Четвер

Так говорить Господь:
«Проклят той, хто уповає на людину
і покладає на тіло свою силу,
чиє серце відступає від Господа.
Він, мов та билина у степу без листя,
не спроможна бачити добра, коли воно надходить,
і живе на сухих місцях у пустині,
на землі солоній та безлюдній.
Щасливий чоловік, який на Господа уповає
і чия надія в Господі.
Він, немов дерево, посаджене над водою,
що до потоку простягає своє коріння;
як прийде спека, воно не боїться, і листя його зеленіє;
у рік посухи йому байдуже,
воно не перестає родити.
Лукаве над усе у світі серце людське – і незціленне!
Хто його збагнути може?
Я, Господь, вивідую серце,
випробовую нутро,
щоб відплатити кожному за його діяннями,
за плодами його вчинків».

Слово Боже.

Блажен чоловік, який не ходить за радою безбожних, *
не стає на дорогу грішних, †
і в згромадженні насмішників не засідає,
але в законі Господньому його бажання; *
і він роздумує день і ніч над Його законом.

℟. Благословенний, хто довіривсь Богу.
Або: Блаженний муж, який поклав свою надію на Господа.

Він буде, як дерево, посаджене над водними потоками, *
яке дасть плід свій у свою пору;
і листя якого не зів'яне, *
і все, що він учинить, буде вдалим.

℟. Благословенний, хто довіривсь Богу.
Або: Блаженний муж, який поклав свою надію на Господа.

Не так безбожні, не так! *
Вони – мов полова, яку вітер розвіває.
Адже Господь знає праведних дорогу, *
а дорога безбожних загине.

℟. Благословенний, хто довіривсь Богу.
Або: Блаженний муж, який поклав свою надію на Господа.

Блаженні ті, хто, почувши слово щирим і добрим серцем,
бережуть і приносять плід у терпеливості.

Того часу Ісус сказав фарисеям: «Один чоловік був багатий, одягався в багряницю та вісон і розкішно бенкетував щодня. А якийсь бідний, на ім’я Лазар, лежав перед його ворітьми у струпах і бажав насититися тим, що падало зі столу багатого; та й пси приходили й лизали його рани.

Сталося, що бідний помер, і віднесли його ангели на лоно Авраама; помер же й багатий, і його поховали. І в аду він, терплячи муки, звів свої очі й побачив здалека Авраама та Лазаря на його лоні, й закричав, гукаючи: “Батьку Аврааме, змилосердься наді мною і пошли Лазаря, щоби змочив кінчик свого пальця у воді й охолодив мій язик, бо мучуся в цьому полум’ї”.

Та Авраам промовив: “Дитино, згадай, що ти отримав свої блага за свого життя, так як Лазар – лихо. А тепер він тут втішається, ти ж – мучишся. І крім усього цього, між нами й вами покладена велика безодня, щоб ті, які бажають перейти звідси до вас, не змогли, і щоби звідти до нас не переходили”.

Той же відказав: “Благаю тебе, батьку, пошли його до дому мого батька, бо маю п’ятьох братів, нехай засвідчить їм, щоб і вони не прийшли на це місце страждання”.

Та Авраам відповів: “Вони мають Мойсея та пророків: хай їх слухають”.

А той мовив: “Ні, батьку Аврааме, коли ж хто з мертвих прийде до них, то покаються”.

Він же сказав йому: “Якщо Мойсея і пророків не слухають, навіть якби хто з мертвих воскрес, не повірять”».

Слово Господнє.

Того часу Ісус сказав фарисеям: «Один чоловік був багатий, одягався в багряницю та вісон і розкішно бенкетував щодня. А якийсь бідний, на ім’я Лазар, лежав перед його ворітьми у струпах і бажав насититися тим, що падало зі столу багатого; та й пси приходили й лизали його рани.

