Вівторок

Тими днями прийшли з Антіохії та Іконії юдеї і, підбуривши людей, побили Павла камінням і виволокли його за місто, думаючи, що він помер. Коли учні оточили його, він устав і ввійшов у місто. А назавтра пішов з Варнавою до Дервії. Звістивши Євангеліє тому місту та навчивши багатьох, повернули назад до Лістри, Іконії та Антіохії. Вони зміцнювали душі учнів, закликали залишатися у вірі. Бо треба нам, — казали вони, — через великі утиски ввійти до Царства Божого. І вони, настановивши їм пресвітерів для кожної Церкви і помолившись з постом, передали їх Господу, в якого повірили.
Пройшовши Пісидію, вони прийшли в Памфилію,і проголосивши слово в Пергії, спустилися до Атталії. Звідти вони відпливли до Антіохії, де були передані Божій благодаті на справу, яку вони і завершили. Прибувши туди і зібравши Церкву, сповістили про те, що Бог зробив з ними, і що Він відчинив язичникам двері віри. І немало часу перебували вони з учнями.

Слово Боже.

Тебе, Господи, усі Твої діла будуть прославляти, *
Тебе усі Твої праведники будуть благословляти.
Вони розголошуватимуть славу Твого царства *
і розповідатимуть про Твою могутність, 

Щоб об’явити людським синам про Твою силу *
та славу величі Твого царства.
Твоє царство — на всі віки царство, *
Твоє панування — на всі роди і покоління.

Мої уста виголошувати будуть *
хвалу Господню.
Благословлятиме усяке тіло *
Його святе Ім’я на віки вічні.

℟. Хай Твої вірні вславлять Твоє Царство
Або: Нехай Твої друзі, Господи,об’являть славу Твого Царства
Або: Алілуя

Необхідно було постраждати Христові
та воскреснути з мертвих, і так увійти у свою славу.

Того часу Ісус сказав своїм учням: «Мир залишаю вам, Мій мир Я даю вам. Не так, як світ дає, Я даю вам. Хай не тривожиться ваше серце і не лякається.
Ви чули, що Я сказав вам: “Я йду, і Я прийду до вас”. Якби ви любили Мене, то зраділи би, що іду до Отця, бо Отець більший від Мене! І тепер Я сказав вам раніше, ніж це станеться, щоб тоді, коли воно станеться, ви повірили.
Не довго вже говоритиму з вами, бо надходить князь світу, та в Мені Він не має нічого. Але щоби зрозумів світ, що Я люблю Отця і, як заповів Мені Отець, так Я і роблю».

Слово Господнє.

Того часу Ісус сказав своїм учням: «Мир залишаю вам, Мій мир Я даю вам. Не так, як світ дає, Я даю вам. Хай не тривожиться ваше серце і не лякається.
Ви чули, що Я сказав вам: “Я йду, і Я прийду до вас”. Якби ви любили Мене, то зраділи би, що іду до Отця, бо Отець більший від Мене! І тепер Я сказав вам раніше, ніж це станеться, щоб тоді, коли воно станеться, ви повірили.
Не довго вже говоритиму з вами, бо надходить князь світу, та в Мені Він не має нічого. Але щоби зрозумів світ, що Я люблю Отця і, як заповів Мені Отець, так Я і роблю».

• Часто, коли я розмовляю з невіруючими людьми, я чую питання: "Як може існувати Бог, коли в світі відбувається стільки зла?". Люди кривдять і вбивають інших, руйнують природу,  існують катаклізми, хвороби, біль і смерть. Для них існування всього цього є доказом відсутності Бога. Ці люди очікують, що Бог "забезпечить" мир у всьому світі, буде лікарем і "супер-героєм", який врятує нас від усіх нещасть.

• А як ти розумієш слова Христа "Мир залишаю вам"? Як ти реагуєш на хворобу або смерть когось, незважаючи на численні меси і молитви за зцілення? Чи говориш ти, коли тебе ображають або кривдять? Де ти знаходиш Христовий мир, коли бачиш сварки, розлучення чи подружню невірність?

• Ісус чітко каже: "Не так, як світ дає, я даю вам". Цими словами Він дає зрозуміти, що діє не так, як ми очікуємо чи уявляємо. Господь Ісус не провіщає зміну законів цього світу, адже вони були створені раз і назавжди. Всі закони природи були розроблені Творцем для того, щоб давати життя і підтримувати його, а хвороба і смерть є наслідком гріха. Христос не буде виправляти нас силою, бо велич Божа виражається в тому, що Він наділив нас свободою волі і в тому, що Він зберігає цей дар.

