки. Він приходив до якогось міста, ставав на ринку і голосно вигукував. Кричав, хто винний, кричав, кого засуджено на смерть. І, звісно, був відведений час, щоб з’явився захисник — хтось, хто зможе надати аргументи чи докази на користь невинності засудженого. Якщо ж ніхто такий не з’являвся, глашатай здійснював символічний жест: він ламав тростину і гасив свічку — гнотик із тьмяним полум’ям. Це означало, що апеляції більше не буде, вирок остаточний. А цей Божий Слуга, який у певному сенсі є також Глашатаєм Самого Бога, буде діяти зовсім інакше. Він не буде кричати. Можна уявити людей, знайомих із тією процедурою. Коли вони чули крик на ринку, їх охоплював страх. Вони знали — зараз буде оголошено вирок, вирок смерті. І ці символічні жести означали, що шансів на порятунок немає.

Але цей Слуга діятиме зовсім інакше. Він не загасить свічки. Він не зламає тростини. Він не підвищить голос, не буде кричати. Це Слуга, якого Бог посилає нам на спасіння. І коли ми звертаємось до Євангелія, до Євангелія від Йоана — Йоана, який дуже точно вказує, коли відбувається ця подія — за шість днів до Пасхи. Ми знаходимося за шість днів до Пасхи. Разом з Ісусом ми хочемо бути у Витанії, у домі Лазаря, Марти та Марії. Там є апостоли, і, звісно, самі господарі. Маємо гостину. Христос хоче в ці останні дні бути з друзями. Хоча, мабуть, учні ще не знають, що це останні моменти, останні хвилини з Учителем. Ісус це знає. Він оточує себе друзями, тими, хто Його любить. 

Ця вечеря — важлива і потрібна. Марта, як завжди, служить, а Марія, як завжди, сидить біля ніг Господа. Ми добре знаємо цю історію, знаємо й ці постави. Але цього разу Марія робить щось зовсім інше. Окрім того, що вона біля ніг Ісуса і слухає Його голос, вона бере посудину з дорогим і коштовним миром і помазує ноги Ісусу. І, що ще більш дивовижно — витирає їх своїм волоссям. І весь дім наповнюється ароматом цього миру. Христос бачить у цьому жесті пророчий знак — помазання на Його смерть. Бо ми добре знаємо, що в Страсну п’ятницю часу вже не буде. Все відбуватиметься поспіхом, бо всі будуть готуватися до свята. Це той момент. Починається час муки Ісуса. І ми бачимо тут дві постави.

Поставу Марії і поставу Юди. Спершу здається, що обидва — друзі Ісуса, Його учні, але їхні серця зовсім різні. Марія — уважна, щедра. Це миро коштує 300 динаріїв — це майже річна зарплата. Якщо припустити, що найманий робітник заробляв один динарій на день, то маємо тут оплату за 300 днів праці. Дійсно, чимала сума. Але вона робить це для Вчителя, для Того, кого любить, для Того, хто дарує їй нове життя. Тож що таке ці 300 динаріїв у перспективі вічності? А ось Юда думає зовсім інакше. Його серце вже закрите. Йому вже не подобається ні те, що робить Христос, ні те, що роблять Його друзі. Зовні здається, що він піклується про бідних, про нужденних — каже, що ці гроші можна було використати для них.

Сьогодні ці дві постави відкривають перед нами Страсний Тиждень. Нехай вони відкриють і нас: яке буде наше серце цього тижня? Яким буде наше серце під час Тридення? Чи буде воно відкритим для Господа, щедрим, готовим дати Йому те, чого Він потребує, бути з Ним? Ця близькість, цей час, який ми Йому присвячуємо — це і є те, що може провести нас крізь цей Страсний Тиждень. Або ж виявиться, що маємо серце Юди — кам’яне, закрите.

Розпочинаємо з цієї вечері, розпочинаємо з перебування біля Христа. На вигляд усе мирно і спокійно, з ідилії починається Страсний Тиждень — але ми знаємо, що це тиждень, сповнений страждання і муки. На щастя, також і Воскресіння Христа.

Господь з вами. Нехай благословить вас Бог Всемогутній Отець, і Син, і Святий Дух. Амінь.

