Середа

Так говорить Господь: «Я вислухав тебе в час сприятливий, у день спасіння Я допоміг тобі. Я зберіг тебе і поставив тебе як завіт для народу, щоб підняти землю, щоб розділити спустошену спадщину, щоб сказати в’язням: “Виходьте!”, а тим, хто в пітьмі: “Покажіться!” Вони пастимуться при дорогах; їхні пасовиська будуть по всіх верховинах. Ні голоду, ні спраги не зазнають; не вдарить на них ні палючий вітер, ані сонце, бо Той, хто жалує їх, буде їх водити, приведе їх на водні джерела. Я зроблю дорогами всі Мої гори, шляхи Мої будуть піднесені. Ось ці приходять здаля, і ось ці з півночі і з заходу, а ті з Сінім-країни». Ликуйте, небеса, радуйся, земле, гукайте славно, ви, гори, бо Господь утішив свій люд і змилосердився над його убогими. А Сіон сказав: «Господь мене покинув, забув мене Владика мій!» Невже може забути мати своє немовля, щоб не мати жалю до сина свого лона? Та хоча б вона й забула, Я тебе не забуду.   Слово Боже.

1.Щедрий Господь і милосердний, *

довготерпеливий і милостивий дуже.

Господь до всіх добрий; *

Його милості – на кожному Його ділі.

2.У своїх словах Господь вірний *

і праведний – в кожному своєму ділі.

Господь підтримує всіх, які падають, *

і усіх повалених підносить.

3.Праведний Господь на всіх своїх дорогах *

і милосердний в кожному своєму ділі.

Господь близький до всіх, які Його кличуть, *

до всіх, які кличуть Його у правді.

Я є воскресіння і життя, – слово Господнє, –

кожний, хто вірить у Мене, – не помре повіки.

Того часу Ісус відпові в юдеям: «Мій Отець працює дотепер, – працюю і Я». Отже, юдеї ще більше намагалися Його вбити, і не тільки за те, що порушував суботу, але й що Бога називав своїм Отцем, роблячи себе рівним Богові. Тож у відповідь Ісус говорив їм: «Воістину, воістину кажу вам: Син не може робити нічого сам від себе, а тільки те, що бачить, що Отець робить; що Він робить, – те саме й Син робить. Адже Отець любить Сина й показує Йому все, що сам робить, і покаже Йому діла ще більші від цих, щоб ви дивувалися. Отож, як Отець воскрешає мертвих і оживляє, так і Син, кого хоче, оживляє. Адже Отець не судить нікого, але весь суд дав Синові, щоб усі  шанували Сина, як шанують Отця. Хто не шанує Сина, той не шанує і Отця, який Його послав. Воістину, воістину кажу вам, що хто слухає Моє слово і вірить у Того, хто послав Мене, має вічне життя і на суд не приходить, але перейшов він від смерті до життя. Воі стину, воістину кажу вам, що надходить година, – і вона є нині, – коли мертві почують голос Сина Божого і ті, які  почують, оживуть. Бо як Отець має життя в собі , так дав і Синові мати в собі  життя. І дав Йому владу суд чинити, бо він є Сином Людським. Не дивуйтеся цьому, бо надходить година, в котру всі, хто в могилах, почують Його голос; і вийдуть ті, які  робили добро, у воскресіння життя, а ті, які  робили зло, – у воскресіння суду. Не можу Я сам від себе робити нічого. Як Я чую, так і суджу, і Мій суд справедливий, бо не шукаю своє ї волі, але волі Того, хто Мене послав».   Слово Господнє.

