П'ятниця

Так говорить Господь:
«Навернись, Ізраїлю, до Господа, Бога твого,
бо ти спотикнувся об твою беззаконність.
Візьміть слова з собою й наверніться до Господа.
Скажіть Йому: „Прости всю беззаконність!
Прийми те, що добре,
і ми принесемо плід уст наших.
Ассирія нас не врятує;
на коні ми не будемо сідати;
діла рук наших не називатимемо більше нашими богами;
бо в Тобі сиротина знайде милосердя!”
Я вилікую їхню зраду; Я полюбив їх доброхіть,
бо гнів Мій від них відвернувся.
Я буду для Ізрáїля наче роса;
він зацвіте, немов лілея,
і, мов Ливан, пустить коріння.
Його паростки далеко розростуться,
краса його буде, немов маслини,
а його запах – мов Лівану.
Вони повернуться сидіти у Моїй тіні,
знов будуть пшеницю плекати;
вони будуть цвісти, неначе лоза виноградна;
будуть славні, немов вино ливанське.
Єфраїме, скажи, що Мені ще до ідолів?
Я вислуховую його і дивлюся за ним.
Я, наче кипарис зелений:
твій плід від Мене буде».
Хто мудрий, нехай це зрозуміє!
Розумний нехай це знає!
Бо путі Господні праві,
й праведники ходять ними,
а грішники на них спотикнуться.

Слово Боже.

Я чув мову, якої не знав я: *
«Я звільнив від тягарів його спину,
звільнив від кошиків його руки. *
У біді ти закликав до Мене, – і тебе врятував Я.

℟. Я – Господь Бог твій, слухай же Мій голос.

В тебе не буде чужого бога, – *
ти не поклонятимешся чужому богу!
Бо Я є твій Господь Бог, *
який з Єгипетської землі тебе вивів».

℟. Я – Господь Бог твій, слухай же Мій голос.

Якщо би Мій народ Мене послухав, *
якщо б Ізрáїль ходив дорогами Моїми, –
добірною пшеницею Я їх нагодував би, *
і медом зі скелі Я би їх наситив!

℟. Я – Господь Бог твій, слухай же Мій голос.

Покайтеся, – Господь говорить, –
бо наблизилось Царство Небесне!

Того часу підійшов до Ісуса один із книжників і запитав Його: «Яка заповідь є першою з усіх?»

Ісус відповів: «Перша є: Слухай, Ізраїлю: Господь, наш Бог – єдиний Господь, і любитимеш Господа, Бога свого, всім серцем своїм, і всією своєю душею, і всім своїм розумом, і всією свою силою".

І друга оця: "Любитимеш свого ближнього, як самого себе!" Іншої, більшої заповіді від чих немає».

І сказав Йому книжник: «Добре, Учителю, по правді сказав Ти, що Бог є один і немає іншого, крім Нього, і що любити Його всім серцем, усім розумом, усією силою, і що любити ближнього, як себе самого, – це більше за всякі всепалення та жертви».

А Ісус, побачивши, що він розумно відповів, сказав йому: «Ти недалеко від Божого Царства!»

І ніхто не наважувався Його більше запитувати.

Слово Господнє.

Того часу підійшов до Ісуса один із книжників і запитав Його: «Яка заповідь є першою з усіх?»

Ісус відповів: «Перша є: Слухай, Ізраїлю: Господь, наш Бог – єдиний Господь, і любитимеш Господа, Бога свого, всім серцем своїм, і всією своєю душею, і всім своїм розумом, і всією свою силою".

І друга оця: "Любитимеш свого ближнього, як самого себе!" Іншої, більшої заповіді від чих немає».

І сказав Йому книжник: «Добре, Учителю, по правді сказав Ти, що Бог є один і немає іншого, крім Нього, і що любити Його всім серцем, усім розумом, усією силою, і що любити ближнього, як себе самого, – це більше за всякі всепалення та жертви».

А Ісус, побачивши, що він розумно відповів, сказав йому: «Ти недалеко від Божого Царства!»

І ніхто не наважувався Його більше запитувати.

• А які із заповідей є найважливіші для тебе? Не йдеться про вивчені принципи, про теорію. Прислухайся до свого серця, які  провини воно тобі показує? Подивись  на своє життя через призму віри - про що турбуєшся, у що інвестуєш, що для тебе є важливим  з точки зору віри?

