Середа

Тими днями цар Навуходоносор мовив: «Чи ви, Седраху, Мисаху та Авденаго, справді моїм богам не хочете служити й золотій статуї, яку я поставив, не хочете кланятись? Отож тепер, якщо ви готові, як тільки почуєте звук сурми, флейти, цитри, гарфи, гуслів, волинки та всіх інших музичних інструментів, впасти ниць і вклонитись статуї, яку я звелів зробити – гаразд; якщо ж не вклонитесь, тієї ж миті будете вкинуті в піч, розжарену вогнем, і тоді який бог визволить вас із моєї руки?»

Седрах, Мисах та Авденаго у відповідь цареві Навуходоносорові сказали: «Ми не маємо потреби тобі на це відповідати. Коли Бог, якому ми служимо, зможе нас визволити з печі, розжареної вогнем, Він визволить нас, царю, й з твоєї руки, а коли ні, то нехай тобі, царю, буде відомо, що ми твоїм богам не служитимемо й золотій статуї, яку ти поставив, не вклонятимемось».

Тоді Навуходоносор запалав люттю, і вигляд його обличчя змінився супроти Седраха, Мисаха й Адвенаго. У відповідь він повелів розпалити піч усемеро більше, ніж її звичайно розпалювали, і наказав найдужчим мужам із свого війська зв’язати Седраха, Мисаха й Авденаго та й вкинути їх у піч, розжарену вогнем.

Царські слуги, які вкинули їх, не переставали розпалювати печі бітумом, смолою, клоччям та хмизом, так що полум’я піднялося на сорок дев’ять ліктів поверх печі і, вибухнувши, спалило тих халдеїв, які були при печі. Ангел же Господній зійшов з Азарією та його товаришами в піч, віддалив розпалений вогонь від печі і вчинив у середині печі так, немов би там повівав росистий вітерець, і вогонь їх зовсім не торкнувся, не завдав їм болю і не скоїв їм ніякої шкоди.

Тоді цар Навуходоносор здивувався, встав притьмом і заговорив до своїх радників, мовивши: «Чи не трьох мужів ми вкинули в вогонь зв’язаних?»

Ті ж у відповідь цареві: «Справді так, царю!»

Знову заговорив він і сказав: «А он я бачу чотирьох мужів незв’язаних, які ходять посеред вогню, і не видко на них шкоди, а вид четвертого схожий на Сина Божого».

Тоді Навуходоносор приступив до отвору розжареної вогнем печі й заговорив, кажучи: «Седраху, Мисаху та Авденаго, слуги всевишнього Бога! Вийдіть і приступіть сюди!»

І вийшли Седрах, Мисах і Авденаго з-посеред вогню. Сатрапи, правителі, намісники й радники царські зібралися, щоб дивитись на цих мужів, над тілом яких вогонь не мав ніякої сили: волосся в них на голові не обсмалилось, одежа на них не змінилась, і запах вогню на них не перейшов.

Тоді Навуходоносор заговорив, мовивши: «Благословен Бог Седраха, Мисаха та Авденаго, який послав свого ангела й визволив своїх слуг, які поклались на Нього і не послухалися царського наказу, а віддали своє тіло, аби не служити й не поклонятись ніякому іншому богові, крім свого Бога!»

Слово Боже.

Благословен Ти, Господи, Боже батьків наших, *
і достохвальний і вельми возносимий повіки;
благословенно Ім’я Твоє святе і славне, *
і вельми достохвальне й возносиме повіки.

℟. Ти достохвальний, віковічний Боже.
Або: Достохвальний і прославлений повіки!

Благословен Ти у своїм святім, славнім храмі *
і вельми хвальний і вельми славний повіки.
Благословен Ти на престолі Твого царства , *
і вельми хвальний і вельми возносимий повіки.

℟. Ти достохвальний, віковічний Боже.
Або: Достохвальний і прославлений повіки!

Благословен Ти, що споглядаєш на безодні *
і возсідаєш на херувимах.
Благословен Ти на небесній тверді, *
і хвальний і прославлений повіки.

℟. Ти достохвальний, віковічний Боже.
Або: Достохвальний і прославлений повіки!

Блаженні ті, хто, почувши слово щирим і добрим серцем,
бережуть і приносять плід у терпінні.