Так говорить Господь: «Я вислухав тебе в час сприятливий, у день спасіння Я допоміг тобі. Я зберіг тебе і поставив тебе як завіт для народу, щоб підняти землю, щоб розділити спустошену спадщину, щоб сказати в’язням: “Виходьте!”, а тим, хто в пітьмі: “Покажіться!” Вони пастимуться при дорогах; їхні пасовиська будуть по всіх верховинах. Ні голоду, ні спраги не зазнають; не вдарить на них ні палючий вітер, ані сонце, бо Той, хто жалує їх, буде їх водити, приведе їх на водні джерела. Я зроблю дорогами всі Мої гори, шляхи Мої будуть піднесені. Ось ці приходять здаля, і ось ці з півночі і з заходу, а ті з Сінім-країни». Ликуйте, небеса, радуйся, земле, гукайте славно, ви, гори, бо Господь утішив свій люд і змилосердився над його убогими. А Сіон сказав: «Господь мене покинув, забув мене Владика мій!» Невже може забути мати своє немовля, щоб не мати жалю до сина свого лона? Та хоча б вона й забула, Я тебе не забуду.

• "Господь покинув мене, Господь забув мене". Скільки разів ти говорив це Богові? Скільки разів ти чекав на Бога, "як висохла земля, що прагне води", через життєві труднощі, різні недоліки, надокучливість і необхідність боротися за звичайні, повсякденні речі ставали настільки поганими, що вам все набридало?

• Батькам, особливо матерям, важко уявити, що вони можуть забути свою дитину, залишити її десь і не піклуватися про неї. Пророк використовує таке сильне порівняння, щоб показати, що Божа турбота про нас є незбагненною для нашого розуміння. Бо якщо для матері неможливо залишити свою дитину помирати, то для Бога тим більше неможливо залишити вас.

• Як Бог приходить нам на допомогу і відповідає на наш крик? Про кого говорить пророк: "І Я утворив тебе, і постановив тебе, як заповіт для народу, щоб оновити країну, (...) щоб сказати в'язням: Вийдіть на волю!". Це слово сповнилося в особі Ісуса Христа, який вже на початку своєї діяльності, в синагозі Назарету, посилається на ці слова Ісаї: "Дух Господній послав Мене проповідувати в'язням визволення, пригноблених випустити на волю" (Лк 4:18). Божою відповіддю на твій крик є Ісус, Божий Син. Прийди до Нього і розкажи Йому, що тебе турбує.

• Чого ти можеш очікувати, коли прийдеш до Ісуса? Він хоче дати тобі свободу: "Промовити до в'язнів: "Вийдіть на волю"! Він наситить тебе: "Він приведе їх до джерела". У Ньому і з Ним ти відчуєш радість: "Радійте, небеса! Радуйся, земле!" Він дасть тобі все необхідне для життя: "вони підперезаються всіма шляхами".

Ісусе, вчини щоб я захотів прийти до Тебе зі своїми болями і турботами. Не змушуй мене довго чекати на радість, мир і свободу, які Ти принесеш.   

Юдеї переслідували Ісуса за те, що Він зцілив у суботу. А Ісус їм відрік: "Отець мій творить аж по сю пору, тож і я творю."  Тому юдеї ще більше прагнули Його вбити, бо не тільки порушував суботу, а й називав Бога своїм Отцем, роблячи Себе рівним Богові. У відповідь Ісус сказав їм: «Воістину, воістину кажу вам: Син не може робити нічого Сам від Себе, якщо не бачить, як робить Отець. Адже те саме, що робить Отець, так само робить і Син. Бо Отець любить Сина і показує Йому все, що Сам чинить, і ще більші діла покаже Йому, щоб ви дивувалися». Адже як Отець воскрешає мертвих і оживляє, так само і Син оживляє тих, кого хоче. Отець не судить нікого, але весь суд передав Синові, щоб усі вшановували Сина, як шанують Отця. Хто не шанує Сина, той не шанує і Отця, який Його послав. «Воістину, воістину кажу вам: хто слухає Моє слово і вірує в Того, хто Мене послав, має життя вічне і не приходить на суд, а перейшов від смерті до життя». «Воістину, воістину кажу вам: надходить година, і вже є, коли мертві почують голос Сина Божого, і ті, хто почує, оживуть. Бо як Отець має життя в Самому Собі, так і Синові дав мати життя в Собі. І дав Йому владу судити, бо Він – Син Людський». Не дивуйтеся цьому! Настане година, коли всі, хто в гробах, почують Його голос. Ті, що творили добро, воскреснуть для життя, а ті, що чинили зло, – на воскресіння для осуду. Я нічого не можу робити Сам від Себе. Суджу так, як чую, і Мій суд справедливий, бо Я шукаю не власної волі, а волі Того, хто Мене послав.

