V Неділя

Тими днями Павло і Варнава повернули назад до Лістри, Іконії та Антіохії. Вони зміцнювали душі учнів, закликали залишатися у вірі. Бо треба нам, – казали вони, – через великі утиски ввійти до Царства Божого. І вони, настановивши їм пресвітерів для кожної Церкви і помолившись з постом, передали їх Господу, в якого повірили. Пройшовши Пісидію, вони прийшли в Памфилію, і проголосивши слово в Пергії, спустилися до Атталії. Звідти вони відпливли до Антіохії, де були передані Божій благодаті на справу, яку вони і завершили. Прибувши туди і зібравши Церкву, сповістили про те, що Бог зробив з ними, і що Він відчинив язичникам двері віри. Слово Боже.

1.Щедрий Господь і милосердний, *

довготерпеливий і милостивий дуже.

Господь до всіх добрий; *

Його милості – на кожному Його ділі.

2.Тебе, Господи, усі Твої діла будуть прославляти, *

Тебе усі Твої праведники будуть благословляти.

Вони розголошуватимуть славу Твого Царства *

і розповідатимуть про Твою могутність.

3.Щоб об’явити людським синам про Твою силу *

та славу величі Твого царства.

Твоє царство – на всі віки царство, *

Твоє панування – на всі роди і покоління.

Я, Йоан, побачив нове небо і нову землю, оскільки перше небо і перша земля проминули, і моря вже не було. І я побачив святе місто, новий Єрусалим, що сходив з неба від Бога, приготований, немов наречена, прикрашена для свого чоловіка. І почув я гучний голос із престолу, що промовляв: «Ось Божа оселя з людьми; і Він поселиться з ними, і вони будуть Його народом, і сам Бог буде з ними – їхній Бог; і Він обітре кожну сльозу з їхніх очей, і смерті більше не буде, ні скорботи, ні голосіння, ні болю вже більше не буде, тому що перше минулося». І сказав Той, хто сидить на престолі: «Ось творю все нове!»   Слово Боже.

Нову заповідь даю вам,

щоб ви любили один одного, як Я полюбив вас.

Коли Юда вийшов з горниці, Ісус говорить: «Нині прославлений Син Людський, і Бог прославлений в Ньому. Якщо Бог прославлений в Ньому, то і Бог прославить Його в собі, – і негайно прославить Його!

Ді ти, ще трохи Я з вами. Нову заповідь даю вам: щоб ви любили один одного! Як Я полюбив вас, щоб і ви любили так один одного. З того дізнаються всі, що ви – Мої учні: коли любов матимете між собою».  Слово Господнє.

Коли Юда вийшов з горниці, Ісус говорить: «Нині прославлений Син Людський, і Бог прославлений в Ньому. Якщо Бог прославлений в Ньому, то і Бог прославить Його в собі, – і негайно прославить Його! Діти, ще трохи Я з вами. Нову заповідь даю вам: щоб ви любили один одного! Як Я полюбив вас, щоб і ви любили так один одного. З того дізнаються всі, що ви – Мої учні: коли любов матимете між собою».

• Слова Ісуса, які ми чуємо в сьогоднішньому Євангелії, звучать в особливий момент - відразу після того, як Юда крадькома вислизає, щоб зрадити свого Вчителя. Перед обличчям зради та майбутньої муки, Ісус зосереджується не на стражданнях, які на Нього чекають,  але на любові, що має стати впізнаваним знаком Його учнів.

• Про яку любов говорить Ісус? У грецькій мові існувало чотири відповідники слова "любов", і кожен означав різний її вид. Святий Йоан використовує тут слово "агапе" - любов досконалу, самовіддану, здатну на самопожертву. Таку любов явив до нас Отець - любов, в якій відкривається природа  Пресвятої Трійці (1 Йо 4:7-8).

• "Нова заповідь" полягає не просто в доброзичливості чи в уніканні того, що може  бути неприємним іншим. Ісус піднімає планку - Він навіть не каже, що я маю любити ближнього, як себе самого. Він каже, що маю любити так, як Він полюбив - аж до віддання життя, аж до хреста. "Більшої любові ніхто не має за ту, коли хто душу свою кладе за друзів своїх.” (Йо 15:13). Це досконала любов - агапе. Чи здатен я на таку любов?

• Слова Ісуса водночас є закликом до єдності. У світі, сповненому поділів, егоїзму та насильства, християнин покликаний свідчити про інший спосіб життя - за прикладом Христа. Варто запитати себе сьогодні: чи можуть інші впізнати в мені учня Ісуса, дивлячись на мою любов до людей? Чи люблю я так, як Він мене полюбив?

Господи, зроби мене здатним до досконалої любові. Пошли свого Духа, щоб Він випалив в моєму серці все, що не від Тебе, і наповнив мене Божими дарами. Наповни моє серце Твоєю любов'ю.

З Євангелія від святого Йоана. Коли Юда вийшов із Вечірника, Ісус сказав: Тепер Син Людський прославлений, і Бог прославився в Ньому. Якщо Бог прославився в Ньому, то і Бог прославить Його в Собі, і прославить Його негайно. Дітоньки, ще трохи я з вами. Нова заповідь даю вам, щоб ви любили один одного, як Я вас полюбив, щоб і ви любили один одного. З того всі пізнають, що ви — мої учні, якщо будете мати любов між собою.

Христос говорить у цій Євангелії про прославлення Отця, і робить це незадовго до своєї смерті. Хрест є найбільшим актом прославлення Отця, бо саме там було об’явлено й пережито ту любов, про яку говорить Христос, — нову заповідь. Любов з усього серця, з усієї душі, з усієї сили до Бога і до людини. До людини, яку Бог полюбив більше, ніж самого себе. Що означає ця слава зараз? Це — перевернення тієї слави, яку шукає людина, слави, яку вона сама створює. Людина після гріха прагне оточити славою саму себе, прагне, щоб її возвеличували інші.