Того часу промовив Ісус до тих юдеїв, які повірили в Нього: «Якщо ви будете перебувати в Моєму слові, тоді справді ви – Мої учні, і пізнаєте істину, а істина вас вільними зробить».

Вони відповіли Йому: «Ми є потомством Авраама і не були ні в кого й ніколи невільниками! То як же Ти кажеш: “Ви станете вільними?”»

Відповів їм Ісус: «Воістину, воістину кажу вам, що кожний, хто чинить гріх, є невільником гріха. А невільник не залишається в домі навіки; син же залишається навіки. Отже, якщо Син визволить вас, то справді будете вільні.

Знаю, що ви є потомством Авраама, але шукаєте, як Мене вбити, бо Моє слово не вміщається у вас. Я кажу те, що побачив у Отця, а ви чините те, що чули від вашого батька».

У відповідь вони Йому сказали: «Авраам наш батько!»

Каже їм Ісус: «Якби ви були дітьми Авраама, ви чинили б діла Авраамові; нині ж ви шукаєте, як вбити Мене – людину, котра сказала вам істину, яку почула від Бога. Авраам такого не робив. Ви робите діла вашого батька!»

Тоді вони сказали Йому: «Ми не від перелюбу народилися; одного Отця маємо – Бога!»

Сказав їм Ісус: «Якби Бог був вашим Отцем, ви любили б Мене, бо Я від Бога вийшов і прийшов, – Я не сам від себе прийшов, але Він Мене послав».

Слово Господнє.

Того часу промовив Ісус до тих юдеїв, які повірили в Нього: «Якщо ви будете перебувати в Моєму слові, тоді справді ви – Мої учні, і пізнаєте істину, а істина вас вільними зробить».

Вони відповіли Йому: «Ми є потомством Авраама і не були ні в кого й ніколи невільниками! То як же Ти кажеш: “Ви станете вільними?”»

Відповів їм Ісус: «Воістину, воістину кажу вам, що кожний, хто чинить гріх, є невільником гріха. А невільник не залишається в домі навіки; син же залишається навіки. Отже, якщо Син визволить вас, то справді будете вільні.

Знаю, що ви є потомством Авраама, але шукаєте, як Мене вбити, бо Моє слово не вміщається у вас. Я кажу те, що побачив у Отця, а ви чините те, що чули від вашого батька».

У відповідь вони Йому сказали: «Авраам наш батько!»

Каже їм Ісус: «Якби ви були дітьми Авраама, ви чинили б діла Авраамові; нині ж ви шукаєте, як вбити Мене – людину, котра сказала вам істину, яку почула від Бога. Авраам такого не робив. Ви робите діла вашого батька!»

Тоді вони сказали Йому: «Ми не від перелюбу народилися; одного Отця маємо – Бога!»

Сказав їм Ісус: «Якби Бог був вашим Отцем, ви любили б Мене, бо Я від Бога вийшов і прийшов, – Я не сам від себе прийшов, але Він Мене послав».

• "неволя"; дехто вважає, що проявом свободи є можливість робити те, що хочеться. Парадоксально, але для віруючої людини свобода полягає в тому, щоб перебувати в послусі Богу. Рішенням розуму, актом волі я хочу бути з Богом. Рабами нас робить гріх. Святий Павло сказав: «Хіба не знаєте, що ви слуги того, кому віддаєте себе за слуг на послух, кого слухаєтеся: чи то гріха — на смерть, чи то послуху — на праведність? (Рим. 6:16). Звільнення, прощення гріхів приносить нам Ісус. Тільки з Ним і в Ньому ми можемо бути повністю вільними і щасливими. Чому я підкоряюся тому, що мене поневолює? Чи просив я Ісуса звільнити мене?

• "істина"; існує багато різних визначень істини. Для нас Ісус є "дорогою, істиною і життям" (Ів 14:6). Хто вірить в цю істину, тобто в те, що Він сказав і чого навчив, "той навіть і вмерши житиме" (Ів 11:25). Ісус говорив не лише про те, що Бог любить нас завжди і беззастережно, але й про гріх, його наслідки та суд. Ці істини, хоч і незаперечні, але часто бувають незручними. Можливо, я іноді заперечую деякі істини, відкидаючи те, що незручно, підлаштовуючи життя під власні погляди?

