Вівторок

Слухайте слово Господнє, князі содомські!
Почуйте вухами закон Бога нашого, народе гоморський!
Обмийтеся, станьте чистими;
усуньте з-перед Моїх очей нікчемність ваших помислів;
перестаньте чинити зло!
Навчіться добро чинити;
шукайте правди,
захищайте пригнобленого,
обороняйте сироту,
заступайтеся за вдову!
Ходіть же й розсудимось, – говорить Господь.
Коли б гріхи ваші були, як багряниця,
вони стануть білими, як сніг;
коли б, мов кармазин, були червоні,
стануть, як вовна.
Як схочете і будете слухняними,
то їстимете від благ країни.
А як не схочете й бунтуватиметесь,
то меч пожере вас,
бо уста Господні так говорять.

Слово Боже.

Я не буду звинувачувати тебе за твої жертви, *
оскільки твої всепалення постійно переді Мною.
Не прийму теляти з твого дому, *
ні козлів із твоєї отари.

℟. Безвинним серцем покажу спасіння.
Або: Тому, хто непорочний у дорозі,
Я покажу спасіння Боже.

Чому ти розповідаєш про Мої постанови, *
чому згадуєш Мій завіт своїми устами?
Ти ж зненавидів повчання *
і повністю Мої слова відкинув.

℟. Безвинним серцем покажу спасіння.
Або: Тому, хто непорочний у дорозі,
Я покажу спасіння Боже.

Ти таке робив, а Я мовчав. †
І ти вважав, що Я подібний до тебе. *
Я ж докорю тобі й виставлю твої гріхи †
перед твоїми очима.
Хто приносить жертву подяки, той Мене прославляє: *
і тому, хто крокує непорочним шляхом, †
Я покажу спасіння Боже.

℟. Безвинним серцем покажу спасіння.
Або: Тому, хто непорочний у дорозі,
Я покажу спасіння Боже.

Повідкидайте геть від себе переступи ваші,
нове серце і новий дух зготуйте для себе.

Того часу Ісус промовив до натовпу і до своїх учнів, кажучи: «На сідалище Мойсея посідали книжники та фарисеї. Все, що лише скажуть вам, робіть і виконуйте; але так, як вони, не чиніть, бо вони кажуть і не роблять. Вони в’яжуть важкі, непосильні тягарі й кладуть на плечі людей, а самі пальцем своїм не хочуть їх поворухнути. Всі свої вчинки вони роблять так, щоб їх бачили люди. Роблять ширшими свої філактерії та побільшують китиці, люблять почесні місця на бенкетах і перші місця в синагогах, і вітання на майданах, щоб їх кликали люди: “Учителю!”

Ви ж не називайте себе вчителями, бо один є у вас Учитель, а всі ви – брати. І не називайте нікого на землі отцем, бо є один у вас Отець – Небесний. Не називайтеся і наставниками, бо є один у вас Наставник – Христос.

Більший з вас буде вам слугою. Тому що хто буде себе підносити, буде принижений; а той, хто буде принижувати себе, буде піднесений».

Слово Господнє.

Того часу Ісус промовив до натовпу і до своїх учнів, кажучи: «На сідалище Мойсея посідали книжники та фарисеї. Все, що лише скажуть вам, робіть і виконуйте; але так, як вони, не чиніть, бо вони кажуть і не роблять. Вони в’яжуть важкі, непосильні тягарі й кладуть на плечі людей, а самі пальцем своїм не хочуть їх поворухнути. Всі свої вчинки вони роблять так, щоб їх бачили люди. Роблять ширшими свої філактерії та побільшують китиці, люблять почесні місця на бенкетах і перші місця в синагогах, і вітання на майданах, щоб їх кликали люди: “Учителю!”

Ви ж не називайте себе вчителями, бо один є у вас Учитель, а всі ви – брати. І не називайте нікого на землі отцем, бо є один у вас Отець – Небесний. Не називайтеся і наставниками, бо є один у вас Наставник – Христос.