У сьогоднішньому другому читанні з Об’явлення Йоана ми чули про видіння, яке Йоан мав на острові Патмос. Каже Йоан: я побачив нове небо і нову землю, бо перше небо і перша земля минули, і моря вже не було. І побачив я святе місто, новий Єрусалим, що сходив від Бога з неба, приготовлений як наречена, прикрашена для свого чоловіка. Це є слава Бога, яка сходить з неба на землю. Навпаки до того, що робить людина, бо людина чинить те саме від початку. Це ми бачимо у Книзі Буття, в одинадцятому розділі, у розповіді про побудову Вавилонської вежі. Людина, я як людина, хочу досягти неба, хочу побудувати собі славу. Там сказано: збудуймо собі ім’я — тобто дамо собі славу. Не так, як говорить Христос, щоб ім’я Отця було прославлене, а людина сама хоче дати собі ім’я, сама собі хоче дати славу, сама створити собі значення. Отже, людина будує піраміду від землі до неба, а Бог хоче дати нам славу, яка йде від Отця. Вона є дана нам — нам не треба навіть її здобувати. Ми можемо її прийняти. Бо це саме той рух, який чинить Бог, який звершив Христос, об’являючи Отця і віддаючи Йому славу. Той, хто був Богом, став останнім з людей, узяв на себе гріх, став останнім. Це є останнє місце, яке Христос зайняв на землі. Нижче вже неможливо. Це — хрест, це — повна протилежність Вавилонській вежі.

І тепер ми, як Церква, можемо дивитися на Христа, захоплюватися Ним. І стоїмо щоразу перед вибором: чи я буду боротися за себе, чи за Бога в мені? Чи я буду жити для себе, як каже святий Павло, чи дам жити Богові? Жити для Бога — означає жити за зразком Ісуса Христа. Так виникла Церква, як щось інше у порівнянні зі світом. Це — віддання життя, любов до іншого, навіть до того, хто став ворогом.

І це — суть першого читання з Діянь Апостолів. Там показано, як учні йдуть, утверджують інших учнів, заохочують до витривалості у вірі тощо. Але щоб це зрозуміти, треба переглянути кілька віршів перед тим, бо там розповідається, як Павла і Варнаву, а Павла зокрема, побили камінням. Із думкою, що він загинув під камінням, його вважали мертвим. Але цей Павло встає і повертається до тих людей, які його побили, повертається до Лістри, до Іконії — тобто до тих, хто його каменував, іде до тих міст, іде до спільнот, які він там заснував, і там зміцнює душі учнів, там заохочує до витривалості у вірі. Не лише словом, але й вчинком — бо на ньому видно, що означає бути для Христа. Що означає мати це нове життя. Що означає погорда до фізичної смерті, щоб жити для Бога. Це і є те, що утверджує душу, зміцнює, підкріплює її.

Маю враження, що Господь провадив мене через це слово, коли я питав себе, що означає для мене приймати утвердження у вірі. Що означає також давати це утвердження. Бо я знайшов у Старому Завіті, у Септуагінті, ті фрагменти, де вживається слово про укріплення. І це слово передусім стосується Бога, того, хто зміцнює людину. Це слово з’являється у двадцять восьмому розділі Книги Буття, в момент втечі Якова. Очевидно, він нагрішив проти свого брата, обманув разом із матір’ю, проти Ісава, проти Ісаака. Зрештою він мусить утікати, щоб урятувати своє життя, але в цій втечі підтримує його Бог. Коли він залишає землю Ізраїля, залишає Ханаан, Господь стоїть над ним і дає йому славнозвісний сон Якова — ту драбину, що була закріплена на землі, але сягала неба, і Господь був угорі. Ангели, які сходили і піднімалися до неба. Це є передвістя смерті Христа, який зійшов на землю, вмираючи, і повернувся до Отця. І тут сказано, що Бог стояв над ним, над Яковом. Це і є утвердження — стояти, підкріплювати, зміцнювати. Це слово тут і з’являється. Бог зміцнює Якова на цій дорозі, у вигнанні, як наслідок його гріха з одного боку, а з іншого — як вияв Божої вірності. Бо Господь дав йому благословення, дав йому первородство також унаслідок вини його брата Ісава. І тепер Бог супроводжує його і каже: Я поверну тебе сюди назад. Я стою над тобою, Я той, хто буде тебе охороняти. Ось такою є візія Бога.

Візія, яка є Божою візією, протилежна людській візії. Чому? Бо це слово знову з’являється у випадку з Саулом, а саме в другій книзі Самуїла, на початку цієї книги, і це вже після смерті Саула. Як відомо, перша книга Самуїла закінчується битвою під Гелвуею, де гине Саул і його троє синів. А потім, на початку другої книги Самуїла, йдеться про те, як прибігає до Давида юнак, який бачив, як помирав Саул, і навіть хвалиться, що добив його. І він каже, що бачив Саула, який стояв, спершись на своє спис. Оце спирання, це утвердження, зміцнення в опорі на спис. І це є противагою, антиподом опори Якова, бо там над ним стояв Бог, а тут Саул опирається на свій спис. І це вся історія, яка привела Саула до цього моменту, до смерті, бо він постійно спирався на той спис. Спис став домінантою в житті Саула, певною мірою також і Давида, бо цим списом не раз намагався Саул убити Давида. Хоче його вбити. Цей спис — символ, синонім насильства, сили, могутності, зброї, на яку опирається Саул. І він цю зброю використовує проти людини, проти Давида. Метнув списа в Давида — марно. Бог охороняє Давида, як колись охороняв Якова, так тепер охороняє Давида. Але Давид буде постійно мати справу з цим списом, бо Саул ганятиме його по пустелях, буде зображений як той, хто сидить, опершись на свій спис. І врешті буде спиратися на нього і в момент смерті. І цей спис його підведе. Спис, на який він так покладався. А міг навчитися, бо навіть цим списом Бог промовляв до нього.