• Я думаю, що мир, про який говорить Ісус, - це згода на виконання Божого плану в нашому житті. Це відкритість на безмежну Божу Любов і прийняття радощів та негараздів, які підкидає лукавий. Це мир у серці навіть перед обличчям найскладніших рішень. Чи бажаєш ти такого миру? Хочеш, Він оселився у твоєму серці? Чи готовий ти довіритися Йому і прийняти все, що Він приготував для тебе, незалежно від "типу дороги", якою тобі доведеться пройти?   

Господи Ісусе, віддаю Тобі своє серце. Я боюся невідомості, але всім серцем хочу пригорнутися до Тебе і наповнитися Твоєю любов'ю. Ісусе - я хочу!     

Нехай Господь дарує вам мир. 

Вівторок п’ятого тижня Великоднього періоду. Сьогодні Христос в Євангелії говорить до учнів, але також і до кожного з нас: «Мир залишаю вам, мир Мій даю вам. Не так, як дає світ, Я вам даю». «Нехай не тривожиться ваше серце і не лякається.» Христос сьогодні утішає, зміцнює Своїх учнів і хоче дати їм цей мир. Зараз Він його обіцяє, а після воскресіння вони вже повністю його отримають.

Ми пам’ятаємо, що Воскреслий Христос кожного разу, коли з’являється, коли до когось приходить, говорить: «Мир вам.» «Не бійтеся, не лякайтесь.» І постійно Він є тим, хто хоче дарувати цей мир Своїм близьким — також і нам. І цей мир — це не просто стан відсутності війни, хоча часто саме так ми його сприймаємо. Якщо в якійсь країні є мир, це означає, що там немає війни. Ми молимось за цей мир, особливо сьогодні — у тих місцях, де тривають збройні конфлікти, де йде війна. Ми просимо, щоб настав мир.

Але мир Христовий, як Сам Він каже, — не той, який дає світ. Тобто не якийсь «святий спокій» чи мир, що означає відсутність клопотів. Це глибокий досвід Божої присутності. Це відчуття, що Бог є — і у мені також. Хоча зовні можуть відбуватись тривожні речі, всередині мене є мир. Зовні — хвилі, буря, а в глибинах мого духовного життя я — як в глибині океану. Там, де спокій. Там, де тиша. Бо я занурений у Бога.

Можемо відразу звернути увагу на перше читання і побачити, як цей мир, який отримали апостоли, проявляється на практиці. Як сказано у першому реченні сьогоднішнього читання: «До Лістри прибули юдеї з Антіохії та Іконії. Підбурили народ, і побили Павла камінням та витягли його за місто, гадаючи, що він мертвий.» Це речення дуже драматичне. Павло, який приходить до них з відкритим серцем, з Доброю Новиною, щоб розповісти їм про Бога, який хоче їх урятувати, дарувати їм вічне життя… І ось так закінчується його доброта, так закінчується його звіщення Євангелія. Його каменують, викидають з міста, вважаючи, що він мертвий.

Що робить далі святий Павло, той, хто мав потужний досвід Бога, зустріч із Воскреслим Христом? Як читаємо далі: «Коли ж його обступили учні, він підвівся і ввійшов у місто. А наступного дня разом з Варнавою вирушив до Дервії.» В тому місті вони проповідували Євангеліє й здобули багато учнів. Потім повернулися до Лістри, Іконії та Антіохії, укріплюючи душі учнів, заохочуючи їх залишатися у вірі, бо «через численні страждання треба нам увійти до Божого Царства.»

Він встає і одразу готовий іти далі — євангелізувати. Усі ці міста, які ми тут чуємо, — це місця, куди Павло повертається. І робить навіть більше. Він — той, хто укріплює душі учнів. Здавалося б, саме йому потрібне укріплення, йому потрібна відпустка, реабілітація. Йому потрібен момент, щоб і фізично, і психологічно відновитися. Адже те, що з ним сталося — дуже серйозне. Каменування, майже смерть. Але він встає, немов воскреслий, і йде далі звіщати. Саме це є той внутрішній мир, який дає йому силу й рішучість. Він не зосереджується на собі, не впадає в саможалість. Не каже: «Тепер ви мене втішайте, опікуйтесь мною, мій добробут сильно постраждав, мені потрібна ваша підтримка» — хоч це, звісно, було б цілком виправдано.

