Понеділок

Тими днями зібрання засудило Сусанну на смерть.

Тоді Сусанна скрикнула сильним голосом і сказала: «О вічний Боже, Знавче скритих речей, який відаєш усе раніше, ніж воно стане! Ти знаєш, що на мене вимовлено неправдиве свідчення, і ось я мушу вмерти, хоч я й не вчинила нічого з того, що оці мені злісно закидають».

І почув Господь її голос, і як вели її на смерть, Бог збудив святий дух молодого хлопця на ім’я Даниїл, і цей скрикнув сильним голосом: «Я невинний у крові цієї!»

Тоді увесь народ обернувся до нього й сказав: «Що то за слово, що ти промовив?»

Він же, ставши посеред них, заговорив: «То ви такі нерозумні, сини Ізраїля? Не розсудивши й не розібравши ясно справи, засудили ви дочку Ізрáїля! Поверніться назад до суду, бо оці вимовили на неї неправдиве свідчення».

Увесь народ повернувся чимдуж, і старші народу сказали до нього: «Сідай отут посеред нас і повідай нам, бо Бог дав тобі право старшинства».

Даниїл до них і каже: «Розлучіть їх один від одного далеко, я їх розсуджу».

Як же вони були розлучені один від одного, він покликав одного з них і мовив до нього: «О застарілий у злі! Ось упали гріхи, які ти раніше накоїв, судивши суди несправедливі, засуджувавши невинних і відпускавши винних, тоді як Господь наказав: “Невинного й справедливого не смієш убивати”. Отож, якщо ти бачив оцю, скажи, під яким деревом ти їх обох бачив разом?»

Той відповів: «Під мастиковим деревом».

А Даниїл сказав: «Добре збрехав, на свою ж голову, бо ангел Божий уже взяв від Бога наказ розтяти тебе надвоє».

Відпустив він цього й звелів привести другого та й сказав до нього: «З сімені Ханаана, а не Юди! Краса звела тебе, і пристрасть перевернула твоє серце! Так ви чинили з дочками Ізраїля, а ті, налякані, вам піддавались, але дочка Юди не знесла вашого беззаконня. Скажи мені, отже, під яким деревом ти захопив їх разом».

Той відповів: «Під дубом».

Даниїл промовив до нього: «Добре збрехав і ти на твою голову, бо ангел Божий з мечем у руці вже чекає, щоб розпанахати тебе надвоє, аби вигубити вас».

І вигукнули усі збори сильним голосом й благословили Бога, який спасає тих, які надіються на Нього. А далі встали на обох старих, бо Даниїл власними ж їхніми губами довів, що вони дали неправдиве свідчення, і з ними зроблено так, як вони заслуговували за свій злий намір супроти ближнього, – вчинено з ними за законом Мойсея й убито їх, і того дня була врятована кров невинна.

Слово Боже.

Господь – мій Пастир. Я не матиму недостатку. *
На зелених лугах Він дає мені відпочити,
веде мене на тихі води; *
мою душу Він обновляє.

℟. Зла не злякаюсь, бо Господь зі мною
або: Коли я піду навіть долиною смертної тіні, зла не злякаюсь, бо Ти зі мною.

Веде мене праведності стежками *
ради Імені свого.
Коли я піду навіть долиною смертної тіні, *
зла не злякаюсь, бо Ти зі мною.

℟. Зла не злякаюсь, бо Господь зі мною
або: Коли я піду навіть долиною смертної тіні, зла не злякаюсь, бо Ти зі мною.

Твій жезл і Твій посох – *
вони мене втішають.
Переді мною трапезу Ти готуєш *
навпроти тих, які мене утискають.

℟. Зла не злякаюсь, бо Господь зі мною
або: Коли я піду навіть долиною смертної тіні, зла не злякаюсь, бо Ти зі мною.

Ти намастив мою голову олією, *
переливається моя чаша.
Отож в усі дні життя мого †
доброта і милосердя супроводжувати мене будуть, *
і я на довгі дні поселюся в домі Господнім.