Пам’ятаємо, це той спис, що був увіткнутий поруч із Саулом, коли він спав із трьома тисячами своїх вояків. І Давид, який підкрався до його табору, підходить до Саула, який спить, спис поруч. І Авішай каже: «Візьми цей спис, встроми в Саула — і проблеми закінчаться. Ти навіть не мусиш цього робити — я це зроблю». Але Давид категорично відмовляється підняти руку на помазаника. Давид не входить у ментальність Саула, не буде вдаватися до насильства, не боротиметься з іншим. Він покаже любов до ворога, стане вже образом Ісуса Христа. Оце опора Давида — повна протилежність опори на спис Саула. І на цьому ми будуємо. Це два способи, два напрямки опори, утвердження — або на Богові, який стоїть над нами, зміцнює нас, або на своїх «ґаджетах», на тому списі. А під тим «списом» може бути будь-що: наші плани, гроші, родина, організація часу, робота — все, на що я покладаюсь, але без Бога. Іноді ми намагаємося це поєднувати: трохи Бога, трохи мого списа. Але правда в тому, що там, де я спираюся на свої розрахунки, уявлення, плани — усе це впаде.

Знову це слово з’являється в Старому Завіті — цього разу про Самсона, книга Суддів, розділ 16. Самсон, що впав у гріх, бо одружився з жінкою, яка не була з Ізраїля, мав би одружитися з ізраїльтянкою. Він чинив по-своєму, робив дивні речі, жив ніби в обох світах. І зрештою його бачення, його план ламається, бо та, на кого він покладався — жінка — видає його. Самсона осліплюють, кидають до в’язниці, потім змушують розважати філістимлян своїм виглядом. І там знову з’являється це слово: Самсона проводять перед натовпом, прив’язують до колон, які є опорою всього дому. Це та сама «опора». Самсон просить Бога: «Останній раз дай мені сили». Волосся в нього відросло, він стрясає тими колонами, вони тріскають, увесь дім падає, ховаючи під собою Самсона і тисячі філістимлян — більше, ніж він убив до того. Але це образ — на що ти опираєшся? Якщо твій дім опертий на ці колони, на свої колони, прийде щось, що їх зруйнує. Прийде послане Богом — якийсь Самсон. Можна перекласти це також через Нагірну проповідь, її завершення, де Христос каже: «На чому ти будуєш дім свій? На чому опираєш?» Чи на скелі, чи на піску? Бо прийдуть труднощі, що потрясуть дім — як Самсон потряс той дім. Той дім, що не опертий на Христа, не стоїть на скелі, не опирається на Бога, на Його Слово — завалиться. Тільки дім на скелі, тобто на Ісусі, на Божому Слові, встоїть.

Отже, прекрасне слово, яке приходить. Є ще один фрагмент, що говорить про цю опору — і це надзвичайно гарний уривок із Пісні над піснями. Ми його добре знаємо — це кінець, восьмий розділ, останні слова. Там сказано: «Хто це виходить з пустелі, спершись на свого нареченого?» Ось та, яка утверджена, спирається, опирається на нареченого. Щоб завершити цей образ — Бог не є просто силою, планом, уявленням, вірою як чимось темним, непевним, хитким. Пісня над піснями каже: ні — це наречений. Можна спертися на Того, хто любить. У цій любові — наречений, і показана також слабкість нареченої: вона виходить із пустелі — тобто слабка, знесилена, з місця без життя. Але Той, хто її з цієї пустелі, зі смерті, зі слабкості виводить — це Христос, Наречений, і вона на Нього спирається. Це запрошення для нас.

І тепер, дивлячись крізь призму Діянь апостолів, цими руками Бога, на які ми можемо спертись, руками Нареченого є апостоли, є Церква, бо тепер Павло і Варнава — це Свята Церква. Та Церква, яка зміцнює, хоче зміцнити мою душу. Це вже не щось незрозуміле, неозначене. Ця віра — це Церква.

Як вони отримали віру від Христа, від апостолів, так тепер цю віру дуже конкретно отримує Церква в Лістрі, Іконії, Антіохії і там, де я є. Це я є тим учнем, якого тепер утверджують, щоб були ці двері віри. Це те слово, яким закінчується перше читання сьогоднішнього дня. Це те слово, яке Бенедикт XVI вкорінював як провідне слово Року віри. Там, де він виголошував катехези про віру: «двері віри». Це Porta Fidei. Також ця енцикліка, тобто адгортація, яку написав Бенедикт XVI — Porta Fidei, «двері віри», — звертається саме до цього слова, що язичникам були відкриті двері віри, тобто нам. І ці двері не лише відкриті, крапка, ніби ми просто отримали віру, маємо тепер якийсь скарб. Ні, цей скарб потрібно зберігати, його потрібно укріплювати, бо якщо він не підтримується, не зміцнюється, не розширюється, не поглиблюється — то просто зникає.

До цієї саме місії були покликані Павло і Варнава. До цієї місії також був покликаний Петро. Бо Петро почув це слово від самого Христа: коли будеш уражений і т. д., ти будеш тим, хто потім зміцнюватиме своїх братів. Це місія, яку також отримав Петро. Ісус сказав у Євангелії: ти, коли навернешся, утверджуй своїх братів. Петро не навернений, Павло не навернений, Варнава не навернений — це слабкий варіант. Але той навернений, хоч і слабкий Петро — це той, хто зараз укріплює своїх братів. До цього також запрошені ми. З нашого боку, як Петро, ми можемо лише сказати: Господи, зміцни мене в усьому цьому, Господи, дай мені сили.

І також останнє слово, що зустрічається в грецькому Старому Завіті, — це те, що Давид після гріха з Вірсавією пише той чудовий 51-й псалом, і в 12-му вірші саме каже про те, щоб його дух був зміцнений, укріплений саме Богом. Бог є вірний, людина — невірна, людина в гріху, відходить, падає — ми потребуємо того утвердження, яке приходить від Бога. Це і є те, до чого ми покликані врешті-решт: щоб віддати славу Богові, так як Христос віддавав славу Богові, так і ми можемо віддати славу Богові.

