Середа

Надійшло слово Господнє до Йони вдруге: «Встань, іди в Ніневію, у те велике місто, й проповідуй йому те, що Я скажу тобі».

Устав Йона й пішов у Ніневію, за Господнім словом. Ніневія ж була надзвичайно велике місто: на три дні ходи. І Йона почав входити в місто, один день ходи. Він об’явив, кажучи: «Ще сорок днів, і Ніневія буде зруйнована».

І повірили ніневітяни Богові: оголосили піст і понадягали веретища, від найбільшого до найменшого. Вістка про це дійшла до ніневійського царя; він устав зі свого престолу, скинув одежу з себе, покрився веретищем і сів на попелі.

Далі, на наказ царя і його вельмож, було голосно оповіщено в Ніневії: «Ні людина, ні скотина, ні воли, ні вівці – нічого не сміють їсти, ні споживати, та й води не сміють пити. Та щоб усі — від людини до скотини – понакривались веретищами й чимдуж взивали до Бога, і щоб кожен покинув свою нікчемну поведінку й насильство рук своїх. Хто знає, чи Бог іще не повернеться та не роздумає й не відверне від нас палаючий гнів свій, тож ми й не загинемо?»

Побачив Бог їхні вчинки, що вони відвернулись від своєї нікчемної поведінки, й роздумався щодо лиха, яке Він погрожував їм учинити, – і не вчинив його.

Слово Боже.

Помилуй мене, Боже, задля милості своєї, *
і через велике своє милосердя зітри мої беззаконня.
Особливо омий мене від мого беззаконня *
і від мого гріха мене очисти.

℟. Серце смиренне не відкинеш, Боже.
Або: Серцем сокрушеним і смиренним
Ти не погордуєш, Боже.

Бо я знаю свої беззаконня, *
і мій гріх постійно навпроти мене.
Тобі, я згрішив Тобі одному *
і вчинив те, що є злом перед Тобою.

℟. Серце смиренне не відкинеш, Боже.
Або: Серцем сокрушеним і смиренним
Ти не погордуєш, Боже.

Серце чисте створи в мені, о Боже, *
і віднови тривкого духа у нутрі моєму.
Не відкинь мене від свого обличчя *
і не забери від мене свого Святого Духа.

℟. Серце смиренне не відкинеш, Боже.
Або: Серцем сокрушеним і смиренним
Ти не погордуєш, Боже.

Адже Ти не маєш задоволення від жертви, – *
всепалення, якби я його приніс, Тобі не до вподоби.
Жертва Богові – це дух сокрушений; *
серцем сокрушеним і впокореним †
Ти, Боже, не погордуєш.

℟. Серце смиренне не відкинеш, Боже.
Або: Серцем сокрушеним і смиренним
Ти не погордуєш, Боже.

Тепер поверніться до Бога усім вашим серцем,
бо Він благий і милосердний.

Того часу, коли скупчились натовпи, Ісус почав говорити: «Цей рід – рід лукавий: він знамення шукає, та знамення не буде дано йому, – хіба що знамення Йони. Бо як Йона став знаменням для ніневійців, так само буде й Син Людський для цього роду.

Цариця Півдня підніметься на суд з мужами цього роду і засудить їх, бо вона прийшла з кінців землі, щоби послухати мудрість Соломона. А ось тут – більше від Соломона. Мужі ніневійські встануть на суд із цим родом і засудять його, бо вони покаялися на проповідь Йони, а ось тут – більше від Йони».

Слово Господнє.

Надійшло слово Господнє до Йони вдруге: «Встань, іди в Ніневію, у те велике місто, й проповідуй йому те, що Я скажу тобі».

Устав Йона й пішов у Ніневію, за Господнім словом. Ніневія ж була надзвичайно велике місто: на три дні ходи. І Йона почав входити в місто, один день ходи. Він об’явив, кажучи: «Ще сорок днів, і Ніневія буде зруйнована».

І повірили ніневітяни Богові: оголосили піст і понадягали веретища, від найбільшого до найменшого. Вістка про це дійшла до ніневійського царя; він устав зі свого престолу, скинув одежу з себе, покрився веретищем і сів на попелі.