Сьогодні вже двадцять дев’ятий день нашої подорожі до Пасхи, до тієї ночі, коли Христос захоче вирвати нас із собою — від смерті до життя. Це слово має постійно повертатися до нас, щоб ми не забули, навіщо прямуємо до цієї ночі. Що має там статися? Має статися воскресіння. Сьогодні, у цей двадцять дев’ятий день, коли ми вже можемо бути трохи втомленими, приходить справді добра новина. Що щороку ми йдемо ці сорок днів до цієї ночі, щоб воскреснути, щоб ухопитися за край плаща нашого Господа. Ось чому ми не спимо цієї ночі. Ось чому ми чуваємо всю ніч, щоб не проґавити цієї миті воскресіння.

Але щороку ми проходимо ці сорок днів, щоб врешті-решт пробудилося в нас це розуміння. Або радше — щоб ми нарешті повірили, що кожен день – це Пасха, кожен день – це можливість воскресіння. Воскресіння з наших смертей, які наступають нам на п’яти щодня. З наших проблем, труднощів, слів, що ранять нас, вчинків, бунтів наших дітей, фінансових труднощів, проблем зі здоров’ям, з усього того, що щодня дивиться нам в очі, як смерть. І ось сьогодні звучить це прекрасне слово: Христос каже: «Хто слухає Моє слово і вірує в Того, хто Мене послав, має життя вічне». Саме тому щоранку, коли ми прокидаємося, Церква починає день із молитви псалмами. З того, що ми називаємо утренею або лаудами. І з Псалма 95, який говорить: «Якщо сьогодні почуєш Його голос…» Якщо сьогодні. Кожен день ми починаємо з цієї можливості воскресіння, зі Слова Христового, що приходить до нас. Це та благодать, яка оновлюється щодня. Один із псалмів говорить: «Благодать Божа оновлюється щоранку».

Бог не втомлюється. Бог знає, що ми бідні, що ми слабкі, що ми вступаємо в день, у якому нас знову атакуватиме наш ворог. Він користуватиметься нашими ранами, нашою недовірою до Бога. Він безупинно лякатиме нас, підсовуватиме легкі та швидкі вирішення проблем, спокушатиме нас утечею від смерті, самозахистом. А ми знаємо, що найкращий захист – це напад. Ми в цьому справжні майстри – щоб ніхто не зміг нас поранити, найкраще вдарити першим так, щоб інший п’ять разів подумав, чи варто підходити. І так відбувається щодня. Ось чому кожен день – це Пасха. Щодня той, хто слухає Слово, яке Бог говорить до нього в Христі, має життя і не вмирає. Неймовірно. 

І також сьогодні є цей день, говорить Христос: надходить година, а навіть уже є, коли мертві почують голос Сина Божого, і ті, що почують, житимуть. Сьогодні – цей день. Я не знаю, в якій смерті ти зараз перебуваєш. Я знаю багатьох братів, які страшенно страждають, які перебувають у важкому випробуванні, у страшній смерті. Вони вважають, що знаходяться в глухому куті, що немає можливості воскреснути. Що немає можливості відновити стосунки з дітьми, які загубилися. Що немає шансів на відновлення шлюбу. 

Але сьогодні, у цей 29-й день Великого посту, Христос приходить із цією доброю новиною і говорить, що надходить година, а навіть уже є. Коли ті, хто помер – ті, хто не вірять, що можливе відродження, що неможливе відновлення всього, що є життям – почують голос Сина Божого, і ті, хто почують, житимуть. Тому не кажімо, як сьогодні говорить Ісая, як Сіон: «Господь мене покинув, Господь мене забув». Не забув. Це той рефрен, який часто повторюється, коли приходить темрява, коли приходять труднощі, випробування. «Господь мене забув». Не забув Господь. Бог не забув. Бог установив Христа завітом для нас. Сьогодні ми будемо чути Його голос, коли Він говорить: «Це – чаша Мого Крові, нового і вічного завіту». Це сьогодні це слово, ця добра новина, що приходить у Слові Сина Божого, який сьогодні, дивлячись на наше життя, розмовляє з нами. Він стане тілом і кров’ю. Він скаже: «Бери, їж; бери, пий». Це – новий і вічний завіт. Бо, як говорить святий Павло: «Дарування і покликання Божі незмінні».