Через що? Через опору на Боже Слово. У Старому Завіті Божа слава з’явилася коли? Коли Господь явився на Синаї — і там з’явилася слава Божа. Як? Тим, що Господь дав Слово Ізраїлю і запросив його жити цим Словом, ввів його в завіт, який заснований на цьому Слові. А ми сьогодні чуємо слово святого Йоана, яке є приготуванням цього нового завіту, цього сповнення Слова Старого Завіту — Слова насамперед серця, Слова, яким є любов Бога: з усього серця, з усієї душі, з усіх сил — і любов до ближнього. Це завдання виконав Христос, бо Він прославив Отця, бо прожив це Слово. І до цього життя, до цього переживання слави ми запрошені сьогодні також ми, що ми також можемо віддати славу Богові через те, що опремося на Бога — як у Старому Завіті Яків, як Невіста з Пісні пісень, а в Новому Завіті — Петро, Павло та інші. Сьогодні я можу опертися на Христа.

Господи Боже, я прошу Тебе про це — дозволь мені опертися на Тебе. Не дозволь мені шукати тих інших моментів, де я буду шукати опори. Не дозволь мені тієї глупоти, про яку говорить пісня слуги Ягве, що я опираюся на очерет. Бо будь-що, що не є Тобою — це очерет, але цей очерет ламається і пробиває руку того, хто на нього опирається. Замість опори стає болем той очерет, на який хтось сперся. Тому, Господи, прошу Тебе — не дозволь мені опиратися на жодний очерет: ані на речі, ані на людей, які теж слабкі, як я, слабкі, як очерет. Дозволь мені опертися тільки і виключно на Тебе.

Не дозволь мені опиратися, як Саул, на спис. Дай мені, щоб я оперся на Твій хрест. Дай мені, якщо така Твоя воля, щоб спис пробив мене, як Христа на хресті, — дай мені ту саму любов, яка була об’явлена на хресті. Дай мені ту любов, яка об’являється в крові й воді. Любов і прощення.

Нехай благословить тебе і охороняє Отець і Син, і Святий Дух. Амінь.

Ісус сказав після виходу Юди з вечірника, що тепер Син Людський прославлений, і в Ньому Бог прославлений. Якщо Бог у Ньому прославлений, то й Бог прославить Його в Собі самому, і прославить Його негайно. Діти, ще недовго Я з вами. Нову заповідь даю вам: щоб ви любили один одного, як Я вас полюбив. Щоб і ви так любили один одного. По тому всі пізнають, що ви — Мої учні, якщо будете мати любов між собою.

Це слово, яке Бог сьогодні скеровує до нас, повне таємниці. І воно буде приходити до нас у цей останній великодній період дуже прекрасним способом. Бо ми будемо майже безперервно слухати останні промови Ісуса, так звані архієрейські промови, тобто розділи з 13 по 17. І це слово, яке євангеліст Йоан записав як прощальні промови Ісуса під час Тайної вечері, Церква дає нам саме на цей пасхальний час. Наче намагаючись відкрити перед нами новий простір і дозволити нам схилитися над цим словом, освітленим світлом Пасхи. Поглянути на ці слова Ісуса саме з пасхальної перспективи, тобто через призму подій, які ми вже знаємо: страждання, смерть і воскресіння Ісуса. І сьогодні цей уривок з Євангелія від Йоана запрошує нас поглянути на те, що нам пророкує Ісус, саме в цьому контексті, в цій перспективі.

І ми чуємо сьогодні: після того як Юда вийшов з вечірника, Ісус сказав — Син Людський прославлений тепер. Якою ж славою прославлений Ісус тепер, у цю мить, коли ми бачимо, що Ісус підвівся від столу, підперезався рушником, умив ноги своїм учням, намагався урятувати Юду через Свою поставу і слово — та врешті виявилось, що нічого з того не вийшло. Юда пішов, щоби Його зрадити. Якою славою Бог прославив Його зараз? Син Людський прославлений.

Коли ми вдивляємося в цей образ Ісуса у вечірнику, коли Він говорить ці слова, знаючи наперед, що Його чекає, усвідомлюючи страждання, відкинення, смерть — Він каже: це є момент Мої слави. Це момент, коли Син Людський прославлений. Наче хоче сказати нам річ, яка, можливо, для нас найважча: увійти в Божу волю, увійти у волю Отця, прийняти те, що Бог приготував — це насправді є вхід у славу, вхід у досвід перебування з Богом. Слава, якою Ісус був прославлений, — це слава послуху Отцеві, прийняття цього шляху, такого способу спасіння людини, який, як нам часто здається з боку, є абсурдним, зовсім недоречним. Але Ісус каже: діти, недовго вже Я з вами, але те, що Я переживаю зараз, — це момент, коли Я можу вам об’явити славу Отця, показати вам те, що по-справжньому приховане в серці Бога.

Якщо тепер подивимось на наше життя через призму цього слова, то побачимо: коли настають труднощі, змагання, коли згадуємо поразки, розчарування нашого життя, невдалі ситуації, відсутність успіху — іноді навіть немає чим пишатися, навіть нашими дітьми, які нас також розчарували чи розчаровують. Ми стоїмо перед таємницею нашого життя — життя, сповненого болю, досвіду, нездійснених бажань, очікувань, амбіцій. І чуємо це слово: це є момент, коли Син Людський прославлений. Це означає: твоє життя, якщо ти маєш довіру прийняти його таким, яким Бог його дає, — це момент, коли в твоєму житті Бог об’являє Свою славу. Саме тоді, коли в нас є готовність приймати реальність такою, якою Бог її дає: з усіма нашими труднощами, невмінням, з глибокою правдою про нас самих, про наш гріх і слабкість.

Якщо ми слухаємо це слово, яке Бог сьогодні до нас скеровує, то воно каже: саме тоді, коли ти з довірою приймаєш своє життя, — це момент, коли Бог тебе прославляє. Але не в людському розумінні, а дозволяючи тобі побачити, що саме твоє конкретне змагання відкриває тобі Бога. Бога, Який діє. Бога, Який через твоє прийняття життя стає прославленим. Приймаючи своє життя з довірою до Бога — ми Його прославляємо. Як Ісус каже, що Його прославили, бо Він увійшов у послух Отцеві. І це стало причиною того, що Бог був прославлений.

