Вівторок

Тими днями Стефан казав народові, старшим і книжникам: «Ви, твердошиї, з необрізаними серцями й вухами! Ви завжди противитеся Святому Духові, — як батьки ваші, так і ви! Кого з пророків не переслідували ваші батьки? І повбивали тих, які наперед провіщали про прихід Праведника, зрадниками і вбивцями якого тепер стали ви — ви, котрі одержали Закон за розпорядженням ангелів, але не зберегли його!»
Коли вони це слухали, гнів роздирав їхні серця і скреготали на нього зубами. Але Стефан, сповнений Святого Духа, поглянувши на небо, побачив славу Божу й Ісуса,який стояв праворуч Бога, і сказав: «Ось я бачу відкриті небеса й Сина Людського, який стоїть праворуч Бога!»
Голосно закричавши й затуливши свої вуха, вони одностайно накинулися на нього. І, вивівши за місто, вони почали побивати його камінням. А свідки поклали свій одяг біля ніг юнака, якого звали Савлом.
І побивали камінням Стефана, а він закликав і казав: «Господи Ісусе, прийми дух мій!» Ставши на коліна, він скрикнув голосно: «Господи, не порахуй їм цього гріха!»
І, промовивши це, він упокоївся. А Савло погоджувався на його вбивство.

Слово Боже.

Будь для мене Скелею, притулком, укріпленим домом, — *
щоб мене врятувати.
Бо Ти — моє пристановище і моя Скеля, *
тож задля свого Імені Ти поведеш мене †
і дбатимеш про мене.

У Твої руки дух мій ввіряю.*
Ти викупив мене, Господи, Боже правди.
Я на Господа покладаю надію. *
Я буду веселитися і радіти милістю Твоєю.

Засяй на слугу Твого світлом свого обличчя, *
спаси мене у своєму милосерді.
Ти будеш оберігати їх †
у потаємному місці присутності своєї *
від гризні людської.

℟. Дух віддаю мій в руки Твої, Боже
або: Алілуя

Я є хліб життя! — Господь говорить.
Хто приходить до Мене, — не буде голодувати.

Того часу люди з юрби сказали Ісусу: «Яке знамення Ти зробиш, щоб ми побачили і повірили Тобі? Що Ти зробиш? Наші батьки їли манну в пустелі, згідно з написаним: “Хліб з неба дав їм їсти!”»
А Ісус їм відказав: «Воістину, воістину кажу вам: не Мойсей дав вам хліб з неба, але Мій Отець дає вам справжній хліб з неба, бо хлібом Божим є Той, хто сходить з неба і дає світові життя».
Тоді сказали Йому: «Господи, давай нам завжди цей хліб!»
Сказав їм Ісус: «Я є хліб життя! Хто приходить до Мене, — не буде голодувати, і хто вірить у Мене, — ніколи не буде спраглим».

Слово Господнє.

Нехай Господь дарує вам мир. Свято святих апостолів Филипа і Якова. І покровитель сьогоднішнього дня, Филип, ставить сьогодні Ісусові дуже гарне запитання.

Господи, покажи нам Отця, і цього нам вистачить. І це водночас і запитання, і прохання, але я думаю, що це прохання всієї людськості, вічне прагнення — побачити Бога. Напевно, всі віруючі люди всіх епох, а може, й усіх релігій, хочуть побачити Господа Бога, хочуть Його відчути, прагнуть бути певними у своїй вірі, що Бог є.

Це перше дуже важливе питання. А далі наступне: що Він близько, що я Його бачу, що вступаю з Ним у стосунки, що Він — особовий Бог. І Ісус відповідає й каже: Филипе, стільки часу Я з вами, а ти досі Мене не пізнав? Хто бачить Мене, той бачить і Отця. То чому ж кажеш: покажи нам Отця? Тобто Христос хоче сказати, що все, що Він говорить, як діє, а також — сказали б ми — як виглядає, усе це відображає Отця. Уся Його місія і все Його діяння — саме це: показати світові Бога. Саме тому відома ікона Рубльова «Свята Трійця», яка зображує трьох постатей — трьох ангелів, що сидять за одним столом — така важлива і така глибока. Зовні вони виглядають однаково, хоч трохи й різняться, але в певний спосіб цей Великий Святий і містик намагався показати нам, як виглядає Свята Трійця, показати нам Бога.