Тому сьогодні не кажімо: «Господь мене покинув, Господь мене забув». Не ведімо діалог самі з собою, не ведімо діалог із ворогом. Сьогодні відкриймо наше вухо для голосу, що приходить до нас, для благодаті Божої, що оновлюється щодня, для Слова, що оновлюється. Якщо у вас є сили, якщо ви перебуваєте в різних ситуаціях, запрошую вас до цього. Ми щоранку, як Церква, починаємо день молитвою псалмами, цією утренею, цим: «Якщо сьогодні почуєте Його голос…»

Якщо ти в смерті, визнай це, бо це та година, це та благодать – кайрос. Господь передбачив слово на цей день, на всі ці випробування, на ці голоси: «Господь мене покинув». І це перша думка, що приходить, але є ще друга, яка мене особливо торкається. Бо яким чином сьогодні Христос, як говорить Ісая, «Я сформував Тебе, установив Тебе завітом для народу, щоб відновити землю»? Яким чином сьогодні Христос установлений завітом, щоб відновити нашу країну, щоб відновити нашу державу, щоб відновити наш народ, щоб відновити Європу, відновити цей світ? Яким чином сьогодні цей Божий завіт, новий і вічний, що ми чуємо, ця кров на відпущення гріхів, може бути справжньою допомогою для цього народу, серед якого ми живемо?

Бо Христос сьогодні не має іншого тіла, окрім нашого, нашої спільноти. Ми – Тіло Христове. Бог установив нас завітом для цієї країни, щоб оновити цю країну. Але принцип простий: якщо ми справді маємо бути Христовим об’явленням серед цього народу, Христос є Сином і каже: «Я не чиню нічого, що не бачу у Мого Отця; роблю тільки те, що робить Мій Отець». Тобто ми маємо бути таким завітом, дивлячись на руки Отця.

Один із псалмів говорить: «Як очі слуг звернені на руки їхніх панів, так очі наші – на руки Бога нашого». Це говорить Христос. Христос, молячись псалмами, має відповідь. Ми також можемо мати відповідь, якщо щоранку будемо починати з цього: «Якщо сьогодні почуєте Його голос…» Яким чином Бог, Отець, діє? Христос каже: «Хто бачить Мене, той бачить Отця». Яким чином Христос установлений завітом? Коли Він говорить: «Отче, прости їм, бо не знають, що чинять». Сьогодні цей псалом 145 неймовірний – побудований навколо Божого об’явлення після гріха, біля Синаю, біля цього золотого тельця, коли Бог об’являється Мойсею й каже: «Ягве, Ягве, Бог милосердний і милостивий». І це також псалом, що приходить, щоб дати відповідь, яким чином я покликаний бути завітом для цієї країни, щоб відновити її. Лагідний, милосердний, нескорий до гніву, дуже милостивий, добрий для всіх, підтримує всіх, хто падає, не добиваючи поранених.

Ми найчастіше трактуємо це милосердя, як маленький кинджал, яким добиваємо поранених. «Не покажемо йому милосердя – доб’ємо його ще більше». Але Бог підносить усіх, хто принижений. Неймовірно. І тому є таке слово, що сьогодні приходить до мене в цьому контексті. Якось я розмовляв із однією людиною, яка сказала: «Знаєш, я не маю проблем із Богом, я маю проблему з Його земним персоналом». І це справді так. Коли я дивлюся на себе, скільки в мені цієї лагідності, милосердя, скільки в мені небажання добивати пораненого, коли він приходить поранений, а я кажу: «Сам винен, не треба було так чинити». О, якби сьогодні Господь прийшов зі Своїм словом, утішаючи мене, але також дав мені Свого Святого Духа, коли Він справді прийде, віддаючи Себе в мої руки, кажучи: «Я – цей завіт». І сьогодні Я пролив Свою кров, новий і вічний завіт, щоб дав мені Духа лагідності, милосердя щодо тих, серед кого я живу.

