П'ятниця

Ізраїль любив Йосифа більше, ніж усіх своїх синів, бо він народився за його старости, і справив йому квітчасту одежу. Брати ж його, бачивши, що батько любить його більше, ніж усіх братів, зненавиділи його, тож і не спроможні були з ним сумирно розмовляти.

Пішли його брати пасти вівці свого батька в Сихем.

А Ізраїль сказав до Йосифа: «Чи не пасуть твої брати вівці в Сихемі? Йди лишень, я й тебе пошлю до них».

І пішов Йосиф за своїми братами й знайшов їх у Датані. Вони ж угледіли його здаля і, поки він до них наблизився, змовилися на нього, щоб його вбити.

Тож казали один до одного: «Он іде той повелитель снів! Ходім та й убиймо його та й вкиньмо його в якусь яму і скажемо: Лютий звір пожер його. Тоді побачимо, що буде з його снів».

Почув це Рувим і намагався врятувати його з їхніх рук, сказавши: «Не позбавляймо його життя!» Далі Рувим сказав до них: «Не проливайте крові, вкиньте його в ту яму, що в пустині, але руки на нього не накладайте». Це він сказав, бажаючи врятувати його з їхніх рук і повернути його батькові.

І коли Йосиф прийшов до братів, вони здерли з нього квітчасту одежу, що була на ньому, взяли його та й вкинули в яму, яма ж була порожня, води не було в ній. І посідали вони їсти. Коли ж підвели свої очі, бачать – аж ось іде караван ізмаїльтян з Гілеаду, а верблюди їхні несуть бурштин, бальсам та ладан; ідуть і везуть усе те в Єгипет.

Тоді каже Юда до своїх братів: «Що нам з того, що вб’ємо нашого брата й прикриємо його кров? Краще продаймо його ізмаїльтянам, рука ж наша нехай не буде на ньому, бо він наш брат, наше тіло». І послухали його брати.

Ішли ж мимо мідіянські купці, а вони витягнули Йосифа з ями та й продали ізмаїльтянам за двадцять срібняків; а ті повезли його в Єгипет.

Слово Боже.

Він навів голод на землю, *
знищив усі їхні запаси хліба.
А перед ними послав людину: *
Йосифа, запроданого в рабство.

℟. Згадайте чуда, що вчинив Господь наш.

Кайданами скували його ноги, *
залізо оповило його шию,
доки не прийшло Його слово, – *
доки його не очистила Господня мова.

℟. Згадайте чуда, що вчинив Господь наш.

Цар послав його звільнити, – *
визволив його володар народів.
Він настановив його господарем над усім своїм домом *
і управителем над усім своїм маєтком.

℟. Згадайте чуда, що вчинив Господь наш.

Аж так Бог полюбив світ,
що дав свого Єдинородного Сина,
щоб кожний, хто вірить у Нього,
не загинув, але мав життя вічне.

Того часу Ісус сказав первосвященикам і старшим народу: «Слухайте іншу притчу. Був чоловік-господар, який насадив виноградник, обгородив його огорожею, викопав у ньому давильню, збудував башту, винайняв його виноградарям та й виїхав далеко. Коли ж прийшов час на плоди, послав він своїх слуг до виноградарів, щоб узяти свої плоди. Та виноградарі, схопивши його слуг, кого побили, кого вбили, кого закидали камінням. Тоді знову послав інших слуг, більше, ніж перед тим, але й з ними вчинили так само.

Нарешті послав до них свого сина, кажучи: “Мого сина вони пошанують”.

Виноградарі ж, побачивши сина, заговорили між собою: “Це ж спадкоємець; ходімо, вб’ємо його – і спадщина буде наша”. І схопивши його, викинули геть за виноградник і вбили. Тож коли прийде господар виноградника, то що він зробить тим виноградарям?»

Кажуть йому: «Злих люто вигубить, а виноградник передасть іншим виноградарям, які будуть віддавати його плоди своєчасно».