Сталося, що бідний помер, і віднесли його ангели на лоно Авраама; помер же й багатий, і його поховали. І в аду він, терплячи муки, звів свої очі й побачив здалека Авраама та Лазаря на його лоні, й закричав, гукаючи: “Батьку Аврааме, змилосердься наді мною і пошли Лазаря, щоби змочив кінчик свого пальця у воді й охолодив мій язик, бо мучуся в цьому полум’ї”.

Та Авраам промовив: “Дитино, згадай, що ти отримав свої блага за свого життя, так як Лазар – лихо. А тепер він тут втішається, ти ж – мучишся. І крім усього цього, між нами й вами покладена велика безодня, щоб ті, які бажають перейти звідси до вас, не змогли, і щоби звідти до нас не переходили”.

Той же відказав: “Благаю тебе, батьку, пошли його до дому мого батька, бо маю п’ятьох братів, нехай засвідчить їм, щоб і вони не прийшли на це місце страждання”.

Та Авраам відповів: “Вони мають Мойсея та пророків: хай їх слухають”.

А той мовив: “Ні, батьку Аврааме, коли ж хто з мертвих прийде до них, то покаються”.

Він же сказав йому: “Якщо Мойсея і пророків не слухають, навіть якби хто з мертвих воскрес, не повірять”».

• "Був один чоловік багатий, ...” На Землі завжди були і будуть як багаті  так і бідні люди. Це не означає, що всі багаті опиняться в "пеклі", а всі бідні підуть "на лоно Авраама". Багатий пішов  до "пекла" не тому, що він насолоджувався, а бідний  пішов на "лоно Авраама", тому що він хворів і страждав. Де ж тоді проходить межа, яка відділяє тих, хто йде до "безодні" від тих, хто йде до "лона Авраама"? У книзі пророка Єремії ми читаємо "Проклят той, хто уповає на людину і покладає на тіло свою силу, чиє серце відступає від Господа." (Єр. 17:5). Отже, межа проходить  в нашому серці, яке може або відвернутися від Господа, або бути з Господом. Спокуси, які приходять до нас, коли ми багаті, відрізняються від спокус, які ми маємо коли ми бідні. Багатий  має спокусу усім завдячувати собі і покладати свої сили на те, що має. Бідний  має спокусу красти і грабувати, щоб вгамувати свій голод і полегшити свої страждання. Кожна людина має вибір, йти за своїми спокусами чи ні. Те, чи є наше серце з Господом, виражається в тому, що ми говоримо і робимо. То що ж робити і чого не робити, щоб наше серце було з Господом? У книзі Єремії читаємо: "Щасливий чоловік, який на Господа вповає і чия надія в Господі." (Єремія 17:7) 

• " - Коли ж хто з мертвих прийде до них, то покаються.” Як переконати людину відмовитися від своїх злих вчинків (навернутися)? Можна погрожувати, лякати, шантажувати, але такі методи не будуть довготривалими. Коли відбувається стійка відмова від вибору злих спокус, а згодом і злих вчинків (навернення)? Тоді, коли ми бачимо правду про себе, про те, що робимо, і змінюємо своє мислення. Щоб відкрити правду про себе, потрібне світло, яке буде  цю правду освітлювати. Таким світлом може бути Біблія, люди, чиї серця пригорнулись до Бога, і ті, хто нас любить. Ісус зав’язував стосунки і показував, що піклується про людей. Він не засуджував, не читав нотацій, не звинувачував,  ставився до них з повагою. Ми слухаємо людей, яким довіряємо. Однак були люди, які не хотіли визнавати у своєму серці правду про себе. Серед них були і релігійні люди (фарисеї, книжники, ...) і люди влади (Ірод, Пилат) - ті, хто відмовлявся підкоритися світлу. Визнання правди про себе вимагає мужності, оскільки  породжує внутрішній опір руйнуванню  фальшивого образу самого себе, який ми маємо в серці. Чи є якась правда про тебе, яку ти не хочеш визнати? 

