Субота

Мойсей промовив до народу: «Сьогодні наказує тобі Господь, Бог твій, виконувати ці установи й рішення; тож виконуватимеш їх старанно всім твоїм серцем і всією душею твоєю. Ти сьогодні вибрав Господа, щоб Він був тобі Богом, тож ходитимеш Його дорогами та додержуватимеш Його установ, заповідей і рішень та й слухатимешся Його голосу. І Господь вибрав тебе сьогодні, щоб ти був для Нього Його власним народом, як це Він обіцяв тобі, якщо тільки додержуватимеш Його заповідей; і тоді учинить Він тебе вищим над усіма народами, які Він створив собі на хвалу, на славу й на честь. Ти ж будеш народом святим у Господа, Бога твого, як це Він обіцяв тобі».  Слово Боже.

1.Блаженні ті, хто непорочні в дорозі, *

котрі ходять у Господнім законі.

Блаженні ті, які Його свідчення зберігають *

і шукають Його всім серцем.

2.Ти заповів триматись пильно *

Твоїх заповідей, Боже.

О, якби були спрямовані мої дороги *

на те, щоби стерегти Твої постанови.

3.Буду Тебе у правоті серця прославляти, *

коли Твоїх справедливих присудів навчуся.

Твоїх настанов я дотримуватися буду – *

лише не покидай мене назавжди.

Ось тепер – час сприятливий!

Ось тепер – день спасіння!

Того часу Ісус сказав своїм учням: «Ви чули, що було сказано: “Любитимеш ближнього свого” і ненавидітимеш свого ворога». А Я кажу вам: Любіть ваших ворогів і моліться за тих, які  переслідують вас, щоби бути вам синами вашого Отця, Того, хто на небесах, який своєму сонцю велить сходити над злими і над добрими та посилає дощ на праведних і на неправедних. Бо коли полюбите тих, хто вас любить, то яку нагороду маєте? Хіба не те саме й митники роблять? Коли привітаєте виключно ваших братів, то що особливого зробите? Чи не так і язичники роблять? Тож будьте досконалі, як Отець ваш Небесний досконалий».  Слово Господнє.

Мойсей промовив до народу: «Сьогодні наказує тобі Господь, Бог твій, виконувати ці установи й рішення; тож виконуватимеш їх старанно всім твоїм серцем і всією душею твоєю. Ти сьогодні вибрав Господа, щоб Він був тобі Богом, тож ходитимеш Його дорогами та додержуватимеш Його установ, заповідей і рішень та й слухатимешся Його голосу. І Господь вибрав тебе сьогодні, щоб ти був для Нього Його власним народом, як це Він обіцяв тобі, якщо тільки додержуватимеш Його заповідей; і тоді учинить Він тебе вищим над усіма народами, які Він створив собі на хвалу, на славу й на честь. Ти ж будеш народом святим у Господа, Бога твого, як це Він обіцяв тобі».

• Сьогодні наказує тобі Господь, Бог твій, виконувати ці установи й рішення. Такі слова сьогодні для багатьох з нас є каменем спотикання. Однак Його закони необхідні для життя так, як дорожні знаки необхідні водіям - щоб безпечно доїхати до місця призначення. Моя непокора Його дорожнім знакам для мого життя найчастіше походить від підсвідомої недовіри, яка виражається в питанні: Чи справді Бог добрий? Чи Він добрий до мене? А може Він хоче мене до чогось силоміць примусити? Не оминай ці питання, постав їх Богові сьогодні, якщо вони важливі для тебе, і послухай відповіді, які почуєш у собі. Приходь з цим до Нього, таким, який ти є, без косметики і прикрас.

