І Неділя

Мойсей промовив до народу: «Священник візьме з твоїх рук кошик і поставить його перед жертовником Господа, Бога твого. А ти станеш тоді промовляти перед обличчям Господа, Бога твого:

“Блукаючим арамієм був мій батько,
він спустився у Єгипет
і тулився там як чужинець, малолюдний;
там же став він народом велелюдним,
потужним і численним.
Та єгиптяни зневажали нас,
утискали й накладали на нас важке рабство.
Тоді зняли ми голос до Господа, Бога батьків наших,
і Господь почув наш голос
і побачив наше приниження,
нашу гірку працю й нашу біду,
і вивів нас Господь з Єгипту
потужною рукою та простягнутим раменом,
серед великого страху, знаків і чудес;
і привів нас на те місце
й дав нам цю землю, що тече медом і молоком.
Тож оце тепер я приношу перші плоди землі,
які Ти, Господи, дав мені”.

І поставивши їх перед Господом, Богом твоїм, уклонишся лицем до землі перед обличчям Господа, твого Бога».

Слово Боже.

Хто живе під захистом Всевишнього, *
у тіні Всемогутнього буде жити.
Нехай він Господу скаже: †
«Ти — мій притулок, моя твердиня, мій Бог. *
Я на Нього покладатиму надію».

℟. В утисках моїх будь зі мною, Боже.
Або: Будь зі мною, Боже, у моїй недолі.

Не найде зло на тебе, *
і лихоліття не наблизиться до твого намету.
Адже своїм ангелам накаже про тебе, *
щоби берегли тебе на всіх твоїх дорогах.

℟. В утисках моїх будь зі мною, Боже.
Або: Будь зі мною, Боже, у моїй недолі.

Вони на руках тебе будуть носити *
аби ти не спіткнувся об камінь своєю ногою.
На левів і зміїв наступиш, – *
ти потопчуш левенят і потвору!

℟. В утисках моїх будь зі мною, Боже.
Або: Будь зі мною, Боже, у моїй недолі.

Адже він припав до Мене, – і Я дам йому спасіння. *
Прославлю його, бо Моє Ім'я пізнав він.
Закличе він до Мене – Я його визволю і прославлю.

℟. В утисках моїх будь зі мною, Боже.
Або: Будь зі мною, Боже, у моїй недолі.

Брати! Що каже Писання? – «Бли­зь­ко до тебе слово, воно в твоїх устах і в твоєму серці», – тобто слово віри, яке проповідуємо. Якщо визнаєш своїми устами: «Ісус – Господь!» й повіриш у своєму серці, що Бог підняв Його з мерт­вих, то спасешся. Бо серцем віримо для пра­вед­ності, а устами визнаємо для спа­сіння.

Писання каже: «Кожний, хто вірить у Нього, не буде засо­ром­ле­ний!» Нема різниці між юдеєм і гре­ком, бо той самий Господь для всіх – щед­рий для всіх, хто кличе Його. Бо кожний, хто тільки при­кличе Господнє Ім’я, буде спа­сен­ний.

Слово Боже.

Не хлібом самим житиме лю­дина,
але кожним словом, що вихо­дить з уст Божих.

Ісус, сповнений Духа Святого, повернувся з-над Йордану, і Духом був приведений в пустелю на сорок днів і був споку­шу­ваний дияволом. І не їв нічого в ті дні, і коли вони скінчилися, Він зголод­нів.

І сказав Йому диявол: «Якщо Ти – Син Божий, скажи цьому каменеві, щоби став хлібом!»

Та Ісус йому відповів: «Написано, що не хлібом самим житиме люди­на».

І диявол, повівши Його на ви­соку гору, показав Йому в одну мить усі царства світу, і сказав Йому диявол: «Я дам Тобі всю оцю владу та їхню славу, бо мені це передано, і я, кому тільки хочу, тому й даю її; отже, коли Ти поклонишся пе­ре­ді мною, то все це буде Твоїм!»

А Ісус у відповідь сказав йому: «Напи­са­но: “Господеві, Богові своєму, по­кло­нятимешся і Йому одному слу­жи­ти­меш!”»

Далі повів Його в Єрусалим, і поста­вив на верхівці храму, та ска­зав Йому: «Якщо Ти — Син Божий, кинь­ся звідси додолу, бо написано: “Своїм ангелам накаже про Тебе, щоби берегли Тебе”, а також: “Вони на руках понесуть Тебе, аби Ти часом не спіткнувся об ка­мінь своєю ногою!”»

А Ісус у відповідь сказав йому: «Сказано: “Не спокушу­ва­ти­меш Господа, Бога cвого!”»

І, закінчивши всі спокушування, ди­явол відійшов від Нього до часу.

Слово Господнє.

Ісус, сповнений Духа Святого, повернувся з-над Йордану, і Духом був приведений в пустелю на сорок днів і був споку­шу­ваний дияволом. І не їв нічого в ті дні, і коли вони скінчилися, Він зголод­нів. І сказав Йому диявол: «Якщо Ти — Син Божий, скажи цьому каменеві, щоби став хлібом!» Та Ісус йому відповів: «Написано, що не  хлібом житиме люди­на». І диявол, повівши Його на ви­соку гору, показав Йому в одну мить усі царства світу, і сказав Йому диявол: «Я дам Тобі всю оцю владу та їхню славу, бо мені це передано, і я, кому тільки хочу, тому й даю її; отже, коли Ти поклонишся пе­ре­ді мною, то все це буде Твоїм!» А Ісус у відповідь сказав йому: «Напи­са­но: “Господеві, Богові своєму, по­кло­нятимешся і Йому одному слу­жи­ти­меш!”» Далі повів Його в Єрусалим, і поста­вив на верхівці храму, та ска­зав Йому: «Якщо Ти — Син Божий, кинь­ся звідси додолу, бо написано: “Своїм ангелам накаже про Тебе, щоби берегли Тебе”, а також: “Вони на руках понесуть Тебе, аби Ти часом не спіткнувся об ка­мінь своєю ногою!”» А Ісус у відповідь сказав йому: «Сказано: “Не спокушу­ва­ти­меш Господа, Бога cвого!”» І, закінчивши всі спокушування, ди­явол відійшов від Нього до часу. Слово Господнє.

• У першу неділю Великого посту ми виходимо з Ісусом в пустелю. Пустеля - це символ духовної боротьби людини. Ісус йде туди, сповнений Святого Духа.

Перш ніж розпочати боротьбу з сатаною, він наповнюється силою, яку отримує від Отця. Це означає, що коли Бог допускає до нас спокуси, Він спочатку дає нам свою благодать, щоб ми могли їм протистояти. Пустеля, яка відділяє від повсякденного життя, разом з постом готують Ісуса до жертви, яку Він принесе на хресті.

• І сказав Йому диявол: «Якщо Ти — Син Божий, скажи цьому каменеві, щоби став хлібом!» Та Ісус йому відповів: «Написано, що не  хлібом самим житиме люди­на».

Перша спокуса пов'язана з потребами - потребою їжі, а також в ширшому сенсі - володіння матеріальними благами. Духовний шлях - це шлях зречення, тільки тоді ми можемо на ньому зростати. Чи вмію я постити і чи приймаю рішення постити заради власних намірів або за свого ближнього? Чи здатен я поділитися з ближнім своїм матеріальним добром, часом, або в інший спосіб задовольнити його потреби?

• Господеві, Богові своєму, по­кло­нятимешся і Йому одному слу­жи­ти­меш!

Сатана намагається спокусити Ісуса бажанням влади. Чи я вільний від цієї спокуси? Як я використовую ту владу, яку маю - на роботі, над дітьми тощо? Ця спокуса також стосується правильної ієрархії цінностей - ми повинні поклонятися Богові, а не грошам, роботі, дітям, матеріальним благам чи іншим прив'язаностям. Що найбільше порушує правильну ієрархію цінностей у моєму житті? Проситиму Господа про світло.

• Якщо Ти — Син Божий, кинь­ся звідси додолу

Третя спокуса міняє ролі: вона намагається переконати нас, що це Бог повинен     пристосовуватися до людини, до наших очікувань, бажань і вимог, а не ми до Бога. Це спокуса сили та успіху без зусиль. Ісус відкидає і цю спокусу, посилаючись на Слово Боже: Не спокушуватимеш Господа, Бога твого. Не будеш Бога шантажувати! Не вимагатимеш від нього доказів, особливо якщо йдеться про те, щоб Він підлаштувався під твою логіку! Ісус не має сумнівів щодо волі Отця. Він знає, що відкуплення здійсниться через Хрест.

