Субота

Паси народ Твій, Господи, жезлом своїм,
овець спадщини Твоєї,
що самі перебувають у лісі серед саду.
Нехай собі пасуться у Башані та Гілеаді,
як то було за днів днедавніх!
Як за днів Твого виходу з Єгипту,
яви нам предивні речі.
Хто Бог, як Ти, що провину прощаєш
і даруєш переступ решті Твого спадкоємства?
Він не затримає гнів свій повіки,
бо любить милосердя.
Він знову змилосердиться над нами,
розтопче наші беззаконня.
Ти кинеш у глибинь моря всі гріхи їхні.
Ти явиш Твою вірність Якову,
Твою милість Аврааму,
як Ти поклявся батькам нашим ще за днів днедавніх.

Слово Боже.

Благослови, душе моя, Господа *
і, все нутро моє, — Його святе Ім’я.
Благослови, душе моя, Господа *
і не забувай усі Його благодіяння.

℟. Бог милосердний і безмірно щедрий.

Він прощає всі твої беззаконня, *
зцілює всі твої хвороби.
Він визволяє твоє життя від могили, *
щедрістю і милосердям Він тебе вінчає.

℟. Бог милосердний і безмірно щедрий.

Не завжди Він буде палати гнівом, *
не навіки обурюватися буде.
Він не вчинив нам згідно з нашими гріхами, *
не відплатив нам за нашим беззаконням.

℟. Бог милосердний і безмірно щедрий.

Бо як небо високо над землею, *
так звеличилася милість Його †
над тими, хто Його боїться.
Як схід від заходу далекий, *
так Він віддалив від нас наші беззаконня.

℟. Бог милосердний і безмірно щедрий.

Встану, піду до свого батька і йому скажу:
«Батьку, я згрішив перед небом і перед тобою».

Того часу наближалися до Ісуса всі митники та грішники, щоби послухати Його. І нарікали фарисеї та книжники, говорячи, що Він грішників приймає і разом з ними їсть.

А Він розповів їм ось таку притчу, кажучи: «Один чоловік мав двох синів. І молодший з них сказав батькові: “Батьку, дай мені належну частину майна”. І він поділив між ними майно.

І по небагатьох днях зібравши все, молодший син подався до далекого краю і там розтратив своє майно, живучи розгульно. Як витратив усе, настав великий голод у тому краї, і він став бідувати. Пішов він та й пристав до одного з громадян тієї країни, а той послав його на свої поля пасти свиней. І бажав він насититися стручками, які їли свині, але ніхто йому не давав.

Прийшовши до себе, він сказав: “Скільки наймитів мого батька мають у надлишку хліба, а я тут гину з голоду. Встану, піду до свого батька і скажу йому: Батьку, я згрішив перед небом і перед тобою і вже не гідний зватися твоїм сином; прийми ж мене як одного з твоїх наймитів”. Тож він, підійнявшись, пішов до свого батька.

Коли він був ще далеко, батько побачив його й змилосердився; побігши, кинувся йому на шию і поцілував його. А син сказав йому: “Батьку, я згрішив перед небом і перед тобою; я вже не гідний зватися сином твоїм”. Та батько сказав своїм слугам: “Негайно принесіть найкращий одяг і зодягніть його, дайте перстень йому на руку і сандалі на ноги; приведіть відгодоване теля та заколіть; будемо їсти й веселитися, бо цей син мій був мертвий – і ожив, пропав – і знайшовся”. І почали веселитися.

А його старший син був на полі. Коли, ідучи, наблизився до хати, почув співи й танці. Закликавши одного із слуг, він розпитував, що б це воно було. Той сказав йому: “Твій брат повернувся, і твій батько заколов відгодоване теля, бо здоровим його прийняв назад”. Тож він розгнівався і не хотів увійти.

А його батько вийшов і вмовляв його. Та він у відповідь сказав своєму батькові: “Ось, стільки років я тобі служу, ніколи не переступав твоєї заповіді, а ти мені ніколи не дав і козеняти, щоб я повеселився з моїми друзями. Коли ж цей син твій, який розтратив твоє майно з блудницями, повернувся, ти заколов йому відгодоване теля”.

А той відказав йому: “Дитино, ти завжди зі мною, і все моє – твоє. Тут треба таки веселитися і радіти, бо цей брат твій був мертвий – і ожив, пропав – і знайшовся”».

Слово Господнє.

Благослови, душе моя, Господа *
і, все нутро моє, — Його святе Ім’я.
Благослови, душе моя, Господа *
і не забувай усі Його благодіяння.

