Понеділок

О Господи, Боже великий і страшний,
який зберігаєш союз і милість
для тих, хто Тебе любить
і пильнує Твої веління!
Ми согрішили, вчинили несправедливість,
поводилися зле, бунтувались
і відступили від Твоїх велінь і Твоїх заповідей;
ми не слухали слуг Твоїх, пророків,
які Твоїм Іменем говорили до наших царів,
до наших князів, до наших батьків
і до всього народу у країні.
Тобі, Господи, справедливість,
нам же сором на обличчі, як воно і є нині:
юдейським мужам, мешканцям Єрусалиму
й усім ізраїльтянам, близьким і далеким,
по всіх країнах, куди Ти вигнав їх за їхню невірність,
якою вони завинили перед Тобою.
Господи! Нам личить сором на обличчі:
нашим царям, нашим князям, нашим батькам,
бо ми согрішили перед Тобою.
У Господа ж, Бога нашого, — милосердя й прощення,
бо ми збунтувались проти Нього
і не слухали голосу Господа, Бога нашого,
щоб жити за Його законами,
які Він дав нам через своїх слуг, пророків.

Слово Боже.

Не нагадуй нам про гріхи предків наших. *
Нехай якнайшвидше піде попереду нас Твоє милосердя, †
бо ми стали надто нужденні.
Поможи нам, Боже, наш Спасителю *,
задля слави Імені Твого.

℟. Не згадуй, Боже, всі наші провини.
Або: Господи, не вчиняй нам
згідно з нашими гріхами.

Визволи нас і прости гріхи наші задля Імені Твого. *
Нехай дійде до Тебе волання в'язнів!
Могутністю свого рамена *
захисти синів, над якими тяжіє вирок смерті.

℟. Не згадуй, Боже, всі наші провини.
Або: Господи, не вчиняй нам
згідно з нашими гріхами.

Ми ж – Твій народ, Боже, *
вівці Твого пасовиська;
будемо навіки Тебе прославляти, *
з покоління в покоління Твою хвалу сповіщати.

℟. Не згадуй, Боже, всі наші провини.
Або: Господи, не вчиняй нам
згідно з нашими гріхами.

Слова Твої, Господи, є життям і духом;
Ти слова життя вічного маєш.

Того часу Ісус сказав своїм учням: «Будьте милосердними, як і ваш Отець милосердний. Також не судіть — і не будете суджені; не осуджуйте — і не будете осудженими. Прощайте – і проститься вам; давайте – і дасться вам; міру добру, натоптану, струснуту й переповнену дадуть вам у поділ. Бо якою мірою ви міряєте, такою ж відміряється вам».

Слово Господнє.

О Господи, Боже великий і страшний,
який зберігаєш союз і милість
для тих, хто Тебе любить
і пильнує Твої веління!
Ми согрішили, вчинили несправедливість,
поводилися зле, бунтувались
і відступили від Твоїх велінь і Твоїх заповідей;
ми не слухали слуг Твоїх, пророків,
які Твоїм Іменем говорили до наших царів,
до наших князів, до наших батьків
і до всього народу у країні.
Тобі, Господи, справедливість,
нам же сором на обличчі, як воно і є нині:
юдейським мужам, мешканцям Єрусалиму
й усім ізраїльтянам, близьким і далеким,
по всіх країнах, куди Ти вигнав їх за їхню невірність,
якою вони завинили перед Тобою.
Господи! Нам личить сором на обличчі:
нашим царям, нашим князям, нашим батькам,
бо ми согрішили перед Тобою.
У Господа ж, Бога нашого, — милосердя й прощення,
бо ми збунтувались проти Нього
і не слухали голосу Господа, Бога нашого,
щоб жити за Його законами,
які Він дав нам через своїх слуг, пророків.

• Бачити свій непослух Богові - це багато.... Прийняти поставу сорому перед Господом, а потім з позиції покаяння і смирення віддати Йому справедливість - це наступні кроки навернення. Лише тоді можна глибоко усвідомити Боже милосердя і благодать. Ми не любимо принижувати себе ні перед Богом, ні перед людьми. Ми не любимо покаяння, бо воно болюче - як голка, що встромлена в наш егоїзм. Однак саме сором, смирення перед Богом і щире каяття ведуть нас до глибшого пізнання Його. 