Більший з вас буде вам слугою. Тому що хто буде себе підносити, буде принижений; а той, хто буде принижувати себе, буде піднесений».

• Ісус ще раз підтверджує істинність Божого послання в Старому Завіті і наказує своїм слухачам втілювати цю істину на практиці, тобто жити, керуючись Словом Божим. Однак він вказує нам на те, що слухати когось, хто проповідує Слово Боже, не означає сліпо наслідувати поведінку цієї людини. 

• Як людям, нам притаманна надмірна довіра до тих, кого ми вважаємо переконливими завдяки своєму красномовству. Ми поширюємо цю довіру на все, що людина говорить, робить, пропонує, чи до чого заохочує. Рано чи пізно приходить розчарування. Виявляється, що той, у кого ми сліпо вірили, насправді слабкий і грішний, як і ми. Тоді ми починаємо засуджувати і ненавидіти. Сильніше, чим вірили раніше. Ми також зі злості заперечуємо все те добре, що ця людина зробила. А Ісус просто каже: робіть добро і не наслідуйте зло. Роздумуйте над словами і протиставляйте їм вчинки. 

• Ісус також застерігає нас від гордості. Ми дуже малі в порівнянні з Всемогутнім і Вічним. Однак ми дуже любимо підносити себе над рівними собі. Ми часто прагнемо влади, щоб “показати їм усім". Ми купуємо щось, тому що це вже є у багатьох або майже ні в кого, а не тому, що нам це потрібно. А Ісус каже, що ми всі є сестрами і братами, бо маємо одного Отця Небесного. 

• Шукаймо порозуміння з нашими сестрами і братами більше, ніж із земними батьками, наставниками чи вчителями. Берімо від них добро і остерігаймося зла, яке вони поширюють. Звернімося до них з братерським напоумленням, простягнімо їм руку допомоги. Зі смиренням приймімо від них слово повчання. Це важко, але саме так ми можемо підтримати один одного. Пам'ятаймо, що є тільки один Учитель і Владика. Тільки Йому ми повинні довіряти без обмежень. Тільки Йому ми можемо довірити своє життя і життя наших близьких. Це Ісус Христос. 

Господи, нехай Твоє світло супроводжує мене, щоб я міг розрізняти, що є добро і що є зло, дай мені розсудливе серце, яке зможе відокремити зерно від полови, цінне від нікчемного. 

Ісус промовив до натовпу і до своїх учнів такими словами: На кафедрі Мойсея сіли книжники та фарисеї. Тож виконуйте й дотримуйтеся всього, що вони вам кажуть, але за їхніми вчинками не наслідуйте. Бо вони говорять, але самі не чинять. В’яжуть важкі й нестерпні тягарі й кладуть їх людям на плечі, але самі й пальцем не хочуть їх рушити. Усі свої вчинки роблять лише для того, щоб їх бачили люди. Розширюють свої філактерії та видовжують китиці на плащах. Люблять почесні місця на бенкетах і перші сидіння в синагогах. Хочуть, щоб їх вітали на ринках і щоб люди називали їх «равві». А ви не дозволяйте називати себе «равві», бо один у вас Учитель, а всі ви – брати. І нікого на землі не називайте своїм отцем, бо один у вас Отець – Той, що на небі. Так само не дозволяйте називати себе наставниками, бо один у вас Наставник – Христос. Найбільший з вас нехай буде вашим слугою. Хто підноситься, буде принижений, а хто принижується, буде піднесений.

Ще один день нашої подорожі через ці 40 святих днів. Ми отримуємо слово, яке є дуже багатим і відкриває багато шляхів. Вірю, що якщо ваше серце й вуха відкриті, якесь слово сьогодні торкнулося вас і стало початком діалогу з Богом, який знає наше життя і хоче нас провадити. Мене зворушили слова, які ми співали перед Євангелієм: «Відкиньте від себе всі гріхи й створіть собі нове серце та нового духа». Це особливо мене зачепило: «Створіть собі нове серце і нового духа». І одразу я згадав одну телепрограму з дитинства. Напевно, пам’ятаєте – «Зроби це сам». І коли я почув це слово – «створіть собі», то подумав: «Це як підручник для самоспасіння».

