Понеділок

Господь сказав Мойсеєві: «Промов до всієї громади синів Ізраїля і скажи їм: Будьте святими, бо Я – святий, Господь, Бог ваш.

Не крадіть, не брешіть, не ошукуйте один одного. Не присягайте Іменем Моїм фальшиво; бо так зневажиш Ім’я Бога твого. Я – Господь. Не визискуй ближнього твого й не грабуй його. Не затримається у тебе платня наймита до ранку. Не проклинай глухого, а перед сліпим не клади нічого, об що він міг би спіткнутись, але бійся твого Бога. Я – Господь. Не чинитимете несправедливості на суді; не потуратимете вбогому, але й не зважатимете на багатого: по правді судитимеш твого ближнього. Не ходитимеш пліткарем поміж твого народу і не братимеш участі у пролитті крові твого ближнього. Я – Господь.

Не будеш ненавидіти брата твого в твоїм серці; докориш щиро ближньому твоєму, щоб не взяти на себе його гріха. Не будеш мститися і не будеш злопам’ятним супроти твоїх земляків. Любитимеш ближнього твого, як самого себе. Я – Господь».

Слово Боже.

Господній закон бездоганний, — *
він підкріпляє душу.
Господнє свідчення вірне, — *
воно робить мудрими простодушних.

℟. Слово Господнє є життям і Духом.
Або: Слова Твої, Господи, – це Дух і життя.

Господні постанови праведні, – *
вони звеселяють серце.
Господня заповідь чиста, – *
очам дає вона світло.

℟. Слово Господнє є життям і Духом.
Або: Слова Твої, Господи, – це Дух і життя.

Господній страх чистий – *
він перебуває навіки.
Господні присуди незмінні, *
всі вони справедливі.

℟. Слово Господнє є життям і Духом.
Або: Слова Твої, Господи, – це Дух і життя.

Нехай слова моїх уст будуть Тобі до вподоби *
і роздуми мого серця, – перед Тобою,
Господи, моя Скеля *
і мій Викупитель!

℟. Слово Господнє є життям і Духом.
Або: Слова Твої, Господи, – це Дух і життя.

Ось тепер – час сприятливий,
Ось тепер – день спасіння!

Того часу Ісус сказав своїм учням: «Коли прийде Син Людський у cвоїй славі й усі ангели з Ним, тоді сяде на престолі cвоєї слави; і будуть зібрані перед Ним усі народи, і відділить їх одне від одного, як пастух відділяє овець від козлів; поставить овець праворуч, а козлів – ліворуч.

Тоді Цар скаже тим, які праворуч: “Прийдіть, благословенні Мого Отця, успадкуйте Царство, приготоване вам від заснування світу. Бо голодував Я, і ви дали Мені їсти; спраглим був, і ви Мене напоїли; чужинцем був Я, і ви Мене прийняли; не мав одягу, і ви Мене одягнули; хворів, і ви Мене відвідали; у в’язниці був Я, і ви прийшли до Мене”.

Тоді озвуться до Нього праведники, кажучи: “Господи, коли ми бачили Тебе голодним і нагодували, або спраглим і напоїли? Коли ми бачили Тебе чужинцем і прийняли, або без одягу і одягнули? Коли ми бачили Тебе хворим, або у в’язниці, і прийшли до Тебе?”

Цар у відповідь скаже їм: “Воістину кажу вам: те, що зробили одному з Моїх найменших братів, ви зробили Мені”.

Тоді скаже й тим, які ліворуч: “Ідіть від Мене, прокляті, у вічний вогонь, приготований дияволові та його ангелам. Бо голодував Я, а ви не дали Мені їсти; спраглим був Я, а ви не напоїли Мене; чужинцем був, а ви не прийняли Мене; не мав одягу, а ви не одягнули Мене; був хворим і у в’язниці, а ви не відвідали Мене”.

Тоді озвуться і ті, кажучи: “Господи, коли це ми бачили Тебе голодним, або спраглим, або чужинцем, або без одягу, або хворим, або у в’язниці й не послужили Тобі?”.

Тоді у відповідь скаже їм: “Воістину кажу вам: коли ви не зробили цього одному з найменших, то не зробили й Мені”.

І підуть ті на вічне покарання, а праведники – на життя вічне».

Слово Господнє.

Господь сказав Мойсеєві: «Промов до всієї громади синів Ізраїля і скажи їм: Будьте святими, бо Я – святий, Господь, Бог ваш.

