Понеділок

Так говорить Господь:
«Ось Я творю нове небо й нову землю,
і те, що було перше, не буде згадуватися більше,
ані спадати на думку,
бо будуть радіти і веселитися по віки вічні
з-за того, що Я творю!
Бо ось Я творю Єрусалим на радість,
його народ на втіху.
Я веселитися буду Єрусалимом,
Я радуватимусь Моїм народом.
Не буде чути більш у ньому
ридання голосного, ні крику.
Не буде там більше немовлятка,
що живе лише кілька днів,
ані старця, який не сповнить свого віку.
Бо наймолодший там помре столітком,
а хто не досягне ста років,
буде проклятим вважатись.
Вони збудують доми й будуть в них жити,
насадять виноградники й плоди їхні будуть їсти».

Слово Боже.

Господи, звеличу Тебе, бо Ти мене витяг *
і моїм ворогам не дав насміятися наді мною.
Господи, Ти вивів мою душу з шеолу, — *
Ти врятував мене з-поміж тих, які сходять у могилу.

℟. Звеличу Бога, бо мене воздвигнув.
Або: Звеличу Тебе, Господи, бо Ти мене витяг.

Співайте Господу, Його побожні, *
пам'ять Його святості прославляйте.
Адже на мить гнів у Нього, †
а на все життя Його благовоління: *
ввечері плач веселиться, а на ранок – радість.

℟. Звеличу Бога, бо мене воздвигнув.
Або: Звеличу Тебе, Господи, бо Ти мене витяг.

Почуй, Господи, і мене помилуй! *
Пошли поміч, Господи, мій Боже!
Ти мій плач обернув мені на танець – *
буду славити Тебе я вічно.

℟. Звеличу Бога, бо мене воздвигнув.
Або: Звеличу Тебе, Господи, бо Ти мене витяг.

Добра шукайте, не зла, щоб ви могли жити,
і Господь буде з вами.

Того часу Ісус вийшов з Самарії до Галілеї, бо сам Ісус засвідчив, що пророк не має пошани на своїй батьківщині. Отже, коли прийшов у Галілею, галілеяни прийняли Його, побачивши все, що Він учинив у Єрусалимі на святі, оскільки й вони ходили на свято.

Отож, Ісус знову прийшов до Кани Галілейської, де перетворив воду у вино. В Капернаумі був якийсь придворний, син котрого нездужав. Почувши, що Ісус прийшов з Юдеї до Галілеї, він пішов до Нього і просив Його, щоби спустився і оздоровив його сина, який от-от мав померти.

А Ісус сказав йому: «Якщо не побачите знамень і чудес, не повірите!»

Каже Йому придворний: «Господи, спустись, поки не померло моє дитя!»

Говорить йому Ісус: «Іди, твій син живе!» – І повірив чоловік слову, яке сказав йому Ісус, і пішов.

А коли він вже спускався, його слуги вийшли йому назустріч, кажучи, що його син живе. Він же запитав у них про час, коли йому покращало. Тож йому сказали, що вчора о сьомій годині залишила його гарячка. Тож батько зрозумів, що то була якраз та година, о котрій сказав йому Ісус: «Твій син живе!» І повірив він сам і весь його дім.

Це вже було друге знамення, яке вчинив Ісус, прийшовши з Юдеї в Галілею.

Слово Господнє.

Так говорить Господь:
«Ось Я творю нове небо й нову землю,
і те, що було перше, не буде згадуватися більше,
ані спадати на думку,
бо будуть радіти і веселитися по віки вічні
з-за того, що Я творю!
Бо ось Я творю Єрусалим на радість,
його народ на втіху.
Я веселитися буду Єрусалимом,
Я радуватимусь Моїм народом.
Не буде чути більш у ньому
ридання голосного, ні крику.
Не буде там більше немовлятка,
що живе лише кілька днів,
ані старця, який не сповнить свого віку.
Бо наймолодший там помре столітком,
а хто не досягне ста років,
буде проклятим вважатись.
Вони збудують доми й будуть в них жити,
насадять виноградники й плоди їхні будуть їсти».