Зовні між ними немає видимих відмінностей, бо Христос хоче сказати: так, є три Божі Особи — є Бог Отець, є Син Божий, тобто Ісус Христос, і є Святий Дух. Три Особи, але водночас діють вони подібно і подібно себе людині виявляють. Можливо, вони виглядають по-різному, якщо взагалі можемо говорити про якийсь Божий вигляд, але в діянні дають нам те саме — любов Господа Бога. І знову, перефразовуючи слова Ісуса до Никодима: саме задля цього Бог послав у світ Свого Сина. Не для того, щоб світ засудити, а щоб його спасти. Але також — щоб ми могли Його побачити, щоб ми могли Його відчути і переконатися, що Бог нас любить і дуже дбає про нас. І коли ми дивимося на перше читання, бачимо, що саме це постійно проголошує святий Павло.

Цього разу він звертається до коринтян, аби ми не вірили даремно, щоб наша віра не була порожньою, але водночас — щоб ми були в ній певні. Він каже: я передав вам передусім те, що сам прийняв — що Христос помер за наші гріхи, згідно з Писанням, що був похований, що воскрес третього дня, згідно з Писанням, і що з’явився Кифі, а потім дванадцятьом, пізніше з’явився більш ніж п’ятистам братам одночасно, більшість з яких ще живе, а дехто вже спочив. Потім з’явився Якову — ось ще один покровитель сьогоднішнього дня — згодом усім апостолам, а наостанок уже й мені.

Він постійно проголошує їм керигму — основи віри, Добру Новину про Бога, який був тут, на цьому світі, серед нас, жив подібно до нас, але водночас показує нам дорогу до нашої справжньої батьківщини. Він з’являється, хоч, сказали б ми, лише вибраним, але постійно нагадує: Я тут, серед вас. Усе відбувається згідно з Писанням, тобто з тим, що давав Отець через пророків, через Мойсея, Псалми чи інші книги мудрості.

Усе було передбачено — і все в Христі здійснилося. Можемо сьогодні мати таку тугу — що Він з’явився дванадцятьом, потім ще тим п’ятистам, і нам би теж так хотілося… Але Павло звертається до коринтян, які перебувають у подібній ситуації, як і ми: вони теж не зустріли Христа фізично на землі, але зустрічають Його в молитві, зустрічають Його в зібранні, коли є разом, бо Христос каже: де двоє чи троє зібрані в Моє Ім’я, там Я серед них; зустрічають Його в Євхаристії. Святий Павло багато говорить коринтянам про Євхаристію — як її звершувати, аби вона була плідною, доброю, і щоб вони дійсно могли зустріти Христа.

Тут Христос є серед нас. Він постійно здійснює це прохання Филипа — щоб показатися, щоб ми могли Його досвідчити, щоб знали: Він тут, з нами. Над усім цим також присутній Святий Дух, який у певний спосіб оновлює цю присутність Христа і все Його спасенне діяння, який вливає в наші серця любов Бога, щоб ми знали — Він є.

Хоч ми не бачимо Його своїми очима, не відчуваємо безпосередньо через чуття, так, як спілкуємося з іншими людьми чи переживаємо цей світ, але ці дві тисячі років християнства, дві тисячі років тих, хто повірив — і особливо дивлячись на святих — показують, що вони мали дуже реальний і конкретний досвід зустрічі з Богом. Про це свідчать не лише їхні слова, а й вчинки, і ті різні чуда, які ми бачимо. Навіть коли дивимося на містиків, на те, що вони переживали — наприклад, стигматиків — бачимо, що Бог тут діє. Вони собі цього не придумали, самі це не створили.

