Вівторок

Так говорить Господь
«Як дощ і сніг сходить з неба
і не повертається туди, доки не напоїть землю,
щоб вона зростила паростки
та дала насіння сіячу і хліб тому, хто їсть,
отак і Моє слово, яке виходить з Моїх уст:
не повертається до Мене порожнім,
але чинить те, що Я хочу,
довершує те, за чим Я його вислав».

Слово Боже.

Звеличуйте Господа зі мною, *
тож разом Його Ім’я будемо прославляти.
Я шукав Господа, і Він до мене відізвався, *
і визволив мене від усіх моїх страхів.

℟. Господь рятує праведних з недолі.
Або: Бог визволив праведних з кожної їхньої недолі.

Погляньте на Нього і просвітіться, *
і не будуть засоромлені обличчя ваші.
Цей убогий заволав – і почув Господь його, – *
Він спас його від всякого горя.

℟. Господь рятує праведних з недолі.
Або: Бог визволив праведних з кожної їхньої недолі.

Звернені на праведних Господні очі, *
а Його вуха – на їхнє благання.
Але обличчя Господнє – проти тих, які зло чинять, *
щоб вигубити із землі про них всяку пам'ять.

℟. Господь рятує праведних з недолі.
Або: Бог визволив праведних з кожної їхньої недолі.

Вони закликали – і Господь почув їх *
та визволив їх від всякого горя.
Господь близький до тих, чиї серця у скрусі, *
і спасе пригноблених духом.

℟. Господь рятує праведних з недолі.
Або: Бог визволив праведних з кожної їхньої недолі.

Не хлібом самим житиме людина,
але кожним словом, що виходить з уст Божих.

Того часу Ісус сказав своїм учням: «Молячись, не говоріть багато, як ті язичники, бо думають, що завдяки своїй багатомовності будуть вислухані. Отже, не уподібнюйтеся їм, бо ваш Отець знає, чого потребуєте, перш ніж ви попросите в Нього.

Тому ви моліться так:
Отче наш, який на небесах,
нехай святиться Ім’я Твоє,
нехай прийде Царство Твоє,
нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі;
хліб наш насущний дай нам сьогодні,
і прости нам борги наші,
як і ми прощаємо боржникамм нашим,
і не введи нас у спокусу,
але визволи нас від лукавого.

Бо коли ви прощаєте людям їхні переступи, простить і вам ваш Небесний Отець; якщо ж не прощаєте людям, то й ваш Отець не простить вам ваших переступів».

Слово Господнє.

Так говорить Господь
«Як дощ і сніг сходить з неба
і не повертається туди, доки не напоїть землю,
щоб вона зростила паростки
та дала насіння сіячу і хліб тому, хто їсть,
отак і Моє слово, яке виходить з Моїх уст:
не повертається до Мене порожнім,
але чинить те, що Я хочу,
довершує те, за чим Я його вислав».

• Ключ до розуміння цього тексту полягає в усвідомленні того, що наше сьогоднішнє розуміння слова відрізняється від біблійного. Почувши слово "слово", ми зазвичай думаємо підсвідомо в напрямку, сформованому грецькою філософією - говоріння, інформації чи знання. На противагу цьому, єврейське поняття "слово" (dabar) тотожне дії та вчинку. Якщо Бог говорить, то Бог діє; в Біблії Боже слово і дія нероздільні. Це те, що ми читаємо з самого початку Біблії: "І сказав Бог: "Нехай станеться світло!" І стало світло (Буття 1:3). Коли Бог говорить, це Його Слово (дабар), яке змушує ніщо не залишатися статичним, все перебуває в русі і творенні. Це має дуже практичне значення для нашого життя, тому що коли ми входимо в контакт з Його Словом, коли ми слухаємо Його Слово, ми ніколи не залишимося такими як були - Його Слово буде діяти в нас - проникати, торкатися до самого нутра, пропалювати наскрізь, як вогонь, щоб виявити найкраще в нас.

• Злива і сніг зрошують ґрунт, щоб він плодоносив. Зрошувати - значить готувати ґрунт. Якщо ґрунт - це наше серце, то першою дією Слова є зцілення серця. Не трави зцілили їх, і не припарки, а слово Твоє, Господи, що все лікує (Муд. 16:12). Після того, як Слово зросило ґрунт нашого серця і принесло зцілення, воно продовжує створювати в нас такий динамізм, що ми самі хочемо приносити плід. Як ви думаєте, звідки всі апостоли брали силу, яка штовхала їх, звичайних людей з низів суспільства, вийти у світ і наважитися на мученицьку смерть? Прийшов час, коли Слово, яке вони ввібрали, принесло плід. Перефразовуючи 1-й Псалом, той, хто носить у собі Слово Господнє і постійно перебуває з ним, подібний до дерева, посадженого при тпотоках вод, що приносить плід у свій час (Пс. 1:3).

