ІV Неділя

Тими днями сказав Господь Ісусові Навину: «Сьогодні Я зняв з вас єгипетський сором».

І отаборилися сини Ізрáїля в Гілгалі; на чотирнадцятий день першого місяця ввечорі вони святкували Пасху на степах єрихонських. На другий день після Пасхи їли вони з урожаю тієї землі: неквашений хліб та пряжене зерно того самого дня. І від наступного дня, як вони стали їсти з урожаю землі, перестала падати манна. Не було в синів Ізраїля більш манни, і вони харчувались того року з плодів Ханаан-землі.

Слово Боже.

Благословлятиму Господа в кожному часі, — *
хвала Його на моїх устах постійно.
Господом хвалитися душа моя буде. *
Хай почують лагідні і звеселяться.

℟. Скуштуйте й взнайте, як Господь наш добрий.
Або: Скуштуйте і побачите, який солодкий Господь

Звеличуйте Господа зі мною, *
тож разом Його Ім'я будемо прославляти.
Я шукав Господа, і Він до мене відізвався, *
і визволив мене від усіх моїх страхів.

℟. Скуштуйте й взнайте, як Господь наш добрий.
Або: Скуштуйте і побачите, який солодкий Господь

Погляньте на Нього і просвітіться, *
і не будуть засоромлені обличчя ваші.
Цей убогий заволав – і почув Господь його, – *
Він спас його від всякого горя.

℟. Скуштуйте й взнайте, як Господь наш добрий.
Або: Скуштуйте і побачите, який солодкий Господь

Брати! Хто в Христі, той нове творіння; давнє минуло, – ось постало нове!

Все – від Бога, який примирив нас із собою через Христа і дав нам служіння примирення. Адже Бог у Христі примирив світ із собою, не зараховуючи їм їхні переступи, і доручив нам слово примирення. Отже, ми – посли від імені Христа, і тому наче сам Бог просить через нас. Від Імені Христа благаємо: примиріться з Богом! Того, хто не знав гріха, Він зробив за нас гріхом, щоб ми в Ньому стали Божою праведністю.

Слово Боже.

Встану, піду до свого батька і йому скажу:
«Батьку, я згрішив перед небом і перед тобою».

Того часу наближалися до Ісуса всі митники та грішники, щоби послухати Його. І нарікали фарисеї та книжники, говорячи, що Він грішників приймає і разом з ними їсть. А Він розповів їм ось таку притчу, кажучи: «Один чоловік мав двох синів. І молодший з них сказав батькові: “Батьку, дай мені належну частину майна». І він поділив між ними майно. І по небагатьох днях зібравши все, молодший син подався до далекого краю і там розтратив своє майно, живучи розгульно. Як витратив усе, настав великий голод у тому краї, і він став бідувати. Пішов він та й пристав до одного з громадян тієї країни, а той послав його на свої поля пасти свиней. І бажав він насититися стручками, які їли свині, але ніхто йому не давав. Прийшовши до себе, він сказав: “Скільки наймитів мого батька мають у надлишку хліба, а я тут гину з голоду. Встану, піду до свого батька і скажу йому: “Батьку, я згрішив перед небом і перед тобою і вже не гідний зватися твоїм сином; прийми ж мене як одного з твоїх наймитів”. Тож він, підійнявшись, пішов до свого батька. Коли він був ще далеко, батько побачив його й змилосердився; побігши, кинувся йому на шию і поцілував його. А син сказав йому: “Батьку, я згрішив перед небом і перед тобою; я вже не гідний зватися сином твоїм”. Та батько сказав своїм слугам: “Негайно принесіть найкращий одяг і зодягніть його, дайте перстень йому на руку і сандалі на ноги; приведіть відгодоване теля та заколіть;будемо їсти й веселитися, бо цей син мій був мертвий — і ожив, пропав — і знайшовся”. І почали веселитися. А його старший син був на полі. Коли, ідучи, наблизився до хати, почув співи й танці. Закликавши одного із слуг, він розпитував, що б це воно було. Той сказав йому: “Твій брат повернувся, і твій батько заколов відгодоване теля, бо здоровим його прийняв назад”. Тож він розгнівався і не хотів увійти. А його батько вийшов і вмовляв його. Та він у відповідь сказав своєму батькові: “Ось, стільки років я тобі служу, ніколи не переступав твоєї заповіді, а ти мені ніколи не дав і козеняти, щоб я повеселився з моїми друзями. Коли ж цей син твій, який розтратив твоє майно з блудницями, повернувся, ти заколов йому відгодоване теля”. А той відказав йому: “Дитино, ти завжди зі мною, і все моє — твоє. Тут треба таки веселитися і радіти, бо цей брат твій був мертвий — і ожив, пропав — і знайшовся”».

Слово Господнє.

Того часу наближалися до Ісуса всі митники та грішники, щоби послухати Його. І нарікали фарисеї та книжники, говорячи, що Він грішників приймає і разом з ними їсть. А Він розповів їм ось таку притчу, кажучи: «Один чоловік мав двох синів. І молодший з них сказав батькові: “Батьку, дай мені належну частину майна». І він поділив між ними майно. І по небагатьох днях зібравши все, молодший син подався до далекого краю і там розтратив своє майно, живучи розгульно. Як витратив усе, настав великий голод у тому краї, і він став бідувати. Пішов він та й пристав до одного з громадян тієї країни, а той послав його на свої поля пасти свиней. І бажав він насититися стручками, які їли свині, але ніхто йому не давав. Прийшовши до себе, він сказав: “Скільки наймитів мого батька мають у надлишку хліба, а я тут гину з голоду. Встану, піду до свого батька і скажу йому: “Батьку, я згрішив перед небом і перед тобою і вже не гідний зватися твоїм сином; прийми ж мене як одного з твоїх наймитів”. Тож він, підійнявшись, пішов до свого батька. Коли він був ще далеко, батько побачив його й змилосердився; побігши, кинувся йому на шию і поцілував його. А син сказав йому: “Батьку, я згрішив перед небом і перед тобою; я вже не гідний зватися сином твоїм”. Та батько сказав своїм слугам: “Негайно принесіть найкращий одяг і зодягніть його, дайте перстень йому на руку і сандалі на ноги; приведіть відгодоване теля та заколіть;будемо їсти й веселитися, бо цей син мій був мертвий — і ожив, пропав — і знайшовся”. І почали веселитися. А його старший син був на полі. Коли, ідучи, наблизився до хати, почув співи й танці. Закликавши одного із слуг, він розпитував, що б це воно було. Той сказав йому: “Твій брат повернувся, і твій батько заколов відгодоване теля, бо здоровим його прийняв назад”. Тож він розгнівався і не хотів увійти. А його батько вийшов і вмовляв його. Та він у відповідь сказав своєму батькові: “Ось, стільки років я тобі служу, ніколи не переступав твоєї заповіді, а ти мені ніколи не дав і козеняти, щоб я повеселився з моїми друзями. Коли ж цей син твій, який розтратив твоє майно з блудницями, повернувся, ти заколов йому відгодоване теля”. А той відказав йому: “Дитино, ти завжди зі мною, і все моє — твоє. Тут треба таки веселитися і радіти, бо цей брат твій був мертвий — і ожив, пропав — і знайшовся”».

