ІІ Неділя

Бог вивів Аврама надвір і мовив: «Глянь же на небо і злічи зорі, коли можеш їх злічити!» І сказав до нього: «Таке буде твоє потомство». І повірив Аврам Господу, й Він зарахував йому те за праведність.

Потім сказав Господь до нього: «Я – Господь, що вивів тебе з Уру Халдейського, щоб дати тобі оцю землю в посідання».

Він же відповів: «Владико Господи, по чому я знатиму, що я її посяду?»

Тоді сказав Господь до нього: «Візьми Мені трилітню ялівку, і трилітню козу, і трилітнього козла, і горлицю та голубеня».

Появив він Йому все те, порозтинав надвоє і поклав кожну половину напроти другої, а птиць не розтяв. Злетілись хижі птахи на ті трупи, але Аврам прогнав їх. Коли ж заходило вже сонце, глибокий сон опав на Аврама, жах і велика темрява налягли на нього.

Тим часом зайшло сонце і стало дуже темно; аж ось димуюче вогнище і світоч полум’яний пройшли між розтятими частинами.

Того дня уклав Господь союз з Аврамом, кажучи: «Твоєму потомству Я даю цю землю від ріки Єгипетської до Великої ріки, ріки Євфрату».

Слово Боже.

Господь – моє світло і моє спасіння: *
Кого мені боятись?
Господь — мого життя твердиня *
Кого мені жахатись?

℟. Бог – моє світло і моє спасіння.
Або: Господь – моє світло і моє спасіння

Почуй, Господи, мій голос, коли я буду взивати, *
помилуй мене і відізвись до мене.
В Тобі сказало моє серце: *
«Шукайте Мого обличчя».

℟. Бог – моє світло і моє спасіння.
Або: Господь – моє світло і моє спасіння

Тож я, Господи, шукатиму Твого обличчя! *
Не відверни від мене свого обличчя,
не відвертайся від слуги свого у гніві. *
Будь моїм помічником, не покидай мене, між Боже!

℟. Бог – моє світло і моє спасіння.
Або: Господь – моє світло і моє спасіння

Я ж маю надію побачити блага Господні *
у живих країні.
З нетерпінням чекай на Господа, будь мужнім, *
нехай зміцняється Твоє серце – Господа очікуй!

℟. Бог – моє світло і моє спасіння.
Або: Господь – моє світло і моє спасіння

Будьте моїми послідовниками, брати, і приглядайтеся до тих, які поводяться згідно з нашим взірцем. Адже багато хто, – про них я часто говорив вам, а нині з плачем кажу, – поводяться, як вороги Христового хреста. Їхній кінець – загибель, їхній бог – черево, і сором – їхня слава; вони про земне думають.

Адже наше громадянство — на небесах, звідки й очікуємо Спасителя, Господа Ісуса Христа, котрий силою, якою Він може все підкорити собі, перемінить тіло нашого приниження так, щоб воно було подібне до тіла Його слави. Тому, мої любі й милі брати, ви – моя радість і вінець, – стійте так у Господі, улюблені!

Слово Боже.

Із світляної хмари батьківський голос почувся:
«Це Син Мій улюблений, Його слухайте!»

Того часу Ісус узяв Петра, Йоана і Якова та піднявся на гору помолитися. І сталося, що, коли Він молився, вигляд Його обличчя став іншим, а Його одяг став білим та блискучим. І ось, два мужі розмовляли з Ним: були то Мойсей та Ілля, котрі, з’явившися у славі, говорили про вихід Його, який мав довершитися в Єрусалимі. Петро й інші були зморені сном, а прокинувшись, побачили Його славу та обох мужів, які стояли з Ним.

І сталося, коли відходили ті від Нього, Петро сказав Ісусові: «Наставнику, добре нам тут бути! Зробимо три намети: один Тобі, один Мойсеєві та один Іллі». Він не знав, що говорить.

Коли він ще говорив, з’явилася хмара й отінила їх; вони ж злякалися, як ввійшли в хмару. І почувся голос із хмари, який промовляв: «Це Син Мій вибраний – Його слухайте!»

Коли залунав цей голос, Ісус залишився сам. А вони мовчали й нікому в ті дні нічого не розповідали про те, що побачили.

Слово Господнє.

Будьте моїми послідовниками, брати, і приглядайтеся до тих, які поводяться згідно з нашим взірцем. Адже багато хто, – про них я часто говорив вам, а нині з плачем кажу, – поводяться, як вороги Христового хреста. Їхній кінець – загибель, їхній бог – черево, і сором – їхня слава; вони про земне думають.

Адже наше громадянство — на небесах, звідки й очікуємо Спасителя, Господа Ісуса Христа, котрий силою, якою Він може все підкорити собі, перемінить тіло нашого приниження так, щоб воно було подібне до тіла Його слави. Тому, мої любі й милі брати, ви – моя радість і вінець, – стійте так у Господі, улюблені!

• "Будьте моїми послідовниками, брати, і приглядайтеся до тих, які  поводяться згідно з нашим взірцем.” Чи я є людиною, яку варто наслідувати? Наскільки віра, яку визнаю, підтверджується конкретними вчинками? Чи в моєму житті є баланс між проповідуванням Євангелія словом і прикладом життя,  взірець якого дав нам Господь Ісус і святий Павло? Чи я шукаю власних авторитетів у вірі, наприклад, святих, щоб наслідувати їх у ревному сповідуванні віри? 

• "Адже багато хто, – про них я часто говорив вам, а нині з плачем кажу, – поводяться, як вороги Христового хреста. Їхній кінець – загибель, їхній бог – черево, і сором – їхня слава Про кого пише автор у цьому уривку? Чи не про мене? На перший погляд здається, що йдеться про невіруючих, які живуть так, ніби Бога не існує, намагаючись задовольнити всі свої тілесні бажання. Але хто такий "ворог Христового хреста"? Чи не є  моєю метою в житті просто "зручно влаштуватись"? Чи в цей Великий піст я беру на себе тягар зречення того, що приносить задоволення, щоб натомість віддати себе "в жертву" і зробити щось добре для інших? Чи молитва, піст і милостиня відвертають мене від себе до справ мого ближнього? 

