Понеділок

Тими днями Нааман, начальник війська сирійського царя, був великим чоловіком у свого пана, і поважаний, бо через нього дав був Господь перемогу Сирії. Був він чоловік хоробрий, але прокажений. Одного разу сирійці зробили набіг і забрали з Ізрáїльської землі у полон маленьку дівчинку і вона служила в жінки Наамана.

І сказала вона своїй пані: «От як би мій пан звернувся до пророка, що в Самарії! Той вигоїв би його від прокази».

Пішов Нааман до свого пана й оповів йому: «Так і так, мовляв, говорить дівчинка, що з Ізрáїльської землі».

Сирійський цар і каже: «Іди, я пошлю листа до ізрáїльського царя».

Вибрався він, узявши з собою десять талантів срібла, шість тисяч шеклів золота й десять перемін одежі, і приніс ізрáїльському цареві листа, в якому були такі слова: «Як прийде до тебе цей лист, то знай, що я послав до тебе мого слугу Наамана, щоб ти вигоїв його від прокази».

Як прочитав ізрáїльський цар листа, то роздер на собі одежу й каже: «Хіба я Бог, щоб умертвляти й оживляти, що це він мені присилає вигоїти чоловіка від прокази! Глядіть лишень, він хіба шукає тільки приводу, щоб виступити проти мене!»

Довідавсь Єлісей, Божий чоловік, що ізрáїльський цар роздер на собі одежу, і послав до царя сказати: «Чого ти роздер на собі одежу? Нехай прийде до мене й взнає, що є в Ізраїлі пророк».

От і прибув Нааман із своїми кіньми та колісницею й зупинився коло дверей дому Єлісея.

Вислав до нього Єлісей слугу й звелів сказати: «Іди та обмийся сім раз у Йордані, і тіло твоє знову стане чистим».

Розгнівався Нааман і відійшов, кажучи: «Я був певний, що він сам до мене вийде, стане передо мною, призове ім’я Господа, Бога свого, торкнеться рукою місце прокази і вигоїть мене. Хіба дамаські ріки, Авана та Фарфар, не ліпші, ніж усі ізраїльські води? Хіба ж не можна було б викупатись у них і стати чистим?» І, обернувшись, пішов геть у гніві.

Слуги ж його приступили до нього й заговорили до нього так: «Коли б тобі пророк наказав зробити щось важке, хіба ти не зробив би? Оскількі ж більш, коли він тобі сказав: “Викупайся, і будеш чистий”».

Пішов він, поринув сім разів у Йордані, за словом Божого чоловіка, і тіло його знову стало, мов у малого хлопця, і він став чистий. І повернувся він з усім своїм почетом до Божого чоловіка.

Слово Боже.

Як олень прагне до джерел потоків водних , *
так душа моя прагне до Тебе, Боже.
Прагне душа моя до Бога, Бога живого. *
Коли прийду і з’явлюся перед обличчям Бога?

℟. Бога живого душа моя прагне.
Або: Прагне душа моя до Бога живого;
коли з’явлюся перед обличчям Божим?

Пошли своє світло *
і свою правду.
Вони мене ведуть і допровадять *
до Твоєї святої гори і в Твої оселі.

℟. Бога живого душа моя прагне.
Або: Прагне душа моя до Бога живого;
коли з’явлюся перед обличчям Божим?

І я прийду до Божого жертовника, *
до Бога, радості мого ликування,
Прославлятиму Тебе на арфі, *
Боже, мій Боже!

℟. Бога живого душа моя прагне.
Або: Прагне душа моя до Бога живого;
коли з’явлюся перед обличчям Божим?

Я надіюся на Господа, я надіюся на Його слово,
адже в Господа – милосердя,
і велике визволення – в Нього.

Коли Ісус прийшов у Назарет, Він сказав народу у синагозі:
«Воістину кажу вам, що жодний пророк не приймається на своїй батьківщині. По правді кажу вам, що багато вдів було у дні Іллі в Ізраїлі, коли небо замкнулося на три роки й шість місяців, коли стався великий голод по всій землі. Та до жодної з них не був посланий Ілля, тільки в Сарепту Сидонську — до жінки-вдови. І багато було прокажених в Ізраїлі за пророка Єлисея, але ніхто з них не очистився, тільки Нааман — сирієць!»

Почувши це, всі в синагозі сповнилися гнівом. І, вставши, вигнали Його геть з міста і повели Його до урвища гори, на якій було збудоване їхнє місто, щоб Його скинути; та Він, пройшовши поміж ними, віддалився.