Каже їм Ісус: «Хіба ви не читали ніколи в Писаннях: “Камінь, який будівничі відкинули як непридатний, саме він став наріжним. Від Господа це сталося, і це дивовижне в очах наших”? Тому кажу вам, що буде забране від вас Царство Боже і дане народові, який буде приносити плоди Царства».

Почувши його притчі, первосвященики та фарисеї зрозуміли, що Він говорить про них, і намагалися Його схопити, та побоялися людей, бо вони вважали Його за пророка.

Слово Господнє.

Аж так Бог полюбив світ,
що дав свого Єдинородного Сина,
щоб кожний, хто вірить у Нього,
не загинув, але мав життя вічне.

• Так полюбив - означає у такий спосіб-у цьому найповніше виражається Божа любов. Не у виконанні наших прохань, наших мрій. Не в суб'єктивному відчутті того, що нас люблять, про що дбає Бог. Не в пережитих чудесах, зціленнях. Втілення, життя, смерть і воскресіння Ісуса є найбільшим доказом, об'явленням любові Отця. 

• Чи так ти на це дивишся? Чи не покладаєш  ти свою віру на суб'єктивному досвіді, задоволених потребах, почутих проханнях або надії на їх виконання? 

• Пошук знаків, підтверджень, чудес може бути оманливим, адже він може применшувати найважливіший знак  і чудо всіх часів, яким був і є Ісус. Оскільки Отець дав нам все, що є найцінніше - свого Сина і самого  себе в Ісусі,- хіба можна шукати іншого доказу любові? 

• Великий піст - це час, щоб зосередитися на Ісусі. Не обов'язково лише на своїх гріхах, слабкостях - на самому собі, але зосередитись  на таємниці любові, об'явленій в Ісусі. Чи не втрачаєш ти зосередження на Ісусі, виконуючи великопісні практики?

Дякую тобі, всемогутній, сильний, вічний Боже, який захотів через втілення, через людське життя і смерть показати, Ким ти є, і ким ми є для Тебе. Дякую, що Ти захотів бути Еммануїлом - Богом з нами, Єшуа - Богом-спасителем, і дав мені себе таким пізнати. Прошу Тебе, Святий Духу, ще глибше проникни в моє серце цією істиною - що Ісус є доказом Божої любові до мене особисто.

З Євангелії від святого Матвія.

Ісус сказав первосвященикам та старійшинам народу: «Послухайте іншу притчу. Був один господар, який заклав виноградник, обгородив його муром, викопав у ньому чавило, збудував башту, а потім віддав його в оренду виноградарям і виїхав. Коли настав час збору врожаю, він послав своїх слуг до виноградарів, щоб отримати належний йому плід. Але виноградарі схопили його слуг: одного побили, другого вбили, а третього закидали камінням. Тоді він послав інших слуг, більше, ніж перший раз, але з ними виноградарі вчинили так само. Нарешті він послав до них свого сина, думаючи: ‘Посоромляться мого сина’. Та виноградарі, побачивши сина, заговорили між собою: ‘Це спадкоємець. Ходімо, вб’ємо його, і ми заволодіємо його спадщиною’. І, схопивши його, вони викинули його з виноградника і вбили. Отож, коли прийде господар виноградника, що він зробить з цими виноградарями?» Вони йому відповіли: «Цих негідників жорстоко погубить, а виноградник віддасть іншим виноградарям, які будуть приносити йому плоди у свій час».

Ісус сказав їм: «Чи ви ніколи не читали в Писанні: ‘Камінь, що відкинули будівничі, став наріжним каменем; Господь вчинив це, і дивне воно в очах наших’? Тому кажу вам: Царство Боже буде відібране у вас і дане народові, що приноситиме його плоди». Почувши Його притчі, первосвященики та фарисеї зрозуміли, що Він говорить про них. Тому намагалися схопити Його, але боялися народу, бо той мав Його за пророка.

