Середа

Тими днями ті, хто супроводжував Павла, провели його до Афін і, одержавши наказ для Сили й Тимотея, аби ті якомога швидше прийшли до нього, відбули.
Павло, ставши посеред Ареопага, сказав: «Мужі-афіняни, з усього бачу, що ви винятково побожні, бо проходячи й оглядаючи ваші святині, я знайшов також жертовника, на якому написано: “Невідомому богові”. Отже, те, що, не знаючи, ви побожно шануєте, я вам звіщаю.
Бог, який створив світ і все, що в ньому, будучи Господом неба і землі, не живе в рукотворних храмах, ані не людськими руками служать Йому як тому, хто має потребу у чомусь, оскільки Він сам дає всім життя, дихання й усе. Створив Він з одного весь людський рід, щоби жив по всій поверхні землі, визначивши окреслені пори та межі їхнього проживання, щоб шукали Бога: може, відчують Його навпомацки і знайдуть, бо ж недалеко Він від кожного з нас. Адже у Ньому ми живемо, рухаємося та існуємо, як також і деякі з ваших поетів казали: “Адже ми теж Його рід”.
Таким чином, будучи родом Бога, ми не повинні вважати, що до золота, або срібла, або каміння — витвору ремесла та вимислу людини, божественне подібне. Отже, Бог, споглянувши понад часи незнання, тепер наказує всім людям скрізь каятися, тому що Він визначив день, коли має по справедливості судити цілий світ через Мужа, якого настановив, даючи всім запоруку, воскресивши Його з мертвих!»
Почувши про воскресіння з мертвих, деякі почали глузувати, а інші сказали: «Про це послухаємо тебе іншого разу!»
Так Павло вийшов з-поміж них. А деякі чоловіки,приєднавшись до нього, повірили; серед них — Діонисій Ареопагіт, жінка, на ім’я Дамара, та інші з ними. Після цього Павло, залишивши Афіни, прибув до Корінта.

Слово Боже.

Хваліть Господа із неба,  *
хваліть Його на висотах!
Хваліть Його, всі ангели Його.  *
Хваліть Його, всі Його сили!

Царі землі і всі народи, усі судді землі і вельможі, *
хлопці і дівчата, старші разом з молодими
хай хвалять Ім’я Господнє, *
бо величним є Ім’я Його одного. 

Велич Його — на землі і на небі. *
І Він підняв силу свого народу.
Хвала всім Його вірним, — *
синам Ізраїля, народові, що близький до Нього.

℟. Земля і небо повні Його слави
Або: Небеса і земля сповнені слави Твоєї
Або: Алілуя

Я попрошу Отця, і дасть вам іншого Утішителя,
щоб перебував з вами навіки.

Того часу Ісус сказав своїм учням: «Ще багато чого Я маю сказати вам, але тепер ви не можете знести. Коли ж прийде Він,  Дух Істини, то поведе вас шляхом до всієї істини, бо не від себе буде говорити, але що почує, те й говоритиме, і сповістить вам те, що має настати.
Він Мене прославить, бо від Мого одержить і сповістить вам. Все, що має Отець, є Моє; тому Я і сказав, що з Мого одержує і сповістить вам».

Слово Господнє.

