Субота

Так говорить Господь Бог:
«Ось Я заберу синів Ізрáїля
з-поміж народів, між якими розійшлись,
і позбираю їх звідусіль,
і приведу їх у їхню землю.
Я зроблю з них один народ
на Моїй землі, на горах ізраїльських,
і один цар буде над усіма ними царювати;
вони не будуть більше двома народами,
і не будуть більш розділені на два царства.
Вони не будуть більш себе сквернити ідолами своїми,
гидотами своїми, і всіма переступами своїми.
Я їх вирятую від усіх їхніх бунтів, якими вони грішили,
і очищу їх,
і вони будуть Моїм народом,
а Я — їхнім Богом.
Слуга Мій Давид буде царем над ними,
і пастир один буде над усіма ними.
Вони в заповідях Моїх будуть ходити,
і Мої установи будуть берегти й їх виконувати.
Вони житимуть у землі, яку Я дав слузі Моєму Якову,
де жили ваші батьки;
там будуть жити вони та їхні діти й діти дітей їх,
а слуга Мій Давид буде князем над ними повіки.
Я укладу з ними союз миру;
це буде союз вічний з ними.
Я їх зміцню і намножу,
та поставлю Мою святиню серед них навіки.
Житло Моє буде посеред них, і буду Я їм Богом,
а вони будуть Мені народом.
І взнають народи, що Я, Господь, освячую Ізрáїля,
коли Моя святиня буде серед них повіки».

Слово Боже.

Слухайте, народи, – слово Господнє, – *
оповістіть далеким островам, скажіте:
«Той, який Ізрáїля розсіяв, його згромадить *
і збереже, як пастир своє стадо».

℟. Бог береже нас, так як пастир стадо.
Або: Господь нас стерегтиме, як пастир свою вівчарню.

Бо Господь викупив Якова, *
і визволив його з руки сильнішого від нього.
І прийдуть і ликуватимуть на горі сіонській, *
стікатимуться до благ Господніх.

℟. Бог береже нас, так як пастир стадо.
Або: Господь нас стерегтиме, як пастир свою вівчарню.

Тоді звеселиться дівчина у танці, *
а з нею юнаки та й старші.
«Їхню жалóбу Я оберну на радість, *
потішу їх і розвеселю після їхньої печалі».

℟. Бог береже нас, так як пастир стадо.
Або: Господь нас стерегтиме, як пастир свою вівчарню.

Повідкидайте геть від себе переступи ваші,
нове серце і новий дух зготуйте для себе.

Того часу багато юдеїв, які прийшли до Марії та побачили, що Ісус зробив, повірили в Нього. Деякі з них пішли до фарисеїв і розповіли їм, що вчинив Ісус.

Зібрали первосвященики й фарисеї раду і говорили: «Що нам робити? Адже ця людина робить багато знамень! Якщо залишимо Його, то всі повірять у Нього; і прийдуть римляни, і віднімуть у нас і це місце, і народ!»

Один же з них, Каяфа, який був того року первосвящеником, сказав їм: «Ви нічого не знаєте ані не розумієте, що краще для вас, щоб одна людина померла за народ, а не щоб увесь народ загинув!»

Це він сказав не сам від себе, але, будучи того року первосвящеником, пророкував, що Ісус мав померти за народ, – і не тільки за народ, але щоб і розпорошених Божих дітей зібрати воєдино. Отже, з цього дня вони змовилися вбити Його.

Тож Ісус більше не ходив відкрито між юдеями, але пішов звідти в край, що біля пустелі, до міста, яке називається Ефраїм, і там залишався з учнями. Була ж близько юдейська Пасха, і багато людей з тієї країни піднялися в Єрусалим перед Пасхою, щоб освятитися.

Шукали тоді Ісуса і, стоячи в храмі, говорили один одному: «Як вам здається? Він хіба не прийде на свято?»

Слово Господнє.