• Пророк Ісая показує нам сьогодні, що Слово Боже живе. Читаючи текст, зверніть увагу на динамічні вирази того, як діє Слово - падає з неба, зрошує, запліднює, дає Слово Боже робить Божу справу. Але Слово Боже може зробити ще більше, воно може збудити нас до нового життя все те, що колись і якимось чином померло в нас -  надії, цінності, стосунки, хороші думки про себе. Святий Йоан пише, що настає, навіть вже настала, година, коли мертві почують голос Сина Божого, і ті, що почують, оживуть (Ів. 5:25). Сьогодні є година, коли Господь хоче пробудити в нас життя через Своє Слово, воскресити до життя те, що померло, бо Його Слово живе і перебуває.

Віднови моє життя за Твоїм словом! (Повтори ці слова сьогодні багато разів). 

Ісус сказав до своїх учнів: «Молячись, не будьте багатослівні, як погани. Вони думають, що через свою багатослівність будуть вислухані. Не будьте подібні до них, бо ваш Отець знає, чого вам потрібно, перш ніж ви Його попросите. Отже, моліться так: Отче наш, що єси на небесах, нехай святиться ім'я Твоє, нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя як на небі, так і на землі. Хліб наш щоденний дай нам сьогодні і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим. І не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого. Бо якщо ви прощатимете людям їхні провини, то і Отець ваш Небесний простить вам. А якщо ви не прощатимете людям, то і Отець ваш не простить вам ваших провин».

Сьогодні минає тиждень нашої подорожі, сьомий день Великого посту. Христос зараз, у ці дні, навчає нас, як користуватися тією зброєю, яку дав нам у Попільну середу. Що означає для нас у цей час практикувати молитву, піст і милостиню? 

Вчора ми бачили, що практикування милостині потрібне для того, щоб перейти від простого уникнення зла до творення добра, а потім до внутрішнього перетворення – щоб стати милосердним, щоб бути даром для інших. Щоб бути, як Бог, який завжди дає, який віддає себе, який поступається місцем іншому, щоб той міг жити. Перейти від того, щоб просто давати милостиню, до того, щоб стати милістю. Стати любов'ю.

Сьогодні Христос говорить про молитву. Чому цей час запрошує нас до особливої молитви? Чому? У чому суть? Коли ми думаємо про молитву, нам здається, що треба взяти на себе ще більше молитов. Щоб виснажити себе. Щоб було відчуття виконаного обов'язку. Ми також маємо в серці безліч намірів, про які переживаємо. За наших рідних, за здоров’я, за труднощі. І здається, що головне в молитві – молитися за це ще більше, додати нові молитви, піти на Хресну дорогу, на Богослужіння. Але сьогодні Христос ніби вибиває нас із цієї логіки. Він каже: «Не будьте багатослівні, як погани, які думають, що їх вислухають за їхню багатослівність». Тобто справа не в тому, щоб більше молитися, щоб випросити щось у Бога. Бо це свідчить про те, що ми глибоко в серці не віримо, що Бог добрий і що Він сам хоче дати нам найкраще. Ми думаємо, що якщо більше молитимемося, то матимемо кращу позицію на торгах: «Господи, ну ось, я вже третю новенну Помпейську відмовляю. Я навіть ходжу на дві Хресні дороги: зранку і ввечері. Чому ж Ти мене не чуєш?» 

Це слово сьогодні приходить, щоб викрити нас, щоб показати нам істину. Чому я молюся? Навіщо? Чому витрачаю цей час? Чому, коли мене відволікає безліч справ, я все ж залишаюся на молитві? Чи я молюся для того, щоб переконати Бога? Бо думаю, що якщо цього не зроблю, то Він не дасть мені того, що добре для мене? А Христос сьогодні каже: «Не будьте подібні до них, бо ваш Отець знає, чого вам потрібно, перш ніж ви Його попросите». Тобто Бог знає, що для нас добре. Він знає нас краще, ніж ми самі. Він знає наші потреби краще, ніж ми собі уявляємо. Ми ж часто дивимося короткозоро. Якщо щось трапляється, здається, що це кінець світу. Є тільки одна справа, яка в цей момент нас займає. Починаються проблеми зі здоров’ям або з якимись іншими речами, і все інше втрачає сенс, усе втрачає своє значення – залишається тільки ця одна річ. Але Бог бачить далі. І сьогоднішнє слово, як і вчорашнє, показує нам цей перехід: від того, щоб просто давати милостиню, до того, щоб самими стати милістю, від прагнення творити добро – до того, щоб бути святими, як Бог, який є Любов’ю. Так само і з молитвою. Ісус каже: «Не будьте тими, хто намагається "заговорити" Бога, хто намагається змусити Його виконати свою волю кількістю молитов, довгими зверненнями, безкінечними проханнями». 