Тими днями ті, хто супроводжував Павла, провели його до Афін і, одержавши наказ для Сили й Тимотея, аби ті якомога швидше прийшли до нього, відбули.
Павло, ставши посеред Ареопага, сказав: «Мужі-афіняни, з усього бачу, що ви винятково побожні, бо проходячи й оглядаючи ваші святині, я знайшов також жертовника, на якому написано: “Невідомому богові”. Отже, те, що, не знаючи, ви побожно шануєте, я вам звіщаю.
Бог, який створив світ і все, що в ньому, будучи Господом неба і землі, не живе в рукотворних храмах, ані не людськими руками служать Йому як тому, хто має потребу у чомусь, оскільки Він сам дає всім життя, дихання й усе. Створив Він з одного весь людський рід, щоби жив по всій поверхні землі, визначивши окреслені пори та межі їхнього проживання, щоб шукали Бога: може, відчують Його навпомацки і знайдуть, бо ж недалеко Він від кожного з нас. Адже у Ньому ми живемо, рухаємося та існуємо, як також і деякі з ваших поетів казали: “Адже ми теж Його рід”.
Таким чином, будучи родом Бога, ми не повинні вважати, що до золота, або срібла, або каміння — витвору ремесла та вимислу людини, божественне подібне. Отже, Бог, споглянувши понад часи незнання, тепер наказує всім людям скрізь каятися, тому що Він визначив день, коли має по справедливості судити цілий світ через Мужа, якого настановив, даючи всім запоруку, воскресивши Його з мертвих!»
Почувши про воскресіння з мертвих, деякі почали глузувати, а інші сказали: «Про це послухаємо тебе іншого разу!»
Так Павло вийшов з-поміж них. А деякі чоловіки,приєднавшись до нього, повірили; серед них — Діонисій Ареопагіт, жінка, на ім’я Дамара, та інші з ними. Після цього Павло, залишивши Афіни, прибув до Корінта.

• Афіни були місцем зіткнення найважливіших філософських і релігійних течій тієї епохи. Павло приходить і проповідує зовсім іншого Бога. Язичницькі боги були відокремлені від людської реальності і доля людей була для них, по суті, байдужою. Павло проповідує Бога, який "створив світ і все, що в ньому, (...) один дає життя і дихання і все для всіх. (...) Він недалеко від кожного з нас. Бо в Ньому ми живемо, і рухаємося, і перебуваємо, (...) "бо ми з Його роду". Павло проповідує Бога, який дає людині частку у своєму житті, який не є далеким, але з власної ініціативи наближається до кожного з нас. А яким є твій образ Бога? Безумовно, Бог більший за нашу уяву, інакше Він не був би Богом. Попроси Його відкрити тобі правду про Себе, Він хоче об'явити тобі Себе. Зрештою, хіба це не чудово - пізнати Самого Бога?

• Що ж це за Бог, якого описує Павло? Цей Бог "кличе тепер усюди і всіх людей до покаяння". Цей Бог послав свого "представника" на землю, в якому він відкрив людям свою справжню природу - Бога, який хоче бути близьким до нас, жити нашими справами і преображати нас на свій образ, щоб ми переживали його життя - любов, радість, мир, сенс, мету, цінність. Умовою цього є навернення. Запитай Бога у своїй молитві, яким має бути ТВОЄ навернення сьогодні, тут і зараз. Якщо Ісус воскрес і живий, Він відповість тобі.

• Слухачі Павла були терплячі рівно до того моменту, поки він не заговорив про воскресіння. Почувши про воскресіння, одні сміялися, а інші говорили: "Ми послухаємо про це іншим разом". Їхні уявлення про Бога були настільки різними, що вони відкинули вчення Павла, але "деякі, однак, пристали до нього й увірували". Чому одні закриті, а інші здатні прийняти і повірити? Відповім вам чесно - не знаю, але впевнений, що кожному, у свій час, дається благодать прийняти істинного Бога, бо "Бог не хоче смерті грішника, але щоб він покаявся і жив" (Єз 33:11). Не пропусти час, який Бог дає тобі для покаяння і навернення до істинного, багатого життя. Можливо, слухачі Павла більше не матимуть можливості почути про істинного Бога, який може змінити їхнє життя, можливо, і ти не матимеш можливості для навернення, яку Бог дає тобі сьогодні. 

Ісусе, дай мені благодать добре використати час, який я маю, дай мені час для навернення. 

З Євангелія від Йоана. Ісус сказав своїм учням: Ще багато маю вам сказати, але тепер ви не можете цього понести. Коли ж прийде Він, Дух Істини, провадитиме вас до всієї правди. Бо не від себе говоритиме, а скаже все, що почує, і звістить вам майбутнє. Він прославить Мене, бо з Мого візьме і вам сповістить. Усе, що має Отець, — Моє. Тому й сказав Я, що з Мого візьме і вам об’явить.