• Якою людиною був молодший син? З одного боку, згідно з тогочасною ментальністю, своїм вимаганням він ніби "убив" батька, адже зажадав спадку ще за  його життя. З іншого - немає жодного слова про те, що він когось скривдив “Зібравши все, молодший син подався до далекого краю і там розтратив своє майно, живучи розгульно”. Можливо, він хотів добра, прагнув, щоб усі раділи разом з ним і були щасливі. Безперечно, він мав власний задум щодо життя, але зрештою розтратив все, що мав. Кожен з нас отримував і продовжує отримувати дари від Бога. Чи запитуєш Його, як ними розпоряджатися? Чи просиш у Бога поради? Адже кожен аспект нашого життя - це дар від Нього! Як виховувати дітей? Чи розвиватися професійно і як саме? Чи краще залишитися вдома з дітьми, доглядати хвору матір, чи все ж піти на роботу і найняти помічника? Як допомогти друзям в подружній кризі: порадою чи молитвою?

• У цій притчі Ісус також показує, як лукавий веде нас до падіння. Який був перший крок? Що зробив молодший син? Він відійшов від Батька! І цього було достатньо, щоб лукавий зруйнував його життя. Спочатку "пологий схил", тобто егоїзм і гординя, бо він вважав, що впорається сам. Потім - криза, яка його зламала і кинула в обійми сатани “Пішов він та й пристав до одного з громадян тієї країни"  і нарешті - повний крах, без жодних шансів на покращення “І бажав він насититися стручками, які  їли свині, але ніхто йому не давав.” Чи впізнаєш у цьому щось зі свого життя? Пам'ятай, що тільки повернення до Отця - якими б не були твої мотиви (для сина це був голод, а не любов) - тобто навернення і сповідь можуть тебе врятувати.

• Можливо, в цей Великий піст твоїм рішенням буде вслухатися в голос Бога і відкрити  Його план для себе? Може, варто не відмовляти собі в солодощах, а… в тиші промовляти щодня десяток Розарію?

Всемогутній Боже, дякую Тобі за дар Святої Сповіді. Дякую за те, що я можу щоразу повертатися до Тебе, і Ти мене приймаєш. Прошу, не дозволь мені віддалитися від Тебе.

На це фарисеї та книжники нарікали, кажучи: «Цей приймає грішників і їсть із ними». Тоді Він розповів їм таку притчу: Один чоловік мав двох синів. Молодший з них сказав батькові: «Батьку, дай мені частку майна, що мені належить». І той поділив між ними своє майно. Невдовзі молодший син, зібравши все, вирушив у далекі краї і там розтратив усе своє майно, ведучи марнотратне життя. Коли ж витратив усе, в тій країні настав сильний голод, і він почав бідувати. Пішов і найнявся до одного з жителів тієї країни, а той послав його пасти свиней. Він бажав наповнити свій шлунок стручками, що їх їли свині, але ніхто не давав йому. Тоді він задумався й сказав: «Скільки наймитів у мого батька мають вдосталь хліба, а я тут помираю з голоду! Встану, піду до батька і скажу йому: батьку, згрішив я проти неба і перед тобою! Я вже не гідний зватися твоїм сином. Прийми мене хоча б як одного зі своїх наймитів». Тож він встав і пішов до свого батька. А коли він ще був далеко, батько побачив його і, сповнившись співчуття, вибіг йому назустріч, обійняв і поцілував його. Син сказав йому: «Батьку, згрішив я проти неба і перед тобою! Я вже не гідний зватися твоїм сином». Та батько звелів своїм слугам: «Принесіть найкращий одяг і вдягніть його! Надягніть йому перстень на руку і сандалі на ноги. Приведіть відгодоване теля і заколіть його! Будемо святкувати й веселитися! Бо цей мій син був мертвий і ожив, загубився і знайшовся». І почали вони веселитися. Тим часом його старший син був у полі. Коли він повертався і наблизився до дому, почув музику й танці. Покликавши одного зі слуг, він запитав, що це означає. Той сказав йому: «Твій брат повернувся, і твій батько наказав заколоти відгодоване теля, бо отримав його живим і здоровим».Розгнівався він і не хотів увійти. Тоді вийшов його батько й став його благати. Але він відповів батькові: «Ось уже стільки років я служу тобі і ніколи не переступав твого наказу, але ти жодного разу не дав мені навіть козеняти, щоб я міг повеселитися з друзями. А коли повернувся цей твій син, який змарнував твій маєток із блудницями, ти звелів заколоти для нього відгодоване теля!» Та батько відповів йому: «Сину, ти завжди зі мною, і все моє – твоє. Але треба було радіти й веселитися, бо твій брат був мертвий – і ожив, загубився – і знайшовся».

Таке слово ми отримуємо на півдорозі Великого посту, коли вже швидко наближаємося до Великого тижня, до Пасхального Тридення, до тієї ночі, коли Христос захоче забрати нас із собою. Коли ми будемо чувати, чекати на воскресіння Христа, щоб ухопитися за край Його плаща, щоб Він переніс нас і дав нам вічне життя. Щоб ми не чекали нашої фізичної смерті, щоб скуштувати це життя, а щоб могли вже зараз жити вічним життям, тобто жити тим життям, яке має Бог, яке Він приготував для нас, щоб ми могли відчувати Його любов. Однак наше життя – у Його руках, щоб ми могли жити у свободі, щоб ми могли бути щасливими.