Не крадіть, не брешіть, не ошукуйте один одного. Не присягайте Іменем Моїм фальшиво; бо так зневажиш Ім’я Бога твого. Я – Господь. Не визискуй ближнього твого й не грабуй його. Не затримається у тебе платня наймита до ранку. Не проклинай глухого, а перед сліпим не клади нічого, об що він міг би спіткнутись, але бійся твого Бога. Я – Господь. Не чинитимете несправедливості на суді; не потуратимете вбогому, але й не зважатимете на багатого: по правді судитимеш твого ближнього. Не ходитимеш пліткарем поміж твого народу і не братимеш участі у пролитті крові твого ближнього. Я – Господь.

Не будеш ненавидіти брата твого в твоїм серці; докориш щиро ближньому твоєму, щоб не взяти на себе його гріха. Не будеш мститися і не будеш злопам’ятним супроти твоїх земляків. Любитимеш ближнього твого, як самого себе. Я – Господь».

• Всі ці заклики часто є очевидними навіть для невіруючих. Крадіжка, брехня, шахрайство, фальшива присяга, визиски бідних, наклепи - більшість людей, незалежно від їхнього світогляду, мають чітко окреслені межі добра і зла. Однак мені здається, що інакше йдеться справа з ненавистю в серці, прагненням помсти і плеканням образи на ближнього. Часом я зустрічаю людей, які не вагаються висловлювати загалом правильні судження щодо подій в суспільному чи політичному житті, навіть активно допомагають, наприклад, бідним. Але водночас вони з великим запалом, а подекуди й з ненавистю, говорять про політиків, громадських діячів, друзів або членів сім'ї. І якщо ти говориш про когось з ненавистю, відразою, якщо тебе переповнюють емоції від самої думки про цю людину - зупинись, бо тобі потрібно ще раз пробачити.

• В українській мові іменник "образа" поєднується з дієсловом "плекати", тобто "зрощувати, живити". Це дуже промовисто. Образу, тобто непробачення, ми “годуємо” самі, коли знову і знову повертаємося в думках до завданої нам кривди, прокручуємо її в пам'яті. Це змушує нас стояти на місці замість того, щоб рухатися вперед і розвиватись. Але Бог заохочує нас рухатися вперед навіть у найскладніших обставинах. Я знаю, що це легко сказати - є кривди настільки великі, що від них важко оговтатися і важко перестати про них думати. Це правда. Але пам'ятай: прощення - це не емоція, а рішення, і водночас процес. Одного разу прийнявши рішення "Я прощаю її/його", тримайся його, повертайся до нього. Проголошуй це перед Богом і показуй Йому, що тобі це справді важливо. Він завжди підтримує тих, хто наважується на цей крок. Підтримує, бо Його воля - щоб прощення пульсувало в нас, як  кров, як живе полум'я любові. 

В ім'я Ісуса Христа я прощаю всіх, хто мене чимось скривдив. 

Ісус сказав своїм учням:

«Коли прийде Син Людський у Своїй славі, і всі ангели з Ним, тоді сяде на престолі Своєї слави. І зберуться перед Ним усі народи, і Він відділить одних від інших, як пастир відділяє овець від козлів. Овець поставить праворуч, а козлів – ліворуч.

Тоді Цар скаже тим, хто праворуч:

"Прийдіть, благословенні Отця Мого! Візьміть у спадок Царство, приготовлене для вас від створення світу. Бо Я був голодний – і ви дали Мені їсти, спраглий – і ви напоїли Мене. Був подорожнім – і ви прийняли Мене. Був нагий – і ви одягли Мене, хворий – і ви відвідали Мене, у в’язниці – і ви прийшли до Мене".

Тоді праведники запитають Його: "Господи, коли ми бачили Тебе голодним і нагодували, або спраглим і напоїли? Коли ми бачили Тебе подорожнім і прийняли, або нагим і одягли? Коли ми бачили Тебе хворим або у в’язниці й прийшли до Тебе?"

А Цар відповість їм: "Воістину кажу вам: усе, що ви зробили одному з Моїх найменших братів, – Мені зробили". Тоді Він скаже й тим, хто ліворуч: "Ідіть від Мене, прокляті, у вічний вогонь, приготований дияволові й його ангелам. Бо Я був голодний – і ви не дали Мені їсти, спраглий – і ви не напоїли Мене. Був подорожнім – і ви не прийняли Мене. Був нагий – і ви не одягли Мене, хворий і у в’язниці – і ви не відвідали Мене".