Господи, дай мені благодать витривати в моїй пустелі. Обдаруй мене силою й міццю в час випробувань і спокус. 

З Євангелія від святого Луки:

Сповнений Святого Духа, Ісус повернувся від Йордану і був ведений Духом у пустелю на сорок днів, де був спокушуваний дияволом. У ті дні Він нічого не їв, а коли вони минули, відчув голод. Тоді диявол сказав Йому: «Якщо Ти Син Божий, скажи цьому каменю, щоб став хлібом».

Ісус відповів йому: «Написано: не хлібом єдиним живе людина».

Тоді диявол повів Його на високу гору, показав Йому в одну мить усі царства світу й сказав: «Я дам Тобі владу і славу всього цього, бо вони мені належать, і я можу дати їх кому хочу. Отже, якщо впадеш і поклонишся мені, усе буде Твоє».

Але Ісус відповів йому: «Написано: Господу, Богові своєму, поклонятимешся і Йому одному служитимеш».

Потім диявол повів Його до Єрусалима, поставив на вершину храму й сказав: «Якщо Ти Син Божий, кинься звідси вниз, бо написано: "Своїм ангелам накаже про Тебе, щоб берегли Тебе, і на руках нестимуть Тебе, щоб ногою не спіткнувся об камінь"».

Ісус відповів йому: «Сказано: не спокушатимеш Господа, Бога свого».

Коли диявол закінчив усі спокуси, відійшов від Нього до часу.

Перша неділя Великого посту

Чотири дні посту вже позаду. Сьогодні Бог запитує нас про перші плоди. Перше читання з Книги Второзаконня – це свого роду визнання віри ізраїльтянина, який пережив Єгипет і тепер повертається до Землі Обітованої.

Це визнання починається словами: «Батько мій – блукаючий арамеянин, він зійшов до Єгипту». Мова йде про патріарха Якова.

Він був тим, хто блукав. Блукав через свій гріх. Через це він опинився спочатку в Арамі, де жив у Лавана. Він утік туди, щоб уникнути помсти свого брата Ісава.

Яків хотів отримати благословення від Бога, прагнув первородства, і він цього досяг. Але зробив це нечесним способом – спочатку купив первородство в Ісава, а потім обманом отримав благословення від Ісаака. Це призвело до того, що він мусив тікати.

В Арамі він працював понад двадцять років, служив за своїх дружин, за овець і кіз, які отримав у нагороду. Зрештою, він утік від свого тестя. Той, хто був обманщиком, сам став обманутим.

Яків повернувся до Землі Обітованої, примирився з братом, але ворожнеча між їхніми нащадками залишилася. Його діти сварилися між собою, аж до того, що продали Йосипа в Єгипет. Згодом туди відправився і сам Яків. Він помер у Єгипті, а його кості були перенесені до Землі Обітованої.

Ця історія є образом життя кожного з нас. Ми – мандрівники, ми блукаємо по цьому світу, носимо на собі тягарі наших гріхів і їхні наслідки.

Бог закликає нас подивитися на своє життя. Чи є у нас перші плоди перебування в Землі Обітованій? Чи усвідомлюємо ми, що отримуємо благословення не завдяки своїм зусиллям, а від Бога?

Бог сказав: «Ти увійдеш у землю, отримаєш міста, яких не будував, виноградники, яких не садив, житимеш у домах, яких не будував».

Це стосується і Великого посту.

Чотири дні позаду. Початкові дні завжди відчуваються особливими. Світ святкує карнавал, а потім приходить Попільна середа, і для багатьох нічого не змінюється – як було гуляння, так і залишається.

Питання до нас: чи є вже перші плоди посту?

Чи хоча б намагався я змінитися? Чи боровся? Чи хоч раз намагався поститися, молитися, чинити милостиню?

Бог нагадує нам, що всі благословення в нашому житті – це Його дари. Він дає нам Землю Обітовану, дає нам перші плоди. Але чи готові ми принести їх Йому у вдячності?

🙏 Це ті питання, які сьогодні ставить перед нами Великий піст.

Це слово сьогодні приходить до нас у якому ключі? У ключі нашого Великого посту. Чотири дні позаду – прекрасні дні, перші дні, ще з відчуттям новизни, у які ми увійшли.

Світ святкує карнавал, Ріо та інші веселощі. Потім приходить Попільна середа – і нічого не змінюється: була забава – вона триває, було об’їдання – воно залишається.

Питання до нас: чи є вже якісь перші плоди посту? Чи ми хоча б трохи спробували боротися – постом, молитвою, милостинею? Чи вже є хоч якісь плоди боротьби за цю Обітовану Землю?

Попільна середа позаду. Чи це був день, який справді відрізнявся від інших? Чи була хоча б боротьба? Неважливо, виграв я чи програв, але чи боровся?

Перед нами Христос, Який бореться з демоном. Це як той фараон, той Єгипет зі Старого Завіту, який панував і гнобив Ізраїль, і якому Ізраїль самостійно не міг протистояти.

Але прийшов Мойсей в ім’я Господа, і Бог явив свою силу, вивів народ могутньою рукою.

У Новому Завіті ця могутня рука – Христос, який приходить від Отця, щоб продовжити цю боротьбу з демоном і в моєму житті.

Він переміг, але хоче також перемагати в моєму житті.

Три спокуси, які приходять до нас у ці дні:

1. Спокуса хліба
Чи маю я перші плоди посту? Чи вдалося мені в чомусь відмовити собі, хоч трохи попостити? Падіння були чи не було – але чи була боротьба? Христос переміг – але чи ми боролися?

2. Спокуса влади та багатства
Диявол пропонує Христу усі царства світу, якщо Він поклониться йому. Христос відповідає: «Господу, Богові своєму, поклонятимешся і Йому одному служитимеш».

А як щодо нас? Скільки разів ми поклоняємося ідолам цього світу – грошам, владі, статусу?

Хтось сказав, що на сповіді слід одразу визнавати гординю і жадібність – бо вони в нас є, навіть якщо ми їх не бачимо.

3. Спокуса випробовувати Бога
Диявол веде Христа на вершину храму і каже: «Кинься вниз, бо написано, що ангели підтримають Тебе».

Але Христос відповідає: «Не спокушатимеш Господа, Бога свого».

Чи не буває так, що ми спокушаємо Бога? Чи хоча б ці дні були днями молитви? Чи взагалі я відкривав Біблію? Чи, можливо, знехтував Божим словом?

Можливо, навіть не був на літургії в Попільну середу? Можливо, не почув слів: «Ти прах, і в прах повернешся»?

Христос мав у собі Слово Боже. Він ним захищався від диявола і перемагав його.

А ми?

Чи дозволяємо Божому слову наповнювати нас? Чи воно є нашою зброєю в боротьбі?

Перші плоди посту – це не лише обмеження у їжі.

💡 Це новий стан серця.

💡 Це усвідомлення, що все в моєму житті – від Бога.

💡 Це готовність віддати Йому те, що Він дав мені.

💡 Це визнання, що і хліб, і життя, і спасіння – від Нього, а не від диявола.

🙏 Це питання, які сьогодні ставить перед нами Великий піст.

Ні, можливо, ці чотири дні пролетіли для мене надто швидко. Проте це вже одна десята всього Великого посту. Чотири дні з сорока – як вони минули? Наскільки вони були опертям на Отця?

Бо Христос переміг від мого імені, і тепер Він також запрошує мене опиратися разом із Ним, стояти поруч із Ним проти спокус.

Це те, про що говорить святий Павло в Посланні до римлян: «Слово близьке до тебе, у твоїх устах, у твоєму серці».

Слово, яке мав Христос – слово про спокуси – повинно бути в нашому розумі, у нашому серці, на наших устах. Коли приходять спокуси, нам слід проголошувати це слово проти диявола.

Яке це слово?

Принаймні одне, про яке говорить святий Павло: «Устами своїми визнаєш: Ісус – Господь».

Коротко. Це точно не забуду.

Коли приходять спокуси, коли не знаю Писання, коли почуваюся загубленим, це одне слово я завжди можу вимовити. Коли настає боротьба, коли зустрічаю труднощі, коли приходять підступи диявола – Ісус є Господь.