Це слово звернене до нас, щоб ми зрозуміли, ким ми є. Сьогодні воно ставить перед нами питання: чи маю я свідомість того, що отримав велику благодать, що маю щастя бути тут, брати участь у цій літургії, де Христос дає Себе мені? Тут здійснюється те, що Він сказав: «Усе Моє – твоє». Сьогодні Він скаже: це Моє Тіло, що ламається за тебе, Моя Кров, що проливається за тебе до останньої краплі. Ми куштуємо це. Псалом, який ми співали, каже: "Скуштуйте і побачте, який добрий Господь". Ми куштуємо це життя, яке Бог нам дарує. Ми користуємося цим, ми в домі Отця, приходимо сюди як Його діти, як сини і дочки. Ми усвідомлюємо, що маємо щастя, що це благодать, що життя приходить до нас. І коли потім ми будемо молитися молитвою "Отче наш", ми зможемо говорити: "Отче, Отче".

Ми зможемо називати Його Отцем, бо це життя буде приходити до нас. Чому я тут? Чи тому, що коли не приходжу, почуваюся неспокійно, а неділя здається неповною? Чи тому, що маю докори сумління? Чи, може, боюся, що Бог покарає мене нещастям, забере щось у мене, накладе якийсь хрест, хворобу? Великий піст – це добра нагода поставити собі це питання. Бо Христос каже: "Я прийшов, відкрив їм ім’я Твоє, Отче, бо це є ім’я – Отець". І цей Великий піст – це час, коли Бог хоче нам відкрити Своє ім'я, щоб ми не були чужими, щоб ми стали Його домочадцями. Коли ми приходимо до сповіді, щоб віддати свої гріхи, чому ми це робимо? Це питання сенсу всього – нашого перебування на літургії, користування таїнствами, хрещення наших дітей. Це важливе питання, яке потребує відповіді.

Просимо про миропомазання. Чому ми це робимо? Дехто каже: "Ну, щоб потім не було проблем із церковним шлюбом". Але сьогодні Отець говорить як з молодшим сином, так і зі старшим. Це дивовижно. Це перше послання сьогоднішнього Євангелія: воно звертається до мене. Бо якщо я сьогодні не дозволю собі поставити запитання: чому я тут, чи знаю, що все, що належить Отцю, є і моїм, що це мій дім – якщо я не дозволю цьому слову показати мені мій стан, тоді буде важко зустріти Бога. Адже Бог не приходить до наших уявлень про Нього, а приходить до нашого справжнього життя. І якщо ми живемо лише в наших уявленнях, ми можемо не помітити, коли Він приходить. Є ще другий важливий аспект, який стосується першого читання з Книги Ісуса Навина. Воно починається так: Ізраїль вийшов з Єгипту, перейшов Червоне море, Бог уклав з ними завіт, вів 40 років пустелею і врешті привів їх до обіцяної землі.

Коли вони вже увійшли до цієї землі, Ісус Навин сказав їм від імені Бога: "Сьогодні я зняв з вас ганьбу Єгипту". Чому "сьогодні"? Чому не 40 років тому, коли вони вийшли з Єгипту? Отці Церкви казали: "Легше вивести людину з Єгипту, ніж вивести Єгипет із людини". Треба було 40 років. Лише в землі обіцяній вони змогли зняти цю ганьбу, бо лише там вони почали їсти плоди цієї землі, працювати на ній. Вони більше не харчувалися манною з неба, а почали жити з плодів своєї праці. Це дуже важливе слово, що звертається до нас із запитанням: що означає бути в землі обіцяній? Що означає мати життя вічне? Це означає приносити плоди вічного життя.

І це запитання допомагає нам усвідомити, хто ми є. Чи я є домочадцем Бога, як ці два сини? Чи можу я сказати: "Все, що має Отець – моє"? Чи я ще у претензіях до Бога: "Дай мені, дай мені!", як Ізраїль у пустелі, який нарікав: "Немає манни, немає води"? Чи я вже у землі обіцяній, смакую вічне життя і живу тим, що маю від Отця – тілом і кров’ю Христа, Його Словом, таїнствами? Чи перестаю нарікати, що хтось мене не любить, не шанує, не слухає, і починаю сам любити? Чи перестаю чекати, що мене хтось підтримає, і сам починаю підтримувати? Чи починаю жити за словами Христа: "Робіть це на спомин про Мене"? Ми споживаємо Тіло і Кров Христа, пролите за нас. Але цього замало. Ми повинні жити цією динамікою вічного життя, тим, як Бог ставиться до нас, і передавати це іншим.

Це слово сьогодні також нагадує нам про обов’язок діалогу з нашими дітьми, про передавання їм віри. Тут ми бачимо Отця, якого Ісус зображає в притчі. Отець, Який ніколи не втрачає надії, ніколи не відкидає, завжди чекає, завжди говорить з нами. Незалежно від того, чи ми відкрито бунтуємо, чи мовчки живемо в претензіях – Бог не втрачає надії. Він навіть дозволяє нам відійти. Дехто каже, що відхід – це найшвидший шлях повернення. Бо коли людина скуштує наслідків свого бунту, коли зрозуміє, що її життя розпадається, вона може повернутися до Бога по-новому. Але Він також не залишає тих, хто живе в Його домі, як чужинці. Тих, хто ніколи не насмілювався відкрито виступити проти Нього, але постійно живе в претензіях: "Чому Ти зробив мені це? Я завжди ходив до церкви, чому ця хвороба? Чому помер мій чоловік? За що це все?".

Бог не залишає нікого. Він завжди чекає. І сьогодні Він запрошує нас увійти до Його дому по-справжньому, з довірою, як Його сини та дочки. Звичайно, ми цього не говоримо вголос, адже добре виховані, але виражаємо це по-різному. І це приклад того, як розмовляти зі своїми дітьми. Мойсей, коли мав свою програмну промову перед виходом з Єгипту, казав, що потрібно робити, коли народ увійде в Обіцяну Землю. Коли ви ввійдете в Обіцяну Землю, ви повинні говорити про це своїм дітям. Тобто можна говорити зі своїми дітьми лише тоді, коли ти сам увійшов до Обіцяної Землі. Це подібно до найважливішої заповіді, яка говорить: «Люби Господа Бога свого всім своїм серцем, всією своєю душею, всією своєю силою». А далі додається: «Будеш говорити про це своїм дітям». І пояснення тут просте.

Ти зможеш говорити своїм дітям лише про те, що сам полюбив. Якщо під час цієї Літургії, під час Пасхи ми хочемо передати віру своїм дітям, то можемо передати лише те, що самі полюбили. Ми можемо передати лише те життя, яке самі отримали. Якщо ми досі, як ці двоє синів, не є в домі Отця, то що ми можемо передати своїм дітям? Традицію. А традиції змінюються. Сьогодні вони одні, завтра – інші. Часи змінюються, кажемо ми.

