П'ятниця

Тими днями Савло, ще дихаючи погрозою і вбивством на Господніх учнів, підійшов до первосвященика й випросив у нього листів у Дамаск — до синагог, аби тих, кого знайде послідовниками тієї Дороги, — чоловіків і жінок, привести зв’язаними в Єрусалим.
Коли ж він ішов і наближався вже до Дамаска, раптом його осяяло світло з неба. Він упав на землю і почув голос, який говорив йому: «Савле, Савле, чому ти Мене переслідуєш?»
А він запитав: «Хто ти, Господи?»
Він же відповів: «Я є Ісус, якого ти переслідуєш! Тож устань, увійди до міста, і скажуть тобі, що тобі треба робити».
Люди, які подорожували з ним, стояли й дивувалися, бо чули голос, але нікого не бачили. Савло ж підвівся із землі, і хоч очі його були відкриті, він нічого не бачив. Тож, ведучи його за руку, вони ввійшли в Дамаск. Три дні він не бачив, не їв і не пив.
У Дамаску був один учень, на ім’я Ананій. І Господь у видінні сказав йому: «Ананію!»
А той відповів: «Ось я, Господи!»
Господь же промовив до нього: «Встань, піди на вулицю, що зветься Прямою, в домі Юди шукай тарсянина на ім’я Савло, бо ось він молиться і у видінні він побачив, що муж на ім’я Ананій увійшов і поклав на нього руки, щоб він прозрів».
Та Ананій відповів: «Господи, чув я від багатьох про цього чоловіка, скільки зла він наробив твоїм святим у Єрусалимі! І тут має владу від первосвящеників ув’язнювати всіх, хто кличе Твоє Ім’я».
А Господь йому сказав: «Іди, бо він у Мене посудина обрана, аби пронести Моє Ім’я перед язичницькими народами, перед царями і перед синами Ізрáїля. Я, отже, покажу йому, скільки має він постраждати за Моє Ім’я!»
Тож Ананій пішов, увійшов в дім, поклав на нього руки й сказав: «Савле, брате! Господь послав мене — Ісус, який з’явився тобі в дорозі, котрою ти йшов, — щоб ти прозрів і наповнився Духом Святим».
І вмить наче якісь луски відпали з його очей, і він став бачити. Вставши, він був охрещений і, прийнявши їжу, укріпився. Декілька днів він пробув з учнями, які були в Дамаску. І в синагогах він відразу ж почав проповідувати Ісуса, що Він — Син Божий.

Слово Боже.

Хваліть Господа, всі народи!  *
Прославте Його, всі люди!
бо утвердилося над нами Його милосердя, *
і Господня правда перебуває навіки.  

℟. Добру Новину всій землі звіщайте
або: Ідучи по всьому світі, проголошуйте Євангеліє
або: Алілуя

Хто споживає Моє тіло і п’є Мою кров,
той перебуває в Мені, і Я в ньому.

Того часу стали сперечатися між собою юдеї, кажучи: «Як це може Він дати нам їсти своє тіло?»
А Ісус сказав їм: «Воістину, воістину кажу вам: якщо не будете їсти тіла Сина Людського і не будете пити Його крові, не будете мати в собі життя. Хто їсть Моє тіло і п’є Мою кров, той має вічне життя, і Я його воскрешу останнього дня. Адже Моє тіло — справжня пожива, а Моя кров — справжній напій. Хто споживає Моє тіло і п’є Мою кров, той перебуває в Мені, і Я в ньому.
Як послав Мене живий Отець, і Я живу через Отця, так і той, хто буде споживати Мене, житиме через Мене. Це є хліб, який зійшов із неба. Не так, як їли батьки й померли; хто споживатиме цей хліб, буде жити вічно!» Так говорив Він, навчаючи в синагозі в Капернаумі.

Слово Господнє.