"Я приймаю все, що приходить сьогодні до мене, оскільки  знаю, що це є для мого зцілення. Я відпускаю прагнення змінити ситуацію, що склалась, умови, людей чи себе самого. Я відкриваюся на любов і присутність Бога і на Його дію в мені". 

Ісус сказав фарисеям:

«Жив один чоловік багатий, який одягався в порфіру й вісон і щодня бенкетував розкішно. А біля воріт його палацу лежав жебрак на ім’я Лазар, весь укритий струпами. Він прагнув насититися крихтами, які падали зі столу багатія. Та ще й собаки приходили і лизали його рани. Помер жебрак, і ангели занесли його на лоно Авраама. Помер також багатій і був похований. Опинившись у муках аду, він підвів очі й побачив здалеку Авраама та Лазаря на його лоні. І він закричав: "Отче Аврааме, змилуйся наді мною й пошли Лазаря, щоб умочив кінець свого пальця у воду і прохолодив мій язик, бо дуже мучуся у цьому полум’ї!" Та Авраам відповів: "Згадай, сину, що ти вже отримав свої блага за життя, а Лазар – лише страждання. Тепер же він тут утішається, а ти мучишся. Крім того, між нами і вами велика прірва, щоб ніхто, навіть якщо захотів би, не міг перейти звідси до вас, ані звідти до нас". Багатій сказав: "Тоді, отче, благаю тебе: пошли його до мого батьківського дому, бо я маю п’ятьох братів. Нехай він їх попередить, щоб і вони не потрапили в це місце муки!" Авраам же відповів: "Мають Мойсея і пророків, нехай їх слухають!" Та той заперечив: "Ні, отче Аврааме! Але якщо хто з мертвих прийде до них, то покаються!" Але Авраам сказав: "Якщо вони не слухають Мойсея і пророків, то навіть коли хтось воскресне з мертвих, не повірять!"»

Ще один день нашої подорожі, і сьогодні отримуємо Слово, яке застерігає нас, щоб ми не стали подібними до тих, про кого писав святий Павло у другому посланні до Тимофія (глава 3). Він говорить: «Прийдуть часи, коли люди будуть лише удавати побожність, але відкинуть її силу». Це означає мати зовнішній вигляд побожності, але не мати у собі Христа.

І це дуже важливе застереження для нас у цей Великий Піст, коли ми прямуємо до Пасхи. Адже ми також можемо мати лише зовнішній вигляд побожності: звершувати покутні вчинки, багато молитися, ходити на Хресну дорогу, співати покутні пісні, але при цьому не приймати Духа Святого, який хоче увійти в нас.

Я знаю, що повторююсь, але... Ми ж і дітям багато разів повторюємо, правда? І чоловікові доводиться повторювати кілька разів, щоб нарешті почув. Отже, нам теж потрібно не раз і не двічі почути, щоб врешті-решт прокинутися. Бо ми справді можемо бути тим «церквою», яка лише удає побожність: звершує літургії, проводить урочистості, але відкидає силу, яка має діяти у цих священнодійствах.

Сьогодні ж Господь дає нам слово, яке відкриває, як переживати нашу власну Хресну дорогу. Адже коли ми молимося Хресну дорогу у п’ятницю, то це не означає, що ми маємо лише плакати над Ісусом. Бо ж сам Ісус сказав жінкам, які оплакували Його: «Не плачте наді Мною, а плачте над собою!» Отже, важливо супроводжувати Ісуса і розпізнавати, що у нашому власному житті також є Хресна дорога. Деякі події, які з нами трапляються, є частиною цієї дороги. І сьогодні я бачу, що Бог відкриває мені цю правду через одну подію – зустріч із Веронікою.