Треба перейти від позиції людини, яка боїться Бога, яка не довіряє, що Він добрий, яка не вірить, що Він дає добро – навіть якщо це добро відрізняється від наших очікувань, – до позиції сина. Від безкінечного багатослів’я – до простого й довірливого слова «Отче». І це не просто зміна слів у молитві. Це зміна всього нашого ставлення до Бога. Не просто промовляти молитву, а стати молитвою. Стати сином, дочкою. Стати дитиною, яка знає, що Отець добрий.

Ісус сказав: «Якщо навіть ви, будучи злими, умієте давати добрі дари своїм дітям…» Пригадую одну історію, яка мене вразила. Дитина хворіла й мала всі ознаки апендициту. Але вона панічно боялася лікарні й благала маму не вести її туди, просила просто дати знеболювальне. Казала: «Якщо ти мене любиш, ти зробиш так, як я прошу». Але мама знала, що не може виконати цю волю. Ця історія дуже проста, майже очевидна для нас. Якщо ми любимо своїх дітей, ми не завжди виконуємо їхні бажання. Навіть якщо вони плачуть, навіть якщо звинувачують нас: «Ти мене не любиш!» Бо ми знаємо, що для їхнього життя інколи потрібен біль, потрібно лікування, можливо, самотність у лікарняній палаті. Сьогодні мама може залишитися з дитиною в лікарні, а раніше це було неможливо. Але тоді й тепер батьки знають: треба дозволити дитині пройти через це страждання, щоб урятувати її життя.

Ми розуміємо це, коли йдеться про фізичне здоров’я. Але чомусь нам так важко прийняти це у своєму духовному житті. І часто ми кажемо Богові жахливі речі: «Ти мене не любиш!» А Бог страждає, бачачи наше страждання. Але Він знає, що це необхідно. Він дозволяє труднощам, бо інакше ми загинемо. Бо інакше ми зруйнуємо свої сім’ї, свої відносини, ми зробимо нещасними своїх дітей.

Великий піст приходить як нагода увійти в цю довіру. Увійти в позицію Сина. Христос навчає нас молитися. На хресті, з розпростертими руками, Він каже: «Отче, у Твої руки віддаю дух мій». Він довіряє Отцеві навіть тоді, коли здається, що смерть перемогла. В Гетсиманії, коли страх і біль пронизують усе Його єство, коли людська природа шукає порятунку, Він каже: «Отче, нехай буде не моя, а Твоя воля». Коли Його відкидають, принижують, розпинають, Він каже: «Отче, прости їм, бо не знають, що чинять». Це молитва, якій Він нас навчає.

Великий піст – це перехід. Від багатослів’я, від намагання змусити Бога виконати нашу волю – до простого й довірливого «Отче». Коли приходить страждання, коли життя здається нестерпним, коли тебе відкидають, коли зраджують, коли серце розривається від болю – промовити: «Отче!» Бо Великий піст – це час, щоб стати сином.

Сьогодні, на Євхаристії, ми знову промовимо молитву «Отче наш». Спробуймо зробити це так, як Христос – з простягнутими руками, з довірою дитини, яка знає, що Отець добрий. Щоб, нарешті, відпочити. Щоб скласти всі наші тягарі на Нього. Бо, як каже псалом, Господь визволяє від страху, рятує від утиску, зцілює засмучених. Скільки депресій приходить через те, що ми не можемо нести вантаж своїх турбот! А хто сказав, що ми повинні це нести самі? Переклади цей тягар на Христа. 

Ввійди в довіру сина. І скажи: «Отче».

Нехай Господь обдарує вас миром. 