• ...щоб Він був тобі Богом, тож ходитимеш Його дорогами… З перспективи Нового Завіту ми розглядаємо ці слова через призму слів Ісуса: Я - путь, істина і життя! Ніхто не приходить до Отця, як тільки через мене. (Ів 14,6). Головне, чи маю я в собі життя від Ісуса, можу навіть визнавати, що Він є дорогою, і нічого з цього не виходить. Чи маю я, і чи маєш ти  життя від Ісуса? Інакше кажучи, чи впустив ти Ісуса у двері свого дому? Чи запросив Його у своє життя? Як хто почує голос мій і відчинить двері, увійду до нього і вечерятиму з ним і він зо мною. (Об'явл. 3:20). Якщо ти так вчинив, то Він буде для тебе Богом - твоїм пастирем, що провадитиме тебе по стежках правих імени ради свого (Пс 23).

• Тож ходитимеш Його дорогами (....) та й слухатимешся Його голосу. Історія Ізраїлю показує, наскільки важливо в житті слухати Божий голос і слухатися його, і бути Йому послушним бо одне залежить від другого. Коли євреї переставали слухати Господа, вони потрапляли в рабство до сусідніх народів. Коли вони взивали до Бога з покаянням - Він завжди прощав і рятував їх. Він приходив як той, хто визволяє, і врешті-решт прийшов до нас в Ісусі. У ньому маємо відкуплення його кров'ю, (Еф. 1:7), і благословив нас із неба всяким духовним благословенством у Христі (Еф. 1:3). Чи чуєш ти все ще голос Ісуса, чи є  Йому послушним? Можливо сьогодні настав час для нового відкриття? Для змін, які дозволять тобі краще слухати? 

Ісусе, іноді мені здається, що Ти взагалі не говориш зі мною, і я мушу постійно ходити у темряві. Дай мені терпіння і витривалості слухати Тебе. 

З Євангелії від Матвія

Ісус сказав своїм учням: «Ви чули, що було сказано: Любитимеш свого ближнього, а ненавидітимеш свого ворога. А я кажу вам: Любіть ваших ворогів і моліться за тих, хто вас переслідує, щоб ви стали синами Отця вашого, що на небі. Адже Він велить Своєму сонцю сходити над злими й над добрими, і посилає дощ на праведних і неправедних. Бо коли ви любите тих, хто вас любить, яку нагороду матимете? Хіба й митники не чинять так само? І коли ви вітаєте лише своїх братів, що особливого робите? Хіба й погани не роблять так само? Тож будьте досконалі, як досконалий Отець ваш Небесний».

Сьогодні в літургії приходить ця прекрасна обітниця: «Він звеличить тебе честю, славою і величчю понад усі народи, які Він створив. І коли ми слухаємо цю обітницю сьогодні, серед усього, що відбувається, серед воєн – великих і малих, ми можемо запитувати: «Господи, де ця велич?» Швидше, ми стали посміховиськом – як Церква, як християнські сім’ї. Де ця велич? Де це звеличення, яке Ти обіцяєш?

Боже слово каже: «Будеш дотримуватися всіх заповідей і постанов». І сьогодні приходить таке слово, яке дуже важко прийняти. Чому ми стали посміховиськом? Чому Бог нас не звеличує? Тому що є продовження цього слова, яке ми слухали вчора: «Якщо ваша праведність не перевершить праведності книжників і фарисеїв, ви не ввійдете до Царства Небесного».

Бо сьогодні, коли ми чуємо «Любіть ваших ворогів», відразу з’являється питання: Як розуміти це слово? Чи ми його приймаємо? Чи одразу шукаємо якісь пояснення, як його пом’якшити? Бо «Любіть ваших ворогів» – і ми думаємо про цю війну, про наші домашні війни, які ми ведемо, про переслідування, про цькування на роботі, про ненависть, яка нас ранить з боку наших найближчих – нашої родини, наших сусідів.

Як зрозуміти це слово, яке дає Христос? Любіть ваших ворогів? Христос сказав: «Ані одна риска, ані одна йота не зміниться в Законі, доки все не здійсниться». Кожен, хто дотримується цього слова і вчить інших дотримуватися його, буде великим. Але той, хто не дотримується і не вчить виконувати цей Закон, буде найменшим. І саме тут проблема. Бо, думаю, кожен із нас отримав колись таке пояснення, яке згладжує «Любіть ваших ворогів». Що ми намагаємося знайти виправдання для своєї злості, для нашого бажання захищатися, для нашого прагнення відповісти ударом на удар. Ми шукаємо якесь пояснення.