Він прощає всі твої беззаконня, *
зцілює всі твої хвороби.
Він визволяє твоє життя від могили, *
щедрістю і милосердям Він тебе вінчає.

Не завжди Він буде палати гнівом, *
не навіки обурюватися буде.
Він не вчинив нам згідно з нашими гріхами, *
не відплатив нам за нашим беззаконням.

Бо як небо високо над землею, *
так звеличилася милість Його †
над тими, хто Його боїться.
Як схід від заходу далекий, *
так Він віддалив від нас наші беззаконня.

Час Великого посту - це час пізнання  Божого  імені яким є МИЛОСЕРДЯ. Його милосердя є більшим за людську підлість, злобу, невірність, жорстокість. Милосердна любов проявляється у зіткненні з усіма людськими слабкостями. У своїй Енцикліці про Боже милосердя Йоан Павло ІІ пише: Всі відтінки тієї любові виявляються в милосерді Господа до своїх. Він – їхній Батько, бо він – Ізраїль – Його син первенець; Він же наречений тієї, якій пророк звіщає нове ім'я: ,,ругамаг“ – ,,улюблена“, вона ж бо буде Помилувана. (“Бог багатий милосердям”, № 4)  

Автор 103-го псалма запрошує нас дякувати і благословляти Боже милосердя, яке є для нас джерелом життя. Благослови, душе моя, Господа, і все нутро моє, - Його святе ім'я. Чи відчуваєш ти Боже милосердя? Чого це стосується? Чи дякуєш? 

Автор псалма 103 показує ситуації, в яких проявляється Боже милосердя. Він прощає всі твої провини і зцілює всі твої хвороби. Він визволяє твоє життя від могили, щедрістю і милосердям Він тебе вінчає. Він не вчинив нам згідно з нашими гріхами, не відплатив нам за нашим беззаконням. Основною бідою людини є не брак  коштів, відсутність  житла, певні хвороби, а її невизнаний і неспокутаний гріх. Святий Павло пише, що платою за гріх є смерть, яка проявляється через хвороби, чвари, конфлікти, втрату чутливості до себе та інших. Молитися можна так: Ісусе, дякую за те, що Ти є милосердям. Дякую, що на другому тижні після Воскресіння Церква святкує Неділю Божого милосердя. Дякую, що це милосердя стосується також  і мене. 

Біблійна вервиця: 

Великі зернята: Він прощає всі твої провини і зцілює всі твої хвороби. Він визволяє твоє життя від могили, щедрістю і милосердям Він тебе вінчає.

Малі зернята: Благослови, душе моя, Господа, і все нутро моє, - Його святе ім'я. 

Того часу до Ісуса наближалися всі митники та грішники, щоб слухати Його. Фарисеї та книжники нарікали, кажучи: «Цей приймає грішників і їсть з ними». Тоді Ісус розповів їм таку притчу. Один чоловік мав двох синів. Молодший з них сказав батькові: «Батьку, дай мені частку маєтку, яка мені належить». І батько поділив між ними майно. Невдовзі молодший син, зібравши все, вирушив у далекі краї і там розтратив свій маєток, ведучи марнотратне життя. Коли ж усе витратив, настав у тій країні великий голод, і він почав зазнавати нестатків. Тож пішов і найнявся до одного з мешканців тієї країни, а той послав його на свої поля пасти свиней. Він бажав насититися стручками, якими годувалися свині, але ніхто не давав йому. Тоді він схаменувся й сказав: «Скільки наймитів у мого батька мають удосталь хліба, а я тут гину від голоду! Встану, піду до свого батька й скажу йому: «Батьку, згрішив я перед небом і перед тобою. Вже не гідний зватися твоїм сином. Прийми мене як одного зі своїх наймитів». І він устав та й пішов до свого батька. А коли він був ще далеко, батько його побачив, змилосердився, побіг до нього, обійняв і поцілував. Син сказав йому: «Батьку, згрішив я перед небом і перед тобою. Вже не гідний зватися твоїм сином». Але батько сказав своїм слугам: «Принесіть найкращий одяг і вдягніть його. Дайте йому перстень на руку і сандалі на ноги. Приведіть відгодоване теля і заколіть. Будемо їсти й веселитися, бо цей мій син був мертвий – і ожив, був загублений – і знайшовся». І почали вони веселитися. А старший син тим часом був у полі. Коли, повертаючись, наблизився до дому, почув музику й танці. Тож покликав одного зі слуг і запитав, що відбувається. Той відповів йому: «Твій брат повернувся, і твій батько звелів заколоти відгодоване теля, бо зустрів його здоровим». Старший брат розгнівався і не хотів увійти. Тоді вийшов батько і став його вмовляти. Але той відповів батькові: «Ось уже стільки років я служу тобі, і жодного разу не порушив твоєї заповіді, а ти ніколи не дав мені навіть козеняти, щоб я міг повеселитися з друзями. А коли прийшов цей твій син, який розтратив твій маєток з блудницями, ти заколов для нього відгодоване теля!» Але батько відповів йому: «Сину, ти завжди зі мною, і все моє – твоє. Але треба було веселитися і радіти, бо цей твій брат був мертвий – і ожив, був загублений – і знайшовся».