• Чи є серед твоїх  пріоритетів слухання Бога? На якому місці є- бути по-слушним (тобто слухання і виконання)? На якому місці стоїть "Любитимеш Господа…"? Чи є серед них “Любитимеш свого ближнього…”?

• Любити Господа, Бога свого, всім серцем своїм, і всією своєю душею, і всім своїм розумом, і всією своєю силою і любити  свого ближнього, як самого себе, означає набагато більше, ніж усі цілопалення і пожертви. Можливо, варто спробувати конкретизувати - як саме ти  любиш Бога своїм серцем? А в чому видно, що любиш Його розумом? А в чому всіма своїми силами? Це не порожні слова, а підказка- Бог відкриває нам Свої прагнення і очікування   залежно  від наших стосунків з Ним.

• Чи можна когось змусити любити? Бог не дає розпорядження "Любитимеш", оскільки  це було б несумісне з реальністю - природою людини і Бога. Людина не може змусити себе любити. Бог, даруючи свободу людині, не може хотіти примусити її любити - це було б суперечливо. Бог не суперечить самому собі. З огляду на це, "ти будеш" може означати обіцянку! Бог тобі обіцяє, що ти зможеш любити Його всім своїм єством… коли у своїй свободі ти захочеш цього і будеш до цього прагнути! Бог обіцяє, що такі стосунки з Ним будуть можливими, незважаючи на твої слабкості і гріхи, всупереч думці, що це нереально. Коли ти говориш: "Я не зможу цього зробити", Бог говорить: "Я обіцяю, що ми разом зможемо це зробити!". 

Господи, дякую Тобі, що Ти бажаєш бути в близьких стосунках зі мною, що прагнеш моєї любові, прагнеш мене - такого слабкого, грішного..... Дякую Тобі, що Твоя любов є більшою, першою, що підносить мене,  і допомагає, як протез, моїй нездатності любити. 

П’ятниця третього тижня Великого посту. В Євангелії один книжник, підійшовши до Ісуса, ставить Йому запитання: Яка заповідь є першою з усіх? І Господь Ісус дає відповідь: Перша є така: Слухай, Ізраїлю, Господь Бог наш єдиний Господь. Любитимеш Господа Бога свого всім своїм серцем, усією своєю душею, усім своїм розумом і всією своєю силою. А потім Господь додає другу заповідь: Любитимеш ближнього свого, як самого себе.

Ми чудово знаємо ці заповіді, але сьогодні зупинимось лише на першому слові: "Слухай". Це знамените Шема Ісраель (Слухай, Ізраїлю!). Це допоможе нам зрозуміти й перше читання, яке також розкриває першу заповідь. Ми отримуємо уривок із книги пророка Осії. Сьогодні й завтра ми будемо читати з неї, і варто ознайомитися з усією книгою. Вона прекрасна, бо говорить про Божу любов. Через пророка, через його життя і поведінку, Бог хоче показати, як Він любить усіх людей, як Він любить Ізраїль. Але ми можемо читати це і в ширшому сенсі: як приклад людської невірності, на тлі якої ще яскравіше видно Божу вірність і любов.

Слухай, Ізраїлю. Повернися, Ізраїлю. Бог каже через пророка: Повернися до Господа, твого Бога, бо через свої провини ти впав. Візьміть із собою слова й наверніться до Господа. Цікаво, що тут сказано "візьміть із собою слова". Іншими словами, людина може говорити гарні слова, може виглядати праведною, але якщо за словами немає діла, вони нічого не варті. Мовби Ісус хоче сказати: Не тільки повернися, Ізраїлю, не тільки слухай, Ізраїлю, але замовкни, Ізраїлю. Припини говорити, припини переконувати, припини вдавати, що все добре. Одна річ, про яку прошу: послухай. Послухай, що Я хочу тобі сказати.

Візьміть із собою слова… але не для того, щоб ними замінити справжню молитву та навернення. Адже ми часто хочемо щось "віддати" Богові, наче торгуємося з Ним: "Я Тобі жертву приніс – Ти мені допоможи". Але сьогодні Бог каже: Я не хочу цих жертв. Я хочу твої уста, щоб хоча б на хвилину вони були закриті, щоб ти міг послухати. Бо й жертви, й слова інколи стають лише пустою формальністю.