І подивіться — це виглядає парадоксально. Бо що ми найчастіше хочемо? Позбутись труднощів, клопотів, болю, несподіваних випробувань. Ми не перестаємо очікувати, що буде краще, що будемо щасливіші, що нарешті зможемо подивитися в дзеркало й сказати: от тепер я задоволений, тепер усе гаразд. Але правда життя — інша: ми часто чекаємо на щось, що ніколи не настане. І от це слово каже: якщо ти маєш довіру і готовність прийняти своє життя, — це відкриває тебе на Бога. І ти прославляєш Бога через прийняття Його волі. Це — всупереч логіці світу. Бо це — логіка любові, яка каже: любіть ворогів ваших, моліться за тих, хто вас ненавидить.

Так усі пізнають, що ви — Мої учні. Бо Я даю вам нову заповідь — щоб ви любили одне одного. Це переміщує акцент у нашому житті на те, що справжньою славою Бога є любов. Але любов, яку показав нам Ісус: любов, яка не чинить опору, яка готова зректися себе, яка має в собі прагнення віддати все до кінця. Це — нова заповідь. Але вона може здійснитися тільки тоді, коли ми всередині Божої волі. Коли ми дійсно приймаємо своє життя і кажемо: Бог усе мудро зробив. Не обов’язково легко, але з любов’ю і мудрістю. Якщо я дивлюсь на своє життя як на Божий задум, коли я довіряю, що Бог знає, що робить, проводячи мене через події мого життя, — то моє серце може відкритися на волю Бога. І коли я кажу: хочу чинити Твою волю, — тоді, як сьогодні каже читання з Одкровення, усе стає новим.

Ось, усе творю новим. Не тому, що щось зовні змінилось, а тому, що моє бачення стало новим. Бо Бог відкриває мені нову перспективу — свободи й любові. І коли ми входимо в це змагання, дивлячись на свою щоденність у такий спосіб, через Божу волю, з досвідом прагнення реалізувати любов — тоді справді все стає новим. Вимір нового світу бачиться через призму Божої дії. Якщо я так починаю бачити свою реальність, то починаю бачити Бога, Який через моє прийняття життя стає прославленим. І тоді справді я можу Бога прославляти й дякувати Йому за всю історію, яку Він зі мною творить, за всі досвіди, які мені дає. Бо знаю, що це — час, коли Він відкриває мені не щось легке, а любов, яка веде до життя вічного.

І якщо ми ще заглянемо до сьогоднішнього читання з Діянь Апостольських, де описано досвід святого Павла, то святий Лука каже про все те, що пережив Павло: через усі ці змагання треба пройти, щоб увійти в Царство Небесне, в Божу близькість. І не каже, що це легко. Але каже, що коли ми у діалозі з Богом, коли відкриваємо серце на Його близькість, яка об’являється через наші змагання — тоді всі ці ситуації стають для нас спасенними і добрими.

Бог запрошує нас, щоб Його Слово нас торкалося, щоб ми хотіли змагатися з цим Словом у світлі нашого життя, щоб ми дивилися на своє життя знову і знову в новій перспективі, постійно освітленій Пасхою і дією Божої любові. Чи є в мені це запитання і готовність увійти в те, щоб прославляти Бога? Через що? Через прийняття того, що Бог мені дає. І не йдеться про пасивність чи примирення з обставинами. Ні, це момент, коли я кажу: обираю Твою волю, якою б вона не була. І коли я її приймаю, коли входжу в реалізацію любові, яку Ти мені відкриваєш, — тоді ця слава починає розливатися. Саме тут і зараз даю вам нову заповідь: любіть одне одного, як Я вас полюбив. Тобто в тому вимірі хреста, який у кінці освітлює темряву нашого життя і відкриває нам славу воскресіння.

Йн 1,14:

І Слово стало тілом, і оселилося між нами, і ми славу його бачили - славу Єдинородного від Отця, благодаттю та істиною сповненого.

Йн 3,6:

Що народжується від тіла - тіло, а що народжується від Духа - дух.

Йн 17,2:

згідно з владою, що її ти дав йому над усяким тілом: дарувати життя вічне тим, яких ти передав йому.

Пс 56,5:

На Бога, слово котрого славлю, на Бога уповаю, не страхаюся: що може заподіяти мені людина?

Іс 40,5-6:

Тоді слава Господня з'явиться, і всі творіння узрять її разом, бо так прорекли уста Господні. Голос велить: - Вісти! - Я ж сказав: - Що вістити? - Всяке тіло -трава, і вся його краса - мов квітка в полі.

1Йн 4,2:

З цього спізнавайте Божий дух: кожен дух, який визнає, що Ісус Христос прийшов у тілі, той від Бога.

2Йн 7:

Багато бо спокусників поширилось у світі, що не визнають Ісуса Христа, який прийшов у тілі. Той то є спокусник і антихрист.

1Йн 1,1-3:

Що було споконвіку, що ми чули, що бачили нашими очима, що оглядали і чого руки наші доторкалися, про Слово життя, - а життя об'явилось, і ми бачили й свідчимо й звістуємо вам життя вічне, що в Отця перебувало й нам явилося, - що ми бачили й чули, звістуємо й вам, щоб і ви мали спільність із нами. А наша спільність - з Отцем і з його Сином Ісусом Христом.

Рим 1,3:

про Сина свого, народженого тілом із сімени Давида,

Гал 4,4:

Якже сповнився час, Бог послав свого Сина, що народився від жінки, народився під законом,

Вих 25,8:

Нехай вони мені спорудять святиню, щоб я міг жити серед них.