Бог насправді і дуже конкретно, в особливий спосіб діяв у них, постійно показуючи: Я тут. Хоч ми ще перебуваємо у вірі, тобто приймаємо, що Бог є, віримо, що Він є, — Він дає нам певні нагоди, щоб ми в Нього повірили, щоб ми колись могли повністю зустрітися з Ним. І тоді слова Филипа здійсняться. Ми побачимо і Отця, і Сина, і Святого Духа. Але вже тут Він є присутній з нами і через цей земний шлях веде нас до неба, де вже будемо з Ним назавжди і де побачимо Його в повноті.

Господь з вами. Нехай благословить вас Бог Всемогутній: Отець, і Син, і Святий Дух. Амінь.

Урочистість святих апостолів — це Євангеліє, яке я дуже люблю проповідувати під час похорон. Бо воно починається з того речення, якого тут немає, коли Христос каже: «Ви віруєте в Бога — і в Мене віруйте. У домі Мого Отця багато осель. Якби було інакше, Я сказав би вам. Я йду приготувати вам місце. І коли піду і приготую вам місце, прийду знову і заберу вас до Себе, щоб і ви були там, де Я». І тоді Томаш ставить те запитання: «Покажи нам дорогу», бо Христос каже: «Ви знаєте дорогу». «Покажи нам цю дорогу, ми не знаємо, куди Ти йдеш». Але сьогоднішнє Євангеліє я хотів почати, трохи ламати це Слово, з останнього речення, яке сьогодні каже Христос. А саме: «Хто вірує в Мене, той також чинитиме діла, які Я чиню, і навіть більші за них чинитиме, бо Я йду до Отця».

І далі Він каже: «І все, про що попросите в Моє ім’я, Я виконаю». Хто вірує в Мене, той також чинитиме діла, які Я чиню. І ми можемо дивитися на Христа, на діла, які Він чинив, коли перебував між нами у такий відчутний спосіб, і бачити, що буде багато речей можливих для нас, тих, хто опирається на Христа. Ми зможемо перетворювати, наприклад, воду на вино. Тобто, ту сірість, буденність життя ми зможемо перетворити на свято, на радість. Цю сірість праці, що постійно повторюється, опіку над дітьми, що знову треба зранку встати, зробити сніданок, одягнути, вмити, покликати: «Ну, вставай!» — «А мені ще не хочеться», — «Треба вставати». Ця сірість, ця звичність подружніх стосунків, які з часом втрачають свою свіжість. Якщо ми будемо опиратися на Христа, то буде можлива переміна води на вино, тобто те, що Христос учинив у Кані Галілейській. Переміна звичності на свято, бо життя християнина є святом.

Ми зможемо чинити й інші речі, як, наприклад, помноження хліба. Що ми зможемо наситити тих, хто голодний, хто не має куди піти, хто не має грошей, щоб купити їжу. Хто не має, хто шукає і ходить від одного до іншого, намагаючись насититися. Ми зможемо помножувати хліб. Завдяки тому, що в нас є життя, це життя зможе переливатися. Пам’ятаєте, під час того помноження хлібів завжди залишалось кілька кошів окрайків. Це правда, що ми зможемо наситити тільки тоді, коли станеться те, що сталося в житті пророка Єлисея: що їли, наїлися — і ще залишилося. Якщо ми самі будемо насичені, то зможемо тим життям, яке буде переливатися, насичувати інших.

Є той вірш з Псалма 23, який є неймовірний, який каже: «Мій келих переповнюється». Там ужите слово: «мій келих, що переливається». І наші старші брати, коли святкують шабат, беручи цей вірш як джерело благословення, роблять таку річ: ставлять келих і ллють червоне солодке вино, яке є символом солодкої Божої любові. Ллють так, що той келих переливається. Показують, що Божа любов є настільки надмірна. Бог дає Себе в такій мірі, значно більшій, ніж ми здатні в собі вмістити. Що Бог не є скупим, Бог не дозує харчові пайки, не дозує міру Своєї любові, Свого прощення. Він приходить завжди у такій приголомшливій повноті, що Бог завжди є марнотратним, бо знає, що ми не здатні прийняти все.