Тоді й вони запитають: "Господи, коли ми бачили Тебе голодним або спраглим, або подорожнім, або нагим, або хворим, або у в’язниці – і не послужили Тобі?" Тоді Він відповість їм: "Воістину кажу вам: усе, чого ви не зробили одному з найменших цих, – того й Мені не зробили". І підуть вони на вічну кару, а праведники – до життя вічного».

Коли ми вирушили в Попільну середу в цю подорож сорока днів, а сьогодні вже шостий день, ще один день на цьому шляху, ми отримали зброю.

Ми отримали засоби для цієї духовної мандрівки. Чи пам’ятаєте Євангеліє? Христос говорив про молитву, піст і милостиню. Ми добре знаємо, що Великий піст – це час, коли маємо приділити більше часу молитві, серйозніше сприйняти піст і бути щедрими у милостині. Як каже Христос, "щоб твоя ліва рука не знала, що робить права". У неділю ми слухали про те, навіщо Бог дав нам ці три засоби. Бо кожного дня ми піддаємося спокусам і випробуванням.

Є три великі спокуси, які приходять у наше життя:
- Боротьба за власне життя – прагнення все тримати під контролем.
- Жага мати все для себе – егоїстичне прагнення забезпечити себе, не думаючи про інших.
- Неприйняття подій, які трапляються з нами – бунт проти Божої волі.

Щоб розпізнати пастки диявола та вступити в боротьбу, нам дані піст, молитва і милостиня.

Піст допомагає нам зрозуміти, що "не хлібом єдиним живе людина, а кожним словом, що виходить з уст Божих". Бог дає життя, тому нам не потрібно за нього боротися. У шлюбі, наприклад, коли нас не поважають, коли нам здається, що нам щось винні, ми намагаємося захищати себе: "Я маю право на відпочинок!", "Я теж хочу часу для себе!", "Чому тільки я повинна піклуватися про дітей? Нехай чоловік теж займається!" Ми боремося. Але наше серце роздвоєне. Тому ми запрошені до посту – щоб навчитися відмовлятися від думок, які навіює диявол, і навчитися довіряти Богові. 

Я можу віддати своє життя, бо воно приходить від Бога. Я можу відмовитися від того, що сьогодні здається мені необхідним для життя – спокою, визнання, поваги. Цей святий спокій, повага, визнання... Так само перед спокусою неприйняття подій у своєму житті ми запрошені до молитви. Як Христос у Гетсиманському саду, коли перед обличчям страждань, смерті, відкинення, Він молився: "Отче, забери від Мене цю чашу, але не Моя, а Твоя воля нехай буде". Ось що таке справжня молитва. Не торгуватися з Богом: "Я зроблю це, а Ти дай мені те, що бажає моє серце". Але мати в собі Святого Духа, який допоможе нам увійти в ці складні події з довірою. Не втрачати віри, що Бог добрий, і якщо якась подія приходить у моє життя, значить, вона для мене добра – навіть якщо я цього не розумію. 

Я можу прийняти це тільки через молитву. Якщо я не молюся або молюся неправильно, моє серце буде слабким. Як каже святий Яків: "Ви просите – і не отримуєте, бо просите погано". Ми молимося про те, що може нам зашкодити, і тому Бог цього не дає. Бог хоче дати нам Святого Духа. Христос сказав: "Якщо ви, будучи злими, умієте давати добрі дари своїм дітям, то чи ж не дасть Отець Небесний Святого Духа тим, хто просить у Нього?" Звісно, дасть! І негайно дасть. Ось чому Великий піст – це час молитви.

А потім – ще й милостиня. Бо ми потребуємо багато чого, маємо ідолів, без яких не уявляємо життя: Робота, Хобі, Гроші, Ідеальна сім’я, Статус. Без цього наше життя нібито втрачає сенс. Виховані діти. Гарна дружина. Інтелігентний, успішний чоловік. Фінансова стабільність. Ми хочемо володіти всім світом. І тому покликані давати милостиню – щоб навчитися відпускати.