Так говорить Господь Бог:
«Ось Я заберу синів Ізрáїля
з-поміж народів, між якими розійшлись,
і позбираю їх звідусіль,
і приведу їх у їхню землю.
Я зроблю з них один народ
на Моїй землі, на горах ізраїльських,
і один цар буде над усіма ними царювати;
вони не будуть більше двома народами,
і не будуть більш розділені на два царства.
Вони не будуть більш себе сквернити ідолами своїми,
гидотами своїми, і всіма переступами своїми.
Я їх вирятую від усіх їхніх бунтів, якими вони грішили,
і очищу їх,
і вони будуть Моїм народом,
а Я — їхнім Богом.
Слуга Мій Давид буде царем над ними,
і пастир один буде над усіма ними.
Вони в заповідях Моїх будуть ходити,
і Мої установи будуть берегти й їх виконувати.
Вони житимуть у землі, яку Я дав слузі Моєму Якову,
де жили ваші батьки;
там будуть жити вони та їхні діти й діти дітей їх,
а слуга Мій Давид буде князем над ними повіки.
Я укладу з ними союз миру;
це буде союз вічний з ними.
Я їх зміцню і намножу,
та поставлю Мою святиню серед них навіки.
Житло Моє буде посеред них, і буду Я їм Богом,
а вони будуть Мені народом.
І взнають народи, що Я, Господь, освячую Ізрáїля,
коли Моя святиня буде серед них повіки».

• Ми часто буваємо внутрішньо розділені, як Ізраїль на два царства. З одного боку, ми поводимося так, а в інших обставинах - зовсім інакше. Наші слова, які проголошуємо, не мають забезпечення в реальності. Це часто нагадує духовну шизофренію. Ми повинні увійти в процес навернення, щоб інтегрувати (об’єднати) себе внутрішньо. Таким царем нашого інтегрованого (відновленого) царства має бути Ісус Христос, який приходить зі своїм миром, як пише пророк: "Я укладу з ними союз миру; це буде союз вічний з ними." Ісус глибоко зацікавлений у нашій внутрішній інтеграції, тому що Він зацікавлений у нашому щасті. Чи бачиш ти у своєму житті два царства, які свідчать про твою внутрішню дезінтеграцію? Назви ці два царства.

• Святий апостол Павло в Посланні до Ефесян пише: "Бо він - наш мир, він, що зробив із двох одне (людство), зруйнувавши стіну, яка була перегородою, тобто ворожнечу”. (Еф 2:14). Самі по собі, власними силами ми не можемо внутрішньо інтегруватися, тому що ми завжди ближчі до розділення, ніж до єдності. А причиною розділення завжди є гріх. Єдність і мир завжди є плодом воскресіння Ісуса в нашому житті. Святий апостол Павло продовжує писати в цьому Посланні так: Щоб із двох (видів людей) зробити в собі одну нову людину, вчинивши мир між нами, і (в такий спосіб) щоб примирити їх обох в однім тілі з Богом через хрест, убивши ворожнечу в ньому. (Еф 2:15-16) Ти можеш молитися так: Ісусе, я передаю Тобі два мої царства, які показують моє внутрішнє розділення. Прийди в цей розкол, щоб там запанували єдність і мир. Вчини, щоб Твоє воскресіння перемінило мою смерть і роздертість на життя в цілісності.

Біблійний уривок з тексту.

Великі зернята: Я зроблю з них один народ на Моїй землі, на горах ізраїльських, і один цар буде над усіма ними царювати; вони не будуть більше двома народами, і не будуть більш розділені на два царства.

Малі зернята: Я укладу з ними союз миру.   

Багато з юдеїв, які прийшли до Марії, побачивши, що зробив Ісус, увірували в Нього. Дехто ж із них пішов до фарисеїв і доніс їм про те, що вчинив Ісус. Тоді первосвященики та фарисеї скликали Синедріон і сказали: "Що нам робити, якщо цей Чоловік творить так багато знамен?" "Якщо залишимо Його, то всі увірують у Нього, і прийдуть римляни та знищать наше святе місце і наш народ". Тоді один із них, на ім’я Каяфа, який був того року первосвящеником, сказав їм: "Ви нічого не розумієте і не зважаєте на те, що краще, щоб одна людина померла за народ, ніж щоб увесь народ загинув". Цього він сказав не сам від себе, але, бувши первосвящеником того року, пророкував, що Ісус має померти за народ — і не лише за народ, але щоб зібрати в одне розпорошених Божих дітей. І з того дня вони постановили Його вбити.

Відтоді Ісус більше не ходив відкрито серед юдеїв, але відійшов звідти в околиці пустелі, до міста, званого Ефраїм, і перебував там зі Своїми учнями. А наближалася юдейська Пасха. Багато людей перед Пасхою приходило до Єрусалиму з навколишніх місць, щоб очиститися. Вони шукали Ісуса і, стоячи в храмі, говорили один одному: "Як вам здається, хіба прийде Він на свято?" Первосвященики ж і фарисеї дали наказ, що коли хтось знатиме, де Він перебуває, то повинен повідомити, щоб Його могли схопити.