З Євангелія від святого Йоана

Юдеї переслідували Ісуса за те, що Він оздоровив у суботу. Але Ісус відповів їм: «Мій Отець працює аж до цієї хвилини, і Я працюю». Тому юдеї ще більше намагалися Його вбити, бо Він не тільки порушував суботу, а й Бога називав своїм Отцем, роблячи себе рівним Богові. У відповідь на це Ісус промовив до них: «Воістину, воістину кажу вам: Син не може нічого чинити сам від себе, якщо не бачить, що чинить Отець. Адже що Отець чинить, те саме й Син чинить подібно. Бо Отець любить Сина і показує Йому все, що Сам чинить. І ще більші діла покаже Йому, щоб ви дивувалися. Бо як Отець воскрешає мертвих і оживляє, так само і Син оживляє тих, кого хоче. Бо Отець нікого не судить, а весь суд віддав Синові, щоб усі вшановували Сина так, як вшановують Отця. Хто не шанує Сина, той не шанує Отця, який Його послав.

Воістину, воістину кажу вам: хто слухає Моє Слово і вірує в Того, хто послав Мене, той має життя вічне і не підлягає осуду, а перейшов від смерті до життя. Воістину, воістину кажу вам: надходить година, і вона вже є, коли мертві почують голос Сина Божого, і ті, що почують, оживуть. Бо як Отець має життя в Собі Самому, так і Синові дав мати життя в Собі. І дав Йому владу чинити суд, бо Він є Син Людський. Не дивуйтеся цьому. Надходить година, коли всі, хто в гробах, почують Його голос і вийдуть: ті, що чинили добро – на воскресіння життя, а ті, що чинили зло – на воскресіння осуду. Я нічого не можу чинити сам від себе. Суджу так, як чую, і суд Мій справедливий, бо не шукаю власної волі, а волі Того, хто Мене послав».

Ми чуємо подальшу розмову, подальше протистояння між фарисеями та Христом після оздоровлення паралізованого. Те, що мало підтвердити місію Христа, Його божественне синівство – тобто чудеса, – стало причиною для звинувачення і, зрештою, Його смерті. Вони хочуть забрати Його життя, але Христос ясно говорить: «Ніхто не може забрати у Мене життя». Я Той, Хто воскресне. І зараз Я прийшов також для того, щоб цей суд відбувся вже тепер. Суд полягає в прийнятті або відкиненні Христа. Цей суд уже триває. Люди або входять у темряву, або в світло, яким є Христос. Христос не просто стоїть осторонь цього суду, як той, хто не бере участі, як той, хто відійшов і спостерігає з боку. Він є стороною у цьому конфлікті, Він заступається за кожного, хто лише готовий прийняти Його діло любові та прощення.

Христос не засуджує: «Ти поганий, ти зробив мені це», – Він стоїть як любов, яка хоче переконати людину до самого кінця. Віруй у цю любов, тримайся за цю любов. Я проведу тебе на інший берег. Христос – Той, хто здійснить це слово пророка Ісаї, яке ми чули в першому читанні. Це слово, де ми, як Сіон, як Церква, як люди, кажемо: «Господь мене покинув, Господь мене забув». А Бог у Христі відповідає: «Чи може жінка забути своє немовля? А якщо навіть вона забуде, Я тебе не забуду». І далі це слово: «Поглянь на Мої руки – Я написав твоє ім’я». Це ті руки, що були пробиті, це ті руки, які й досі заступаються за нас перед Отцем.

Отці Церкви говорили, що Христос безперервно заступається за нас, показуючи свої пробиті руки, пробиті ноги, пробитий бік. Вони кажуть: «Отче, це за них. Отче, змилуйся над ними».

