Вівторок

Тими днями юрба филипійців постала на Павла і Силу, а начальники, подерши на них одяг, наказали бити їх палицями. Тож завдавши їм багато побоїв, посадили у в’язницю, давши наказ в’язничному сторожеві пильно їх охороняти. Він, діставши такий наказ, засадив їх до внутрішньої темниці й забив їхні ноги в дерев’яні колодки.
Опівночі Павло й Сила, молячись, співали Богу гімни, а в’язні слухали їх. Раптом стався великий землетрус, аж порушилися підвалини в’язниці; враз повідчинялися всі двері, і з усіх поспадали кайдани. А коли прокинувся сторож в’язниці й побачив, що двері в’язниці відчинено, витягнув меча і хотів себе вбити, думаючи, що в’язні повтікали.
Та Павло закричав сильним голосом, гукаючи: «Не заподій собі ніякого зла, бо всі ми тут!»
Той, попросивши світла, вскочив і, тремтячи, припав до ніг Павла та Сили, і вивівши їх назовні, запитав: «Панове, що потрібно мені робити, аби спастися?»
А вони сказали: «Увіруй в Господа Ісуса — і спасешся ти та твій дім!» І говорили йому Господнє Слово й усім, хто був в його домі.
І забравши їх тієї ж пори ночі, обмив їх від побоїв і тут же охрестився сам і всі його домашні. Завівши їх у дім, подав трапезу і звеселився з усім своїм домом, що повірив у Бога.

Слово Боже.

Прославлятиму Тебе від усього мого серця, *
бо Ти вислухав слова уст моїх, Боже.
Перед ангелами буду Тобі співати, *
поклонюся до Твого святого храму.

І прославлю Твоє Ім’я за Твою милість і Твою правду, *
бо Ти звеличив понад усі імена своє слово.
Того дня, коли я закличу до Тебе, Ти до мене відізвися: *
Ти наділиш силою мою душу. 

Ти спасеш мене правицею своєю. *
Господь розплатиться за мене!
Господи, навіки Твоя милість; *
не покинь рук своїх діло!

℟. Мене спасає міць десниці Бога
Або: Господи, мене спасе Твоя десниця
або: Алілуя

Пришлю до вас Духа Істини, — Господь говорить, —
до всієї істини Він поведе вас.

Того часу Ісус сказав своїм учням: «Нині іду до Того, хто послав Мене, і ніхто з вас не питає Мене: “Куди йдеш?” Та від того, що Я сказав вам, смуток заповнив ваше серце. Але Я істину вам кажу: корисніше для вас, щоб Я відійшов. Бо якщо Я не відійду, то Утішитель не прийде до вас. Якщо ж піду, — пошлю Його до вас.
Прийшовши, Він переконає світ у неправоті щодо гріха, щодо праведності і щодо суду: щодо гріха, — бо не вірять у Мене; щодо праведності, — бо до Отця Я йду, і вже не побачите Мене; щодо суду, — бо князь цього світу засуджений».

Слово Господнє.

Тими днями юрба филипійців постала на Павла і Силу, а начальники, подерши на них одяг, наказали бити їх палицями. Тож завдавши їм багато побоїв, посадили у в’язницю, давши наказ в’язничному сторожеві пильно їх охороняти. Він, діставши такий наказ, засадив їх до внутрішньої темниці й забив їхні ноги в дерев’яні колодки.
Опівночі Павло й Сила, молячись, співали Богу гімни, а в’язні слухали їх. Раптом стався великий землетрус, аж порушилися підвалини в’язниці; враз повідчинялися всі двері, і з усіх поспадали кайдани. А коли прокинувся сторож в’язниці й побачив, що двері в’язниці відчинено, витягнув меча і хотів себе вбити, думаючи, що в’язні повтікали.
Та Павло закричав сильним голосом, гукаючи: «Не заподій собі ніякого зла, бо всі ми тут!»
Той, попросивши світла, вскочив і, тремтячи, припав до ніг Павла та Сили, і вивівши їх назовні, запитав: «Панове, що потрібно мені робити, аби спастися?»
А вони сказали: «Увіруй в Господа Ісуса — і спасешся ти та твій дім!» І говорили йому Господнє Слово й усім, хто був в його домі.
І забравши їх тієї ж пори ночі, обмив їх від побоїв і тут же охрестився сам і всі його домашні. Завівши їх у дім, подав трапезу і звеселився з усім своїм домом, що повірив у Бога.