Сьогодні вже тридцять дев’ятий день Великого посту. Завтра — сороковий. Завтра ми завершуємо період Великого посту. У вступі до літургії ми почуємо, що Великий піст завершено. Завтра — той день, який закінчує сорок днів посту, але відкриває Святий тиждень. Ми вступимо в нього, супроводжуючи Христа, співаючи: "Осанна Синові Давидовому! Благословенний Той, Хто йде в ім’я Господнє!" І кожного разу, коли ми беремо участь у Євхаристії, це також є супроводом Христа. Але — навіщо? Навіщо ми Його супроводжуємо?

Сьогодні, в передостанній день посту, до мене приходить питання з Євангелія: "Як вам здається, чи прийде Ісус на свято?" Прийде на свято, чи ні? Буде з нами впродовж цього тижня? Буде з нами під час Пасхального тридення? Буде з нами, коли ми зберемось як Церква, як Його Тіло, щоб святкувати ці події? Чи прийде Він на це свято? Це питання, яке знову і знову постає: Христос приходить, але в прихованості. Він обов’язково прийде. Христос не покине Свій народ. Не залишить нас на самоті. Але питання в іншому: чи прийде Він у наше життя?

Чи прийде, щоб виконати всі ті обітниці, які ми сьогодні чули в першому читанні? "Я зберу їх з усіх сторін. Веду, щоб вони жили на землі обітованій. Вони більше не поклонятимуться ідолам, не служитимуть чужим богам. Я очищу їх. Вони будуть моїм народом. Я укладу з ними союз миру." Ми чуємо на Євхаристії: "Через хрест Бог установив мир між небом і землею." Зруйнував мур. Це здійсниться в Страсну п’ятницю, коли завіса у святому місці роздереться, і апостол Павло скаже: "Ми всі маємо відвагу доступу до Отця." Нас більше нічого не розділяє. Христос розриває цю завісу, щоб ми могли бути з Отцем. Чи здійсняться ці обітниці? Чи прийде Христос на це свято?

Усе залежить від того, чи Він прийде в наше життя, щоб виконати ці обітниці — аби вони не залишились лише словами. Бо Бог бажає їх здійснити. Коли Бог промовляє слово — Він залишається вірним цьому слову. Він прагне зібрати розпорошених, тих, хто відійшов, зневірився, відкинув Його. Він хоче зробити з нас Свій народ. Хоче поставити Свій намет серед нас. Хоче поставити Свій Притулок у нас.

І коли я чую ці слова: «Моє житло буде серед них», я чую Христа, який каже: «Зруйнуйте цей храм, а я за три дні збудую його знову».
І святий Йоан коментує: «А Він говорив про храм Свого тіла». Зруйнуйте. Дозвольте Мені зробити щось нове. Але щоб Бог міг створити нове, потрібно зруйнувати старе. Наш старий спосіб переживання стосунків з Христом, наші ідоли — все це має поступитися новому способу буття. Але для цього Христос запрошує нас увійти у новий спосіб переживання цього Страсного Тижня. Завтра, коли ми будемо йти у процесії та співати:
«Осанна Синові Давидовому!» А "осанна" — це вигук: "Врятуй нас! Визволь нас, Христе, Царю Давидів!"

Ми маємо пам’ятати: Христос в’їжджає на ослику. Існує мідраш, у якому питають рабина: «Чому Месія приїжджає на ослику, а не в колісниці, запряженій гарними кіньми, не в супроводі великого війська?» Бо це виконання пророцтва Захарії: «Ось гряде до тебе цар твій — лагідний, сидить на ослі, на лошаці ослиці». Бо якби Месія справді приїхав у колісниці, кожен багатий, кожен впливовий, кожен лідер подумав би: «Я — Месія». Але Бог спасає інакше. Бог спасає в покорі. І ми знаємо, як Христос спасає.

Сьогодні ми чули пророчі слова, які виголосив Каяфа, первосвященик того року: «Чи ви не розумієте, що краще, щоб один чоловік помер за народ?» Він сказав це, бо то було пророцтво. Воно походило від Бога. Бог веде історію незвичним шляхом — так, що Христос приходить, аби віддати своє життя.