Далі, на наказ царя і його вельмож, було голосно оповіщено в Ніневії: «Ні людина, ні скотина, ні воли, ні вівці – нічого не сміють їсти, ні споживати, та й води не сміють пити. Та щоб усі — від людини до скотини – понакривались веретищами й чимдуж взивали до Бога, і щоб кожен покинув свою нікчемну поведінку й насильство рук своїх. Хто знає, чи Бог іще не повернеться та не роздумає й не відверне від нас палаючий гнів свій, тож ми й не загинемо?»

Побачив Бог їхні вчинки, що вони відвернулись від своєї нікчемної поведінки, й роздумався щодо лиха, яке Він погрожував їм учинити, – і не вчинив його.

• Йона перед тим, як піти до Ніневії, тікає від Бога, ховається від Нього. Він мав спочатку пережити біль, труднощі, безсилля, покинутість, щоб зрозуміти, де знаходиться джерело життя. Коли у своєму жалюгідному стані він волав до Господа, і Господь дарував йому свободу, Йона вирішує виконати те, що від нього очікує Бог. З цього моменту ми знаходимо Йону на початку сьогоднішнього уривка зі Слова.

• Господь звернувся до Йони вдруге з такими словами: "Устань, піди до Ніневії, великого міста, і проповідуй йому повчання, яке Я тобі даю". Йона отримав другий шанс, Бог не відступився від нього. Як Він міг відмовитися від того, хто виявив покаяння і готовність змінити своє життя, від Того, Хто милостивий і сповнений милосердя.

• Йона йде до Ніневії і промовляє сильні, суворі слова до мешканців: "Ще сорок днів, і Ніневія буде зруйнована". Йона підкоряється Божому заклику, але ймовірно, боїться за своє життя. Адже в кращому випадку з нього будуть сміятися, а в гіршому - вб'ють як людину, що сіє смуту.

• Здається, що жителі Ніневії слухають це послання і починають йому вірити. Чому? Адже це всього лише прості слова якогось іноземного гостя. Однак, Йона говорить від імені Бога, тому за його словами стоїть Божа сила, він став слухняним знаряддям, через яке Бог відкрив Свою силу. Через слухняність Йони Божому слову все місто було врятоване.

• Поглянь на себе в обох ролях. Чи відповідаєш ти на Божий заклик до навернення, звернений до тебе Церквою, чи ти подібний до тих громадян, які повірили словам Йони і були врятовані? З іншого боку, вдивляючись в образ Йони, чи готовий ти слідувати за Божим покликом, як він, знаючи, що твій послух Божому заклику може принести благословення іншим людям, особливо тим, хто найближче до тебе? 

Ісусе, навчи мене враховувати Твою думку при плануванні моїх справ. 

Коли навколо збиралися натовпи, Ісус почав говорити: "Цей рід – рід лукавий. Він вимагає знаку, але жодного знаку не буде йому дано, окрім знаку Йони. Як Йона був знаком для жителів Ніневії, так само і Син Людський стане знаком для цього роду. Цариця з Півдня повстане на суді проти людей цього роду й осудить їх, бо вона прийшла з краю землі, щоб слухати мудрість Соломона. А тут є більше, ніж Соломон. Жителі Ніневії постануть на суді проти цього роду й осудять його, тому що вони розкаялися після проповіді Йони. А тут є більше, ніж Йона".

Сьогодні восьмий день Великого Посту. Уже восьмий день. І ми чули, як Ісус провадив нас далі й глибше, як навчав, що означає давати милостиню, як навчав нас молитви. Сьогодні Він теж хоче повести нас далі, бо, з одного боку, Він прагне, щоб ми як Його Тіло тут, у цьому світі, серед цього роду, який є лукавий, який не просто прагне розрізняти добро і зло, а й намагається самостійно встановлювати, що є добром, а що злом. 