• ...претори здерли з них шати і сіли на них з палицями. Ісус передбачив, що такі ситуації будуть відбуватися: "Згадайте слово, яке Я сказав вам: "Слуга не є більший від свого пана". Якщо Мене переслідували, переслідуватимуть і вас" (Ів. 15:20). Люди мають природну схильність уникати болю і страждань, але готові прийняти їх, коли на кону стоять більші цінності. Для Павла і Сили такою цінністю, більшою за переслідування, яких вони зазнали, було сповідування Ісуса Христа як Спасителя і Господа, найвищої цінності життя, точки, навколо якої зорієнтоване все їхнє життя. Чи є Ісус для тебе такою цінністю, що заради Нього ти готовий терпіти, наприклад,  неприйняття у твоєму робочому середовищі, тому що твої погляди на життя відрізняються від поглядів більшості?

• Опівночі Павло і Сила молилися, співаючи гімни Богові. Роздягнені, побиті, кинуті в темницю, зі скутими ногами - вони співають гімни, тобто прославляють Бога. Напевно, вони також дякують, тому що сам Павло писав: "Завжди за все дякуйте Богові Отцеві в ім'я Господа нашого Ісуса Христа!" (Еф 5:20). Чи не підказує нам так званий "здоровий глузд", що це все-таки якесь божевілля, що, можливо, Павло і Сила - якісь "психи", які отримують задоволення від страждань? У такій ситуації плач і нарікання цілком доречні. Але, можливо, з іншого боку, їхня свобода настільки велика, що ніщо не може її похитнути? Пізніше святий Павло напише в Посланні до Римлян, що Бог тим, хто Його любить, усе чинить на добро (Рим 8:28). Подивіться, як Бог вивів добро з цієї безнадійної ситуації для сотника і його дому. Як ти ставишся до складних ситуацій: поклоняєшся і дякуєш, бо переконаний, що Бог понад усе і може з усього зробити добро для тебе і твоїх близьких, чи скаржишся і постійно звинувачуєш інших?

• Подальший уривок тексту показує нам, що ця внутрішня свобода походить від віри в Ісуса. Віруй у Господа Ісуса, - відповіли вони йому, - і ти врятуєш себе і свій дім. Віруй, біблійною мовою, означає не "прийняти з розумом", а "довіритися", і ця довіра є вольовим рішенням, яке має наслідки. У випадку з сотником - це рішення прийняти хрещення. А як виражається твоя довіра на щодень? Які рішення у  повсякденному житті підтверджують твою довіру до Ісуса? 

Господи Ісусе, перетвори Своїм Словом мою позицію плачу і нарікання на все і всіх на позицію подяки за Твою присутність і турботу про мене. 

Нехай Господь обдарує вас миром. Вівторок шостого тижня Пасхального періоду.
Сьогодні Христос говорить до своїх учнів: корисно для вас Моє відходження, бо коли Я не відійду, Утішитель не прийде до вас, а коли відійду – пошлю Його до вас. Він провіщає Своє відходження, але водночас обіцяє прихід Святого Духа.

Спробуймо зосередитися на першій частині цієї фрази: "корисне для вас Моє відходження". Наче Христос хоче сказати: корисними є певні труднощі, через які ви проходите. Сучасною мовою ми б сказали: кризи — це корисно. Ми не любимо криз, не хочемо їх, але одночасно бачимо, що саме вони ведуть нас далі, в глибину, і в певний спосіб формують нас.