• Ці обітниці настільки наповнені змістом, що майже не потребують коментарів.... Можеш читати їх в тиші або вголос - нехай вони резонують в  цей момент твого життя. Ми живемо лише в теперішньому часі, маємо тільки сьогоднішній день - і все ж Бог говорить про майбутнє. Майбутнє, сповнене надії, безпеки, зростання. Це не дешевий рекламний буклет якогось уряду чи страхової компанії. Це жива обітниця - перечитай її ще раз уважно. “Ось я творю” - Бог говорить у теперішньому часі. Це великопісний досвід багатьох з нас. Іноді стаються важкі події, в яких відкриваємо, наскільки ми далекі ще від Божого ідеалу і як сильно потребуємо навернення. Але саме цей досвід руйнування наших хибних уявлень про себе (гординя) і зустріч з правдою є моментом творення нового неба і нової землі.

• Обери два речення з тексту і склади свою власну біблійну коронку -  нехай вона провадить тебе до Божих обітниць і надії на майбутнє. Одне речення повторюй на великих зернятках вервиці, інше - коротке - на маленьких. Спробуй повторити їх в ритмі всієї вервиці, і побачиш, як Слово наповнюватиме тебе.

• Єремія пише: "Бо я свідомий моїх щодо вас задумів, — слово Господнє, — задумів щастя, а не лиха, щоб забезпечити вам надійне майбуття. І коли ви візвете до мене та прийдете помолитись до мене, я вислухаю вас. І коли шукатимете мене, знайдете, як тільки шукатимете мене всім серцем вашим. Я покажусь вам, — слово Господнє, — зміню на краще вашу долю і позбираю вас з-поміж усіх народів і з усіх околиць, куди вас був повиганяв, — слово Господнє, — і знову приведу вас на те місце, звідки вас виселив." (Єр 29:11-14).

Господи, приймаю Твої обітниці, нехай вони здійсняться в мені. Амінь.

І був у Капернаумі один царський урядовець, син якого був хворий. Почувши, що Ісус прийшов із Юдеї до Галілеї, він вирушив до Нього з проханням, щоб Той прийшов і зцілив його сина, бо той був уже при смерті. Ісус сказав йому: «Якщо не побачите знамень і чудес, не повірите». Царський урядовець відповів Йому: «Господи, прийди, поки не померло моє дитя». Ісус сказав йому: «Іди, твій син живий». І чоловік повірив слову, яке Ісус сказав йому, і пішов. А коли він ще був у дорозі, слуги вийшли йому назустріч і сказали, що його син живий. Він запитав у них, о котрій годині йому полегшало. Ті відповіли: «Учора приблизно о сьомій годині його покинула гарячка». Тоді батько зрозумів, що це сталося саме в ту годину, коли Ісус сказав йому: «Твій син живий». І він увірував сам, а також уся його родина. Це вже друге чудо, яке Ісус учинив відтоді, як прийшов із Юдеї до Галілеї. «І повірив він, і вся його родина».

А в першому читанні ми чули: «Ось Я створюю нове небо і нову землю. Минулі події не будуть згадуватись і навіть не прийдуть на думку». Які прекрасні слова обітниці приходять до нас сьогодні! Це слово, яке Господь хоче здійснити в наших домівках. «І повірив він, і вся його родина». Коли ми чуємо ці слова в контексті вчорашньої притчі про блудного сина (або про двох синів, або про доброго батька), вони набувають зовсім іншого значення для нас сьогодні. 

Вчора, слухаючи притчу про блудного сина, ми могли спробувати впізнати себе. Хто я? Я — той, хто перебуває в домі, чи я — раб у власному домі, хоча й живу в ньому? Я той, хто збунтувався і повернувся? Чи я той, хто постійно невдоволений, хоч і залишається вдома, але не має справжніх синівських стосунків із Богом? Хто тільки повторює: «Ти даєш мені замало, інші мають більше». Але ми можемо також впізнати себе в образі Батька, який має двох синів. І я думаю, що це слово може бути нам навіть ближчим.