Це слово – меч. Це слово, яке відрізає мене від гріха.

Я обираю Христа, визнаю Його за свого Господа.

«Відійди від мене, сатано!»

Але в момент спокуси, навпаки – я використовую його, щоб ще більше прихилитися до Христа, щоб проголосити Його.

«Якщо устами своїми визнаєш, що Ісус є Господь, і серцем своїм віриш, що Бог воскресив Його з мертвих, ти спасешся».

Це вся боротьба, яка відбувається.

Це не просто сорок днів. Це не просто перевірка себе. Це не просто дієта.

Йдеться про спасіння.

Це напрямок, який вказує нам Бог. Це те, що Він хоче нам дати.

«Хто на Нього надіється – не буде засоромлений».

Це воно.

Я не буду засоромлений.

Я ношу з честю на своїх устах Ім’я Христа.

Як говорили Отці Церкви, саме Ім’я Ісуса – це екзорцизм.

Диявол тікає від цього імені.

«В Ім’я Ісуса Христа екзорцисти виганяють злих духів».

Я вимовляю Ім’я Ісуса.

Це очищає моє нутро.

Це дає мені силу.

Це приносить перемогу.

Вимовляти це Ім’я – Ісус, Ісус, Ісус.

Дехто молиться тільки цим Ім’ям.

«Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене, грішного».

Це Ім’я – те, що дає нам перемогу над демоном.

Це Ім’я дає нам участь у перемозі Ісуса Христа.

Чотири дні позаду, ще 36 днів попереду.

Сьогодні неділя – момент зупинки.

Момент, щоб поглянути вперед: куди я йду?

Уже зараз я беру участь у перемозі, бо кожна неділя є святкуванням перемоги Ісуса над дияволом і злом.

Сьогодні я можу підняти очі та побачити, куди все це веде.

Я вже можу радіти, вже тепер можу скуштувати цю реальність, яка повністю здійсниться в Пасхальну ніч.

Мала Пасха, яка дає освіження.

Не всякий час є боротьбою – є момент, щоб зупинитися, є момент, щоб наблизитися до Христа.

Сьогодні я можу принести перші плоди.

Можу просити про перемогу.

Можу усвідомити: є боротьба, і я хочу опертися на Христа.

Можливо, сьогодні я хочу наповнитися Його Словом.

Словом, яке перемогло спокуси Христа, бо і я спокушуваний.

Наскільки я хочу мати участь у Його перемозі?

Наскільки я хочу схопитися за Нього?

Можливо, взяти на уста слова 90-го псалма чи іншого місця Писання.

Бо будь-яке Боже слово має безмежну силу.

І в цьому слові – перемога.

Ісус є Господь.

Це боротьба за перемогу.

І нехай ця участь у перемозі вже зараз буде на славу Отця, і Сина, і Святого Духа.

Амінь.

ВЕЛИКИЙ ПІСТ, ЯКИЙ МИ РОЗПОЧАЛИ, НЕ Є ДЛЯ ТОГО, ЩОБ ЗРОСТАТИ

Великий Піст, який ми розпочали, не є для того, щоб зростати, як я говорив у вступі до Євхаристії. Ми часто так думаємо. Великий Піст — це прийняття певних постанов, і коли настане Пасха, ми зможемо показати Богові всі свої заслуги:

Ось тут я постив більше, тут дав милостиню, тут більше молився. Було нудно, але я ходив на "Гіркі жалі" чи Хресну Дорогу. Я жодного разу не пропустив Святу Месу, більше молився.

Було важко, я доклав зусиль. Але Великий Піст не для того, щоб довести Богові, що ми правильні. Насправді весь цей період — це шлях донизу. Як ми розпочали Великий Піст? Ми дозволили Богові через обряд посипання голови попелом ввести нас у цей час, дарувати нам Свого Святого Духа.

Так само, як сьогоднішнє Євангеліє говорить: Святий Дух вивів Христа у пустелю, щоб Його спокушав диявол. Отже, увесь Великий Піст — це шлях, на який нас веде Святий Дух, щоб ми могли розпізнати пастки ворога. Щоб ми побачили, де гріх підстерігає нас, аби зруйнувати й знищити наше життя.

ЯКІ Ж ЦІ ПАСТКИ ДИЯВОЛА?

Де гріх нас підстерігає? Ми бачимо це сьогодні в Євангелії: три спокуси, які щоденно до нас приходять. Так навчає традиція Ізраїлю, так кажуть Отці Церкви — щодня ми піддаємося трьом гріхам. Щодня.

Перший гріх, який нас підстерігає, — це гріх роздвоєного серця.

Христос відчуває голод, Його спокушають: "Якщо Ти Син Божий, як Бог може дозволити, щоб Ти терпів голод, нестачу, щоб Тобі чогось бракувало?" Ти повинен жити в достатку!

Святий Павло говорить: "Умію жити в бідності, вмію жити в достатку. У всьому нехай буде прославлений Бог".

Задумаймося, скільки разів це відображає нашу реальність. Скільки разів, коли нам чогось бракує, приходять такі думки:

Наприклад, бракує здоров'я. Болять суглоби, ниють коліна. Або нам не дали обіцяну підвищену зарплату.

І в голову закрадається думка: "Як таке може зі мною трапитися? Якщо є Бог, як Він може не втрутитися? Чому не дає мені того, що я потребую?" І приходить невдоволення.

Ось момент, коли гріх нас підстерігає.

Христос зазнав цих випробувань за нас, бо ми щодня проходимо через подібні спокуси.

Подивімося, коли вранці встаємо, а дружина не посміхається до нас. "Чому це зі мною сталося?"

Коли діти бунтують. "Це не може трапитися зі мною!"

Коли приходить страждання, нестача, диявол одразу використовує це.

Диявол — наш ворог, але завжди робить вигляд, що стоїть на нашому боці. Ви бачили фільм "Адвокат Диявола"? Там є прекрасна сцена, що ілюструє спокусу: "Я перший гуманіст. Я за людину. Я її захисник".

Так само він говорив Єві в раю: "Як Бог може вас обмежувати?"

І ми думаємо так само.

Ця спокуса приходить щодня:

"Як це могло зі мною трапитися?"
"Чому ця аварія?"
"Чому ця хвороба?"
"Чому я не маю достатньо грошей?"
"Чому Бог цього не дає?"

Диявол тицяє пальцем у це місце. І ми не можемо сказати, що раз і назавжди перемогли. Ніколи.

Він буде атакувати нас до останнього подиху.

Чим далі ми йдемо, тим сильніше він атакує.

Святий Павло у Посланні до римлян каже, що весь світ стогне, очікуючи на об’явлення Синів Божих.

Це означає, що світ чекає на того, хто покаже, що Бог є Отцем, що Він любить і піклується.

Диявол хоче це зруйнувати.

І коли приходять нестачі — ось момент його атаки. Він шепоче: "Прокляни Бога!"

Пригадайте історію Йова.

Спочатку він втрачає дітей, його обкрадають, потім приходить хвороба. Він сидить на купі попелу, стікає гноєм.

А його дружина, а через неї — диявол, каже йому: "Ти ще благословляєш Бога? Прокляни Його і помри!"

Це не має сенсу.

Ми так само часто кажемо: "Це не має сенсу!"

Саме тому нам потрібно слухати Боже Слово.

Бо те, що є нестача, що страждання реальне, навіть фізичне, – це правда. Коли нам відмовляють у пошані, на яку заслуговуємо, наприклад, у шлюбі, це реальне страждання, яке приходить. Ми цього не хочемо, ми цього не заслуговуємо, ми так кажемо.

Ми можемо так думати. Але як ми відповімо на це? Як ми відповімо на ворога, який приходить? Як ми відповімо на цей гріх, що стоїть біля дверей і чекає, щоб увійти, щоб захопити наше життя, щоб, як рак, роз’їсти його на шматки? Щоб ми могли все життя говорити нашим дітям: «Бог добрий, Бог любить», а потім настане одна мить, коли вони скажуть: «Любить? Ну ось, подивись! А ти зараз кажеш, що Бог тебе не любить, що Бог тебе покинув».

То що? Бог є чи Його нема? Бог любить чи не любить? Якщо приходить страждання, то не любить? Тоді я не хочу такого Бога? Як світ має побачити любов? Світ найповніше побачив любов, коли Христос увійшов на хрест.