Тими днями Савло, ще дихаючи погрозою і вбивством на Господніх учнів, підійшов до первосвященика й випросив у нього листів у Дамаск — до синагог, аби тих, кого знайде послідовниками тієї Дороги, — чоловіків і жінок, привести зв’язаними в Єрусалим.
Коли ж він ішов і наближався вже до Дамаска, раптом його осяяло світло з неба. Він упав на землю і почув голос, який говорив йому: «Савле, Савле, чому ти Мене переслідуєш?»
А він запитав: «Хто ти, Господи?»
Він же відповів: «Я є Ісус, якого ти переслідуєш! Тож устань, увійди до міста, і скажуть тобі, що тобі треба робити».
Люди, які подорожували з ним, стояли й дивувалися, бо чули голос, але нікого не бачили. Савло ж підвівся із землі, і хоч очі його були відкриті, він нічого не бачив. Тож, ведучи його за руку, вони ввійшли в Дамаск. Три дні він не бачив, не їв і не пив.
У Дамаску був один учень, на ім’я Ананій. І Господь у видінні сказав йому: «Ананію!»
А той відповів: «Ось я, Господи!»
Господь же промовив до нього: «Встань, піди на вулицю, що зветься Прямою, в домі Юди шукай тарсянина на ім’я Савло, бо ось він молиться і у видінні він побачив, що муж на ім’я Ананій увійшов і поклав на нього руки, щоб він прозрів».
Та Ананій відповів: «Господи, чув я від багатьох про цього чоловіка, скільки зла він наробив твоїм святим у Єрусалимі! І тут має владу від первосвящеників ув’язнювати всіх, хто кличе Твоє Ім’я».
А Господь йому сказав: «Іди, бо він у Мене посудина обрана, аби пронести Моє Ім’я перед язичницькими народами, перед царями і перед синами Ізрáїля. Я, отже, покажу йому, скільки має він постраждати за Моє Ім’я!»
Тож Ананій пішов, увійшов в дім, поклав на нього руки й сказав: «Савле, брате! Господь послав мене — Ісус, який з’явився тобі в дорозі, котрою ти йшов, — щоб ти прозрів і наповнився Духом Святим».
І вмить наче якісь луски відпали з його очей, і він став бачити. Вставши, він був охрещений і, прийнявши їжу, укріпився. Декілька днів він пробув з учнями, які були в Дамаску. І в синагогах він відразу ж почав проповідувати Ісуса, що Він — Син Божий.

• Савло, ще дихаючи погрозою і вбивством на Господніх учнів. Савло був повністю відданий своїй справі, глибоко переконаний у правоті своїх вчинків. Він був освіченим, мав високе становище в суспільстві, був сповнений рішучості служити Богові і знав, як це зробити. Саме в такий момент він зустрів Ісуса, який перевернув його світ з ніг на голову. Чоловік, який був настільки впевнений у собі, у своїх переконаннях та правильності свого мислення, що з чистим сумлінням засуджував людей на смерть, тепер дізнається, що він помилявся. Подивись його  очима на важливість  цього моменту і його драматизм.

• Раптом його осяяло світло з неба. Він упав на землю і почув голос,.... Сильна людина мусила отримати сильний знак. Бог говорив до нього з усією ясністю - так, щоб він зрозумів, як сильно він помилявся. Але в той же час Бог не міг змусити Савла змінити своє мислення; Він, безумовно, залишив йому свободу вирішувати, що йому зробити тепер. Три дні він не бачив, не їв і не пив. Три дні Саул боровся з самим собою - з усвідомленням того, що він зробив, з рішенням відмовитися від свого попереднього життя і піти за Істиною. Йому було багато що втрачати. Це рішення роздавило його его, позбавило його відчуття, що він добрий, гідний, благочестивий - адже все, що він робив, виявилося неправильним.

• Навернення може коштувати дуже дорого. Навіть тоді, коли здається, що ти є віруючою людиною. Саме так думав про себе Павло. Він не навертався з язичництва. Чи маєш ти відвагу шукати істину за межами своїх зручних уявлень? Чи допускаєш можливість того, що ти помиляєтеся у своїх переконаннях, і чи маєш готовність змінюватися? Чи прагнеш ти дізнатись правду - про свої переконання, звички, спосіб життя, стосунки, бажання - чи справді вони подобаються Богові? Чи виносиш ти все на світло Святого Духа, з проханням показувати тобі місця, що потребують навернення? Чи прагнеш ти у всьому подобатися Богові?

Прошу Тебе, Святий Духу, покажи мені, що я можу змінити, в чому саме моє мислення потребує навернення?      

Нехай Господь дарує вам мир у п’ятницю третього тижня Великоднього періоду. Христос сьогодні в Євангелії виголошує промову, яка згодом буде названа євхаристійною промовою. Він говорить про те, що ми будемо їсти Його Тіло і пити Його Кров.