Цей світ простягає руку не лише до плоду з дерева пізнання добра і зла, але й до самого Дерева Життя – хоче сам собі дати життя. Це видно, наприклад, у словах: "Я все одно матиму дитину". Технології просуваються вперед, і люди роблять усе можливе, щоб самостійно створювати життя. Це видно у введенні евтаназії, у рішенні змінювати свою стать або ж ідентичність. Людина прагне контролювати не лише моральний вимір життя, а й саме життя. Цей рід – лукавий, але Господь прагне дати йому знак. І перше, про що ми думаємо, – це знак Йони. Адже Христос каже: "Жодного іншого знаку не буде дано, окрім знаку Йони". 

Сьогоднішнє перше читання розповідає нам про Йону, над яким Бог мав попрацювати, щоб зробити його знаком для Ніневії. Господь мусив упокорити його гордість, мусив умертвити в ньому почуття кривди, мусив викорінити з нього прагнення відплати за гріхи Ніневії. Ви знаєте цю історію. Коли Бог вперше сказав Йоні: "Іди до Ніневії", він зробив усе навпаки – пішов у протилежному напрямку. "До Ніневії? Туди? Ні, я туди не піду". Бо Ніневія – це ворог, це місто, яке напало на Ізраїль, зруйнувало його, забрало народ у полон, знищило храми й доми. "Я маю йти й проповідувати їм милосердя Бога? Ні, я туди не піду. Їм потрібно почути про справедливість, а не про милосердя. Їм потрібна кара, а не прощення". Тому Бог мусив із ним попрацювати.

Ці три дні, які Йона провів у череві риби, ця символічна смерть – були необхідні для нього, щоб у ньому померло почуття кривди, щоб його бажання помсти згасло. Щоб він зміг іти та проповідувати. І я думаю, що це перший урок для нас сьогодні. Якщо ми хочемо бути знаком Йони для цього світу, якщо ми як Церква, як Тіло Христове маємо свідчити серед цього покоління, яке є лукаве, – ми повинні дозволити померти в нас відчуттю кривди. Ми повинні відмовитися від прагнення відплати. У нас часто є це бажання: щоб Бог виявив Свою справедливість. Але як ми це уявляємо? Щоб Він винагородив нас за добро й покарав інших за зло. Щоб Він явив Свою могутність через кару для інших. Ми хочемо справедливості – але на наших умовах. Та якщо ми справді хочемо бути Його учнями, якщо хочемо бути Його знаком у цьому світі, ми повинні дозволити цьому померти. Це непросто. Але це необхідно.

І сьогодні Бог працює з кожним із нас, так само як Він працював із Йоною. Що Бог кличе нас у цей світ, у якому ми живемо, у цей маленький світ, де є все, бо я переконаний, що все, що є у світі, є також у наших сім’ях, у наших родинах, у нашому домі, у нашому сусідстві. Усі ці речі є навколо нас, бо ми живемо під наметами варварів, як каже псалом. І цей світ уже не лише зовні, цей світ уже всередині нас. Щоб ми могли бути тим знаком, який Христос хоче поставити перед цим поколінням, що є лукавим, що є сповненим суперечностей. Це факт.

Ми потребуємо відмовитися від почуття кривди та бажання помсти, від прагнення Божої кари, Божої справедливості. Адже Христос каже, що жодного знаку не буде дано, окрім знаку Йони, але потім додає: "Тут є більше, ніж Йона".

Коли я слухав це слово, мені прийшло запитання: Чи цариця Савська, яка вирушила в далеку подорож, щоб слухати мудрість Соломона, щоб навчитися розрізняти добро і зло, приймати правильні рішення, шукати справедливості, і чи жителі Ніневії, які почули Йону, побачили знак і навернулися, чи вони повстануть на суді проти мене, бо тут є щось більше, ніж Йона?

Бо недостатньо лише відмовитися від почуття кривди, відмовитися від бажання помсти, але потрібно, щоб у мені явилася любов до ворогів. Недостатньо лише сказати: "Я не вчиню тобі зла". Потрібно, щоб у мені народилася любов, яка об’явилася в Христі. Любов, яка, попри страждання, біль, приниження, відкидання, могла сказати: "Отче, прости їм, бо не знають, що чинять". Любов, яка говорить: "Я за них видаю самого себе в жертву". Послання до євреїв каже, що ми приступаємо до крові, яка промовляє сильніше, ніж кров Авеля. Кров Авеля волала про справедливість. Кров Христа волає про Боже милосердя. Це і є знак Йони, а навіть щось більше, ніж знак Йони, який Бог хоче поставити у цьому світі.