• "Адже наше громадянство – на небесах, звідки й очікуємо Спасителя, Господа Ісуса Христа, котрий силою, якою Він може все підкорити собі, перемінить тіло нашого приниження так, щоб воно було подібне до тіла Його слави.". Це Слово ніби заохочує мене глибше вдивлятися в Господні дороги, які перевищують мої власні "шляхи". Як я переживаю невдачі у своєму житті? Чи віддаляюся тоді від Бога? Господь Ісус, в очах людей, здавалося б втратив усе, проте насправді саме Він став найбільшим переможцем і взірцем для всіх. Спробую подивитися на те, що не вдалося в моєму житті, як на щось найцінніше для Бога. Адже саме тоді, коли я зазнавав кривди, я був найбільш подібний до улюбленого Сина Отця. 

Господи Ісусе, прошу Тебе про благодать глибокого навернення, щоб я словом і ділом любив інших людей. 

Взяв із собою Петра, Якова та Івана, Ісус вийшов на гору, щоб помолитися. Коли Він молився, вигляд Його обличчя змінився, а Його одежа стала сліпучо-білою. І ось двоє мужів розмовляли з Ним – це були Мойсей та Ілля.

Вони з'явилися у славі й говорили про Його відхід, який мав здійснитися в Єрусалимі. Тим часом Петро та його супутники були зморені сном. Коли ж прокинулися, побачили Його славу та обох мужів, що стояли біля Нього.

Коли ті відходили від Нього, Петро сказав до Ісуса: "Учителю, добре нам тут бути, поставимо три намети: один для Тебе, один для Мойсея і один для Іллі". Він не розумів, що говорить.

Коли він ще говорив, з'явилася хмара й огорнула їх. Вони злякалися, коли ввійшли в хмару. А з хмари пролунав голос: "Це – Син мій обраний, Його слухайте".

Коли пролунав цей голос, Ісус залишився сам. А вони зберігали мовчання і в той час нікому не розповідали про те, що побачили.

Настає ця неділя, і хоча ми переживали її стільки разів у своєму житті та багато разів чули цю Євангелію про Преображення, про те, як Христос виводить учнів на гору Фавор, щоб перемінитися, сьогодні це слово приходить так, наче ми чуємо його вперше.

І приходить воно саме до всіх наших емоцій, які ми переживаємо, до думок, що виникають і вириваються назовні, до всіх наших непевностей, страхів, рішень, які ми маємо прийняти. Воно приходить по-новому. Це дуже прекрасне слово: Христос виводить нас, і це не тільки троє учнів, а нас набагато більше.

Христос виводить нас на цю гору, щоб ми могли молитися і щоб могло відбутися щось особливе. Щоб Він міг преобразитися, щоб ми могли побачити Його таким, яким Він є насправді.

Чи маєте ви звичку щодня слухати слово Боже, яке дається нам як пожива на кожен день?

Ми молимося: "Хліб наш насущний дай нам сьогодні", промовляючи молитву "Отче наш". Думаю, що ви молитеся цією молитвою щодня. І зазвичай ми думаємо про цей хліб, який купуємо в магазині, про те, чого нам бракує, про гроші, якими ми маємо оплачувати своє життя. Але мало хто з нас усвідомлює, що ця молитва набагато глибша і говорить про ту поживу, яка насправді нас насичує.

І коли Господь Бог дає нам цю поживу, ми часто не користуємося нею. Слово, яке ми отримуємо щодня, є саме тим хлібом, який Він ламає, щоб нагодувати нас перед обличчям численних запитань, які постають перед нами.

Останнім часом слово, яке приходило, було дуже важким. Якщо ви слухали, Господь Бог знову і знову з наполегливістю повторював нам слово: "Не вбивай". "Не вбивай" означає: не кажи "дурню", "ідіоте", "безбожнику", бо це вже означає вбити когось. А вчора Він ще сказав: "Любіть ваших ворогів". Любіть ваших ворогів. 

Як можна мати таке ставлення? І приходять думки: "Господи, чи не втратив Ти контроль над історією?" А сьогодні Господь Бог виводить нас на гору. Це слово приходить як розрада для всіх наших сумнівів перед обличчям шуму війни, яка не тільки є тією великою війною, що стоїть біля наших воріт, але й усіх тих малих війн, які ми ведемо у наших подружжях, родинах, на роботі.

Усіх тих малих війн, де ми стикаємося з якимось ворогом, з агресором, який намагається вирвати у нас життя, вирвати наше щастя, якого ми так прагнемо, який загрожує нашому щастю, нашому життю.

Господь Бог виводить нас на гору.

Сьогоднішня Євангелія… На жаль, іноді так буває, що літургісти скорочують Слово Боже. Сьогодні перше речення насправді обрізане. Ми починаємо з другої частини речення, цей уривок Євангелії. А перша частина цього речення звучить так: "Через вісім днів після тих навчань Ісус узяв із собою..." Одна частина речення. Через вісім днів після тих навчань. Після яких навчань Ісус узяв зі собою через вісім днів своїх учнів і вивів їх на гору? Після тих навчань, які відбулися в Кесарії Філіповій, де Христос спочатку молиться, питає учнів: "За кого люди мене вважають?", а потім: "А ви за кого мене вважаєте?" Пам’ятаєте цю Євангелію? І тоді Петро каже: "Ти є Месія". І Христос відповідає: "Так, я є Месія. Мене віддадуть у руки ворогів, я буду знищений, убитий, але третього дня воскресну". І тоді Петро, звичайно, спочатку противиться цьому слову. А потім Христос говорить, що не лише Він сам розпізнає своє життя, як відповідь на все зло, що відповіддю на все зло є Він, який віддає себе.

Що саме такою є відповідь, що тільки так можна зупинити зло, яке поширюється, яке починає охоплювати все людство, — віддати своє життя. І що Він може зупинити на собі зло, агресію, може взяти на себе гріхи, ненависть, злобу. Усі гидоти Він може зупинити на собі.

І коли ми дивимося на це зранене тіло Христа, ми бачимо, що Він зупинив їх на собі. І що Він говорив: "Отче, прости їм, бо не знають, що роблять". І говорив: "Я даю за них у жертву самого себе". А потім Він говорить, що не лише Він має цю місію. Святий Павло сказав: "Я у своєму тілі доповнюю те, чого бракує стражданням Христа" (Лист до Колосян).