І, безперечно, ці слова Христа — як і багато інших — викликали подив, здивування, а часто навіть обурення. Як Він може дати нам Своє Тіло на їжу? Ми, звісно, вже сьогодні це розуміємо. Ми після воскресіння Христа, ми вже у Церкві, якій дві тисячі років, і розуміємо багато речей. Але сучасники Ісуса казали: можливо, це якесь блюзнірство. Як Він може таке говорити? І багато хто не лише був приголомшений, але й обурений. Напевно, одним із тих, хто був обурений тим, чого навчав Христос, був герой сьогоднішнього першого читання — Савло.

Він особисто тут, на землі, Христа не знав, але тепер знайомиться з Його учнями, чує, що це якась окрема секта, яка не дотримується Закону, яка стверджує, що Месія вже прийшов і починає наводити безлад в Ізраїлі. Так він це сприймає. Ми вже знаємо цього молодого Савла ще з моменту побиття камінням Стефана, а тепер бачимо його глибше. Савло й далі сіє страх і дихає спрагою вбивства учнів Господніх. Таке має він ставлення, таку має ревність, будучи амбітним фарисеєм, який хоче захистити чистоту своєї віри від цього Ісуса і Його послідовників. Він мусить мати якийсь авторитет і повагу, бо отримує листи від первосвященика, листи до синагог у Дамаску, — такими ми б сьогодні сказали «довірчими листами», які дають йому право від імені первосвященика ловити і кидати до в’язниці учнів Христа.

Тож він вирушає в подорож з Єрусалима до Дамаска. Це довга подорож, приблизно 300 кілометрів. Сьогодні це кілька годин, а тоді, за тих умов, напевно ще довше — може навіть кілька днів. І тепер він має час усе це обдумати. Думаю, що він там себе трохи «накручує». Починає погано думати про них, і ця спрага, ця загрозливість, яку він несе, ще посилюється.

Але в кінці цього роздумування, в кінці цього шляху перед ним стає Христос. Христос воскреслий. Багато хто питає себе: що це за об’явлення? Чи це Той самий воскреслий Христос, який з’являвся відразу після воскресіння апостолам, чи це, може, якесь містичне об’явлення, яке мали багато святих чи містиків Церкви, наприклад, сестра Фаустина? Але коли ми дивимося на біблійні тексти, можемо сказати, що це зустріч з воскреслим Христом така, яку мали апостоли. Адже сам святий Павло в листі до Коринтян пише, що після Свого воскресіння Христос з’явився Кифі, з’явився іншим апостолам, з’явився Якову, п’ятистам учням, а врешті й мені — як недоношеному плодові. Це важливо, бо він показує, що входить у традицію апостолів.

Хоч він за життя не ходив разом з Христом, воскреслий Христос являється йому і дає місію, мандат — можна сказати, нові «довірчі листи», щоб його зарахувати до кола апостолів і послати на весь світ. Уже не має листів від земних первосвящеників, але має від Первосвященика Ісуса Христа. Але перш ніж це стається, спочатку маємо момент падіння на землю.

Часто кажуть, що він упав з коня, і так це зазвичай зображають на іконах. Але це малоймовірно — щоб святий Павло подорожував верхи. Юдеї рідко їздили на конях. Тут маємо лише інформацію, що він упав на землю. І знову можемо звернутись до Старого Завіту і побачити, що так падають перед величчю Бога. Як ізраїльтяни падали навколішки, падали обличчям до землі перед Ковчегом Завіту, який був знаком Божої присутності. У Новому Завіті ми читаємо, що перед Іменем Ісуса Христа схилиться кожне коліно. У цьому випадку коліно схиляє Савло — переслідувач Христа, Його Церкви, Його учнів.

І це цікаве запитання: «Савле, Савле, чому Мене переслідуєш?» — каже до нього Ісус. Це та сама послідовна наука Христа: усе, що ви зробили одному з Моїх найменших, ви зробили Мені. Христос не питає, чому ти переслідуєш Моїх учнів, Моє вчення, а — чому Мене. Бо Я — це Церква, Я присутній у кожному, хто в Мене вірить. Переслідуючи Моїх учнів, ти переслідуєш Мене самого.

І що далі стається з Савлом? Ті, хто його супроводжували, мало що зрозуміли: чули голос, але нікого не бачили. Після цього падіння, коли видіння зникає — воно, мабуть, тривало лише кілька секунд — Савло втрачає зір. Його ведуть у Дамаск, тримаючи за руки. І тепер три дні він нічого не бачив, не їв і не пив. Ми б сказали: мав добрі реколекції. З одного боку — піст, з іншого — духовні вправи. Зовнішній зір у нього забрали, щоб звернути його погляд у глибину, щоби він пізнавав самого себе, але ще більше — Ісуса Христа.