З Євангелія від святого Йоана

За шість днів до Пасхи Ісус прийшов у Віфанію, де жив Лазар, якого Ісус воскресив із мертвих. Там влаштували для Нього вечерю. Марта прислуговувала, а Лазар був одним із тих, хто сидів з Ним за столом. Марія взяла фунт дорогоцінного, щирого нардового мира, намастила ноги Ісусові і волоссям своїм обтерла їх. Дім наповнився пахощами мира. Тоді Юда Іскаріот, один з Його учнів, той, що мав Його зрадити, сказав: Чому не продано цього мира за триста динаріїв і не роздано бідним? Сказав він це не тому, що піклувався про бідних, а тому, що був злодієм і, маючи скриньку, крав те, що туди вкладалося. Ісус відповів: Залиш її. Вона зберегла це на день мого поховання. Бо вбогих завжди маєте з собою, а Мене — не завжди. Безліч юдеїв дізналася, що Він там, і прийшли не тільки заради Ісуса, але й щоб побачити Лазара, якого Він воскресив із мертвих. Тож первосвященники постановили вбити також і Лазара, бо через нього багато юдеїв відійшли і увірували в Ісуса.

Це слово говорить про гостину, на якій був Ісус разом із Своїми друзями — святим братом і сестрами: Лазарем, Мартою і Марією. Лазар — той, якого Христос щойно воскресив, бо це початок 12 розділу. 11 розділ описує воскресіння Лазаря, його повернення до життя, розмови з Мартою і Марією, які веде Христос. А тепер Він у них на вечері.

Воскреслий Лазар сидить за столом, Марта, як ми звикли, прислуговує — виконує діаконське служіння, і робить це вже без нарікань, як це було раніше в Луки. Марія ж — та, що чинить незвичний жест: обмиває ноги Христа своїми сльозами, витирає волоссям і намащує миром. Це не та жінка-грішниця, яка прийшла до Ісуса і намастила Йому ноги. Це інша подія. Марія — сестра Марти й Лазаря. Про неї не сказано, що вона грішниця чи перелюбниця. Більше того, миро вартістю 300 динаріїв — це не щось, що вона заробила, а, ймовірно, отримала — можливо, як спадок від батьків. Зберігала його, щоби не для себе використати, а для Нього — на день поховання. Це велика сума — 300 денних заробітків, фактично річна зарплата в ті часи. Уявіть собі: зберегти ці гроші, інвестувати їх у щось стабільне — у миро, як у "тверду валюту", а потім витратити це все в одну мить, в одному жесті — жесті любові, жертовності. Це шокувало інших, особливо Юду, який мав доступ до скарбниці і привласнював те, що вкладали.

Марія — це жінка, яка колись сиділа в ногах Ісуса, щоби слухати Його слово. А тепер вона здійснює це слово у дії, у способі, який їй здався правильним, хоча й шокуючим для інших. У чому суть? Так, у намащенні на смерть. Але мене затримало інше слово — "залиш її". Це слово в Септуагінті трапляється дуже рідко, і важливим є одне місце в Старому Завіті — історія про шунамітку. Це жінка, яка приймала пророка Єлисея, облаштувала йому кімнату, і він у відповідь молився за неї — і вона отримала сина. Та згодом син помирає, ще хлопцем. І вона залишає мертву дитину, йде до Єлисея, кидається йому до ніг. Слуга Єлисея хоче її відтягнути, але пророк каже: «Залиши її», бо вона у великому горі, а Господь не відкрив мені, чому.

Це той же жест, те саме слово — залиш, не заважай, не втручайся. Душа її болить. Бог мені цього не об’явив. Христос — Той, Кому все об’явив Отець, усе Йому відкрив. Христос знає, що зараз іде, щоби повернути до життя того сина шунамітки. Цей син шунамітки — це образ кожного дня, кожного з нас, образ того, хто згрішив. У Новому Завіті це слово «залиш» також з’являється в кількох ключових моментах. Учора ми його чули, коли слухали Страсті Господні за святим Лукою. І саме тільки в Луки це слово виголошує Христос до Отця під час розп’яття: «Отче, прости їм, бо не знають, що роблять». Але дослівно це звучить як: «Отче, залиш їм», бо не відають, що чинять. Ми перекладаємо це як «прости», «відпусти», але там вжите саме це слово — залишити. Слово, що пов’язане з гріхом. Те саме слово ми зустрічаємо в молитві «Отче наш», коли Христос навчає нас:
«Залиш нам провини наші, як і ми залишаємо винуватцям нашим» — дослівно. Ми звикли чути «прости нам провини наші…», але це той самий дієслів — залишити, відпустити, не тримати зла, не тримати образи. Інші згрішили проти нас — ми зобов’язані залишити їм ці провини, тому що і самі чекаємо, що Бог залишить наші.

І це вже дає певне світло на цю Євангелію: може, Марія — не та перелюбниця, не та жінка, знана своїми гріхами у всьому місті. Вона — та, хто близька Ісусові, Його подруга у доброму сенсі. І вона приходить та чинить цей жест. Вона бачить свої гріхи, свої слабкості, і чинить вчинок, який здається абсурдним. Бо як вона виглядає? Заплакана, волосся скуйовджене, вся як «сім бід» — і до того ж усе, що мала, весь спадок, усі свої заощадження вона витрачає за мить. Але вона бачить у цьому смерть Ісуса Христа, вона наперед проголошує цю смерть.

