Понеділок

Тими днями, коли в Іконії у язичників та юдеїв з їхніми начальниками виник задум, щоб поглумитися над Павлом і Варнавою і побити їх камінням, вони, довідавшись про це, втекли до лікаонських міст: у Лістру, Дервію та в околиці і там благовістили. У Лістрі був один чоловік, хворий на ноги, кривий від народження; він ніколи не ходив. Він слухав Павла, який говорив. Поглянувши на нього і побачивши, що той має віру для того, щоб бути врятованим, Павло дуже голосно сказав: «Встань на ноги твої прямо!» Той підскочив і почав ходити. Юрми людей, побачивши, що зробив Павло, піднесли свій голос, вигукуючи по-лікаонському: «Боги, уподібнившись людям, зійшли до нас!» І почали називати Варнаву Зевсом, а Павла – Гермесом, оскільки той був провідним у слові. А жрець Зевса, храм якого знаходився за містом, доставив до брами биків і вінки, збираючись ра- зом з юрбою приносити жертву. Почувши це, апостоли Варнава й Павло роздерли свій одяг і кинулися між людей, гукаючи: «Люди, що це ви робите?! Ми є такими ж смертними людьми, як і ви, котрі благовістять вам відвертатися від цих марнот до Бога живого, який створив небо, землю, море і все, що в них. Він у минулих поколіннях допустив, щоб усі народи ходили своїми дорогами. Проте Він не переставав свідчити про себе, творячи добро, даючи вам дощ з неба і вчасно врожай, насичуючи їжею та веселістю ваші серця!» І, говорячи це, вони ледь стримали людей приносити їм жертву. Слово Боже.

1.Не нам, Господи, не нам, але Твоєму Імені дай славу – *

заради милості Твоєї і правди Твоєї.

Чому мають говорити язичницькі народи: *

«Де є Бог їхній?»

2.Наш Бог – на небі! *

Все, що забажав зробив Він.

Їхні ідоли – це золото і срібло, *

людських рук творіння.

3.Благословенні ви Господом, *

який створив небо і землю.

Небо – для Господа небо, *

людським же синам Він дав землю.

Дух Святий вас навчить усього

і все, що Я сказав, вам пригадає.

Того часу Ісус сказав своїм учням: «Хто має Мої заповіді та зберігає їх, той Мене любить. А хто Мене любить, того полюбить і Мій Отець, і Я любитиму його, і явлю йому себе». Каже Йому Юда, – не Іскаріотський: «Господи, і чому ж це так, що Ти маєш намір нам себе явити, а не світові?» У відповідь Ісус сказав йому: «Якщо хто любить Мене, той буде зберігати Моє слово; і Мій Отець любитиме його, і Ми прийдемо до нього, і зробимо собі оселю у нього. Хто ж не любить Мене, слів Моїх не зберігає. І слово, яке ви чуєте, є не Моє, але Того, хто послав Мене, – Отця. Це говорив Я вам, перебуваючи між вами. А Утішитель – Дух Святий, якого Отець пошле в Моє Ім’я, той вас навчить усього і пригадає вам усе, що Я вам сказав».  Слово Господнє.

1.Не нам, Господи, не нам, але Твоєму Імені дай славу – *

заради милості Твоєї і правди Твоєї.

Чому мають говорити язичницькі народи: *

«Де є Бог їхній?»

2.Наш Бог – на небі! *

Все, що забажав зробив Він.

Їхні ідоли – це золото і срібло, *

людських рук творіння.

3.Благословенні ви Господом, *

який створив небо і землю.

Небо – для Господа небо, *

людським же синам Він дав землю.

• Це прохання - щоб Господь прославив Своє ім'я замість людського - повторюється в піснях різних рухів і спільнот. Чому ж цей вірш такий плідний? Напевно тому що людина невтомно відвертається від Бога і Його слави до власних слабкостей і, пори добрі наміри, постійно тяжіє до пихи. Саме тому прохання, яке ми заносимо перед Божий престол, залишається для нас завжди актуальним - воно має постійно коригувати наш спосіб мислення, подібно до того, як ортез безперервно виправляє викривлений через травму рух руки чи ноги. Усвідомлення того, що шлях духовного розвитку не має кінця є надзвичайно важливим. І не менш важливо - примиритися з цим. У повсякденному житті буває, що ми досягаємо певного рівня, за який важко вийти: висока посада на роботі, гармонія в сім'ї, реалізація поставлених цілей. Добре, якщо ми вміємо радіти досягненням і отримувати від них задоволення. Гірше, коли подібний спосіб мислення переносимо на наше життя з Богом.