Слово Господнє.

Як олень прагне до джерел потоків водних , *
так душа моя прагне до Тебе, Боже.
Прагне душа моя до Бога, Бога живого. *
Коли прийду і з’явлюся перед обличчям Бога?

℟. Бога живого душа моя прагне.
Або: Прагне душа моя до Бога живого;
коли з’явлюся перед обличчям Божим?

Пошли своє світло *
і свою правду.
Вони мене ведуть і допровадять *
до Твоєї святої гори і в Твої оселі.

℟. Бога живого душа моя прагне.
Або: Прагне душа моя до Бога живого;
коли з’явлюся перед обличчям Божим?

І я прийду до Божого жертовника, *
до Бога, радості мого ликування,
Прославлятиму Тебе на арфі, *
Боже, мій Боже!

℟. Бога живого душа моя прагне.
Або: Прагне душа моя до Бога живого;
коли з’явлюся перед обличчям Божим?

• Ці тексти виражають тугу. Туга, яка сидить глибоко в серці псалмоспівця - за Богом, за Його світлом і вірністю, за досвідом Божого ведення, за молитвою прославлення. Те, за чим тужить автор священного тексту, є універсальним прагненням кожної людини, і кожен реалізує його по-своєму. Ми, йдучи за Ісусом та Його Отцем, маємо це щастя -  бути поруч, як вдома, без зайвих нашарувань та надмірних інтерпретацій.

• Бути поруч з Богом, як удома - це глибока туга, яка може бути заспокоєна лише частково тут, на землі. Раніше я вважав тугу заохоченням зробити крок вперед у пізнанні Бога, сьогодні мені ближче думка про неї як про одну з найбільших благодатей, в якій я можу перебувати довше. Туга - це благодать, яка не штовхає нас до жодного вчинку, рішення чи дії. Вона має на меті лише одне - бути присутнім з Богом тут і тепер, вкорінитися у співіснуванні з Ним, співмисленні, співжитті.

• Не існує такої любові, яка могла б до кінця наситити людське серце - воно завжди бажатиме відчути більше, піти далі, побачити ширше, сягнути глибше. Туга за Богом - це особлива благодать Великого посту. Дозволь їй пронизувати твоє серце, щоб воно ставало подібним до Серця Ісуса, простромленого списом, і спраглим любові, сильнішої за смерть.

Святий Духу, перетвори мою тугу в прагнення невпинно молитися і поклонятися Ісусу. 

Нехай Господь обдарує вас миром у понеділок третього тижня Великого посту.

У першому читанні, яке походить із Другої книги Царів, ми знайомимося з Нааманом, вождем війська царя Сирії. І вже в перших рядках бачимо, якою великою, чудовою та видатною є ця людина, бо вона мала велике значення для свого царя, оскільки саме завдяки їй сирійці були врятовані. Він був великим, хоробрим воїном. І коли це слово вже, можна сказати, "роздуває" його велич і винятковість, наприкінці з’являється одне речення, яке пробиває цю бульбашку пишноти: він був прокажений. І перед цим фактом стає зрозумілим, що все інше не має значення. Усі ці почесті, те, що він мав авторитет у свого володаря, те, що він здобув милість, що колись завдяки ньому Господь врятував сирійців, що він був хоробрим воїном, що, можливо, він був ще й багатим — усе це не означає нічого. Слово "проказа" — це смертний вирок. Вирок смерті як фізичної, біологічної, так і соціальної, бо скоро він буде відділений від своєї родини, від царського двору, у нього більше не буде слуг. Він стане вигнанцем, відкинутим, приреченим на самотню смерть або смерть серед таких самих, як він, хворих на проказу. І це його особиста трагедія.

Але ми бачимо в цьому читанні, і варто на це звернути увагу, що крім головних героїв, таких як Нааман чи пророк Єлисей, з’являються персонажі другого плану, які є дуже важливими та ключовими. Навіть Оскари вручають за роль другого плану, і ми знаємо, що ці ролі теж створюють історію, доповнюють її. Сьогодні таким другорядним персонажем є молода ізраїльська дівчина, яка під час нападу сирійців була забрана з рідної землі і стала служницею в домі Наамана. Саме вона, побачивши трагедію свого пана, говорить: «О, якби мій пан пішов до пророка, що в Самарії, той зцілив би його від прокази». Який у неї інтерес у тому, щоб цей чоловік був здоровий? Який у неї інтерес у тому, щоб він був вільний від прокази? Адже це її гнобитель, вона є полонянкою, вона була викрадена, забрана з дому. Вона могла б радіти його хворобі, його близькій смерті, бо, можливо, це принесло б їй свободу.