Ці слова є надзвичайні в контексті прощальної мови Христа. Це — Його заповіт, який дає учням перед Своєю смертю. Це, власне, останні слова, які Христос промовляє. Це вже середина шістнадцятого розділу, далі йде прощальна мова, далі буде архиєрейська молитва — молитва, яку Христос звертає до Отця. Молитва, а не слово, яке говорить до апостолів. І саме в цей момент Христос каже: «Ще багато маю вам сказати», — і вже ніколи цього не скаже. Він зробить найважливіше, найбільше, найпрекрасніше — віддасть Своє життя за учнів і за нас усіх на хресті. Але говорити вже не буде. «Ще багато маю вам сказати» — і не скаже.

Це не означає, що воно не здійсниться, що учні не дізнаються про це. Христос каже, що прийде Дух Істини, який їх навчить. Нагадає, навчить, провадитиме до всієї правди. Але є багато речей, які залишаються недоказаними. Може, це теж місце для тієї прекрасної речі, якою є традиція. Що будуть речі, які передадуть апостоли. Будуть речі, які Христос відкриє вже в Церкві. Не апостолам, а вже пізніше — як би доповнюючи це об’явлення в Церкві.

Христос каже: провадитиме вас до всієї правди. Це неймовірно — Христос ясно каже: ви не можете цього знести. Не скажу вам, бо це було б для вас занадто важким. Бо це було б надто обтяжливим. Це не той момент. Ви не можете багато прийняти, ви не можете багато витримати. І Христос це відчуває, бо говорить з апостолами. І з одного боку — Филип, який каже: «Покажи нам Отця — і вистачить». Ще замало Я вам показав? Замало об’явив вам Отця?

Петро, який чує те, що Христос йому говорить, але водночас противиться, обурюється: як це? Я ж Тебе не зречуся, навіть якщо всі зрадять. Юда, який це чує — і йде, щоби зрадити Христа. Є спротив тієї матерії, якою є людське серце. Навіть серце тих, хто є вибраними учнями. Ви не можете цього знести — досить. Це правда, побачена з боку Бога, Який є Правдою. «Я є дорога, правда і життя». Я — правда. Але це не та правда, яка нищить іншого, яка пригнічує, що немаєш іншого виходу, не маєш шансів, я мушу тобі це сказати.

Який далекий Христос від цього! Те, що ми називаємо правдою — це: «Маю тобі сказати правду прямо у вічі. Мушу тобі її вкинути, навіть убити тебе цією правдою, бо це — правда, бо я маю рацію, бо я знаю краще. Якщо ми вже знаємо цю правду, то тепер усе має бути так, як я тобі кажу». Ні — це зовсім інша правда Христа. Правда, яка не нав’язується. Правда, яка дає свободу. Правда, яка знає, коли сказати: досить. Бо межа правди — це любов.

Христос любить Своїх апостолів, тому не говорить їм усієї правди в тому сенсі, що не звинувачує їх, бо ця правда була б для них обвинувачувальною. Він каже правду, що всі ви розбіжитеся, залишите Мене, втечете. І вказує на цю правду. Але Христос не бореться до кінця: «Але ж так буде!» Не сперечається з ними, сказав — і замовк. Приймете? Ні, не приймають у цей момент. Прийде мить, коли це зрозуміють, будуть плакати, як Петро. Будуть соромитися, як інші. Але це ще попереду, це ще прийде. Той момент, коли їм відкриється повна правда.

Так само й перше читання — бо завжди є цей зв’язок між читаннями. Перше читання і Євангелія. Що означає зараз — пізнати всю правду? Коли об’являється вся правда? Це — проповідь святого Павла на Ареопазі. Він вже знає всю правду. Ще, може, не охолов у цю мить, бо ще має рештки надії, що, може, це не справдиться. Те, що каже Христос, — може, не буде так зле?

Але святий Павло вже живе після воскресіння Христа, насамперед після Його смерті, яка об’явила слабкість людини, слабкість апостолів. Святий Павло вже звіщає повну правду. Повна правда — це смерть Христа, тобто хрест, який об’являє нашу слабкість, наше безсилля, наше зло, наші втечі, наш гріх. Але це ще не вся правда. Вся правда — в завершенні, яким є воскресіння. Так Бог полюбив світ, що врешті є любов, є та правда, яка сильніша за смерть. І це звіщає святий Павло — звіщає Христа воскреслого.