℟. Зла не злякаюсь, бо Господь зі мною
або: Коли я піду навіть долиною смертної тіні, зла не злякаюсь, бо Ти зі мною.

Я не бажаю смерті грішника – слово Господа Бога,
бажаю, щоб відвернувся від своєї дороги і щоб жив він.

Того часу Ісус пішов на Оливну гору. Та вдосвіта знову прийшов до храму, і весь народ приходив до Нього, і Він, сівши, навчав їх.

А книжники й фарисеї привели жінку, схоплену на перелюбі і, поставивши її посередині, кажуть Йому: «Учителю, ця жінка явно була схоплена на перелюбі. В Законі Мойсей наказав нам таких побивати камінням. А Ти що на це скажеш?»

Це вони говорили, випробовуючи Його, щоб мати підставу звинуватити Його. Ісус же, схилившись додолу, писав пальцем по землі. Оскільки вони продовжували запитувати Його, Він підвів голову і сказав їм: «Хто з вас без гріха, нехай перший кине в неї камінь!» І знову, схилившись, писав по землі.

Вони ж, почувши, відходили один за одним, починаючи зі старших; і залишився сам Ісус та жінка, яка стояла посередині.

Ісус, підвівши голову, сказав їй: «Жінко, де вони? Ніхто тебе не осудив?»

Вона відповіла: «Ніхто, Господи».

А Ісус їй сказав: «Я тебе також не засуджую. Іди й відтепер більше не гріши».

Слово Господнє.

Того часу Ісус промовляв до фарисеїв, кажучи: «Я є світло для світу! Хто йде за Мною, той не ходитиме в темряві, але матиме світло життя». Однак фарисеї Йому сказали: «Ти свідчиш про самого себе; Твоє свідчення не є правдивим». У відповідь Ісус сказав їм: «Якщо Я і свідчу про самого себе, Моє свідчення є правдивим, бо Я знаю, звідки прийшов і куди йду; а ви не знаєте, звідки Я і куди йду. Ви по-тілесному судите, – Я ж не суджу нікого. А якщо Я і суджу, то Мій суд є правдивим, бо Я не один, але Я і Той, хто Мене послав, – Отець. У вашому ж таки Законі написано, що свідчення двох людей є правдивим. Я – той, хто свідчить про самого себе, а також свідчить про Мене Той, хто Мене послав, – Отець!» Тоді запитали Його: «Де Твій Отець?» Ісус відповів: «Ні Мене не знаєте, ні Мого Отця; коли б ви Мене знали, то знали б і Мого Отця». Ці слова Він сказав біля скарбниці, навчаючи в храмі, й ніхто не схопив Його, бо ще не прийшла Його година.  Слово Господнє.

Господь – мій Пастир. Я не матиму недостатку. *
На зелених лугах Він дає мені відпочити,
веде мене на тихі води; *
мою душу Він обновляє.

℟. Зла не злякаюсь, бо Господь зі мною
або: Коли я піду навіть долиною смертної тіні, зла не злякаюсь, бо Ти зі мною.

Веде мене праведності стежками *
ради Імені свого.
Коли я піду навіть долиною смертної тіні, *
зла не злякаюсь, бо Ти зі мною.

℟. Зла не злякаюсь, бо Господь зі мною
або: Коли я піду навіть долиною смертної тіні, зла не злякаюсь, бо Ти зі мною.

Твій жезл і Твій посох – *
вони мене втішають.
Переді мною трапезу Ти готуєш *
навпроти тих, які мене утискають.

℟. Зла не злякаюсь, бо Господь зі мною
або: Коли я піду навіть долиною смертної тіні, зла не злякаюсь, бо Ти зі мною.

Ти намастив мою голову олією, *
переливається моя чаша.
Отож в усі дні життя мого †
доброта і милосердя супроводжувати мене будуть, *
і я на довгі дні поселюся в домі Господнім.

℟. Зла не злякаюсь, бо Господь зі мною
або: Коли я піду навіть долиною смертної тіні, зла не злякаюсь, бо Ти зі мною.