Що це означає? Що життя, віддане за світ, щоб зупинити зло, щоб перемогти справжнього ворога, є шляхом наслідування Христа. Справжнього ворога не можна перемогти, входячи в його логіку насильства. Бо ворог діє так: "Завойовуй, завойовуй, ти маєш право забрати собі, маєш право захищатися, маєш право ненавидіти. Хто тебе обмежить? Ти маєш право". І цього ворога можна зупинити лише одним способом — зруйнувавши мур ворожнечі в собі, віддаючи своє життя.

І саме цього сьогодні бракує. Бо Христос сьогодні потребує тіла, потребує нас, потребує своєї Церкви. Тому одразу після того, як Христос сказав, що Він є Месія, Він додає: "Так, але Месія — це Той, хто віддає життя за світ. Його видають, Його розчавлюють, і Бог вириває Його зі смерті. Дає нове життя через те, що Він жертвує себе". І каже: "Якщо хтось хоче йти за Мною, нехай зречеться себе, візьме свій хрест і наслідує Мене".

І це дуже серйозне слово. Якщо сьогодні ми подумаємо про нього... Ми часто слухаємо це слово абстрактно, бо в нас більш-менш є свій спокій, маємо своє впорядковане життя, і ці слова нас не зачіпають. Але в контексті насильства ці слова звучать дуже радикально. Ці слова справді приходять і можуть нас... Не знаю, як вас, але мене вони лякають. Вони кажуть: "Господи, справді це відповідь? Віддати своє життя, дозволити знищити себе? Це єдина відповідь, щоб перемогти зло?"

І саме тому Христос бере своїх учнів на гору Фавор, щоб молитися. І відповіддю на слово, яке ми отримали цього тижня, на дуже серйозне слово — "Не вбивай", "Не називай дурнем", "Не бажай смерті іншому", "Люби своїх ворогів", Христос каже: "Я знаю, що ви слабкі. Я знаю, що цьому слову важко знайти місце у вас. Тому Він бере нас із собою, бере сюди, щоб ми могли, знаєте, почути також Мойсея та Іллю, тобто Слово Боже, Старий Завіт, Закон і Пророків, які говорять про Його вихід. Бо хто більше, ніж Мойсей, може говорити про вихід? Адже він сам пережив цей вихід, правда?"

Про вихід і показує, що вся ця історія Христа, те, що Він віддає своє життя, не є випадковістю, що в Христа не відібрали життя через змову, що Бог не мав над цим контролю.

А що це священна історія. Що це історія виходу з рабства, з-під влади фараона, справжнього фараона — демона, який тримає нас залізною рукою, стискає, не дозволяє любити іншого, прощати, 77 разів на день прощати людину, яка знову і знову робить те саме, і нічого не можна з цим зробити.

Що це історія виходу. Що Бог через ці події, через ці війни, які відбуваються, через малі війни у наших стосунках, подружні кризи, труднощі, хвороби, переслідування, яких, можливо, зазнаємо, невдачі, банкрутства — Бог притягує нас до себе, як притягував людство. Що в цьому є рука Бога, який любить. Але також, щоб ми почули, тут, почули голос, який чує Христос і чують апостоли, бо тоді вони прокинулися, і нехай і ми прокинемося.

Я думаю, що ці великі події дозволяють нам слухати інакше, молитися інакше, бути на Євхаристії інакше, ніж із звички. Бути справді іншими. І не спати. І сказати: "Господи, скажи мені слово, дай мені слово, поясни мені, допоможи мені". І тоді ми чуємо: "Ти є Мій улюблений син, Моя улюблена донька, ти є Моя улюблена дитина, зіниця Мого ока, твоє життя у Моїх руках, Я є твоїм Батьком, Я є твоїм Батьком".

І подумайте лише, що Христос, завдяки цьому пережитому досвіду, серед своєї місії, яку Він відкриває для себе, що Він у дорозі до Єрусалима, до хреста, дозволяє Йому потім, коли настане Його страждання, постійно звертатися до Бога: "Абба", тобто "Тату". Коли в Гетсиманському саду Він молиться, як ми чуємо в Євангелії від Луки, Христос каже: "Абба, Тату, якщо можливо, візьми це від мене, але хай не Моя воля буде, а Твоя".

Я знаю, що Ти є добрий, хоча люди кажуть інакше, вказуючи на насильство. Я знаю, що Ти є добрий, Абба. А потім, коли Він помирає, каже: "Абба, Тату, у Твої руки віддаю Мого духа". Я знаю, що Ти не залишиш мене в шеолі, не залишиш мене в цьому пеклі, не залишиш мене в смерті. Що смерть не є Твоїм останнім словом. Що Твоє останнє слово — це життя. Життя, яке є набагато серйознішим і могутнішим, ніж те, що я можу здобути, захищаючи своє життя, оскаляючи зуби на іншого. Це неймовірно.

З Євангелія від Луки: Ісус узяв із собою Петра, Якова та Івана і вийшов на гору помолитися. Коли Він молився, вигляд Його обличчя змінився, а Його одяг став сяючо-білим. Ось два мужі розмовляли з Ним. Це були Мойсей та Ілля. Вони з’явилися в славі й говорили про Його відхід, який мав здійснитися в Єрусалимі. Тим часом Петро та його супутники були зморені сном. Коли ж прокинулися, побачили Його славу і двох мужів, що стояли з Ним. Коли вони відходили від Нього, Петро сказав до Ісуса: «Учителю, добре нам тут бути! Поставимо три намети: один для Тебе, один для Мойсея і один для Іллі». Але він не знав, що говорить. Коли ще говорив, з’явилася хмара і огорнула їх. Вони злякалися, коли увійшли в хмару. А з хмари пролунав голос: «Це Син Мій улюблений, Його слухайте». Коли залунав цей голос, Ісус залишився один. А вони мовчали й у той час нікому нічого не розповідали про те, що бачили. Слово Господнє.