Сьогоднішнє Євангеліє запрошує нас правильно зрозуміти милостиню. Бо милостиня – це дуже важко: "Я не можу цього дати", "А що буде зі мною?", "Я сам потребую". Ми боїмося дати. Гроші – це найважче, що можна віддати. В родинах часто кажуть: "У тебе змія в кишені! Як тільки треба дати – рука не піднімається". Милостиня – це важко. Піст? Ще можна. Молитва? Так, якось можливо. Але дати гроші? Ой, ні. Тисяча питань: "Давати всім?", "А якщо це п’яниця?", "А якщо він просто витратить усе на алкоголь?", "Молодий, нехай іде працювати!", "Не дам!" Ми шукаємо виправдання, щоб не давати. "Краще дам у фонд, там розподілять правильно"

Але чи так мислить Христос?Ми маємо тисячі виправдань, щоб не давати. Пригадую, як у Вроцлаві 20 років тому була рекламна кампанія з гаслом: "Не давай на вулиці". Ця фраза одразу викликала сміх у молоді, бо звучала двозначно. Проте ідея мала на меті щось хороше: "Допомагай розумно". "Не давай тут, краще віддай у Caritas – вони знають, кому допомагати". "Віддай благодійній організації – вони використають гроші правильно". Не давай бездумно, щоб люди не витрачали на алкоголь. Але чи так мислить Христос? 

Сьогодні в Євангелії Він говорить: "Ми будемо суджені за любов". Наприкінці життя справа не в тому, дав я чи не дав, а в тому, ким я став. Бо Христос не просто закликає давати милостиню. Він закликає стати милостинею. Чому? Бо таким є Бог.

У першому читанні ми чули: "Будьте святими, як Я – святий". І що це означає? Не вбивай. Не кради. Не обманюй. Не давай неправдивих свідчень. Не визискуй бідного. Не став перешкоди перед сліпим. Не лихослов глухого. А в кінці – підсумок: "Люби ближнього свого, як самого себе". Бо ти покликаний бути святим, як святий Бог.

Пам’ятаєте Нагірну проповідь? Христос каже: "Будьте досконалими, як Отець ваш небесний досконалий". Бо Бог дає сонце і дощ однаково праведним і грішним. А наприкінці проповіді – притча про дім на піску і на скелі. Буря приходить на всіх – але встояти зможуть лише ті, хто поставив своє життя на скелі Божої любові. Бо Бог – найбільший милостивець. Він постійно дає. Весь світ – Його дар для всіх. І Він хоче, щоб ми були місцем Його присутності. Щоб ми передавали Його любов, щоб наші руки були відкриті, як Його руки. Щоб ми віддавали себе. Так, як робить Він.

Євхаристія – це найбільша милостиня Бога. Христос приходить і каже: "Це – Тіло Моє, віддане за вас". Він не приходить до тих, хто гідний. Він приходить до нас – грішних, слабких, зранених. Ми приходимо не тому, що заслужили. А тому, що Він змилувався над нами. Він приходить як милостиня, як жертва любові. "Це – Кров Моя, пролита на відпущення гріхів". Бери і їж. Бери і пий. А потім Він каже: "Робіть це на Мою пам’ять". Не просто давайте милостиню. А будьте милостинею.

Як розуміти сьогоднішнє Євангеліє? Так, треба нагодувати голодного, бо він є серед нас. Треба відвідати самотнього, бо він є серед нас. Але якщо слухати уважніше, то ми почуємо ще більше. Можливо, твоя дружина голодна твоєї любові. Вона чекає, щоб ти сказав їй "Я тебе кохаю". Чекає, щоб ти приніс квіти. Чекає, щоб, коли ти приходиш додому, ти запитав: "Як я можу тобі допомогти?" Чекає, щоб ти помітив, як вона втомилася. Вона голодна цього. "Я був голодний – і ти дав мені їсти". "Я був нагий – і ти одягнув мене". Якщо ми відкриємо серце, то побачимо, що ті, хто голодні, спраглі, самотні, нагі, хворі чи ув’язнені – вони поруч. У нашому домі. У нашому шлюбі. У нашій родині. У сусідстві, на роботі, у наших спільнотах.

Великий піст – це час, коли можемо просити Бога: "Дай мені духа милосердя". "Допоможи мені стати милосердним для тих, кого Ти поставив на моєму шляху". Щоб ми не думали тільки про те, чи давати гроші, а думали про те, ким ми є. "Не просто давати, а бути". "Бути добрим, як Бог є добрий". Бо Бог – той, хто дає постійно. Якщо ж я цього ніколи не відчував... То, може, я просто сліпий і нічого не бачу.

Увійдімо в цю Євхаристію з великим прагненням не бути людьми, які лише кладуть п’ять гривень у скриньку і кажуть: "О, я зробив добру справу". Є така притча про багатого чоловіка, який потрапив на небесний суд. Його зустрічають і питають: "Хто ти?" "Я – відомий банкір, Ротшильд!" "Але тут має значення тільки одне: скільки ти віддав убогим?" Чоловік замислився. "Може, я щось давав? Так, одного разу дав жебракові десять копійок!" І тоді голос йому відповідає: "Ось твої десять копійок – і забирайся звідси!" 

Ця історія говорить нам: життя – це серйозно. Маємо сорок днів святого часу, щоб навчитися жити по-новому. Не просто давати милостиню. А стати милостинею. Бути такими щедрими, як Бог – який милосердний до цілого світу.

З ЄВАНГЕЛІЯ ВІД МАТЕЯ

Ісус сказав до своїх учнів:
«Коли Син Людський прийде у славі своїй, і всі ангели з Ним, тоді сяде на престолі слави Своєї. І зберуться перед Ним усі народи, і Він відділить одних від інших, як пастир відділяє овець від козлів. Овець поставить по правиці Своїй, а козлів – по лівиці.

Тоді скаже Цар тим, що по правиці: "Прийдіть, благословенні Отця Мого! Унаслідуйте Царство, приготоване вам від створення світу.

Бо Я був голодний – і ви дали Мені їсти. Був спраглий – і ви напоїли Мене. Був подорожнім – і ви прийняли Мене.

Був нагий – і ви одягли Мене. Був недужий – і ви відвідали Мене. Був у в'язниці – і ви прийшли до Мене".

Тоді праведні спитають Його: "Господи, коли ми бачили Тебе голодним і нагодували, або спраглим і напоїли? Коли бачили Тебе подорожнім і прийняли, або нагим і одягли? Коли бачили Тебе хворим чи у в’язниці й прийшли до Тебе?"

Цар у відповідь скаже їм: "Воістину кажу вам: усе, що зробили одному з найменших братів Моїх, Мені зробили".

Тоді скаже й тим, що по лівиці: "Ідіть від Мене, прокляті, у вогонь вічний, приготований дияволові та його ангелам. Бо Я був голодний – і ви не дали Мені їсти. Був спраглий – і ви не напоїли Мене.

Був подорожнім – і ви не прийняли Мене. Був нагий – і ви не одягли Мене. Був хворий і у в’язниці – і ви не відвідали Мене".

Тоді і вони спитають: "Господи, коли ми бачили Тебе голодним, або спраглим, або подорожнім, або нагим, або хворим, або у в’язниці – і не послужили Тобі?"

Тоді Він відповість їм: "Воістину кажу вам: усе, чого не зробили одному з найменших цих, Мені не зробили".

І підуть вони на кару вічну, а праведні – до життя вічного».

РОЗДУМ

На цей піст Господь Бог дає нам цю Євангелію з останніх глав святого Матвія, щоб показати нам справжній зміст посту. Бо піст – це не просто утримання від їжі заради самого посту. Це не те, що має підживлювати наше его, щоб ми почувалися або виглядали краще. Адже ми можемо все використати для своїх егоїстичних цілей. Можна постити заради себе, а можна постити заради Ісуса Христа. Але в цьому уривку ми бачимо, що важливо також робити щось конкретне для Христа, який є у бідних.

Це ті вчинки, які в моральній теології називаються добрими ділами щодо тіла. Ми їх знаємо. Сподіваюся, вони нам близькі і це слово торкається нас, спонукаючи до дії. Нехай цей піст стане для нас часом милосердя, тобто часом, коли ми зробимо щось добре для інших, для конкретних людей, які цього потребують.

Але це слово традиційно звертає нас і до інших семи діл милосердя, так званих учинків щодо душі. Один з них сьогодні особливо підкреслюється у першому читанні – у відомому "Кодексі святості". Бог каже: «Будьте святими, бо Я – святий».

Він закликає людину до певних дій, але людина тут не є центром, бо рефрен повторюється: «Я – Господь». Ти можеш робити певні речі, тому що Я даю тобі цю можливість, тому що Я кличу тебе до цього, тому що Я даю тобі силу. Але в усьому цьому ти маєш знайти Мене, ти маєш бути слухняним Мені.

У цьому останньому фрагменті сказано: «Не будеш мати ненависті у своєму серці до брата. Будеш напоумляти ближнього, щоб не нести вини за нього. Не будеш мститися, не будеш затаювати образу на синів свого народу. Але будеш любити ближнього свого, як самого себе. Я – Господь».

Те, що нам часто вислизає з уваги, бо ми зосереджуємося на словах «любити ближнього, як самого себе», і знову проявляється наш егоїзм, адже ми думаємо: «я повинен любити себе, я повинен любити ближнього». Але Христос не наказує любити себе — Він наказує любити ближнього, як самого себе. І дає конкретні вказівки, як це здійснювати: щоб не ненавидіти іншого, не допускати в собі думок про насильство щодо нього, не судити його безупинно, не звинувачувати його постійно, не підноситися над ним, не вважати, що ти знаєш краще, що його слід безперервно виправляти тощо.

З одного боку, цього робити не слід. Але з іншого боку, існує вимога, про яку говорить Христос: «Будеш напоумляти ближнього свого, щоб не нести вини за нього». Як і проявом любові є те, що я його не засуджую, так само я не можу сказати: «Ти поганий», але водночас не можу залишатися байдужим. І це дуже тонка реальність, яку Христос тут підкреслює. Адже зрештою Христос посилатиметься саме на це, коли скаже: «Люби ближнього свого, як самого себе», роблячи цю заповідь однією з головних заповідей Нового Завіту. Христос зберігає все те, що тут сказано, адже Він також навчатиме про напоумлення ближнього: «Якщо твій брат згрішить, іди й докори йому сам на сам; якщо не послухає, візьми ще когось для підтвердження твоїх слів; якщо й цього не послухає, донеси Церкві».

Отже, потрібно боротися за цю людину, а не відмахуватися, думаючи: «Мене це не стосується, це його життя, мене це не цікавить». Ні! Христос говорить чітко, що напоумлення ближнього є актом любові. У тебе є обов’язок, що випливає з любові, щоб його напоумити, бо інакше — як тут сказано — ти нестимеш провину за нього. Можливо, Господь дає тобі цю можливість, цю благодать побачити його гріхи, щоб допомогти йому вийти з його сліпоти, з його зла. Якщо ти цього не робиш, то це вже не лише його проблема, це проблема, яку ти береш на себе через свою боягузливість, через байдужість до іншого, через брак любові.

Як тут сказано, ти маєш напоумляти. І вжите тут єврейське слово означає багаторазове напоумлення. Це не просто «раз сказав — і крапка», не «до трьох разів і досить», а постійна любов. Бо любов Божа — нескінченна й безмежна, і ти покликаний любити так само.

Очевидно, що ця любов також повинна бути в певному сенсі розсудливою. Але чи не надто швидко ми дистанціюємося, звільняємо себе від цього обов’язку? Адже маєш напоумляти неодноразово. І тут порушується питання не лише про те, кого саме ти маєш напоумляти. Часто ми звертаємо це лише до тих, хто нижчий за нас, бо їх легше напоумити, бо ми почуваємося відповідальними. Але іноді це стає нав’язливим, ми виснажуємо інших своїми постійними зауваженнями. Інколи ми чинимо так не тому, що справді шукаємо їхнього добра, а тому, що хочемо задовольнити власне хибне відчуття обов’язку. Це нагадує ситуацію, коли хтось наполягає на своєму просто для того, щоб «випустити пару», немов би розвантажитися, постійно докоряючи комусь.

Але наскільки моє напоумлення справді є Божим посланням? Наскільки воно спрямоване також на тих, хто вище за мене? Чи маю я прагнення або обов’язок напоумляти, навіть якщо розумію, що це може щось зруйнувати? Чи не стається так, що, боячись зіпсувати добру атмосферу, я вважаю за краще мовчати? Адже це завжди легше – просто промовчати, не псувати «клімату», не ризикувати. Однак тут є слово, яке закликає до напоумлення.

Є один приклад із сучасної історії. У 1961 році, за часів президентства Джона Кеннеді, Сполучені Штати Америки втрутилися у справи Куби. Після революції Фіделя Кастро та Че Гевари США намагалися відвоювати острів, але не могли офіційно використати армію. Тож вони підготували групу кубинських емігрантів, яких навчали американські спецслужби. Операція, відома як висадка в затоці Свиней, зазнала повного провалу. Кубинські революційні сили розгромили нападників, і це лише зміцнило популярність Кастро та ще більше наблизило його до Радянського Союзу. У результаті Куба на десятиліття опинилася під комуністичним режимом.