• Бог гордим противиться, смиренним же дає благодать. Біблія багато разів заохочує ставати в смиренні перед Богом. Таке ставлення вимагає від нас говорити правду - важку правду про наші помилки, гріхи, слабкості, падіння, спокуси. Бог, який виявляє милосердя, незважаючи на наші гріхи, - це Бог, який ще більше, ще сильніше, ще глибше заслуговує на те, щоб його любити і триматися за нього всім серцем. 

• Нехай твоя покута і всі великопосні практики ведуть тебе до  єднання з Богом всім твоїм серцем. 

Ми ж – Твій народ, Боже, вівці Твого пасовиська; будемо навіки Тебе прославляти, з покоління в покоління Твою хвалу сповіщати. 

Нехай Господь дарує вам мир.

Понеділок, другого тижня Великого посту. І в цей день ми отримуємо прекрасну молитву пророка Даниїла. Прекрасну молитву, але в дуже неприємних, несприятливих, здавалося б, невідповідних обставинах. Ізраїль перебуває у вавилонському полоні. І Даниїл молиться, намагаючись зрозуміти цю ситуацію. Він усвідомлює, що Бог є вірним. Що Бог є Тим, Хто дотримується вірності завіту. Але також він усвідомлює, що Ізраїль є тим, хто цього завіту не дотримався. «Згрішили ми, заблукали, вчинили беззаконня і збунтувалися. Відійшли від Твоїх заповідей». Даниїл має це розуміння – який є Бог. І він усвідомлює, який є Ізраїль, яким є народ. І яким є він сам. Він не виправдовує себе, не відокремлює себе від Ізраїлю. Він є частиною цього народу. Але тепер через цю молитву намагається зрозуміти, у чому суть цієї ситуації, щоб міг втішити свій народ.

Ми могли б так алегорично, духовно сказати, що це є піст Ізраїлю. Піст тому, що немає Нареченого. Пізніше Христос скаже, що саме коли заберуть у них Нареченого, тоді вони будуть постити. Ізраїль перебуває саме в такій ситуації. Його забрали із землі обітованої, храм зруйнований, тому здається, що з ними немає Бога, що немає Нареченого. Але, на щастя, це лише здається, бо виявляється, що Бог не хоче бути прив’язаним до якогось конкретного місця, землі, чи то до храму, чи до святині. Бог передусім хоче бути зі своїм народом, тобто з тією людиною, яка Його потребує. Проте Ізраїль через цей вавилонський полон, через цей свій піст, як би ми це символічно не назвали, чекає на свободу. Свободу, звичайно, політичну, але, думаю, ще більше – свободу в серці та в думках.

Бо зараз є саме така можливість і така нагода здобути цей простір для себе, не дозволити, щоб гнобителі заволоділи серцем і розумом. Так, немає храму, так, немає своєї землі, так, немає власного дому, але серце може бути моїм, і розум також може бути моїм. І думаю, що це є ключовим у вавилонському полоні. Багато хто там загубився, багато хто, так образно кажучи, зрікся своєї віри, але залишається та вірна решта Ізраїлю. До них належить Даниїл, належать три юнаки та багато інших, яких ми знаємо зі сторінок Старого Завіту. Вони залишаються вірними, а це означає, що вони мають свободу в серці та в голові. Там вони можуть молитися, там можуть визнавати єдиного Бога, можуть дотримуватися Його законів і передусім можуть не дозволити собі впустити ті злі почуття, які зроблять їх рабами, де б вони не були. Вони можуть у своєму серці та розумі знайти частинку неба, тобто Божої присутності. І тому, маючи цю свободу в серці та в голові, вони можуть не судити і можуть не засуджувати. Бо саме про це сьогодні говорить Ісус. Він не лише закликає нас бути милосердними, як Отець є милосердний, але й не судити, щоб нас не судили, не засуджувати, щоб нас не засудили.

Сьогодні ці слова звернені також і до нас. Наскільки в нашому серці, у тих різних несприятливих обставинах, які нас оточують, ми маємо цю свободу Божої дитини? Що ми не є прив’язаними до місця, не є прив’язаними до якогось територіального чи навіть особистісного аспекту. Я не можу бути вільним, не можу бути щасливим, бо… і тут кожен із нас може скласти цілу літургію причин, чому не може бути щасливим.

Сьогодні через цю молитву пророка Даниїла ми хочемо побачити щастя, яке не залежить від обставин. І я розумію, що сьогодні, коли це кажу, у нас досі триває війна, конфлікт між Україною та росією, там усе ще війна, все ще відбуваються жахливі речі, і дійсно важко знайти мир у серці. Важко – це одне, але інша річ – якщо ці люди, якщо ми не знайдемо миру в серці, то що з нами буде? 

