Четвер

Тими днями, бажаючи краще дізнатися, в чому юдеї звинувачують Павла, трибун звільнив його з кайданів і наказав, аби прийшли первосвященики й увесь синедріон. І, привівши Павла, поставив його перед ними.
Зрозумівши, що одна частина тут — садукеї, а друга — фарисеї, Павло вигукнув у синедріоні: «Мужі-брати, я ж фарисей, син фарисеїв! За надію і за воскресіння мертвих мене судять!»
Як тільки він це промовив, виникла незгода між фарисеями та садукеями, і збори поділилися. Адже садукеї твердять, що немає ані воскресіння, ані ангела, ні духа,а фарисеї визнають одне і друге.
І зчинився великий галас, і деякі книжники, які були з групи фарисеїв, підійнявшись, чинили опір, кажучи:«Ми не знаходимо нічого лихого в цій людині. Що ж, як дух заговорив до нього чи ангел?» А як здійнялася велика колотнеча, тисяцький, боячись, щоб вони не роздерли Павла, наказав воїнам зійти, щоб забрати його з-посеред них і відвести до казарми.
А наступної ночі Господь, ставши перед ним, промовив: «Будь відважним! Бо як ти свідчив про Мене в Єрусалимі, так тобі треба й у Римі засвідчити!»

Слово Боже.

Збережи мене, Боже, бо я на Тебе покладаю надію. *
Ти сказав Господу: «Ти — Господь мій».
Господь — частка мого спадку, Ти — моя доля; *
Ти — Той, хто мою спадщину оберігає.

Благословлятиму Господа, який дав мені пораду. *
Навіть ночами моє нутро давало мені настанови.
Я завжди маю Господа перед собою, — *
Він праворуч мене, я не похитнуся.

Через це зраділо моє серце і моє єство звеселилось, *
навіть моє тіло спочине у надії,
бо Ти не залишиш душі моєї в шеолі *
і не даси своєму святому побачити тління.

Ти даси мені дорогу життя пізнати, *
повнота радості — перед Твоїм обличчям,
у Твоїй правиці — *
радість навіки.

℟. Врятуй нас, Боже, Ти — наша надія
або: Збережи мене, Боже, бо я поклався на Тебе
Або: Алілуя.  

Нехай усі будуть одне, — так, як Ти, Отче, в Мені, а Я у Тобі,
аби світ повірив, що Ти Мене послав — Господь говорить.

Того часу, підвівши очі до неба, Ісус молився і казав: «Отче святий, благаю не лише за них, а й за тих, хто повірить у Мене через їхнє слово, щоб усі були одне, — так, як Ти, Отче, в Мені, а Я в Тобі, — щоб і вони в Нас були одне, аби світ повірив, що Ти Мене послав. І Я славу, яку Ти Мені дав, дав їм — щоби були одне, як і Ми одне. Я в них, а Ти — в Мені, щоб були досконалі в єдності, аби світ пізнав, що Ти Мене послав і полюбив їх, так як і Мене полюбив.
Отче, ті, яких Ти Мені дав, — хочу, щоб там, де Я, і вони були зі Мною, щоби бачили Мою славу, яку Ти Мені дав, бо Ти полюбив Мене раніше від заснування світу.
Отче праведний, і світ Тебе не пізнав, але Я Тебе пізнав; й оці пізнали, що Ти Мене послав. І Я явив їм Твоє Ім’я, і являтиму, щоб любов, якою Ти полюбив Мене, була в них, і Я — в них».

Слово Господнє.