Це саме те, що Христос казав: «Якщо ваша праведність не перевершить праведності книжників і фарисеїв...» Бо Христос казав: «Цей народ устами Мене вшановує, а серцем своїм далеко від Мене, навчаючи людських заповідей». І це саме сьогодні.

Є заповідь, яку дає Бог: «Будеш любити свого ближнього, як самого себе». Але є й людське пояснення: «А ворога можеш ненавидіти. Бо ворог – це не твій ближній». Ми бачили це, коли була вся ситуація з біженцями, з чужинцями. Ми бачили, як легко знайти виправдання, як легко втекти від істини, як легко сказати: «Це не мій ближній».

В Книзі Левіта є таке слово: «Не будеш ненавидіти брата свого. Не будеш шукати помсти. Не будеш мати злоби проти синів свого народу». Це просто: «Проти синів свого народу». Тобто для ізраїльтян це означало любити лише своїх співвітчизників. Але далі Бог додає ще одну постанову: «Якщо у вашій землі оселиться чужинець, не будете його гнобити. Будете його любити, як самих себе». Тобто ближній – це не лише той, хто говорить твоєю мовою, не лише той, хто має такий самий колір шкіри, такі самі звичаї, що й ти, але й чужинець, прибулець. Будеш його любити, як самого себе. Ось що каже Господь. І хто не навчає цьому – той буде найменшим у Царстві Небесному.

Чому ми стали посміховиськом? Чому Бог не виконує Своєї обітниці – піднести нас, оточити славою? Бо ми вчимо людських заповідей, ми вшановуємо Бога лише словами, але наше серце далеко від Нього. Згадайте, як фарисей прийшов до Христа і спитав: «Яка найбільша заповідь?» А Христос відповів: «Що читаєш у Законі?» І той відповів: «Будеш любити Господа Бога свого всім серцем, всією душею, всією силою своєю, і ближнього свого, як самого себе». Христос сказав: «Добре відповів. Чини так». І що тоді зробив фарисей? «А хто є моїм ближнім?» Це дуже схоже на нас, правда?

Ми хочемо знайти пояснення, як обійти цей Закон, як зробити так, щоб він нас не торкався. Ми хочемо знайти виправдання: «Так, любити ворогів… Але не в моєму випадку! Я маю виняткову ситуацію. Моя ситуація інша. Мене це слово не стосується. Мого ворога, мого чоловіка, моїх дітей, батьків – це не стосується».

Сьогодні це Слово справді приходить із усією гостротою – саме до тих великих і малих воєн, які ми ведемо. Любіть ваших ворогів, моліться за тих, хто вас переслідує, бо тоді станете синами Отця вашого Небесного. Будьте досконалі, як Він є досконалий, бо Він посилає дощ на праведних і неправедних, велить Сонцю сходити над злими й над добрими. Любіть ваших ворогів. Таке тлумачення цього Слова – «Любитимеш ближнього свого» – ми сьогодні отримуємо від Христа. І для нас це проблема, бо коли ми чуємо це тлумачення, яке дає Христос, ми одразу думаємо: «Я не зможу. Це неможливо». Бо ми сприймаємо це Слово як закон: «Тепер я мушу. Я повинен. Я маю зціпити зуби, взяти себе в руки і якось впоратися». Але це не просто закон.

Святий Павло каже: «Якщо хто не має Духа Христового, той не Його». Нам потрібен Дух Ісуса Христа, щоб бути синами Божими. Христос – Син Божий. І той язичник, що бачив, як Христос помирає, віддаючи своє життя, молячись за своїх ворогів: «Отче, прости їм, бо не знають, що роблять», сказав: «Це справді був Син Божий».