Це не є наказ, не є заповідь, але це запрошення відкрити в собі мир. Бо тоді, де б я не був, я матиму цей клаптик неба. І не буду судити, не буду засуджувати, не буду немилосердним, а навпаки – буду таким, як Бог. Ба більше, зможу сказати, як пророк Єремія: «Тобі доручаю свою справу», бо знатиму, що саме Бог є Тим, Хто судить, і якщо хтось має засуджувати, то залишаю це Йому. Я залишаю це, бо я – людина вільна. Я не є рабом осуду, ненависті, пошуку помилок чи гріхів у ближніх. Я є вільним тією свободою, яку дає мені Бог. Як каже святий Павло у Посланні до Галатів: «До свободи визволив нас Христос». Даниїл міг бути вільним навіть у неволі. Ми усвідомлюємо свої полони, свої гріхи, і через цей Великий піст прагнемо, щоб Христос нас визволив. 

«Давайте, і дасться вам». Віддаймо Богові те, що є нашими кайданами, віддаймо Йому наші гріхи – і отримаємо благодать. Отримаємо мірою доброю, натоптаною, утрамбованою та переповненою. Здається, що це зовсім нерівноцінний обмін, якщо дивитися з людської точки зору. Ми віддаємо Богові наші гріхи, нашу неволю, усе зло, а Він за це все дає нам благодать, свободу, а понад усе – Свою любов і милосердя.

Нехай Господь сам благословить нас у цей день відкривання наших неволей, але й відкривання нашого визволителя – Ісуса Христа. Господь з вами.

Нехай благословить вас Бог Всемогутній, Отець, і Син, і Святий Дух. Амінь.

О Господи, Боже мій, великий і страшний, який вірно дотримуєшся завіту з тими, хто любить Тебе і виконує Твої заповіді. Ми згрішили, заблукали, вчинили беззаконня і збунтувалися, відступили від Твоїх заповідей. Ми не слухали Твоїх слуг, пророків, які говорили в Твоє ім'я до наших царів, наших правителів, наших предків і до всього народу країни.

У Тебе, Господи, справедливість, а в нас — сором на обличчях, як це є сьогодні у нас, жителів Юдеї, Єрусалима та всього Ізраїлю, у близьких і далеких, у всіх країнах, куди Ти їх вигнав через їхню невірність Тобі. Господи, сором на наших обличчях, на наших царях, наших правителях і наших батьках, бо ми згрішили проти Тебе. Але Господь, Бог наш, є милосердним і сповнений доброти, незважаючи на те, що ми збунтувалися проти Нього і не слухали голосу Господа, Бога нашого, щоб ходити Його дорогами, які Він дав нам через своїх слуг-пророків.

Сьогодні вже тринадцятий день нашої подорожі через ці сорок святих днів, тринадцятий день. Ми йдемо за Христом і просимо, щоб Христос навчив нас жити по-новому, залишити минуле, наші старі шляхи, усталені схеми, щоб навчитися жити по-новому, жити як Його учні. Але для того, щоб це зробити, перше, що ми маємо зробити, — це поставити під сумнів наш старий спосіб життя.

Це нелегко. Але, як ми співали у заклику перед Євангелієм: "Твоє слово — дух і життя, Ти маєш слова життя вічного". Тож ми хочемо дозволити Богові виправляти нас через слово, яке Він нам дає. Інакше не буде ні духа, ні життя, а буде лише смерть. Може, буде "святий спокій", але знаєте, де панує "святий спокій"? На кладовищі. Там ніхто не свариться, там немає шуму, там тихо, але ми не хочемо жити на кладовищі, ми хочемо жити, ми хочемо справжнього життя.

Сьогодні це слово пророка Даниїла дуже мене зворушило. Не знаю, чи наважуся про це говорити. Слово починається так: "О Господи, Боже мій, ми згрішили, заблукали, вчинили беззаконня, збунтувалися, відступили від Твоїх заповідей. Сором на наших обличчях. Сором на наших обличчях".

Мені цікаво, чи справді, у світлі ситуації, яку ми переживаємо в Церкві, перед обличчям того, що відбувається, чи справді ми готові вимовити ці слова. Це дев'ятий розділ книги Даниїла. Запрошую вас, відкрийте сьогодні цей дев'ятий розділ, прочитайте його повністю. Це неймовірна молитва Даниїла в момент випробувань, коли він волає до Бога.