Але передати можемо лише те, що полюбили. Те, чого скуштували. Те, що бачили наші очі, що торкалися наші руки. І тоді це дасть нам таке терпіння, яке має Отець. Терпіння до кожної дитини – чи то старший син, чи молодший.

З Євангелії від Луки 

І поділив він між ними маєток. Незабаром молодший син, зібравши все, вирушив у далекі краї і там розтратив своє майно, живучи марнотратно. А коли все витратив, настав сильний голод у тій країні, і він сам почав терпіти нужду. Пішов він і пристав до одного з громадян тієї країни, а той послав його на свої поля пасти свиней. І він прагнув наситити свій шлунок стручками, якими харчувалися свині, але ніхто йому їх не давав. Тоді він задумався і сказав: «Скільки наймитів у мого батька мають хліба вдосталь, а я тут помираю з голоду! Встану, піду до батька мого і скажу йому: “Отче, я згрішив перед небом і перед тобою. Вже не достойний зватися твоїм сином. Візьми мене хоча б у наймити”». Встав і пішов до свого батька. А коли був ще далеко, побачив його батько і, сповнений жалю, вибіг йому назустріч, обняв і поцілував його. А син сказав йому: «Отче, я згрішив перед небом і перед тобою, вже не достойний зватися твоїм сином». Але батько сказав своїм слугам: «Принесіть швидше найкращий одяг і зодягніть його. Дайте йому перстень на руку і сандалі на ноги. Приведіть відгодоване теля і заколіть його. Будемо їсти і веселитися, бо цей син мій був мертвий — і ожив, пропав — і знайшовся». І почали веселитися.

Це частина повного Євангелія, що включає історію тільки молодшого сина. Але, можливо, сьогодні залишимося саме з ним, хоча образ старшого сина може бути нам ближчим. Адже ми — ті, хто перебуває в домі Отця, ті, хто нібито поруч, але, можливо, живе з певними претензіями до Отця, тобто до Бога. Ми поруч не тому, що не хочемо піти, а тому, що не маємо сміливості. Але водночас ми живемо у внутрішньому розчаруванні, у претензіях, у підрахунку того, що ми зробили для Бога. Насправді ця притча — це історія про двох загублених синів і одного милосердного батька. Один син загубився далеко від дому, а інший — у самому домі. Погляньмо на молодшого сина і на спосіб, у який він покидає батька. Те, що він вимагає свою частину спадщини, — це одне. Але насправді він каже батькові: «Для мене ти мертвий. Ти для мене не існуєш. Дай мені те, що належить мені». Хоча йому насправді нічого не належало — усе було батькове. І ось він іде.

Ця спадщина, яку він отримав від батька, стала першим етапом його падіння, адже він просто її змарнував. Чи справді він витратив її на розпусне життя? Ймовірно, так. Адже старший брат має до нього претензії саме за це — що він промарнував усе з блудницями. Можливо, так і було, можливо, ні. Але в будь-якому разі майно пішло на світські радощі. Після цього настає голод. У нього більше немає грошей, щоб купити їжу. І тоді приходить нужда. Тепер він намагається якось врятувати своє життя, готовий робити що завгодно. Він уже в гріху, але запитує себе: що ще можу зробити? Що ще можу розтоптати, аби тільки не бути голодним, аби тільки вижити?

Цей зовнішній голод, а також, напевно, внутрішній, приводить його до того, що він погоджується пасти свиней. Для нас це може не здаватися таким принизливим, але для юдеїв це було дном. Адже свиня вважалася нечистою твариною, з нею не можна було навіть контактувати. А він не просто контактує, а пасе їх. Остання сходинка приниження — це бажання їсти з того самого корита, з якого їдять свині. Але тут є щось дивовижне: йому навіть цього не дають. Він не може просто взяти їжу. Голод є, але він не може його втамувати. Хтось на цьому наживається, хтось пасе свиней, але навіть голоду він позбутися не може. Це духовний процес, через який проходить людина.

Це образ молодшого сина, але водночас і наш образ. Ми також отримали від Бога величезний дар — благодать, яку часто марнуємо. Спочатку ми не помічаємо цього, живемо, користуючись тим, що маємо. Але потім усе це вислизає з наших рук. І тоді приходить голод. Людина створена для того, щоб бути з'єднаною з Богом, як дитина, яка отримує живлення через пуповину. Коли цей зв’язок порушується, з’являється голод. І тоді людина готова на все, аби його втамувати. Вона починає шукати, чим би наповнити себе.

Отже, остаточний гріх полягає в тому, що людина починає живитися будь-чим, чимось, що дасть хоча б сурогат насичення цього голоду. Це може бути інша людина, їжа, залежності, пристрасті, слава, визнання, влада. Навіть якщо у людини є майно, вона може залишатися голодною. Фізично вона має достаток, а внутрішньо вмирає від голоду. Вона прагне насититися, як цей молодший син, і не має звідки взяти. Навіть якщо їсть – можливо, мав доступ до тих стручків, але бачив, що вони йому нічого не дають. Бідні харчувалися цими стручками.

Це дерево, що росте на Сході, має великі стручки, подібні до ріжкового дерева, але набагато більші. Вони поживні, ними можна насититися. Але вказано, що йому їх не давали. Можливо, він міг сам узяти їх із корита, але саме те, що йому їх не давали, що ніхто йому не подавав їжі, було для нього принизливим і руйнівним. Це була повна деградація, досягнення самого дна. Але саме цей момент дозволяє йому замислитися: "Встану і піду". Є Отець. Лише ця ситуація голоду, руйнування, приниження, порожнечі кличе його до Бога. І це факт.

Ми знаємо багато людей, які, торкнувшись дна, саме в той момент пережили "кайрос" – час спасіння, момент звернення до Бога. Якби вони цього не пережили, вони б не простягнули до Нього руки. Поки вони мали хоч щось у руках, вони відверталися від Бога, навіть зневажали Його, відчували ненависть. Тільки це приниження, ця точка падіння відкрила їм небеса, і вони почали кликати: "Якщо Ти є – об’явися". І Бог їм об’явився. Це момент благодаті. Не обов’язково падати на саме дно, але коли ми переживаємо брак, самотність, це може нас відкрити на Того, хто може дати людину, яка допоможе. А зрештою – на Того, хто є останньою допомогою – на Бога. Це повернення – протилежність падінню. Спочатку син розтратив майно, а потім знову його отримав.

