Понеділок

Тими днями Стефан, сповнений благодаттю і силою, здійснював у народі великі знамення й чудеса. Та піднялися деякі зі синагоги, що називалася лібертинською, а також з киринейської та олександрійської, і ті, хто з Килікії й Азії, — і сперечалися зі Стефаном, але не могли протистояти мудрості й Духові, яким він говорив.
Тоді вони підмовили людей, котрі казали, що чули, начебто він говорив зневажливі слова проти Мойсея і Бога. Вони підбурили народ, старших, книжників і, накинувшись, схопили його та привели до синедріону.
Поставили фальшивих свідків, які говорили: «Цей чоловік не перестає говорити слова проти цього святого місця і проти Закону. Адже ми чули, як він казав, що Ісус Назарянин зруйнує це місце та змінить звичаї, які нам передав Мойсей!»
Поглянувши на нього, всі, хто сидів у синедріоні, побачили, що його обличчя було подібне до обличчя ангела.

Слово Боже.

Хоч вельможі засіли й наговорюють на мене, *
та Твій слуга досліджує Твої настанови.
Бо і свідчення Твої — для мене радість, *
і моя порада — в Твоїх настановах.

Я розповів про свої шляхи, і Ти відізвався до мене. *
Своїх настанов навчи мене, Боже.
Дай мені зрозуміти Твоїх постанов дорогу, — *
я буду вникати у Твої діла дивовижні.

Відверни від мене шлях неправди, — *
помилуй мене за Твоїм законом.
Я обрав собі дорогу правди, — *
Твої присуди я поставив перед собою.

℟. Блаженні вірні Божому закону
або: Блаженні ті, що ходять у Господнім законі
або: Алілуя

Не самим хлібом житиме людина,
але кожним словом, що виходить з уст Божих.

Після того, як Ісус нагодував п’ять тисяч людей, учні побачили Його, як ішов морем. А наступного дня юрба, яка стояла на другому боці моря, побачила, що іншого човна там не було, крім одного, і що Ісус не входив до човна зі своїми учнями, а відправилися лише самі Його учні. З Тиверіади припливли інші човни поблизу того місця, де їли хліб після того, як Господь промовив подяку.
Коли люди побачили, що там немає ні Ісуса, ні Його учнів, вони самі посідали в човни й попливли до Капернаума, шукаючи Ісуса. Коли знайшли Його на тому боці моря, сказали Йому: «Раввí, коли Ти прибув сюди?»
У відповідь Ісус сказав їм: «Воістину, воістину кажу вам: ви шукаєте Мене не тому, що побачили знамення, але тому, що їли хліб і наситилися. Працюйте не на поживу, яка гине, але на поживу, яка залишається на вічне життя, яку дасть вам Син Людський. Адже Його Отець завірив, Бог!»
Тож запитали в Нього: «Що ж нам робити, аби чинити діла Божі?»
У відповідь Ісус їм сказав: «Боже діло є те, щоб ви повірили в Того, кого Він послав».

Слово Господнє.

Після того, як Ісус нагодував п’ять тисяч людей, учні побачили Його, як ішов морем. А наступного дня юрба, яка стояла на другому боці моря, побачила, що іншого човна там не було, крім одного, і що Ісус не входив до човна зі своїми учнями, а відправилися лише самі Його учні. З Тиверіади припливли інші човни поблизу того місця, де їли хліб після того, як Господь промовив подяку.
Коли люди побачили, що там немає ні Ісуса, ні Його учнів, вони самі посідали в човни й попливли до Капернаума, шукаючи Ісуса. Коли знайшли Його на тому боці моря, сказали Йому: «Раввí, коли Ти прибув сюди?»
У відповідь Ісус сказав їм: «Воістину, воістину кажу вам: ви шукаєте Мене не тому, що побачили знамення, але тому, що їли хліб і наситилися. Працюйте не на поживу, яка гине, але на поживу, яка залишається на вічне життя, яку дасть вам Син Людський. Адже Його Отець завірив, Бог!»
Тож запитали в Нього: «Що ж нам робити, аби чинити діла Божі?»
У відповідь Ісус їм сказав: «Боже діло є те, щоб ви повірили в Того, кого Він послав».