Сир 24,7-22:

"Між ними всіма я спокою шукала: в чиїй бо спадщині мені оселитись? Тож заповів мені Творець усього, і той, хто створив мене, намет нап'яв мій та й мовив: «У Якові будь твоя оселя, і твоя спадщина будь в Ізраїлі!» Спередвіку, споконвіку створив він мене, тим то я вічно існувати буду. У святому наметі перед ним я служила, і укріпилась я у Сіоні. У місті улюбленім він оселив мене, і в Єрусалимі — влада моя. Я вкорінилась у прославленім народі — у частці Господній, у наслідді його. Мов той кедр ливанський, я виросла вгору, мов той кипарис на горах Хермонських. Мов та пальма в Ен-гаді, виросла я, мов у Єрихоні садженці трояндні, мов маслина ота на рівнині пишна, — виросла я, немов той явір. Мов цинамон і аспалат, видавала я пахощі, мов добірна мірра, була я запахуща, — мов та халвана, й онікс, і стакта, мов дим кадила отой у наметі. Мов той теребінт, я розпростерла галузки, і віття моє — віття слави й ласки. Мов ті виногрона, я пишне гілля вигнала, і квіття моє плоди преславні та багатющі видало. Я мати красної любови, остраху, знання й благонадії, я даю вічні блага всім моїм дітям і тим, що від Бога призначені. Прийдіте ж до мене, ви, що мене бажаєте, і живітеся досита плодами моїми. Згадка про мене солодша від меду, і моя спадщина солодша, ніж медовий стільник. Хто мене споживає, той ще схоче споживати, хто з мене п'є, той ще захоче пити. Хто мене слухає, той не осоромиться, хто мною кермується, той не согрішить."

Вар 3,36-4,4:

Такий наш Бог; ніхто йому не рівний! Він звідав усі дороги знання і дав його Якову, слузі своєму, Ізраїлеві, улюбленцеві своєму. А потім вона й на землі з'явилась і з людьми перебувала. Вона - це книга велінь Божих, закон, що перебуває вічно. Усі ті, які пильнують її, будуть жити; а ті що покидають її, повмирають. Повернись, Якове, вхопись її; простуй до її блиску, до її світла. Не віддавай іншому своєї слави, своїх пільг - народові чужому! Які ж бо ми, Ізраїлю, щасливі, - бо те, що вгодне Богові, знане нам!

Втор 4,7:

Бож де на світі такий великий народ, що мав би таких близьких до себе богів, як Господь, Бог наш, коли тільки закликаємо його?

Вих 24,16:

Слава Господня зійшла на Синай-гору, і хмара вкривала її шість днів. Сьомого дня кликнув він до Мойсея з-посеред хмари.

Вих 33,20:

І додав: «Лиця ж мого не можна тобі бачити, бо людина не може бачити мене і жити.»

Лк 9,32.35:

Петро й його товариші були зморені сном. Та як пробудилися, побачили його славу і двох мужів, що з ним стояли. І залунав голос з хмари. “Це Син мій, Вибранець, слухайте його!”

Йн 17,5:

Тепер же прослав мене, Отче, у себе - славою тією, що її я мав у тебе перед тим, як постав світ!

Йн 1,17:

Закон бо був даний від Мойсея, благодать же й істина прийшла через Ісуса Христа.

Вих 34,6:

І пройшов Господь перед ним, промовляючи: «Господь, Господь! Бог милосердний і ласкавий, нескорий на гнів, многомилостивий, і вірний,

Ос 2,16-22:

Ось чому я її заманю і заведу її у пустиню, і буду їй до серця промовляти. Я дам їй виноградники ізвідти й Ахор-долину, як надії двері. І вона відповість там так, як за днів своєї молодости та як вона виходила з Єгипетського краю. І станеться: того часу, - слово Господнє, - вона буде звати мене: Мій чоловіче! - вона не буде більше мене звати: Мій Ваале! Я викину із уст у неї імена ваалів, їхні ймення не будуть згадуватись більше. І я вчиню для них умову з диким звірем, з птаством небесним і з тим, що по землі плазує. Лук, меч, війну - я з землі знищу і дам лежати їм безпечно. Я заручу тебе собі навіки, я заручу тебе собі в справедливості й у праві, в ласкавості й у любові. Я заручу тебе собі в вірності, й ти Господа спізнаєш.

Мт 25,31-46:

Якже прийде Син Чоловічий у своїй славі, й ангели всі з ним, тоді він сяде на престолі своєї слави. І зберуться перед ним усі народи, і він відлучить їх одних від одних, як пастух відлучує овець від козлів; і поставить овець праворуч себе, а козлів ліворуч. Тоді цар скаже тим, що праворуч нього: Прийдіть, благословенні Отця мого, візьміть у спадщину Царство, що було приготоване вам від створення світу. Бо я голодував, і ви дали мені їсти; мав спрагу, і ви мене напоїли; чужинцем був, і ви мене прийняли; нагий, і ви мене одягли; хворий, і ви навідались до мене; у тюрмі був, і ви прийшли до мене. Тоді озвуться праведні до нього: Господи, коли ми бачили тебе голодним і нагодували, спрагненим і напоїли? Коли ми бачили тебе чужинцем і прийняли, або нагим і одягнули? Коли ми бачили тебе недужим чи в тюрмі й прийшли до тебе? А цар, відповідаючи їм, скаже: Істинно кажу вам: усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших – ви мені зробили. Тоді скаже й тим, що ліворуч: Ідіть від мене геть, прокляті, в вогонь вічний, приготований дияволові й ангелам його; бо голодував я, і ви не дали мені їсти; мав спрагу, і ви мене не напоїли; був чужинцем, і ви мене не прийняли; нагим, і ви мене не одягнули; недужим і в тюрмі, і не навідались до мене. Тоді озвуться і ті, кажучи: Господи, коли ми бачили тебе голодним або спраглим, чужинцем або нагим, недужим або в тюрмі, і тобі не послужили? А він відповість їм: Істинно кажу вам: те, чого ви не зробили одному з моїх братів найменших – мені також ви того не зробили. І підуть ті на вічну кару, а праведники – на життя вічне.”

Лев 19,18:

Не будеш мститися і не будеш злопам'ятним супроти твоїх земляків. Любитимеш ближнього твого, як самого себе: я - Господь.

Мт 5,43:

Ви чули, що було сказано: Люби ближнього свого й ненавидь ворога свого.