Це слово, яке читається в другу неділю Великого посту у році С. Слово про Преображення Господнє на горі Фавор. Спершу звернімося до першого читання з послання до филип’ян, де Павло говорить з великим болем і турботою про Церкву, про братів: «Багато хто поводиться як вороги Хреста Христового». Кажу це зі сльозами. Їхній кінець — загибель, їхній бог — черево, а слава в тому, чого мали б соромитися. Це ті, чиї прагнення обмежуються земним. Їхній кінець — загибель. Але це ще не кінець для людини, яка живе, яка слухає це слово перед нами. Це не обов’язково має бути так, бо слово приходить, щоб застерегти нас, щоб захистити нас від цього. Але також, щоб ми задумалися: хто є нашим богом? Чи не є нашим богом черево?

Сьогодні день посту, але нині більше говорять не про сам піст, а про здорове харчування. Не хочу критикувати різні дієти, адже це теж може бути турботою про здоров’я. Але ми можемо годинами говорити про дієту, про харчування, про спорт.

А скільки ми говоримо про те, що є набагато важливішим? Про піст і про Того, до кого піст має нас привести — про Христа? Добре, що ми дбаємо про тілесне, але питання в тому, як ми це робимо. Чи не варто перетворити ці наші турботи на славу Божу? Навіть коли ми відмовляємо собі в чомусь, чи робимо це для слави Христа, а не для власної слави?

Якщо щось робите: чи їсте, чи п’єте, чи що б не робили, усе чиніть на славу Божу, навіть коли дбаєте про своє тіло. Але ось питання: хто в центрі — я чи Бог? Чи те, що я роблю, спрямоване на Нього? Очистити наміри, спрямувати своє життя у правильне русло, щоб наші земні прагнення також вели до Небесної Батьківщини. Слава в тому, чого мали б соромитися. Про це говорить святий Павло щодо тих, хто йде до загибелі. Вони хваляться тим, чого слід було б соромитися. Але потім він говорить про іншу славу. «Брати мої улюблені, за якими я тужу, моя радість і моя слава». Це вражає. Павло хвалиться Церквою, улюбленими братами. Тими, кого ми, можливо, вже не можемо терпіти. Церквою, яка має багато недоліків, зраненою гріхом. Ми знаємо цих людей, ми знаємо людей у спільноті, у Церкві. Ми можемо мати до них претензії, можемо їх не розуміти. Але Павло каже: «Ви — моя радість, ви — моя слава». Він пишається тим, що є з ними разом, що разом ідуть у напрямку неба. Він не соромиться цього, не уникає цієї спільноти. 

Брати улюблені. Чому? Бо вони брати. Бо Бог дав мені цих людей як братів.Людськими очима я б, можливо, обрав інших. Хотів би іншу спільноту, кращу, де легше знайти спільну мову, де є спільні інтереси. Але Бог дав мені саме цих людей. Це та Церква, яку Бог приготував для мене. І раптом це стає моєю радістю, моєю славою. Це слава, до якої Бог нас покликав. Про цю славу говорить сьогодні Євангеліє. «Коли Петро і його товариші прокинулися, вони побачили Його славу». Це також слава Христа. Вони побачили цю славу, яка зазвичай була прихована. 

Христос завжди був у славі. Від моменту втілення, від зачаття, від народження. Він має цю славу. Тільки люди цієї слави не бачать. Вони бачать пелюшки, бачать стайню, бачать, можливо, хвору дитину, бачать загрозу, як Ірод. Зрештою, вони побачать Христа, якого бичують, який увінчаний терновим вінцем, висміяний як богохульник, прибитий до хреста. Це було доступне для людського погляду, для людського розуміння. А момент Преображення на горі Фавор для Петра та апостолів був тим, коли вони побачили, ким Христос був насправді. За цими шатами тіла вони побачили Його Божество. І це є слава. Можливо, саме це мав на увазі святий Павло.

Щоб за зовнішнім виглядом людей у Церкві, за їхніми слабкостями, їхніми нерозумними звичками, усім тим, що може нас дратувати в наших братів і через що нам важко назвати їх «улюбленими братами», ми могли побачити істину.

Бог їх любить. Бог вибрав їх для Церкви. Бог у них вкладає, Бог їх любить вічною, нескінченною любов’ю. І саме тому вони є моїми улюбленими братами. Не тому, що у мене є якесь особливе хобі чи мені подобається все це. Тут апостоли також побачили славу, якою сповнений Христос, яку Він має. І тепер вони також є частиною тієї самої історії, яку пережив Авраам у першому читанні.

Авраам, який досвідчив славу Божу, уклав завіт, отримав об’явлення Бога. Він побачив, наскільки міг, славу Божу, що явилася через стовп диму і вогню, який пожирав частину жертв, що Авраам розділив навпіл. Він чекав, що буде далі, занурений у глибокий сон. Можливо, так само, як і ці апостоли сьогодні, які сплять, коли відбуваються такі великі події. Вони сплять, не усвідомлюючи важливості моменту. Авраам не міг прокинутися з цього сну. Його огорнув сон смерті, той самий сон, у який остаточно увійде Христос на хресті. Це сон, з якого неможливо прокинутися самостійно. Авраам міг тільки спостерігати те, що робить Бог. 

І Бог укладає цей завіт, цей надзвичайний, односторонній завіт. Він каже: «Я укладаю з тобою завіт. Я обіцяю тобі, що буду супроводжувати тебе, що буду вести тебе. Попри те, що ти нічого не можеш зробити, твій єдиний внесок, Аврааме, в цей завіт — це твій гріх, твої слабкості, помилки, які ти будеш чинити. Але Я є Бог, який залишиться вірним цьому завіту». Ти будеш невірним, а Я залишуся вірним, незважаючи на твою невірність.

І це відбувається вже тут, у цьому Преображенні, де Бог об’являє свою славу у Сині своєму, Ісусі Христі. Що Бог залишиться вірним, навіть якщо апостоли виявляться невірними. Що вони втечуть. Що вони зречуться Христа, як Петро, який тут ніби щиро турбується про Ісуса, але коли прийде момент страждання, відкинення, переслідування, просто втече і зречеться Його.