• Втратити Ісуса з поля зору і знайти Його на протилежному березі? Це і є досвід життєвих труднощів. Коли земля йде з-під наших ніг - ми втрачаємо

• роботу, нас вражає хвороба, тощо - важко мати повну довіру і мир у серці. Та Ісус запрошує нас пройти через складну ситуацію зі спокоєм, як по хвилях бурхливого озера - йти вперед, як Він. Це важко, але можливо. Таке ставлення доводить нашим ворогам, що ми самі не маємо ворожого наміру. У світі, повному дріб'язковості, егоїзму, невміння пробачати і заздрощів, наша спокійна хода вперед серед труднощів є Божим свідченням: можна жити - думати - діяти інакше.

• На протилежному березі, коли ти подолаєш труднощі і пройдеш крізь них, ти знову  зустрінеш Ісуса . Не тому, що Він вирішить  з’явитися тобі в новому світлі, і ти переживеш якесь особливе об’явлення. Але тому, що вже ти будеш іншою людиною. Ісус запрошує нас до постійного зростання у вірі, надії, любові. Чим більш зріло ти сприймаєш життя і виклики, які воно приносить, тим кращими і глибшими стають твої стосунки з Господом… і навпаки.

• Варто час від часу запитувати себе: чому я шукаю Ісуса? Він бачить наші наміри -  як видно в сьогоднішньому Слові - і прямо вказує на мотивацію своїх слухачів. Він допоможе тобі переглянути твої вчинки і внутрішні установки, бо Йому справді важливо, щоб ти жив/жила в правді. Він піклується про тебе.  

Господи Боже, веди мене дорогою правди +     

Ми сьогодні бачимо ситуацію, яка сталася після помноження хліба. І щоб ми могли зрозуміти те, що Господь сьогодні хоче нам сказати, важливо повернутися до того, що сталося перед цим уривком, який сьогодні був проголошений. Христос помножує хліб, чинить цей великий знак. Люди насичені. А потім настає ніч. Христос посилає учнів на інший берег. Сам іде молитися. А потім уночі, йдучи по воді, доходить до учнів, які налякані. Вони думають, що це привид.

Після цієї події, яка проголошує ходіння по водах смерті, проголошує воскресіння, говорить про те, що ми, які є вбогими, ми є слабкими, які в житті сумніваємося, маємо свої боротьби, можемо отримати перемогу Христа над смертю. Ми можемо чинити неможливі речі. Ходити по смерті. Коли ми вдивляємося в Христа. Не у свої можливості, а в Христа. Ми здатні перемогти смерть. Завдяки Його перемозі, якої Він нам уділяє. Після цієї події Христос перебуває в Капернаумі. І натовп шукає Його. І сьогодні ми бачимо саме той момент, коли натовп бачить, що Христос не відплив разом з учнями, і починає Його шукати.

І каже: Господи, як Ти сюди прибув? Христос промовляє слова, які сьогодні теж промовляє до нас. Каже: ви шукаєте Мене не тому, що побачили знаки. Ви не змогли побачити ту істину, яка прихована в цьому помноженні хліба. Що Я здатний наситити голод. Той справжній голод, який є в людині. Не той голод, що приходить від того, що у мене бурчить у животі зараз. Що маю проблеми з оплатою оренди. Що маю проблеми у моєму шлюбі чи якісь важкі обставини. Той голод щоденності. Не цей голод, а той набагато глибший голод, який є в нас. Ви приходите лише за тимчасовою потребою. Тому Мене шукаєте.

Тож як Я маю вам сказати, як сюди дійшов? Як маю вам говорити про Моє воскресіння? Про перемогу над смертю? Про те, що насправді важливе в житті? Якщо ви шукаєте лише тимчасового втамування вашого голоду. Щоб у кістках не ломило. Щоб сьогодні встигнути на автобус. Щоб сьогодні не мати цих проблем. Якщо ви шукаєте Мене тільки з цієї причини. Я є справжній хліб, який насичує.

І нехай це питання сьогодні пробудить нас до того, щоб ми поставили те саме питання, яке ті люди тоді поставили: що ж мені тоді чинити? Що маю чинити? Повірити в Того, кого Бог послав. Повірити в Того, хто ввійшов у хрест, щоб виконати волю Отця.