Вівторок, перший тиждень Великого посту. І ми отримуємо слово про те, наскільки дієвим є Боже Слово. Більше того – ми отримуємо слово про те, що Бог постійно дає нам Своє Слово. І це Слово приходить, як дощ і сніг, що спадають з неба, залишаються на землі, допоки не виконають свого завдання. Дощ і сніг зволожують і удобрюють землю. Так само і Бог безперестанку промовляє. Його Слово кружляє над нами, шукаючи щонайменшої шпарини, щоб увійти в наше серце, в наш розум і здійснити те, що задумав Господь. Але часто ми опираємося. У нас ніби парасолька над головою, що захищає від Божого Слова. Здається дивним – чому ми мали б захищатися від Бога? Але подивіться, як важко це Слово пробивається. Як складно Йому досягти нашого кам’яного серця, яке Бог хоче перетворити на живе.

Але одне певне: Бог говорить. Говорить постійно. І хоче, щоб Його Слово здійснило свою місію. Але для цього важливо відрізнити Його Слово від інших слів. Усвідомити, що це Слово Боже – і воно найважливіше. І це Слово не мусить бути великим. Його не має бути багато.

Ісус сьогодні каже: "Не будьте багатослівні, як язичники". Вони думають, що через багатослів’я будуть вислухані. Але не потрібно багато говорити. Найважливіше – слухати.

Але кого ми слухаємо? Чи слухаємо Бога на молитві? Сьогодні ми слухаємо багато: лекції, проповіді, реколекції, книжки. Маємо безліч корисного контенту. Але запитання: Чи маємо час, щоб усе це пережити? Чи даємо Божому Слову час осісти в нашому серці? Чи втілюємо це в життя? 

Бо якщо ми тільки слухаємо... Коли ми почнемо жити цим? Коли це справді змінить нас? Кожен із нас має улюблене місце зі Святого Письма. Чи воно все ще мене надихає? Чи воно веде мене вперед? Часто ми хочемо чогось нового. Читаємо Святе Письмо й кажемо: "О, я це вже знаю" – і пробігаємо далі. Ми швидко забуваємо Слово Боже і шукаємо якихось нових об’явлень. Ми більше довіряємо коментарям, ніж самому Божому Слову. Але Святе Письмо не змінюється вже 2000 років. Питання не в тому, чи воно нове. Питання: Чи воно змінило мене? Чи я живу цим Словом? Чи через мене воно змінює інших?

Сьогодні Ісус каже: "Не будьте багатослівні, як язичники". Справа не у великій кількості слів. Можливо, треба просто сісти перед Богом і сказати: "Господи Ісусе Христе, змилуйся наді мною". Або ще коротше: "Господи Ісусе, Ти знаєш". Або просто: "Отче". Або: "Святий Духу, веди мене". І просто бути. Бути з Богом, усвідомлюючи, що є Святий Дух, який мене провадить, є Отець, який любить мене, є Христос, з яким я хочу пройти цей шлях.

Сьогодні менше говорімо. Слухаймо більше. Приймаймо. І дозвольмо Божому Слову здійснити свою місію в нас. 

Господь з вами. Нехай вас благословить Всемогутній Бог – Отець, і Син, і Святий Дух.

З Євангелії від святого Матвія

Ісус сказав своїм учням: «Коли молитеся, не будьте багатослівні, як язичники. Вони думають, що будуть вислухані за свою багатомовність. Не будьте схожими на них, бо ваш Отець знає, чого вам потрібно, ще раніше, ніж ви Його попросите. Тому моліться так: Отче наш, що єси на небесах, нехай святиться Ім'я Твоє, нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі. Хліб наш насущний дай нам сьогодні, і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим. І не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого. Бо коли ви прощатимете людям їхні провини, простить і вам Отець ваш Небесний. А якщо не прощатимете людям, то й Отець ваш не простить вам ваших провин».

Святий Павло каже, що Боже Слово — це меч для боротьби, для боротьби зі злом, із злим духом, для цієї духовної, внутрішньої боротьби. І це Слово приходить до нас щодня, особливо в цей період, який називають часом сили, тобто у Великий піст. Це Слово ми отримали ще в перший день посту, у Попільну середу, коли чули про піст, милостиню та молитву. Тоді ця сьогоднішня Євангелія ніби була пропущена, вирізана. Церква хотіла дати її нам трохи пізніше, коли ми вже будемо готові її прийняти. Бо вчора ми чули про боротьбу Христа з лукавим, із сатаною, з цією духовною особистістю — демоном. Христос виграв цю битву. І сьогодні ми також запрошені до цієї боротьби. Ми отримуємо як зброю молитву «Отче наш», яка завершується словами: «Визволи нас від лукавого». Це стосується і зла в загальному сенсі, і особового зла — сатани.