Можемо подивитись на ці три дні по-іншому. Як Христос три дні був у гробі і воскрес, прийшов як Той, Хто отримав нове життя, так тепер Савло отримує нове життя, нове ім’я, стає новою людиною. Виходить з гробу, помирає тут. Помирає старий, грішний чоловік, і народжується новий. І Христос вводить його в Церкву. Спершу — зустріч з воскреслим, а потім — введення в Церкву, тобто до конкретних людей.

Тому Бог збуджує в Ананії думку, конкретне завдання: піти саме туди, на вулицю Пряму, і запитати про Савла з Тарсу. Можна було б сказати, що це важке завдання, бо Ананія прямо каже, що знає, хто такий Савло — тож йому доведеться йти ніби в пащу лева, до того, хто переслідує. Але він виконує це завдання, довіряючи Богу.

І приходить до нього та каже дуже гарні слова: «Савле, брате, Господь Ісус, Той, що явився тобі в дорозі, якою ти йшов, послав мене, щоб ти прозрів і сповнився Святим Духом». «Савле, брате» — він одразу називає його братом, цього, хто переслідував, хто кидав до в’язниць, хто, можливо, засуджував на смерть учнів Христа, тобто справжніх братів Ананії. А тепер і Савло стає братом. Луска спадає з його очей, він прозріває. І не тільки фізично, а передусім духовно — отримує правильну перспективу, щоби побачити в Христі очікуваного і обіцяного Месію.

І цей прекрасний жест Бога, Який міг би знищити цього переслідувача, говорячи мовою притч Нового Завіту — міг вирвати цей бур’ян. Ми б часто так вчинили, маючи ворогів, супротивників — хотіли б від них позбутися. А Бог робить щось неймовірне, чудове, виняткове: з переслідувача, з ворога творить Свого найкращого апостола народів. Як сам говорить: «Я вибрав собі цього чоловіка як знаряддя».

Нехай це слово буде для нас надією, що Бог є, Бог пильнує, Бог буде за нас заступатися і діятиме трохи інакше, ніж ми думаємо. Не буде перемагати наших ворогів так, як ми того хочемо, але дуже часто буде їх перемінювати, буде їх навертати і з переслідувачів творитиме найкращих Своїх учнів. 

Господь з вами. Нехай вас благословить Бог Всемогутній — Отець, і Син, і Дух Святий.

Сьогодні в першому читанні ми чуємо про навернення Савла, про початок тієї дороги від Дамаска до Риму, до Трефонтане, до того місця, де він був страчений. Це шлях від Савла до святого Павла. Але слово, яке сьогодні мене особливо зупинило, — це не стільки розповідь про Павла, скільки про тих, хто супроводжував його в дорозі. Там сказано — це слово, яке цілком можна було б приписати Томі з Вечірника. Там Христос сказав йому: вони теж нічого не бачили, але чули, бо віра народжується зі слухання. І вони певним чином беруть участь у цій події, у цій події віри.

Звичайно, йдеться про святого Павла саме в цьому моменті, який мав цю подію ще значно сильнішу. Про нього сказано, що він нічого не бачив. Вони не бачили нікого. Сказано, що вони мали фізично відкриті очі, бачили світ довкола них. Натомість Павло після цієї події нічого не бачив. Перед тим його осяяло світло. Він пережив подію, подібну до апостолів на горі Тавор. Його осяяло світло, але якщо Петро, Яків та Іван могли дивитися на Христа, могли з Ним розмовляти, то Павло був повністю охоплений цим світлом. Він падає на землю, подібно як ті апостоли на горі Тавор. Чує голос, як і ті чули голос Христа, що розмовляв з Мойсеєм та Іллею. Сам також говорить з Христом, але потім нічого не бачить. Його ведуть ті, що чули. Немов якась реліквія, немов процесія з чимось великим, винятковим — так його ведуть. Вони добре знали, що він пережив щось неймовірне. Чи говорили з ним дорогою до Дамаска? Він був сліпий, але ж говорив. Чи розмовляли з ним? Про що говорили? Чи робили те, що ті два учні в дорозі до Емаус з Христом? Чи мовчали? Вони були в подиві, і ця ситуація тривала довше. Ми не знаємо. У будь-якому разі вони доходять до Дамаска. І тепер Савло знову чує черговий голос.