Нагадую цей уривок, це слово, яке чуємо під час зустрічі Христа із самарянкою. Коли учні приносять Христові їжу, бо нічого не їли. А Христос розмовляв із самарянкою, благовістив їй Добру Новину. І вона, зворушена, потім іде до свого містечка і каже: це є Месія. І учні приходять до Христа здивовані, що Він говорить з жінкою. І кажуть: равві, їж. А Христос тоді каже: Я вже їв. Кажуть: як їв? Каже: Я маю поживу, якої ви не знаєте. Бо Моя пожива — виконувати волю Отця, який на небі.

Ми часто шукаємо цього тимчасового харчу, навіть коли приходимо на Євхаристію. Подивіться, я сподіваюся, що ви добре мене розумієте. Я не кажу, щоб критикувати, не кажу, щоб судити. Я кажу це, щоб допомогти. Що ми можемо приходити на Євхаристію і виходити голодними. Бо той хліб, який приходить сюди, щоб нас годувати, є чимось набагато серйознішим, ніж просто пластирем на рани, які маємо сьогодні і які нас болять. Це щось набагато глибше. Бо Христос сказав: моєю поживою є чинити волю Отця. Якщо ми є учнями Христа, то кажемо: Господи, покажи мені мій справжній голод, який я маю. А який є мій справжній голод? Мій справжній голод — це голод любити, голод прощати. Бо ми були створені на образ і подобу Бога. А Бог є тим, хто любить.

Бог є тим, хто, коли зустрічається з нами, завжди є повний милосердя щодо нас. Тим, хто віддає за нас своє життя. І це є той голод, що живе в нас, який не може бути задоволений через страх, який постійно в нас. Як я можу себе дати? Я ж помру. Тому Христос запрошує нас, каже: маєш Моє тіло, віддане за тебе — бери і їж; маєш Мою кров, пролиту за тебе — бери і пий. Щоб ти міг жити, щоб наситити той голод, який є в тобі, голод життя. Щоб те прагнення — прагнення любити, прагнення жити в мирі з ближнім, прагнення єдності з іншою людиною — могло бути задоволене. Щоб ти міг переступати межі власної неможливості. Щоб ти міг насичуватися, бо цей хліб, який приходить, — це хліб волі Отця.

Тут Христос був насичений, на хресті Він був насичений. Каже: Я маю поживу, якої ви не знаєте; Моєю поживою є виконати волю Отця. Тобто тут, коли казав: прагну, — Він був насичений. Тут, коли казав: Отче, в Твої руки віддаю мого духа, — був насичений. Отець годував Його цією волею. Це слово, яке Христос каже про Себе, може стати моїм словом. Що я можу входити в усі ці важкі події сьогодні, не знаючи, що нас чекає. Ми не знаємо, але можемо йти в повному мирі. Коли ми йтимемо, шукаючи волю Отця. Люблячи, прощаючи, шукаючи єдності, борючись. Бо знаємо, що ми слабкі, маємо прагнення. Але коли приходять конкретні ситуації, ми хочемо втікати від хреста, втікати від труднощів.

Все в нас бунтується. Але завдяки тій поживі, яка приходить під час Євхаристії, яка може нас наситити, ми можемо входити в ці події і переживати те глибоке насичення, яке приходить із виконання волі Отця. Це є таємниця Євхаристії. Той хліб, про який ми молимося, коли промовляємо молитву «Отче наш»: нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі. Хліб наш насущний дай нам сьогодні. І Бог даватиме хліб. Для нас, християн, ця таємниця прихована.

Це останнє, що хочу сказати. Що тим хлібом, який нас годує, є воля Отця, яка об’являється в хресті. Усі тікають від хреста. Кажуть, що хрест руйнує, нищить, вбиває. А ми, завдяки тому, що Бог дав нам цю приховану мудрість, яку не знають ані побожні люди, які спокушаються на Богові, коли приходить страждання, ані розумні, які кажуть, що страждання не може бути добрим. Для нас, які є учнями Христа, цей хрест, коли приходить, є поживою, яка насичує нас. Бо де я слабкий, там я сильний. Нехай це змучене тіло Христа, яке сьогодні промовлятиме: бери й їж, буде ламатися для нас. Хай перейде і наситить нас, щоб ми могли годуватися Божою волею протягом цього дня.

