Попільна Середа

Нині говорить Господь: «Поверніться до Мене цілим вашим серцем, у пості, в плачі й у голосінні. Роздеріть серце ваше, а не одежу вашу, і поверніться до Господа Бога вашого, бо Він благий і милосердний, довготерпеливий і многомилостивий, – і уболіває над нещастям. Хто знає, чи не повернеться, не пожаліє і не залишить по собі благословення, приношення й узливання Господу, Богові вашому? Трубіть у ріг на Сіоні, призначте піст, скличте святкові зібрання! Зберіть народ, освятіть громаду! Старих згромадьте, зберіть дітей і немовлят при грудях! Хай вийде молодий з покоїв своїх, і молода – зі свого ложа. Хай між притвором і між жертовником плачуть священники, слуги Господні, і нехай кажуть: «Пожалій, Господи, народ Твій! Не видавай Твою спадщину на наругу, щоб не глумилися над нею погани. Чому мали б між народами говорити: “Де Бог їхній?”» Тоді Господь почав ревнувати за свій край і пощадив народ свій.
Слово Боже.

1.Помилуй мене, Боже, задля милості своєї, *

і через велике своє милосердя зітри мої беззаконня.

Особливо омий мене від мого беззаконня *

і від мого гріха мене очисти.

2.Бо я знаю свої беззаконня, *

і мій гріх постійно навпроти мене.

Тобі, я згрішив Тобі одному *

і вчинив те, що є злом перед Тобою.

3.Серце чисте створи в мені, о Боже, *

і віднови тривкого духа в нутрі моєму.

Не відкинь мене від свого обличчя *

і не забери від мене свого Святого Духа.

4.Поверни мені радість свого спасіння *

і зміцни мене Духом могутнім.

Господи, Ти уста мої відкриєш – *

і мої уста звістять Твою славу.

Брати! Ми – посли від і мені Христа, і тому наче сам Бог просить через нас. Від Імені Христа благаємо: примиріться з Богом! Того, хто не знав гріха, Він зробив за нас гріхом, щоб ми в Ньому стали Божою праведністю. Ми, як співпрацівники, благаємо, щоб ви Божої благодаті не приймали надаремно. Адже сказано: «У сприятливий час Я вислухав тебе і в день спасіння допоміг тобі». Ось тепер – час сприятливий! Ось тепер – день спасіння!  Слово Боже.

Сьогодні не робіть закам’янілими серця ваші,

але слухайте голос Господній.

Того часу Ісус сказав своїм учням: «Уважайте: не робіть ваших вчинків праведності перед людьми, щоб вони вас бачили, інакше не будете мати нагороди від вашого Отця, який на небесах. Отже, коли даєш милостиню, не сурми перед собою, як це роблять лицеміри в синагогах та на вулицях, щоб їх прославляли люди. Воістину кажу вам: вони сповна одержують свою нагороду. Ти ж, коли даєш милостиню, хай твоя ліва рука не знає, що робить твоя права рука, щоби твоя милостиня була в таємниці, – й твій Отець, який бачить таємне, віддасть тобі. І коли молитеся, не будьте, як ті лицеміри, котрі люблять молитися в синагогах і стоячи на перехрестях широких вулиць, щоби показатися людям. Воістину кажу вам: вони сповна одержують свою нагороду. Ти ж, коли молишся, ввійди до своєї кімнати і, замкнувши свої  двері, помолися до свого Отця в таємниці, – і твій Отець, який бачить таємне, віддасть тобі. Коли ж постите, не будьте такими, як лицеміри, понурі; адже вони спотворюють свої  обличчя, щоби показати людям, що постять. Воістину кажу вам: вони сповна одержують свою нагороду. Ти ж, коли постиш, намасти голову свою і вмий обличчя своє, аби показати не людям, що постиш, але – своєму Отцеві, у таємниці; і твій Отець, який бачить таємне, віддасть тобі».    Слово Господнє.