Я знаю з досвіду своїх братів, наскільки складними бувають стосунки в сім’ї, особливо з дітьми. У притчі Христос говорить про двох синів: старшого та молодшого. Я не знаю, які у вас стосунки з вашими дітьми. Я знаю, що багато хто намагається відновити порвані зв’язки або привести своїх дітей до Христа. Бо діти пішли своєю дорогою, і невідомо, як із ними говорити. Можливо, є багато гніву, образ чи постійних докорів. І ми бачимо, що це не дає очікуваного результату, а часто навпаки – відштовхує ще більше.

І ось наближається Великдень, Тридення Пасхальне. Ми разом сідатимемо за стіл. Можливо, у вас є така традиція: діти приходять до вас, ви сідаєте разом за стіл. Може, це буде великодній сніданок чи обід. І в контексті Пасхи приходить це слово: «Ось Я створюю нове небо і нову землю». Ця обітниця приходить знову: «І повірив він, і вся його родина».

Але сьогодні Євангеліє спершу запрошує нас самих прийти до Христа і розповісти Йому про своє життя: про своїх дітей, про стосунки між нами, про труднощі, які ми переживаємо. Батько в сьогоднішньому уривку прийшов і сказав: «Мій син помирає, він у гарячці, він страждає. Прийди і зціли його. Прийди до мого дому і зціли його». Яка прекрасна картина! На всі наші людські спроби знайти вихід, раціональні плани щодо покращення наших стосунків, можливо, нам нарешті варто почати просто просити Христа, щоб Він це зробив. Бо ми можемо тільки зіпсувати все ще більше. Це перша думка, яка приходить: Ми так часто все руйнуємо, думаючи, що робимо правильно.

Сьогоднішнє Слово запрошує нас до розмови з Христом про стан наших сімей, наших дітей, наших стосунків. Запрошує довірити Йому цю ситуацію і благати про Його втручання. І тут є чудове слово – «katabaino». Кожен переклад – це певною мірою неточність, бо ми не можемо дослівно передати значення оригіналу. В українському тексті ми читаємо: «Прийди до мого дому і зціли мого сина». Але в оригіналі вжите слово, яке означає: «Спустися до мого дому». Адже між Капернаумом і Каною Галілейською – приблизно 30 кілометрів, але є ще одна важлива деталь: висотна різниця між цими місцями – майже 1000 метрів. Капернаум лежить на березі Галілейського моря, на рівні -650 метрів нижче рівня моря, тобто в низині. Кана Галілейська – набагато вище, на висоті понад 300 метрів над рівнем моря. Тобто між ними є цілий кілометр перепаду висоти. Ось чому єврейська мова дуже образна і точна: у Капернаум не «йдуть», а «спускаються». Так само, як у Єрусалим не просто «йдуть», а «входять угору», бо Єрусалим розташований на височині. Єврейська мова неймовірно жива і глибока! 

Тут використовується це слово: «Звідси зі мною до мого дому». А Христос говорить: «Іди, твій син зцілений». І коли ми приходимо до Христа й довіряємо Йому, завжди чуємо ці слова: «Іди». Бо перш ніж наш син буде зцілений, спочатку ми самі повинні піти, ми повинні зійти вниз. Коли я чую це слово в контексті Пасхи, яка наближається, у мені одразу виникає відгомін діалогу з дітьми, який передбачено під час Пасхи. У євреїв є такий пасхальний ритуал – він називається седер Пасхи, і під час цього богослужіння в домі настає момент, коли батько зобов’язаний розмовляти зі своїми дітьми, передати їм віру. І там згадуються не двоє дітей, а четверо: чотири сини. Один син мудрий, один – злий, один – простий, а один – той, хто навіть не може поставити запитання. І з кожним із цих синів батько повинен говорити.