Домінік, який пішов до людей саме тому, що мав це видіння Христа, говорив про нього: Син стоїть перед Отцем, і Отець каже, що станеться з грішниками. І Христос відповідає: „Я піду, піду, Отче, щоб їх шукати“. Це вся таємниця Втілення, вся таємниця смерті Христа, але й Його Воскресіння. До цієї таємниці ми прямуємо. Це те, що має відбутися. Ці знаки на тілі Христа, Його рани нагадують мені про літургію Пасхальної Ночі. Тоді, можливо, ми будемо там, можливо, ні. Можливо, будемо бачити, можливо, тільки чути, бо місця мало, і багато людей можуть прийти до цієї події. Коли священник виходить, освячує новий вогонь і проводить обряд освячення пасхалу, забиваючи в нього ті символічні зерна. Їх п’ять – і священник малює хрест, потім втискає у пасхальну свічку п’ять зерен, промовляючи слова: „Через свої святі рани, що сяють славою, нехай нас охороняє і зберігає Господь Христос. Амінь“.

Це обряд, це літургія, але ця літургія говорить, що потім, упродовж усього року, дивлячись на пасхал, я, який, маю надію, ще матиму змогу здійснювати цей обряд – а вже позаду багато таких обрядів, десятки Пасхальних Ночей, – коли вношу пасхал, коли весь рік дивлюся на нього, на ці зерна, що я втискав, то бачу в них терня, ті рани, які я Йому завдав. Це мої гріхи. Але водночас це ті самі слова, які я вимовляю: „Це святі рани, що сяють славою. Через ці рани нехай охороняє нас і зберігає Господь Христос“. Потім запалюється світло і звучать слова: „Нехай світло славного Воскреслого Христа розвіє темряву наших сердець і розумів“. Ось вона – перемога, ось вона – радість, ось він – тріумф Христа над смертю. Ці рани вже не просто болючі, а славні. Завдяки ним ми тепер живемо, і завдяки ним, маю надію, будемо жити у вічності.

Юдеї – не в сенсі народу, а ті, хто відкинув Христа, ті, хто противився Його місії, ті, хто обрав темряву і не обрав пасхала, що є символом Христа та Його ран. Вони залишилися в темряві. А я, який можу схопитися за Його славні рани… Христос на віки несе ці рани, які я Йому завдав, і заступається за мене, за тебе, за кожного з нас перед Отцем.

Завершімо це розважання піснею. Це „Ода Соломона“ – старовинний гімн, що стоїть на межі юдаїзму та християнства. Деякі його частини, можливо, написані ще до Христа, а деякі – вже християнами. Це надзвичайно красиві тексти. Є уривок, який прекрасно описує подію смерті й воскресіння:

Христос каже:
„Як ярмо моєї любові, як обійми нареченого, що охоплюють наречену,
так і Моє ярмо над тими, хто Мене знає.
Як намет нареченого, що прихищає наречену,
так і Моя любов охороняє тих, хто вірить у Мене.

Я не був відкинутий, хоча так здавалося.
Я не загинув, хоча так думали.
Оселя смерті побачила Мене – і була подолана.
Смерть дозволила Мені піти – і багатьом разом зі Мною.

Я був для неї жовчю і оцтом.
Я зійшов із нею у безодню – до самого її дна.
Але смерть ослабла, не могла витримати Мого обличчя.

Я скликав серед її мертвих громаду живих,
промовляв до них живими устами,
і Моє слово не залишилося порожнім.

Ті, що були мертві, прибігли до Мене,
крикнули й сказали:
„Помилуй нас, Сину Божий!
Учини з нами за Твоєю милістю!
Звільни нас із пут темряви,
відкрий нам двері, щоб ми увійшли до Тебе!“

Ми бачимо, що наша смерть не змогла досягти Тебе.
Ми були визволені – разом із Тобою,
бо Ти – наш Спаситель“.

А я почув їхні голоси,
прийняв їхню віру у своє серце,
позначив їхні чола Своїм Ім’ям.
Вони вільні, і вони належать Мені.

Ці слова, вкладені в уста Христа, що проповідує померлим у підземному царстві, звернені сьогодні до мене, до моєї темряви, до мого життя. Вони хочуть вирвати мене з моєї смерті, з моїх кайданів, із моєї слабкості – і привести до справжнього життя.

Нехай благословить і оберігає вас Отець, і Син, і Дух Святий. Амінь.