• "Син перебуває в домі навіки"; якщо "нас веде Дух Божий, то ми сини Божі. А якщо ми діти, то й спадкоємці, спадкоємці Божі" (Рим. 8.14.17), спадкоємцями Його Царства. Отже, ми запрошені і маємо право бути в домі Отця. Але тільки відчуваючи себе дитиною, ми захочемо там залишитися. Чи маю я усвідомлення того, що я є улюбленою дитиною Отця? Чи маю бажання бути в Його домі?

Господи, Ти мій щит і моя скеля. Тільки в Тобі я можу знайти силу і міць, щоб боротися проти того, що мене поневолює. Відкинь гніт мого серця, визволи мене від моїх страждань (Пс. 25:17).    

З Євангелія від святого Йоана

Ісус сказав юдеям, які в Нього увірували: «Якщо ви перебуватимете в Моїм слові, то ви справді Мої учні; і пізнаєте правду, а правда визволить вас».​ Вони відповіли Йому: «Ми є потомство Авраама і ніколи не були під владою нікого. Як же Ти говориш: “Станете вільними”?»​ Ісус відповів їм: «Воістину, воістину кажу вам: кожен, хто чинить гріх, є рабом гріха. А раб не залишається в домі повіки; син залишається повіки. Отже, коли Син визволить вас, тоді справді будете вільні. Знаю, що ви — потомство Авраама, але ви намагаєтеся Мене вбити, бо слово Моє не вміщається у вас. Я говорю те, що бачив у Отця Мого, а ви чините те, що чули від вашого батька».​ У відповідь сказали Йому: «Наш батько — Авраам».​

Ісус сказав їм: «Якби ви були дітьми Авраама, то чинили б діла Авраама. Тепер же ви намагаєтеся вбити Мене — людину, яка сказала вам правду, почуту від Бога. Такого Авраам не робив. Ви чините діла вашого батька».​ Сказали Йому: «Ми не народжені з перелюбу; одного маємо Отця — Бога».​ Ісус сказав їм: «Якби Бог був вашим Отцем, то ви любили б Мене, бо Я від Бога вийшов і прийшов; не від Себе Я прийшов, але Він Мене послав».​

Темою цієї Євангелії є свобода. Свобода не стільки зовнішня, адже можна бути вільним, жити в неокупованій країні, але водночас, як каже Ісус, бути рабом гріха. Найгірше рабство — це рабство сатани, яке впливає на всю вічність. Христос приходить, щоб визволити людину від цього рабства, бо кожен потрапляє в неволю демона, і лише Христос може вивести людину з цієї неволі. Жодна людина не може сама себе звільнити, і ніхто інший не може їй допомогти. Це реальність, яка стосується самої суті існування людини, її вічного життя. Тут лише Христос є Господом і Владикою, єдиним, хто може дати свободу.​

Це показано вже в першому читанні на прикладі трьох юнаків, які зовні перебувають у неволі, оскільки Ізраїль окупований Вавилоном, і вони самі переселені до Вавилону, де мають служити вавилонському цареві. Оскільки вони не хочуть служити йому так, як він вимагає — визнаючи його царем і підкоряючись йому беззастережно, — він намагається зламати їхній моральний стрижень, щоб, підкорившись йому раз, вони робили все, що він накаже. Але ці троє юнаків не погоджуються на це, хоча їхня ситуація здається безнадійною, оскільки в стародавньому світі вважалося, що за окремі землі та народи відповідають боги. І якщо цар Вавилону з могутнім богом Мардуком переміг Ізраїль, то, отже, переміг і Бога Ягве.

У такий очевидний спосіб вони більше не мали підстав довіряти Йому. Тепер, здавалося б, вони повинні визнати над собою владу бога Мардука разом із його слугою, царем Навуходоносором. Але ці юнаки говорять надзвичайно важливу річ. Цар погрожує їм: якщо не поклонитеся мені — будете вкинуті в розпалений вогонь. І каже: «Який Бог зможе вас визволити з моїх рук?» Йдеться про можливість — чи існує такий Бог, який міг би це зробити?

Але юнаки відповідають з геть іншої площини. Вони кажуть: «Ми не маємо потреби відповідати тобі в цій справі. Якщо наш Бог, якому ми служимо, забажає, то Він може нас урятувати. Може. І якщо навіть не забажає — ми все одно не поклонімося». І в цьому їхня внутрішня свобода. Вони не претендують на те, щоб знати Божу волю — знають тільки, що Він може врятувати, а може й не врятувати. І це їх не зупиняє. Вони готові віддати своє життя. Вони розуміють, що не Бог винен у їхньому поневоленні — це людський гріх, гріх Ізраїлю, привів їх у рабство. Тому, якщо Бог схоче вивести їх, Він це зробить. А якщо ні — вони не підкоряться.