Є одна притча Отців, яку хочу на завершення вам розповісти. Ця історія дуже влучна. Одного разу брати прийшли до авви Антонія і сказали:

– Отче, скажи нам слово, як нам спастися?

Старець їм відповів:

– Ви чули слова Писання? Вони вам допоможуть.

Вони сказали:

– Але ми хочемо почути слово і від тебе, Отче.

Тоді старець сказав їм:

– Євангелія говорить: "Якщо хтось ударить тебе в праву щоку, підстав йому і ліву".

Вони відповіли:

– Ми цього зробити не можемо.

Старець сказав:

– Якщо не можете підставити іншу щоку, то принаймні стерпіть удар в одну.

Вони сказали:

– Навіть цього не можемо зробити.

Тоді старець сказав:

– Якщо навіть цього не можете, то принаймні не відплачуйте ударом за удар.

Вони відповіли:

– І цього також не можемо.

Тоді старець обернувся до свого учня і сказав:

– Звари їм трохи каші, бо вони дуже хворі.

А до них промовив:

– Якщо ви не можете зробити ні цього, ні того, то що я можу для вас зробити?

Вам потрібно молитись.

Я думаю, що коли ми слухаємо це слово і розуміємо, що нам важко відмовитися від почуття кривди, що нам важко відмовитися від бажання помсти, що ми прагнемо, аби Бог покарав несправедливих, то сьогодні, замість каші, яку нам справді варто було б з’їсти, бо ми такі слабкі, бо ми навіть цього зробити не можемо, то що вже казати про те, щоб віддати своє життя, пролити кров за своїх ворогів… 

То сьогодні замість каші приходить Тіло Христове. Це Тіло Христове, яке говорить: "Це є Тіло Моє, видане за вас. Беріть і їжте". Він знає нашу порожнечу, нашу слабкість, нашу нездатність. Він приходить, щоб дати нам життя. Він приходить, щоб нас нагодувати, щоб наповнити наш голод, нашу неміч, нашу нездатність любити. І це справді добра новина: Що, попри все, Христос є серед нас. Дякуємо.

Нехай Господь дарує вам мир. Середа першого тижня Великого Посту. В Євангелії Ісус говорить про знак Йони, і тому в першому читанні маємо уривок з книги пророка Йони, щоб ми побачили, яким знаком для Ніневії був Йона і яким знаком для нас, сучасних людей, є сам Господь Ісус. Давайте подивимося на ці дві позиції: позицію проповідника, пророка, а також позицію мешканців Ніневії.

Можливо, цей уривок говорить нам менше про те, якою була позиція пророка Йони, але вже перша фраза: "Господь звернувся до Йони вдруге" – нагадує нам, якою була ця історія. Йона був покликаний піти до Ніневії, закликати її до покаяння, щоб її врятувати, і він не хотів цього робити. Він вирушив у протилежному напрямку, а потім, після відомих нам подій, повернувся і після нового Божого поклику пішов до Ніневії, щоб проповідувати.

Це також важливий момент для нас у цьому Великому Пості: через Боже Слово подивитися на власні позиції. Так, ми самі прагнемо навернення, але чи хочемо, щоб інші також навернулися? І чи прагнемо, щоб вони наверталися за Божими умовами, а не за нашими?

Дуже часто ми хочемо, щоб люди змінилися, але водночас маємо свій план на їхнє навернення і на їхнє життя. Ми уявляємо, як це навернення має виглядати, що вони повинні робити. Іноді це пов’язано з тим, що нам так буде зручніше. Адже часто в нашому оточенні – у сім’ї, у спільноті, на роботі – є люди, які поводяться інакше, ніж ми. І ми хочемо, щоб їхнє навернення відбулося відповідно до нашого бачення.

Саме таким був Йона. Він не хотів, щоб ніневітяни навернулися, бо вважав, що вони мають бути покарані. І коли вони навернулися, коли Бог змінив Свій первісний намір зруйнувати Ніневію, Йона був розчарований, насамперед розчарований Богом, який проявив до них милосердя.