Щоб ми могли стати такими Божими синами, щоб бути піднесеними, вирваними зі смерті, щоб Бог міг діяти в нашому житті, даючи нам життя набагато могутніше, звеличуючи нас, оточуючи честю і славою, роблячи Своєю власністю, – нам потрібен цей Дух Христа. Ось чому ми сьогодні тут, ось чому ми на Євхаристії, ось чому ми прийматимемо зламане Тіло Христа, щоб Його Дух увійшов у нас. Щоб Його Тіло оселилося в нас. Щоб ми самі стали Тілом Христовим. Бо коли це станеться, ми будемо готові ламати своє тіло для інших – навіть для ворогів і недругів. Воюючи, так. Але як?

Сьогодні приходить слово, яке дуже складне. Складне, бо сьогодні дуже поширена єресь пелагіанства. Це те, що було в стародавній Церкві й повертається знову. Пелагіанство каже, що людина сама може собі дати раду, сама може бути доброю. Але це неправда. Людина не може сама бути доброю. Людина може зціпити зуби, стриматися, але любити ворогів – не може. Вона може зламати зуби, зруйнувати себе, але не дасть ради. Я думаю, що кожен із нас мав такий досвід, коли власними силами не вистачало. Тому сьогодні волаймо про Духа Христа.

Коли Христос буде в наших долонях, коли ми будемо Його приймати, волаймо: «Господи, дай мені Твоє життя, дай мені Твого Духа, щоб я міг бути Сином, як Ти є Сином, щоб я міг мати таку поставу до іншої людини, щоб я міг стати цим Словом, яке Ти сьогодні мені дав – Словом, що сповнюється».

Бог любить мене, тому Він буде тримати мене в Своїй руці.

Нехай Господь обдарує вас миром.

Субота, перший тиждень Великого Посту. Багато хто з нас зазвичай хоче бути винятковим. Зробити щось особливе, одягнутися незвично, зачесатися по-особливому. Зробити щось, що буде інакшим, ніж у всіх. Так ми зазвичай живемо. Хочемо мати кращу машину, ніж у сусіда. Хочемо мати вищу зарплату, ніж колега по роботі. Хочемо, щоб наші діти були розумнішими за своїх однокласників. Але коли переходимо на духовний рівень, може виявитися, що ми воліємо звичайність і середній рівень. Тому коли сьогодні Христос звертається до нас, Він говорить: «Що особливого ви робите?» Це слово повторюється сьогодні як рефрен. З одного боку, Він піднімає планку: «Ви чули, що сказано: «Люби ближнього свого, а ворога свого ненавидь». А Я кажу вам: любіть ваших ворогів, моліться за тих, хто вас переслідує». І тут підняття планки.

Ми б могли сказати: «Господи Ісусе, це надто високо! Я не зможу! Я хочу просто любити тих, хто любить мене, вітатися лише з тими, хто мене вітає, позичати тільки тим, хто позичає мені, або тим, від кого очікую повернення». І тоді Христос, як Учитель, який може вимагати від учня, скаже: «Що особливого ти робиш, якщо ти живеш, як усі?» В інших справах ти хочеш бути винятковим. Чому ж зараз хочеш задовольнитися посередністю та звичайністю? Ти – Мій учень. Я даю тобі все найкраще, що маю. Більше того – Я даю тобі Себе! Тому Я запрошую тебе бути, як Я. Щоб ти, як Мій учень, діяв не так, як усі, а так, як Я. Це міра нашого життя.

«Будьте святі, бо Я – святий». Це слово ми почули на початку тижня. І сьогодні, наприкінці тижня, Христос ніби перевіряє, чи ми зрозуміли Його слово і чи впровадили його в життя. «Чи цього тижня ти був звичайним, як усі? Чи, можливо, зробив щось виняткове – щось особливе, як Христос?» Тобто: чи ти віддаєш своє життя, чи вмієш прощати, чи здатний любити?