Відкинутий. Коли Його руки були простягнуті, коли Його голова була увінчана терновим вінцем, коли Його серце було пробите, коли Він казав: «Отче, у Твої руки віддаю духа мого». У Твої руки.

Ти виведеш добро з цього банкрутства, з цієї поразки, з цього безглуздого страждання. Великий Піст має допомогти нам виявити ці пастки диявола.

Або інша річ – ця спокуса, яка постійно стоїть перед нами, гріх, що чекає моменту, щоб змусити нас заперечити свою історію.

Бо вся спокуса, якщо придивитеся, – це коли диявол веде Христа на вершину храму і каже: «Стрибни вниз, зроби щось надзвичайне. Ти ж син теслі! Хто тебе буде поважати? Ти ще й з маленького містечка».

Якби ти був із великого міста, сином президента, тебе б слухали. Якби ти був політиком, що постійно з’являється на телебаченні, тебе б слухали. Але ти – якийсь там безіменний чоловік із глухого кута, з незначної вулиці, з квартири без престижу.

Хто ти такий? Зроби щось надзвичайне!

А Христос каже: «Неправда. Я не буду випробовувати Бога».

Це означає, що Бог передбачив для мене певну історію, що життя прийде через шлях саме такий – шлях відкинення, страждання, бути «ніким» в очах світу.

Святий Павло сказав: «Небагато серед вас мудрих і вчених, небагато знатного роду, бо Бог вибрав те, що немічне у світі, щоб засоромити сильних».

Бог показує.

Ми дивимося на своє життя і кажемо: «Таку родину я мав, такого батька – суворого, таку матір – надто турботливу». Я вірю, що Святий Дух вам це пояснює. «Із мене вже нічого не вийде. У мене така історія. Моє життя не вдасться. Якби я мав іншу історію, було б краще».

Ми постійно сумніваємося.

«Я не здобув вищої освіти, і тепер приречений жити, виконуючи безглузду роботу. Йду на роботу, як на заслання».

«З цього нічого не може бути. Бог не може вивести з цього нічого доброго».

Що ми зробимо перед цією спокусою – заперечити свою історію, замість того, щоб сказати: «Саме в цій історії, такій, як вона є, Бог присутній, і Бог проведе мене нею»?

І буде добро.

І третя спокуса – це наш голод.

Христос був голодний.

Так само і ми – голодні любові. Бо це і є найбільший гріх – недовіра до Бога. Якщо я думаю, що Бог мене не любить, значить, я сам мушу забезпечити собі цю любов.

Подумайте, який найбільший виклик, коли ми відчуваємо себе нелюбленими.

Можеш мати гроші, кар’єру, повагу, але якщо нікому до тебе немає діла, ти скажеш: «Життя не має сенсу».

Ось чому ми починаємо «пожирати» одне одного, вимагати від інших, щоб вони заповнили цю порожнечу в нас. Чорна діра, яка поглинає все.

Подумайте, як часто ми цього вимагаємо від найближчих – любові.

Тому ми кажемо: «Мій гріх завжди переді мною». Бо він дійсно завжди перед нами. Бо ця рана – глибоко в нас. Ця чорна діра – всередині нас.

Тому нам справді потрібно розпочати цей Великий Піст із молитвою, щоб Святий Дух провадив нас до зустрічі з Христом, щоб ми могли прилягти до Нього.

І тому сьогодні, на цей наш голод, Отець дасть хліб.

Христос каже: «Це моє тіло, віддане за вас. Беріть і їжте».

Щоб ми мали життя.

Незалежно від того, де ми живемо, яка в нас сьогодні ситуація, щоб Бог міг провести нашу історію і дати нам життя.

Бо Бог добрий, брати.

Бог добрий.

Бог – наш Отець.

ВСЯ УВАГА СВІТУ – ЛИШЕ ТОБІ НАЛЕЖИТЬ, ВСЯ УВАГА СВІТУ – ЛИШЕ ТОБІ НАЛЕЖИТЬ.

Наповнений Духом Святим, Ісус повернувся від Йордану і був ведений Духом у пустелю сорок днів, і там Його спокушав диявол. У ті дні Він нічого не їв, і коли вони минули, відчув голод. Тоді диявол сказав Йому: „Якщо Ти Син Божий, скажи цьому каменеві, щоб він став хлібом”.

Ісус відповів йому: „Написано: Не хлібом єдиним житиме людина”. Тоді диявол вивів Його високо, показав Йому в одну мить усі царства світу і сказав: „Тобі дам владу і славу над усім цим, бо мені це належить, і я можу дати це, кому захочу. Тож якщо впадеш і поклонишся мені, все буде Твоїм”.

Та Ісус відповів йому: „Написано: Господу Богу своєму поклонятимешся і Йому єдиному служитимеш”. Диявол також повів Його до Єрусалима, поставив на вершину храму і сказав: „Якщо Ти Син Божий, кинься звідси вниз. Адже написано: своїм ангелам Він накаже про Тебе, щоб охороняли Тебе, і на руках нестимуть Тебе, аби ногою своєю не спіткнувся об камінь”.

Але Ісус відповів йому: „Сказано: Не спокушатимеш Господа Бога свого”. І коли диявол завершив усе спокушування, відійшов від Нього до певного часу.

Перша неділя Великого Посту через Євангеліє запрошує нас вийти в пустелю разом з Ісусом і пережити досвід спокус, які приходять до кожної людини.

Спокуси, які пережив Ісус у пустелі, є своєрідним зразком, який показує, як кожен з нас досвідчує випробування. Бо в особі Ісуса Христа ми бачимо образ спокуси, яка приходить до кожного з нас. Диявол не боїться випробовувати навіть самого Бога, не боїться випробовувати Божого Сина, ставлячи Йому конкретні запитання і змушуючи Його до складного вибору.

Він не вагається у своїй спробі відвернути Ісуса від місії, яку довірив Йому Отець. Варто вдивитися у ці спокуси, адже, коли слухаємо сам євангельський текст, вони можуть здатися нам дивними, відірваними від нашої реальності.

Протягом сорока днів Ісус був у пустелі, ведений Духом, і весь цей час Його спокушав диявол. Ці сорок днів – це час боротьби. Ми знаємо, що пустеля – це місце випробувань. Там немає життя. Вона відкриває людську слабкість, оголює її, показує, якою крихкою є людина.

Там немає їжі, немає води, немає можливості себе захистити. Людина, виснажена такими випробуваннями, стає вразливою до спокуси. І коли після сорока днів боротьби навіть Ісус зазнає фізичного виснаження, відчувши голод, диявол атакує.

„Якщо Ти Син Божий, скажи цьому каменеві, щоб він став хлібом”.

Чому ти маєш терпіти голод? Чому маєш жити в невизначеності, боятися за своє життя?

Пригадуємо, як Ізраїль виходив з Єгипту. Опинившись у пустелі без води та їжі, народ почав ремствувати на Мойсея: „Навіщо ти нас сюди вивів, де немає ані їжі, ані води?”. Вони почали протестувати проти Мойсея і Бога, волаючи: „Краще повернутися в Єгипет, ніж загинути в цій пустелі”.

Бог відповів на цей протест і дав їм манну та перепелів. Він подбав про їхнє життя.

Ця спокуса супроводжує нас щодня – страх за своє життя, за те, що їстимемо, що питимемо, як подбаємо про свої потреби.

Скільки разів ми чули у своєму серці думку: „Бог тобі нічого не дасть просто так, Він не зішле з неба хліб. Якщо ти сам не потурбуєшся про себе, не передбачиш усіх наслідків, не покладешся на власні сили – на кого тоді надієшся?”.

Як Бог має тобі допомогти?

І саме тут приходить випробування: ми занурюємося в тривоги, переживаючи, що їстимемо, що питимемо, як заплатимо рахунки, як купимо ліки, коли все дорожчає, а наші заощадження тануть.

І диявол каже: «Ось бачиш, а я б тобі допоміг, я із задоволенням допоможу тобі з цього вийти, тільки вибери мене, бо Бог, ну ж бо, бачиш, Він не реагує». А Ісус нам показує: «Не дай себе звести, бо не хлібом єдиним живе людина». Бог прекрасно знає, чого ми потребуємо, і багато разів говорить про це в Євангелії: що Він знає, що нам потрібні їжа, пиття, безпека. Але каже: «Найперше – Царство Боже, а все інше додасться вам».