Христос приходить, об’являє свою славу, щоб підбадьорити цих апостолів, які будуть спокушені. Чудові слова коментаря до цього дає Теофан, середньовічний отець XII століття. Він каже: «Коли вони побачать Його зрадженим, в агонії, що молиться, щоб ця чаша Його оминула; Коли побачать Його приведеним до первосвященика, хай згадають гору Фавор і зрозуміють, що Він добровільно пішов на смерть. Коли побачать Його побитим і запльованим, хай згадають Його обличчя, яке сяяло ясніше, ніж сонце. Коли побачать Його зодягненого у пурпурний плащ на знак ганьби, хай згадають Його в сяйві на горі. Коли побачать Його розп’ятого серед двох злочинців, хай згадають, що Він явився між Мойсеєм і Іллею як їхній Господь. Коли побачать Його похованого, хай згадають світлу хмару, яка Його огортала». Ось причина Преображення.

Це також причина, через яку Христос знову об’являється нам у своєму Слові. Він приходить до нас у тому ж Слові, яке ми, можливо, чули вже безліч разів, але яке запрошує нас сьогодні увійти в цей самий досвід. Він хоче вивести нас на особливе місце, дати себе повести Йому. Христос хоче нас повести, як тих трьох апостолів. Щоб ми «змарнували» час, можливо, навіть заснули під час молитви, як вони. Щоб ми відчули цей страх перед молитвою, перед Богом, перед втратою часу, життя, всього, щоб бути з Ним.

Бог хоче подолати всі ці перешкоди та вивести нас на цю гору, у місце усамітнення, і об’явитися нам. Бо, можливо, це є пророцтвом нашого життя. Що, можливо, ми також скоро будемо випробувані, як ті апостоли, які наближаються до смерті Ісуса. Що ми будемо піддані спокусі зректися Бога, зректися Христа і не побачити Його у своєму житті.

Можливо, прийдуть складні речі для кожного з нас, і сьогодні Христос каже: «Але якщо ти зараз не переживеш це Преображення, ти втечеш». «Буде важко, але якщо ти сьогодні не даси себе повести…» Це слово справді актуальне для мене. Не завтра. Не вчора. Сьогодні.

Сьогодні, у другу неділю Великого Посту, я маю відкритися на це Слово. Бо прийдуть події, і якщо це Слово не буде жити в мені, я відійду від Христа. Я не зрозумію того, що відбувається в моєму житті. Я буду непідготовленим. Це сильна реальність, яку Христос мені дає — вийти на самоту, дати себе повести. Нехай я дозволю Йому вивести мене сьогодні. Нехай я переживу мою гору Тавор. Навіть якщо вона буде, в певному сенсі, Голгофою.

Амінь.

Нехай благословить і охороняє тебе Отець, і Син, і Святий Дух. Амінь.

Та він відходив у місця самітні й молився.

Тими днями він вийшов на гору молитись і провів усю ніч на молитві до Бога.

Одного разу, коли він молився насамоті, а з ним були й його учні, - він спитав їх: “За кого мене мають люди?”

Раз якось він молився в якомусь місці, і як закінчив, сказав до нього один з його учнів: “Господи, навчи нас молитись, як і Йоан навчав своїх учнів.”

“Отче, коли ти хочеш, віддали від мене цю чашу, тільки хай не моя, а твоя буде воля!”

І коли відпустив народ, пішов на гору помолитися насамоті. Як звечоріло, він був там сам один.

Якже вони їли, Ісус узяв хліб, поблагословив, розламав і дав учням, кажучи: “Беріть, їжте: це моє тіло.” Потім узяв чашу, воздав хвалу і подав їм, кажучи: “Пийте з неї всі,

Тоді Ісус приходить з ними на місце, зване Гетсиманія, і каже до учнів: “Посидьте тут, поки піду та помолюся там.” І взяв Петра з собою і двох синів Заведея, і почав скорбіти та тужити. Тоді сказав їм: “Смуток у мене на душі – аж до смерти! Зостаньтеся тут і чувайте зо мною.” І пройшовши трохи далі, упав обличчям додолу, молившися і промовляючи: “Отче мій, якщо можливо, нехай мине ця чаша мене. Однак не як я бажаю, лише – як ти.” Повернувся він до учнів і, знайшовши їх заснулими, каже до Петра: “Отож і однієї години не спромоглися чувати зо мною? Чувайте й моліться, щоб не ввійшли у спокусу, бо дух бадьорий, але тіло немічне.” Знову, вдруге, відійшов він і почав молитися: “Отче мій, коли ця чаша не може минути, щоб я її не пив, хай буде твоя воля!” І, повернувшися, знову знайшов, що вони спали, бо очі в них були отяжілі. Залишив він їх, пішов знову й почав молитись утретє, повторюючи ті самі слова.

А близько дев'ятої години Ісус скрикнув міцним голосом, вимовляючи: “Елі Елі, лема савах-тані”, – тобто: “Боже мій, Боже мій, чому ти мене покинув?”

Ісус закликав сильним голосом: “Отче, у твої руки віддаю духа мого!” Сказавши це, він віддав духа.

Ісус же сказав: “Отче, відпусти їм, не знають бо, що роблять.” Коли ж ділили його одіж, то кидали жереб.

та я молився за тебе, щоб віра твоя не послабла, а ти колись, навернувшись, утверджуй своїх братів.”

Справжнє то було світло - те, що просвітлює кожну людину. Воно прийшло у цей світ. Було у світі, і світ ним виник -і світ не впізнав його. Прийшло до своїх, - а свої його не прийняли. Котрі ж прийняли його - тим дало право дітьми Божими стати, які а ім'я його вірують; які не з крови, ані з тілесного бажання, ані з волі людської, лише - від Бога народилися. І Слово стало тілом, і оселилося між нами, і ми славу його бачили - славу Єдинородного від Отця, благодаттю та істиною сповненого. Свідчить про нього Йоан, і проголошує, промовляючи: «Ось той, про кого я говорив: Той, що йде за мною, існував передо мною, був раніше за мене.» Від його повноти прийняли всі ми - благодать за благодать. Закон бо був даний від Мойсея, благодать же й істина прийшла через Ісуса Христа. Ніхто й ніколи Бога не бачив. Єдинородний Син, що в Отцевому лоні, - той об'явив. Ось Йоанове свідчення, коли то юдеї були до нього послали з Єрусалиму єреїв та левітів, спитати його: «Хто ти?» А він зізнався, не заперечив; зізнався: «Я - не Христос.» То вони спитали його: «Що ж - Ілля ти?» - «Ні», мовив він. «Пророк ти?» - «Ні», відказав він. Тоді вони йому: «То хто ж ти такий - щоб відповісти тим, які нас вислали, що сам про себе кажеш?» Промовив: «Я - голос вопіющого в пустині: Вирівняйте путь Господню, - як ото пророк Ісая сказав.» Були ж посланці з фарисеїв.