Сором є початком нового етапу історії. Єдина проблема — чи ми, перед усім тим, що відбувається, думаючи про Церкву, про парафію, про нашу провінцію, наш орден, про наші шлюби, наші сім’ї, наше особисте життя, коли приходять різні труднощі, коли трапляється різного роду нещастя, — чи ми готові прийняти це слово сьогодні і сказати: "Те, що відбувається в моєму житті, є наслідком мого способу життя до цього моменту".

Чи я дійсно сьогодні буду волати з глибини цього досвіду до Бога і говорити: "Господи, сором на моєму обличчі"? І чи я зможу, як сьогодні говорить Христос в Євангелії: "Не судіть, не засуджуйте, не вимагайте відплати"? Чи ж я буду намагатися знайти якісь інструкції з ремонту, якісь процедури виправлення, щоб зменшити завдану шкоду?

Чи буду я шукати когось, хто виправить ситуацію, когось, хто зможе повернути мені репутацію, витягнути мене з найглибшого болота, застосовуючи всі можливі хитрощі? Чи я буду шукати когось, хто допоможе приховати мої провали?

Пригадую, як мене вразили слова одного з моїх братів, якого я дуже люблю, коли він став відповідальним за одну з провінцій (не в Польщі). Колись він сказав із болем у серці: "Я почуваюся, як ліквідатор банкрутства. Як зробити так, щоб усе розпалося з найменшим болем? Щоб останній просто вимкнув світло?" Сьогодні цієї провінції вже не існує.

Ми можемо намагатися шукати рішення. Деякі парафії шукають способи виживання. Думають, як зменшити збитки, адже людей стає все менше, а потрібно якось утримувати всю парафіяльну інфраструктуру. Тому винаймають приміщення, здають їх організаціям, щоб надходили кошти і можна було забезпечити фінансову стабільність. Людей ставатиме менше, але ми будемо забезпечені.

У цьому і полягає проблема. Ми будемо шукати рішення у Бога, чи будемо шукати когось, хто вирішить наші проблеми? Чи будемо намагатися врятувати ситуацію власними силами, шукаючи всілякі виходи?

У цьому ж дев'ятому розділі Даниїл говорить: "На нас зійшло прокляття, бо ми згрішили проти Нього. Ми не благали Господа, Бога нашого, щоб відвернутися від своїх злочинів і шукати Його правди". І далі додає: "Отож, Господь стежив за нещастям і навів на нас нещастя, бо Господь, Бог наш, є справедливий у всіх своїх учинках, а ми не слухали Його голосу".

Бог стежив за нещастям і навів на нас нещастя, бо коли Бог посилав пророків, а Його не слухали, Він допустив вигнання, щоб люди могли побачити свою неправду, своє відступництво і повернулися до Його правди.

А яка ж Божа правда? Що Бог говорить нам сьогодні? Бо я думаю, що ми протистояли пророкам. Пам'ятаю 1990 рік, коли я був на своїй першій парафії. Приїхали люди, подружжя з Варшави, і вони сказали: "Так не може функціонувати парафія. Вона не може бути просто інституцією, не так Бог задумав парафію. Вона не може бути просто їдальнею для сотень працівників. Бог задумав Церкву як спільноту".

Парафія, як сказав ІІ Ватиканський Собор, повинна бути спільнотою спільнот, інакше не залишиться каменя на камені. Дехто послухав ці слова, які приходили. Дехто ж відповідав: "Що ти мені тут розповідаєш? Не хочу, це занадто важко, як я це зроблю?" І маємо ситуацію, яку маємо.

Що ми можемо зробити сьогодні? Що ми можемо зробити, наприклад, у подружжі? Коли пророки говорили чітко, що в подружжі є три святі вівтарі, через які Бог дарує життя шлюбу. Перший — це вівтар, де Бог каже: "Це тіло Моє, віддане за вас". Коли подружжя стоїть перед Богом, визнаючи Його авторитет, не кажучи: "Бо я так вирішив", але підкоряючись Йому, молячись разом. Саме тут приймається життя, і цей динамізм життя дозволяє любити один одного, пробачати один одному, віддавати себе одне одному.