Але ще раз повертаючись до події під Дамаском. Савло почув голос, коли впав на землю. Інші — ні, інші стояли. З ними нічого такого не сталося. Савло впав на землю і почув голос. Потім через три дні він знову чує цей голос, чує розмову, до нього приходить Ананія. Проте протягом трьох днів він нічого не бачив, не їв і не пив. Знову ці три дні, які відсилають до Авраама, який на третій день побачив місце, де мав принести в жертву свого сина Ісаака. Він побачив це місце здалеку, інші не бачили, інші були сліпі. Вони не бачили цієї внутрішньої реальності. Тож Савло тут є людиною віри, як Авраам. Він бачить те, чого інші не бачать, він переживає це світло, чекає на щось більше, переживає ці три дні.

Яке це має значення для мене? Коли я спитав себе, коли востаннє впав перед Богом, я мав щиро відповісти собі: це було три тижні тому, тобто у Велику П’ятницю, коли як пресвітер я входив до зали, де був зібраний Божий люд, і падав ниць перед Богом. Я падав на обличчя, нічого не бачив, мав закриті очі. Я лежав у церкві перед іншими, які стояли. Лежав, і коли встав, був як ті люди, які оточували Павла, Савла, але чогось не бачив, так само як і вони не бачили чого? Того, що от-от мало бути внесене — хреста Христового, який був заслонений. Того хреста, який я міг показати й поступово відкривати для себе і для інших. Спочатку голову Ісуса, потім праве рамено. Третього разу ми співали: «Ось дерево хреста, на якому висіло спасіння світу», інші відповідали: «Прийдімо з поклоном». Ми всі ставали на коліна перед хрестом, дедалі ясніше його бачачи, дедалі ясніше бачачи Того, хто замість померти — воскрес. Це був той день, Велика П’ятниця. І потім знову, так само як тут через три дні, можна було нічого не їсти, нічого не пити.

Тому ми були запрошені не їсти й не пити від Великої П’ятниці до Пасхальної літургії — щоб слухати, щоб нарешті почути. Тоді ми почули у Велику П’ятницю Євангеліє, друге Євангеліє про страждання Христа. Потім не було літургії. Наступне слово Євангелія, яке ми почули — принаймні літургійно — це була Пасха. Це було проголошення, прокламація Воскресіння, цього року — з Євангелія від святого Луки. Але Євангелієм дня Воскресіння завжди є одне і те ж — Йоана 20, 1–8: зустріч з Марією Магдалиною. Коли вона також побачила це світло Ісуса Христа, який є світлом: «Я — світло світу». Вона також не бачила, але тоді побачила, відкрила Його.

Це реальність, яка сьогодні також мене торкається. Як сьогодні я міг — і зробив це — впасти ниць перед Христом у каплиці, принаймні перед Пресвятими Дарами. Але байдуже, де б я не був — я можу впасти ниць перед Ним. Можу Його вшановувати, можу заплющити очі й хочу Його бачити. Відкрити ті очі й насититися Його присутністю. Побачити це світло, це світло, яке містить у собі Його слово.

Насититися чим? Насититися Його словом. Саме тим словом, яке сьогодні приходить з такою силою. Це слово, яке живить. Це слово, яке тепер, саме на початку, я хочу прочитати з Євангелія від святого Йоана. Ісус сказав: «Воістину, воістину кажу вам: якщо не будете споживати тіла Сина Людського і не будете пити Його крові, не матимете життя в собі. Хто споживає Моє тіло і п’є Мою кров, має життя вічне, і Я воскрешу його в останній день. Бо тіло Моє — це правдива їжа, а кров Моя — це правдивий напій. Хто споживає Моє тіло і п’є Мою кров, перебуває в Мені, а Я в ньому. Як Мене послав Отець, що живе, і Я живу через Отця, так і той, хто Мене споживає, житиме через Мене. Це є хліб, що зійшов з неба. Він не такий, як той, що їли ваші батьки й померли. Хто їсть цей хліб, буде жити повіки». Це є Слово, це є світло, це є Христос, який приходить до мене. Вже не через Ананію, вже навіть не через Павла, а через Свого Сина. Три дні — це момент зустрічі з Христом, світло, мить моєї зустрічі сьогодні з Воскреслим. Їжа, якою є Його слово, — дай Боже, щоб я ним наситився, щоб ця їжа мене утворювала, щоб я хотів цією їжею насичуватись — тепер і навіки.

Нехай і тебе благословить і оберігає Отець, і Син, і Святий Дух. Амінь.