Того часу, підвівши очі до неба, Ісус молився і казав: «Отче святий, благаю не лише за них, а й за тих, хто повірить у Мене через їхнє слово, щоб усі були одне, — так, як Ти, Отче, в Мені, а Я в Тобі, — щоб і вони в Нас були одне, аби світ повірив, що Ти Мене послав. І Я славу, яку Ти Мені дав, дав їм — щоби були одне, як і Ми одне. Я в них, а Ти — в Мені, щоб були досконалі в єдності, аби світ пізнав, що Ти Мене послав і полюбив їх, так як і Мене полюбив.
Отче, ті, яких Ти Мені дав, — хочу, щоб там, де Я, і вони були зі Мною, щоби бачили Мою славу, яку Ти Мені дав, бо Ти полюбив Мене раніше від заснування світу.
Отче праведний, і світ Тебе не пізнав, але Я Тебе пізнав; й оці пізнали, що Ти Мене послав. І Я явив їм Твоє Ім’я, і являтиму, щоб любов, якою Ти полюбив Мене, була в них, і Я — в них».

• "щоб усі були одне, — так, як Ти, Отче, в Мені, а Я в Тобі, — щоб і вони в Нас були одне" У якій площині ми, люди, могли б бути одне між собою  і могли б стати одним цілим з Богом? Чого стосується та єдність, про яку молиться Ісус наприкінці Тайної Вечері? Чи це йдеться про  єдину Церкву чи щось, що є спільним для нас, людей, і не стосується  зовнішніх речей? В останньому вірші цитованого уривка з Євангелія від Йоана є підказка. "Я явив їм Твоє Ім’я" (1 Йоана  4.16 "Бог є любов") і продовжуватиму являти його, щоб любов, якою Ти полюбив Мене, була в них, і Я - в них. Ісус Христос у своїй останній молитві у горниці просить, щоб ми будували стосунки один з одним на основі безумовної Любові, тоді ми будемо в таких самих стосунках, як Христос зі своїм Отцем. Перебуваючи у відносинах Любові до себе та до інших людей, ми отримуємо Духа Христового, що дає нам можливість перебувати у відносинах Любові з Отцем. У посланні до Римлян (Рим 13. 10) читаємо: "Любов, отже, - виконання закону." Шлях Любові - це єдиний шлях, який веде нас до з’єднання з Богом. Хіба на шляху Любові має яке-небудь значення те, що хтось походить з іншої релігії, культури, країни? Входження у  відносини завжди починається із зустрічі та діалогу.

• У своїй молитві Ісус тричі просить Отця, щоб світ повірив, "що Ти Мене послав". В інших уривках Євангелія від Йоана Ісус говорить про себе: (Йоан 14. 6-7) «Я - путь, істина і життя! Ніхто не приходить до Отця, як тільки через мене. Якщо б ви мене пізнали, то й Отця мого пізнали б. ",(Йоан 6. 35) "Хто приходить до мене - не голодуватиме; хто в мене вірує - не матиме спраги ніколи". Пізнання Христа в особі Ісуса з Назарету і віра в Нього веде до пізнання Бога і з’єднання з Ним. Здається, що найважливішим у нашій вірі є пізнання Христа, Його Духа - пізнання серцем. Пізнання, чим керувався Ісус у своїх стосунках із самим собою, з людьми і з Отцем.

• Чи прагнеш ти  пізнати Ісуса Христа - Його серце і те, чим Він керувався у своєму житті? Роздуми над Євангелієм дозволяють стати на шлях пізнання Його. Оскільки Бог є любов, а Христос, друга Божественна Особа Пресвятої Трійці, жив на землі як людина, здається, що практичне пізнання любові полягає в пізнанні життя Ісуса, Його мотивів, Його серця. Пізнаючи Ісуса, чи очищаєш ти своє серце згідно з Його серцем у щоденних подіях свого життя? 

Ісусе, тихий і  покірний серцем, вчини моє серце подібним до Твого. 

Нехай Господь обдарує вас миром. 

Кажуть, що спільний ворог об’єднує. Так говорить одне з наших прислів’їв. Але лише кажуть. І ми можемо переконатися в цьому на прикладі сьогоднішньої літургії слова. Дуже цікавої літургії слова. В Євангелії Ісус молиться про єдність. Єдність серед своїх учнів, єдність серед своїх послідовників. Ми б сказали — про єдність християн. А в першому читанні відразу бачимо на практиці, що означає відсутність єдності. Навіть попри спільного ворога. Цим спільним ворогом, звісно, є святий Павло, який перебуває в Єрусалимі. Там, у присутності Синедріону, через римського трибуна його допитують. Його звинувачують у тому, що він проповідує Христа. Проповідує Христа як Месію. Проповідує Його воскресіння. 