Але чи можливо, щоб Бог сказав: «Ти сам маєш створити собі нове серце і нового духа»? Він же знає мене! Що я можу зробити? У мене «дві ліві руки». І духовні теж. За що б я не взявся – усе зіпсую. Якщо я сам буду щось майструвати у своєму спасінні, то це буде катастрофа. І справді, якщо поглянути на грецьке слово, що тут використано, воно означає «візьміть собі» – «Візьміть собі нове серце і нового духа». І це зовсім інше значення! Бог каже не «створіть самі», а «візьміть від Мене». «Сотвори в мені, Боже, чисте серце» Це те саме, про що говорить Псалом 51: «Створи в мені, Боже, чисте серце».  В оригінальному тексті тут використане слово «бара», яке означає «створювати з нічого». І цей дієслово використовується тільки щодо Бога. Бо тільки Бог може створити щось із нічого. Ми, люди, можемо лише творити – тобто робити щось із того, що вже маємо. Але створити нове серце з кам’яного серця, дати нове життя – це може зробити тільки Бог.

Бог хоче дати тобі нове серце. Бог вивів нас на ці 40 днів посту, щоб наприкінці, коли ми увійдемо в Пасхальне Тридення, у Велику П’ятницю, коли будемо адорувати хрест, ми могли взяти собі нове серце і нового духа. Але як його взяти? У Євангелії від Івана сказано, що коли Христос помирав на хресті, «віддав духа». Кому Він його віддав? Звісно, Отцеві. Але Євангелист Іван описує це інакше. Під хрестом стояла Марія – образ Церкви, та Іван – образ учня. І коли Христос віддав духа, цей дух шукав того, хто буде готовий його прийняти.

Час готуватися до прийняття Духа Святого. Ці 40 днів посту – це приготування до того, щоб ми були готові прийняти Духа Христа. Це не час просто «підлатати» чи «полагодити» своє серце. Бо навіть якщо ми трохи його «підправимо», воно все одно залишиться старим. А Бог хоче дати нове серце. Бог хоче дати нового духа. І це може зробити тільки Він.

Тому нам потрібно переживати цей час по-новому. Тобто жити цей час, практикуючи те, що Бог нам дає, по-новому. Сьогодні псалом особливо зворушує, бо каже: «Не дорікаю тобі за твої жертви, бо твої всепалення завжди переді мною». У нас є таке мислення, що ми мусимо щось приносити Богові, і ми переживаємо все, що робимо, як жертву. Відверто кажучи, мене це трохи дратує. Вибачте, якщо когось образив.

Коли хтось приходить до сповіді і каже: «Я хочу принести цю сповідь у певному намірі». Я думаю: «Людина, ти просто визнай свої гріхи і проси Бога про прощення! А ти хочеш свої гріхи ще й комусь «жертвувати»? За що?» Але ми так звикли. Ми «жертвуємо» сповідь, «жертвуємо» месу, «жертвуємо» хресну дорогу, «жертвуємо» вервицю. А Бог каже: «Я не прийму бичка з твого дому, не прийму козлів з твого стада». Бог не хоче, щоб ми Йому щось приносили. Бог хоче увійти в наше життя, коли ми почнемо жити по-іншому. Бог хоче дати нам свого Духа Коли ми йдемо до сповіді, Бог не хоче, щоб ми Йому щось «жертвували». Він хоче дати нам свого Святого Духа і сказати: «Встань і живи! Відваги! Починаймо заново!» Сьогодні новий день. Я даю тобі Мого Духа. І щоразу, коли відбувається це таїнство – Христос віддає свого Духа на хресті. Це той самий Дух!