Читання з Книги Второзаконня нагадує нам, що ми – Божий народ, ми – обраний народ. Це щось неймовірне! Але сьогодні Христос кличе нас до ще більшого: «Будьте досконалі, як досконалий Отець ваш Небесний». Ми не тільки маємо бути обраним народом і радіти цим вибором, але сьогодні можемо радіти ще й тим, що ми можемо бути, як наш Отець Небесний. Ми можемо бути святими, як Він. Можемо бути досконалими, як Він. Звісно, не нашою силою, а Божою. Силою Сина – Ісуса Христа. Силою Святого Духа, що діє в нас. Але все залежить від одного: Чи хочу я більшого? Чи хочу я бути іншим? Чи хочу я зробити щось виняткове, щось Боже, щось добре? Якщо хочу – і якщо дозволю Богові, щоб Він діяв у мені – ці речі почнуть відбуватися.

Сьогодні ми можемо реалізувати те, до чого покликані як християни. Те, до чого нас запрошує Ісус Христос. І на цей день, і на це наше особливе життя і діяння нехай Він Сам нас благословить.

Господь з вами. Нехай вас благословить Всемогутній Бог, Отець, і Син, і Святий Дух.

Не напишіть – промовте: «Бережи мене, Боже».

З Євангелії від Матвія:

Ісус сказав своїм учням: «Ви чули, що сказано: «Люби ближнього свого, а ворога свого ненавидь». А Я кажу вам: любіть ваших ворогів і моліться за тих, хто вас переслідує, щоб ви стали синами Отця вашого, що на небі. Бо Він велить сонцю Своєму сходити над злими і над добрими, і посилає дощ на праведних і неправедних. Якщо ви любите тих, хто вас любить, яку нагороду матимете? Хіба й митники не чинять того ж? І якщо ви вітаєте тільки братів своїх, що особливого ви робите? Хіба й погани так не роблять? Тож будьте досконалі, як Отець ваш небесний досконалий».

Це – слово Євангелії. А в першому читанні з Книги Второзаконня ми почули, що Бог дає народові – дає ізраїльтянам, дає нам – Своє слово: «Сьогодні Господь, твій Бог, наказує тобі виконувати Його постанови і закони». І це ніби двосторонній союз. Що отримав Ізраїль? Те, що Бог є Його Богом. Але з умовою: «Якщо ти житимеш цим словом, якщо слухатимеш голосу Господа Бога, якщо виконуватимеш Його постанови» – тоді це буде працювати, тоді Бог буде твоїм Богом. А що отримав Бог? Здавалося б, що Він теж щось здобув. Отримав те, що Ізраїль буде Його особливим народом, Його власністю. А в обмін на це Бог піднесе його, зробить славним і святим.

Старий Завіт, якщо порівняти його з Євангелією, показує, що Бог в Ісусі Христі наказав виконати цей закон. Який закон? Закон любові. Любов до ближнього. Як саме? Любов до ворогів. Чи може тут бути умова: «Якщо ти будеш це робити, тоді й Я буду тебе любити»? Ні, бо тоді Бог Сам зв’язав би Собі руки.

Бог наказав любити ворогів. А цими ворогами стали люди. Усі люди. Ізраїль, Церква, ті, кому Він пообіцяв любов. Але вони Його відкинули. Вони стали ворогами. Бо Христос говорить чітко, що Бог доводить Свою любов, не виключаючи нікого. Він не розділяє людей на категорії. І найкраще це видно в тому, що якщо сходить сонце – воно світить для всіх. Якщо йде дощ – він падає на всіх. Бог не робить розрізнення між одним і іншим садом, не каже: «Оцей праведний, а оцей – свиня. Оцей – злочинець, хай у нього все висохне». Ні, Бог любить усіх. І до такої любові Він кличе нас.