Того часу Ісус сказав своїм учням: «Уважайте: не робіть ваших вчинків праведності перед людьми, щоб вони вас бачили, інакше не будете мати нагороди від вашого Отця, який на небесах. Отже, коли даєш милостиню, не сурми перед собою, як це роблять лицеміри в синагогах та на вулицях, щоб їх прославляли люди. Воістину кажу вам: вони сповна одержують свою нагороду. Ти ж, коли даєш милостиню, хай твоя ліва рука не знає, що робить твоя права рука, щоби твоя милостиня була в таємниці, – й твій Отець, який бачить таємне, віддасть тобі. І коли молитеся, не будьте, як ті лицеміри, котрі люблять молитися в синагогах і стоячи на перехрестях широких вулиць, щоби показатися людям. Воістину кажу вам: вони сповна одержують свою нагороду. Ти ж, коли молишся, ввійди до своєї кімнати і, замкнувши свої  двері, помолися до свого Отця в таємниці, – і твій Отець, який бачить таємне, віддасть тобі. Коли ж постите, не будьте такими, як лицеміри, понурі; адже вони спотворюють свої  обличчя, щоби показати людям, що постять. Воістину кажу вам: вони сповна одержують свою нагороду. Ти ж, коли постиш, намасти голову свою і вмий обличчя своє, аби показати не людям, що постиш, але – своєму Отцеві, у таємниці; і твій Отець, який бачить таємне, віддасть тобі».

• Напередодні Великого посту заглянь у своє серце і запитай себе, що найбільше заважає тобі у твоїх стосунках з Ісусом. Чи є щось, що ти хотів би припинити робити? A можливо, тобі чогось бракує і ти хотів би цього навчитися? Попросивши у Святого Духа світла і дару розсудливості, склади  постанову на цей час приготування до Великодньої ночі Воскресіння. Проси у Господа благодаті пам'яті, наполегливості та відваги для виконання цієї постанови.

• Господь відповідає на твої прохання. Кожне з сьогоднішніх читань говорить про те, як Він виливає Свої благодаті і допомагає тим, хто Його просить. Зараз, саме сьогодні, настав час твого спасіння, час, коли Господь дарує тобі любов. Він хоче зустрітися з тобою таємно, в усамітненні твого серця.

• Перебувай в присутності Господа, сховайся в Ньому і дозволь Йому преображати твоє нутро. Нехай твоя робота над собою буде в відповідності з Його роботою і благодаттю.

Ісусе, переміни моє внутрішнє життя.

З Євангелія від Матея

Ісус сказав до своїх учнів: «Стережіться, щоб не творити ваших добрих учинків перед людьми на показ, щоб вони бачили вас, бо інакше не матимете нагороди від Отця вашого, що на небі.

Отже, коли даєш милостиню, не сурми перед собою, як це роблять лицеміри в синагогах і на вулицях, аби люди їх хвалили. Воістину кажу вам: вони вже отримали свою нагороду. А ти, коли даєш милостиню, нехай твоя ліва рука не знає, що робить права, щоб твоя милостиня була таємною, а Отець твій, який бачить таємне, віддасть тобі.

Коли молитеся, не будьте, як лицеміри. Вони люблять молитися, стоячи в синагогах і на перехрестях вулиць, щоб люди їх бачили. Воістину кажу вам: вони вже отримали свою нагороду.

А ти, коли молишся, увійди до своєї кімнати, зачини двері й молися до Отця твого, що перебуває в таємному, а Отець твій, який бачить таємне, віддасть тобі.

Коли ж постите, не будьте сумними, як лицеміри. Вони спотворюють свої обличчя, щоб показати людям, що постять. Воістину кажу вам: вони вже отримали свою нагороду.

А ти, коли постиш, намасти голову свою і вмий обличчя своє, щоб не перед людьми показатися постником, а перед Отцем твоїм, що в таємному, а Отець твій, який бачить таємне, віддасть тобі».

**********

Євангеліє цього періоду, Євангеліє на Великий Піст

Це Євангеліє стоїть на трьох стовпах: піст, молитва і милостиня. Вони є основою цього часу, який насправді є підготовкою до оновлення хрещальних обітниць.

Це підготовка до Пасхальної ночі, коли ми будемо дякувати Богові за всі Його діла в нашому житті. І найбільшим з них є Таїнство Святого Хрещення, через яке нам були прощені гріхи і подароване нове життя – даром, без жодної нашої заслуги.

Лише у відповідь на це велике діяння Бога ми можемо увійти в справжнє навернення, прийняти Його дію в нашому житті. Тому Христос запрошує нас, охрещених, взятися за ці три духовні практики – молитву, піст і милостиню – як підготовку до відновлення нашого Хрещення та наших обітниць.

Мене особливо торкнулася катехеза святого Кирила Єрусалимського, де він говорив про молитву, милостиню, піст і навернення, яке творить Бог.

Три постаті для Великого Посту

Фігурою молитви є цар Єзекія – праведний цар, який вніс багато добрих змін у життя Ізраїлю. Але коли прийшов час його смерті, він почав гаряче молитися.

Христос закликає молитися в таємному місці, а святий Кирило говорить, що молитва Єзекії пробивала мури – жодні перешкоди не могли її стримати. Бог почув його благання і продовжив йому життя на 15 років. Єзекія став свідком чуда: Господь повернув сонячний годинник назад на знак дарованого часу.

Святий Кирило додає: «Для Єзекії сонце повернулося назад, для Христа ж воно затьмарилося».

Ось у чому різниця між цими двома подіями. Якщо Єзекія зміг змінити Божий вирок, то хіба Ісус не має влади прощати гріхи? Отож, навернися і благай, замкни двері й молися, щоб Бог тобі простив, щоб Він зупинив приготований вогонь. Визнання гріхів здатне загасити цей вогонь і приборкати левів.

Перша постать – це Єзекія як символ молитви, тієї молитви, яка пробиває мури й стіни, де ховається людина, але водночас сягає неба, доходячи до Божого Престолу.

Друга постать – це Давид, який також є символом молитви, але водночас і символом посту. Після свого гріха він входить у піст.

Коли до нього приходить пророк Натан, він вказує Давидові на його гріх, ставить його перед фактом, що він той чоловік, який нищить інших. Тоді Давид визнає свій гріх перед Господом і входить у покуту, навернення та піст. Бог прощає йому гріх, але, попри це, Давид продовжує свою покуту. Він чує, що його гріх прощено, і міг би сказати, що всі рахунки закриті, адже Господь вірний Своєму Завіту, дотримується обітниці й дарує прощення. Але Давид іде далі – він входить у піст.

Як він сам говорить у Псалмі 102: «Я попіл їм, мов хліб, напій свій змішую з плачем». Хліб і вода – це образ навернення й посту.

В іншому псалмі він говорить: «Кожну ніч я зрошую ложі свої сльозами, постіль свою скроплюю сльозами».

Це символ навернення, посту, молитви.

І хоча інші заохочують його полишити це, Давид не припиняє. І це не просто щось, що змінило його життя в той момент – це дало йому силу витримати майбутні випробування, коли наслідки його гріха таки прийшли. Він був вигнаний, як і пророкував Натан, із святого міста Єрусалима, змушений тікати від Авесалома. Але тепер його серце перемінене.

Ця молитва і піст, що живили його під час молитви за дитину, здавалися марними – дитина померла. І це часто так виглядає: ми молимося за якусь інтенцію, а Бог, здається, нас не вислуховує. Хтось помирає, ситуація не змінюється або змінюється на гірше, і людина починає нарікати на Бога, ставить під сумнів силу молитви: «Це марно, не варто молитися». Але це неправда.

Життя Давида показує, що Бог почув його молитву – але пізніше, ніж Давид очікував, і не так, як він собі уявляв. Не змінилася ситуація Давида, дитина не воскресла, але змінилося його серце. І це дало йому здатність прийняти труднощі, випробування, навіть вигнання з Єрусалима. Він прийняв їх як Божу волю.

Це та молитва і піст, які змінюють людину, змінюють людське серце.

І третя реальність – це милостиня.

Тут маємо постать Навуходоносора – вавилонського царя, який втілює в собі зло.

Це він увірвався в Єрусалим, убивав царів, зневажав їхні гроби, витягував кістки з могил і оскверняв їх. Він не просто забрав народ Ізраїлю в неволю – він осліпив царя, примусивши його перед цим дивитися на палаючий Єрусалим.

Навуходоносор був страшним мучителем. Як каже Кирило, «Він зруйнував трон милосердя, з якого Бог промовляв, а завісу Святого Святих потоптав ногами. Він знищив найсвятішу споруду світу – Єрусалимський храм».

Він заслуговував на смерть тисячу разів.

Але зрештою він був повалений. Неминуча справедливість наздогнала його.

І ось, коли його вигнали, коли він жив у пустелі, подібний до звіра, він почав бичувати себе, чинити покуту.

Як гарно це описує Кирило!

Він мав вигляд лева, бо грабував, як лев у храмі. Він мав волосся, наче кров, бо був жадібніший до здобичі, ніж рикаючий лев. Він їв траву, як віл, бо був волом і не розумів, хто дав йому царство.

Він не бачив, що за історією стоїть Бог. Він був тим нерозумним волом, який просто виконує свою роботу, не усвідомлюючи, Хто всім цим керує. Він не бачив Господа Бога.

І все ж він увійшов у покаяння, у навернення там, у пустелі. І, згідно з біблійною традицією, Господь повернув йому царство. Але то вже був інший Навуходоносор – навернений, який знову сів на трон у Вавилоні.

Кирило завершує його історію словами: «Господь любить людей і негайно прощає, не схильний до кари, тому ніхто не має сумніватися у своєму спасінні. Якщо Він простив навіть такі великі, жахливі гріхи Навуходоносору, та ще й язичнику, то тим більше простить віруючій людині, тим більше простить християнину».

І саме це Господь дає нам сьогодні, у Попільну середу, відкриваючи перед нами двері покаяння, навернення – цей час Великого посту.

Він закликає нас і дає нам три постаті. Мені Він дає три постаті: Єзекію, Давида і Навуходоносора – як тих, що випробовуватимуть мене, настільки, наскільки я дозволю, наскільки Господь дасть благодать, щоб провести мене через історію Великого посту й довести до Пасхальної Вігілії, де з Божою допомогою я зможу знову відновити свої хрещальні обітниці.

Щоб пережити цю найважливішу подію мого життя свідомо, з вдячністю за те, що Господь, так само як провадив історію цих трьох у Старому Завіті, провадить і мене – через мої різні слабкості, гріхи, відступлення. І знову дає мені цю печать Хрещення.

Цю печать Він постійно ставить у кожному Таїнстві Покаяння, даруючи мені зі Свого милосердя прощення гріхів, як Давидові, і навчаючи мене, що я можу входити в покуту – тобто прилучатися до Господа через ці три реальності.

Це не покарання – піст, молитва, милостиня – це дари, які дає Господь. І якщо я зможу їх прийняти, то переживу те, що переживали пророки у Старому Завіті: слово, яке здавалося гірким, після прийняття ставало солодким.

Ці дійсності – піст, молитва, милостиня – здаються самозреченням, ускладненням життя, аскезою, але насправді вони стають благословенням, радістю.

Нехай це буде моїм пережиттям у час Великого посту. І твоїм також.

Нехай Господь благословить і охороняє тебе: Отець, і Син, і Святий Дух.

Амінь.

Нехай Господь дарує вам мир. Попільна середа. Святий Павло в цьому посланні, яке ми сьогодні читаємо до Коринтян, говорить нам, ось тепер час сприятливий, ось тепер день спасіння.

Зараз виняткова мить, зараз бажана мить, тепер день спасіння. Ні, він уже існував одного разу, і ми могли його втратити. Не те, що ми чекаємо кращих часів, кращого моменту.

Павло говорить зараз, тому що ми насправді маємо певну тенденцію зосереджуватися на тому, що було, або турбуватися про те, що буде. Тепер Павло каже нам не чекати кращої економічної ситуації, або, можливо, кращої політичної ситуації, або, можливо, кращої ситуації з вірою. Ми можемо оцінити і сказати: ну, зараз не все добре, коли все буде налагоджено, відрегульовано, все врегульовано, тоді я буду знати, що це бажаний час і день спасіння

І може здатися, що сьогодні не такий день. Сьогодні цей момент особливий, він винятковий. Частково тому, що зараз Попільна середа і ми починаємо сорокаденний період приготування до Великодня, до Воскресіння Господнього.

Це особливий день, це ідеальний день. Так само ізраїльтяни думали, що, можливо, це не той день. Сьогодні ми читаємо уривок із книги пророка Йоіла, і той момент, коли Йоіл виголошує свою промову, в якій він закликає людей навернутися, швидше за все, є моментом вавилонського полону.

Ізраїльтяни повертаються, хоч і з полону, але їхнє життя там уже налагоджене і впорядковане, і вони навіть придбали чималі багатства. Тепер вони повертаються в землю обітовану, але бачать ту землю в руїнах. Поля, які, можливо, щойно лежали під паром, зруйновані міста та руїни храму.

На додаток до всього цього приходить ще одне нещастя, а саме: нашестя сарани, яка починає пожирати те, що, ймовірно, вдалося виростити фермерам важкою працею. Тож маємо навалу сарани, яка знищила посіви. Якщо немає врожаю, тварини його також не їдять, тому тварин мало.

А потім люди собі навіть думають, що нам нема що їсти, а тим більше дати в храм, тому вони перестають приходити до храму, перестають робити жертви. І деякі люди можуть навіть почати сумніватися, чи існує цей Бог, чи він добрий і чи він піклується про них. Тому Йоіл так сильно запрошує нас до навернення, до повернення до Господа Бога.

І він каже, можливо, він знову змилосердиться і залишить після себе благословення посівів для хлібної жертви та виливної жертви. Знову будуть ці жертви, бо зараз їх немає. Але ізраїльтяни просто пропустили цей момент або вони не хотіли бачити, що це був момент, особливий час, бажаний час, що це був день спасіння.

Тому потрібен був пророк, який би сказав їм сильно, ясно і рішуче, слухайте, це час, не чекайте кращого, не чекайте іншого, використовуйте цей момент. Ми б сказали, що це момент, коли Христос проходить через наше життя, запрошує нас і хоче, щоб ми взяли Його мантію і приєдналися до Нього протягом цих 40 днів, які Він пройшов перед нами. Святий Павло говорить більше про те, щоб ми не отримували благодаті Божої даремно.

Сьогодні день спасіння, сьогодні бажаний час, сьогодні Бог хоче обдарувати нас своєю благодаттю, сьогодні хоче запросити нас до навернення. Навернення – ось що таке благодать. Хоча сьогодні ми кладемо голови під попіл, щоб ми знали, яка це благодать, що є винятковим, ми можемо почути ці слова, з пороху ти прийшов і в порох повернешся, і вони можуть радше запросити нас подумати про смерть і кінець.

Але пам’ятаймо, що Господь Бог створив людину, за цією єдиною біблійною версією, із пороху земного і вдихнув у неї нове життя. Саме з цього пороху ми сьогодні, з цього пороху, тому що ми розпорошені, побиті гріхом, сьогодні Бог хоче створити нас наново, виліпити наново і вдихнути в нас нове життя, тобто вдихнути в нас Святого Духа. Можемо почути і другу версію, тобто покаятися і повірити в Євангеліє.

Навернутися означає відвернутися від того, що не дає життя, і повернутися до того, або саме до тих ситуацій, які дають нам життя. Не приймімо цю ласку Божу даремно. Ми могли б бути даремними сьогодні, давайте також не приймати цей знак попелу

Усі приходять, церква рідко буває такою повною, як у Попільну середу, тому ми добре почали. Але що буде далі? Саме сьогодні ця благодать полягає в тому, що я маю цей початковий ентузіазм, і добре, давайте скористаємося ним. Бог теж хоче використати його.

Не дивімося на те, що буде завтра чи післязавтра, чи розсипляться наші рішення як прах і попіл. Сьогодні той момент, коли ми хочемо бути в Церкві. Сьогодні саме той момент, коли ми хочемо почати навертатися.

Сьогодні настав момент, коли ми беремо певні зобов’язання і, можливо, вже реалізуємо їх. Гаразд, давайте використаємо цей день якнайкраще. І що дає нам Бог як цю благодать? Ця програма на Великий піст і ці засоби зустрічі з Богом.

Піст, молитва і милостиня. Те, що відомо, те, що ми неодноразово практикуємо, і, можливо, часто навіть недооцінюємо. Хоч і простий, але саме в цій простоті полягає найважливіший спосіб зустрічі з Господом Богом.

Ми запрошені до цієї благодаті посту, тобто бачити, що я хочу забрати те, що не веде мене до Господа Бога, що не дає іноді зустрічатися з самим собою і не дає належних стосунків з іншими. Я хотів би запровадити в своє життя якийсь детокс, тому що не все, що я споживаю, добре і життєдайне, а дуже часто навіть отрута. Звичайно, ми можемо думати дуже просто, тільки і виключно про їжу, але навіть коли ми думаємо про їжу, давайте подивимося, скільки речей, які ми їмо, є насправді отрутою, які нам зовсім не допомагають, які не розвивають і не піклуються про наше тіло або часто його погіршують.

Це один напрямок, трохи детоксикації їжі. Я просто скорочую те, що хоч спочатку приємне і смачне, але остаточно мене обтяжує і зовсім не веде до здоров’я. Але цей пост також говорить про інші речі, щоб заспокоїтися, відгородитися від шуму, від поганої інформації, від стресу, від усього, що також не допомагає мені зустрітися з Богом та іншими людьми.

Ось чому я запрошений на це сьогодні, коли цей день особливий, це час благодаті, це час ревності, щоб побачити, що в цьому пості Бог дає мені шанс зцілити мене, тобто навернути. Тоді, коли я вперше відчуваю певну нестачу, але також і поповнення від Бога, я можу почати давати милостиню, побачити іншу людину, яка також має певну нестачу, яка має певні труднощі, яка також шукає щастя і любові, але не має їх, і я щойно отримав це від Бога. Я можу дати йому милостиню.

Це не просто гроші чи просто продукти харчування, а часто моя увага, моя зацікавленість, моя допомога, моє добре Слово. Відчуваючи себе, тому що для цього піст, щоб відчути недоліки, але також Боже благословення, Божу доброту, Бога як подателя, я даю милостиню. Сам отримав, передаю.

Як говорить Слово, більше щастя давати, ніж отримувати. І все це завжди якось приправлено молитвою. Щоб добре постити, мені потрібна молитва, де Бог доповнить те, чого мені бракує.

Щоб я міг давати милостиню, мені потрібна молитва, щоб побачити, що я маю достаток і можу давати. Що я не помру в пості, що я не помру, роздаючи милостиню, що я не буду невдахою, а радше буду тим, хто здобуде тут досвід Божої опіки, провидіння і, звичайно, як завжди, я також здобуду скарб на небі, хоча ми не робимо цей скарб залежним лише і виключно від наших добрих справ. Але це важливо і корисно.

Не приймімо сьогодні даремно ласки Божої, не приймімо даремно сьогодні цей знак навернення праху. Приймімо це так, щоб воно допомогло нам іти за Христом протягом цих сорока днів, хоча, переживаючи тут певну скруту, яку відчує стара, ненавернена людина, ми пам’ятаємо, що в кінці є нова людина, що в кінці є воскресіння, в кінці є вічне життя. Амінь.

Господь з вами, нехай благословить вас Всемогутній Бог, Отець і Син і Святий Дух. Амінь.

Ми починаємо ці сорок святих днів, вирушаючи в подорож. Ми вирушаємо в подорож, і Бог захоче привести нас до місця, яке ми не знаємо. І він поведе нас дорогами, які ми не знаємо.

А може ми знаємо? Ми знаємо, як виглядає Великий піст, чи не так? Скільки разів ми вже пережили Великий піст? Я думаю, коли ми озираємося на свої роки, скільки років уже минуло, скільки разів ми чули одне й те саме слово, скільки разів ми пережили і пережили цей час. Можливо, це саме те, що нам здається, що ми вже знаємо, куди ми йдемо, ми знаємо, куди це прямує, ми знаємо, як це буде виглядати.

Адже будуть Святі Меси, у п’ятницю буде Хресна дорога, у неділю будуть "гіркі жалі", будуть реколекції. Ми знаємо, як це буде виглядати. Ми знаємо, куди йдемо, Вербна неділя, Пасхальне Тридення.

Можливо, це наша велика проблема. Тому сьогодні ці слова, які лунають, говорять про те, що сьогодні день спасіння. Сьогодні цей Великий піст унікальний і ніколи не повториться, ніколи не повториться.

Я думаю про себе, скільки разів я згаяв цей час, ці 40 днів. Я собі думав, а це буде в наступному році, в наступному, може, вийде. Ми думаємо собі, через рік, правда? Через рік буде? Адже у нас є тільки сьогодні, у нас є тільки цей день, сьогодні.

Завтра? Ми настільки впевнені, що завтра буде, що ми прокинемося. Настільки певно, що завтра не трапиться щось таке, що змусить нас розвернутися й піти, обурені самими собою, можливо, обурені кимось іншим, можливо, розчаровані. Тому святий Павло сьогодні говорить слова, які мене дуже зворушують цього року. Каже, напоумляємо, іменем Христовим благаємо, благаємо, щоб не прийняли даремно ласки Божої. Щоб ви не отримали даремно ласки Божої.

Ми сьогодні тут зібралися, нас надзвичайно багато. Середина тижня, звичайний день, ми йдемо на роботу, будемо робити звичайні, звичайні речі, і все ж ми тут. Для нас важливо почати цей час тут.

Сьогодні наші голови будуть посипані попелом. Сьогодні прийде благодать Божа. Щоб ми не змарнували цю благодать, яка прийде сьогодні! Не змарнували цей обряд, унікальний обряд... який говорить про що? Це щоб показати нам правду про нас самих, що ми порох. Можливо, Господь Бог нам уже показав, бо те слово, яке приходить, обряд, який приходить, це щось зовнішнє. У ньому є Дух Божий, але Бог промовляє до нас через події життя.

Бог веде з нами діалог через хворобу, через труднощі, через банкрутство, через старість, яка може бути важкою, через неміч. Він промовляє до нас через подружні кризи та проблеми з дітьми. Бог веде з нами діалог.

Усе це має на меті відкрити нас для Його приходу, тому що ми зазвичай живемо так, ніби все залежить від нас. Я можу це зробити, я можу це зробити, мені просто потрібно мислити позитивно. Позитивне мислення, як я буду мислити позитивно.

Я відразу згадую падре Піо, як до нього прислали людину з Ватикану, яка мала перевірити, чи справжні стигмати, які він носив, чи ні. І він був настільки переконаний, що вони несправжні, що сказав йому: Ти так багато думаєш про Господа Бога, тому тобі з’явилися ці стигмати. І падре Піо тоді сказав зі своїм сарказмом, "то думай про бика, і побачимо, чи виростуть у тебе роги".

Але ми думаємо, що якщо я буду думати позитивно, це станеться. Що станеться? Ще більше банкрутство. Отже, ми живемо, і Бог веде діалог з нами через усі ці різні події, щоб відкрити нас, тому що Він знає, що ми бідні.

Він знає нас краще, ніж ми самі, і хоче прийти нам на допомогу, хоче увійти в наше життя. Ось чому цей час цих 40 днів, ця благодать, яка приходить сьогодні, щоб показати нам, хто ми є. Тому що, мабуть, усі справи, до яких ми покликані, піст, милостиня, молитва, рішення, які ми приймемо, — це лише одне, чого ми не можемо виконати.

Що у нас буде багато різних гарних резолюцій, а в кінці ми скажемо, що нічого не вийшло. І це буде Божа ласка. Я не закликаю до цього, сподіваюся, ви мене розумієте.

Я не кажу, що нічого не пробуйте. Але іноді цей провал нашої святості, тому що ми це зуміли, є більшою допомогою від Бога, ніж коли нам вдається щось зробити. Тому що часто коли ми щось робимо, ми думаємо про себе, але ми сильні, а інший нічого не зробив, я кращий за нього.

Сьогодні, коли ми приступаємо до цього обряду, давайте справді дозволимо Господу Богу здійснити цей обряд у нашому житті. Це означає дозволити Богу показати нам, ким ми є насправді. Так що Він також приходить з труднощами, яких ми зазвичай боїмося.

Щоб Він прийшов з хрестом, який ми хочемо відкинути. І коли ми співаємо пісні про хрест, про те, що хрест є дорогою нашого спасіння, у нас справді повинно бути бажання взяти цей хрест і супроводжувати Христа протягом цих 40 днів. Не приймімо сьогодні надаремно цю Божу ласку, бо ми маємо тільки сьогодні, маємо тільки цей час, який відкривається.

Повернімося до Христа, тримаймося Христа, бо для цього все це. Все інше, браття, сміття. Все інше не має значення.

Тільки Христос.