Вступом та ілюстрацією до цієї притчі з Євангелія від святого Матвія є перше читання, у якому також показана ненависть між братами. Це ненависть між синами Якова – одинадцятьма братами, що виступили проти дванадцятого – Йосипа, точніше десятьма, що виступили проти нього. Звісно, Йосип є образом Христа, але це ще ветхозавітний, недосконалий прообраз – він лише передвіщає Христа, але ще не є Його повнотою. Цікаво, що кажуть рабини про Йосипа: так, він праведник, велика людина, але в ньому також є певний гріх, певна вада. Він доносить своєму батькові на своїх братів, через що Яків має про них погану думку і стає на бік Йосипа. А хто любить донощиків? Зрозуміло, що брати, які особисто постраждали від його доносів, ненавидять його. Саме ця ворожнеча стає причиною подальших подій.

Звісно, цей аспект життя Йосипа не має нічого спільного з Ісусом. Але в рабинічній традиції підкреслюють три гріхи, які приписують Йосипові. Перший: він доносить, що брати їдять м’ясо ще живих тварин. Це серйозне порушення Закону, адже Тора суворо забороняє вживати м’ясо разом із кров’ю. Йдеться не просто про їжу, а про жорстокість – коли тварина ще жива, а її вже їдять. Другий: сини Лії – старшої дружини Якова – погордливо називають дітей служниць «рабами». Йосип доносить про це батькові. Третій: він звинувачує братів у неморальній поведінці з жінками з їхнього оточення. Ці три гріхи, про які він доносить, потім обернуться проти нього самого. Йосип сам буде проданий у рабство. Коли його кинуть у яму, брати святкуватимуть і їстимуть м’ясо – тобто він неправильно їх звинуватив. Він сам опиниться у становищі раба, зазнає приниження. І він сам буде випробуваний спокусою – дружина Потифара буде його спокушати. Він витримає цю спокусу, але зрозуміє, що не все так просто.

Це нагадує нам важливий духовний закон: те, за що ти засуджуєш інших, може впасти на тебе самого. Бо ти не є кращим. Якщо тобі здається, що ти праведний і можеш засуджувати інших – будь обережним. Господь може показати тобі твою слабкість, зламати твою гординю. Як це було з Петром, який казав: «Я ніколи не зречуся Тебе, Господи!» Але Христос попереджав його: «Петре, перш ніж заспіває півень, ти тричі зречешся Мене». Так і сталося. Там, де ми думаємо, що сильні – насправді ми можемо бути дуже слабкими. Тому потрібна покора. Бо навіть якщо ти ще не впав – це не означає, що ти сильний. Можливо, ти просто ще не випробуваний.

І це та реальність, яка є у Йосипі, але якої не буде тепер в Ісусі. Ми бачимо, що Христос є тим Сином, тим новим Йосипом, якого також послано, як був посланий Йосип до своїх братів, і Він піде. Це також прекрасна риса Йосипа – попри те, що він знає, що його ненавидять, що брати мають на нього злість, що вони його зневажають, він все ж таки йде, бо його послав Отець. Це вже є прообразом послання Христа Отцем, знаючи, що Його теж відкинуть. У випадку Йосипа він сам накликав на себе гнів братів, тому що своїми вчинками сприяв тому, що сталося. Христос же ні, але сам факт послання та послуху Сина, який іде, бо посланий Отцем, простежується як у Старому, так і в Новому Завіті.