Послухай. Я скажу тобі, Я напоумлю тебе, Я покажу тобі, що є правдивим. Скільки разів ми чули: Бог дав нам один рот, але два вуха, щоб ми більше слухали, ніж говорили. Тому перша заповідь звучить так: "Слухай, Ізраїлю!" Послухай, який є Бог. Він є Єдиний і Люблячий. Ти покликаний до унікальних, особливих стосунків із Ним. А потім ти покликаний любити – і ближнього, і самого себе.

Але перше – слухай. І слухай справжнього Бога, бо, як каже далі пророк Осія: Ассирія не може нас спасти. В історичному контексті тодішні царі думали, з ким укласти союз: може, Ассирія стане їхнім покровителем і захисником? Але Осія нагадує: Ассирія не врятує нас. Не будемо більше покладатися на коней. (Коні тоді символізували військову силу). І більше не будемо казати "наш Боже" про витвори власних рук. Тобто вони поклонялися творінням людських рук, забувши про справжнього Бога.

Тож нехай це слово буде для нас сьогодні нагадуванням: Не принось Богу порожніх обіцянок. Не потрібно приносити жертв чи робити гучні декларації. Просто сядь і послухай. І, наостанок, чудовий момент із Євангелії: Книжник похвалив Ісуса: Добре, Учителю, добре Ти сказав. Здається, що він був упевнений у своїй мудрості, але йому дуже сподобалася відповідь Ісуса. А Ісус відповів йому: Ти недалеко від Царства Божого.

Отож, давайте сьогодні просто послухаємо Бога, щоб і ми були не просто близько, а всередині Царства Божого. Молімося: Всемогутній Боже, наповни наші серця Своєю благодаттю, щоб ми відвернулися від гріха та з Твоєю допомогою жили згідно з Твоїм словом. Через Христа, Господа нашого. Амінь.

Господь з вами. Нехай благословить вас Всемогутній Бог: Отець, Син і Святий Дух. Амінь.

Один із книжників підійшов до Ісуса і запитав Його: «Яка перша з усіх заповідей?» Ісус відповів: «Перша є: слухай, Ізраїлю! Господь, Бог наш, єдиний Господь. Любитимеш Господа, Бога свого, усім своїм серцем, усією своєю душею, усім своїм розумом і всією своєю силою. А друга – це: любитимеш свого ближнього, як самого себе. Немає іншої заповіді, більшої від цих». Книжник сказав Йому: «Добре, Учителю, правильно Ти сказав, що Він є єдиний, і немає іншого, окрім Нього. Любити Його всім серцем, усім розумом і всією силою, а ближнього – як самого себе, значно більше, ніж усі всепалення та жертви». Ісус, побачивши, що той відповів розумно, сказав йому: «Ти недалеко від Божого Царства». І ніхто більше не насмілювався Його запитувати. І ніхто вже не наважувався Його запитувати.

А я наважуся запитати, бо, як каже святий Павло, у Христі ми маємо сміливий доступ до Отця, ми не маємо боятися Бога. Якщо маємо запитання, ми можемо їх ставити. І сьогодні в мене є запитання. У мене є запитання. Якщо ця людина сьогодні відповіла розумно, дійсно розумно відповіла, і я думаю, що всі ми так би відповіли на це запитання, правда? Яка найбільша заповідь? Думаю, що немає нікого, хто би сказав, що найбільша заповідь – це після сьогоднішньої меси пройти Хресну дорогу, чи в п’ятницю не їсти м’яса.

Думаю, що ніхто з нас не такий нерозумний. Найбільша заповідь – це прийти на месу в неділю. Сподіваюся, що серед нас немає нікого, хто б так сказав. Або відмовити вервицю, або прийти на гіркі жалі. Думаю, що всі ми відповіли б розумно. Тобто найбільша заповідь – це що все це, всі всепалення і жертви, про які мовиться, тобто всі наші практики, спрямовані до однієї мети – любити Бога всім серцем, усією душею, усією силою, а ближнього – як самого себе.