Я думаю, що саме в цьому – щоб Господь міг виконати обіцянку, яка сьогодні з нами. Ми маємо певне завдання – зійти вниз, відмовитися від думки, що ми завжди маємо рацію, що діти повинні просто слухати нас, і тоді все виправиться. Потрібно зійти вниз – увійти в їхнє життя, у життя наших дітей. Дуже гарні коментарі розповідають, як розмовляти з цим «злим» сином. Усі ці чотири сини, яких євреї згадують у пасхальній літургії, є у Святому Письмі. Троє згадуються в Книзі Виходу, один – у Второзаконні. Це не вигадка. Боже Слово показує нам певну реальність: у нашому домі народжуються діти, які абсолютно різні. Ті самі батьки, той самий спосіб виховання, ті самі помилки, але одна дитина така, інша – інакша.

Перше, що потрібно зробити, – це визнати: Бог усе це передбачив. Історія не вислизнула з Його рук. Бог знає нашу сім’ю. Це слово вже записане у Святому Письмі. Друге – після цієї розмови з Христом потрібно зійти вниз і сісти разом із ними за стіл. Сісти за стіл – це означає дозволити їм бути тими, ким вони є. Ісус сідав за стіл із митарями та грішниками. Він не говорив їм одразу: «Ви грішите». Ні, спершу Він сідав із ними за стіл і починав діалог.

Дуже гарне слово про цього «злого» сина. Седер Пасхи каже, що потрібно відповісти йому так, щоб «притупити його зуби». Це звучить жорстоко. Що означає «притупити зуби»? Вибити йому зуби? Дехто так тлумачить. Або покарати його тілесно? Або сказати йому щось таке, що змусить його замовкнути? Але є дуже гарний коментар, який пояснює це так: якщо син бунтує проти тебе, якщо каже тобі в обличчя страшні речі – «Ти найгірша мати, найгірший батько у світі», «У цьому домі пекло», «Я не хочу мати з вами нічого спільного», «Навіщо цей театр? Чому ми читаємо Євангеліє на Святвечір? Чому ти молишся?» Перше, що потрібно зробити, – це відповісти йому так, як сказано у Книзі Виходу: розкажи своєму синові, що зробив для тебе Господь. І твоя щирість «притупить його зуби». Бо його зуби – це його зброя. Він хоче вкусити, розірвати тебе. У нього гострі зуби. І вони стануть тупими перед твоєю щирістю.

Неймовірно, правда? Це означає, що Бог дає нам допомогу, дає відповідь у Своєму Слові. Бог справді має силу зцілити наші стосунки. Бог має силу оживити наших дітей, які, можливо, сьогодні далеко – або вони в «гарячці», тобто бунтують, живуть поза Церквою, у поганих компаніях, у якихось спотворених стосунках, роблять страшні речі. Бог їх любить і хоче прийти до них. Але перш ніж Він зійде до них, спершу ми маємо зійти вниз – у життя наших дітей.

Дуже гарно сказано, що кожна дитина мусить сама вийти з Єгипту. Часом ми намагаємося силоміць витягнути їх, бо самі вийшли звідти, бо знаємо, що життя в гріху – це страждання. Ми хочемо вберегти їх від цього болю і тягнемо їх із собою. Але Боже Слово каже: кожне покоління мусить заново вийти з Єгипту. Перше, що потрібно зробити, – сісти і вислухати своїх дітей. Послухати про їхнє життя у цьому «Єгипті». Чи ви знаєте музику, яку вони слухають? Чи ви знаєте, чим вони захоплюються, що вони роблять у вільний час? Ми часто кажемо: «Яка дурниця! Хто б цим займався? Даремна трата часу». А потім дивуємось, що у нас немає з ними стосунків. Вони знають, що нас не цікавить їхнє життя. Нас цікавить лише те, щоб вони жили нашим життям, мали наш досвід, наше бачення світу.