Та він, напевно, знав, що інші учні вже чули, що сталося з Павлом і були нажахані: що він міг загинути, або що те саме можуть зробити з ними. І тому він приходить до них як свідок і каже: «Дивіться, я живий. Так, було важко, небезпечно, серйозно — але дякувати Богові, я живий.» Хоче це сказати, показати себе, трохи як воскреслий Христос — щоб переконати й укріпити своїх учнів. Павло з’являється і каже їм: «Я живий. Бог мене урятував. І Бог далі мене посилає як апостола й благовісника Доброї Новини.» І саме він їх зміцнює: «Не бійтеся. Не тривожтесь. Майте мир.» Знайте, що історією керує не злий намір людей, а сам Бог. Бог веде цю історію. Бог веде Павла.

Важке це слово, яке ми сьогодні чуємо: «Через численні утиски треба нам увійти до Божого Царства.» Але погляньмо на це з перспективи самого Царства Божого. Це щось надзвичайне, унікальне і вічне. А цей земний тиск, страждання — минущі. Вони закінчаться. А Царство, до якого ми йдемо, — вічне.

Господь з вами. Нехай вас благословить Бог Всемогутній: Отець, і Син, і Святий Дух.

Ісус сказав своїм учням: Мир залишаю вам, мир Мій вам даю, не так як дає світ, Я вам даю. Нехай не тривожиться серце ваше і не лякається. Ви чули, що Я сказав вам: Відходжу і знову прийду до вас. Якби ви Мене любили, зраділи б, що Я йду до Отця, бо Отець більший за Мене. А тепер Я сказав вам це перед тим, як станеться, щоб ви повірили, коли це станеться. Я вже не багато говоритиму з вами, бо надходить князь цього світу. Але він не має нічого в Мені. Та нехай світ дізнається, що Я люблю Отця і чиню так, як Отець Мені заповів.

Сьогодні приходить Слово про мир. Мир Мій даю вам. Ми знаємо, що мир — це плід. Святий Павло в Посланні до Галатів каже, що одним із плодів Святого Духа, коли Він приходить до людини, є внутрішній мир. Мир також пов’язаний із даром мужності. Сьогодні ми це гарно бачимо в першому читанні.

Це наче стежка, яку сьогодні дає нам Бог, щоб ми запитали себе, наскільки в нас є цей мир. Бо ми бачимо святого Павла, якого переслідують, але він звіщає Добру Новину. Добру Новину братам. Він не говорить до чужих людей — приходить до синагоги, приходить до своїх, звіщає їм Добру Новину — і його каменують. Святий Павло колись сам асистував при каменуванні Стефана, і ми знаємо, як це закінчилось. Зазвичай каменування завершувалось смертю. Павло вижив. І що робить Павло? Робить те, що може зробити лише той, хто має в собі мир, у кому Дух Святий породив мир як плід: він повертається назад у те саме місто. Лише подумайте.

І це слово, яке сьогодні приходить, — це дзеркало, в яке я можу заглянути. Бо ми можемо по-різному казати: маю мир, — але мир виявляється через факти. Те, що сьогодні каже Христос: Я йду до Отця — усі події читає як шлях до Отця. Якби ви знали, ви б раділи. А ми часто плачемо, жаліємося, бо не знаємо Отця. Так, ми говоримо «Отче наш», але нам важко входити в події, дозволити вести себе. І це справді дзеркало, в якому я можу побачити себе.

Чи маю в собі Святого Духа, який волає у моєму серці: «Авва, Отче»? Чи знаю Отця в кожній події? І якщо цей Дух є в мені, і породив у мені мир, то це означає, що зруйнував у мені ворожнечу, що ніщо не розділяє мене з іншою людиною, навіть із тією, яка чинить мені кривду. Бо я здатний побачити, що ця людина, яка грішить проти мене, — бідна, перебуває під владою ворога, але ворог не має нічого в мені.

Один із псалмів каже: «Господи, не дозволь мені говорити їхньою мовою». Бо ж існує небезпека, що ми на ненависть відповідаємо ненавистю, на напад — нападом, що ми атакуємо, ідемо на барикади. Це означає, що ворог має щось у нас. А коли приходить Святий Дух, коли я знаю Отця, коли бачу в іншому брата — навіть у тому, хто чинить мені зло, — коли мур ненависті зруйновано, коли я маю в собі мир, тоді можу повертатися до цієї людини. Це слово питає мене: чи вмію повертатися до тих, хто завдає мені болю?