Коли ми взиваємо до Нього: «Визволь нас!», ми приймаємо запрошення йти за Тим, Хто віддає своє життя. Не за тим Христом, якого ми собі вигадали — тріумфуючим, сильним, що б’є кулаком по столу і викликає ангелів з неба на допомогу. А за Тим, Хто йде, як ягня на заколення. Хто каже: «Ніхто не забирає в Мене життя — Я Сам його віддаю». У Мене є влада віддати його. І коли настає година страху, що я скажу Отцеві? «Рятуй мене від цієї години?» Але ж саме на цю годину Я прийшов у світ. Ось тому Христові ми хочемо супроводжувати. До Нього взиваємо: "Осанна! Визволь нас!" І прагнемо йти за Ним.

Бо Бог відбудовує храм саме так — спершу Він його руйнує. Навіть якщо той храм будувався роками. Щоб звести новий — храм Його тіла. Не щось штучне, не те, що викликає спокусу чи відразу. І це стосується Церкви. Це стосується родини. Це стосується шлюбу, стосунків з дітьми. «Я відбудую все», — каже Господь. — «Але супроводжуй Мене. Увійди в це свято. Бо Я хочу прийти на це свято. Я хочу прийти. І прийду. Я хочу увійти в твоє життя». Але заклич до Мене. Будь зі Мною. Йди зі Мною. І йди так, віддаючи своє життя. Увійди в Великий четвер. Дозволь, щоб Я обмив тобі ноги. Щоб Я став твоїм слугою. А потім іди — роби так само. Стань слугою для своїх близьких у домі. Мий ноги. Схились. Стань малим перед іншим.

У Велику П’ятницю — поцілуй хрест. Не лише дерев’яний хрест, який буде тут перед тобою, а твою дружину, яка для тебе є хрестом, твого чоловіка, твоїх дітей. Це — хрест спасіння. Саме це місце, ця трудність, те, що сьогодні тебе виснажує, вбиває — це місце, де народжується життя. Це місце, куди приходить Дух Христа, щоби відбудовувати. І, можливо, варто увійти в тишу Великої Суботи по-іншому. Пам’ятаючи, що приходить Христос — а не санепід. Пережити цю Велику Суботу зовсім інакше — без нарікань, без бурчання, без образ, що ніхто мене не відвідає, що ніхто не допомагає мені в домі, що стільки справ, а я одна/один. Прожити її по-новому, відкинувши метушню, залишивши це освячення пасок, ніби то найважливіша річ у світі. Цілий день будемо святити. А Христос? Де Христос?

Може, варто залишити все це і ввійти в тишу. І з цим прагненням, можливо позбавлені всього, очікувати на прихід Христа. Бо врешті, саме Він відбудує. Саме Він зробить так, що ми зможемо сісти разом за великодній сніданок — той момент, який є вершиною всього свята. Саме тому, що Христос прийде і вирве нас із цього життя задля Себе, із цієї смерті, в якій ми перебуваємо. І тоді зможе відновити всі наші стосунки.

Тому це питання постає дуже серйозно перед Великим Тижнем, який вже на порозі: «Як вам здається — чи прийде Ісус на свято?» Очевидно — Він хоче прийти. Але чи прийде на свято в мій дім? У моє життя? Це — питання, на яке кожен із нас сьогодні може дати відповідь.

З Євангелія від святого Йоана

Багато з юдеїв, що прийшли до Марії, побачивши те, чого навчав Ісус, увірували в Нього. Дехто з них пішов до фарисеїв і повідомив їх про те, що зробив Ісус. Тоді первосвященики й фарисеї скликали Синедріон і сказали: «Що нам робити, адже цей чоловік чинить багато чудес? Якщо залишимо Його, то всі увірують у Нього, і прийдуть римляни, і знищать наші святині та наш народ». Тоді один із них, Каяфа, який того року був первосвящеником, сказав їм: «Ви нічого не розумієте й не замислюєтеся над тим, що краще, аби одна людина померла за народ, ніж щоб загинув увесь народ». Але це він сказав не від себе, а як первосвященик того року пророкував, що Ісус має померти за народ — і не тільки за народ, а й щоб зібрати в одне розпорошених Божих дітей.