Але вона, бачачи його страждання і знаючи, що є Бог, який може допомогти, відправляє його до пророка. Сьогодні вона є ключовою постаттю. Подібно і слуги Наамана. Коли він, нарешті, прибуває до Ізраїлю, проходить через царський двір і потрапляє до пророка Єлисея, той каже йому дуже прості речі: «Іди, омийся сім разів у Йордані». Пророк навіть не виходить до нього, а передає слова через слугу: «Іди, омийся сім разів у Йордані, і тіло твоє стане таким, як було раніше, і ти очистишся». Почувши це, Нааман розгнівався, бо думав, що пророк вийде до нього, закличе ім’я Бога, проведе рукою над місцем хвороби, зробить якийсь ритуал, здійснить особливий жест. А тут — просте: «Іди, помийся». Він вже хотів піти, був засмучений і вважав, що вся ця подорож, вся ця потужна експедиція була марною. І тут з’являються його слуги, які кажуть: «Батьку наш, якби пророк сказав тобі зробити щось складне, хіба ти не зробив би цього? Тим більше, коли він сказав тобі: омийся, і будеш чистий». Вони зупиняють його.

Знову ж таки, це слуги. Який у них інтерес? Здавалося б, він — їхній пан, і вони залежать від нього, він може робити з ними що завгодно, він володар їхнього життя і смерті. Але раптом виявляється, що саме вони хочуть, щоб він жив. Саме вони рятують його життя. І завдяки їхнім словам він дійсно йде і омивається в Йордані, стаючи чистим.

Коли ми дивимося на цю історію, ми можемо сприймати її також як символічну. Чи є у нас такі люди? Чи є у нас ця молода ізраїльська дівчина? Чи є ці слуги, які скеровують нас до пророка, які приводять нас до Церкви, які допомагають нам відродитися? Тут ми одразу бачимо образ таїнства Хрещення. Нааман омивається сім разів у Йордані, а ми поливаємося водою тричі в ім’я Пресвятої Трійці. Ми знаємо, що перші хрещальні купелі мали сім сходинок для входу та сім для виходу. І здається, що це така проста річ, навіть буденна — Хрещення. Яка таємнича сила в цьому? Що воно змінює? Полили водою — і все. Легко було б знехтувати цим, як і Нааман ледь не знехтував Йорданом. Але саме там народжується нова людина. Саме там відбувається щось неймовірне — ми стаємо іншими. Не лише очищеними від прокази, але й звільненими від первородного гріха. Зціленими настільки, щоб служити іншим, бачити Бога та визнавати Його велич.

Сьогодні ми отримуємо це слово, і залишається питання: чи приймемо ми його, чи відкинемо? На щастя, Нааман мав слуг, які його зупинили. Але коли ми бачимо Ісуса, який приходить у Назарет, Його теж відкидають. Вони дивляться на Нього і кажуть: «Хто це?», «Ми ж знаємо Його», «Чому Він нам докоряє за нашу невіру?» Тут уже немає нікого, хто б їх зупинив. Тут вони самі виганяють Христа зі свого життя. А хто від цього втрачає? Христос чи вони?

Сьогодні ці читання потрібні нам, щоб ми побачили благодать бути у Церкві, благодать Хрещення. Радість від того, що хтось нас привів, хтось нас заохотив, хтось продовжує вести нас до Христа. Щоб ми прийшли вже не до Єлисея, а до самого Христа, найбільшого з пророків, даного нам Богом. Щоб Він омив нас у водах Хрещення, у Своїй крові, щоб ми знову стали як діти — відроджені діти, які можуть приводити до Христа інших. Нехай цей день буде днем радості, відкриття таємниці нашого Хрещення і нашої місії запрошувати інших до зустрічі з Христом.

Господь з вами. Нехай вас благословить Всемогутній Бог: Отець, Син і Святий Дух. Амінь.

З Євангелія від святого Луки.