Жив один багатий чоловік, який одягався у порфіру та вісон і щодня влаштовував бенкети. А біля його дверей лежав жебрак на ім’я Лазар. Істина про мене така, що я також є цим багатієм. Я – той, хто день у день насолоджується життям, хто турбується про розкіш, хто вдягається в гарний одяг. Але що каже Христос? «Не турбуйтеся про їжу і пиття, не турбуйтеся, що вдягнете, бо ваш Отець Небесний знає, що вам потрібно». Однак проблема в тому, що я не знаю, чи Отець справді про мене дбає. Бо я, як тріснутий дзвін, маю всередині пошкодження – печать гріха, яка робить мене ненаситним. Яка не дозволяє мені насититися, яка змушує мене завжди хотіти більше. Я, як чорна діра, що засмоктує все довкола. Цікаво, що ми знаємо про сім головних гріхів. І коли нас запитають, який головний, то більшість скаже – гординя. Але Євагрій Понтійський, один із Отців Церкви, дає зовсім інший порядок. Знаєте, з якого гріха він починає? З ненаситності, тобто нездержливості в їжі та питті. Бо наш найбільший внутрішній конфлікт – це ненаситне бажання життя. Ми відірвані від Бога, і тому усихаємо, але не хочемо в’янути. Ми не хочемо бути нещасними, ми прагнемо любові, визнання, поваги. І тому ми намагаємося заповнити цю порожнечу: прагнемо, щоб нас любив чоловік, дружина, шукаємо схвалення від людей, хочемо кар’єрного зросту, прагнемо успіху. І ось у такому нашому житті Бог кладе перед нами Лазаря.

Знаєте, що означає ім’я «Лазар»? З єврейської – «Бог допомагає». А допомагає Він нам так, що кладе на порозі нашого дому когось, хто нам незручний. Я уявляю, що цьому багатію було дуже незручно. Якщо перед банком стоїть безхатько – його проженуть. Якщо перед магазином – викличуть охорону. Бо «псує репутацію». І так само в нашому домі Бог кладе «Лазаря». Це той, хто нас дратує, хто змушує нас терпіти незручності. Можливо, це наша дружина чи чоловік, які нас постійно випробовують. 

І ось сьогодні Господь каже: «Лазар» – це допомога від Бога для тебе. Це Його спосіб врятувати тебе від твоєї ненаситності. Це шанс навернутися. Питання в тому – чи я побачу це? І діти провокують, і батьки провокують. Я не знаю, хто сьогодні кого провокує, але це робить Бог.І це слово допомагає нам зрозуміти всі ці ситуації. Завдяки слову, слову, яке є світлом, ми можемо відкрити, як саме Бог допомагає нам. Бо іноді ми робимо щось зовсім інше.

Що означає удавана побожність, відрікшись від її сили? Замість того, щоб, слухаючи слово, відкривати допомогу Божу, ми йдемо до церкви, щоб втекти від пекла вдома, від трагедії, яка там відбувається, і трохи пожаліти себе. Можу молитися дві години, створюючи ілюзію побожності, але відмовляючись від її сили. Бо саме в тому домі, де є складнощі, Бог хоче прийти. Бо що каже Христос? «Я був голодний – і ви дали Мені їсти. Я був спраглий – і ви дали Мені пити. Я був нагий – і ви Мене одягнули». Бо в тому, що здається нам протистоянням, у цій боротьбі, у цій складній допомозі, справді є Христос.

Коли Вероніка серед натовпу, серед ненависті та галасу була готова обтерти обличчя Христу, вона зробила щось незручне. Ніхто не знає, що могли з нею зробити. Але саме тоді вона побачила справжнє обличчя. І цей образ на її хустці показує, що Бог хоче зробити в нашому житті. Він хоче відновити Своє обличчя в нас. Він хоче дати нам Святого Духа, Який зробить нас здатними не просто отримувати все для себе, а дарувати себе. Це означає – не тільки вимагати любові, а любити. І Бог хоче цього. Ось що означає справжнє переживання Хресної дороги. Не просто молитви, не просто вставати, сідати, клякати. Хтось колись назвав це «католицький аеробік». Встаєш, сідаєш, клякаєш. І зрештою навіть не розумієш, у чому суть. Але справа не в тому, щоб просто втомитися фізично. Йдеться про те, щоб це слово увійшло глибоко всередину нас. Щоб я міг прийняти Святого Духа, Який відновить моє справжнє обличчя. Адже ми створені за образом і подобою Бога. Христос – це образ Бога. Ми – створені на Його образ. І ось це перша перспектива. Але є ще одна важлива річ.