Отак мовив Ісус, а підвівши очі свої до неба, проказав: «Отче, прийшла година! Прослав свого Сина, щоб Син твій тебе прославив, згідно з владою, що її ти дав йому над усяким тілом: дарувати життя вічне тим, яких ти передав йому. А вічне життя у тому, щоб вони спізнали тебе, єдиного, істинного Бога, і тобою посланого - Ісуса Христа. Я тебе на землі прославив, виконавши те діло, яке ти дав мені до виконання. Тепер же прослав мене, Отче, у себе - славою тією, що її я мав у тебе перед тим, як постав світ!

Він за днів свого тілесного життя приніс був молитви й благання з великим голосінням та слізьми до того, який міг його спасти від смерти, і він був вислуханий за богобоязність;

хто ж той, що засудить? Христос Ісус, який умер, ба й воскрес, що по правиці Божій, - він заступається за нас.

Мої дітоньки, пишу вам те, щоб ви не грішили. Якже згрішить хтось, ми маємо заступника перед Отцем, Ісуса Христа, праведного.

І проситиму я Отця, і дасть він вам іншого Утішителя, щоб з вами був повіки,

Він говорив іще, аж ось ясна хмара огорнула їх і з хмари стало чути голос: “Це – мій улюблений Син, що я його вподобав: його слухайте.”

Люди стояли й дивились. Навіть князі їхні насміхалися, кажучи: “Інших спасав, нехай спасе себе самого, коли він - Месія Божий, Вибраний!”

Ось мій Слуга, якого я підтримую, мій вибраний, якого вподобало моє серце. Я поклав на нього дух мій: він сповістить народам правду. Він не буде кричати, ані вигукувати, і голосу свого на вулиці не дасть почути. Надломленої очеретини не доламає; льону, що куриться, він не погасить; оповістить ретельно правду. Він не ослабне, не подасться, аж покіль не встановить на землі правди, бо острови чекають його науки. Так говорить Бог, Господь, який створив небеса і розпростер їх, який ствердив землю з усім, що вона родить; він, який дає на ній дихання людям, дух тим, що по ній ходять: «Я, Господь, покликав тебе для перемоги, держатиму тебе за руку, я берегтиму тебе, поставлю тебе у завіт люду, світло народам, щоб сліпим очі відкривати, виводити з в'язниці в'язнів, з темниці тих, що сидять у темряві. Я - Господь: це моє ім'я! Я другому не поступлюся славою моєю, ані моєю честю - різьбленим божищам. Перші пророцтва вже здійснились; нові вам звіщаю, перш ніж стануться, вам їх оповіщаю.» Співайте Господові нову пісню! Нехай його хвала несеться з кінців світу! Хай ликує море і все, що в ньому, острови і їхні мешканці! Нехай озветься голосно пустиня з її містами, оселі, де живе Кедар! Нехай ликують тії, що живуть на скелях, нехай радісно з вершин гірських гукають! Нехай воздають Господові славу, хвалу його на островах хай розголосять!

Боже, твій розсуд дай цареві, синові царя твою справедливість. Хай судить твій народ по праву, бідних твоїх по правді. Хай гори принесуть народові мир, і горби - справедливість. Нехай розсудить бідних з народу, спасе дітей убогих, гнобителя ж розтопче. Тебе боятимуться поки сонця і поки місяця від роду й до роду. Хай він, як дощ, зійде на покоси, як злива, що зрошує землю. За його днів квітнутиме справедливість, а мир глибокий - аж доки місяця. Він буде правити від моря аж до моря і від Ріки аж до кінців землі. Перед ним схиляться його противники, а вороги його лизатимуть порох. Царі Таршішу й островів принесуть дари, царі Шеви й Севи дадуть гостинці. Йому поклоняться всі царі, усі народи йому служитимуть. Він бо спасе вбогого, що кличе, і бідного, і того, що допомоги не має. Над бідним він змилується і над нужденним, і урятує душі бідних. Він викупить їхні душі від гнету й насилля, і дорога буде їхня кров в очах у нього. Нехай живе, й дадуть йому золота з Шеви, і будуть молитися за нього завжди і по всі дні його благословити. На землі буде збіжжя удосталь; на верховинах гір шумітиме, ненаначе Ливан, колос, і зацвітуть, як на землі трава, по містах люди. Ім'я його буде повік благословенне; аж поки сонця, ім'я його буде; в ньому благословляться усі земні народи, прославлятимуть його усі народи. Благословен Господь, Бог Ізраїля, що творить чудеса - єдиний. І благословенне його славне ім'я повіки, слава його нехай наповнить усю землю! Нехай так буде! Нехай так буде! Скінчені молитви Давида, сина Єссея.

Ось настане час, - слово Господнє, - і я пробуджу для Давида праведний пагін, що владарюватиме як цар і буде мудрим, буде чинити на землі суд і справедливість.

Я, Ісус, послав ангела мого засвідчити вам про це в церквах. Я - корінь і паросток Давида, ясна зоря досвітня.

який говорив: «Що бачиш, запиши у книгу і пошли сімом Церквам: в Ефес і в Смірну, і в Пергам, і в Тіятири, і в Сарди, і в Філядельфію, і в Лаодікею.» Я обернувся - побачити, що то за голос, який говорив зо мною; і обернувшись, побачив сім золотих світильників, і посеред світильників - подібного до сина чоловічого, вдягненого в шату і підперезаного попід груди поясом золотим. Голова ж його і волосся білі, як вовна біла, як сніг; і очі його - як пломінь огню; і ноги його подібні до бронзи, ніби в горнилі розпалені; і голос його - як голос вод багатьох; і мав у правиці своїй сім зірок. З уст його меч двосічний гострий виходив; вид же його - як сонце, що сіяє в силі своїй. Коли я побачив його, впав до ніг його, як мертвий. А він поклав правицю свою на мене, кажучи до мене: «Не бійся: я - перший і останній,

як я теж одержав від Отця мого; і дам тому зірку досвітню.