Сьогодні вісімнадцятий день нашої подорожі. Вісімнадцятий день із сорока святих днів. Ми отримуємо слово і намагаємося слухати його, щоб воно допомогло нам добре прожити цей час. Не змарнувати цю благодать, яка приходить у ці сорок святих днів. Бо навіщо ці дні?

Сьогоднішнє слово трохи пояснює мені, навіщо вони. Воно пояснює словами, які Христос сказав у Євангелії від Йоана: «В домі Отця Мого багато осель. Якби було інакше, то сказав би вам: іду приготувати вам місце. А коли приготую вам місце, то знову прийду і заберу вас до Себе, щоб і ви були там, де Я». І тоді Тома каже: «Не знаємо, куди йдеш, як же можемо знати дорогу?» А Христос відповідає: «Я – дорога, правда і життя. Ніхто не приходить до Отця, як тільки через Мене».

І є слова, які для мене сьогодні є ключем – це питання Филипа: «Господи, покажи нам Отця, і нам вистачить». І Христос відповідає: «Так довго Я з вами, і ти ще не знаєш Мене, Филипе? Хто бачить Мене, той бачить Отця». Але ця просьба Филипа – «покажи нам Отця, і нам вистачить» – приходить до мене сьогодні як слово, яке відкриває сенс сьогоднішньої притчі. Бо цю притчу ми чули вже багато разів, знаємо її напам’ять. І коли починаємо слухати, наші вуха закриваються, і ми думаємо: «Я це знаю, знаю».

Це притча про блудного сина, як ми її називаємо. Про цього поганого сина, який сказав батькові: «Ти для мене більше не існуєш». Адже заповіт пишуть після смерті, чи не так? Майно ділять після смерті. А цей син ще за життя батька хоче поділу спадщини. Тобто він фактично каже: «Ти для мене вже не живий». Можна так це зрозуміти. І, можливо, комусь сьогодні потрібно почути це слово саме так. Ми кажемо, що це притча про двох синів, тому що є той син, який сказав: «Ти для мене не живеш» і пішов. Він говорить: «У цьому домі неможливо жити». Але є і старший син, який має точно таке ж серце, як і молодший, тільки у нього немає відваги піти. Він залишається в домі Отця, але говорить: «Ти мені ніколи нічого не дав. Я служу тобі, як раб, ніколи не переступив твоїх наказів, заборон». Думаю, нам усім легше слухати цю Євангелію саме так. Ми теж можемо бути в домі Отця і мати таке ж ставлення: «Ти мені ніколи нічого не дав». Ніколи нічого не дав, щоб я міг розважитися, щоб я мав щось від цього життя. Я не переступав твоїх наказів, але ти завжди той, хто винагороджує за добро і карає за зло – хоча частіше карає.

Але ми можемо слухати цю притчу як притчу про доброго Отця, який веде діалог і з одним, і з іншим сином. І весь цей Великий Піст потрібен для того, щоб відкрити, ким є Бог, відкрити Його доброту. Бо незалежно від того, чи ми більше асоціюємо себе з тим сином, який збунтувався, пішов, жив так, як йому подобалося, чи ми – той другий син, який ніколи не порушував Божих наказів, але живе в Церкві з претензіями до Бога, все одно цей час дається нам для того, щоб ми відкрили одну істину: наш Отець добрий. І Христос прийшов, щоб відкрити нам Отця.

Нехай сьогодні ця Євангелія пробудить у нас це прагнення, цю молитву до Христа, який веде нас через цей шлях: «Господи, покажи нам Отця, і цього буде достатньо». Покажи нам любов Отця. Дай нам у цей час відкрити Його доброту, як ми чули у сьогоднішньому псалмі: «Він не пам’ятає ворожнечі, не гнівається навіки, не карає нас за гріхи наші, не відплачує нам за провини наші, Він лікує наші хвороби, рятує наше життя від загибелі». 