Від того дня вони вирішили вбити Його. Відтоді Ісус уже не ходив відкрито серед юдеїв, а відійшов звідти в край, що поблизу пустелі, до міста, званого Єфраїм, і перебував там із Своїми учнями. А Пасха юдейська була вже близько. Багато людей перед Пасхою приходили з тієї околиці до Єрусалима, щоб очиститися. Вони шукали Ісуса і, стоячи в храмі, говорили один одному: «Як вам здається? Невже Він не прийде на свято?» А первосвященики та фарисеї дали наказ, що коли хтось дізнається, де Він перебуває, повинен повідомити, щоб Його можна було схопити.

Таким провідним словом сьогоднішньої літургії є реальність пророцтва. Це пророцтво з’являється в Євангелії. Це пророцтво також міститься в книзі Єзекіїля — у тій книзі, яку ми прочитали в першому читанні. Там звучить слово, яке виголошує Єзекіїль.

Єзекіїль — це людина, яка пережила вигнання, переселення до Вавилону. Він був священником як у Святій Землі до навали вавилонян, так і після того, як був забраний у полон. Пророк передбачає, що буде ще більше вигнанців. І так дійсно сталося, коли Навуходоносор у 587 році до Христа захопив святе місто Єрусалим і переселив до Вавилону багато юдеїв, особливо інтелігенцію. І вже в той момент Єзекіїль виголошує слово про повернення: «Зберу ізраїльтян, зберу їх з усіх сторін, приведу їх у їхню землю».

Це станеться, але лише через 50 років. Далі йдуть слова, які, по суті, ніколи не здійснилися так, як цього очікували юдеї: «Зроблю їх єдиним народом у країні, і буде один цар, що правитиме над ними, не буде двох народів, не буде поділу на два царства». Цього ніколи не сталося. Коли ті юдеї, що були переселені, навіть повернуться назад, поділ залишиться дуже сильним. І буде той поділ, про який вже згадується в Євангелії, в Новому Завіті — тобто через п’ять століть: буде Галілея, буде Самарія, буде Юдея. Навіть сьогодні існує Самарія. Вона була виділена, за часів Христа також існували ці три царства, три реальності в Ізраїлі. Є Юдея, є Самарія, яка зовсім інша, яка фактично відокремлена від Галілеї, яка зневажається Юдеєю, але ще більше обома царствами зневажається Самарія.

Отже, це не здійснилося. За часів Христа, після того царя, яким був Ірод Великий, уся Свята Земля розпалася на чотири частини — тетрархії. Навіть коли Ірод був царем, він певним чином мав владу над усім, але він не був єврейським царем. Потім стало тільки гірше. Ця держава була підкорена римлянами. Урешті-решт сталося не те, що вони мешкатимуть у цій землі, а навпаки — їх вигнали з неї. Вони не мали права увійти до Святої Землі. Вони мусили залишити цю землю, цю Святу Землю. Повернулися певним чином лише в наш час.

1948 рік — створення сучасної держави Ізраїль, але це аж ніяк не є царство, не має опори на Господа Бога, не є єдиною державою. Самаряни досі існують, поділи зберігаються. Це зовнішня реальність, а внутрішня реальність — це коли Єзекіїль пророкує, що вони будуть зберігати мої заповіді і виконувати їх. Але коли так було? Коли дійсно народ жив за заповідями? Можливо, окремі особи, більш чи менш святі люди, але щоб уся нація жила за заповідями — цього не було. І, мабуть, не буде — не варто себе обманювати. Більше того, Єзекіїль пророкував, що вони житимуть у країні, і Господь поставить серед них свій Притулок назавжди.

Так, певною мірою вони відбудували цей Притулок — Храм після повернення до Святої Землі. Але ж він не залишився назавжди. Другий Храм також був зруйнований у 70 році (нашої ери) Титом і більше ніколи не був відбудований. Навіть якщо сьогодні юдеї мали б таке бажання, шлях до цього ще далекий, а може — далі, ніж будь-коли.

У будь-якому випадку, Притулок не був встановлений назавжди. Це пророцтво не здійснилося. І погляньмо також на Євангелію. Є пророцтво, яке тут виголошено, але яке теж не здійснилося — негативне пророцтво. Вони пророкують, з одного боку, думають, що так буде. Але воно абсолютно не здійсниться — це пророцтво, що всі повірять у Нього. 

Ми хотіли б, я принаймні як християнин хотів би, щоб це пророцтво здійснилося — щоб усі повірили в Ісуса Христа. Але так не сталося. Більшість юдеїв, звісно ж, відкинула Ісуса Христа. Павло піде до язичників, розчарований опором, який зустрів серед своїх, серед юдеїв. Ось те, про що вони говорили — щоб цього не сталося — це було негативне пророцтво. Щоб не прийшли римляни і не знищили наше святе місце та наш народ.