і від Ісуса Христа, що є свідок вірний, первісток із мертвих і володар царів земних. Йому, що полюбив нас і обмив нас від гріхів наших кров'ю своєю,

установленого сином Божим у силі, духом святости, через воскресіння мертвих, - про Ісуса Христа, Господа нашого,

Нехай, отже, ввесь дім Ізраїля напевно знає, що Бог зробив Господом і Христом оцього Ісуса, якого ви розіп'яли.»

завдяки сердечній милості нашого Бога, з якою зглянулось на нас Світло з висоти,

Устань, засяй! Зійшло бо твоє світло, слава Господня засяяла над тобою!

Бог її здійснив нам, їхнім дітям, воскресивши Ісуса, як написано у другому псалмі: Ти - мій син; я сьогодні зродив тебе.

Багаторазово й багатьма способами Бог говорив колись до батьків наших через пророків. За останніх же оцих днів він говорив до нас через Сина, якого зробив спадкоємцем усього і яким створив віки. Він - відблиск його слави, образ його істоти, - підтримуючи все своїм могутнім словом, здійснив очищення гріхів і возсів праворуч величі на вишині, ставши від ангелів стільки вищим, оскільки успадкував визначніше від них ім'я. Кому бо з ангелів він коли мовив: «Син мій єси, я сьогодні породив тебе?» І ще: «Я буду йому за Отця, а він буде мені за Сина?»

І коли Дух того, хто воскресив Ісуса з мертвих, мешкає у вас, то той, хто воскресив Христа з мертвих, оживить і ваші смертні тіла Духом своїм, що живе у вас.

На це бо Христос умер і воскрес, щоб і над мертвими, і над живими панувати.

І маємо ще сильніше пророче слово. Ви добре робите, вважаючи на нього як на світильник, який світить у темнім місці, аж поки почне розвиднятись, і рання зоря зійде в серцях ваших.

Щасливі ви, як вас ганьблять за Христове ім'я, бо Дух слави і Божий на вас покоїться!

Пророка з-поміж вас, з твоїх братів, такого, як я, Господь, Бог твій, настановить тобі; його маєте слухатися. Точнісінько, як ти благав був Господа, Бога твого, на Хорив-горі в день зборів, казавши: О, коли б я вже більш не чув голосу Господа, Бога мого, й не бачив його великого полум'я, щоб не вмерти. Тоді сказав Господь до мене: Добре вони сказали! Я викличу для них з-посеред їхніх братів пророка такого, як ти; я вкладу мої слова йому в уста, й він говоритиме до них все, що йому накажу. А хто не послухається моїх слів, що їх він у моєму імені промовить до них, то жадатиму від того рахунку.

«Усе, що заповідаю вам, виконуйте пильно; нічого не додаси й нічого не віднімеш. Як між вами з'явиться пророк або сновидця і покаже тобі якийсь знак або чудо, і справдиться той знак чи чудо, що про них він сказав до тебе, говоривши: Ходімо слідом за іншими богами, що їх не знаєш, та й служімо їм, - то ти не слухай того пророка або сновидцю; бо Господь, Бог ваш, випробовує вас, щоб довідатися чи ви любили Господа, Бога вашого, всім серцем вашим і всією вашою душею. За Господом, Богом вашим, ходитимете слідом і його будете боятися; його заповіді будете додержувати, голосу його будете слухатися, йому будете служити і його триматись. А пророка того або сновидцю треба вбити, бо він проголошував відступництво від Господа, Бога вашого, який вивів вас із Єгипетської землі й визволив із дому неволі; він хотів звести тебе з дороги, якою заповідав тобі ходити Господь, Бог твій; тим робом ти викоріниш зло з-поміж вас.

Господь же відказав мені: «Неправду ті пророки пророкують моїм ім'ям. Не посилав я їх і не повелівав їм, і не говорив до них. Оманливі видіння, марні віщування та пусті мрії серця свого - ось що вони вам пророкують. Тим то так говорить Господь: Пророки, що пророкують моїм ім'ям, - я не посилав їх! - і що говорять: Ні меч, ні голод не спаде на цю землю, - від меча та голоду погинуть вони, оті пророки! Люди ж, яким вони пророкують, будуть покинуті по вулицях єрусалимських від голоднечі й меча, і нікому буде їх ховати, - самі вони, жінки їхні, сини їхні й дочки їхні. Я виллю на них їхню ж злобу.

Коли ж ти попередиш безбожника, і він не навернеться від своєї безбожности й від лихої дороги, то він умре в своїм грісі, а ти врятуєш твою душу.

Тож іди, я буду в устах твоїх і навчу тебе, що маєш говорити."

Не так слуга мій Мойсей, а повіреник він у всьому моєму домі.