Прекрасний є той момент, коли Христос, не знаю, чи ви колись звернули на це увагу, коли Христос після воскресіння приходить до Своїх учнів, проходить крізь зачинені двері, і сказано, що спершу вдихнув Свого Духа, а потім каже: «Прийміть Духа Святого». Зазвичай ми зробили б навпаки, правда? «Прийми Духа Святого», і тоді лише дали б. Тобто, ми дали б лише тому, хто готовий прийняти. А Христос має в Собі цю природу Бога, Який дає і каже: «Прийми». Якщо ми не приймаємо — Він все одно дає, бо таким є Бог. Так, як сьогодні під час цієї Євхаристії, правда? Він приходитиме і казатиме: «Це є Моє Тіло, видане з любові до тебе, візьми». Христос не є скупим, Він не скаже: «А тобі сьогодні не дам, бо ти сьогодні не прийшов, щоб Мене зустріти, ти прийшов заради своїх інтересів. Тебе не цікавить Моє життя, отже, Я тобі сьогодні не дам». Ні, Він приходитиме.

Він приходитиме і казатиме: «Це є Моя Кров, пролита на відпущення гріхів, візьми і пий». Він не скаже: «Але ти сьогодні не маєш бажання простити своєму чоловікові. Ти прийшла сюди з докорами до свого чоловіка, і від моменту, як увійшла в цей храм, не робиш нічого іншого, як лише жалієшся, яка ти нещасна, бо твій чоловік тебе не розуміє. І звертаєшся до Мене тільки з проханням, щоб Я щось зробив із твоїм чоловіком. Ти сьогодні не готова прийняти цю Кров, яка є на відпущення гріхів». Бог не говорить у такий спосіб.

Ми б так зробили. Але Бог не такий. Бог марнотратно виливає Свою любов, марнотратно виливає Своє прощення. Усе це переливається. І сьогоднішнє Слово, Христос сьогодні каже щось дуже прекрасне: ви зможете чинити те, що Я чинив. А потім каже ще: і ви зможете чинити речі більші за ті, які Я чинив. Бо Я йду до Отця, бо це Він говорить перед Своєю смертю. Ще не звершилося те найважливіше діяння, задля якого Він прийшов у цей світ, для тієї години, заради якої прийшов. Тобто ще не звершилося те Його: «Отче, у Твої руки віддаю Духа Мого». «Отче, прости їм, бо не знають, що чинять». Це ще не сталося.

Тому Він каже, що чинитимете речі більші, ніж множення хлібів, переміна води на вино, оздоровлення хворих, утішання засмучених, дарування сили паралізованим вставати й ходити. Усе це — добре, але є речі значно більші, до яких ми покликані. Тобто ми зможемо звершувати речі значно більші.

І далі йде друге речення — а що ж це за речі значно більші? Сподіваюся, це прозвучало: ми зможемо жити Євхаристією. Ми зможемо — прийде такий момент, якщо Отець нас притягує і веде до Христа, якщо вибирає нас, то Він нас і приведе. Бо ми знаємо, що це є той момент, щоб увійти в славу, щоб побачити життя, яке є життям значно більшим. Це є те життя, що переливається. Це не є те скупе життя, моє маленьке життя, моя дрібна буденність у цій бідній родині з її труднощами. Я мушу боронити моє життя, таке дрібненьке. Ні, це життя від Духа, Якого не знаєш, звідки приходить і куди прямує. Він як вітер, якого не бачиш, як він віє, але бачиш, що він чинить. Оце є те життя, яке є для нас. Якщо ми підемо за Христом, то Христос здійснить це в нас, бо Його слова — не порожні. Його обітниця — не «так» сьогодні, а завтра — «ні». Його життя — це «так», і до нас — також «так».

Є таке прекрасне слово святого Павла в Посланні до Римлян, де він каже, що Божі обітниці і дари благодаті — невідкличні. Якщо Він вибрав нас, то визнає нас у кожній ситуації. Навіть якщо ми Його не визнаємо, бо Він не може зректися Самого Себе, Своєї любові до нас. І в Посланні до Римлян Павло також пише: хто відлучить нас від Христової любові? Хто зробить так, що Христос перестане нас любити? Ніщо не може цього зробити. Навіть наші гріхи. Ба більше — наші гріхи ще більше спонукають Його йти нас шукати, взяти нас на Свої рамена, заплямитися через нас.