І ще одна істина, яку відкрив молодший син, коли був далеко: «У домі мого Отця навіть наймити мають вдосталь хліба». Сьогодні ми будемо споживати цей хліб, якого маємо вдосталь. Кожного разу, коли приходимо, Христос говорить: «Це – Моє Тіло, взяте і віддане за вас. Хліб, який Я даю, – це Моє життя, віддане за життя світу». Відкрити цю істину – що ми маємо цей хліб, який нас годує, який дає нам життя. Щоб ми не були тут чужими. Цей час даний нам, щоб ми почали жити по-іншому, щоб ми побачили, що наш Отець добрий. Бо інакше ми будемо як собака на сіні – і самі не з’їмо, і іншим не дамо. І це також показує серце старшого сина, який як той собака на сіні: «Ти мені нічого не дав, тому і цьому другому, який згрішив, який пішов, теж нічого не слід давати». Але якщо ми побачимо Отця, Його доброту, Його любов до нас, якщо зрозуміємо, що в Його домі є вдосталь хліба, що хто бачить Христа, той бачить Отця, і почуємо: «Отче, прости їм, бо не знають, що чинять», то й наше серце зміниться щодо тих, хто далеко від нас. Можливо, зміниться наша поведінка щодо наших чоловіків і дружин, наших дітей. Ми перестанемо бути моралістами, які суворі до інших, залякують інших. А будемо мати терпеливість Отця, який дає можливість і піти, і повернутися.

Цікаво, я колись чув таку думку, що найшвидший шлях повернення до Отця – це відхід. Бо можна жити в домі Отця, але бути настільки далеким, що повернутися неможливо.

З Євангелії від Луки.

Отже, він поділив між ними маєток. Невдовзі молодший син, забравши все, вирушив у далекі краї і там марнотратно розтратив свою власність, ведучи розгульне життя. А коли все витратив, настав сильний голод у тій країні, і він сам почав терпіти нестатки. Пішов він і пристав до одного з мешканців тієї країни, а той послав його на свої поля пасти свиней. Він прагнув насититися стручками, якими живилися свині, але ніхто йому їх не давав. Тоді він схаменувся і сказав:
"Скільки наймитів у мого батька мають вдосталь хліба, а я тут помираю з голоду! Встану, піду до свого батька і скажу йому: ‘Отче, згрішив я перед небом і перед тобою! Я вже не гідний називатися твоїм сином. Прийми мене хоча б як одного з твоїх наймитів!’" Він устав і пішов до свого батька. А коли він був ще далеко, побачив його батько, і змилосердився, і побіг йому назустріч, обійняв його і поцілував. А син сказав йому: "Отче, згрішив я перед небом і перед тобою! Я вже не гідний називатися твоїм сином!" Але батько сказав своїм слугам:
"Принесіть швидше найкращий одяг і одягніть його! Дайте йому перстень на руку і сандалі на ноги! Приведіть відгодоване теля і заколіть його! Будемо бенкетувати і веселитися, бо цей мій син був мертвий – і ожив, був загублений – і знайшовся!" І вони почали веселитися.

Це частина XV розділу Євангелії від Луки. Літургія на цей день не включає другу частину історії, де старший син висловлює своє невдоволення поведінкою батька. Також у сьогоднішньому читанні немає двох попередніх притч – про загублену вівцю та загублену драхму. Сьогоднішнє слово – це вибух радості через отримане прощення від Бога. Усі сьогоднішні читання просякнуті цією великою радістю.

Перше читання відсилає нас до ритуалу Йом-Кіпур – найсвятішого дня в році для євреїв у часи існування Храму, включно з періодом життя Христа. Це був день, коли приносили в жертву бика та козлів, щоб просити у Бога прощення за всі гріхи народу. Цього дня Ізраїль постив, здійснював літургію і чекав на велике всенародне розгрішення за весь рік. Сьогодні цей день не святкується так, як тоді, оскільки Храм зруйнований. Але те, що роблять юдеї й нині, заслуговує на увагу, оскільки переносить цей ритуал у духовну площину. У цей день люди виходять до річки або іншої проточної води, вивертають кишені, витрушують з них увесь бруд, крихти, дрібні речі, які там накопичилися. Це символічний жест очищення – навіть того, що приховане, що зазвичай ніхто не бачить. Кишені – це наша внутрішня схованка, куди ми ховаємо щось, що знаємо тільки ми самі. А можливо, ми вже й забули, що там є, бо вони заповнилися пилом і брудом. Цей жест означає, що ми повинні очистити свої душі перед Богом, вийти перед Ним відкритими, не приховуючи своїх гріхів. Коли ми вивертаємо свої кишені перед Господом, коли щиро каємося, усе приховане та забруднене буде відкинуте геть. Бог забирає наші гріхи, відносить їх геть, як вода, яка змиває бруд. Саме про це говорить і Псалом 103: "Як далеко схід від заходу, так віддалив Він від нас провини наші".