Мт 22,39:

А друга подібна до неї: Люби ближнього твого, як себе самого.

Рим 13,8-10:

Не майте жодних боргів ні у кого, крім боргу взаємної любови, бо той, хто любить другого, виконав закон. Бо заповіді: «Не чини перелюбу», «Не вбивай», «Не кради», «Не пожадай», і всякі інші заповіді містяться у цьому слові: «Люби твого ближнього, як себе самого.» Любов ближньому зла не чинить. Любов, отже, - виконання закону

Гал 3,28:

Нема юдея ані грека, нема невільника ні вільного, немає ні чоловіка ані жінки, бо всі ви одно у Христі Ісусі.

Кол 3,14:

А над усе будьте в любові, що є зв'язок досконалости

Втор 5,17-21:

Не вбивай. Не чужолож. Не кради. Не свідчи неправдиво проти твого ближнього. Не пожадай жінки твого ближнього. Не зазіхай на дім твого ближнього, ні на поле його, ні на раба, ні на рабиню його, ні на вола, ні на осла його, ні на будь-що, що належить до твого ближнього.

1Кор 13,4-7:

Любов - довготерпелива, любов - лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпит

1Сол 5,14-15:

Благаємо вас, брати: карайте ледачих, малодушних підбадьорюйте, підтримуйте безсилих, супроти всіх будьте терплячі. Уважайте, щоб ніхто не віддавав нікому злом за зло, а старайтеся робити добро один одному і для всіх.

Прип 10,12:

Ненависть сварки роздуває, | а любов гріхи всі покриває.

Гал 5,14:

Увесь бо закон міститься у цій одній заповіді: “Люби ближнього твого, як себе самого.”

Як 2,8:

Коли, отже, виконуєте закон царський за писанням: «Люби ближнього свого, як себе самого», - ви добре робите.

Йн 15,12.17:

Це моя заповідь, щоб ви любили один одного, як я вас полюбив! Ось, що вам заповідаю: щоб ви любили один одного! 

1Йн 2,3-11:

З того знаємо, що ми його спізнали, коли ми заповіді його бережемо. Хто каже: «Я його знаю», і заповідей його не зберігає, той неправдомовець і в тому правди немає. А хто береже його слова, в тому любов Божа справді досконала. З того й знаємо, що ми у ньому. Хто каже, що в ньому перебуває, повинен так поводитись, як він поводився. Любі! Не нову заповідь вам пишу, але давню, що ви одержали спочатку. Ця давня заповідь - слово, що ви чули. Проте, нову заповідь пишу, - це правдиве в вас і в ньому, - бо темрява проминає, і правдиве світло вже світить. Хто каже, що він у світлі, а ненавидить брата свого, той у темряві й досі. Хто ж любить брата свого, той у світлі перебуває, і в ньому нема причини до падіння. Хто ж ненавидить брата свого, той у темряві, і в темряві він ходить, і куди йде, не знає, бо темрява у нього засліпила очі.

1Йн 1,7:

А коли ходимо у світлі, як він сам - у світлі, ми маємо спільність один з одним, і кров Ісуса Христа, його Сина, нас очищує від усякого гріха.

Йн 10,14:

Я ж - добрий пастир і знаю своїх, а мої мене знають.

1Йн 4,19-21:

Ми любимо, бо він перший полюбив нас. Коли хтось каже: «Я люблю Бога», а ненавидить брата свого, той не правдомовець. Бо хто не любить брата свого, якого бачить, той не може любити Бога, якого він не бачить. І таку ми заповідь одержали від нього: «Хто любить Бога, той нехай любить і брата свого.»

1Йн 3,16-19:

З цього ми спізнали любов, бо він за нас поклав свою душу; і ми також повинні за братів душі класти. Коли хтось має достатки цього світу і бачить брата свого в нестачі й замикає перед ним своє серце, то як любов Божа може перебувати в ньому? Дітоньки! Не любімо словом, ані язиком, лише - ділом і правдою. З цього ми спізнаємо, що ми від правди, і заспокоїмо перед ним серце наше;

Йн 8,32:

і спізнаєте правду, і правда визволить вас.»

Йн 14,21.23:

Той, у кого мої заповіді, і хто їх береже, той мене любить. Хто ж мене любить, того мій Отець полюбить, і я того полюблю і йому об'явлю себе.» Ісус же озвався до нього, кажучи: «Коли хтось мене любить, то й слово моє берегтиме і злюбить його мій Отець, і прийдемо ми до нього, і в ньому закладемо житло

2Сол 3,7:

Самі бо знаєте, як треба нас наслідувати. Ми ж безладдя поміж вами не коїли

Еф 5,2:

і ходіть у любові, за прикладом Христа, що полюбив вас і видав себе за вас, як принос та жертву приємного Богові запаху.

Йн 12,35-36:

Відрік же їм Ісус: «Ще трохи часу світло з вами. Ходіте, поки світло у вас, щоб не пойняла вас тьма. Хто ходить у тьмі, не відає, куди йде. Поки у вас світло - віруйте у світло, щоб світла синами вам стати!» Це сказавши, віддалився Ісус і скрився від них.

Втор 28,9-10:

Господь поставив тебе для себе як народ святий, як клявся тобі, -коли виконуватимеш заповіді Господа, Бога твого, та й ходитимеш його дорогами. І всі народи землі побачать, що тебе названо іменем Господнім, і боятимуться тебе.

Єр 14,9:

Чому ти - мов перелякана людина, немов чоловік, що допомогти не може? Таж ти, о Господи, єси між нами, і ми звемось твоїм ім'ям. Не покидай нас!

Іс 4,1:

Господь над Яковом змилосердиться і вибере Ізраїля знову й оселить їх на землі їхній рідній. Прилучаться до них чужинці й пристануть до дому Якова.

Єр 15,16:

Коли твої слова надходили до мене, я їх проковтував. Слово твоє було радістю для мене й веселощами мого серця. Бо я ношу твоє ім'я, Господи, Боже сил.