• Воскреслий Ісус, з'явившись учням, замкненим зі страху перед супротивниками, спонукав їх вийти назовні . Подібно - але з набагато більшою силою - відбулося після П'ятидесятниці. Коли Ісус об'явився учням в Емаусі, Він надихнув їх негайно вирушити в дорогу до Єрусалиму. Будьмо певні: якщо ми справді прагнемо особистої зустрічі з Живим, то не залишимося там, де були. Він є Дорогою, тому ті, хто Його пізнає, вирушають у дорогу. Провідником є Він Сам.

• Не бійся складних ситуацій, людей, які є твоїми супротивниками, не бійся змін і втрат. У кожній ситуації за тобою - Бог в особі Ісуса, Сина, який був людиною,так само, як і ти,  і розуміє всі переживання - від найважчих до найпрекрасніших. Будь певен/певна: Він - поруч. Іноді це відчувається, іноді ні. Але найважливіше - не відчуття, а смілива довіра, яку ти можеш обрати будь-якої миті.Відваги!    

Благословенні ви Господом, який створив небо і землю.      

З Євангелія від Йоана: Ісус сказав своїм учням: «Хто має мої заповіді й їх зберігає, той мене любить. А хто мене любить, того полюбить мій Отець, і я теж його полюблю і об’явлюсь йому». Каже Йому Юда, не Іскаріот: «Господи, що сталося, що маєш об’явитися нам, а не світові?» У відповідь Ісус сказав йому: «Коли хто мене любить, той моє слово берегтиме, і Отець мій полюбить його, і ми прийдемо до нього і житло у ньому влаштуємо. Хто ж мене не любить, той не береже моїх слів. А слово, яке ви чуєте, не моє, але Отця, який послав мене. Це я сказав вам, перебуваючи між вами. А Утішитель, Дух Святий, якого Отець пошле в моє ім’я, навчить вас усього і нагадає вам усе, що я вам сказав».

Це слова Христа, сказані апостолам у вечірнику перед Його смертю. Євхаристійні слова, бо промовлені під час першої Євхаристії. І саме ці слова Церква пропонує нам у цей післяпасхальний час, у період очікування Зіслання Святого Духа. Христос у цьому слові говорить про заповідь любові — щоб любити, як Він полюбив. Це Його заповідь: любити ближнього. І говорить також про пригадування — місію, яку має Святий Дух щодо Церкви. Дух Святий, який навчає і нагадує все, що сказав Христос.

Це слово в особливий спосіб відсилає мене до Книги Второзаконня. Там міститься головна заповідь Старого й Нового Завітів — з тією різницею, що в Новому Завіті вона вже здійснена в Ісусі Христі. Бо йдеться не лише про те, щоб любити ближнього, як покликаний кожен, але християнин має право, має можливість дивитися на Ісуса Христа як на ідеал і від Нього приймати цю благодать любові — якщо цього прагне, якщо хоче — любові, подібної до любові Ісуса на хресті, любові до ворогів.

Це здійснення заповіді — любити всім серцем, усією душею, всіма силами. Але також Христос говорить про пригадування. І саме Книга Второзаконня — промова Бога до Мойсея та народу перед смертю Мойсея — постійно говорить про пам’ятання. Бо вони вже біля входу в землю обітовану. Їх відділяє тільки Йордан. Бог знає, що вони в складній ситуації, бо коли ввійдуть у ту землю — чудову, що тече молоком і медом — після досвіду пустелі, неволі в Єгипті, морального і фізичного спустошення, можуть забути про Бога. Це вражає.

Скільки разів Бог, починаючи з шостого розділу, шостий, сьомий, восьмий — скільки разів повторює: не забувай! У самій молитві «Шема Ізраель» — «Слухай, Ізраїлю!» — Бог говорить: «Нехай залишаться в серці твоїм ці слова, які я тобі сьогодні наказую». Щоб ти не забув. Щоб слово було вирізьблено в серці. Щоб ти передавав його своїм дітям — говорив про нього постійно: вдома, у дорозі, лягаючи спати, встаючи. Запишеш їх на косяках дверей, прив’яжеш на руку. І діти будуть питати: «Яке значення всього цього?» І ти скажеш: «Ми були рабами, а Господь нас вивів. Він учинив знаки, чуда...» І будеш свідчити своїм дітям — якщо тільки сам будеш прив’язаний до цих подій, якщо в тобі це слово буде живим, якщо повертатимешся до нього, роздумуватимеш над ним.