Смерть, що поверне життя — так, як вона колись, у символічний спосіб, принесла життя синові шунамітки. Шунамітка — це сьогодні Церква. Церква, що перебуває в ногах Христа, у ногах Пророка, і благає за своїх дітей: «Дай їм життя. Ти вже дав їм життя, але вони його зруйнували. Я не знаю чому, я не розумію цієї історії, але я знаю, що це — мої діти. Вони — у смерті». І ця шунамітка (Церква) приходить, щоби це життя випросити знову. І навіть найрідніший пророкові, найближчий до Ісуса — як Юда, що мав бути найближчим, — каже: «Не залишай їй цього. Це дурниця». А Христос відповідає: «Ні. Залиши її». Вона — у смутку. Церква — у смутку через наш гріх.

Ми входимо у Страсний тиждень. Ми входимо у час розважання над муками Христа, бо перш ніж святкувати Пасху, ми святкуємо Його смерть за нас, Його страждання, усе, що станеться перед Його смертю. І тепер — наскільки в нас є те саме прагнення, яке було в Марії? Прагнення прийти, ризикнути, боротися за прощення своїх гріхів? Чи, може, ми говоримо: «Та нічого страшного. Навіть сповідь — абияк, побіжно, лиш би отримати розгрішення». Чи готові ми на ризик? Марія, зустрівшись із Христом, дійсно ризикнула всім.

А скільки ми готові віддати? Скільки я готовий заплатити, щоб зустрітися з Христом? Щоб увійти в Таїнство Сповіді? Скільки я готовий ризикнути? 300 денаріїв… Я не знаю, скільки ти заробляєш, але помнож свою місячну зарплату на 12. Чи готовий ти таку суму віддати, щоб отримати розгрішення? Чи, може, лише 5 хвилин, і вже дратуєшся, що є черга, що треба трохи зачекати? Скільки я готовий вкласти, щоб увійти в похорон і воскресіння Христа? Скільки я готовий «втратити» часу — в лапках — на літургію? Щоб прийти в Четвер, П’ятницю, на Пасхальну Літургію? Чи це для мене ті самі 300 денаріїв?

Та ж досить і менше. Вербна неділя — може, посповідатися. Великдень — святкувати. «Я зробив, що треба. Не надто це мене коштувало, але ж досить, правда?» Так, досить. Досить було б, якби Марія просто сіла біля ніг Ісуса, як колись. Досить було б, якби вона трохи приготувала їжу і допомогла Марті. Досить. Але вона дала набагато більше. Бо мала в собі ту любов. Мала в собі те прагнення бути з Христом. Намастити Його на похорон. Вона знала — Він помре. Вона знала — Він відходить. І тепер вона готова з любові чинити речі, які насправді шокують.

А ми? Наскільки ми готові, тепер, у переддень цього тижня, що починається, наскільки ми, перед обличчям прощення, яке Христос хоче нам дати, наскільки ми готові ризикувати? Щоби почути також це слово — перед світом, перед обвинуваченнями нашої власної душі, яка каже: «Та навіщо? Не має сенсу». Щоби почути від Христа: «Залиш. Залиш усе, що тебе звинувачує. Усе, що тебе обтяжує: твої гріхи, твої слабкості, твою історію. Те, що сьогодні тебе мучить, те, що тобі каже — ці свята не вдасться, немає часу…» Що б це не було — це обвинувачення нашої душі — Скільки я готовий вкласти, щоб почути і пережити це слово: «Залиш. Залиш усе.»

Учепися за Мої ноги. Учепися за свої власні сльози. Учепися, або відпусти той флакон з пахучим миром. Відпусти. Залиш. Інвестуй у стосунок з Богом. Наскільки він для мене дорогий? Не просто словами: «Дорогий мій Ісусе», а наскільки це відображається у тому, що я даю Йому — конкретно, матеріально. Той дорогий миро — не якийсь дешевий ріпаковий олій, що завалявся в кладовці чи втратив термін придатності, — «то ж його можна і пожертвувати…» Ні — наскільки це буде найкраще миро, на яке я спроможний? Цей тиждень, ці літургії, усе, що створює атмосферу молитви, Пасхи — це і буде відповіддю. Вже не теоретично, а практично. О, аби ж я почув те саме слово, яке почула Марія. Аби ж моє серце було відкрите на Христа, на Його прихід.

Нехай благословить тебе на цей час Отець, і Син, і Дух Святий. Амінь.