Навіть якщо знає про це й пережив це болісно: ті, хто його слухали, розвернулися й пішли, коли почули слово «воскресіння». Бо це — правда. Є щось більше, є життя після смерті, є життя вічне. А його слухачі, філософи, обертаються на п’яті й ідуть. Воскресіння їх не цікавить. Має значення тільки те, що є тут і зараз.

Може, це теж наш світ, який закриває очі на воскресіння. Має значення те, що я зараз переживаю. Має значення моє життя тут і тепер. Має значення, щоби якось у цьому житті влаштуватися, хапнути більше, бути кимось, щоби це життя було більш-менш спокійним — але й приємним. А воскресіння? Хто його знає?

Те відоме прислів’я, яке ми повторюємо як мантру — ніхто звідти не повернувся. Хто знає, як воно насправді? Але це неправда. Святий Павло каже: «Ані око не бачило, ані вухо не чуло, ані серце людини не змогло уявити, які великі речі Бог приготував тим, хто Його любить, хто Його боїться». І тепер ми стоїмо перед цим: а раптом невідомо, що там буде.

А святий Павло додає цю другу річ — неймовірно важливу: «Нам же Бог це об’явив через Духа», тобто ми вже маємо перші плоди цього вічного життя. Було б безглуздям для нас, як християн, вірити лише в щось, що, можливо, існує, не маючи жодного досвіду Бога. Це було б якимсь непорозумінням. Якщо ми не маємо досвіду віри, пережитого кредо, що Ісус Христос помер і воскрес, і що Він вже ділиться цим життям і воскресінням з нами, то це було б неприйнятним. Справді, християнство стало б каторгою — тільки в ім’я чогось, що, можливо, є, а, можливо, й ні. Саме тому визнання віри, яке іноді чуємо в Церкві як свідчення, або коли розмовляємо з християнами, — воно насправді орієнтоване на досвід. Але ти доторкнувся до цього Христа? «Нам же Бог це об’явив через Духа». Я міг померти, міг увійти в Його смерть, міг по-людськи втратити життя, і побачив, що в цьому житті є воскресіння, є життя, є щось більше, є щастя, якого світ дати не може. Це і є досвід віри. Цим ділиться святий Павло, навіть якщо мало хто хоче слухати, навіть якщо з нього сміються — так само, як сміються з нас. 

Сьогодні, на жаль, статистика показує, що більшість, навіть християн, більше вірить у реінкарнацію, ніж у воскресіння. Яке ж це безумство — щось, що для самих індусів є прокляттям, бо реінкарнація — це не ціль, а певне прокляття, що ти мусиш перетворюватися знову і знову, щоб, зрештою, перейти в небуття, у нірвану. А ми вважаємо це чимось добрим, бо створюємо певний гібрид — гібрид християнства, тобто віри в життя після смерті, із реінкарнацією чи чимось подібним. Але це не так. Є Христос, мертвий, який воскрес. «Людині призначено один раз померти, а потім суд» — це слово від Бога. Це слово, яке проповідує Павло. Це той Павло, який сам переживає цю смерть, як ми чули вчора, — що він готовий віддати своє життя, готовий іти у в’язницю, готовий бути побитим камінням, бо він доторкнувся до Христа, пізнав Його. Христос змінив його життя. І він може жити в бідності, в переслідуванні, в голоді, у в’язниці — він є людиною, яка відбулася, яка є щасливою. «Нам же Бог це об’явив через Духа» — ось про що говорить Христос: «Коли прийде Він, Дух Істини, доведе вас до повної істини». Святий Павло не тільки цю істину проголошував, він її прожив. І нехай це буде також нашим досвідом.

Нехай Господь тебе благословить і оберігає. В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь.