Це одна позиція. Інша – це мешканці Ніневії. Йона йде через це велике місто, яке потребує три дні, щоб його перейти, і проповідує: "Ще сорок днів – і Ніневія буде зруйнована". І тут же бачимо реакцію: "І повірили ніневітяни Богові, проголосили піст і вдягли верети – від найстаршого до наймолодшого". Навіть цар, почувши про це, зійшов зі свого трону, скинув царський одяг, зодягнувся у верету й сів у попелі. Ця реакція миттєва. Вони не чекали сорок днів. Вони не сказали: "Ще маємо час, ще поживемо, а перед кінцем покаяємося". Вони одразу прийняли це слово і почали каятися.

Ми також ще лише на початку нашої сорокаденної дороги Великого Посту. І хочемо не чекати, а вже зараз увійти в цей шлях із запалом, заохочені Божим словом і покликані до навернення. І що цікаво – вони оголосили піст. В заклику Йони не було нічого про піст, про припинення святкувань чи прощання з розкішшю. Була лише фраза: "Ще сорок днів – і Ніневія буде зруйнована". Але вони інтуїтивно відчули, що зараз час посту. Піст, який віддаляє від матеріального, від того, що радувало, що здавалося джерелом життя, щоб отримати справжнє життя від Бога.

Піст – це час для роздумів. Не можна глибоко роздумувати, коли ти вируєш у гучному святкуванні чи насолоді. Піст – це запрошення до обмежень, щоб отримати щось більше. Це можливість почати думати по-Божому, бачити глибше, ніж у метушні щоденного життя. Тут розкривається суть посту – обмежити те, що заважає мені зустрітися з Богом, а також з ближнім. Адже святкування зосереджує мене на власному задоволенні. Піст дає змогу побачити іншого, почати думати про спасіння, про сенс життя.

"Сотвори, Боже, в мені чисте серце", – молиться сьогодні псалміст, і ми разом із ним. Адже Богові не потрібні лише зовнішні жертви, якщо немає скрушеного серця. А Він прийме лише смиренне і розкаяне серце.

Знак Йони... Як Йона був знаком для Ніневії, так тепер Син Людський є знаком для цього покоління. Але Христос каже: "Тут є щось більше, ніж Йона".Йона проповідував – і ніневітяни навернулися. Сьогодні ми маємо Ісуса Христа, який не просто закликає, а сам дає своє життя, щоб нас урятувати. Йона йшов під примусом, бо Бог змусив його повернутися. А Христос сам приходить, добровільно віддаючи Себе за нас.

Чи ми почуємо Його голос? Чи побачимо, що тут є щось більше, ніж Йона? Ніневітяни навернулися, почувши голос неохочого пророка. А ми маємо Христа, який прийшов із любові, який хоче нашого спасіння. Чи відкриємося на це?

Нехай тут буде не лише знак Йони. Нехай тут буде голос розп’ятого Христа, який кличе нас до навернення. Нехай Господь буде з вами. Нехай благословить вас Всемогутній Бог: Отець, і Син, і Святий Дух. Амінь.

З Євангелії від Луки

Коли зібралися натовпи, Ісус почав говорити: "Рід цей – лукавий рід. Він шукає знамення, та знамення не буде йому дане, окрім знамення Йони. Бо як Йона був знаменням для ніневітян, так буде Син Людський для цього роду. Цариця Півдня постане на суді з людьми цього роду й осудить їх, бо вона прийшла з кінців землі, щоб слухати мудрість Соломона, а ось тут – більше, ніж Соломон. Ніневітяни постануть на суді з цим родом і осудять його, бо вони покаялися через проповідь Йони, а ось тут – більше, ніж Йона".

Це – слово Господнє.

Господь Бог дає нам сьогодні перше читання з книги Йони – з першого розділу, моменту покликання Йони, його втечі, переслідування його Богом, а врешті-решт – зламу Йони та його перебування в утробі риби, після чого він був викинутий на сушу.