Що Бог здобуває завдяки цьому? Виявляється, що в Новому Завіті Бог чітко каже: нічого. Бог робить усе для людини – односторонньо. Більше немає принципу «щось за щось». «Якщо будеш…» – цього вже немає. Це любов, яку ми всі прагнемо отримати. Бо ми – вороги Бога. Або бачимо свої гріхи – і тоді розуміємо, що ми Його вороги. Або не бачимо – і нам здається, що Бог зобов’язаний нас любити. Бо ми ж праведні, у нас усе вдалося, ми не такі погані, як інші. Але Бог нічого не здобув від нашої любові. 

Ісус прийшов до своїх, але свої Його не прийняли. Ось що Він здобув: відкинення найближчими. Навіть апостолами. Це все, що Бог отримав – і отримує досі. Бо нам набагато ближче не те Слово Боже, яке Він дав нам у Старому та Новому Завіті, а слово, яке ми самі собі створили. Те, як ми переписуємо Євангелію, як ми її подаємо.

Ісус сказав своїм учням: «Ви чули, що сказано: «Люби свого ближнього». І закрили лапки. А поза лапками – додано: «А ворога свого ненавидь». Бо Бог дійсно сказав: «Люби свого ближнього». Але ми дописали своє. Звісно, можна сперечатися – і сперечаються з нами юдеї, – що в Святому Письмі немає слів: «Будеш ненавидіти свого ворога». Так, але навіть якщо б ми цього не знайшли в текстах, це живе в нас. Бо це в нас – що ближнього треба любити. Але тільки якщо він – мій ближній. Якщо дотримується моїх правил. А щодо ворога – тут ми ставимося за дужки. «Ні! Ворога не можна не помічати! Це було б неприпустимо. Так не можна! Це неправильно! Бо ворог ще більше зміцниться, ще більше переслідуватиме, ще більше нищитиме! Ні, ворога треба тримати в узді!» Ось наша логіка.

Але Бог любить інакше. «Будьте досконалі, як Отець ваш небесний досконалий». Що це означає?Досконалість Ісуса Христа ми бачимо в одному: Він пішов на хрест. Ось Його любов до ворога. Ісус не наказав нам це як закон. Він сам так полюбив – і запросив нас іти за Ним. Як святий Петро сказав у своєму листі: «Христос страждав за вас, залишивши вам приклад, щоб ви йшли Його слідами». Нам би це й на думку не спало. Ми б ніколи не здогадалися, що можна так любити. Що можна вимагати цього від інших. Але Христос так нас полюбив. І єдине, що я можу – це мати з Ним зв’язок. Якщо не матиму, я шукатиму лише закони. Обмеження. Лише спроби контролювати: «Звідси й до цього місця можна. Далі – ні. Це вже неправильно, це несправедливо, це руйнує найближчих». Але всі ці правила тануть, коли я дивлюся на розп’ятого Ісуса Христа. Бо Він полюбив нас до кінця. Це любов не до анонімних ворогів. Це любов до мене. Я – Його ворог. Я – Його найбільший противник. Бо Він так багато вклав у мене – а я відповів Йому гріхом. Я відправив Його на хрест. А Він із висоти цього хреста не лише не проклинає мене, а ще й молиться за мене. Ось ця любов.Любов до ворогів. Законом цього не збагнеш. 

У любові є свій закон – закон любові. Це слово приходить до мене сьогодні. Чи я хочу його прийняти? Чи я визнаю цю любов, якою Ісус полюбив мене – Свого ворога – за щось гідне уваги? За щось, чого варто прагнути? За щось, у чому я хочу жити? Господи Ісусе, навчи мене цієї любові. Відверни мене від законів цього світу, від його ненависті. Дай мені Твою любов. Дай мені полюбити Тебе. Не так, як Ти полюбив мене, бо я так не зможу. Але дай мені повірити в цю любов. Дай мені сказати Тобі своє «Амінь». «Роби зі мною, що хочеш». Щоб хоча б малесенька іскра цієї любові колись з’явилася в мені. І щоб це було не моє діло. А тільки Твоє – у мені. Господи, навчи мене любити ворогів.

Амінь.