Євангеліст Іван описує перше Зіслання Святого Духа. Для нього цей момент на хресті – момент Зіслання Духа. Другий момент – коли Воскреслий Христос з’являється учням і каже: «Мир вам», а потім дихає на них і дає їм Святого Духа. Ось це і є той момент, коли Він дає нам свого Духа!

Що ми можемо дати Богові? Коли ми приходимо до Євхаристії, ми часто кажемо, що «жертвуємо» її за щось. А Христос каже: «Це – Моє тіло, що за вас віддається. Візьми і споживай». Христос дарує нам себе. Що я можу дати Богові? Що ти можеш дати Богові? Єдине, що ми можемо Йому принести, – це наші гріхи. Ось і все, що ми маємо.

Бог запрошує нас до нового способу переживання посту. Вступаючи у Великий Піст, Христос запрошує нас пережити його по-новому. Щодня, поступово, протягом 40 днів, Бог даватиме нам своє Слово. І це слово буде краплею води, що падає на камінь нашого серця. Чи знаєте ви, що може зробити вода, якщо вона падає систематично? Вона пробиває камінь. Так утворилися великі каньйони! Вода текла постійно – і видовбала скелі. Може, тобі здається, що це всього лише вода, що вона не має значення… Що слово Боже – це «просто слова»… Що Хресна Дорога – це «просто традиція»… Але якщо ми входимо в цей час з відкритим серцем, то Бог починає діяти. Навіть якщо ми цього не помічаємо, чергова крапля падає і формує нове серце.

Чому ми не можемо прийняти Духа Святого? Тому що ми вже наповнені іншим духом. Ми закриті. Це так, якби ми прийшли з наперстком, щоб зачерпнути повноту Святого Духа. Дух Божий приходить у всій своїй повноті, а ми – з маленьким наперстком. А якщо ми як качка – все просто стече по нас, ми стряхнемо краплі і підемо далі, повертаючись до старих шляхів. Але Бог не перестане лити свою благодать. Навіть якщо сьогодні ми ще не готові. Навіть якщо цього разу ми нічого не відчули. Бог буде стукати і долати наш камінь крапля за краплею. Аж доки наше серце стане м’якшим і відкриється на Його Святого Духа. Стряхнемо з себе все це і повернемося додому – до старих звичок, до старих шляхів. Але в цьому є добра новина. Бо це слово, можливо, зачіпає нас. Можливо, хтось почувається ображеним або навіть пораненим цим словом. Але коли Бог ранить – це завжди для того, щоб зцілити. І ось добра новина в цьому слові.

Це були останні рядки цього псалму: «Ти так поводишся, а Я маю мовчати?» І Бог не мовчить. Можливо, наші близькі осуджують нас. Можливо, вони кажуть, що ми – дивні. Що ми вдаємо віру, що ми граємо роль. Так, як говорить Христос сьогодні в Євангелії: «Все, що вони роблять – лише для показу». У грецькому тексті тут стоїть слово teatenai, від якого походить наше слово театр. Вони роблять усе, як у театрі. І, можливо, це правда. Можливо, ми граємо ролі, одягаємо маски і переживаємо віру, як спектакль. І Хресна Дорога, і Літургія, і піст – все як театр. Але що змінюється? Нічого. Бо коли ми повертаємося додому, ми знімаємо маску, знімаємо вбрання, у якому грали спектакль. І тоді приходять справжні проблеми. І ми такі самі. Так само боїмося хвороби. Так само панікуємо перед старістю. Так само повні претензій до життя. Так само не вміємо прощати. Ба більше – навіть не хочемо прощати. Бог не мовчить. І коли наші близькі кажуть нам усе це – це теж голос Бога. Бог каже нам через них. Але потім приходить добра новина. «Я викрию тебе і поставлю це перед очі твої». Бо зрештою – навіть якщо Бог нас картає через події, через інших людей… Навіть якщо сьогодні Його слово нас поранило… Якщо ми вперті і далі робимо своє… То в кінці кінців Бог усе одно поставить перед нами правду.