І це — справжня свобода. Свобода, до якої покликані християни. Ця історія трьох юнаків стала символом ісповідування віри, символом християнського життя: життя, яке завжди перебуває у випробуваннях, у вогні, під гнітом, у стражданнях і спокусах, але не зраджує єдиного Бога Ізраїлю.

Ці юнаки пережили Божу присутність серед полум’я. І цього ж досвіду прагнуть християни — бути в небезпеці, але не зламатися. І це питання часто торкає нас: наскільки ми готові свідчити свою віру? Чи маємо право наражати на небезпеку життя інших? Часто чуємо: «Хочеш — сам вір, але не наражай на ризик своїх близьких». Але віра стосується не лише власного життя, а й довіри до Бога щодо життя наших близьких.

У цьому контексті згадується постать Франца Єґерштеттера — австрійця, який відмовився служити в нацистській армії. Він мав можливість вступити до вермахту, як усі, але сказав «ні», бо бачив, що відбувається. У 1941 році він дізнався, що в найближчому місті понад 2000 людей з психічними розладами було депортовано і вбито. Для нього це стало точкою неповернення: він публічно заявив, що його віра — християнство, католицизм — не дозволяє йому брати до рук зброю в ім’я Гітлера.

Він назвав це гріхом, який не може прийняти на своє сумління. Його вмовляли рідні, навіть священники, навіть єпископ, розмова з яким була обережною, з підозрою, мовляв, а раптом він шпигун. Але Франц вже мав відповідь у серці: його сумління сказало йому — ні. Він не може вбивати або вмирати в ім’я націонал-соціалізму. Неможливо бути католиком і нацистом водночас. І тоді він цитував слова святого Петра з Діянь Апостолів: є речі, в яких слід більше слухатися Бога, ніж людей. Так ризикнув Петро, так ризикували інші християни. І так само вчинив Франц Єґерштеттер. Він нікого не засуджував. Не засуджував тих, хто йшов до війська. Казав: «Я не знаю, що у них в голові, не знаю їхнього сумління. Але моє сумління сформоване інакше. І я більше хочу служити Божому Царству, ніж Третьому Рейху».

І так сталося. Він віддав життя — був страчений на гільйотині у 1943 році. Але було й прекрасне: довгий час, як йому пророкували, його осуджували, зневажали, вважали зрадником. Лише згодом він був реабілітований, і Католицька Церква зачислила його до лику блаженних. Це зробив Папа-німець Бенедикт XVI у 2007 році. На церемонії беатифікації була його дружина — 94-річна бабуся, яка сказала: «Я ним пишаюся». Це була її земна нагорода, яку вона змогла отримати, пережити. Вона мала чоловіка, який справді був святою людиною.

І це приклад сили свідчення — коли хтось віддає своє життя за Церкву, за віру. Це має значення і для найближчих, як і життя та смерть Джанни Беретти Молли, яка віддала життя за свою дитину. Вона померла, а дитина вижила. Донька та чоловік були присутні на її беатифікації. Це — плоди, великі плоди. Вони змогли цього доторкнутися. Інші — ні. Але для нас це знак від Бога, що можна вийти неушкодженим із цього вогняного горнила.

І навіть більше — можна залишитися в цьому вогні, бути спаленим. Була спалена Тереза Бенедикта (Едіт Штайн) і багато інших святих, праведників у часи Другої світової війни. Можна залишитися в печі, але водночас зберегти життя — життя вічне.

Про це говорить Христос — про те життя, яке Він хоче нам дати. Ми покликані до свободи. Не просто тому, що належимо до якоїсь віри — не тому, що маємо Авраама за батька. Ми вільні тому, що маємо Отця, який на небі. Того Отця, що дає всяке життя — земне і надприродне. І варто віддати своє життя, щоб отримати вічне. Чи це буде мучеництво у буквальному сенсі, чи так зване «біле мучеництво» — щоденне віддання себе за віру, за родину, за Христа, за цінності. Це та свобода, яку Бог хоче нам дати.