І Павло, коли постає на цьому допиті, добре знає, перед ким стоїть. Він усвідомлює різні конфлікти, внутрішні фракції, які існують серед юдеїв. І дуже мудро стає й говорить, чому тут перебуває. Він каже правду. Говорить те, у що вірить. Говорить те, в чому переконаний. Але водночас чудово розуміє, що те, що він зараз скаже, ще більше поляризує фракції фарисеїв і садукеїв. Він говорить про те, що очікує воскресіння мертвих. І як передає нам автор Діянь апостольських, коли він це сказав — серед присутніх стався розкол. Бо садукеї кажуть, що немає ні воскресіння, ні ангела, ні духа. А фарисеї визнають і одне, й інше. Павло постає перед цим судом як фарисей, як син фарисеїв. Так він себе представляє і говорить: Я стою тут, бо очікую воскресіння мертвих. 

Ми ж добре знаємо, що він стоїть тут з дещо іншої причини. Але насправді він не просто очікує воскресіння — він зустрів Самого воскреслого, тобто Христа. Він уже переконаний у цьому. Він це проповідує. Але зараз він саме використовує цю відсутність єдності. І навіть попри те, що є спільний ворог, вони все одно не можуть, як ми б сказали по-простому, домовитися. Досі немає між ними єдності. Зчиняється таке заворушення, що трибун, побоюючись, що Павла розірвуть, наказує вивести його звідти. Тобто вони вже сваряться між собою, зовсім не зважаючи на те, що Павла вже серед них немає. Тобто — того, кого мали звинувачувати. Ми бачимо, що таке відсутність єдності.

Ми бачимо, чому ця єдність така важлива, і Христос перед Своїми муками, перед Своєю смертю молиться саме про цю єдність. Каже: Отче Святий, не лише за них прошу, але й за тих, які через їхнє слово увірують у Мене, щоб усі були одно. Як Ти, Отче, в Мені, а Я в Тобі. І щоб і вони були одно в Нас, аби світ увірував, що Ти послав Мене. Єдність будує, як ми іноді кажемо, що згода будує, а розбрат руйнує. Відсутність єдності руйнує. Відсутність єдності руйнує і нас самих, коли в нас немає єдності. 

Тут можна трохи доторкнутися й до психології — коли немає внутрішньої цілісності, коли немає контакту із самим собою. Ми бачимо, як людина зруйнована. Живе інакше, ніж думає, живе інакше, ніж хоче. Зовсім не рефлексує над тим, як поводиться, що говорить, що робить, чому так говорить, чому так робить. Відсутність цієї внутрішньої узгодженості, внутрішньої єдності — руйнівна для нас. Відсутність нашого зв’язку з Богом також здатна нас нищити. А потім — назовні, у наших домівках, серед родини, в подружжі, також у чернечих спільнотах, і в усій Церкві. Відсутність єдності здатна зруйнувати все.

Тому Христос сьогодні молиться про єдність. Сьогодні й ми хочемо молитися про цю єдність. І бачимо, що Тим, Хто приносить єдність, є Святий Дух. Той, хто вливає у наші серця любов. Той, хто вливає переконання, що ми є улюбленими, що ми можемо взивати до Отця, до Бога — «Отче», можемо казати «Авва». А якщо ми будемо знати, що Бог — наш Отець, то Він є нашим Отцем. Як ми кажемо в молитві «Отче наш», — не лише «Отче мій», а «Отче наш». Якщо Він є нашим Отцем, якщо Він є моїм Отцем — то я матиму також усвідомлення братерства тут, на землі. Що ми всі — діти одного Отця. У Христі ми є братами і сестрами. Нехай Святий Дух прийде і допоможе нам у цій єдності в нас самих, у єдності з Богом і в єдності між усіма людьми, а особливо — у єдності між віруючими.