Дивіться на хрест. Ми маємо Його перед своїми очима. Це Його любов до нас. Любов, яка не залежить від того, чи візьмемо ми це до серця. Чи проситимемо ми в Нього нового духа. Чи нового серця. Чи нового способу жити віру. Він і так дасть Свого Духа. Бо Він нас любить. Бо Йому важливий кожен з нас.

І знову настане Велика П’ятниця. І знову ми зможемо Його поклонятися. Навіть якщо ці 40 днів ми прожили погано. Бо Він залишається вірним. Так само, як і кожної Євхаристії. Навіть якщо ми погано готуємося, навіть якщо не вміємо добре переживати Месу… Бог без втоми, без докорів, без жодних претензій говорить нам знову і знову: «Це – Моє Тіло, що за вас віддається. Беріть і їжте».«Беріть, беріть… Я знаю, що ви голодні. Тому ви з’їли чоловіка на сніданок. Або дружину.Або своїх батьків. Або своїх дітей. Я знаю, ким ви є. І, попри це – Я даю вам Себе.» 

Навіть якщо ми не користаємо з Його благодаті, навіть якщо ми не відповідаємо Йому взаємністю, Бог продовжує давати Себе нам. Його милість оновлюється щоранку. Ось добра новина, яка сьогодні звучить у Церкві.

З Євангелія від Матея

Ісус промовив до натовпу та до своїх учнів такими словами: «На престолі Мойсея засіли книжники і фарисеї. Тож робіть і виконуйте все, що вони вам кажуть, але за їхніми вчинками не дійте. Вони бо говорять, але самі не роблять. В’яжуть тяжкі, нестерпні для несення тягарі й кладуть їх людям на плечі, а самі й пальцем не хочуть їх зрушити. Усі свої діла роблять так, аби показатися людям. Розширюють свої філактерії та подовжують китиці на одежі. Люблять почесні місця на бенкетах і перші крісла в синагогах. Хочуть, щоб їх вітали на майданах і щоб люди звали їх „Учителю“. А ви не називайтеся „Учителями“, бо один у вас Учитель, а ви всі брати. І не називайте на землі нікого „Отцем“, бо один у вас Отець – Той, що на небі. Також не називайте себе „Наставниками“, бо один у вас Наставник – Христос. Найбільший з вас нехай буде вам слугою. Бо хто підносить себе – буде принижений, а хто принижує себе – буде піднесений».

Це дуже сильні слова. Христос звертається до натовпу, до учнів – але також і до нас. Фарисеї – це не просто історія минулого. Це не просто євреї, які жили у часи Ісуса. Фарисейство – це настрій серця, це відношення до Бога, яке є в Церкві. Це є в кожному з нас. Тому Христос каже: «Горе вам!» Сім разів у цьому розділі Він каже: «Горе вам! Горе! Горе! Горе! Горе! Горе! Горе!» Чому таке жорстке слово? Бо це попередження. Бо якщо не навернетеся – буде пекло. Буде вічний вогонь. Тому Христос не просто картає їх, не просто викриває їхні гріхи. Він бореться за них. Навіть такими жорсткими словами – щоб вирвати їх з небезпеки.

Подібний тон має пророк Ісая. Це перша глава книги пророка Ісаї. Ще перед вигнанням. Ісая теж пророкує з ревністю. Він виступає від імені Бога. Каже дуже сильні слова: «Ви – содомляни! Ви – народ Гомори! Ваші вожді – це вожді гріха, що зруйнував Содом і Гомору!»

Це слово і для нас. Ми живемо в Содомі та Гоморі. Бог сьогодні каже нам: «Прийдіть і розсудімося!» Бог викликає нас на суд. І ми знаємо, що у нас немає виправдання. Ми винні. Ми нечесні. Ми не захищаємо вбогих. Ми не піклуємося про сиріт та вдів. Ми засуджені. Але є один дивовижний момент… Бог готує нас до суду Бог – Суддя. Але за законом того часу, якщо судився багатий і бідний… Щоб суд був справедливий, багатий мав подбати про бідного. Багатий мав дати йому гідний одяг, щоб перед судом вони були рівні. І що робить Бог? Бог одягає нас у новий одяг. Бог дає нам чистий одяг ще перед вироком.