Отець дає йому одяг, перстень, сандалі. Це не просто найкращий одяг – це перший одяг, той, який ми отримали у святому житті. Одяг благодаті, який через гріх був заплямований. Ми втратили його і вибрали щось інше, подібне до одягу, або ж – наготу. Як Адам і Єва, які усвідомили, що вони голі, що втратили одяг благодаті. Цей перший одяг – це той, який отримуємо у святому житті. Це маєток, який завжди залишається у руках Отця, і Він хоче знову нам його дати. Перстень – це знак приналежності до Отця. Це родинний перстень, яким можна завіряти документи. Він показує, що людина знову належить до сім’ї Отця. Як обручка є знаком подружньої вірності, так і цей перстень показує, що син повернувся.

Сандалі – це символ свободи. У стародавньому світі раби ходили босоніж. Христос посилав учнів босими, підкреслюючи їхню убогість. Але тут важливо показати, що син більше не раб, а вільна людина, він знову належить Отцеві. Отже, він повертається до свого початкового стану – до первісної святості. І Отець забиває відгодованого бичка. Можливо, саме на нього мав надію старший брат. Він, можливо, думав, що цей бичок призначений для його власного свята, можливо, на весілля. Тепер же Отець віддає його для святкування повернення молодшого сина. Це дар життя, який дає Отець.

Вих 34,6-7:

І пройшов Господь перед ним, промовляючи: «Господь, Господь! Бог милосердний і ласкавий, нескорий на гнів, многомилостивий, і вірний, що зберігає ласку для тисяч, прощає беззаконня, злочини й гріхи, що не залишає нічого без кари, що карає провину батьківську на дітях і внуках до третього й четвертого покоління.»

Вих 33,19:

І (Господь) відповів: «Я появлю перед тобою всю мою доброту і виголошу перед тобою ім'я Господа; і милуватиму, кого милуватиму, і милосердуватимусь, над ким буду милосердуватись.»

Йоіл 2,13:

Роздеріть серце ваше, а не одежу вашу, і поверніться до Господа» Бога вашого, бо він благий і милосердний, довготерпеливий і многомилостивий, - і уболіває над нещастям.

Пс 86,15-16:

Але ти, Господи, Бог милосердний і милостивий, повільний до гніву і повний ласки та правди. О повернись до мене й змилуйся надо мною, дай слузі твоєму твою силу, й спаси сина служниці твоєї.

Пс 103,8-14:

Милосердний Господь і добрий, повільний до гніву і вельми милостивий. Не буде вічно він змагатись й не буде гніватись повіки. Не за гріхами нашими учинив він із нами, і не за провинами нашими відплатив він нам. Бо як високо небо над землею, така велика його милість над тими, що його бояться. Як далеко схід від заходу, так віддалив він від нас злочинства наші. Як батько милосердиться над синами, так милосердиться Господь над тими, що його бояться. Він знає, з чого ми зліплені, він пам'ятає, що ми - порох.

Пс 145,8-9:

Господь ласкавий і милосердний, повільний до гніву й милістю великий. Добрий Господь до всіх, і його милосердя перед усіма його ділами.

Ос 11,8-9:

І як мені тебе лишити, Ефраїме? Як мені видати тебе на поталу, Ізраїлю? Як мені зробити з тобою те, що в Адмі? Вчинити з тобою те, що з Цевоїмом? Серце моє в мені обернулось, зворушився ввесь жаль мій. Не виконаю палаючого гніву мого, не буду нищити більш Ефраїма, бо я - Бог, не людина; Святий посеред тебе; я не вломлюся в місто.

Втор 32,36:

Бо Господь судитиме народ свій і змилується над своїми рабами, як побачить, що зникла сила, що нема вже більш ні раба, ні володаря.

Іс 54,8:

У палкім гніві я на хвильку сховав був обличчя моє від тебе, але в моїй любові вічній мені тебе жалко, - каже Господь, твій Викупитель.

Єр 31,20:

Чи не дорогий же в мене син Ефраїм? Чи не люба ж він дитина в мене, що кожного разу, як погрожу йому, всетаки згадую про нього? Тому зворушується супроти нього моє серце, і я зглянусь на нього, - слово Господнє.

Прип 3,12:

Кого Бог любить, того й картає, | як батько улюбленого сина.

Одкр 3,19:

Я, кого люблю, тих доганюю і караю. Тож будь ревний і покайся.

Втор 8,5:

Тож признайся в своєму серці, що як чоловік виховує свого сина, так Господь, Бог твій, виховує тебе.

1Кор 11,32:

Коли ж Господь нас судить, він нас тим поправляє, щоб не були ми засуджені зо світом.

Євр 12,4-12:

Ви ще не протиставились до крови в боротьбі проти гріха. І ви забули попередження, що вам, як синам, говорить: «Мій сину, не легковаж Господнім каранням і не падай духом, коли він тебе картає, бо кого Господь любить, того карає, і б'є кожного сина, якого приймає.» На вашу науку ви терпите. Бог поводиться з вами, як із синами. Хіба є такий син, що його батько не карає? Коли ж вас виховано без картання, - якого всі зазнають, - то ви незаконновроджені, а не сини. А втім, коли ми мали батьків тілесних як виховників і їх поважали, то чи ж не багато більш ми маємо коритися Отцеві духів, і будем жити? Ті бо на короткий час, як знали, нас карали; він же - нам на користь, щоб нас зробити учасниками святости своєї. Усяка кара на хвилину здається не чимсь веселим, а сумним, та згодом тим, що на собі її зазнали, вона приносить мирний плід праведности. Ось чому випростайте ваші охлялі руки та зомлілі коліна

2Кор 7,8-11:

Хоч я і засмутив вас листом, не жалкую того; коли й жалкував, - бачу, що той лист, хоч і на час, був засмутив вас - тепер же радію, не тому, що ви були засмутилися, а тому, що смуток ваш привів вас до каяття. Ви бо засмучені були задля Бога, так що ви від нас не зазнали шкоди. Бо смуток задля Бога чинить спасенне каяття, якого жалувати не треба; а смуток цього світу - смерть спричинює. Ось бо той смуток задля Бога - яку то він спричинив у вас старанність, яке ж виправдання, яке обурення, а який страх, яке палке бажання, яку горливість, яку відплату! Ви в усьому показали свою невинність у цій справі.

Йн 16,20:

Істинно, істинно говорю вам: Голоситимете, ридатимете, світ же радітиме. Журитиметесь, але журба ваша у радощі обернеться.