Помолімося. Всемогутній Боже, нехай Святий Дух перемінить нас внутрішньо Своїми дарами і створить у нас нове серце, щоб ми могли подобатися Тобі й виконувати Твою волю. Через Господа нашого Ісуса Христа, Твого Сина, Котрий з Тобою живе і царює в єдності Святого Духа. Бог на віки вічні. Амінь. 

Господь з вами. Нехай благословить вас Бог Всемогутній: Отець, і Син, і Святий Дух. Амінь.

З Євангелія від святого Йоана.

Під час Тайної вечері Ісус підвів очі до неба і молився такими словами: Отче Святий, не тільки за них прошу, але й за тих, які завдяки їхньому слову увірують в Мене, щоб усі були одно, як Ти, Отче, в Мені, а Я в Тобі, щоб і вони були в Нас одно, аби світ увірував, що Ти Мене послав. І славу, яку Ти дав Мені, Я дав їм, щоб були одно, як Ми є одно — Я в них, а Ти в Мені — щоб вони були звершені в єдності, щоб світ пізнав, що Ти Мене послав і що Ти полюбив їх так, як Мене полюбив. Отче, хочу, щоб і ті, яких Ти дав Мені, були зі Мною там, де Я, щоб вони бачили славу Мою, яку Ти дав Мені, бо Ти полюбив Мене перед заснуванням світу. Отче Праведний, світ Тебе не пізнав, але Я Тебе пізнав, і вони пізнали, що Ти Мене послав. Я об’явив їм Твоє ім’я і далі об’являтиму, щоб любов, якою Ти полюбив Мене, була в них, і Я в них.

Це Слово — Заповіт Христа, дуже глибоке, і можемо лише сказати: дуже нереалізоване. Чому? Тому що та єдність у великому вимірі, єдність, про яку просив Христос, єдність учнів, насправді не була збережена нами як Церквою. Думаю про ті великі розколи, які відбулися в Церкві: XI століття — поділ християнства на східне і західне, грецьке і латинське, XVI століття — розкол Західної Церкви, протестантизм. І багато менших церков, розколів — це точно не так, що хтось, дивлячись на нас ззовні, може сказати те, що було на серці Христа: щоб дивлячись на Церкву, люди могли побачити свідчення присутності Христа, що ця єдність є знаком Бога, знаком Бога, який перебуває в Церкві. І це, безперечно, велике спокушення, яке ми даємо світові, на яке, можливо, вже не маємо впливу. Кожен народжується там, де народжується, з тими переконаннями, які отримує вдома тощо.

І точно тією з'єднаною Церквою була та Церква Вечерника — вже після відходу Христа, але Церква, яка очікувала Святого Духа. Це та Церква, яка сьогодні є нашою Церквою, Церквою, яка чекає на зішестя Святого Духа. Ще 2-3 дні ми будемо святкувати урочистість, не лише як щось, що сталося давно, але як щось, що може ставатися і, дай Боже, стається — у ніч чування, у саму урочистість П’ятидесятниці. Тоді учні перебували у Вечернику однодушно, в єдності. А тим, що забезпечувало їм однодушність, була молитва — вони перебували однодушно, перебували з Марією, не поза Марією, а з Марією.

Вона є також гарантією єдності, тією, яка забезпечує єдність. Об'єднані довкола Неї, ми можемо бути впевнені, що ми також з'єднані з Христом. Те, що відсутність єдності є чимось злим, показує нам сьогоднішнє перше читання, коли святий Павло використовує цей брак єдності у своїх обвинувачах, у тих, хто наступає на нього. І він, який ділиться досвідом зустрічі з Христом, розповідає про те, що сталося з ним на шляху до Дамаска. І тоді наштовхується на спротив, і тепер перебуває в моменті, коли його обвинувачують і він захищається, встромляючи палицю в спиці — бо знаючи, що є фарисеї, які визнають духів і воскресіння, і є садукеї, які не визнають ні одного, ні другого — він просто використовує це і вбиває клин між ними. Це хитро, це те, про що Христос говорить: будьте хитрі, як змії, і чисті, як голуби.