Христос іде як єдиний Праведний і точно знає, яким буде кінець Його місії – Його відкинуть. Христос промовляє сьогоднішню притчу, і в Нього немає жодних сумнівів. У самій притчі нібито є момент невизначеності, бо господар, який посилає свого сина, думає: «Вони пошанують мого сина». Вони вже наробили зла, побили та вбили пророків і слуг, але, можливо, сина пошанують. Та Христос, як Син, який іде до своїх братів, чудово знає, що не буде жодної пошани. Він точно знає, що буде вбитий. Він іде, і це вже близько перед Його Страстями. Він багаторазово говорив раніше: «Я йду, щоб бути вбитим». Христос не має жодних сумнівів – це слово має здійснитися, і так воно й буде. Того Сина вб’ють і викинуть із виноградника нерозумні орендарі, які думають, що, зробивши це, заволодіють виноградником. Але так не станеться.

І тут є важливе слово, дуже точне і сильне: ці люди самі на себе виносять вирок. Вони самі кажуть, що відбудеться з тими, хто відкине і вб’є спадкоємця: «Негідників жорстоко погубить, а виноградник віддасть іншим орендарям». Христос ніби не коментує цього «жорстокого покарання негідників», ніби натякаючи, що Бог цього не зробить. Але те, що дійсно відбудеться – це друге твердження: Ізраїль втратить цей виноградник. Він більше не буде винятковим, вибраним народом, бо тепер у це спадкоємство увійдуть язичники. Так, роль Ізраїлю була, є і залишиться особливою, але через їхнє відкинення Месії тепер у це спадкоємство увійдуть інші народи. Апостол Павло скаже, що саме через це відкинення тепер язичники отримують доступ до спасіння. І вони принесуть плоди, які сам Ізраїль не здатен принести без Христа. Без прийняття Його Євангелія, Його Духа, якого Він дарує Церкві на хресті. Це каже Христос, ідучи на смерть, і це виклик для нас – як ми реагуємо на Його послання? Як ми ставимося до цього послання любові, в якому Він іде, щоб віддати себе в руки братів? Чи хочемо ми бути тими, хто, як Христос, готовий віддати себе навіть під загрозою втрати життя? Чи, навпаки, будемо серед тих братів, які підіймають руку на Христа? Третього варіанту не існує.

Або я з Христом і готовий віддати життя за братів, або я серед тих, хто забирає життя в іншого. Це головне послання сьогоднішньої Євангелії. Христос відкриває цю дорогу для тих небагатьох, хто Його приймає – для Церкви. Який плід приніс Христос? Віддати життя за ворогів. Це плід, що виріс на виноградному дереві, яким є Церква. Цей плід висить на хресті – як плід любові, що випливає з боку Ісуса, як символ Божої любові до грішників, які Його відкидають. Вони хочуть заволодіти спадкоємством Бога, але без Нього. Хочуть бути, як Бог. Хочуть узяти спадщину для себе, не визнаючи Господа.

Христос приходить, щоб віддати життя, і досі приходить у цей світ, навіть під загрозою відкинення, заперечення, бунту проти Нього. Він завжди діє однаково – віддає себе в руки людей. І тепер питання до мене: На чиєму я боці? Чи хочу я мати розуміння Христа? Розуміння Агнця Божого, який бере на себе гріх світу, навіть ціною власної крові? Його крові, пролитої за мене?

Нехай благословить і береже тебе Отець, і Син, і Святий Дух. Амінь.

Нехай Господь дарує вам мир у п’ятницю другого тижня Великого посту.

Коли вчора я говорив, що Бог є непослідовним і що це добре для нас, то сьогодні ми отримуємо подібну ситуацію. 

В Євангелії ми маємо історію, яку розповідає Ісус – притчу про господаря, який заклав виноградник, обгородив його муром, викопав у ньому виноградний тиск, збудував башту, а потім віддав виноградник в оренду виноградарям і виїхав. Ми усвідомлюємо, що цим господарем є сам Бог, а виноградником – Ізраїль, який обгороджений муром, тобто має свої межі, обіцяну землю. Ті, хто взяли виноградник в оренду, тобто виноградарі, – це ізраїльтяни, обраний народ, який отримав від Бога все. Бог очікував від них лише одного – щоб вони віддавали Йому те, що самі отримали у дар. Як пізніше скаже святий Павло: «Що маєш, чого б ти не отримав? А якщо отримав, то чому хвалишся, наче не отримав?» Вони отримали, але зовсім про це забули.