Другий — це вівтар родинного столу, де подружжя сідає разом, щоб говорити не тільки про те, що потрібно відвезти дітей на плавання, піти на батьківські збори чи як впоратися з фінансами, але й ділитися тим, що відбувається в їхньому житті. Говорити між собою, вести діалог. Спілкуватися не тільки одне з одним, а й з дітьми, слухати їх, розуміти їх. Вчитися жити, слухаючи іншу людину.

І третій — це подружнє ложе, яке є невід'ємною частиною подружнього життя. Це не просто "подружній обов'язок". Це не якась додаткова дисципліна, не щось зайве, в чому вже немає потреби. Це необхідно. Це потрібно для чоловіка. Це потрібно для подружжя.

Розумієте? А ми говоримо: "Пророки говорять, Бог говорить, Церква говорить, а я цього не хочу". А потім приходить досвід нещастя в подружжі, у стосунках з дітьми, у відносинах у парафії, у Церкві. І що тоді? Шукати винних? Шукати "рятувальника", який усе виправить? Впроваджувати якісь процедурні зміни, щоб мінімізувати шкоду? Найняти "ліквідатора" банкрутства, щоб знайти вихід?

Або ж ми можемо повернутися до Бога. Пізнати Його правду. А яка Його правда? Вона дуже проста — це те, що сьогодні говорить Христос: "Давайте, і вам буде дано". Відповіддю є розп'ятий Христос, який прийшов, став одним із нас, відмовився від слави, що Йому належала, і виправив, викупив, спас, узявши на себе гріхи. Він — Той, перед ким закривають обличчя. Він змучений, має рани на собі.

Ось відповідь. Відповідь для нас — не шукати рішень у людських схемах. Не намагатися, наприклад, у парафії знайти спосіб самофінансування, здавати приміщення в оренду, створювати якісь підприємства для підтримки "парафіяльного бізнесу". Можна шукати такі шляхи. Але Христос говорить: "Ні. Давайте, і вам буде дано. Живіть для Мого Царства".

Ризикуй своїм життям. Перестань нарешті жити тільки для себе, бо те, що приносить нещастя, — це життя для самого себе. Мати свою зону комфорту, своє "тепле місце". Я кажу це вам, але передусім собі, бо ці слова дуже мене торкають. Хотіти "святого спокою", щоб ніхто не заважав, щоб не було зайвих турбот. Не треба багато, але це моє. Не потрібно їхати на Маямі чи на відпочинок у Флориду, але мій час є священним, і ніхто не має права його забрати.

А Бог говорить: "Відмовся. Відмовся у своєму подружжі від життя лише для себе". Ось шлях до відновлення всього.

Це слово приходить сьогодні, і Великий Піст є справді неймовірним часом, коли ми можемо почати просити Бога: "Дай мені, Господи, дай мені цю благодать. Я не можу сам. Мене охоплює сором. Я не шукаю винних. Я не шукаю інших рішень. Я хочу повернутися до Тебе. Я хочу, щоб Ти проклав шлях до життя".

І Христос прийде під час цієї Євхаристії. Він скаже: "Це — Тіло Моє, віддане за вас. Беріть і їжте. Робіть це на Мою пам’ять".

Пам’ятай: Бог із тобою. Бог із тобою.

З Євангелії від Луки

Ісус сказав до своїх учнів: Будьте милосердні, як Отець ваш милосердний. Не судіть – і не будете суджені. Не засуджуйте – і не будете засуджені. Прощайте – і вам проститься. Давайте – і дасться вам: мірою доброю, натоптаною, ущільненою і переповненою вам насиплють у лоно ваше. Бо якою мірою міряєте, такою відміряється вам.

Знову слухаємо слово з Нагірної проповіді в Євангелії від Луки, 6-й розділ. Ми покликані бути милосердними, як милосердний наш Отець Небесний. Це – запрошення. Це – гасло, яке було гаслом папської прощі до Польщі: «Бути милосердним, як Отець милосердний».

Звісно, це для нас напрямок. Він є милосердним, а ми лише маємо ставати милосердними, як Він. «Будьте» – це також у грецькому тексті означає «ставайтеся» милосердними, як милосердний Отець. Він уже такий – це Його природа, Його спосіб життя, спосіб існування. Він такий є. А для нас це мета, запрошення, тихий заклик від Бога: «Будьте такими, ставайтеся милосердними».