А диявол говорить: «Ні, спочатку хліб і вода, а потім усе інше». І це та спокуса, яку ми відчуваємо дуже сильно. Варто нам лише відчути нестачу чогось.

Погляньте, що відбувається в нашому серці – який страх приходить, який неспокій. А Ісус ще раз підказує: «Те, що дає людині життя, – це не хліб, це Боже Слово, це сам Бог».

Друга спокуса, яку описує святий Лука, – це спокуса, коли диявол виводить Ісуса на високу гору і в одну мить показує Йому всі царства світу, кажучи: «Це все моє, я можу дати тобі це в будь-яку мить». Це спокуса ідолопоклонства. Коли Ізраїль перебував у пустелі й Мойсей піднявся на гору Синай, де сорок днів перебував в єдності з Богом, у той час, коли він отримував Слово Життя – заповіді, які Бог дав вибраному народові як шлях, як слово життя, – що зробив Ізраїль руками Аарона? Вилив золотого тельця. І сказали: «Це наш Бог, ми не знаємо, що сталося з Мойсеєм, не знаємо, що робити далі, дай нам Бога». І виліпили цього золотого тельця, який став символом усіх ідолів цього світу.

Чого прагне людина? Влади, грошей, насолоди, кар’єри, спокійного життя, досягнення власних цілей. І цей золотий телець є образом усіх ідолів, які ми маємо. Ідолом навіть може стати така свята річ, як сім’я – якщо вона сама по собі стає для людини найважливішою. «Я роблю все для своєї сім’ї, і ніщо інше не має значення».

Або ж безліч інших речей, які приходять до нас, з якими ми стикаємося щодня і які допомагають нам побачити, що багато разів Бог насправді не є для нас найважливішим. Що є речі значно важливіші за Бога. І це видно у щоденних змаганнях, у наших виборах, які показують, від чого ми готові відмовитися, що у нас є свої «святі вівтарики», до яких ніхто не має доступу. Лише спробуйте їх зачепити – і одразу здіймається галас і бунт проти всіх, навіть проти Бога. Тому ця спокуса є надзвичайно сильною, вона приходить до нас справді щодня.

І третя спокуса, яка здається дивною, відірваною від реальності, – коли диявол ставить Ісуса на наріжник храму і каже: «Якщо ти Син Божий, то кинься вниз, бо написано: ангели будуть носити тебе на руках, і не спіткнешся об камінь».

Ця спокуса – надзвичайно складна. Коли Ізраїль перебував у пустелі, в один момент Мойсей послав розвідників до Обіцяної землі. Дванадцять ізраїльтян пішли досліджувати Святу Землю й виявили, що вона справді прекрасна, родюча, багата, тече молоком і медом. Але коли повернулися, то сказали не лише про багатство цієї землі, а й про те, що там живуть сильні народи, і вони не зможуть її здобути. «Бог повів нас дивним шляхом, ми не можемо цього досягти», – сказали вони.

Це завершилося тим, що Бог повернув Ізраїль у пустелю ще на сорок років, хоча вони були всього в один день шляху від Святої Землі. І це та сама спокуса, яку переживає Ісус, коли диявол ставить Його на наріжник храму і каже: «Бог усе це неправильно придумав. Тебе бачать як сина теслі, ти живеш у Назареті – майже на краю світу. Ніхто про тебе нічого не знає, ти ходиш, проповідуєш, намагаєшся щось сказати, і люди тебе або приймають, або відкидають. Чому ти маєш так робити? Зроби інакше – кинься вниз, і коли ангели тебе підхоплять, усі побачать у тобі Месію і скажуть: “Ось справжній Божий Посланець!”».

Ця спокуса говорить: «Не приймай своєї історії – цієї важкої, звичайної. Не приймай свого життя, яке Бог тобі дає. Чому ти маєш бути бідним? Чому ти маєш бути хворим? Чому ти маєш переживати труднощі в шлюбі? Чому ти маєш страждати через своїх дітей? Чому ти маєш це все терпіти? Відкинь це, тобі не обов’язково це приймати».

І це величезна спокуса, яку диявол ставить перед Ісусом і перед кожним із нас – переконати нас у тому, що Бог неправильно влаштував наше життя. Що Бог нас не розуміє, що Він нас не любить, що Він дає нам надто важкі випробування.

А Він міг би це все змінити в одну мить. І це спокуса, подивіться, яка завжди приходить до нас, коли настають труднощі. Коли приходять випробування, коли ми стикаємося з якимись важкими подіями.

Така спокуса приходить і каже: чому Бог мені це дає? Хіба Він не міг би полегшити мої страждання? Я вже не маю сили. Скільки разів ми говоримо ці слова? Я вже не маю сили. Чому Бог мене не слухає? Це надзвичайно серйозна спокуса, яку ми переживаємо.

Щодня нам допомагає молитва, яку показав нам Ісус. Отче наш. І в якийсь момент, у цьому нашому зверненні, ми говоримо: не введи нас у спокусу.

Але якщо ми візьмемо оригінальний текст і спробуємо зрозуміти його суть, то почуємо трохи інший переклад, який буде звучати так: у спокусах не залишай нас. Це слово говорить нам про те, що спокуси є добрими, але не самі по собі.

Спокуси є допомогою від Бога, який приходить до нас і показує, яке наше серце. Тому що ми маємо цю красиву декларативність, коли говоримо: я вірю в Бога, я люблю Ісуса. А потім приходять спокуси, і виявляється, що не все так, як ми кажемо, як Бог перевірив Ізраїль у пустелі.

І так само Бог перевіряє нас. І тому це слово говорить: у спокусах не залишай нас. Спокуси є добрими для мене, бо вони показують моє серце, показують, хто я, як я довіряю Богові, як я вірю, як я йду за Ним.

І коли приходять спокуси, я часто бачу, що мої слова порожні. І тому це слово сьогодні говорить про те, щоб я прилипнув до Бога, щоб я справді почав спиратися на Нього, щоб, дивлячись на свої спокуси, побачив, хто я. Але не з почуттям осуду і вини, а як людина, яка потребує порятунку, яка потребує допомоги.

І тому Бог дає нам це слово, кажучи: подивися, Ісус, який спирався на Отця, витримав спокусу, але тому, що Я і Отець – одне. Тому це слово сьогодні говорить нам, щоб ми не боялися стикатися з спокусами. Щоб ми дозволили Богові вивести нас на ці 40 днів у пустелю, щоб розкрилася наша душа, щоб ми могли зустрітися з усіма труднощами, але дивилися на Ісуса.

Тому ця Євангелія на початок Великого Посту, щоб ми могли в ній побачити, що Бог перемагає злого духа, що Бог перемагає наші спокуси, що Він дозволяє нам вижити, входити в досвід новизни життя. Переживати цей шлях, який через пустелю веде нас до спасіння. Амінь.

Він упокоряв тебе, морив тебе голодом та годував манною, про яку не знав ні ти, ні твої батьки; щоб ти пізнав, що не тільки хлібом живе людина, але всім, що виходить з уст Господніх, може жити людина.

Ось дні надходять, - слово Господа Бога, - і я пошлю на землю голод; не голод за хлібом, не спрагу за водою, лише за слуханням слова Господнього.

Ти пригадував їм, щоб навернути їх до закону твого, але вони були зухвалі й не слухали заповідей твоїх, і грішили проти твоїх постанов, які дають життя тому, хто їх виконує. Вони бунтуючись, обернулися спиною, стали тугошиїми й не слухали.

Мудрість собі будинок збудувала | і витесала сім стовпів до нього. Забила свої жертви, вина свого налила | і стіл свій теж приготувала. Послала своїх служниць, щоб оповістити, | по щонайвищих закутках у місті: Хто простодушний, нехай сюди заверне, | безумному ж вона сказала: “Ходіте, мій хліб їжте, | і вино, що я приготувала, пийте;

Ой, всі ви спрагнені, йдіть до води, навіть і ті, в кого грошей нема! Ідіть, купуйте й споживайте! Ідіть, купуйте без грошей, без плати, вино та молоко! Навіщо ви витрачаєте гроші на те, що не є хліб, і вашу працю на те, що не насичує? Слухайте мене уважно, і будете їсти те, що добре, і душа ваша розкошуватиме у ситі. Прихиліть ваше вухо і прийдіть до мене, слухайте, і душа ваша буде жити! Я дав вам союз вічний, незмінні милості, обіцяні Давидові.