1Пт 1,6-7:

Ви тим радійте, навіть якщо тепер треба трохи посумувати в різних досвідах, щоб ваша випробувана віра, куди цінніша від тлінного золота, яке вогнем очищають, була на похвалу, на славу й на честь - під час об'явлення Ісуса Христа

Як 1,2-4:

Уважайте за найвищу радість, мої брати, коли підлягаєте різноманітним спокусам. Ви знаєте, що іспит вашої віри виробляє витривалість, за витривалістю ж нехай слідом іде чин досконалий, щоб ви були досконалі та бездоганні й щоб нічого вам не бракувало.

Мт 9,10-13:

Коли Ісус був при столі в його домі, прийшло багато митарів і грішників, то й посідали з ним і з його учнями. Побачивши це, фарисеї почали говорити його учням: “Чого це ваш учитель їсть з митарями та грішниками?” Почувши те, озвався: “Здорові не потребують лікаря, лише хворі. Ідіть, отже, і навчіться, що значить: Я милосердя хочу, а не жертви. Бо я прийшов кликати не праведних, а грішних.”

1Тим 1,15:

Вірне це слово й повного довір'я гідне, що Христос Ісус прийшов у світ, щоб спасти грішних, з яких я - перший.

Лк 19,1-10:

Увійшовши в Єрихон, Ісус проходив через (місто). А був там чоловік, Закхей на ім'я; він був головою над митарями й був багатий. Він бажав бачити Ісуса, хто він такий, але не міг із-за народу, бо був малого зросту. Побіг він наперед, виліз на сикомор, щоб подивитися на нього, бо Ісус мав проходити тудою. Прийшовши на те місце, Ісус глянув угору і сказав до нього: “Закхею, притьмом злізай, бо я сьогодні маю бути в твоїм домі.” І зліз той швидко і прийняв його радо. Всі, бачивши те, заходилися нарікати та й казали: “До чоловіка грішника зайшов у гостину.” А Закхей устав і до Господа промовив: “Господи, ось половину майна свого даю вбогим, а коли чимсь когось і покривдив, поверну вчетверо.” Ісус сказав до нього: “Сьогодні на цей дім зійшло спасіння, бо й він син Авраама. Син бо Чоловічий прийшов шукати і спасти те, що загинуло.”

Мт 21,28-32:

Як вам здається? Один чоловік мав двох синів. Звернувшись до першого, він мовив: Піди, дитино, нині працювати у винограднику. Той озвався: Піду, Господи, – і не пішов. Звернувшися до другого, сказав так само. А цей відповів: Не хочу. Але, потім розкаявшись, пішов. Котрий з двох учинив волю батька?” – “Останній”, відповіли ті. Тоді Ісус їм: “Істинно кажу вам, що митарі й блудниці вас випереджують у Царстві Божім. Прийшов бо був до вас Йоан дорогою правди, та ви не повірили йому; митарі і блудниці повірили йому, а ви, бачивши це, навіть потім не розкаялися, щоб повірити йому.

Лк 7,37-50:

Аж тут жінка, що була грішниця у місті, довідавшись, що він був за столом у хаті фарисея, принесла алябастрову, повну пахощів, плящинку і ставши, вся у сльозах, коло ніг Ісуса ззаду, почала обмивати слізьми йому ноги, потім волоссям своєї голови обтирати, та й цілувати ноги й мастити пахощами. Побачивши те фарисей, що покликав його, міркував собі, кажучи: Якби це був пророк, він знав би, хто й яка це жінка, що доторкається його: це ж грішниця! Тоді Ісус заговорив до нього: “Симоне, маю тобі щось сказати.” Той відповів: “Кажи, Учителю”. “Два довжники були в одного позикодавця; один був винен п'ятсот динаріїв, а другий п'ятдесят. А що вони не мали звідки віддати, обидвом він простив. Котрий, отже, з них більше буде його любити?” Озвався Симон і каже: “Гадаю, той, якому подарував більше.” Ісус сказав до нього: “Ти судив добре.” І, обернувшися до жінки, промовив до Симона: “Ти бачиш оцю жінку? Прибув я у твій дім, і ти не дав води мені на ноги. Вона ж слізьми обмила мені ноги й витерла своїм волоссям. Поцілунку ти мені не дав; вона ж, відколи я ввійшов, не перестала цілувати мені ноги. Оливою не намастив ти голови моєї; вона ж миром пахучим намастила мені ноги. Тому кажу тобі, прощаються її гріхи численні, бо багато полюбила. Кому ж мало прощається, той мало любить.” Потім сказав до жінки: “Прощаються тобі гріхи.” І почали ті, що з ним за столом сиділи, говорити між собою: “Хто це такий, що й гріхи відпускає? До жінки ж він промовив: “Віра твоя спасла тебе; іди в мирі.”

Лк 18,9-14:

Для деяких, що були певні про себе, мовляв, вони справедливі й ні за що мали інших, він сказав цю притчу: “Два чоловіки зайшли в храм помолитись: один був фарисей, а другий - митар. Фарисей, ставши, молився так у собі: Боже, дякую тобі, що я не такий, як інші люди - грабіжники, неправедні, перелюбці, або як оцей митар. Пощу двічі на тиждень, з усіх моїх прибутків даю десятину. А митар, ставши здалека, не смів і очей звести до неба, тільки бив себе в груди, кажучи: Боже, змилуйся надо мною грішним! Кажу вам: Цей повернувся виправданий до свого дому, а не той; бо кожний, хто виноситься, буде принижений, а хто принижується, - вивищений.”

Рим 4,11п:

І він прийняв ознаку обрізання, - печать оправдання, через віру, яку мав, бувши необрізаним, щоб бути батьком усіх тих, які вірять, не будучи обрізаними, щоб оправдання було їм теж пораховане;

Гал 3,7п:

- тож зрозумійте, що тільки віруючі - правдиві сини Авраама.

Рим 1,17:

справедливість бо Божа об'являється в ній з віри у віру, як написано: «Праведник з віри буде жити.»

Рим 3,27:

Де ж тоді хвальба? Вона виключена. - Яким законом? Діл? Ні, але законом віри.

Йн 8,56:

Авраам, ваш батько, сповнений був радощів звидіти день мій - і звидів, і втішився.»

Діян 2,39:

Для вас бо ця обітниця і для дітей ваших та й для всіх тих, що далеко, скільки б їх покликав Господь, наш Бог.»