У цій притчі Ісус показує ізраїльтян, які привласнюють усе, що належить Богові. Бог посилає до них своїх пророків, патріархів, слуг, а врешті – Свого Сина, але всі вони відкинуті. І коли Ісус розповідає цю притчу, наприкінці запитує: «Коли ж прийде господар виноградника, що зробить з тими виноградарями?» І Він отримує відповідь: «Лиходіїв люто знищить, а виноградник віддасть іншим виноградарям, які будуть приносити плоди у свій час». Можна сказати, що вони самі підказали Ісусові, що з ними робити. І що цікаво, вони мають рацію, бо саме так слід було б з ними вчинити. Але де ж та непослідовність Бога? Саме в тому, що Він так не чинить, або, принаймні, не повністю. Він не нищить їх негайно, хоча ми знаємо, що згодом виноградник дійсно відійшов іншим орендарям. Спадщина Ізраїлю, яка йому досі належить, була дана християнам. Тим, хто йде за Христом, тим, хто входить у цей новий виноградник. А той старий виноградник буде знищений.

У 70 році римські війська напали на Єрусалим, зруйнували його мури та знищили все всередині, включно з храмом. Але це не Бог їх знищив. Бо Христос, помираючи на хресті, сказав: «Отче, прости їм, бо не знають, що чинять». Таким є Христос. Хоча вони самі винесли собі вирок, хоча самі накликали на себе біду, Христос каже: «Це не Моя місія». «Я прийшов не засудити світ, а спасти його». 

І цей вірш з Євангелія від Йоана, який ми чуємо перед читанням Євангелія, є ключем до розуміння всього сьогоднішнього Божого слова: «Так бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Єдинородного, щоб кожен, хто в Нього вірує, не загинув, але мав життя вічне». Христос не прийшов, щоб їх знищити, хоча вони самі зробили б це з подібними до себе.

Сьогодні ми також отримуємо уривок: «Камінь, який відкинули будівничі, став наріжним каменем». Йдеться не лише про Христа, хоча, безперечно, і про Нього теж. У першому читанні з Книги Буття ми бачимо Йосипа, який теж був відкинутий – той, що є основою, той, що є фундаментом, був відкинутий, але це стало чудом в очах Господа. Бо його відкинення, його продаж братами, зрештою, стало основою для порятунку всього Ізраїлю, коли настав голод, а Йосип перебував у Єгипті та міг їм допомогти. Звичайно, зараз ми тільки на початку цієї трагічної, важкої історії. Продаж Йосипа братами, випробування, через які він проходить у Єгипті, – це нелегко. Але він постійно усвідомлює, що його історію веде Бог. А ми сьогодні читаємо історію Йосипа як прообраз історії Ісуса. І це один із найбільш очевидних біблійних прообразів.

Йосип – найулюбленіший син свого батька, той, хто отримав від нього найбільший дар, той, хто має царську та пророчу місію, як Йосип мав пророчі сни та різнокольорову пишну одежу. І той, хто був проданий. Йосип – за двадцять срібняків, Ісус – за тридцять. Уже видно пророцтво про те, що станеться з Христом. Але і в одній, і в іншій історії все це робиться заради спасіння. Йосип рятує своїх братів і їхні сім’ї, Ісус рятує всіх нас. Добре, що ми іноді підказуємо Богові, що з нами робити, і добре, що Він цього не слухає. Він знає, що робить. Він хоче нас врятувати.

Сьогодні залишається питання: чи дозволимо ми Богові нас урятувати? Нехай Господь сам нам у цьому допоможе і благословить нас на цей день і на життя у Його Слові.

Господь з вами. Нехай вас благословить Бог Всемогутній, Отець, і Син, і Святий Дух. Амінь.