Просто подумаймо... Я читаю це слово для себе сьогодні. Як мені важко, навіть якщо я не відповідаю злом на зло, не закритися в собі, не викреслити іншого в серці, не сказати: «З ним нема сенсу говорити, з ним уже нічого не буде, завжди так буде, нічого не зміниться». Мати в собі мир — це означає постійно повертатися до стосунків.

Цього року я довго роздумував над цими двома святами — над Пасхою і над П’ятидесятницею, тобто Зісланням Святого Духа. Є такий момент, коли на горі Синай Бог об’являється. І Він об’являється двічі. Перший раз — у надзвичайних явищах: у громах, бурі, димі, що здіймається над горою. Ізраїль жахнувся. Люди кажуть: «Ми не хочемо розмовляти з Богом. Мойсею, йди ти, говори з Ним, а нам переказуй, що сказав Бог, бо ми боїмося, що помремо». І ми знаємо, чим усе закінчилось.

Мойсей іде, отримує десять слів, дві таблиці, написані Божим пальцем, і коли повертається — бачить, що народ уже забув. Досить було сорока днів, щоб народ забув. Вони зробили собі золотого тельця. І тоді розгортається вся історія: Мойсей заступається перед Богом, просить пробачити, благає: «Об’яви мені Себе, покажи свої дороги, скажи, що думаєш про цей народ, яке Твоє серце щодо нього». І тоді настає друге об’явлення.

Це об’явлення настає в тиші. Там більше нема грому, нема диму. Є тихий подих вітру. І Бог говорить: «Ягве, Ягве, Бог милосердний і співчутливий, нескорий до гніву, дуже терплячий, прощає гріх до тисячного покоління, благословляє, але карає до четвертого покоління». Це друге об’явлення показує, що думає Бог. Бо Бог знає нас, знає, з чого ми створені. Його думки про нас — добрі. Тому Христос міг сказати: «Хто бачить Мене, бачить Отця», бо Він на хресті, коли каже: «Отче, прости їм, бо не знають, що чинять», — довершує це повне об’явлення. Це те саме об’явлення, що було тоді. І це об’явлення, до якого ми йдемо. Бо П’ятидесятниця — це також подія в історії спасіння, коли об’являється милосердя Бога.

І Бог каже: «Я піду з цим народом. Якщо буде грішити — Я допомагатиму, прощатиму, благословлятиму, буду з ним». І це те, що Бог хоче вчинити в нас. Цей Дух, ця природа Бога має увійти в мене. Це приносить Святий Дух: творить у мені мир, дає дар мужності, дає змогу любити ворогів, розмовляти з власними дітьми.

Це теж те слово... Я був у моїх друзів, братів, які дуже страждають, бо їхні діти одна за одною відходять — і від Бога, і від Церкви, і кажуть важкі речі. І тоді прийшов мені образ: Бог зробив їх гідними бути живою притчею про Милосердного Батька, який дозволяє піти, дозволяє повернутися, який не зачиняє двері, не каже: «Геть, забирайся».

Це друге об’явлення. Це об’явлення, яке приносить Христос. Це Дух Бога, який хоче замешкати в нас. І це також шлях до євангелізації. Ми часто питаємо себе, як можемо допомогти молодому поколінню повернутись до Церкви. Ось як: просити Святого Духа про мир, щоб ми могли говорити, не вбачати у жодній людині ворога, не закриватися, навіть перед тими, хто нас каменує, звинувачує — бути дорослим сином, дочкою, зрілим християнином, який дозволяє себе бичувати, каменувати, але розмовляє, веде діалог, не замикається, не відкидає іншого, не каже: «Не хочу мати з тобою нічого спільного, ти не з наших».

Ось слово, яке приходить сьогодні. Бо подивіться: так само Христос буде приходити до нас. Ми хочемо мати участь у Христі. Христос скаже: «Це Моє Тіло, видане, розломане. Візьми, їж і дозволь себе віддати в руки інших». А потім скаже: «Чиніть це на Мій спомин». І маючи участь у цьому Тілі — справжньому, Тілі, що приносить Святого Духа, що приносить і прагне створити в нас мир, — ми можемо повернутися до своїх домівок і розмовляти з чоловіком, з дітьми, бути відкритими, дозволяти, щоб нас погано трактували, але любити, говорити, вести діалог, як милосердний батько щодо обох синів. Нехай Господь дасть нам сьогодні цю благодать.