Прийдіте ж до мене, ви, що мене бажаєте, і живітеся досита плодами моїми. Згадка про мене солодша від меду, і моя спадщина солодша, ніж медовий стільник. Хто мене споживає, той ще схоче споживати, хто з мене п'є, той ще захоче пити

Ісус же їм: «Я - хліб життя. Хто приходить до мене - не голодуватиме; хто в мене вірує - не матиме спраги ніколи

щоб твої, Господи, улюблені діти знали, | що не плоди різнородні прогодовують людину, | а слово твоє зберігає тих, які в тебе вірять.

«Їжа моя, - каже до них Ісус, - волю чинити того, хто послав мене, і діло його вивершити.

Кого Бог послав, той вимовляє слова Божі, бо не мірою дає йому Бог Духа.

А Ісус озвався і мовив до них: «Моя наука не моя, а того, хто послав мене

Багато чого маю я про вас сказати й осудити. Та той, хто послав мене, правдивий, і що я чув від нього, те й у світі говорю.» А вони й не збагнули, що він про Отця їм говорив. Тоді Ісус до них мовив: «Коли вгору Чоловічого Сина піднесете, тоді взнаєте, що Сущий я і що від себе не чиню нічого, але як навчав мене Отець мій, говорю

Бо не від себе вирікав я: Отець, який послав мене, дав мені заповідь, що мені казати і що промовляти. І я знаю, що заповідь його - життя вічне. Те, отже, що я кажу, кажу так, як Отець повідав мені.»

бо зійшов я з неба не для того, щоб волю власну чинити, а волю того, хто мене послав. Оце ж воля того, хто мене послав: щоб з усього, що він дав мені, я нічого не погубив, лише воскресив його останнього дня. Така бо воля мого Отця: щоб кожен, хто Сина бачить і вірує в нього, жив життям вічним і щоб я воскресив його останнього дня.»

Тоді вони йому: «Який же знак твориш ти, щоб ми побачили й увірували в тебе? Що вчиниш? Батьки наші манну в пустині споживали, як ото написано: Дав їм хліб з неба їсти.» Ісус же сказав їм: «Істинно, істинно говорю вам: Не Мойсей дав хліб вам з неба, лише Отець мій дає вам хліб правдивий з неба. Божий бо хліб той, що з неба сходить і життя світові дає.» Мовили тоді до нього: «Господи, хліба такого давай нам повсякчасно!» Ісус же їм: «Я - хліб життя. Хто приходить до мене - не голодуватиме; хто в мене вірує - не матиме спраги ніколи. Та я сказав був вам: Ви й бачили мене, а не віруєте

Але озвався до нього Симон Петро: «Господи, а до кого ж іти нам? Це ж у тебе - слова життя вічного!

Пророка з-поміж вас, з твоїх братів, такого, як я, Господь, Бог твій, настановить тобі; його маєте слухатися.

Мойсей сказав: Господь, Бог наш, піднесе вам Пророка, як мене, з-посеред братів ваших. Ви слухатиметесь його в усьому, що вам скаже. А кожний, хто не буде слухатися того Пророка, буде викорінений з народу. - Так само всі пророки від Самуїла й ті, що говорили потім, звіщали про ці дні. Ви - сини пророків і Завіту, що Бог був заключив із вашими батьками, кажучи до Авраама: В твоїм потомстві будуть благословенні всі сім'ї землі. - Вам насамперед Бог воскресив слугу свого і послав його, щоб він благословив вас та відвертав кожного з вас від поганих учинків.»

Це той що в громаді, на пустині був з ангелом, який говорив до нього на горі Синай, та з нашими батьками; то він одержав живі слова, щоб вам їх передати.

Закон же не від віри, бо каже: “Хто чинитиме його приписи, той буде ними жити”

Мужі брати, сини роду Авраама, і ті між вами, що бояться Бога! Вам послане оте слово спасіння.

Бо слово - живе й діяльне, і гостріше від усякого двосічного меча: воно проходить аж до розділу душі й духа, суглобів та костяного мозку, і розрізняє чуття та думки серця.

хто був злословлений, але сам, навпаки, не злословив, хто страждав, та не погрожував, а здався на того, який судить справедливо;

І побачив я звіра, що виходив з моря, маючи десять рогів і сім голів, і на рогах його десять діядем, і на головах його імена блюзнірські. А звір, що бачив я, був подібний до барса, ноги ж - як у ведмедя, а паща його - як паща лева. І дав йому дракон силу свою і престол свій і владу велику. Одна з голів його мов забита на смерть, і рана смерти її загоєна. І дивувалася вся земля за звіром; і поклонилися драконові, бо владу дав звірові, і поклонилися звірові, кажучи: «Хто подібний до звіра, і хто спроможний воювати з ним?» Дано йому уста, що говорили великості та блюзнірства, і дано йому владу - діяти сорок два місяці. І розкрив уста свої для блюзнірства проти Бога - блюзнити на ім'я його і скинію його і тих, що на небесах живуть. Дано йому вести війну проти святих і перемогти їх; і дано йому владу над кожним племенем і людністю і язиком і народом. Поклоняться йому всі, що мешкають на землі, чиї не записано імена в книзі життя в Агнця заколеного, від заснування світу. Як хто має ухо, нехай слухає. Як хто в полон бере - сам у полон піде він; як хто мечем убиватиме, мусить сам бути мечем убитий, тут терпіння і віра святих. І бачив я іншого звіра, що виходив із землі, і мав два роги, немов агнець, а говорив, як дракон. І владою від першого звіра всією діє перед ним, і зневолює землю і тих, що мешкають на ній, щоб поклонилися звірові першому, в якого загоєна рана смерти. Чинить знамення великі, так що й огонь зводить з неба на землю перед людьми. І знаджує тих, що живуть на землі, знаменнями, котрі дано йому чинити перед звіром, кажучи тим, що живуть на землі - зробити образ звіра, який має рану від меча і живий. Дано йому надати дух в образ звіра, щоб і говорив образ звіра і діяв так, аби, скільки їх не поклоняться образові звіра, були повбивані. І заподіює всім, малим і великим, і багатим і вбогим, і свобідним і невільникам, щоб дано було їм клейно на руку їхню праву або на чола їхні; щоб жоден не міг купити чи продати, крім того, хто має клейно, ім'я звіра або число імени його. Тут є мудрість. Хто має розуміння, той нехай злічить число звіра, бо це - число людське, і число його 666.

А через заздрість диявола смерть увійшла у світ, | скуштують її ті, що йому належать.

Тим то як через одного чоловіка ввійшов у світ гріх, і з гріхом смерть, і таким чином смерть перейшла на всіх людей, бо всі згрішили;

І почали кричати: “Що нам і тобі, Сину Божий? Прийшов єси сюди, щоб нас мучити перед часом?”

Отак і ми, як були малолітками, були підневолені первням світу.

Вважайте, щоб ніхто вас не збаламутив філософією та пустим обманством, за людським переданням та за первнями світу, а не за Христом.

Тепер світові цьому суд; тепер вигнаний буде геть князь цього світу.

І дано їй, щоб не убивала їх, але щоб катувалися п'ять місяців; катування ж їх - як катування від скорпіона, коли вжалить чоловіка.

Коли, отже, траву на полі, що сьогодні стоїть, а завтра буде кинута до печі, Бог отак одягає, то скільки більше вас, маловіри!

Повернулись сімдесят два з радістю, кажучи: “Господи, навіть і біси коряться нам з-за твого імени.” Він же сказав їм: “Я бачив сатану, що, наче блискавка, падав з неба. Ось я даю вам владу наступати на зміїв, скорпіонів і на всю ворожу силу - й ніщо вам не пошкодить.