• «Ще одного вечора, коли з багатьох куточків світу приходять новини про війни і страждання, я сідаю з Ісусом на жертовну вечерю. Жертовну трапезу, спалену на вівтарі вогнем Святого Духа, до якої я можу причаститися. Бенкет з Богом. Стіл, який Ти накрив для мене перед очима моїх ворогів, жертовник, перед яким я можу просити Твого прощення і милосердя. Предвічний Отче, приношу Тобі Тіло і Кров, Душу і Божество Твого найулюбленішого Сина. Тільки так я можу протистояти Злу. Адже ми боремося не проти людини, а проти правителів світу темряви. І Ти, Христе, є Воскреслий Переможець.

• В Євангелії не раз звучить запитання співвітчизників Ісуса: звідки у Нього це? Таке питання повинно виникнути і в серцях тих, хто мене оточує. Щоб це сталося, я повинен бути свідком. У важкі часи зберігати посмішку, радість, внутрішній спокій, мовчати перед обличчям тих, хто мене проклинає... бути не таким, як усі - це теж свідчення віри. Серед моїх друзів є одна людина, яка навіть світиться радістю і спокоєм, ніби нічого не відбувається, ніби... вона лежить на зелених пасовиськах. Я дивлюся на неї із захопленням. Я знаю, звідки вона це взяла.

• Ти накриваєш мені стіл перед моїми ворогами. Ти намастив мою голову єлеєм, і чаша моя переповнена до країв. "Отче, забери від мене цю чашу" - це було прохання Ісуса в Гетсиманському саду, але чашу страстей, гіркоти і страждань Він випив до дна. Нам потрібні обидві ці чаші, як чаша радості і благословень, так і чаша страху, болю і смерті. Все є даром. Все є благословенням. Все може принести нам користь на нашому шляху до Бога - навіть темна долина, через яку ми не стільки йдемо, скільки проноситься над нами. Подякуйте Богові сьогодні за те, що речі, яких ви боїтеся, можуть виявитися Його знаряддям. Подякуй за кожну свою біду. Великий Бог, якого ти маєш! Більший від страху, болю, втрат, хвороб і смерті.

«Хоч би я пішов темною долиною, не буду боятися зла, бо Ти зі мною. Твій жезл і Твій посох - ось що мене заспокоює.   

Нехай Господь дарує вам мир у понеділок п’ятого тижня Великого посту. У вигнанні у Вавилоні зібрання Ізраїлю засудило Сусанну на смерть. Так починається читання з Книги пророка Даниїла. Отже, ми знаємо, що дія відбувається у вигнанні у Вавилоні, і зібрання Ізраїлю засудило Сусанну на смерть. Ім’я Сусанна походить з єврейського і означає "лілія". Лілея — символ чистоти, невинності, а тут цю Сусанну засуджено на смерть, звинувачено у перелюбі. Так починається ця історія, яка одразу показує, що ми не в Ізраїлі, а у вавилонському полоні, тобто далеко від Святої Землі, далеко від храму, який до того ж було зруйновано, далеко від тієї святої землі, де можна було радіти присутністю Бога Ягве, де можна було вільно визнавати віру в Нього. Як це завжди буває у воєнному чи окупаційному контексті, проявляються різні людські риси — і героїчні, і шляхетні, і виняткові, і, звісно ж, найгірші.

Схожі речі ми бачимо сьогодні у контексті війни в Україні. Є багато доброго, благородного, вражаючого. Але водночас з’являються й ті, хто хоче нажитися на війні. Появляються шахраї, мародери, ті, хто хоче скористатися чужим горем. І сьогодні ми маємо цю Сусанну — справді невинну людину — і двох, без перебільшення, розпусних старців. Хоча старець в Ізраїлі асоціювався з мудрістю, гідністю, правдивістю, до нього йшли за порадою, довіряли його слову, — тут ці старці недостойні такої репутації. Зате цієї гідності достойний молодий Даниїл, який, натхненний Богом, рятує Сусанну.