Це дещо очевидне й природне в нашому житті. Коли ми маленькі, з нами постійно є батьки, але потім, коли трохи підростаємо, батьки йдуть на роботу — і це, мабуть, важко сприймається маленькими дітьми. Потім діти йдуть до дитсадка, до школи, далі – на навчання, а згодом – взагалі залишають батьків. І все це формує їх, а також формує і батьків, бо відпустити дітей на навчання в інше місто – це важко, хоча й добре для дітей. І коли батьки віддають дітей до школи – це важко як для батьків, так і для дітей.

Ми бачимо ці труднощі на всіх рівнях, але вони потрібні, вони — корисні, як сказав би сам Ісус. Так само й учні, хоч і радіють присутності Христа, — а це добре — однак Він хоче, щоб вони здобули певну самостійність. Щоб тепер, з допомогою Святого Духа, вони могли розійтись, вийти з Єрусалима, з цієї своєрідної зони комфорту, з цього безпечного місця — і піти по всьому світу. Знаючи, що хоч і йдуть далеко від важливого для них місця, та всюди Бог буде з ними.

Погляньмо також на перше читання, яке в якомусь сенсі прояснює слова Христа. Якщо труднощі корисні, то сьогодні це видно в житті одного вартового. Можна сказати, він хотів, щоб день минув, як завжди — спокійно й звично. Є в’язні, він їх пильнує, усе під контролем, тим більше, що має нічну варту. Але цього разу все інакше. До в’язниці потрапляють святий Павло і Сила. Як читаємо у Діяннях апостолів, їх кинули до внутрішньої в’язниці і для безпеки закували ноги в колоди.

Для Павла і, певно, для Сили — це буденність: бути у в’язниці, бути покараними за проповідування Доброї Новини. Тому вони поводяться досить незвично. Як пише святий Лука, опівночі Павло і Сила молилися і співали гімни Богові. І це вже перший надзвичайний момент у цих Діяннях апостолів — поведінка Павла і Сили. 

Ймовірно, це не перше їхнє ув’язнення. Вони вже знають, що Бог з ними, Він зміцнює їх — і тому вони просто моляться. Але це також важливий приклад для нас: як переживати труднощі. Ніч. Замість того щоб спати чи хвилюватися, що буде вранці — суд, катування, подальше ув’язнення або заслання — вони спокійні, бо знають: вони в Божих руках, і просто моляться й співають гімни. Оце підказка — як переживати труднощі. Так, вони є. Вони реальні й болючі. Але варто проходити їх разом з Богом. Не лише думати про проблему і про людські шляхи виходу, а й запросити у все це Господа.

І точно не сваритися. Бо вони могли б: Сила сказав би Павлу – якби ти тут не говорив, якби ми пішли в інше місце, не опинилися б у в’язниці. Часто, коли маємо труднощі — в родині чи житті — ми сваримося, обвинувачуємо одне одного, шукаємо винних. А вони — в єдності, і це важливо. В єдності моляться, щоб бути певними: Бог з ними. І далі Бог діє: землетрус, тремтять основи в’язниці, двері відчиняються, кайдани падають.

І от з’являється нова особа на сцені — тюремник. Він прокидається, бачить відчинені двері й, думаючи, що в’язні втекли, хоче вкоротити собі віку. Розуміє, що мав їх стерегти, а не встиг. І на нього чекає сувора кара. Тож, можливо, надмірно, але з «честі» хоче покінчити з життям.

Звичайна ніч, зачинені двері, тиша – і раптом усе змінюється. І він вважає, що немає іншого виходу. Але тоді лунає голос: "Не чини собі зла, бо ми всі тут". Ці дивні в’язні не втікають. Не кидають його. Хоч могли б. Хоч він для них — охоронець, можливо, мучитель. Але вони залишаються і рятують йому життя. Спершу — земне, а згодом і вічне. Він, тремтячи, падає до ніг Павла і Сили й питає: "Що маю робити, щоб спастися?" Неймовірне питання! Бо бачить у них не лише слова, а й справжнє життя. Можливо, чув раніше, що вони проповідували, можливо — чув сам. Але тепер бачить, що їхнє життя відповідає словам. І вони відповідають: "Увіруй в Господа Ісуса – і спасешся ти та твій дім". Вони звіщають йому Євангеліє, йому та всім у його домі. Потім він миє їм рани — і приймає хрещення.