Пам’ятаєте, коли Ізраїль мав виходити з Єгипту, Бог сказав їм помазати кров’ю Агнця дверні одвірки? Це був знак. Це був поріг дому, межа між смертю та життям. І цей Лазар, цей «Бог допомагає» – це також знак. Це допомога Бога. Але вона приходить у незручний спосіб. І є ще один аспект. Коли Христос говорить притчу про Страшний Суд, Він каже: «Я був голодний – і ви дали Мені їсти. Я був спраглий – і ви дали Мені пити. Я був нагий – і ви Мене одягнули». І коли люди запитують «Коли, Господи?», Він відповідає: «Те, що зробили одному з найменших братів Моїх – те Мені зробили».

Це означає, що бути на порозі дому іншої людини, бути незручним, бути тим, хто провокує – це наша місія як християн. Бо якщо ті, хто йде дорогою смерті, не знайдуть порятунку, то як вони можуть бути врятовані, якщо ми не виконаємо своєї місії? Якщо ми не станемо Словом Бога, Його пророками? Якщо ми не станемо Христом, Якого Бог кладе на порозі кожного людського серця? Христос увійшов у смерть, став вбогим, відкинутим, щоб бути близьким, щоб бути порятунком від гріха, який є на порозі нашого життя. «Перед тобою поклав Я життя і смерть, щастя і нещастя». Бути тією присутністю, яка не нав’язується, яка не кричить, яка не моралізує. Не говорити: «Ти мусиш, ти повинен, тобі не можна». А просто дозволити Богу через наше життя стати допомогою для інших. Але це означає: бути голодним, бути спраглим, бути нагим, бути хворим, бути у в’язниці. Щоб той, хто має цю допомогу на порозі свого життя, отримав милосердя та знайшов Христа.

І ось це слово, яке сьогодні приходить до мене. Це зустріч Вероніки і Лазаря. Вероніка – це істинний образ. Лазар – це «Бог допомагає». А Хресна дорога – це дорога відновлення. Кожна Хресна дорога у п’ятницю має допомогти мені відкривати ці зустрічі з Христом у щоденності. Щоб Він відновив мій образ. Але також, щоб я відкрив, що Христос є у моєму житті. Що Він не залишає мене самого. Що ця прірва, про яку сьогодні говоримо – між небом і пеклом, між спасінням і втратою – вже подолана. Бо є Той, Хто переміг її. Христос. У «Вірую» ми говоримо: «Зійшов до аду». Тобто Він не здався, не відступив у боротьбі за нас. І навіть сьогодні, на цій Євхаристії, Він знову скаже: «Це – Тіло Моє, віддане за вас». Він стане бідним, Який не вимагає їжі від нас, а сам стає поживою для нас.

Нехай Господь обдарує вас миром у четвер другого тижня Великого Посту.

Зазвичай люди, які послідовні у своїх діях, викликають у нас позитивні асоціації. Ми й самі хочемо бути такими. Трохи жартома можна сказати, як Кардуль: «У мене слово дорожче за гроші». І справді, якщо я щось пообіцяв, то хочу виконати. Але інколи здається, що не варто реалізовувати те, що було сказано, бо дана обіцянка виявляється безглуздою, невчасною чи навіть непотрібною. Трохи схоже на обіцянку Ірода, який сказав танцівниці, що дасть їй пів царства, а потім не зміг відмовитися, коли вона попросила голову Івана Хрестителя. Але нам здається, що саме послідовність є ключовою та основною чеснотою.