Що все це веде до того, щоб у нашому житті була динаміка любові. Щоб любити. Святий Августин, коментуючи це слово, говорить: «Люби – і роби, що хочеш». І це правда. Бо якщо ми любимо, то не будемо чинити зла. Можемо робити, що хочемо. Ми не завдамо шкоди іншому. Ми будемо слухати, що каже Бог, якщо любимо. Якщо любимо іншу людину, то слухаємо її. Знаємо її страждання, знаємо її боротьбу, перебуваємо разом із нею. Це просто, чи не так? То чому, якщо цей книжник розумно відповів, Христос каже: «Ти недалеко від Божого Царства»? Чому недалеко? Якщо він розумно відповів, то чому не сказав: «Ти в Божому Царстві»? Бо знаєш. Саме в цьому справа.

Йдеться не про те, щоб просто знати. Ми добре знаємо, але питання в тому, наскільки це впливає на наше життя. Ось чому – «недалеко». Бо ми можемо знати, ми можемо слухати, ми можемо робити багато різних речей, але все одно потім ставити запитання. У Євангелії від Луки, наприклад, одразу після цього звучить запитання: «А хто мій ближній?» І це завжди цікаво, правда? Ну точно не росіяни, правда? Мій ближній – це агресор? Чи німці? Вся історія…

Сьогодні, коли я вам говорив про цю пісню, я задумався, навіщо я це кажу? Адже ми це ввібрали з молоком матері. Я не співатиму цієї німецької пісні. Хоча ми маємо ялинку, бо не знаємо, що ця традиція прийшла до нас саме з Німеччини. Бо це була їхня традиція. Ми забули, бо це вже стало нашою, українською традицією. У нас багато таких речей. У нас є неприязнь. І я не говоритиму про інші види неприязні, бо не хочу про це говорити. Не хочу викликати вовка з лісу, навіщо? Думаю, всі ми розуміємо, про які неприязні йдеться, адже Діва Марія – це ж українка, правда? Бо є Діва Марія Зарваницька, правда? Вона ж, мабуть, блондинка з блакитними очима.

А якщо Марія – українка, з Наддніпрянщини, із Зарваниці, то, звичайно, Ісус теж українець, бо народився від Матері-українки. Дуже просто. Але в нас є наші неприязні – це вражаюча річ. Не хочу про це говорити. Хочу лише сказати, що слова «ти недалеко» сьогодні є для нас знаком: навіть якщо ми тут, навіть якщо ми скажемо «Амінь» на Тіло Христове, яке говорить: «Чиніть це на спомин про мене», і ми скажемо «Амінь», так. Ми знаємо, що це правда. Але потім, коли приходять конкретні ситуації, ми все одно запитуємо: «А хто мій ближній?» Кому маю пробачити? А якщо пробачу, то скільки? Сім разів?

Святий Петро запитує, можливо, говорячи про Андрія, адже раніше вони сперечалися, хто з них є найбільшим. Андрій його зачепив і каже: «Скільки маю прощати? Сім разів? Вистачить, сьогодні вже було вісім, отже, на сьогодні я вільний». І Христос відповідає: «Сімдесят разів по сім», тобто завжди. Завжди в нас виникають ці запитання. Пам’ятаю, що в нас є така молитва, яку ми промовляємо на початку дня. Колись ця молитва звучала трохи інакше, але тоді в ній були слова: «Люблю Тебе всім серцем, усією душею, усією своєю силою».

Коли ми були у спільноті в Заленжу, у такій мандрівній спільноті, ми не промовляли цю молитву. І пам’ятаю, як нам колись поставили питання: «А чому ви її не промовляєте?» І тоді мій брат по вірі, якого я смію називати другом, відповів: «Бо ми не хочемо брехати. Не хочемо брехати». Що будемо казати, що любимо Бога всім серцем, усією душею, всією силою, якщо це неправда? Ми не любимо Його. Ми б хотіли цього. Ми цього прагнемо й віримо, що, як тут сказано, «любитимеш», – це Бог зробить, це Бог здійснить. Віримо, що настане момент, коли ми будемо готові, як святий Петро, про якого сказано: «Коли постарієш, тебе підпережуть і поведуть, куди ти не хочеш». Коли постарієш – це значить дозрієш, досягнеш цієї постави Христа.