Нехай благословить і охороняє тебе Отець, і Син, і Дух Святий. Амінь.

Нехай Господь дарує вам мир. 

Середа п’ятого тижня Великого посту. І ще одна суперечка Ісуса з юдеями, з фарисеями. Ще одна, бо цього тижня їх багато. Відчувається момент кульмінації. Відчувається, що коло зла довкола Ісуса звужується. Що все ревніше Його атакують, що все більше хочуть позбутися Його. Все більше Він їм незручний. Але Ісус дозволяє собі, особливо в Євангелії від святого Йоана, на ці суперечки. Наче ще хоче їх урятувати, ніби ще хоче пояснити, ще раз роз’яснити. Здається, ніби нічого їм не прояснив, але це слово залишилося — для нас.

Сьогодні Христос каже: «Якби ви були дітьми Авраама, то чинили б діла Авраама». Що це за діла Авраама? Що їм закидає Господь Ісус? Бо ж вони кажуть: «Ми — діти Авраама. Ми маємо Авраама за батька». А Він їм каже, що зовсім інакше. Христос каже: маєте Авраама за батька? То покажіть мені діла Авраама. Чи як діти ви чините діла Авраама?

Ми добре знаємо, що Авраам — це той, хто, як каже Писання, «повірив надії всупереч надії». Авраам — це той, хто дозволив Богу провадити себе, хто увійшов у союз із Богом, повірив Йому, повірив у те, що його потомство буде як пісок на березі моря або зірки на небі — таке численне. Авраам — це той, хто заступається за Содом і Гоморру, просить у Бога милосердя — хоча б заради десяти праведників. Це той, хто не сперечається за землі з Лотом, а каже: якщо ти підеш праворуч — я піду ліворуч, якщо ліворуч — я піду праворуч. Це Авраам, який у найспекотніший час приймає мандрівників, виходить із зони комфорту, бо це — святе право гостинності. Авраам — це той, хто, коли Бог каже: «Візьми свого сина Ісаака й принеси Мені в жертву», — іде. З одного боку — бо треба виконати Боже Слово, з іншого — бо вірить, що Бог не дозволить Ісаакові постраждати. Він повірив надії всупереч надії.

І трохи ми можемо порівняти це з героями першого читання — юнаками у вогняній печі. Вони — в полум’ї, і це діла Авраама: дозволити Богові повести себе туди, де, здається, є лише смерть, де немає надії. Але, як ми знаємо, Авраам повірив Богові всупереч надії, повірив у надії — і довірився. Вони йдуть — на смерть, у ту піч, бо молилися, хоч Навуходоносор заборонив. І виявляється, що в тій печі Бог їх не залишив — так само, як не залишив Авраама, так само, як виконав союз з Авраамом. Ось це — справжні діти Авраама. І Христос міг би закинути сучасним йому юдеям і фарисеям, що ось у чому справа. Ті були здатні повірити — і завдяки цій вірі, посеред полум’я з’явився ангел. Посеред полум’я з’явився вже Ісус Христос, бо цей ангел Його передвіщає.

У різних життєвих ситуаціях, якщо ми хочемо бути дітьми Авраама, а більше — дітьми Бога Отця, то маймо таку віру, що хоч би які труднощі були — навіть ті, що, здається, спалюють, — ми не самі. Ми можемо підняти очі до Христа, Вознесеного. Можемо дивитися на Христа, який є поруч, бо Він не тікає з полум’я — Він входить у це полум’я. Будучи в Небі, в славі, Він зійшов на землю, у це полум’я, щоб визволити, захистити. І Він не гасить цього вогню. Це те здивування, яке бачимо на обличчі Навуходоносора: «Було ж троє, а я бачу чотирьох. І не горять? Як це можливо?» Оце момент істини — вони витримали. Це — діти Авраама.

Нехай сьогодні це слово зміцнить нас. Зміцнить у вірі, що Бог серед нас. Він є у всіх труднощах, які нас спіткають. Будьмо дітьми не лише Авраама, не лише Мойсея чи інших постатей Старого Завіту. Сьогодні будьмо дітьми Бога Отця, знаючи, що Він любить, провадить, захищає і є з нами в кожній ситуації.

Господь з вами. Нехай благословить вас Всемогутній Бог — Отець, Син і Святий Дух.
Від ненависті захисти мене, Боже.