Сьогодні ж, принаймні я так розумію цю Євангелію, здається, що Бог діє непослідовно. І це добре. В кінці відомої нам притчі про багача і Лазаря, яку ми чуємо сьогодні, може скластися враження, що це лише застереження не бути багатим, не вдягатися у розкішні шати, не святкувати, адже біля наших дверей може лежати жебрак. Але насправді це слово має набагато глибший зміст.

Наприкінці ми чуємо: «Якщо не слухають Мойсея і пророків, то навіть коли хто з мертвих воскресне, не повірять». Ці слова говорить Авраам у відповідь на прохання багача, який, перебуваючи у вічних муках, хоче врятувати своїх рідних. Він просить: «Отче Аврааме, пошли Лазаря на землю, нехай попередить моїх братів, нехай скаже їм, що я все зрозумів занадто пізно! Я стільки разів чув у синагозі, що є життя після смерті, що за все доведеться дати відповідь, але не вірив у це, не хотів вірити. Вважав, що це казки, що це священицькі вигадки. А тепер бачу, що це правда, і хочу врятувати інших».

Якою ж є відповідь? «Якщо не слухають Мойсея і пророків, то хоч би хто з мертвих воскрес, не повірять». Дискусія завершена. Все. Немає сенсу посилати когось із мертвих до живих, бо вони не повірять. І ми промовляємо: «Ось Слово Господнє». Так сказав Бог. Кінець. Але де ж тут Божа непослідовність? У тому, що Христос, який помер, який був у царстві смерті, повертається, щоб розповісти нам, як там. Він з’являється учням, не лише одинадцятьом, а й жінкам, а як каже святий Павло, ще й понад п’ятистам братам. Тобто багато людей бачили воскреслого Христа. Але ж цей уривок говорить: «Не повірять». І все ж Христос приходить, бо Він бореться за людину, бо такий є Бог. Йдеться не про послідовність, а про боротьбу за наше спасіння. Він зробить усе, щоб нас урятувати, зробить усе, щоб нас переконати, зробить усе, щоб вирвати нас із цього життя, де ми вважаємо, що воно – єдине, що маємо. Що потрібно брати від нього все можливе, бо нічого більше не буде.

Христос говорить: «На тому світі може чекати щось страшне, і Я хочу тебе врятувати». І навіть тут, у цьому житті, Він хоче дати нам справжнє щастя, але ще більше – вічне блаженство. Тому сьогодні це слово говорить нам про Бога, який бореться, який повертається і діє. Так, не всі повірять. Дещо з цієї притчі справді здійснюється, бо не всі вірять, що Христос воскрес. Деякі взагалі сумніваються, що Він існував. Не всі вірять, що Його послання правдиве. Але якщо навіть декілька людей повірили і передають цю правду далі, то це вже мало значення для Бога.

Сьогодні Бог хоче нас застерегти і нагадати: «Проклятий той чоловік, який покладає надію на людину, який шукає силу в плоті». Це замало, це тимчасове і швидкоплинне. Натомість: «Благословенний муж, який надіється на Господа, і Господь – його опора». Будьмо як те дерево, посаджене над водою, яке має живу воду, справжню воду. Яке має зелене листя, а не як сухий чагарник у пустелі. 

Сьогодні будьмо тими, хто черпатиме силу зі Слова Божого, із Таїнств, із живих стосунків із Богом. Бо саме це дасть нам радість тут, на землі, але ще більше – допоможе дійти до вічності. І нехай по дорозі ми потягнемо за собою якомога більше людей, пам’ятаючи про жебраків, потребуючих, які є поруч із нами.

Ми обмежуємо себе у Великому Пості, щоб відчути нестачу. А відчувши її, можемо помітити тих, кому бракує необхідного, і прийти їм на допомогу. Ми все ще в дорозі Великого Посту. Піст, молитва і милостиня – це наші інструменти. А Той, хто йде разом із нами всі ці 40 днів, – це Ісус Христос. Стражденний, але також Воскреслий.

Господь з вами. Нехай вас благословить Всемогутній Бог, Отець, Син і Святий Дух. Амінь.