Бог одягає нас у благодать. Ще до того, як ми згрішили, Бог вже передбачив для нас хрещення. Ще до осуду – Він вже нас обмив. Ми винні, але Він вже зняв із нас провину. Ми грішники, але Він вже обдарував нас чистотою. Я грішник, але я обмитий. Два дні тому я сповідався. Бог знову дав мені білу одежу. Обмив своєю кров’ю. Я йду на суд – але вже не боюся. Це запрошення, а не вирок. Бог не каже: «Ти пропащий!» Бог каже: «Відмийся! Будь чистим!» «Відкинь зло! Шукай правду!» «Захищай слабких! Будь голосом сиріт та вдів!» Це запрошення до добра, яке Він сам кладе перед нами. Чи я зможу виконати це? Я не знаю. Я слабкий. Але Бог сильний.

Прийдіть, ведіть зі Мною суд. Хоч би ваші гріхи були, як багряниця, стануть білі, як сніг. Хоч би були червоні, як пурпур, стануть білі, як вовна. Це знову ж таки посилання на обряд Йом-Кіпур. У цей день приносили жертву козла за гріхи народу. На його роги зав’язували червону, пурпурову стрічку. І коли козел був принесений у жертву, відбувалося чудо – ця стрічка змінювала колір і ставала білою. Чудо припинилося у 30-му році. Талмуд говорить, що щороку це повторювалося. Але в 30-му році н. е. (за 40 років до руйнування храму) – чудо більше не відбувалося. Для нас, християн, це рік смерті Христа. Це ознака, що вже не потрібні ці жертви. Бо Христос вже приніс Себе у жертву раз і назавжди.

Тепер ми маємо білу шату. Ми не мусимо чекати Йом-Кіпур. Прощення нам постійно доступне. Милосердя Боже відкрите завжди. Я можу в будь-яку хвилину отримати нову білу шату. Якщо я заплямував її… Якщо на моїй одежі червоні плями… Плями крові. Бо гріх – це кров. Я забрав життя. Я ранив. Я засудив. Я знищив когось словом, вчинком, байдужістю. І ця кров тепер на мені. І я не можу її відіпрати. Лише Христос може це зробити. Ісус Христос приходить, щоб мене очистити. Він викриває мій гріх – але не щоб мене знищити, а щоб врятувати.

Христос сьогодні звертається до мене, фарисея. Він попереджає мене: «Не накладай тягарів на інших, які сам не можеш нести». «Не шукай першого місця». «Слугуй іншим». Він не засуджує мене, а кличе: «Навернися!» «Стань милосердним!» «Покинь пекло власного егоїзму!» Чи прийму це запрошення? Чи захочу бути людиною наверненою? Яким Христос хоче, щоб я став? Його дитиною. Його учнем. Людиною, що знову віднайшла чисту хрещальну одежу.

Хвала Тобі, Отче! Дякую Тобі за Ісуса Христа! Ти – Єдиний Отець. Ти – Той, хто дає життя. Ти стільки разів нахилявся наді мною. Виймав мене з болота. Очищав мою зганьблену одежу. Ти не припиняєш це робити! Бо я, як дитина, знову і знову падаю в бруд. Дай мені вдячне серце. Дай мені, Господи, бачити Тебе як Учителя. Дай мені, Господи, прийняти Тебе як Отця. Дай мені, Господи, зректися себе і відкрити очі на Тебе.

Нехай благословить тебе Господь, і нехай береже тебе. Нехай Господь осяє тебе світлом Свого обличчя і буде милостивий до тебе. Нехай Господь зверне Свій погляд на тебе і дасть тобі мир. В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь.