Субота після Попільної Середи

Так говорить Господь: «Коли ти викинеш із-посеред себе утиск, перестанеш погрожувати пальцем і безбожно говорити, коли голодному ти відкриєш душу свою, наситиш пригніченого душу, тоді засяє твоє світло в пітьмі, тьма твоя буде, немов південь. Господь завжди буде тебе водити, наситить твою душу за посухи, зробить міцними твої кості. Ти станеш, мов сад зрошений, мов джерело, якого води не висихають. Тобою будуть відбудовані руїни віковічні, ти знов поставиш підвалини минулих поколінь. Тебе назвуть відбудовником проломів, відновником доріг, щоб були заселені. Коли ти в суботу стримаєш свою ногу, щоб у Мій день святий твоїх справ не чинити, коли назвеш суботу: “Розкіш! Господній день святий і славний!” – і шануватимеш її, не йдучи в дорогу, покинеш твої справи та переговори, тоді в Господі ти знайдеш твою розкіш. Я повезу тебе на колісниці узвишшями країни і нагодую тебе спадщиною Якова, предка твого. Адже уста Господні так сказали». Слово Боже.

1.Господи, прихили своє вухо і до мене обізвися, *

бо я нужденний і вбогий.

Збережи мою душу, бо я побожний. *

Спаси свого слугу, мій Боже, – †

того, хто надіється на Тебе.

2.Господи, мене помилуй, *

бо до Тебе весь день я волаю.

Розвесели слуги свого душу, *

бо до Тебе, Господи, підношу я свою душу.

3.Адже Ти, Господи, добрий і прощаєш, *

Ти багатомилостивий до всіх, які до Тебе кличуть.

Господи, вислухай мою молитву *

і будь уважний до голосу мого благання.

Я не бажаю смерті грішника – слово Господа Бога,

бажаю, щоб відвернувся від своєї дороги †

і щоб жив він.

Того часу Ісус побачив митника на ім’я Левій, який сидів на митниці, та й сказав йому: «Іди слідом за Мною». І залишивши все, той встав і пішов слідом за Ним. Левій справив для Нього велику гостину у своєму домі; і був там великий натовп митників та інших, які сиділи з ними при столі. А фарисеї та їхні книжники нарікали на Його учнів, кажучи: «Чому це ви їсте і п’єте з митниками та грішниками?» А Ісус у відповідь їм сказав: «Не здорові потребують лікаря, а хворі. Я прийшов закликати не праведних до покаяння, а грішників».   Слово Господнє.

Того часу Ісус побачив митника на ім’я Левій, який сидів на митниці, та й сказав йому: «Іди слідом за Мною». І залишивши все, той встав і пішов слідом за Ним. Левій справив для Нього велику гостину у своєму домі; і був там великий натовп митників та інших, які сиділи з ними при столі. А фарисеї та їхні книжники нарікали на Його учнів, кажучи: «Чому це ви їсте і п’єте з митниками та грішниками?» А Ісус у відповідь їм сказав: «Не здорові потребують лікаря, а хворі. Я прийшов закликати не праведних до покаяння, а грішників».

• Церква у своїх читаннях вже на початку Великого посту показує, в чому полягає справжня  проблема  людини.  Фундаментом  наших  проблем,  зрад, розлучень або, можливо, нещасливого життя є  гріх і наш відхід від Божого плану для нашого життя. Ісус звертається до Левія, який сидів на митниці: «Іди слідом за Мною!» Євангелист Лука пише про відповідь Левія рішуче і недвозначно: І залишивши все, той встав і пішов слідом за Ним. Зневажений митар повернувся до Бога, і в його серці запанувала така радість, що Левій влаштував для Ісуса святковий прийом в своєму домі. Живий Бог є джерелом життя, радості, любові і всякого благословення. Саме це пережив митар, який навернувся. Які почуття домінують у твоєму житті - радість, щастя, спокій чи смуток, розчарування, гіркота?

• Ісус прийшов до грішників, бо тільки вони потребують живого Бога. Здорові, досконалі, самодостатні люди не потребують Бога живого, тому що вони самі собі дають раду в житті. Ми повинні благословляти Бога живого в наших хворобах, проблемах, безвихідних ситуаціях, тому що вони показують нам необхідність  навернення і запрошення живого Бога в наше життя або нового напрямку в нашому житті. Ісус каже фарисеям: «Не здорові потребують лікаря, а хворі. Я прийшов закликати не праведних до покаяння, а грішників». Ти можеш молитися так: Ісусе, я дякую Тобі за те, що я грішник. Дякую, тому що  тоді я маю шанс зустріти Тебе, Бога живого. Дякую за те, що Ти маєш для мене свій план і хочеш вилити на мене свій мир і радість, яким немає кінця у Твоєму Царстві. 

Біблійна вервиця

Великі зернята: Не здорові потребують лікаря, а хворі. Я прийшов закликати не праведних до покаяння, а грішників.

Маленькі зернята: "Іди слідом за Мною». І залишивши все, той встав і пішов слідом за Ним. 

ВІЧНЕ ПИТАННЯ: ЧИ ЦЕРКВА ДЛЯ ДОБРИХ ЧИ ДЛЯ ГРІШНИКІВ?

Іноді здається, що, мабуть, для добрих, адже з малку ми чуємо, що потрібно бути чемними, і тоді мама й тато любитимуть нас. Треба бути чемними, бо ж Бог дивиться, і Він покарає грішників, а добрими буде задоволений. «Будь чемним!» Але сьогодні Христос говорить зовсім інше.

"Не здорові потребують лікаря, а хворі. Я не прийшов кликати до навернення праведників, а грішників." (Лк 5, 31-32)

Виходить, що Христос прагнув заснувати Церкву для грішників, для тих, хто не має, куди подітися, для тих, хто потребує допомоги, але їх ніхто не хоче прийняти.

Сьогодні, на початку Великого Посту, Христос уже прагне перевернути наш світогляд і показати нам, що Церква – це місце для всіх грішників, для всіх, хто хоче навернутися, але ще не знайшов місця, для всіх, хто потребує любові, а через її відсутність коїть страшні речі. Вони намагаються вирвати хоча б крихти любові, думаючи, що у своїх гріхах знайдуть бодай трохи щастя, трохи радості.

Тому сьогодні Христос приходить до Левія, до того самого Матея, до цього грішника, бо знає, що той гадає, ніби у багатствах цього світу знайде щастя і любов. Але достатньо короткої зустрічі з Христом, одного погляду, одного простого заклику: «Іди за Мною» – і Матей воскресає, він переживає воскресіння. Адже, як пише євангелист, «він встав і пішов за Ним» (Лк 5, 28). «Встав» – грецьке слово anastás, що одразу перегукується зі словом anástasis – воскресіння.

Матей отримує нове життя, він стає новою людиною, тобто воскресає. Він був мертвим – мертвим для Доброї Новини, мертвим для життя вічного. Він жив у гріху, а тепер Христос дозволяє йому жити наново, дарує йому нове життя.

Сьогодні ми також покликані побачити, що не здорові потребують лікаря, а ті, хто хворіє.

Коли нам легше молитися? Коли ми безгрішні, коли висповідалися, коли здається, що тепер маємо особливий доступ до Бога. Тоді хочемо молитися, молимося більше. Але щойно згрішимо – одразу перестаємо молитися, одразу тікаємо, ховаємося, як Адам і Єва в раю після гріха. Ми теж ховаємося в «кущах» і не можемо молитися.

Саме тоді ми повинні молитися! Як грішники взивати: «Господи, прийди на допомогу, бо я вже не можу сам, я хворий і потребую лікаря!»

У звичайному житті ми це чудово розуміємо: коли я хворий – йду до лікаря, коли здоровий – не потребую лікування. А в духовному житті ми цих законів ніби не розуміємо. Коли ми духовно здорові, ми ніби приходимо до Ісуса, щоб показати, які ми чудові, святі, чемні.

Але щойно щось накоїмо – одразу ховаємося.

Сьогодні Христос хоче показати нам зовсім іншу реальність. Він каже: «Прийди до Мене саме тоді, коли ти грішний. Прийди, коли ти хворий. Прийди, коли ти безсилий. З Моєю допомогою все зміниться. Ти встанеш і підеш за Мною.»

А пророк Ісая сьогодні звертається до нас, до тих, хто вже пішов за Христом:

"Якщо усунеш із-посеред себе утиск, перестанеш погрожувати пальцем і говорити зло, якщо подаси голодному хліб і наситиш пригнічену душу, тоді засяє в темряві світло твоє, і темрява твоя стане, немов полудень." (Іс 58, 9-10)

Ось справжній Великий Піст! Ось час, який ми отримали!

Так ми будемо відбудовувати Церкву, так будемо відбудовувати світ.

"Ті, що від тебе вийдуть, відбудують давні руїни, поставиш основи давніх поколінь, і будуть тебе звати відбудовником проломів, відновлювачем вулиць для мешкання." (Іс 58, 12)

Як відбудувати Церкву? Як відбудувати цей світ, сповнений зла, поділів, чвар і непорозумінь?

Нехай сьогодні пророк Ісая навчить нас, що таке справжній Великий Піст, що означає бути з Христом, бути зціленим Ним, а потім посланим до інших.

Усуньмо утиск, перестаньмо погрожувати, перестаньмо говорити лукаво. Подаймо хліб голодному – а їх так багато. Наситьмо пригнічені душі – а їх так багато.

І руїн теж так багато…

Будьмо тими, хто дозволив Христу змінити себе, аби йти та зміцнювати інших.

Це справжній Великий Піст. Це справжній Піст для нас.

Господь з вами. Нехай вас благословить всемогутній Отець, і Син, і Святий Дух.

З ЄВАНГЕЛІЯ ВІД ЛУКИ

Ісус побачив митника на ім’я Леві, який сидів на митниці, і сказав до нього: «Іди за Мною».

Той, залишивши все, встав і пішов за Ним. Потім Леві влаштував для Нього велику гостину у своєму домі, і був там чималий натовп митників та інших людей, які сиділи з ними за столом. На це фарисеї та книжники нарікали, кажучи Його учням: «Чому ви їсте і п'єте з митниками та грішниками?» Та Ісус відповів їм: «Не здорові потребують лікаря, а хворі.

Я не прийшов кликати до навернення праведників, а грішників».

Запитання, що глибоко вкорінене в нашому серці, — це питання про умовність Божої любові. Чи ми цього хочемо, чи ні, чи визнаємо це, чи ні — це другорядне, але всередині нас живе думка, що ми будемо люблені Богом лише за умови, якщо заслужимо цю любов, якщо будемо "в порядку", якщо виберемося з наших гріхів. Нам здається, що такого, як я, сьогодні навіть Бог не здатний полюбити.

Так, якщо я відріжу від себе щось, що гнітить мене роками, десятиліттями, якщо виберуся з цієї ями, тоді вже зможу поговорити з Богом, тоді Він мене якось прийме. Але щоб Бог прийняв мене вже зараз, таким, як я є, та ще й запросив до неба — це здається неможливим. Це питання постає навіть у глибоко побожних людей.

Саме тому сьогоднішнє Євангеліє разом із першим читанням з книги Ісаї — справжня революція.

Бог дійсно говорить про певні вимоги, які ставить перед людиною, кажучи, що вона прийде до Нього, якщо... Так і починається уривок з Ісаї:

«Якщо усунеш ярмо з-поміж себе, перестанеш погрожувати пальцем і говорити лукаво, якщо подаси свій хліб голодному, нагодуєш засмучену душу, тоді... Тоді твоє світло засяє, твоя темрява стане, як південь, Господь тебе поведе, наситить твою душу...»

Тобто є умова.

Дійсно, якщо ти зробиш крок до навернення, Бог лише чекає нагоди, щоб прийти до тебе. Але Євангеліє перевертає це з ніг на голову, бо ми бачимо Левія, людину, яка аж ніяк не усуває ярмо, а навпаки — накладає його на інших. Він використовує ярмо, яке наклали римські окупанти, щоб збирати надмірне мито. У сучасному світі це можна було б порівняти з економічною політикою, де виграє лише сильніший.

«Якщо перестанеш погрожувати пальцем...» А Леві — це якраз той, хто постійно погрожує: «Якщо не заплатиш — не пройдеш», «Якщо не підкупиш — не отримаєш». Він безжальний до людської біди, його цікавить лише власна вигода.

«Якщо перестанеш говорити лукаво...» Чи був Леві брехуном? Напевно, як і всі інші у його середовищі. Чи він говорив тільки правду? Навряд чи.

Ми всі часом є не до кінця правдомовними. Адже скільки разів у житті змінювалися наші переконання? Ми були впевнені, що знаємо правду, відстоювали її, навіть готові були за неї боротися, а потім виявлялося, що реальність інша.

Останнім часом я читав книгу Бранта Пітра про правдивість Євангелій. Чудова, глибока праця, як і його інші книги, такі як «Ісус і юдейські корені Євхаристії» чи «Ісус і юдейські корені Марії».

У своїй останній книзі Пітр пише, що був переконаний у певних біблійних поглядах, викладав їх на університетському рівні, а тепер, після років досліджень, змушений переглянути багато з них. Наприклад, щодо датування Євангелій. Колись його навчали, що вони були написані пізно — у 60-х чи навіть після 70-го року. А тепер він доводить, що їх можна датувати набагато раніше, навіть 40-50-ми роками, тобто майже одразу після подій Христового життя.

Ці Євангелія були написані не тому, що апостолів ставало дедалі менше і треба було зафіксувати їхні спостереження, їхні спогади, бо незабаром їх уже не буде. Вони мали цю потребу – потребу писати й поширювати ці звістки всюди, де тільки могли, читати, проповідувати тощо.

Це була потреба Церкви на той час. Пітр говорить про це: що я дозволив себе ввести в оману. Я був переконаний, що так воно і є.

Сьогодні я переконаний, що правда інша. Яка вона насправді – сказати важко, але людина змінюється. Навіть у тих речах, у яких була впевнена, що так і не інакше.

Отож, чи означає це говорити лукаво, говорити неправду? Людина – брехун, навіть якщо щиро переконана. Це не є гріхом, але хто з нас знає істину? Лише один Бог.

Далі: «Якщо ти подаси свій хліб голодному й наситиш пригноблену душу...» – тобто ці вчинки щодо тіла й душі або щодо інших. Але цих учинків точно не чинив Левій. Він усе тягнув до себе, щоб йому було добре, щоб у нього був хліб і щось до хліба, а душі інших – яке мені до них діло, хай самі собі дають раду. Ось така реальність Левія.

І тепер справа не в тому, що він має навернутися, і тоді все зміниться. Бог прийшов до нього, незважаючи на те, що Левій ще не навернувся, що він живе у грісі, занурений у нього по самі вуха, що він цим гріхом дихає. Він – той, хто з кожної людини витисне останню копійку, дивиться на кожного, як на машинку для грошей, якою можна скористатися.

Тобто не так, що він спочатку навертається, а потім Бог приходить до нього. Бог приходить до нього, і завдяки цьому він навертається. Усе навпаки. Старий Завіт, про який писав святий Павло і що сам пережив, мав привести людину до закону Христа, але він цього не зробив, а навпаки – закрив її для Бога.

Бог у Христі вийшов назустріч людині, яка була закрита навіть для Божого закону, який вона ж перекручувала, як це сталося з книжниками й фарисеями, які нині обурені тим, як діє Бог. Вони навіть не хочуть визнати, що це справді Бог у Христі Ісусі. Адже як можна визнати, що Бог любить цього грішника безкоштовно? Він нічого не зробив, а Бог до нього прийшов. Бог його покликав – просто так.

І ось тут починається євангелізація інших. Книжники і фарисеї знали істину, але це була істина лише для них, тільки вони були праведними. І раптом Бог приходить до грішника Левія, торкається його, навертає його – і раптом ті люди, яких закон не міг торкнутися, які жили поза законом і яких праведники зневажали, знаходять шлях до Христа, знаходять шлях до Бога.

Грішники не прийдуть, якщо вони вважають себе праведниками – бо навіщо? Але правда в тому, що всі є неправедними.

Так само Бог приходить, щоб покликати і цих книжників і фарисеїв. Вони теж потребують навернення. Вони теж потребують Божої справедливості.

Христос приходить – і приходить також до мене. Це Євангеліє приходить до мене, щоб сказати: Бог не любить мене за те, що я зумів порвати з гріхом, за те, що я вже «в порядку», що я якось не впадаю в тяжкі гріхи. Бог не любить мене «за щось».

Бог любить мене в усій моїй неправедності, у моїй жадібності, яка є в Левієві, у всьому його ненаверненні, у зневазі до інших, у зраді свого народу і в усьому, що він має. У тому, що мають люди навколо нас. У тому, що маю я сам.

Саме в цей момент Христос сьогодні приходить у мою реальність.

Він приходить, щоб осяяти мене. «Тоді твоє світло засяє в темряві» – а насправді навпаки: коли Його світло засяє в моїй темряві, тоді я прийду до Нього.

І це слово, яке Бог дає мені сьогодні.

Я не знаю, у якій ситуації ти перебуваєш. Можливо, після двох-трьох днів посту ти бачиш, що вже все зіпсував, що цей піст уже не буде вдалим, бо ти згрішив, бо знову впав, бо знову загруз у старому гріху – і все в тобі каже: «Та годі, кинь, ще ці 37 днів залишилося...» Немає сенсу. 

Христос входить у ці темряви, у цей мій мотлох, у цю мою зіпсованість, у це моє тління, яке самому мені огидне. Христос входить і хоче кликати мене, що, можливо, саме ця вузька дорога веде до мого навернення, і що я матиму інше серце щодо інших грішників.

Я не матиму серця фарисея, який судить лише за законом і за собою, який має серце, уражене гріхом, але ще більше зцілене Божим милосердям. І це шлях для слабких людей, для тих інших митарів і грішників, які завдяки моєму наверненню знайдуть дорогу до Бога. Нехай так буде.

Я не знаю, що Господь Бог зробить з іншими. Але я знаю і за це сьогодні дякую Господу, що Він знову переводить мене з моєї темряви, з мого знеохочення, з мого гріха до світла, до святості. Йому слава і честь навіки.

Так само й ти прийми Боже благословення, цю Божу силу, щоб піддатися цьому шляху, цьому переходу з темряви до світла. Нехай благословить і охороняє тебе Отець, і Син, і Дух Святий. Амінь.