Діян 4,32-35:

Громада вірних мала одне серце й одну душу, і ні один не називав своїм щось з того, що кому належало, але все в них було спільне. Апостоли з великою силою свідчили про воскресіння Господа Ісуса й були всім вельми любі. Тому й ніхто з них не був у злиднях, бо ті, що були власниками земель або мали доми, їх продавали, приносили гроші за продане та й клали в ноги апостолів, - і роздавалось це кожному за його потребою.

Діян 2,42-47:

Вони постійно перебували в апостольській науці та спільності, на ламанні хліба й молитвах. І страх напав на кожну душу: багато було чудес і знаків, що їх апостоли робили. Всі віруючі були вкупі й усе мали спільним. Вони продавали свої маєтки та достатки й роздавали їх усім, як кому чого треба було. Щодня вони однодушно перебували у храмі, ламали по домах хліб і споживали харчі з радістю і в простоті серця; хвалили Бога і втішалися любов'ю всього люду. Господь же додавав щодня (до церкви) тих, що спасалися.

Діян 5,12-16:

Руками апостолів робилося багато знаків і чудес у народі. Усі вони перебували однодушно у притворі Соломона, і ніхто сторонній не насмілювався до них пристати; однак народ хвалив їх вельми. Віруючих дедалі більше й більше приставало до Господа, сила жінок і чоловіків; так, що й на вулиці виносили недужих і клали на постелях і на ліжках, щоб, як ітиме Петро, бодай тінь його на когонебудь з них упала. Сила людей збиралась навіть з довколишніх міст Єрусалиму, несучи хворих та тих, що їх мучили нечисті духи, і вони всі видужували.

Флп 1,27:

Тільки поводьтеся достойно Євангелії Христової, щоб я, - чи то як прийду і вас побачу, чи то бувши далеко, - довідаюся про вас, що ви стоїте твердо в однім дусі, змагаючись однодушно за євангельську віру,

Йн 17,11.21:

Я вже більш не у світі, а вони у світі, і я до тебе йду. Отче Святий! Заради імени твого бережи їх, тих, що їх ти мені передав, щоб були одно, як ми! Щоб усі були одно, як ти, Отче, в мені, а я в тобі, щоб і вони були в нас об'єднані; щоб світ увірував, що ти мене послав.

Діян 1,8:

Та ви приймете силу Святого Духа, що на вас зійде, і будете моїми свідками в Єрусалимі, у всій Юдеї та Самарії й аж до краю землі.»

Діян 2,22:

Мужі ізраїльські! Послухайте оці слова: Ісуса Назарянина, якого Бог засвідчив серед вас силою, чудами і знаками, що їх Бог зробив між вами через нього, як ви самі знаєте

Діян 3,12:

Побачивши це Петро, промовив до народу: «Мужі ізраїльські! Чому дивуєтеся з цього? Чому ви дивитесь на нас, немов би ми вчинили власною силою і (нашим) благочестям те, що оцей ходить?

1Сол 1,5:

бо наша до вас євангельська проповідь була не тільки у слові, але й у силі і в Дусі Святім та в повнім переконанні. Ви ж знаєте, як ми поводилися між вами заради вас.

1Кор 2,4-5:

слово ж моє і проповідь моя не були в переконливих словах мудрости, а в доказі Духа та сили, щоб ваша віра була не в мудрості людській, а в силі Божій.

Діян 4,29-30:

І нині, Господи, споглянь на їхні погрози й дай твоїм слугам з повною сміливістю проповідувати твоє слово. Простягни твою руку на вилікування, нехай стаються знаки і чудеса іменем святого слуги твого Ісуса.»

Втор 15,4:

Та, зрештою, й не буде в тебе вбогого, бо Господь напевно благословитиме тебе в землі, що її Господь, Бог твій, хоче тобі дати в посідання

Лк 12,33:

Продайте ваше майно й дайте милостиню. Зробіть собі гамани, що не старіються; невичерпаний скарб на небі, де злодій приступу не має, ні міль не точить.

Прип 13,7:

Той вдає багатого, хоч нічогісінько не має, | а той бідного вдає, хоч він і пребагатий.

Мт 6,20-21:

Збирайте собі скарби на небі, де ні міль, ані хробацтво не нівечить і де злодії не пробивають стін і не викрадають. Бо де твій скарб, там буде і твоє серце

1Кор 1,9:

Вірний Бог, що вас покликав до спільности з своїм Сином Ісусом Христом, Господом нашим.

Гал 2,9:

і визнавши дану мені благодать, Яків, Кифа та Йоан, що вважалися стовпами, на знак єдности дали мені й Варнаві правиці, щоб ми йшли до поган, вони ж до обрізаних;

Рим 15,20-27:

вважаючи, однак, за честь не проповідувати Євангелії там, де Христове ім'я було вже відоме, щоб не будувати на чужій основі, але як написано: «Ті, що про нього їм не звіщалось, його побачать; і ті, що про нього не чули, зрозуміють.» Власне, тому я мав щоразу перешкоди, щоб прийти до вас. Тепер же, не маючи більше поля праці в цих країнах і гаряче бажаючи з давніх літ до вас прибути, коли виберуся в Еспанію, надіюсь, як буду проходити, побачити вас і що ви мене туди проведете, після того, як я трохи натішусь вами. Тепер же йду в Єрусалим, святим служити, бо Македонія і Ахая вирішили зробити якусь збірку на потреби вбогих святих в Єрусалимі. Вирішили, та й винні їм: бо як погани стали спільниками їхніх духових благ, то повинні допомогти їм у тілесних.

2Кор 8,4:

вельми наполягаючи, просили нас, щоб ми дали їм ласку брати участь у службі на користь святих.

2Пт 1,3-4:

Бо його Божа сила дала нам усе до життя та побожности, завдяки спізнанню того, хто нас покликав своєю славою та силою! Завдяки їм нам були даровані цінні й превеликі обітниці, щоб ними ви стали учасниками Божої природи, уникнувши зіпсуття, яке пожадливістю розповсюднилось у світі.