Коли Ісус прийшов у Назарет, заговорив до народу в синагозі: "Воістину кажу вам: жоден пророк не є бажаним у своїй вітчизні. Воістину кажу вам: багато вдів було в Ізраїлі за днів Іллі, коли небо було закрите три роки і шість місяців, і настав великий голод по всій землі. Та Ілля не був посланий до жодної з них, тільки до вдови в Сарепті Сидонській. І багато було прокажених в Ізраїлі за пророка Єлисея, та жоден з них не був очищений, тільки сирієць Нааман." Почувши це, всі в синагозі сповнилися гнівом. Вони схопили Його, вивели за місто і повели на край гори, на якій було збудоване їхнє місто, щоб скинути Його вниз. Але Він, проходячи між ними, відійшов.

Сьогодні Христос стоїть перед нами так само, як стояв перед мешканцями Назарета, і пояснює нашу реальність, наше життя, звертаючи увагу на те, чого не очікували ті назаретяни. Він ставить за приклад язичників. І вдова, до якої був посланий Ілля, і сирієць Нааман – це язичники, які увірували. І Христос ставить їх у приклад своїм співвітчизникам, жителям того самого міста, знайомим людям. 

Для євреїв це було неприйнятним. Як так? Адже вони – обраний народ, саме до них Бог промовляє. Вони мають Тору, вони мають Храм (тоді ще існуючий), вони побожні. А Христос ставить їм за взірець людей з інших культур, навіть їхніх ворогів. Сирія і сьогодні є ворогом Ізраїлю. Те саме Ліван, де знаходилася Сарепта Сидонська. І в наш час, що цікаво, ці дві країни – Ліван і Сирія – залишаються єдиними в регіоні, з якими Ізраїль досі не уклав мирних угод. Ці два місця, звідки походили вдова та Нааман, перебувають у стані відкритої війни з Ізраїлем.

І ось Христос ставить їх у приклад ізраїльтянам. Навіть сьогодні це звучало б як політична провокація, як своєрідна зрада. Тому їхній гнів доходить до межі. Вони, до яких прийшло Слово, Христос, який народився серед них, говорить їм правду – і що вони роблять? Вони впадають у гординю, злість, у спробу вбивства. Коли це Слово проникає глибше, коли Христос доторкається до їхніх сердець, стає очевидним, що у них усередині.

І ось є ці двоє язичників – вдова і сирієць Нааман. Перше читання на сьогодні якраз говорить про Наамана, який був прокаженим і прийшов до Єлисея, щоб отримати зцілення. Але спершу він мав таку ж реакцію, як мешканці Назарету - гнів. Бо "це не так, як я собі уявляв!" Він був переконаний, що знає, як усе має статися: як пророк має його прийняти, як має його зцілити, які слова сказати. І коли все відбувається не так, як він собі уявляв, він хоче піти. І лише завдяки слугам, які вмовляють його, він входить у послух і отримує зцілення.

Це нагадує ще одного язичника – римського сотника, який приходить до Христа і просить зцілити свого слугу чи сина. Коли Христос каже, що піде до його дому, той відповідає: "Господи, я не достойний, щоб Ти прийшов до мене. Скажи тільки слово – і мій слуга буде здоровий." На відміну від Наамана, він не очікує якоїсь особливої церемонії, якихось жестів. Він визнає, що Христос – Бог, що Його слова достатньо. Ці двоє – сотник і Нааман – втілюють дві різні постаті язичників. Один відразу довіряє Христу. Другий – тільки після довгих сумнівів і завдяки порадам слуг.

І це важливий урок для нас. Чи ми, як мешканці Назарета, залишаємося у своїх переконаннях, відкидаючи Божий план, бо "це не так, як я собі уявляв"? Чи ми здатні довіритися Богу, як сотник, і прийняти Його волю? Бо Христос завжди діє за волею Отця. Але чи ми готові прийняти цю волю? Ми – язичники, бо не народилися євреями. Але через Христа отримали можливість стати Божим народом. Проте, чи не поводимося ми іноді так, ніби маємо право вказувати Богу, що Він має робити? Чи не гніваємося ми, коли Бог проявляє милосердя до когось іншого, а не до нас? "Як так? Я ходжу до церкви, я намагаюся жити чесно – і Бог мені не допомагає. А той, хто мало молиться, має благословення!" "Чому мої діти відходять від віри, а діти інших людей, які раніше не були побожними, навпаки, навертаються?" Скільки таких питань живе в наших серцях?

Сьогоднішнє Слово вчить нас: чи готовий ти стати "язичником", тобто відмовитися від своїх уявлень про Бога і прийняти Його таким, яким Він є? Чи готовий ти прийняти не просто пророка Єлисея, а самого Ісуса Христа?

Нехай благословить і охороняє тебе Отець, Син і Святий Дух. Амінь.