І саме під ту пору народився Мойсей і був угодний Богу; його годовано три місяці у домі батька його. Коли ж він був викинутий, взяла його дочка фараонова і вигодувала його собі за сина. І Мойсея вивчено всієї мудрости єгиптян, і він був сильний у своїх словах і ділах. А як йому сповнилося сорок років, спало йому на думку відвідати братів своїх, синів Ізраїля; і як він побачив, що одному з них чинили кривду, заступився за нього і відомстив покривдженого, вбивши єгиптянина. Брати його, гадав собі, зрозуміють, що Бог його рукою давав спасіння їм; але вони не зрозуміли. На другий день з'явився їм, як вони бились, і єднав їх у мирі, кажучи: Мужі, ви ж брати, чому один одному завдаєте кривду? А той, що кривдив ближнього, відіпхнув його і мовив: Хто це тебе поставив над нами князем і суддею? Чи не хочеш ти й мене вбити, як учора вбив єгиптянина? При цім же слові втік Мойсей і жив приходнем у землі Мідіянській, де породив двох синів. Коли минуло сорок років, з'явився йому в пустині гори Синаю ангел у полум'ї куща вогняного. Мойсей, побачивши, здивувався тим видінням; та коли підійшов ближче, щоб придивитись, пролунав голос Господній: Я - Бог твоїх батьків, Бог Авраама, Ісаака та Якова. - Увесь тремтячи, Мойсей не зважувався глянути. Тоді Господь сказав до нього: Скинь з ніг твоїх взуття, бо місце, де стоїш - земля свята. Бачив я, бачив муку мого народу в Єгипті і стогін його почув я, і от зійшов їх визволити. Ходи ж тепер, пошлю тебе в Єгипет. - Оцього Мойсея, якого вони відцурались, кажучи: Хто тебе поставив князем і суддею? - оцього Бог послав як князя та збавителя, за посередництвом ангела, що йому в кущі з'явився. Оцей вивів їх, робивши чудеса та знаки в Єгипетській землі й у Червонім морі, й у пустині сорок років. Це той Мойсей, що сказав синам Ізраїля: Бог воздвигне з-поміж братів ваших пророка, як мене. Це той що в громаді, на пустині був з ангелом, який говорив до нього на горі Синай, та з нашими батьками; то він одержав живі слова, щоб вам їх передати. Це той, якому батьки наші коритись не хотіли, а відіпхнули його й серцями своїми повернулись у Єгипет, кажучи, Аронові: Зроби нам богів, які б ходили перед нами; бо той Мойсей, що вивів нас з Єгипетського краю - не відаємо, що з ним сталося. І теля зробили собі тими днями, і жертви приносили бовванові, і були раді ділом рук своїх. І відвернувся Бог і видав їх, щоб служили небесному війську, як то написано у книзі пророків: Чи ви приносили мені заколене і жертви за сорок років у пустині, доме Ізраїля? Ви носили намет Молоха і зорю бога Рефана, образи, що ви собі зробили, щоб їм поклонятись! Тому виселю вас поза Вавилон. У наших батьків був намет свідоцтва у пустині, як повелів був той, хто говорив до Мойсея зробити його за зразком, що його він бачив.

Ось тому, святі брати, учасники небесного покликання, вважайте на апостола й архиєрея, якого ми вірою визнаємо, Ісуса, вірного тому, хто його настановив, як був Мойсей у всім його домі. Бо він удостоївся остільки вищої понад Мойсея слави, оскільки більшу честь має будівничий, ніж будинок. Усякий бо дім хтось будує, а той, що збудував усе, - Бог. Мойсей був вірний у всім його домі, як слуга, на свідчення того, що мало бути сказане, Христос же - як Син у своїм домі. А дім цей - ми, якщо дотримаємо до кінця непохитне довір'я і похвалу надії. Ось чому, як каже Святий Дух: «Коли ви почуєте сьогодні його голос, не твердійте серцями вашими, як то було на місці сварки в день спокуси у пустині, де мене спокушали батьки ваші, виставляли мене на пробу, дарма що сорок років бачили мої діла. Тому я і прогнівався на рід цей і мовив: Вони завжди блудять серцем, вони доріг моїх ніколи не знали! Тому я і поклявсь у своїм гніві: Ні! їм не ввійти в мій відпочинок!» Глядіть же, брати, щоб у когось із вас не було серця лукавого в невірстві і щоб воно не відступило від живого Бога, а, навпаки, підбадьорюйте щодня один одного, доки триває те «сьогодні», щоб хтось із вас не став запеклим через обманство гріха. Бо ми стали учасниками Христа, якщо додержуємо аж до кінця твердо нашу віру, як напочатку, як ото говориться: «Коли почуєте сьогодні його голос, не твердійте серцями вашими, як то було на місці бунту.» Хто були ті, що почувши, збунтувалися? Хіба не всі ті, що вийшли з Єгипту під проводом Мойсея? На кого він гнівався сорок років? Хіба не на тих, що згрішили, які лягли кістьми в пустині? Кому ж він клявся, що не ввійдуть у його відпочинок, якщо не тим, що були неслухняні? І бачимо, що не могли ввійти через невірство.

Бо не від себе вирікав я: Отець, який послав мене, дав мені заповідь, що мені казати і що промовляти. І я знаю, що заповідь його - життя вічне. Те, отже, що я кажу, кажу так, як Отець повідав мені.»

Мойсей сказав: Господь, Бог наш, піднесе вам Пророка, як мене, з-посеред братів ваших. Ви слухатиметесь його в усьому, що вам скаже. А кожний, хто не буде слухатися того Пророка, буде викорінений з народу. - Так само всі пророки від Самуїла й ті, що говорили потім, звіщали про ці дні. Ви - сини пророків і Завіту, що Бог був заключив із вашими батьками, кажучи до Авраама: В твоїм потомстві будуть благословенні всі сім'ї землі. - Вам насамперед Бог воскресив слугу свого і послав його, щоб він благословив вас та відвертав кожного з вас від поганих учинків.»

Істинно, істинно кажу тобі: Ми говоримо про те, що знаємо, а свідчимо про те, що бачили, - ви ж свідчення нашого не берете до уваги.

Споконвіку було Слово, і з Богом було Слово, і Слово було - Бог.

А промовивши те, кликнув на ввесь голос: «Лазарю, вийди сюди!» І мертвий вийшов із зав'язаними в полотно руками й ногами та обличчям, хусткою обмотаним. І сказав їм Ісус: «Розв'яжіть його і пустіть, нехай ходить.»

І не дивуйтеся з того, бо надходить час, коли всі, хто у гробах, голос його вчують, і вийдуть ті, що чинили добро, на воскресіння життя. А ті, що зло чинили, - воскреснуть на суд.

Істинно, істинно говорю вам: Хто слухає моє слово й у того вірує, хто послав мене, - живе життям вічним, і на суд не приходить, бо від смерти перейшов у життя.

Оживлює дух, тіло ж не допомагає ні в чому. Дух - ті слова що їх я вимовив до вас, вони й життя.

Істинно, істинно говорю вам: Хто моє слово берегтиме, повіки не побачить смерти.»

Уже і ви чисті -, словом, яким промовляв я до вас.

Коли закон, отже, богами тих зве, до кого слово Боже було, - а Писання годі усунути! -

Котрі ж прийняли його - тим дало право дітьми Божими стати, які а ім'я його вірують;