Сусанну звинувачують у перелюбі. Вона в складній ситуації — що б вона не зробила, її мали вбити камінням. Старці пропонують їй вступити з ними в інтимний зв’язок. Вона розуміє, що якщо погодиться на гріх, то не тільки згрішить, але й заслуговуватиме на кару. Але навіть якщо вона не згрішить, не піддасться на їхні умовляння — вони все одно її видадуть, і вона буде засуджена. Їх двоє, вона одна, свідків немає. Слово двох чоловіків буде вагомішим, тим більше — двох поважних старців. Але тут втручається Бог. Сусанна приймає той факт, що її можуть убити, але — як невинну. Вона хоче постати перед Богом з чистим серцем, без гріха. І Бог втручається. Це дуже красива історія. Можна сказати, що це певне судове розслідування. Під натхненням Божим говорить Даниїл, народ його слухає, судді слухають, і він викриває обман і брехню старців. І врешті-решт — маємо "хепі-енд". Старців було звинувачено і покарано, а Сусанну — виправдано. І в останньому реченні читаємо: "У той день було врятовано невинну кров". 

Це прекрасна історія. Хотілося б, щоб таких історій було більше в житті. Щоб невинна людина, навіть якщо втягнута в інтригу, отримала порятунок через Боже втручання і перемогу добра. Але коли ми подивимось на Євангеліє, зокрема на ту першу версію, історію про жінку, схоплену на перелюбі, ми бачимо зовсім іншу ситуацію. Там уже немає Сусанни, немає Лілії. Є якась інша жінка — перелюбниця, навіть більше — блудниця. Сам термін підказує, що вона грішна і ще й робить це відкрито. Усі знають, що вона грішить, знають, як саме вона це робить. Її схопили й привели до Ісуса книжники та фарисеї. І запитують: що з нею робити? Адже щойно її спіймали на гарячому. Тут уже не йдеться про інтригу, обман чи підступ.

Хоча фарисеї і тут мають свій план — вони хочуть використати ситуацію. Одне ясно: жінка винна. Ми не будемо зараз розглядати, де ж той чоловік — бо явно він десь був, але його сюди не привели. Є ця жінка, яку поставили перед Ісусом. Мойсей заповідав таких каменувати. А ти, Учителю, що скажеш? І ось ця жінка стає розмінною монетою. Тут боротьба ведеться на зовсім іншому рівні. Вони хочуть звинуватити самого Ісуса. Але Ісус рятує цю жінку. Ісус не рятує себе. Він не думає про те, як вийти з цієї ситуації, а бачить людину — людину, яка вже постраждала від гріха, а тепер ще й принижена цією ситуацією. І ми знаємо, чим ця історія закінчується. Ми знаємо цей відомий вислів Ісуса: "Хто з вас без гріха — нехай перший кине в неї камінь." Таких, хто без гріха, не знаходиться. І останні слова Ісуса: "Іди, і відтепер більше не гріши. Я тебе не засуджую."

Якщо історія з Сусанною — це історія невинної людини, яку Бог врятував, то тут ми сміливо можемо сказати, що історія цієї жінки — це історія винної людини, яку Бог теж врятував. У цій історії ми частіше впізнаємо себе. Адже у кожного з нас на совісті є провини — і великі, і малі. І тут ми відчуваємо: добре, що є Бог. Добре, що є Ісус Христос — Той, хто виправдовує, Той, хто бере гріхи на себе, але водночас Той, хто закликає до постійного навернення. Він каже: "Іди, і відтепер не гріши." Я тебе не засуджую. Я тебе не засуджую. Але зауваж: якщо є гріх, то колись цей гріх може повернутися, він може знову тебе побити, і він буде тебе звинувачувати. Тому зараз у тебе є шанс на нове життя. Можливо, ця історія навіть прекрасніша, ніж історія про Сусанну.

У цій історії про Сусанну мало хто може себе побачити. Але в історії цієї жінки — багато хто з нас. Може, не на рівні сексуальних гріхів, залишимо це осторонь, але будь-який гріх, будь-яка наша історія, будь-яка наша недосконалість щодо Божого закону, Божих вчинків — тут ми можемо себе знайти. Бог, який бачить винну людину — і рятує її.