Рим 9,4-8:

вони - ізраїльтяни, їм належить усиновлення і слава, і завіти, і законодавство, і богослужба, й обітниці; їхні отці, з них і Христос тілом, який над усім - Бог, благословенний повіки. Амінь. Воно не так, щоб слово Боже не здійснилося: бо не всі ті, що від Ізраїля - ізраїльтяни; і не тому, що нащадки Авраама - всі діти, але: «Від Ісаака назоветься твоє потомство», тобто, не тілесні діти - то діти Божі, але діти обітниці вважаються за нащадків.

Рим 15,8-9:

Кажу бо, що Христос став слугою обрізання ради Божої правди, щоб здійснити обітниці, які було дано отцям; а погани щоб прославили Бога за його милосердя, як написано: «Тож прославлятиму тебе серед народів, співатиму імені твоєму!»

Гал 3,14-19:

щоб благословення Авраама перейшло в Ісусі Христі на поган і щоб ми вірою прийняли обіцяного Духа. Брати, я говорю по-людському: Навіть людського заповіту, укладеного, як годиться, ніхто не може скасувати чи до нього щось додати. Обітниці ж були дані Авраамові та його потомкові. Не сказано: “Потомкам”, немов би про багатьох, лише про одного: “І твоєму потомкові”, яким є Христос! Кажу бо це: Завіту, уже затвердженого Богом, закон, що надійшов по чотириста тридцятьох роках, не може скасувати й таким чином зробити недіючою обітницю. Бо коли б спадщина була від закону, вона б не була вже від обітниці; Авраамові ж Бог дарував свою ласку через обітницю. А що ж тоді закон? Його додано із-за переступів, доки не прийде потомство, якому була дана обітниця, проголошена ангелами через посередника.

Еф 1,13-14:

У ньому й ви, - почувши слово правди, благо-вість вашого спасіння, в яке ви повірили, - були запечатані обіцяним Святим Духом, що є завдатком нашої спадщини для повного визволення викуплених, на хвалу його величі.

Еф 2,12:

що ви того часу були без Христа, відлучені від прав ізраїльського громадянства й чужі заповітам обітниці, без надії і без Бога в цьому світі.

Кол 1,21-22.27:

І вас самих, що колись були Богові чужі й вороги йому думкою та лихими вчинками, - тепер він примирив на смертнім його тілі, щоб вас зробити святими, без плями та бездоганними перед собою. їм Бог зізволив об'явити, яке то величне багатство цієї тайни між поганами, що є - Христос між вами, надія слави.

Еф 2,1-10:

І ви були мертві вашими провинами й гріхами, в яких ви колись звичаєм цього світу жили, згідно з владою князя повітря, духа, що діє тепер у синах бунту. Між тими і ми всі колись жили в наших похотях тілесних, виконуючи примхи тіла і природних нахилів, і були ми з природи дітьми гніву, як і інші. Та Бог, багатий милосердям, з-за великої своєї любови, якою полюбив нас, мертвих нашими гріхами, оживив нас разом із Христом - благодаттю ви спасені! - І разом з ним воскресив нас, і разом посадовив на небі у Христі Ісусі; щоб у наступних віках він міг показати надзвичайне багатство своєї благодаті у своїй доброті до нас у Христі Ісусі. Бо ви спасені благодаттю через віру. І це не від нас: воно дар Божий. Воно не від діл, щоб ніхто не міг хвалитися. Бо ми його створіння, створені у Христі Ісусі для добрих діл, які Бог уже наперед був приготував, щоб ми їх чинили.

Іс 55,7:

Нехай безбожник покине свою путь, а беззаконник - свої думки! Нехай навернеться до Господа, і він його пожалує, до Бога нашого, бо він на прощення пребагатий.

Зах 1,3:

тому скажи їм: Так говорить Господь сил: Поверніться до мене, -слово Господа сил, - і я повернусь до вас, говорить Господь сил.

Мал 3,7:

З часу батьків ваших ви від моїх заповідей відступили і їх не пильнували. Поверніться ж до мене, і я до вас повернуся, - говорить Господь сил. А ви питаєте: Як нам повернутись?

Єр 3,12-15:

Іди й промов оці слова вголос на північ і скажи: Повернися, зраднице, Ізраїлева дочко, - слово Господнє; не покажу тобі мого обличчя у гніві, я бо милосердний, -слово Господнє, - не гніватимусь повіки! Визнай лише свою провину, бо ти була невірна Господові, Богові твоєму: розтринькала єси любов твою з чужинцями під кожним деревом ряснолистим і мого голосу не слухала, - слово Господнє. Поверніться, о відступницькі діти, - слово Господнє, - бо я ваш Владика. Я візьму з вас по одному з міста, по двоє з родини та й приведу вас на Сіон. Я дам вам пастирів до душі мені, що пастимуть вас мудро та розумно.

Іс 49,14-16:

А Сіон сказав: «Господь мене покинув, забув мене Владика мій!» Невже ж забуде молодиця своє немовля? Не матиме жалю до сина свого лона? Та хоча б вона й забула, я тебе не забуду. Глянь! Я записав тебе в себе на долонях, мури твої завжди передо мною.

Іс 40,27-31:

Як же це ти, Якове, говориш як, Ізраїлю, кажеш: «Доля моя від Господа закрита, право моє забув мій Бог?» Чи ти ж не знаєш, чи ти не чував? Господь - Бог вічний, творець кінців землі: він не втомлюється, не знемагається, розум його недослідимий. Він дає змореному силу, він знеможеному додає міць. Навіть і молодь утомлюється, знемагає, і юнаки-вояки підупадають, - ті ж, що на Господа вповають, відновлюють сили, немов орел, здіймають крила, біжать, не знають утоми, ідуть уперед, не знемагають.

Єз 37,11-14:

Тоді він сказав до мене: «Сину чоловічий! Оті кості - це все дім Ізраїля. Вони кажуть: Кості наші висхли, надія наша пропала, прийшов кінець нам! Тому пророкуй і скажи їм: Так говорить Господь Бог: Ось я відчиню гроби ваші, і виведу вас, мій народе, з гробів ваших, і приведу вас назад в Ізраїльську землю. І зрозумієте, що я - Господь, як відчиню ваші гроби та й виведу вас, мій народе, з гробів ваших, і дам вам дух мій, і ви знову оживете, і я розміщу вас на землі вашій, і зрозумієте, що я - Господь; я сказав і зроблю це» - слово Господнє.

Іс 44,21-22:

Згадай про це, Якове, Ізраїлю, бо ти слуга мій! Я тебе сотворив, ти - слуга мій. Ізраїлю, я тебе не забуду. Я розігнав, немов туман, твої переступи, твої гріхи - неначе хмару. Повернись до мене, бо я викупив тебе!»