З усіх же польових звірів, що їх сотворив Господь Бог, найхитріший був змій. Він і сказав до жінки: "Чи справді Господь Бог велів вам не їсти ні з якого дерева, що в саді?" Жінка відповіла змієві: "Нам дозволено їсти плоди з дерев, що в саді. Тільки плід з дерева, що посеред саду, Бог наказав нам: "не їжте його, ані не доторкайтесь, а то помрете"." І сказав змій до жінки: "Ні, напевно не помрете! Бо знає Бог, що коли скуштуєте його, то відкриються у вас очі, і ви станете, як Бог, що знає добро й зло." Тож побачила жінка, що дерево було добре для поживи й гарне для очей і приманювало, щоб усе знати; і взяла з нього плід та й скуштувала й дала чоловікові, що був з нею, і він теж скуштував. Тоді відкрилися їм обом очі, й вони пізнали, що вони нагі; тим то позшивали смоківне листя і поробили собі пояси. Але почули вони луну від Господа Бога, що ходив собі садом під час денної прохолоди, і сховався чоловік із своєю жінкою від Господа Бога серед дерев саду. Тоді Господь Бог покликав чоловіка і спитав його: "Де ти?" Той відповів: "Я чув твою луну у саді й злякався, бо я нагий, тож і сховався." Він же сказав: "Хто тобі сказав, що ти нагий? Чи не їв ти з дерева, що я наказав тобі не їсти?" Чоловік відповів: "Жінка, яку ти дав мені, щоб була зо мною, дала мені з дерева, і я їв." Тоді Господь Бог сказав до жінки: "Що ти це наробила?" Жінка відповіла: "Змій обманув мене, і я їла." Отож Господь Бог, сказав до змія: "За те, що ти вчинив це, будь проклятий з-поміж; усякої скотини та з-поміж усіх диких звірів. На череві твоїм будеш повзати і їстимеш землю по всі дні життя твого. Я покладу ворожнечу між тобою і жінкою і між твоїм потомством та її потомством. Воно розчавить тобі голову, а ти будеш намагатися ввіп'ястися йому в п'яту." А жінці сказав: "Помножу вельми болі твої і твою вагітність, в болях будеш народжувати дітей. І тягти буде тебе до твого чоловіка, а він буде панувати над тобою." Адамові ж сказав: "За те, що ти послухав голос твоєї жінки і їв з дерева, з якого я наказав тобі не їсти, проклята земля через тебе. В тяжкім труді живитимешся з неї по всі дні життя твого. Терня й будяки буде вона тобі родити, і їстимеш польові рослини. В поті лиця твого їстимеш хліб твій, доки не вернешся в землю, що з неї тебе взято; бо ти є порох і вернешся в порох." Тоді Адам дав своїй жінці ім'я Ева, бо вона була мати всіх живих. Та й зробив Господь Бог Адамові та його жінці одежу з шкури і одягнув їх. І сказав Господь Бог: "Оце чоловік став, як один з нас, знаючи добро і зло. Тож тепер, аби лишень він не простяг своєї руки й не взяв ще й з дерева життя, а з'ївши, не став жити повіки!" Тому вислав його Господь Бог з Едемського саду порати землю, що з неї був він узятий. І вигнав він Адама й поставив від сходу до Едемського саду херувима з полум'яним миготливим мечем, щоб стерегти дорогу до дерева життя.

Диявол вам батьком, тож волите за волею батька вашого чинити. А був він душогубець від початку, і правди він не тримався, бо правди нема в ньому. Коли говорить брехню, зо свого говорить, бо він брехун і батько лжі.

Хто чинить гріх, той від диявола, бо диявол грішить від початку. На це з'явився Син Божий, щоб знищити діла диявола. Кожен, хто народився від Бога, гріха не чинить, бо його насіння в ньому перебуває; і він не може грішити, бо він від Бога народився. З того виявляються діти Божі й діти дияволові: кожен, хто не чинить справедливости, не є від Бога, а й той, хто не любить брата свого. Бо це та звістка, яку ви від початку чули: щоб один одного любити, а не як Каїн, який був від лукавого й убив брата свого. Та й за що він забив його? Бо лихі були його вчинки, а брата його - справедливі. Не дивуйтеся, брати, коли світ вас ненавидить. Ми знаємо, що ми перейшли від смерти до життя, бо любимо братів. Хто не любить, той у смерті перебуває. Кожен, хто ненавидить брата свого, - душогубець, а ви знаєте, що ніякий душогубець не має в собі життя вічного, що в ньому перебувало б.

І повержено дракона великого, змія стародавнього, званого дияволом і сатаною, що зводить вселенну, - повержено на землю, і ангели його з ним повержені.

І схопив дракона, змія стародревнього, який є диявол і сатана, і зв'язав йоги на тисячу років;

Бо Бог не створив смерть, | ані не радіє з погибелі живучих.

Вони замінили Божу правду на неправду і честь віддавали і служили створінню радше, ніж Творцеві, котрий благословен повіки. Амінь.

Поява бо того буде під діянням сатани з усякого роду силою, із знаками і з неправдивими чудами та всяким брехливим обманом для тих, які гинуть, бо вони не прийняли любови правди, щоб їм спастися. І тому Бог посилає їм силу, яка зводить їх вірити неправді, - щоб засуджені були всі ті, які не увірували в правду, а милуються з неправедности.

Писав вам, дітоньки, бо ви Отця спізнали. Писав вам, батьки, бо ви спізнали того, хто споконвіку. Писав вам, юнаки, бо ви сильні, і слово Боже у вас перебуває, і ви перемогли лукавого.

Бо тому, що через чоловіка смерть, через чоловіка й воскресіння мертвих. Як бо в Адамі всі вмирають, так у Христі й оживуть усі

Бо заплата за гріх - смерть, а дар ласки Божої - життя вічне в Христі Ісусі, Господі нашім.

І ви були мертві вашими провинами й гріхами, в яких ви колись звичаєм цього світу жили, згідно з владою князя повітря, духа, що діє тепер у синах бунту. Між тими і ми всі колись жили в наших похотях тілесних, виконуючи примхи тіла і природних нахилів, і були ми з природи дітьми гніву, як і інші. Та Бог, багатий милосердям, з-за великої своєї любови, якою полюбив нас, мертвих нашими гріхами, оживив нас разом із Христом - благодаттю ви спасені! - І разом з ним воскресив нас, і разом посадовив на небі у Христі Ісусі;

Як же приведе тебе Господь, Бог твій, у землю, що про неї клявся батькам твоїм, Авраамові, Ісаакові й Якову, що дасть тобі; великі та гарні міста, що їх ти не будував; хати, сповнені всякого добра, якого ти не нагромадив; викопані, та не тобою, копанки; виноградники й оливкові гаї, яких ти не садив, та зможеш їсти з них досита; вважай тоді, щоб не забув про Господа, що вивів тебе з Єгипетської землі, з дому неволі. Господа, Бога твого, будеш боятися, йому служитимеш і його ім'ям будеш клястися. Ви не смієте ходити за іншими богами, за богами народів, що довкруги вас; бо Господь, Бог твій, що посеред тебе, ревнивий Бог: щоб не запалав на тебе гнівом Господь, Бог твій, і не винищив тебе з лиця землі.

Бо мій ангел ітиме перед тобою й приведе тебе до Аморія і Хеттита, Перізія, Ханаанія, Хіввія і Євусія, і я винищу їх. Не падатимеш ниць перед їхніми богами і не служитимеш їм, і не ходитимеш робом їхнім, ні! До нащаду руйнуватимеш їх і розбиватимеш стовпи їх. Ви служитимете Господеві, Богу вашому, і він благословитиме хліб твій і воду твою. Я віддалю недугу з-поміж тебе. Не будуть траплятися в землі твоїй викидні й не буде безплідних; число днів твоїх я зроблю повним. Острах мій пошлю поперед тебе, збентежу всі народи, куди прийдеш, і пожену всіх ворогів твоїх перед тобою навтеки. Я пошлю шершнів поперед тебе, і повиганяють вони хіввіїв, ханаанян і хеттитів перед тобою. Не за один рік повиганяю я їх з-перед тебе, щоб не опустіла земля та й не намножилось дикого звіря понад твої сили. Поволі виганятиму їх з-перед тебе, докіль не розростешся, щоб заволодіти краєм. Я поставлю границі твої від Червоного моря до філістимлянського моря, і від пустині до Ефрату; я бо віддам у руки ваші мешканців краю, і ти їх проженеш з-перед тебе. Не заключатимеш договорів з ними й з їхніми богами. Не сміють вони жити в землі твоїй, щоб не довели тебе до гріха проти мене; бо ти служив би їхнім богам, і це стало б погибіллю для тебе.»