Нехай і нас Христос урятує, а ми дозволімо Йому це зробити. Будьмо тими, хто визнає свої гріхи, щоб зустрітися з Христом, Який виправдовує. 

Господь з вами. Нехай вас благословить Бог Всемогутній — Отець, і Син, і Святий Дух.

З Євангелія від святого Йоана:

Ісус звернувся до фарисеїв такими словами: «Я — світло світу. Хто йде за Мною, не буде ходити в темряві, але матиме світло життя». Фарисеї сказали Йому у відповідь: «Ти сам про себе свідчиш, твоє свідчення неправдиве». Ісус їм відповів: «Навіть якщо Я сам про себе свідчу, Моє свідчення — істинне, бо Я знаю, звідки прийшов і куди йду. Ви ж не знаєте ані звідки Я приходжу, ані куди йду. Ви судите за людськими мірками. Я нікого не суджу. Але навіть коли Я суджу, Мій суд — істинний, бо Я не сам, а зі Мною Той, хто послав Мене. І у вашому Законі написано, що свідчення двох осіб — правдиве. Ось Я свідчу про Себе, і свідчить про Мене Отець, який послав Мене». Вони запитали Його: «Де твій Отець?» Ісус відповів: «Ви не знаєте ні Мене, ні Мого Отця. Якби ви знали Мене, знали б і Мого Отця». Ці слова Ісус промовив біля скарбниці, коли навчав у храмі. Але ніхто Його не схопив, бо ще не прийшла Його година.

У сьогоднішньому Євангелії Христос говорить про суд. Про свідчення. Про двох свідків, які, якщо говорять одне й те саме, — дають правдиве свідчення. Ісус теж має двох свідків: Себе і Отця. І це свідчення — правдиве. Людина і Бог, який підтверджує те, що говорить людина — це істинне свідчення. Адже можуть бути два людських свідки, які кажуть те саме, але водночас можуть обманювати і руйнувати іншого. І саме така ситуація описана в першому читанні — у відомій історії, яка колись була окремою книгою у Святому Письмі — оповідання про Сусанну. Зараз воно знаходиться у книзі пророка Даниїла.

Сусанна, яку підбурюють до гріха, з іншого боку — шантажують: якщо вона не вступить у зв’язок із двома старцями, ті будуть свідчити проти неї, і її засудять на смерть. Прекрасне слово, яке показує, що Закон — навіть цей людський, встановлений Богом на Синаї — був справедливим. Закон Старого Завіту був добрим, справедливим до приходу Христа. І він говорив: якщо хтось когось звинувачує несправедливо, то той, хто обмовив, має понести покарання, яке загрожувало би несправедливо обвинуваченому. Справедливий закон. А сьогодні можна звинуватити кого завгодно в чому завгодно — і та людина мусить сама виправдовуватись, а обвинувач майже безкарний. Закон топчеться у нас на очах. Навіть Закон Старого Завіту. 

Сусанна опиняється в дуже важкій ситуації, у серйозному випробуванні. Вона чітко каже: якщо зроблю те, чого ви хочете, — я в безвиході. З усіх боків. Якщо піддамся вам — заслужу на смерть. Якщо не піддамся — не втечу від ваших рук. Але краще мені невинній впасти у ваші руки, ніж згрішити перед Господом. Це слово вражає. Вона каже: якщо це зроблю — заслуговую на смерть. Хоча зовні здавалося б навпаки: якщо зробить — урятується, якщо не зробить — буде вбита. Але вона бачить, що сам гріх — це смерть. Гріх вбиває людину зсередини. І навіть якщо вона шантажована — з людської точки зору її можна було би виправдати. Але вона каже: "Є Бог, є Суддя." Я і Бог — як каже Христос. Я даю свідчення, і Отець підтверджує це свідчення. Нас двоє. І Сусанна знає: я і Бог — проти людського фальшивого свідчення. І вона тримається за Божу правду, йде за голосом сумління.