Я не буду розповідати вам усю катехезу, але вона дуже гарна – катехеза про чотирьох синів. Бог усе передбачив. Бог має відповідь. Тож якщо сьогодні ми приходимо зі свого дому до цього Небесного Єрусалиму, до нашої спільноти, і говоримо Христу: «Господи, зійди зі мною вниз, бо мій син у гарячці, він гине, він вмирає», то сьогодні Христос каже: «Іди! Спустися вниз у своє життя. Сядь зі своїми дітьми за стіл. Розмовляй із ними. Будь щирим. Не прикидайся святим. Розкажи про своє життя. Розкажи, з якого «Єгипту» тебе визволив Бог. Що Він зробив для тебе? Розкажи про знаки і чудеса, які ти бачив, бо якщо вони не побачать знаків і чудес – не повірять». Будьте зацікавлені тим «Єгиптом», у якому живуть ваші діти.

Це перший крок. І Христос піде разом із нами.

Нехай Господь дарує вам мир у цей понеділок четвертого тижня Великого посту. І відразу, на самому початку, ми отримуємо слово розради від Бога через пророка Ісаю: "Так говорить Господь: Ось я створюю нове небо і нову землю. Не будуть згадуватися колишні події, і на думку вони не спадуть." Було б добре – можна сказати, було б чудово – не згадувати ті старі часи, важкі моменти, гріхи, труднощі та всі неприємності, які спіткали нас.

Сьогодні Бог дає це пророцтво, кажучи: якщо Я створюю все нове, то хочу, щоб і ти мав нове серце, нові думки, нові почуття, щоб ти не повертався до старого, а побачив новизну. Бог хоче, щоб Ізраїль не вічно згадував вавилонський полон і страждання, а мав перед собою перспективу майбутнього, щось нове. Ось чому тут звучать слова про радість і веселощі – це те, що Господь хоче створити.

Але питання: чи ми це бачимо? Чи помічаємо нинішню радість, чи тільки озираємося назад і згадуємо погане? На жаль, у всіх нас є тенденція більше пам’ятати негативні речі. Навіть коли ми повертаємося думками в дитинство, найсильніше нам запам’ятовуються важкі моменти. Але сьогодні Бог каже: "Не будуть згадуватися колишні події, і на думку вони не спадуть." Нехай це стане нагодою замислитися: чи ми помічаємо хороше? Не йдеться про рожеві окуляри або заперечення реальності, але чи бачимо ми те добре, що відбувається у нашому житті?

У житті царського урядника, який сьогодні приходить до Христа, були і хороші, і погані моменти. Він переживає велику біду: його син тяжко хворий. Напевно, як урядник, він мав доступ до найкращих лікарів, які лікували навіть самого царя, але нічого не допомогло. Тоді він чує про Христа і благає Його прийти. В українському перекладі ми читаємо: "Господи, прийди, поки моя дитина не померла." Але в оригіналі йдеться не "прийди", а "зійди". Тут є географічний сенс: Кана Галилейська була вище за рівнем, ніж Капернаум, тому Ісус мав би "зійти" вниз до озера.

Але якщо розглядати це слово алегорично, воно набуває глибшого змісту: це крик людства до Бога. Як у час Адвенту ми взиваємо "Мараната! Прийди, Господи Ісусе!", так і тут звучить благання: "Господи, зійди, нам потрібна Твоя допомога!" І що робить Бог? Він посилає Свого Сина.

Він сходить із небес до нас, щоб бути з нами. Але є ще глибший зміст цього крику: "Господи, зійди!" – так взивають душі в пеклі, ті, хто перебуває в Шеолі, в місці темряви та очікування. І Христос сходить туди. Це таємниця Великої Суботи – Христос сходить до аду, щоб визволити тих, хто чекає на Нього від Адама і Єви.

Сьогодні ми також можемо молитися: "Господи, зійди в моє життя, у моє серце, у всі важкі події, які сталися, і переміни їх!" Адже Бог каже: "Я створюю нове небо і нову землю." Тож нехай Господь створить і в нас нове серце, оновлене і очищене. Будьмо тими, хто дозволить Христу діяти в нас, вести нас і змінювати.

Господь з вами! Нехай благословить вас Бог Всемогутній: Отець, Син і Дух Святий.