Саме тому нам потрібна сьогодні Хресна Дорога – щоб зрозуміти, що означає любити Бога всім серцем, усією душею, усією своєю силою і розумом. Нам потрібно, щоб хтось привів нас до цього стану. У книзі Второзаконня, у 30-му розділі, є слова, які допоможуть нам зрозуміти: «Якщо ти повернешся до Господа, Бога твого, і слухатимеш Його голосу, тоді Господь твій зробить обрізання твого серця, щоб ти любив Господа, Бога твого». Отже, потрібно, щоб Бог обрізав моє серце. Потрібна Божа операція на моєму серці, інакше я й далі ставитиму запитання: «А хто мій ближній?» А в цій ситуації маю довіритися Богу чи ні? Чи можу втекти, бо Бог дав мені розум? Чи я маю довіритися у всьому: у питаннях грошей, дітей, прощення іншій людині? Завжди. Завжди ми будемо з цим боротися. Потрібно, щоб відбулося обрізання нашого серця. Потрібно просити Святого Духа.

Тому це слово приходить у перспективі Великої П’ятниці. Ми будемо слухати Євангеліє від Йоана, де говориться: «Христос віддав Духа». Коли Христос помирає, це не просто «випустив дух», як ми зазвичай говоримо, немов його залишила душа, і він залишився бідний і самотній. Ні, Христос «тхнув Духа». Це той самий Дух, який, як передвіщали пророки, може здійснити обрізання нашого серця. Це може записати в нас цю заповідь: «Любитимеш Господа, Бога твого, всім серцем, усією душею, усією своєю силою, а ближнього – як самого себе». Щоб вона стала життєвою динамікою всередині нас.

Це дивовижна обітниця, яка приходить до нас. І поки вона не здійсниться в нас, ми будемо тільки «недалеко» від Царства Божого. Не достатньо лише розуміти, не достатньо вивчити катехизм. Тому всі ці підготовки до Першого Причастя, до Миропомазання… Не знаю, скільки питань вам довелося вчити, але я пам’ятаю, що мав понад 200 питань. І з усього Миропомазання мені запам’ятався тільки той стрес, коли я з батьками мав йти до священника відповідати на питання. З самого Таїнства я запам’ятав мало – тільки напруження та відкриті двері кабінету, відчуття, що все це даремно. Бо можна вивчити все. Комп’ютер може запам’ятати більше і відповідати чіткіше. Є штучний інтелект, який зробить усе за тебе. І що з того?

Ось чому сьогодні приходить добра новина – Божа обітниця: «Любитимеш». Але будь покірним. Почни слухати. Переживай усе це по-іншому. Менше говори – більше слухай. І коли це слово прийде, воно зрушить твоє серце, зробить його ширшим. Ось слово, яке кличе нас жити Хресною Дорогою. Що означає любити Бога? Христос пояснює це найкраще – на Хресті. Скільки разів я повторював це, але що значить любити Бога всім серцем? Христос показує – це серце, яке пробито за нас. Він любить Бога всім серцем, дозволяючи, щоб його серце було пробите, його почуття – зранені, щоб його всі залишили. Він не каже: «Боже, Ти – чудовисько, Ти – монстр, бо мене всі покинули». Він любить Бога всією душею, віддаючи її добровільно: «Я маю владу віддати своє життя, ніхто його в Мене не забирає». Яка неймовірна річ – безперервно віддавати своє життя! З усіх сил – коли вже немає жодної сили.

Коли приходить старість, коли приходить параліч, коли людина опиняється в інвалідному візку, коли вже не може робити те, що раніше. Любити Бога в цей момент. Казати: «Це добре для мене, Ти з цього виводиш життя». Любити ближнього, як самого себе. Коли Христос каже: «Отче, прости їм, бо не знають, що чинять». Це те, до чого Бог хоче нас привести.

Бог не хоче людей, які бояться Його настільки, що не їдять м’яса в п’ятницю тільки тому, що бояться покарання. Ні, це не має сенсу. Бог хоче нових створінь. Він хоче синів і дочок, які стануть на своє місце. Бо цей світ сьогодні потребує цього. Ми самі бачимо, у чому беремо участь. Перекрикувати один одного в суперечках? І що це дасть? Непереконаного не переконаєш. Бог хоче об’явити цю любов тут, між нами. «Любитимеш».

Як сказано сьогодні: «Дороги Господні – прості». Ми самі їх ускладнюємо. Прості: «Любитимеш». Але почни слухати. Дозволь себе провадити. Не достатньо просто сидіти в лавці. Треба вирушити в подорож – до свого місця у Христі.