Вони цього не хочуть. Вони цьому протидіють. Але саме це — на жаль — і здійснилося, хоча й не як пророцтво. Бо римляни прийдуть — не так, як вони хотіли: вони вже там були, але тепер прийдуть з легіонами під своїми штандартами і зруйнують це святе місце. Зруйнують, виженуть Ізраїль. Юдеїв із Єрусалиму, перейменують Єрусалим на язичницьке місто — свою власну колонію — Елія Капітоліна. Знищать народ, розіпнуть стільки людей після першого і другого повстання. Здійснилося це слово, яке тут було сказано. Так, те пророцтво, яке виголосив Кайафа: «Краще, щоб одна людина померла за народ, ніж щоб увесь народ загинув» — Святий Йоан і Церква кажуть, що це пророцтво здійснилося, але в духовний спосіб: Христос справді помер за кожного, за цей народ, за всі народи — замість того, щоб ці народи загинули.

Христос віддав життя, щоб ми мали життя. Ми всі заслужили своєю гріховністю. Саме через порушення завіту, недотримання заповідей, ми заслужили на смерть. Але Христос — ця одна Людина, Людина з великої літери, Боголюдина — помер за народ, щоб народ не загинув.

Сьогодні це слово приходить до нас, щоб запитати: яке у нас ставлення до пророцтва? Чи ми ті, хто це пророцтво чує, бачить, чи маємо розпізнання, що діємо згідно з цим пророцтвом? Чи маємо той дух розпізнання, що бачимо, що Бог говорить до мене особисто? Чи Кайафа сказав правду? Бог. Через цю людину, яка була морально нікчемна. Він був первосвящеником, але там було суцільне хабарництво, зловживання, симонія, посади передавалися родичам. Це був саме той Кайафа — абсолютно негідний своєї посади. Він керував навіть тоді, коли формально вже керував Анна, але все одно влада залишалася за ним.

Отже, морально слабка людина, але Бог використав його, щоб проголосити це пророцтво. Як через Єзекіїля і через багатьох інших пророків. І все ж таки — це не здійснилося так, як здавалося, що має здійснитися, як того очікували юдеї — і досі очікують. Але воно здійснилося — духовно. Здійснилося в Ісусі Христі. Здійснилося набагато глибше, ніж людина могла б припустити.

І зараз Бог говорить до нас, бо ми досі є тими, до кого Бог звертається. Бог ніколи не припинив діалогу, який веде зі Своїм народом — тобто зі мною. Говорить. Іноді говорить через кого завгодно. Через того ж Кайафу, якого я зневажаю, бо він моральне ніщо. Бо це хтось близький мені, хто мене ранить, хто негідний, хто викликає в мені спротив, щойно відкриє рот, щоб щось сказати, щоб мене напоумити, щоб чогось від мене захотіти.

Я маю закрите вухо. Але якби моє вухо було відкрите — я б набагато більше почув із цих уст, до яких я закритий. Бо й вони — з Божого призначення — щоб мене провадити. Як колись Бог, і це неймовірно, звертався до пророка через ослицю Валаама, через звичайну тварину, щоб вести діалог з пророком. Той, хто був освячений, хто називався «видючим», хто вважав себе кимось великим — не розпізнав Бога, Який приходив. Розпізнала тварина, побачила ангела — а великий пророк не побачив. Це вчить нас покори.

Мати відкрите вухо, мати відкрите око на те, що говорить Бог. Вчитися мудрості з уст навіть, здавалося б, байдужих. Бо не обов’язково це має бути ідеальна людина, щоби принести мені повноту. Не обов’язково це має бути ідеальний священник, щоби вказати мені шлях, щоби Слово дійшло до мене. Може бути слабка проповідь, але в ній було щось до мене, а я — упереджений, закритий — не дав Богові можливості промовити до мене. І те саме стосується інших, які говорять до мене з Божого доручення. Стільки слів, стільки пророцтв, стільки діалогу, який Бог хоче вести зі мною — настільки, наскільки я дозволю. Я хочу бути тим, хто має Духа розпізнання, Святого Духа, щоб це слово зрозуміти, щоб це слово дійсно здійснити. 

Нехай благословить нас і провадить на цій дорозі: † Отець, і Син, і Святий Дух.

Амінь.