Потрібно мати також ту мудрість цього світу. Павло використовує брак єдності, але це також те, що часто нас вбиває — цей брак єдності. Бо Павло використовує це на добру справу, але той самий брак єдності у юдеїв є причиною їхніх суперечок, які фактично рятують його. Замість того, щоб Павла вбити, його заводять у твердиню, і він рятується живим. Наприкінці Христос промовляє до нього неймовірне слово: являється Йому — бо це й є правда, за яку боролися фарисеї — що, можливо, хтось йому з’явився, можливо ангел. А явився Господь — Ангел, Ісус Христос — і каже до Павла: «Май відвагу, бо потрібно, щоб і в Римі ти свідчив про Мене, як давав про Мене свідчення в Єрусалимі».

Добре це слухати, але коли читаєш ті фрагменти Діянь Апостолів, які, на жаль, випали нам у ці дні, то також бачиш, як саме Павло давав це свідчення. Не лише, що зараз говорить — не лише вбиває клин між фарисеями і садукеями — але ще перед тим сталося таке, що Павла майже вбили, Павла били, шматували, і коли трибун побачив, що діється, побачив заворушення, послав дуже багато солдатів, щоб врятувати Павла. Вони його буквально винесли на плечах, щоб юдеї не дісталися до нього. Він уцілів, але точно не залишився неушкодженим — був сильно, дуже сильно побитий.

І тепер таке ж саме свідчення він дає в Римі. Неймовірно — він не лише промовляв, але й страждав за це Царство. І це також звершиться в Римі — він дасть свідчення, але врешті дасть останнє свідчення: те, чого не вдалося зробити фарисеям у Єрусалимі, вдасться в Римі — де Павла буде обезголовлено. Він віддає життя за Христа. За легендою, ця голова, навіть після відрубання, ще промовила слова: «Ісус, Ісус, Ісус». Там витекли три джерела. Це місце в Римі — Тре Фонтани — де був замучений святий Павло. Він дав свідчення. Дав свідчення до кінця. Дав свідчення, як Петро.

Це та єдність, яка теж є в Церкві, бо це свідчення — це свідчення Петра, Павла, Йоана, інших апостолів і їхніх наступників. Це свідчення приналежності до Христа, це єдність — єдність довкола Христа. І нехай ми єднаємося саме в цьому, бо я не маю впливу на великі екуменічні процеси у світі, але маю вплив на те, щоб відкриватися на джерела єдності, якими є проголошення Божого Слова, якими є молитва, якими є перебування з Марією, Матір’ю Ісуса. Це ті реальності, які я можу прийняти до свого серця, можу переживати, і таким чином також давати свідчення єдності перед цим світом.

Якби ми як Церква справді переживали ці три реальності, ми були б дійсно потужним свідченням. Але не варто обурюватися через те, чого ще немає — Слово приходить, щоб нас зрушити, щоб ми сказали своє «Амінь» на це Слово. І щоб, якщо Бог дасть благодать, зараз налаштуватися на цю єдність, відкритися на дію Святого Духа, то можна дуже конкретно піти на літургію — чи вечірню, чи нічну, помолитися самому в цю ніч чування перед Зісланням Святого Духа, відсвяткувати Євхаристію в саму П’ятидесятницю. Це ті речі, які точно послужать справі єдності — і цілої Церкви, і тих малих єдностей, які маємо щодня: єдності в родині, там, де саме вбитий недобрий клин, там, де немає єдності, де немає згоди, де є, можливо, сварка, де є зле мовчання, можливо, навіть ненависть. 

І Богові — Слава на цій дорозі. Отцю, і Сину, і Святому Духу. Амінь.