Отже, маємо трудність у його житті. І, звісно, постійну трудність у житті Павла і Сили — але вони вже досвідчені в Божій школі. А цей чоловік міг би сказати: "Це найгірша ніч у моєму житті". А виявляється — найкраща, бо він її прожив. Побачив, що у кризі є Бог, який веде його, приводить до прийняття Доброї Новини, до віри в Ісуса як Господа і Спасителя — і до спасіння. "Корисне є Моє відходження", – каже Христос. Тобто труднощі — корисні, але лише тоді, коли ми переживаємо їх з Христом. 

Нехай це слово буде для нас сьогодні корисним, і нехай Христос веде нас через усі труднощі, які з’являються в нашому житті.

Господь з вами. Нехай вас благословить Бог Всемогутній: Отець, і Син, і Святий Дух. Амінь.

Мир вам, браття, вітаю. Вівторок, шостий тиждень пасхального періоду, тридцять восьмий день нашої мандрівки до П’ятидесятниці. Слухаємо Євангеліє від святого Йоана. 

Ісус сказав до своїх учнів: тепер я йду до Того, хто послав Мене, і ніхто з вас не питає Мене: «Куди йдеш?» Але через те, що Я сказав вам це, смуток наповнив ваші серця. Та кажу вам правду: краще для вас, щоб Я відійшов, бо коли Я не відійду, Утішитель не прийде до вас. А коли відійду — пошлю Його до вас. І Він, коли прийде, викриє світ у справі гріха, справедливості й суду. Гріха — бо не вірять у Мене. Справедливості — бо Я йду до Отця, і вже не побачите Мене. Суду — бо князь цього світу вже засуджений. Ось Слово Господнє.

Слово Господнє на сьогодні, на тридцять восьмий день нашої мандрівки до П’ятидесятниці. У цій мандрівці, протягом цих п’ятдесяти днів, ми відлічуємо омера — тобто перевіряємо, скільки в нас дії Святого Духа. Наскільки Господь за цей час нашого життя, — бо ж не вперше переживаємо ці п’ятдесят святих днів, — наскільки Він розширив наше серце і скільки цього Святого Духа є в нас. Наскільки Він нас змінив. Як відбулася ця переміна. Чи насправді, дивлячись на тлі всіх тих складних подій, відходів, до яких нас запрошує Господь, щоб ми віддавали своє життя, — ми відчуваємо смуток і не запитуємо, що це значить для нас. Тобто ми не хочемо знати, що ці події, конфлікти, труднощі, — що нас віддають на смерть, що нас грабують — навіть матеріально — що це насправді момент, коли Бог хоче дати нам свого Святого Духа. І чинити те, що святий Павло каже в одному з листів: «Хоч у нас панує смерть, у вас панує життя». Ми бачимо, що це є життєдайний момент, у якому щось може народитися. Завдяки нашому вмираючому життю. Ми відчуваємо смуток і зовсім не запитуємо про це. Абсолютно не беремо до уваги, що це — той момент, задля якого ми прийшли у світ.

Чи відчуваємо ми радість? Христос раніше у цій промові під час Тайної вечері каже: «Коли б ви Мене любили, то зраділи б, що Я йду до Отця. Бо Отець більший від Мене». Отож, чи є в нас смуток, чи є в нас радість? Подібна до тієї великої радості, про яку сьогодні чуємо в першому читанні. Ми бачимо, що Бог учинив з Павлом і Силою — яких побили, кинули до в’язниці, закували в кайдани — і саме посеред цього вони співають гімни Богові. Прославляють Його у самій гущі цих подій. Радіють. Власне, у Діяннях апостолів бачимо ті моменти, коли апостоли, після того як їх побили, виходять і тішаться, що удостоїлися страждати за Христа. Це та радість, яка приходить у Святому Дусі. І це те, що Бог хоче нам дати — щоб ми змогли досвідчити того самого: перебуваючи в утисках, труднощах, радіти, що це є той момент, коли Бог ламає смерть і через наше вмирання дає життя тим, з ким нас пов’язав. Бо сьогодні бачимо в першому читанні, як народжується Церква. Церква в Європі. Ми у Филиппах, святий Павло…