Це — прекрасна перикопа, що показує: Бог вступився за неї. Бог був вірний. І не допустив її до фізичної смерті. І Він звільнив її, натомість смерть зазнали обвинувачі — ті двоє старців. Так, це Старий Завіт, дуже справедливий — око за око. Так, справедливість вимірювана, але дуже добра, гуманна. І тепер приходить Новий Завіт, приходить Христос, Який опиняється в подібній ситуації, як та Сусанна. Його теж обвинувачуватимуть двоє свідків, Його теж віддадуть на хрест за богохульство. Знайдуться ці двоє підставних свідків, і буде різниця: цього разу Отець Його не врятує. Не пошле Йому того Даниїла, який би заступився, не стане навіть біля розіп’ятого Христа якийсь Даниїл чи пророк і не скаже: "Це несправедливо, вони помиляються".

Помиляються ті двоє свідків, помиляються ті багато старців із Синедріону — це були люди досвідчені, зі своїми інтересами, щоб прибити Христа до хреста. Навіть якщо вони щиро вірять, можливо, глибоко всередині впевнені, що діють заради Божої справи. Колись Христос сказав: "Прийде час, коли ті, що вбиватимуть вас, вважатимуть, що служать Богові". Те саме колись робив і святий Павло як Савл, перш ніж став святим. Це часто і наша позиція: ми переконані, що маємо рацію, що діємо в добрій вірі, що готові знищити наших опонентів, навіть якщо не фізично, то морально — закидаючи їх звинуваченнями.

Новий Завіт відкриває цілком іншу реальність. У подібній ситуації до Сусанни свого часу була і Марія. Бог показує, що коли людина тримається добра, будуть супротивники. Це не означає, що одразу отримаєш нагороди, все піде легко. Боже свідчення вартує дорого. Марія знала, що, завагітнівши, її можуть побити камінням — так каже закон. Врятувало її лише Боже втручання. А Йосип, який мав бути її підтримкою, хотів її потайки залишити. Ми не зможемо до кінця збагнути темряву в серці Йосипа, його біль, його боротьбу. Можемо здогадуватись, але до кінця — ні. Ми бачимо фінал: Бог втрутився, послав ангела до Марії, просвітив Йосипа. Ситуація ніби прояснилась, але, напевно, навіть тоді люди підозрювали, що щось не так, що дитина — не від Йосипа. І навіть пізніше, коли Ісус виступить із пророчим словом, Його земляки скажуть: "Ми знаємо, хто твій батько, знаємо твоїх братів, не вдавай із себе когось особливого!"

Бог має право випробовувати. Він випробував Авраама, Мойсея, Давида, Марію, Сусанну, Йосипа — і випробує нас. І тепер, коли нас обмовляють, питається: чи маємо ми довіру до Бога, як Марія, Йосип, Ісус, що пішов на хрест? Сусанна була врятована, Ісуса залишили — Він помер у шаті грішника, богохульника, на хресті — символі прокляття, ніби Бог Його залишив. Це таємниця, важко її збагнути. Ті слова: "Боже мій, Боже, чому Ти мене залишив?" — залишаються болючою таємницею.

Ми не знаємо, що відбувається в серцях тих, кого випробовує Бог, хто несе свій хрест. Легко осуджувати, навіть легко втішати чи повчати, але бути поруч, мовчки прийняти їхній біль — як Марія та Йоан під хрестом — це складно. Вони не виправдовували Ісуса, не втішали, вони просто були. Інші не змогли.

Наскільки сьогодні Бог закликає нас бути такими, хто страждає поруч, або бути тим Данієлом, що заступається за невинних, хто не йде за натовпом, а каже: "Було інакше". Скільки сьогодні кидається каміння в людей проти закону, проти правди. А може, ми знаємо істину, але нам важко виступити, визнати її, стати перед натовпом. Христос приходить і кличе нас свідчити. Ми маємо Свідка — іншого. Не шукаймо людського підтвердження, бо сумніваємось самі в собі. Є Другий, Хто є нашим Свідком — це Бог. Це єдина правда. Христос в ім’я цієї Правди, яку засвідчив Отець, пішов на хрест. Це і наш шлях — шлях стояння за Правду, з великої літери, якою є Ісус Христос, наш Господь.

Нехай Він тебе благословить і охороняє: в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь.