П'ятниця

Тими днями цар Агрипа й Верніка прибули до Кесарії поздоровити Феста. Через те, що перебували там чимало днів, Фест розповів цареві про Павла, кажучи: «Є один чоловік, в’язень, залишений Феліксом, на якого, коли я був у Єрусалимі, первосвященики і юдейські старші подали скаргу, домагаючись його засудження. Я відповів їм, що в римлян немає звичаю видавати якусь людину, поки обвинувачений не має перед собою тих, які його звинувачують, і не матиме змоги боронитися від звинувачень.
Коли ж вони тут зійшлися, я без жодної затримки наступного ж дня сів на місце судді й наказав привести чоловіка. Обступивши його, обвинувачі не вказали жодної провини з тих, про які я підозрював, а мали з ним якісь суперечки про свої забобони і про якогось Ісуса, померлого, про якого Павло запевняв, що Він живий.
Розгубившись у цьому питанні, я сказав, чи не хоче він піти в Єрусалим і там судитися щодо цього. Оскільки Павло вимагав, щоби його залишили на розсуд Августа, то я наказав охороняти його, доки не відішлю його до кесаря».

Слово Боже.

Благослови, душе моя, Господа  *
і,  все  нутро  моє, — Його  святе Ім’я.
Благослови, душе моя, Господа  *
і не забувай усі Його благодіяння.        

Бо як небо високо  над землею,  *
так звеличилася милість Його †
над тими, хто Його боїться.
Як схід від заходу далекий, *
так Він віддалив від нас наші беззаконня.

Господь встановив свій престол на небі, *
і Його царство над усім володіє.
Благословіть Господа, ангели Його, *
міцні силою, — ви, які виконуєте Його слово.

℟. Господь престол свій встановив на небі
Або: Алілуя

Дух Святий вас навчить  усього
і все, що Я сказав, вам пригадає.

Коли Ісус явився своїм учням і коли поснідав з ними,каже Симонові-Петрові: «Симоне Йонин, чи ти любиш Мене більше, ніж оці?» Той каже Йому: «Так, Господи, Ти знаєш, що люблю Тебе!» Каже йому: «Паси ягнята Мої!»
Каже йому знову вдруге: «Симоне Йонин, чи ти любиш Мене?» Той каже Йому: «Так, Господи, Ти знаєш, що люблю Тебе». Каже йому: «Паси вівці Мої».
Каже йому втретє: «Симоне Йонин, чи ти любиш Мене?» Засмутився Петро, що сказав йому втретє: «Чи любиш Мене?», і каже Йому: «Господи, Ти відаєш все! Ти знаєш, що люблю Тебе!»
А Ісус йому говорить: «Паси вівці Мої. Воістину, воістину кажу тобі: коли ти був молодший, то підперізувався сам і ходив, куди хотів; коли ж постарієш, простягнеш свої руки й інший тебе підпереже та поведе, куди ти не захочеш». Він сказав це, зазначаючи, якою смертю той прославить Бога.
Сказавши це, говорить йому: «Іди слідом за Мною!»

Слово Господнє.

Коли Ісус явився своїм учням і коли поснідав з ними,каже Симонові-Петрові: «Симоне Йонин, чи ти любиш Мене більше, ніж оці?» Той каже Йому: «Так, Господи, Ти знаєш, що люблю Тебе!» Каже йому: «Паси ягнята Мої!»
Каже йому знову вдруге: «Симоне Йонин, чи ти любиш Мене?» Той каже Йому: «Так, Господи, Ти знаєш, що люблю Тебе». Каже йому: «Паси вівці Мої».
Каже йому втретє: «Симоне Йонин, чи ти любиш Мене?» Засмутився Петро, що сказав йому втретє: «Чи любиш Мене?», і каже Йому: «Господи, Ти відаєш все! Ти знаєш, що люблю Тебе!»
А Ісус йому говорить: «Паси вівці Мої. Воістину, воістину кажу тобі: коли ти був молодший, то підперізувався сам і ходив, куди хотів; коли ж постарієш, простягнеш свої руки й інший тебе підпереже та поведе, куди ти не захочеш». Він сказав це, зазначаючи, якою смертю той прославить Бога.
Сказавши це, говорить йому: «Іди слідом за Мною!»

• Колись раніше, коли я читав цей уривок, я відчував себе дуже некомфортно. Тому що він ставив мене перед необхідністю робити важкий вибір: або сказати, що я люблю Ісуса - а я, чесно кажучи, не був впевнений у цьому, або сказати, що я не люблю Його - але як це, адже ж заповідь говорить: "Любитимеш Господа, Бога свого". Сьогодні я вже знаю, що Ісус неодноразово показав, що Він насамперед не приймає лицемірства. Я вірю, що щиро відкрити Йому своє серце - навіть якщо там є сумніви, нестабільність і невпевненість - є Йому приємнішим, ніж прикидатись, що все  добре.

• Ісус дає Петрові можливість тричі зізнатися в любові до Нього, після того, як він тричі відрікся від Господа. Зі свого боку, Ісус тричі приймає це зізнання, доручаючи Петрові місію. Таким чином Він показує йому свою довіру, приймає його заново, запевняє, що не відкинув його від Себе, але все так само перебуває з ним. Слова "Іди слідом за Мною!", якими завершується цей діалог, можна розуміти як "Я хочу, щоб ти був зі мною, я не відкидаю тебе, підійди ще ближче до мене".

• Ісус сьогодні запрошує мене розповісти Йому про свої почуття до Нього. Щоб я щиро відкрив Йому своє серце. І щоб я не знеохочувався власними невдачами, бо що б я не робив, Він прийме мене заново і заново нагадає про  моє  призначення.

• Ісус також запрошує мене сьогодні до того, аби мої стосунки з Ним стали ще ближчими. Можливо, до цих пір вони були трохи прохолодними, можливо, я зберігав певну дистанцію, тримався осторонь... Він запрошує мене йти за Ним ще далі, ще сміливіше. 

Ісусе, Ти знаєш мої почуття до Тебе. Забери мою невпевненість, мої внутрішні бар'єри. Я хочу йти за Тобою сміливіше, ніж раніше. Хочу, щоб Ти був для мене ще важливішим, ніж до цих пір. 

Нехай Господь обдарує вас миром — п’ятниця сьомого тижня Великоднього періоду.

Поступово добігає кінця цей Великодній період, закінчуються зустрічі з Христом Воскреслим, закінчуються зустрічі з героями Діянь апостолів, особливо з Петром і Павлом. Ми поволі завершуємо цей літургійний період — прекрасний, винятковий, покликаний зміцнити нас у нашій вірі.

І хоча він завершується, наша віра, наш зв’язок із Христом не завершується, а за цей літургійний час мав зміцнитися. Ми дивимося на Євангеліє й бачимо цю гарну сцену, яка вже не вперше супроводжує нас у цей великодній час. Христос, що зустрічається зі своїми учнями на березі Галилейського моря, у спосіб особливий зустрічає Петра, бо тепер саме цього Петра пошле, щоби звіщав Добру Новину, у певному сенсі зробить його головою новонародженої Церкви, нової спільноти учнів, і тепер, ставлячи його на це служіння, хоче, щоби між ними були добрі стосунки, хоче зцілити те, що було зламане. Адже врешті-решт не йдеться про якусь посаду чи повноваження когось, хто має бути найвищим у Церкві — як завжди, ідеться про любов. Тому Ісус не запитує його: «Що ти вмієш? Які твої навички?» — не просить представити перелік здібностей і довести, що він тепер уже непомильний. Ісус запитує про любов.

Петро вже не раз заявляв, що піде на смерть, що підтримає Ісуса, що ніколи не зрадить. І ми знаємо, що в цьому він зазнав поразки. І Христос тепер, гадаю, розуміє, що Петро багато чому навчився. Тепер Він хоче тільки відновити їхній зв’язок, щоби Петро не жив у постійній провині, а щоби був зміцнений Христом, піднятий, обдарований милосердям, і щоб передусім у серці мав любов, і саме з любов’ю ішов далі — не з досконалістю, а з любов’ю. І не раз Петро пізніше пригадував собі й іншим, що в його житті були моменти слабкості.

Але він казав: це не найважливіше. Найважливіше — що я люблю Христа, а Христос любить мене. Тому після цих питань Христос доручає йому місію. «Симоне, сину Йони, — запитує Ісус, — чи любиш Мене більше, ніж вони?» Петро відповідає: «Так, Господи, Ти знаєш, що люблю Тебе». І тоді Ісус каже: «Паси ягнят Моїх». Це місія — після визнання любові, а не після демонстрації здібностей, які має Петро, щоби стати, у нашому розумінні, першим Папою.

Йдеться не про уряд, завжди йдеться про любов. Щоби він міг іти й звіщати, навіть якщо буде недосконалим, бо він рибалка, і може, не вміє всього, не є досконалим промовцем. Але ми знаємо, як важлива невербальна комунікація. Коли Петро встане — так, у ньому вже буде Дух Святий, і ми знаємо, що він говоритиме з великою силою — але навіть якщо його слова не завжди будуть ідеальні, особливо коли він ввійде у грецький світ, де було багато блискучих ораторів, то, може, саме тоді багато хто побачить блиск в його очах.

Побачать смирення, побачать простого рибалку, але й людину, яка справді любить того Христа, про якого говорить, яка вірить у цього Христа, яка Його зустріла, і яка була Ним перемінена. А це видно. Коли хтось закоханий, це не приховаєш. Тому Христос сьогодні питає про любов. Ми добре знаємо, чому питає тричі — щоб нібито стерти триразове зречення Петра — але найважливішою тут є любов.

Не уряди, не основні риси чи компетенції — потрібна любов. А Павло прямує до Риму, тож закінчуються Діяння апостолів, коли він дістається до столиці тодішнього світу. З Єрусалиму, столиці юдеїв, він прямує до Риму. І той найвеличніший, що з’являється в кінці, до кого він має бути відправлений, — це не Бог.

Ми могли б подумати: якщо у Святому Письмі й у сьогоднішньому читанні йдеться про когось найвищого, то це напевно Бог. Але ми знаємо, що це римський імператор. Це завжди цікавий уривок із Діянь апостолів, бо насправді він є листом, написаним між певними римськими намісниками. Цар Агріппа і Вероніка прибули до Кесарії, щоби привітати Феста. І саме Фест тут представляє всю ситуацію цього в’язня — Павла, який перебуває під арештом, але як римський громадянин звернувся до вищої інстанції — до Риму. А як Бог сказав Петрові, щоби той подався до Риму, бо й там буде звіщати — до тієї столиці.

І як бачимо, саме Рим і до сьогодні залишається столицею Католицької Церкви. Так ми його сприймаємо — як місце, вибране Богом. Туди вирушають апостоли — і Петро, і Павло — і там постає спільнота віруючих. Нехай цей великодній час, що наближається до завершення, буде для нас зміцненням, утіхою, а Святий Дух, якого очікуємо і який скоро зійде на нас, нехай провадить нас далі.

Господь з вами. Нехай благословить вас Бог Всемогутній: Отець, і Син, і Святий Дух. Амінь.

З Євангелія від святого Йоана.

Коли Ісус з’явився своїм учням і спожив з ними сніданок, сказав до Симона Петра: «Симоне, сину Йони, чи любиш Мене більше, ніж ці?» Той відповів Йому: «Так, Господи, Ти знаєш, що я Тебе люблю». Ісус сказав йому: «Паси ягнят Моїх». І знову вдруге запитав його: «Симоне, сину Йони, чи любиш Мене?» Він відповів Йому: «Так, Господи, Ти знаєш, що я Тебе люблю». Ісус сказав йому: «Паси овець Моїх». І втретє сказав йому: «Симоне, сину Йони, чи любиш Мене?» Засмутився Петро, що втретє Його питає: «Чи любиш Мене?» — і сказав Йому: «Господи, Ти все знаєш, Ти знаєш, що я Тебе люблю». Ісус сказав йому: «Паси овець Моїх. Воістину, воістину кажу тобі: коли ти був молодий, сам себе підперізував і ходив, куди хотів, але коли постарієш, простягнеш свої руки, і інший підпережить тебе та поведе, куди ти не хочеш». Сказав же це, щоб вказати, якою смертю Петро прославить Бога. А сказавши це, мовив до нього: «Іди за Мною».

Це Євангеліє ми вже чули нещодавно — після Воскресіння Христа. І, власне, немов завершуємо цим читанням пасхальний час, бо ця Євангелія звучить напередодні Зіслання Святого Духа. Євангелія про гріх Петра — гріх його зречення — і про прощення, яке Христос йому пропонує й дарує. Питання про гріх. Я зараз перебуваю в Лабунях, у сестер, і тут проголошую реколекції. Є тут чудовий, старий парк. Сьогодні проходив повз один дуб — могутній. На ньому була одна гілка, очевидно вже сильно зітліла. Вона звисала низько, у формі руки — приблизно як моя рука, тієї ж товщини, довжини, навіть форми. І ось, що було дивно — з цієї гілки, з її краю, з того відламку, виросло нове дерево, молодий дуб. Колись у ту гілку впав жолудь, пустив пагін і коріння — і тепер росте нове дерево саме на цій гнилій гілці.

І я замислився. Це — природа. Тут немає вибору. Воно просто так відбувається. Але мені це стало образом гріха. Ми — ті жолуді, які шукають місця, де могли б прорости. І можемо довіритися Божій руці, яка хоче посадити нас у добру землю. Але для жолудя нерозумно — пустити коріння на відмерлій, трухлявій гілці. Цей молодий дуб, що вже має понад два метри, росте гарно, стрімко, має листя… але його ріст — уже передвістка падіння. Бо чим більшим він стає, тим більша ймовірність, що стара гілка під ним зламається. Вона й сама ледь тримається, а тим більше не витримає ваги цього дуба. І так станеться.

Це — природа. Але коли перенести цей образ на реальність гріха — це теж ми. Ми — ті, хто вкорінюється в місці, яке на вигляд вигідне, наче обіцяє розвиток, ріст, успіх. І справді, певний час бачимо, що зростаємо, що йде прогрес. Але вже цей ріст несе в собі заповідь падіння. Чим швидше прийде успіх, чим вищий ріст — тим гіршим буде зрив.

Бог знає, що це не добре місце для нас. Він хоче нас пересадити в глибоку, добру землю, де ми справді зможемо вкоренитися й рости. Але ми часто думаємо, що знаємо краще. Бог хоче нас пересадити — а ми чинимо опір. Ми маємо свій план і навіть радіємо, що не послухали Бога: «Мені пощастило, як сліпій курці — і ось я росту, і все ніби добре». Але це наслідки гріха — непослуху Богові. Короткозорий ріст стає знаком неминучого падіння.

Таким був і гріх Петра. Він теж «знав краще» за Ісуса. Ісус говорив йому, попереджав, хотів його «пересадити», але Петро був упевнений: «Я не зречуся Тебе». Але мусив впасти, щоб відкрилися йому очі. І Петро, на відміну від багатьох, справді підвівся після свого падіння. Сьогодні ми чуємо, як він говорить з Ісусом і приймає Його бачення свого життя. Ісус кличе його до любові. Не до того, на чому Петро раніше будував — на своїй силі, розумі, уявній близькості до Христа — а лише на Христі. Він обирає новий початок. Вихід із гріха — через сльози, через смуток — і вхід у нове життя.

У читанні ж із Діянь бачимо протилежність. Там — Фест, намісник, який перебуває в Кесарії Приморській — важливому римському порту в Святій Землі. Він успадковує від попередника, Фелікса, в’язня — святого Павла. Каже, що розмовляє з ним, але вже минуло кілька років, а Павло досі у в’язниці. Чому? Бо Фест очікує… подарунка. Хабаря. Він знає, що Павло — значна постать, за ним — спільнота. Можна зробити на цьому бізнес. Але нічого не змінюється — бо Фест одержимий жадібністю і владою. І навіть якщо каже, що поважає римське право — він його порушує. Бо для нього головне — власна вигода.

Ось гріх — жадібність, пиха, користолюбство. Це Фест — образ грішного світу. Але це теж образ мене. У мені теж є ця жадібність, цей егоїзм, використання інших для власного комфорту й зиску. Це той гріх, який є у мені. І зараз я маю вибір. Чи залишусь із цим Фестом у собі, і зрештою позбудуся істини, викину «Павла» зі свого життя, Слово Боже — чи піду за Христом? Бо Павло проголошував Фесту Євангеліє. Але Фест відкинув його. Відправив Павла до Риму — аби не мати проблем. Відкинув Слово замість того, щоб прийняти і навернутись.

І це питання до мене: наскільки я готовий визнати, що у мені є цей Фестус, цей старий Петро? Наскільки я хочу прийти з цим до Христа, визнати свій гріх і сказати Йому: «Ти знаєш, що я Тебе люблю — настільки, наскільки вмію, наскільки можу». Це і стало для Петра дверима до нових стосунків із Христом. Йому було прощено. Його було відновлено. Нехай і я прагну визнавати Христа, шукати Його близькості. Нехай, як Петро, матиму мужність відректись від свого «Фестуса», щоб стати справжнім Петром.

Нехай благословить і охороняє тебе Отець, і Син, і Святий Дух. Амінь.