Так само, як Христос переміг, так і ми покликані до цієї перемоги. Але це також означає, що є боротьба, адже без неї перемога неможлива. Ми можемо бути впевнені, що диявол не відмовиться від боротьби до кінця нашого життя, так само, як у випадку Христа він боровся до останнього. Більше того, могло навіть здатися, що сам Христос зазнав поразки. Він був відданий на смерть, прибитий до хреста. Диявол думав, що це вже кінець, що коли Він помре, Отець залишить Його, і далі вже нічого не буде. Але Христос переміг. Навіть у цій темряві Він мав довіру до Отця, мав любов до людини і до Бога, яка підняла Його з гробу.

Ми також знаходимося в цій боротьбі, і сьогоднішнє слово приходить до нас як зброя, яку Бог дає нам у руки. Я думаю, що є два підходи до молитви «Отче наш», дві «рейки», між якими ми маємо рухатися. Перший приклад – це святий Франциск, який називав себе homo ignorans et idiota, тобто «невчений, простий, неосвічений чоловік». Хоча насправді це було не так – він був і освіченим, і дуже розумним, чудово знав Святе Письмо. Але він мав глибоке переконання, що сама молитва «Отче наш», вимовлена вустами, має величезну силу. Братам, які були неписьменними, він рекомендував її як заміну за літургійні години (бревіарій), які вони не могли читати. Вони відмовляли її певну кількість разів: 24 рази за одну годину, 12 разів за іншу, 7 разів ще за іншу. Отже, щодня вони промовляли цю молитву десятки разів, іноді навіть сотню разів. Франциск був переконаний, що молитва «Отче наш», вимовлена не механічно, а з серцем і розумом, має величезну духовну силу. Він наголошував, що важливо не лише правильно вимовляти слова, а й зберігати внутрішню єдність духа, щоб ця молитва була не зовнішньою формальністю, а справжньою зустріччю з Богом.

Другий приклад – свята Тереза Авільська. Вона мала труднощі з молитвою «Отче наш», не тому, що не могла її вимовити, а тому, що часто зупинялася в медитації вже після перших слів. Вона не могла промовити її до кінця, бо слова цієї молитви настільки її зупиняли, настільки глибоко торкалися її серця, що вона затримувалася в роздумах над кожним словом, переживаючи його в молитві.

Це дві реальності, між якими ми маємо знайти своє місце. Ми багато разів упродовж дня промовляємо цю молитву: у Святому Розарії – перед кожним десятком, у Літургії Годин – під час вечірніх молитов, у Святій Месі. Вона повторюється літургійно багато разів, але важливо не просто говорити її, а справді жити цією молитвою. Ми десь між підходом Франциска і Терези.

Головне – молитися «Отче наш» усвідомлено, пам’ятаючи, що Христос, який переміг диявола, дав нам цю молитву як зброю. Вона має допомогти нам не піддатися спокусі, зберегти нас від зла. Особливо варто зосередитися на словах, які сьогодні іноді важко зрозуміти: «Не введи нас у спокусу». У тексті літургії це перекладено як «не дозволь, щоб ми піддалися спокусі». У традиційному варіанті молитви ми говоримо: «не введи нас у спокусу».

Пояснення цього питання дав Марцін Майєвський. Він зазначив, що слова «вводити в спокусу» або «спокушати» мають два значення. Перше – негативне, яким користується диявол. У Євангелії читаємо, що фарисеї приходили до Христа і випробовували Його, тобто спокушали Його. Це було злом, бо вони намагалися змусити Його впасти. Але є й другий сенс – випробовування, яке допускає Бог. Він випробовував людей від самого початку. Наприклад, Авраам багато разів проходив випробування. Коли Бог попросив Авраама принести в жертву сина, це був момент віри, якого ми не можемо до кінця осягнути. Нам важко зрозуміти таке випробування, бо в нас немає віри, яку мав Авраам. Але ця проба була доброю для нього і, зрештою, для всіх нас. Святі також зазнавали випробувань. Це була перевірка їхньої довіри до Бога. Але Господь не випробовує нас понад нашу силу. Він знає наші серця і дає нам лише ті випробування, які нам необхідні.

Тому, коли ми молимося словами «не введи нас у спокусу», ми просимо Бога дати нам силу витримати те, що Він допускає, і не впасти. Ми просимо, щоб з Його благодаттю ми могли пройти наші випробування так, як Авраам, так, як Христос у пустелі.

Тож сьогодні молимося: «Не введи нас у спокусу. Збережи нас від злого».

Нехай Господь благословить тебе і охороняє в цій духовній боротьбі. Амінь.