Нехай Господь дарує вам мир. Дивлячись на читання сьогоднішнього дня, можемо дійти висновку, що не лише апостоли не були здатні витримати, понести, прийняти навчання Христа, але й пізніше — греки, які слухали Павла на Ареопазі. Саме так каже Ісус сьогодні своїм апостолам:

«Ще багато маю вам сказати, та тепер не можете цього знести». Знести — означає понести, зрозуміти, осмислити й впровадити у життя. Ще тепер вони не здатні цього зробити. Але коли прийде Дух Істини, Він приведе вас до повної істини. Коли прийде Дух Істини — бо зараз вони не готові. І ми бачимо, що в подальшій історії початків християнства відбувалося подібне. Не всі були здатні витримати християнське навчання без Святого Духа. Павло сьогодні вирушає до Афін, іде на Ареопаг, і там починає проповідувати, починає говорити. А фінал такий: коли почули про воскресіння, одні насміхалися, а інші сказали: «Послухаємо тебе про це іншим разом».

З одного боку, здається, що вони не готові, але, можливо, і Павло не був готовий. Що здається дивним, бо сьогодні Павло дуже добре підготований. Він роздивився, зібрав інформацію, готувався, навіть цитує їхнього поета, розбирався в їхніх богах і божествах.

Ми б сказали, що сьогодні Павло — якнайкраще підготовлений. Але — по-людськи. Непідготовлений у тому, що іде сам. А ми добре знаємо, що найкраще проповідується тоді, коли йдеться у супроводі. Коли свідчення базується на двох — на тих, хто підтримує одне одного, хто молиться разом, хто порозумівається. Що це не чиясь вигадка, а віруючих є більше. Тож Павло іде сам. І забуває ще одну річ: що через безумство проповіді, через безумство хреста, саме через це просте говоріння — через це світ був спасенний. І саме так Бог хоче спасати світ.

Не в тому, щоб бути непідготовленим, а в тому, щоб побачити, що є центром нашого навчання, що є найважливішим у нашій проповіді. Павло, здавалося б, зазнає поразки, але з цієї поразки, як і з багатьох інших, він винесе урок. Так, було кілька людей, які увірували, ці кілька людей приєдналися до нього — це Діонісій Ареопагіт, жінка на ім’я Дамаріс і ще інші.

Потім Павло вирушає до Коринту. Але зараз ми бачимо, що без Святого Духа буде важко і нам проповідувати, і слухачам — зрозуміти. Як каже сьогодні Христос, бо Дух не буде говорити від себе, але скаже все, що почув, і сповістить вам. Павло цього разу трохи говорив від себе. Багато разів він говорив у Святому Дусі — і тоді був зовсім інший результат. Сьогодні він трохи говорить від себе. Але, звичайно, ми не хочемо зосереджуватися на поразці святого Павла.

Хочемо побачити, що важливо тоді, коли й ми маємо прийняти науку Христа, а потім передати її далі. Важливо усвідомити, що вона важка для сучасної людини, що вона завжди трохи контркультурна, але водночас потрібен Святий Дух. Святий Дух, який сам нас запалюватиме, щоб ми прийняли, зрозуміли й втілили у життя, а тоді, коли ми будемо справжніми свідками, тоді й наша проповідь — і усна, і свідчення власним життям — буде зовсім іншою.

Пам’ятаймо також, щоб усе це завжди було в спільноті Церкви, щоб ми не були в цьому самотні. Можливо, самостійні, але не самотні. Щоб ми завжди знали, що маємо підтримку церковної спільноти, підтримку братів і сестер — як у нашому житті, так і в нашому служінні. Саме ця єдність є важливою, щоб світ побачив і повірив. Важлива також єдність із Святим Духом, який буде нас провадити й укріплювати.

Помолімося. Всемогутній Боже, ми відзначаємо урочистість воскресіння Твого Сина. Зроби, щоб ми розділили радість усіх святих, коли Він прийде у славі. Через Господа нашого Ісуса Христа, Твого Сина, який з Тобою живе і царює в єдності Святого Духа, Бог на віки вічні. Амінь.

Господь з вами. Нехай благословить вас Бог Всемогутній: Отець, і Син, і Святий Дух. Амінь.

Амінь.