там матимеш що їсти і благословитимеш Господа, Бога твого, за добрий край, що його він тобі дав. Гляди, щоб ти не забув Господа, Бога твого, не додержуючи його заповідей, його рішень і установ, що оце я заповідаю тобі сьогодні. А коли наїсися доволі, коли набудуєш гарних домів і розгосподаришся, коли намножиться в тебе високорослого й дрібного скоту та й матимеш багато срібла й золота, і коли стане множитись усе, що тільки є в тебе, вважай, щоб не неслось угору твоє серце та щоб не забув ти Господа, Бога твого, який вивів тебе з Єгипетської землі, з дому неволі; який водив тебе величезною й страшною пустинею, де гадюки, їдовиті вужі й скорпіони, сухий і безводний степ; який виточив тобі з твердої, як кремінь, скелі воду; який годував тебе в пустині манною, про яку не знали твої батьки, щоб упокорити тебе та щоб випробувати тебе й остаточно привести тебе до добра; і щоб ти не казав у своєму серці: та це моя власна сила й моя міцна рука здобулася на ті блага. Пам'ятай про Господа, Бога твого, бо то він дає тобі силу на здобуття цих благ, щоб Дотримати свій союз, про який він клявся твоїм батькам, як воно сьогодні й сталось.

А як Господь, Бог твій, вижене їх перед тобою, ти не кажи в своєму серці: За мою праведність привів мене Господь мій, щоб зайняти цю землю, - тоді, коли насправді за беззаконня тих народів Господь жене їх геть із-перед тебе.

Якби я не боявся глуму ворога, Щоб гнобителі їхні, побачивши те, не казали: Рука наша потужна, а Не Господь усе це вчинив.

бо він каже: «Силою моєї руки я зробив те і моєю мудрістю, бо я розумний. Я пересунув границі народів, загарбав їхні скарби і повикидав мешканців, немов велет. 14 Моя рука захопила, мов гніздо, багатства народів. І так, як забирають покинуті в ньому яйця, я забрав усі землі, а ніхто й крилом не рушив і рота не роззявив і не писнув.» Хіба сокира хвалиться перед тим, хто нею рубає? Хіба пилка пишається перед тим, хто її тягне? Неначе б палиця рухала того, хто її піднімає, або кий піднімав того, хто не дерев'яний!

О ви, що радуєтесь невідь чому, кажучи: «Чи ж не нашою силою ми здобули собі могутність?»

Погляньте, брати, на звання ваше: не багато мудрих тілом, не багато сильних, не багато благородних; але Бог вибрав немудре світу, щоб засоромити мудрих, і безсильне світу Бог вибрав, щоб засоромити сильних, - . і незначне світу та погорджене Бог вибрав, і те, чого не було, щоб знівечити те, що було, . щоб жадне тіло не величалося перед Богом. Тож через нього ви у Христі Ісусі, який став нам мудрістю від Бога і оправданням, і освяченням, і відкупленням, щоб було, як написано: «Хто хвалиться, нехай у Господі хвалиться.»

Бо ви спасені благодаттю через віру. І це не від нас: воно дар Божий. Воно не від діл, щоб ніхто не міг хвалитися.

Я виноградина, ви - гілки. Хто перебуває в мені, а я в ньому, - той плід приносить щедро. Без мене ж ви нічого чинити не можете.

і справдиться той знак чи чудо, що про них він сказав до тебе, говоривши: Ходімо слідом за іншими богами, що їх не знаєш, та й служімо їм, - Якщо твій брат (син твого батька) або син твоєї матері, або твій син, чи твоя дочка, чи дорога тобі жінка, чи приятель твій, любий тобі як власна душа, буде потайки підмовляти тебе, кажучи: Ходім і будемо служити іншим богам, яких ти не знаєш, ні ти, ні батьки твої,

Бо ти забув про Бога, Спаса твого, і не згадав про Скелю твоєї сили. Тому ти позаводив сади пишні й понасаджував у них лозини чужоземні.

Вони супроти колод мовлять: Ти - батько мій; а до каменя: Ти породив нас! Бо до мене вони обернулись плечима, а не обличчям. Але під час їхнього лиха вони репетують: Устань, порятуй нас! Чи ж забуває дівчина свої прикраси, чи молода - убори свої? А мій народ мене забув, - безліч днів тому.

бо мати їх блудувала. Та, що їх зачала, соромом себе покрила, бо говорила: Піду я за коханцями моїми, що мені дають хліб і воду, вовну й льон, олію й напої. Ось чому я її дорогу глодами загороджу й вимурую мур проти неї, так що вона своїх стежок не знайде. Вона гонитиметься за коханцями своїми, але не дожене їх, шукатиме, та не знайде їх. І тоді скаже: Піду, повернусь до мого першого чоловіка, бо тоді мені ліпше було, ніж нині. Вона не визнала, що то я давав їй хліб, молоде вино й свіжу олію, що я обсипав її золотом та сріблом, з яких вона собі ваалів наробила. Тому я заберу назад у свій час хліб мій, і моє молоде вино в свою пору; я вирву геть вовну й льон мій, якими вона свою голизну прикривала.

Вважай же, щоб босими не стали твої ноги, а й щоб не висохло твоє горло! Але ти кажеш: Даремна річ! Ні! Бо я вподобала чужинців, тож і бігатиму за ними.

Визнай лише свою провину, бо ти була невірна Господові, Богові твоєму: розтринькала єси любов твою з чужинцями під кожним деревом ряснолистим і мого голосу не слухала, - слово Господнє.

Так говорить Господь: «За три переступи Юди й за чотири, - я не попущу того. За те, що відкинули закон Господній і постанов його не пильнували; що брехні їхні звели їх на манівці, брехні, що за ними їхні батьки ходили.

Ми таки будемо чинити все те, що сказали уста наші: ми будемо кадити цариці небесній і приносити їй ливні жертви, як це чинили ми й батьки наші, царі наші й князі наші по містах Юдеї та по вулицях єрусалимських. Тоді ми були ситі й щасливі і не знали лиха.

Ходіть, до Господа повернімся: бо він розірвав, він і загоїть; він ударив, він і рани перев'яже. Через два дні він оживить нас, на третій день на ноги нас поставить, і будемо перед ним жити. І спізнаваймо, намагаймось Господа спізнати; його прибуття певне, як зірниця, як дощ, він до нас прийде; немов весняний дощ, який зрошує землю.

Опам'ятавшись, він сказав до себе: Скільки то наймитів у мого батька мають подостатком хліба, а я тут з голоду конаю. Встану та й піду до батька мого і скажу йому: Отче, я прогрішився проти неба й проти тебе!

Він полюбить тебе, поблагословить і розмножить тебе; поблагословить плід твого лона й плід твоєї землі, твоє зерно й твоє вино і твою олію, та й приплід твоєї худоби і приріст твоєї отари на землі, про яку він клявся твоїм батькам, що дасть тобі. Будеш благословен понад усіма народами; неплідного чи неплідної не буде в тебе, ані в твоєї скотини. Господь відверне від тебе всяку недугу, й погубні єгипетські пошесті, що їх знаєш, на тебе не нашле, а напустить їх на тих усіх, що тебе ненавидять. Ти вигубиш усі народи, які Господь, Бог твій, віддасть тобі на поталу; твоє око нехай не жалує їх, і їхнім богам не служи, бо це було б петлею для тебе.

Гляди, щоб ти не забув Господа, Бога твого, не додержуючи його заповідей, його рішень і установ, що оце я заповідаю тобі сьогодні. А коли наїсися доволі, коли набудуєш гарних домів і розгосподаришся, коли намножиться в тебе високорослого й дрібного скоту та й матимеш багато срібла й золота, і коли стане множитись усе, що тільки є в тебе, вважай, щоб не неслось угору твоє серце та щоб не забув ти Господа, Бога твого, який вивів тебе з Єгипетської землі, з дому неволі; який водив тебе величезною й страшною пустинею, де гадюки, їдовиті вужі й скорпіони, сухий і безводний степ; який виточив тобі з твердої, як кремінь, скелі воду; який годував тебе в пустині манною, про яку не знали твої батьки, щоб упокорити тебе та щоб випробувати тебе й остаточно привести тебе до добра; і щоб ти не казав у своєму серці: та це моя власна сила й моя міцна рука здобулася на ті блага. Пам'ятай про Господа, Бога твого, бо то він дає тобі силу на здобуття цих благ, щоб Дотримати свій союз, про який він клявся твоїм батькам, як воно сьогодні й сталось.