Милосердя – це слово, що походить від слова «лоно». Милосердя (рахамім) походить від слова «рехем» – утроба, лоно жінки, місце, де з’являється життя. Там воно зростає, доходить до моменту, коли може бути відправлене у світ. Ось до чого ми покликані – мати це лоно, народжувати любов, народжувати людину. Людину слабку, грішну, можливо, вмираючу у гріху. Також ту, яка зла, груба щодо мене. Народити її до нового життя. Не відкинути, не «викинути» її зі свого життя, а дати їй життя.

Це слово «лоно» з’являється і в сьогоднішньому читанні. Бо сказано: «Давайте, і дасться вам мірою доброю, натоптаною, ущільненою, переповненою насиплять у ваше лоно». У грецькому тексті слово «лоно» – «κόλπος» (kolpos). Це означає не лише утробу, а й заглиблену частину, затоку, місце в подолі одягу, складку, куди можна щось покласти. Але це також місце на грудях, де можна прихилити когось, взяти дитину на коліна. І це слово вжито в Новому Завіті на означення того, що Єдинородний Син – Ісус Христос – є в лоні Отця.

Святий Іван у своєму прологу пише: «Ніхто ніколи не бачив Бога, єдинородний Син, що в лоні Отця, Він об’явив Його». Ісус є тим, хто перебуває в цьому лоні Отця, Він у Ньому схований, і ніколи не залишив цього місця. Як Син, Він завжди був єдиний з Отцем, обернений до Отця. І одночасно, будучи на землі, об’являв Отця. Це парадокс, таємниця присутності Христа між нами.

Христос є тим лоном Отця, в якому і ми можемо знайти притулок. Це відбувається під час Євхаристії. Там, де на Тайній Вечері один з учнів, якого любив Ісус, святий Іван, прихилився до Нього. Ми читаємо, що він спочив «на грудях» Ісуса, але в оригіналі це слово «колпос» – те саме «лоно». Тобто він відчув любов, яка походить від Ісуса. Це любов, що стає слугою, яка обмиває ноги навіть тим, хто за мить Його зрадить. Це любов, яка дається навіть Юді, що вже вирішив зрадити Його. Попри все, Христос схиляється перед ним і обмиває йому ноги.

Наше лоно занадто інше. У Книзі Виходу є подія, яка може допомогти це зрозуміти. Мойсей отримує покликання йти до фараона і вимагати звільнення Ізраїлю з неволі. Він опирається: «Я не здатен, я ніхто. Що я маю сказати фараону? Які знаки дати?» Тоді Бог дає йому знак: «Вклади руку у своє лоно». Коли Мойсей витягує її, бачить, що вона вражена проказою, біла, як сніг. Бог каже: «Вклади її ще раз». Коли Мойсей витягує руку вдруге, вона стає чистою, як і все тіло.

Що це означає? Мойсей має серце, повне осуду. Він каже: «Цей народ упертий, він мене не послухає, я вже знаю, як вони поводяться». Бог каже йому: «Вклади руку до свого серця, подивися, що там». І там – проказа. Гріх, осуд, злість, те, що його з’їдає зсередини. Але Бог очищає його, щоб він міг піти й служити Ізраїлеві з любов’ю. І пізніше, під час випробувань, Мойсей знову розгнівається на народ, назве їх бунтівниками – і Бог не впустить його до Обіцяної землі. Це серце людини.

Бог має серце, сповнене милосердя. А серце людини сповнене осуду, гніву, гріха. І ось у цю реальність приходить Євангеліє. Бог каже нам: Я хочу дати вам життя. Хочу наповнити ваше серце милосердям, любов’ю. Там, де панує смерть, злоба, осуд, Я хочу вилити своє милосердя. Але наскільки ми відкриємося на це милосердя щодо інших, настільки самі зможемо його прийняти. Не судіть – і будете приймати милосердя. Не засуджуйте – і буде місце в вас для милосердя. Прощайте – і вам буде прощено. Якою мірою міряєте, такою й вам відміряється.

Господи, очисти моє серце. Очисти моє лоно, моє занадто, мій внутрішній світ. Дай мені Твоє милосердя, щоб і я ніс його іншим. Дай мені бути тим, хто народжує любов. Дай мені бути тією Марією, яка принесла світові найпрекрасніший плід – Тебе, Ісуса. Дай мені народжувати до життя тих, кого Ти довіряєш мені.

Радуйся, Маріє…

Нехай благословить і охороняє тебе Отець, і Син, і Святий Дух. Амінь.