Завжди я уявляв, що Йона пробув у череві риби три дні і три ночі, і в єврейських коментарях описується, як ніби очі риби були для нього немов батискаф, крізь який він міг бачити глибини морів, немов через перископ. Він мандрував у темряві, бачив речі, яких людина ніколи не бачила, і лише після цього був викинутий.

Але нещодавно я почув інше тлумачення, яке мене сильно вразило. Його суть у тому, що Йона, перебуваючи в череві риби, просто помер. Що він не був живий протягом цих трьох днів, а лише після цього був викинутий на берег, мертвий, і Бог повернув його до життя. Звичайно, це важко поєднати з тим, що в другому розділі книги Йони міститься довга молитва пророка, яку він виголошує в череві риби. Можливо, це були його останні слова перед смертю? Не знаю, залишаю це для роздумів собі і вам.

Але сама ідея мене вразила. Можливо, саме це мав на увазі Христос, коли казав, що Йона був знаменням для того покоління. Далі Ісус говорить, що ніневітяни навернулися через проповідь Йони, але сучасне Йому покоління не навернулося навіть після Його слів. А тут є щось більше, ніж Йона! Це означає, що слово Боже повинно було навернути їх, але цього не сталося.

Але також є знак Йони. І тут може з’явитися думка, що якщо Йона помер у череві риби й був повернений до життя, це є прообразом Христа, який пробув три дні у череві землі – у гробі – і потім воскрес із мертвих. Ця думка здається мені дуже глибокою. Можливо, Йона з’явився в Ніневії як людина, на якій було видно, що вона щойно пройшла через щось жахливе. Як Лазар, який вийшов із гробу. Про Лазаря казали: "Він вже смердить". Лазар не виглядав свіжим і радісним, коли вийшов із гробу. Він ще мав на собі сліди смерті. Христос – єдиний, про кого Псалом 16 каже, що "не зазнав тління". Але Лазар і, можливо, Йона зазнали його.

Йона став знаком для жителів Ніневії, тому що вони побачили, до чого веде гріх – до смерті. Він ніби промовляв до них: "Якщо ви не навернетеся, то загинете так само, як я". І хоча вони навіть не знали Бога Ізраїлю, вони навернулися. Це – сила знаку.

Так само апостол Павло після того, як його каменували, залишився живий, хоча мав вигляд людини, яка пройшла через смерть. Каменування – жорстокий спосіб страти. Багато хто загинув у такий спосіб. Але Павло вижив. І він повернувся до тих, хто намагався його вбити, і став для них знаком перемоги над смертю. Його життя свідчило, що є щось більше за фізичне існування. Що є Христос, який подолав смерть. І сьогодні Христос приходить до нас. Ми можемо це відкинути. Можемо сказати, що це байки.

Але для ранньої Церкви головним доказом воскресіння Христа були учні. Ці учні, які після Його смерті були нажахані, втекли, відреклися Його… Якби Христос не воскрес, ця ситуація так би й залишилася без змін. Але щось сталося – вони зустріли воскреслого Господа. І це перевернуло їхнє життя. Вони стали готовими віддати своє життя за правду про воскресіння. Коли їм погрожували смертю, вони не втікали. Вони знали, що Христос переміг смерть. Хто з нас помер би за щось, що є брехнею? Хто б дозволив себе розіп’яти, здерти з себе шкіру, спалити, якщо це була б вигадка? Але апостоли загинули саме за цю правду. І з цією правдою приходить до нас Христос.

Не лише теоретично – чи готові ми померти за Нього колись у майбутньому? Але й сьогодні – чи готові ми приймати удари, несправедливість, образи? Як Павло, якого не вбивали камінням, а словами, що вражали його, завдавали ран. Чи не прагнемо ми відповісти тим самим? А Христос каже: "Не захищайся. Прийми навіть несправедливість". Бо саме це змінює світ. Свідчення віри – це не лише слова. Це готовність жити як воскреслий Христос. 

Сьогодні це слово звучить до нас. Чи вхопимося ми за нього? Чи дозволимо йому стати реальністю в нашому житті? Нехай Господь благословить вас: Отець, і Син, і Святий Дух. Амінь.