Згодом люди дивувалися: як могло статися, що американське командування не побачило катастрофічних ризиків цієї операції? Один із радників Кеннеді, Артур Шлезінгер, пояснив це тим, що атмосфера у команді президента була надто приємною та згуртованою. Ніхто не хотів псувати загальний настрій і бути тим, хто скаже неприємну правду. Всі прагнули підтримувати цю гармонію, і в результаті ніхто не насмілився сказати: «Цей план провальний». Усі боялися бути тим, хто «зіпсує» ідеальну картину.

Цей випадок – лише світський приклад того, як відсутність критичного слова призводить до катастрофи. Але ми покликані до напоумлення не в контексті військових конфліктів, а у війні духовній – боротьбі за Боже Царство. Наскільки ми готові ризикнути власною репутацією заради правди? Чи не стається так, що, коли в колективі, на роботі, в хорошій компанії хтось говорить погане про Церкву, виправдовує гріх чи поширює фальшиві цінності, ми просто мовчимо? Ми боїмося, що нас назвуть фанатиками, що нас висміють, що ми залишимося осторонь.

Проте Христос закликає нас до чогось більшого. Іноді легше просто відкупитися від свого сумління, жертвуючи якісь гроші бідному, ніж відважитися сказати слово правди, яке може коштувати нам нашого доброго імені. 

Тому, можливо, це слово сьогодні приходить і до нас із цим запитанням: наскільки я готовий виконувати ці сім справ милосердя для тіла? Можливо, я був готовий до цього, але наскільки я також готовий увійти в те, що ми називаємо добрими справами для душі? Чи готовий я боротися за когось, напоумляти, незважаючи на різні труднощі? Адже і в мені є труднощі – я не вмію напоумляти, я боязкий, я боюся, я маю власні страхи. Але наскільки я готовий прийняти зараз це слово, якщо Бог його мені дає? «Я — Господь, будьте святі». Бог – той, хто напоумляє. Увесь Старий Завіт сповнений прикладів, де люди напоумляють одне одного, де Господь посилає пророків, щоб вони докоряли царям.

Згадується знаменний випадок пророка Натана, який після гріха Давида прийшов, щоб його напоумити. І сталося моральне диво – Давид навернувся, він не пішов далі дорогою гріха, якою йшов доти: вбивство, перелюб і безліч інших неправд, у які він вплутався. Це була постава пророка Натана, який ризикнув своїм життям, але сказав правду. І зрештою, цей ризик врятував Давида.

Це лише один із багатьох прикладів. У Старому Завіті їх багато: Самуїл, Ісая, інші пророки, як-от Ілля, який ризикував перед Ахавом тощо. А в Новому Завіті особливою постаттю є святий Йоан Христитель, який докоряє царю, незважаючи на наслідки, і зрештою віддає своє життя від руки Ірода. І, звичайно, сам Христос, його Наступник, який напоумляє: докоряє книжникам, фарисеям, Іроду, кожній людині – робить це по-божественному, доброзичливо, але також і гостро. Це, зокрема, стало однією з причин, через які Христос зустрів опір, ненависть з боку тих, кого він напоумляв. Один із мотивів, через які Його вбили, – це бажання позбутися того, хто докоряє. Вони почувалися звинуваченими Христом, але замість того, щоб навернутися, як Давид, вирішили знищити Його, вбити, усунути цього, хто їх напоумляв.

Сьогодні Христос також приходить із цим Словом. Чи прийму я Його сьогодні? Не знаю, до чого Господь мене кличе цим Словом. Моя провина – я не вмію напоумляти. Я боязкий, я боюся. Але якщо така Божа воля, якщо це слово приходить, я впевнений, що воно приходить разом із силою, якої потребую, щоб його виконати.

Нехай ми будемо спиратися на це Слово, а не противитися йому, але саме на ньому будувати і здійснювати місію, яку Господь хоче реалізувати в нашому житті. Бо це Слово не повернеться до Бога без плоду – воно сповнить мету, заради якої було послане.

Нехай у цьому завданні благословить тебе Отець, і Син, і Святий Дух. Амінь.

НЕХАЙ ГОСПОДЬ ОБДАРУЄ ВАС МИРОМ.

Понеділок першого тижня Великого Посту, і на самому початку цього нового тижня ми одразу отримуємо дуже сильне, але водночас дуже конкретне слово. Слово, яке спочатку трохи перенесло мене в Адвент, але це не Адвент, це Великий Піст, хоча це слово говорить про Парусію.