Бо земля обітована — великий дар, але й велика небезпека. Можна забути. «Пам’ятай всі дороги, якими Господь твій Бог вів тебе сорок років у пустелі, щоб тебе впокорити, випробувати, дізнатися, що в серці твоєму: чи будеш триматися Його заповідей чи ні. Він упокорив тебе, дав тобі голод, годував манною…»

Це також Пасха — згадування Божих діянь. Коли промовляється «Гагада» — розповідь про вихід з Єгипту, згадуються знаки, страждання. Береться вино, мачає палець, капає на скатертину — на згадку про ті удари, страждання. Але навіщо? Щоб не забути. Щоб знати, що за всім цим стоїть Бог. Бо Бог каже: входиш у землю обітовану — але стережися! Не кажи в серці: «Моя сила, міць моїх рук здобули мені це багатство».

Людина така дурна, що легко забуває, що зробив для неї Бог. Привласнює собі все — як сучасний світ: «це наші досягнення», «наша праця», «наша інтелігентність». Пам’ятаю, як був в Австрії — часто чув від німців, що вони багаті, бо працьовиті, бо розумні. Але це брехня. Бо як награбували під час війни, як потім користувалися рабською працею — філіппінців, індонезійців, індусів — виконували брудну роботу, щоб пани користувалися. Західні країни наживалися на поневолених соціалізмом народах. Це не були їхні заслуги. Це було рабство, і є, і буде.

І нині — навіщо Англії готувати лікарів, якщо може забрати вже готових з Польщі або інших країн? Вони ліквідували медичні університети — навіщо витрачати кошти? Інші вивчать, а вони тільки запросять на роботу. Це сучасне рабство. Так було, є і буде.

Уже тоді так було — це легкість забування. А Бог попереджає: якщо забудеш про Бога твого, підеш за чужими богами — бо немає нейтральності: або Бог, або ідоли, або Бог, або мамона, або Бог, або ідеології. Немає третього шляху. Якщо підеш за чужими богами — навіть думаючи, що ти атеїст — будеш їм служити, вклонятися їм — то знай: загинеш напевно.

Так, як загинули народи, яких Бог вигнав перед вами, так і ви. Ця земля не терпить зла. Якщо зло буде — то як Бог вигнав колишні народи, даючи Ізраїлеві вхід у святу землю, так само і вас земля «виплюне», відкине за Йордан, розпорошить по всьому світу.

Це Боже слово — і для нас. Ми вже отримали сповнення в Христі. Ми покликані ввійти в землю обітовану — землю любові, прощення. Це земля, здобута кров’ю Христа, нового Ісуса Навина, який вводить Церкву через Йордан — через хрещення. Тепер настає очищення, любов, у яку особливо Церква вводиться. І тепер можемо побачити велике діло Бога в нашому житті. Але можемо й замкнутися — сказати: це все моє, мені не потрібне Боже милосердя, закритися у власному егоїзмі. Наслідки — трагічні. Бо це наслідки гріха — замикання на Бога.

Є тільки один вихід з гріха — не бути нейтральним чи атеїстом, а бути з Тим, хто є святістю, бездоганним, досконалим. Чим ближче до Бога, тим ближче до землі обітованої, до близькості з Ним. Це наше покликання. Це щастя — бути близько Бога, каже псалмоспівець. Це щастя, якого мені ніхто не може відібрати. Стільки мучеників, стільки свідків... А я не хочу втратити цього щастя. Я краще вмру, навіть у жорстокий спосіб, але не хочу наражати на небезпеку мої стосунки з Богом.

До цієї єдності Христос сьогодні запрошує нас у Євангелії. І обіцяє, що зі свого боку пошле нам Духа Святого, Утішителя, який усе це нам нагадає, введе в єдність з Ним і Отцем у Святому Дусі.

Нехай сьогодні буде днем вслуховування, вдячного стояння перед Богом за все, що Він для мене робить. Що мені не належить бути в Церкві — це благодать. Церква, яка є такою, яка є — це Божа Церква. Це місце, де може приходити Святий Дух. Це єдине, унікальне місце дії Духа Святого, який навчає і нагадує великі діла Бога. 

Нехай благословить тебе і охороняє Отець, і Син, і Дух Святий. Амінь.