Від моменту Потопу небо і земля більше не зливаються, бо Бог дав обітницю Ною: більше ніколи не знищить світ таким чином. Але тепер Він очищує нас інакше – через Христа, Який своєю Кров’ю обмиває гріхи світу. Це новий Завіт, останній Завіт, і наступного вже не буде. І саме в цьому ключі слід читати сьогоднішню Євангелію – як вибух радості прощення. Молодший син переживає цю радість, бо розуміє, що зробив погано, що він принизився, впав так низько, що вже навіть бажав їсти їжу свиней. Але Бог дав йому шанс повернутися. Він сказав собі: "Встану і піду!" – і в цьому було його воскресіння. Бо є Той, Хто завжди чекає нас. Я зробив усе, щоб піти від Отця, від Бога. Але я знаю, що Він чекає на мене, бо я пережив Його любов. Я знаю, що можу повернутися. І це відбувається. 

Злом і підлістю з боку цього сина було саме це вимагання: "Дай мені те, що мені належить". Але ж тобі нічого не належить! Більше того, коли він сказав: "Дай мені частку маєтку, яка припадає мені", батько розділив маєток між ними. Це слово bijos, яке використав молодший син, означає "життя". "Дай мені життя, дай мені твоє життя. Для мене ти більше не існуєш. Для мене ти мертвий. Ти вже в могилі. Дай мені твоє життя!" Він взяв лише майно, взяв гроші, взяв власність для себе. А потім усе це продав, усе розтратив. І він сказав, що це його власність, ніби вона справді належала йому. Але Бог зробив так, що віддав йому це, як Його власність. Він міг розпоряджатися нею так, як хотів. Ось яким є Бог. Він віддав себе, дав йому своє життя. І це життя молодший син розтратив, знищив, загубив. Але потім він зміг повернутися. І це та краса, яка приходить із цього слова. Це та краса, яка приходить і до мене, до кожного, кого Господь кличе до навернення. Що я можу повернутися до Бога. Що я можу знову приклеїтися до Нього, що я можу пережити Його милосердя. Те, що було передвіщено пророком Міхеєм. Те, що було оспіване Давидом у псалмі. Те, що Ісус описав у цій притчі. Що я можу стати тим, хто всього цього досвідчить.

Єдине, чого Бог від мене хоче, – щоб я прийшов і визнав свій гріх. Щоб я вивернув кишені мого серця, відкрив перед Ним свою душу. Щоб я попросив прощення. Навіть не потрібно казати завчені формули, але просто повернутися. Стати перед Ним на коліна, визнати свою слабкість, дурість свого відходу. І відновити в собі це бажання бути з Ним, радіти від Його присутності. Хай це буде тим, що сьогодні веде мене, що наповнює моє серце. Хай це буде тим, чого я справді прагну – не просто очищення від гріхів, а повернення до дому Отця. Повернення до єдності. Повернення до синівства. На це чекає Отець. І, зрештою, цього чекаю і я в кожному своєму гріху – повернутися до Отця, бо це і є життя, яке Він хоче мені подарувати.

Закінчимо словами Індіго Ребуласо з Едеси, стародавнього отця Східної Церкви: 

"Мої думки породжують у мені сум’яття і хаос.
Я впадаю у відчай через своє життя, бо мої гріхи більші за море,
бо мої провини перевищують кількість хвиль.

Але тоді я почув, як Твоя благодать кличе грішників:
‘Кличте до Мене, бо Я хочу вас почути.
Стукайте в двері, бо Я хочу вам відчинити’.

І тому я волаю до Тебе, як грішниця,
Я зношу до Тебе благання, як митар,
Я приходжу до Тебе, як син, що змарнував свій спадок:
‘Згрішив я перед небом і перед Тобою, мій Господи!’

Бо немає такого слуги, що не згрішив би,
як і немає такого доброго Господа, що не простив би.

О мій Спасителю, прости і мене,
бо своїми гріхами я накликав на себе Твій гнів.
У Своєму милосерді змилуйся наді мною."

Нехай благословить і охороняє тебе Отець, Син і Дух Святий. Амінь.