Іс 60,10:

Сини чужинців відбудують твої мури, царі їхні будуть тобі служити, бо хоч у гніві моїм я тебе ударив, але в моїй ласці я зглянувся на тебе.

Іс 44,1-8:

А тепер слухай, Якове, мій слуго, Ізраїлю, якого я вибрав! Так говорить Господь, який тебе створив, тобі образ дав уже з материнського лона, який тобі допомагає: Не бійся, Якове, слуго мій, Єшуруне, якого я вибрав! Бо я виллю воду на спраглу землю, потоки вод на сушу. Я виллю мій дух на твоїх потомків, моє благословення на твоїх нащадків. Вони ростимуть, наче трава над водою, наче верби над річками. Один скаже: «Я - Господній», інший назве себе ім'ям Якова, а ще інший напише на своїй руці «Господь», і візьме собі прізвище «Ізраїль». Так говорить Господь, цар Ізраїля, його Відкупитель, Господь сил: «Я - перший, я й останній: крім мене, нема Бога! Хто мені рівня? Хай виступить, говорить, хай розповість, мені докаже! Хто передсказав від віку те, що мало статись? Нехай бо нам проречуть майбутнє! Не бійтесь, не полохайтесь! Хіба я вам здавна не вістив, не прорікав це? Ви - мої свідки. Чи є ще Бог, крім мене? Ні! Немає іншої Скали, я іншої не знаю!

Іс 46,8:

Згадайте це й зрозумійте, до серця, грішники, прийміть!

Іс 54,8-10:

У палкім гніві я на хвильку сховав був обличчя моє від тебе, але в моїй любові вічній мені тебе жалко, - каже Господь, твій Викупитель. Воно зо мною тепер так, як за днів Ноя: Як я був поклявся, що води вже не затоплять більше землі Ноя, отак клянусь не гніватись на тебе і не сварити тебе більше. Гори зрушаться й горби похитнуться, моя ж любов від тебе не відступить, мій союз миру не похитнеться, - каже Господь, якому тебе жалко.

Пс 30,6:

Бо на хвилину гнів його, ласка ж його - поки життя. Увечорі плач завітає, а вранці радість.

Єр 31,1-6:

«Того часу, - слово Господнє, -я буду Богом усім Ізраїлевим родам, а вони будуть моїм народом.» Так говорить Господь: «Народ, що зберігся від меча, знайшов ласку у пустині. Ізраїль іде до спочинку свого. Господь йому здалека з'явився: Я полюбив тебе відвічною любов'ю, тим і зберіг для тебе мою ласку. Я знову тебе відбудую, і будеш відновлена, ізраїльська дівице. Знову хизуватимешся бубнами своїми й виступатимеш у веселім хороводі, знову виноградників насадиш по горбах самарійських. Ті, що їх понасаджують, самі й збирати будуть. Настане час, коли вартові будуть гукати по горах ефраїмських: Устаньте, та ходімо на Сіон до Господа, Бога нашого!»

Ос 11,1-9:

Коли Ізраїль був дитятком, я полюбив його, і з Єгипту покликав я мого сина. Що більше я їх кликав, то більш вони відходили від мене. Вони ваалам жертви приносили, кадили перед різьбленими бовванами. Я самий, я вчив Ефраїма ходити, брав їх за руки, але вони не розуміли, що то я доглядав їх. Я притягав їх людяними мотузками, - поворозами любови. Я був для них, неначе тії, які здіймають ярмо в них із шиї. Я нахилявсь над ними й давав їм їсти. Вони не повернуться в Єгипетську країну, але Ашшур царем їхнім буде - за те, що не хотіли повернутися до мене. Меч буде лютувати по містах їхніх, він знищить їхні засуви й пожере їх за власні їхні задуми. Люд мій повис; не знає, чи повернутись до мене; і хоч його кличуть угору, ані один не хоче підвестися. І як мені тебе лишити, Ефраїме? Як мені видати тебе на поталу, Ізраїлю? Як мені зробити з тобою те, що в Адмі? Вчинити з тобою те, що з Цевоїмом? Серце моє в мені обернулось, зворушився ввесь жаль мій. Не виконаю палаючого гніву мого, не буду нищити більш Ефраїма, бо я - Бог, не людина; Святий посеред тебе; я не вломлюся в місто.

Ос 2,25:

Я його засію для мене у краю, помилую я Непомилувану і скажу Не-Мій-Народові: Ти - народ мій, а він скаже: Ти - Бог мій.»

Іс 62,4-5:

Не зватимуть більше тебе покинутою, не зватимуть твою землю полишеною, а зватимуть тебе: «Моя у ній утіха», а твою землю: «Заміжня», бо Господь тебе уподобав, і земля твоя матиме мужа. І як одружується хлопець з дівчиною, так твій будівничий одружиться з тобою. Як молодий радіє молодою, так Бог твій радітиме тобою.

Ос 2,16-22:

Ось чому я її заманю і заведу її у пустиню, і буду їй до серця промовляти. Я дам їй виноградники ізвідти й Ахор-долину, як надії двері. І вона відповість там так, як за днів своєї молодости та як вона виходила з Єгипетського краю. І станеться: того часу, - слово Господнє, - вона буде звати мене: Мій чоловіче! - вона не буде більше мене звати: Мій Ваале! Я викину із уст у неї імена ваалів, їхні ймення не будуть згадуватись більше. І я вчиню для них умову з диким звірем, з птаством небесним і з тим, що по землі плазує. Лук, меч, війну - я з землі знищу і дам лежати їм безпечно. Я заручу тебе собі навіки, я заручу тебе собі в справедливості й у праві, в ласкавості й у любові. Я заручу тебе собі в вірності, й ти Господа спізнаєш. Того часу я відповім, - слово Господнє, - небу, а воно відповість землі. Земля відповість збіжжю, мустові й олії; вони ж відкажуть Єзреелові. Я його засію для мене у краю, помилую я Непомилувану і скажу Не-Мій-Народові: Ти - народ мій, а він скаже: Ти - Бог мій.»

1Йн 3,1-3:

Дивіться, яку велику любов дарував нам Отець, щоб ми дітьми Божими звалися. Ми і є ними. І тому світ нас не знає, бо він його не спізнав. Любі! Ми тепер - діти Божі, і ще не виявилося, чим будемо. Та знаємо, що коли виявиться, ми будемо до нього подібні, бо ми побачимо його, як є. І кожен, хто має на нього цю надію, себе очищує, так само, як і він чистий.