На жаль, ми не слухали цього уривку вчора, бо святкували свято святих апостолів. Але вчора ми могли б почути цей перший акорд народження Церкви в Європі — коли Павло проголошує слово, Бог відкриває серце Лідії, і Лідія відкриває свій дім. Вона і її дім стають першою домашньою церквою, першою церквою в Європі. А сьогодні ми чуємо, як народжується друга церква — з іншої форми проголошення. І мені здається, що саме цього нам дуже бракує сьогодні.

Бо ми проголошуємо слово. У неділю ми були на площах, правда? Проголошували. Проголошуємо різними способами. Проводимо катехези, різні курси. Усілякі рухи мають свої форми: курси «Альфа», семінари віри, місії, акції на пляжах — де завгодно. Це слово звучить. Але сьогодні, перед лицем нападів, труднощів, які приходять, нам потрібна ця друга форма, через яку Бог народжуватиме Церкву в нашому місті, у нашій Батьківщині. Тобто форма входження у важкі, смертельні події, щоб Бог міг народжувати Церкву. Бо цей чоловік — тюремник, коли Бог втручається, бо ці люди насправді є вільні — вони мають життя в собі — у труднощах благословляють Бога, бо смерть уже подолана. Вони знають, що ніхто не може забрати в них життя. Вони мають життя, що походить від Христа. Тому благословляють Бога. І цей тюремник, після того як вони були звільнені з кайданів через Боже втручання, яке відкриває правду про цю подію, — приймає хрещення, запрошує їх до свого дому, падає до їхніх ніг і каже: «Панове! Kyrio!» — бо і він хоче мати таку свободу, хоче мати таке життя.

І це — той спосіб, другий спосіб: вмираюче життя, яке оживляє. Мені здається, нам цього весь час бракує. Ми постійно перебуваємо в смутку. Але якщо ми бачимо, що смуток нас охоплює перед таким вмираючим оживленням, і ми зовсім не хочемо питати Христа в тих подіях: «Господи, а може, це саме те, що Ти приготував для мене?» — то сьогодні приходить добра новина. Бо Христос каже, що коли прийде Святий Дух, Він переконає світ щодо гріха. І думаю, що це є перша дія Святого Духа, яку видно в нас. Якщо Він не переконав нас щодо справедливості — тобто що справжня справедливість — це справедливість хреста, а ми весь час тікаємо від хреста — то Він уже переконав нас щодо гріха. Що ми — бідолахи. Що ми не хочемо вмирати. Що не вміємо любити. Або навіть не хочемо. Що не вміємо прощати. Не хочемо прощати. Якщо Він переконав нас у серці щодо гріха — значить, Святий Дух уже діє в нас. І це добра новина на сьогодні. Добра новина.

Наприкінці згадав — я вам уже колись це розповідав — як один з наших братів розповідав, що одне подружжя з дітьми прийшло на Євхаристію в страшному стані. І чоловік говорить нашому братові: «Слухай, ми посварилися, була сварка, я — ні до чого. Як мені увійти в цю Євхаристію? Я знищений». І той брат тоді мав це світло і каже йому: «Слухай, ти щойно пережив першу дію Святого Духа». Каже: «Так, так, бо коли прийде Дух Святий, Він переконає світ щодо гріха. Тобто — переконав тебе щодо гріха. Подивись: бачиш, що не вмієш любити. Не вмієш відступити. Маєш нав’язати своє. Сварка, пекло. Переконав тебе». Отож — будь готовий зробити крок уперед. Відкритися. Почати взивати до Бога, щоб Він розширив твоє серце і дав тобі Святого Духа. Щоб ти мав Святого Духа, мав життя, і був готовий входити в те вмираюче оживлення, яке народжує. Народжує подружжя, народжує стосунки з дітьми, народжує Церкву.

Таке слово, браття, сьогодні, на цей вівторок, 38-й день нашої мандрівки. 

Гарного дня вам, браття. Мир вам.