Говорить про те, що колись настане кінець — не стільки кінець світу, скільки кінець того світу, який ми знаємо, і кінець часу. Але найважливіше в цьому кінці те, що Христос знову прийде. Не йдеться про якісь катаклізми, які ми бачимо в голлівудських фільмах, а про те, що Христос прийде у Своїй славі, і всі ангели будуть з Ним, і тоді Він сяде на Своєму престолі слави. Саме в цьому полягає кінець — у приході Христа.

Він прийде вже не в таємниці Різдва, не у Вифлеємі, не в якійсь печері чи стайні, приховано, так що про це знають лише кілька пастухів і мудреців. Він прийде так, що Його побачать усі. І тих усіх, хто побачить Його пришестя, Він збере і буде їх судити.

І коли я думаю про цей суд, то автоматично роблю іспит совісті й думаю: чи за ці останні дні Великого Посту я зробив усе, що планував? Думаю, звичайно, про свої монаші молитви, запитую себе, чи молився весь бревіарій. І, на жаль, це не на мою користь, бо одну чи дві менші години я пропустив. На Святій Месі я був щодня, але щоденний розарій не молився, Коронку також уже давно не проказував. Хресну дорогу проводив, отже, її уважно переживав, але під час Гірких Жалів відволікався.

Не особливо люблю цю форму побожності, тому думками блукав десь далеко. Я готуюся до цього Страшного Суду, думаючи, що саме такі питання поставить мені Господь: про мою молитву, про Гіркі Жалі, про розарії, про Коронку, про все це побожне, що я тут, на землі, виконую.

І раптом виявляється, що я здивований, бо Господь Ісус не ставить мені таких питань. Натомість Він запитує мене, чи я дав їсти голодному, чи дав пити спраглому, чи одягнув нагого, чи прийняв подорожнього. Іншими словами, чи я прийшов із конкретною допомогою людині, яка її потребує.

І можу бути здивований таким Страшним Судом, бо ж ми думаємо, що віра, а особливо християнство, полягає в тому, щоб багато молитися, немовби напружуючи свої духовні м’язи перед Богом. Але насправді ми напружуємо їх перед самими собою, і думаємо, що саме за це будемо оцінені.

А сьогодні вся літургія Слова каже зовсім інше. Бог у першому читанні, в Книзі Левіт, говорить: «Будьте святі, бо Я — святий» (Лев 19,2).

Це є мета нашого життя, це напрямок — бути святими. І трохи в цьому читанні з Книги Левіт ми отримуємо відповідь на те, що означає бути святими, чого нам не слід робити. Але ми прекрасно знаємо, що християнство не зводиться тільки до того, щоб чогось не робити, а перш за все до того, щоб чинити добро.

Сьогодні ця літургія Слова показує нам певний «коперніканський переворот» — що в нашому християнському житті справа не тільки в тому, щоб не грішити. Так, Декалог спрямовує нас і досі є чинним, обов’язковим, важливим, але Христос веде нас далі, показує, що ми маємо робити.

Тобто ми переходимо від рівня Декалогу, який говорить: «Не кради, не вбивай, не чини перелюбу, не свідчи неправдиво», — до питання, що ми маємо зробити, щоб на землі був мир, щоб тут було добро, щоб тут була помітна Добра Новина.

Адже Христос прийшов на цю землю, щоб показати, що нам робити, аби змінити світ. І Він змінив його не лише словом, але передусім своїм життям і прикладом.

Сьогодні варто задуматися: чи моє життя зводиться тільки до того, щоб не грішити, чи, може, до того, щоб робити добро — звісно, за Божою благодаттю. Усвідомлюючи, що я не буду ідеальним, що не буду досконалим, але що намагаюся бути святим так, як святий Бог, як святий Христос.

Сьогодні важливо не злякатися цього Страшного Суду, а подумати: «Я ще маю час, я ще живу на цій землі, а доки маю час, можу чинити добро».

Саме до цього ми покликані. Це те, до чого нас має спонукати сьогоднішнє слово: бути не лише закритою фортецею, яка обороняється від гріха, але активним християнином, який іде у світ, як Христос, щоб цей світ змінювати й чинити добро.

На цей день, на все, що перед нами, нехай Господь Бог нам благословить.

Господь з вами. Нехай благословить вас всемогутній Бог, Отець, і Син, і Святий Дух.