Нехай Господь дарує вам мир. Понеділок третього тижня пасхального періоду. У Діяннях Апостолів ми вже бачимо третє покоління проповідників доброї новини. Перше, звісно, — це Христос, який є Словом від Отця і Словом про Отця, який сам є Доброю Новиною, але водночас і тим, хто цю Добру Новину проголошує. Потім маємо апостолів, а тепер маємо наступне покоління, представником і речником якого є Стефан. Він, сповнений благодаті й сили, творить чуда і знаки серед народу. І, звісно, як це було з Христом і апостолами, не всім це подобається. Не подобається те, як він говорить, але ще більше те, що з ним не можуть виграти. Бо він має Духа Святого, має ту мудрість, те натхнення, з якого говорить, і ніхто не може його перемогти. І тут ми можемо самі себе запитати: що ми робимо в таких ситуаціях, коли є хтось, хто вправно володіє словом, хто говорить речі, з якими ми не згодні, але не маємо жодних аргументів, щоб його переконати?

Може народжуватись безсилля, з цього безсилля іноді — фрустрація, а з фрустрації — гнів. І саме це ми бачимо в тих людей, які слухають Стефана. Часто з цього народжується насильство. Подвійне — вербальне, словесне: ми можемо його ображати, можемо зневажати, можемо намагатись перекричати. Або й те реальне, конкретне насильство, коли вже не маємо нічого, залишається лише аргумент сили, щоб когось побити. І часто до таких ситуацій доходить. І в житті Христа ми також це бачимо. Ті, хто не могли перемогти Його словом, не могли впіймати Його на жодному вислові, не раз хотіли Його вбити камінням, а врешті ми знаємо, що Його засудили на смерть.

Це один напрям. Інший — підставити фальшивих свідків, тих, хто змішає правду з брехнею. І саме так відбувається і в житті Стефана, так само було і в житті Христа. Ми бачимо процес над Христом, де були фальшиві свідки, які щось там почули і кажуть, що Він сказав: «Зруйнуйте цей храм». І це вже підстава, щоб арештувати Його за якісь бунтівні думки, за заклики до руйнування храму. Христос сказав: «Зруйнуйте цей храм», але говорив про храм свого тіла, говорив: «Я за три дні його відбудую». Тобто вони знали, що десь дзвонить, але не знали, в якій церкві або в якій синагозі. Так само відбувається і в житті Стефана. Вони підставляють людей, які свідчать: чули ми, як він говорив богохульства проти Мойсея і Бога. Шукають фальшивих свідків. Це, так би мовити, щось, що може стосуватись і нас.

Ми будемо проповідувати добру новину, будемо звіщати, будемо хотіти добра, а зненацька з’являться люди, які будуть проти нас, люди, які будуть нас словесно ображати або навіть застосовувати насильство, бо це насильство безперервно відбувається в усьому світі щодо християн. А що робить Стефан і що можемо робити ми? Припускаю, що Стефан молився, напевно молився, і міг молитися словами Псалма 119, яким молимося і ми: «Хоча можновладці змовляються проти мене, твій слуга роздумує над твоїми постановами, бо твої повчання — це моя радість, твої приписи — мої порадники». Так молиться Стефан. Є можновладці, які змовляються, тобто він знає, що є змова проти нього, а він роздумує над Божими постановами. Він хоче бути в Божих справах, він хоче читати Боже Слово, щоб це Слово допомагало йому зрозуміти дійсність, не втратити віри, не втратити відваги, не зневіритись, не відступити.

«Твої повчання — моя розкіш». Є якась розкіш у всьому цьому, це не лише постійна боротьба і насильство, але ця молитва, схилення над Божим Словом — це розкіш, тобто це якась радість, це певний відпочинок, і також це щось, що радить. «Твої приписи — мої порадники». І ось питання — звідки взяти цю мудрість, звідки взяти пояснення цієї ситуації, як її вирішити — з Божого Слова, від самого Ісуса Христа. А в Євангелії Христос сьогодні протистоїть тим людям, яких нагодував хлібом. Сьогодні Він запитує: чому ви йдете за Мною? Ви шукаєте Мене не тому, що бачили знаки, а тому, що їли хліб досита.

І це теж питання сьогодні для нас. Чому ми шукаємо Ісуса Христа? Чому йдемо за Ним? Чи тому, що їли хліб, і то досита, і то ще й хліб безкоштовний? Саме так — ми шукаємо Ісуса, йдемо за Ним, щоб наше життя було без проблем, без труднощів, без страждання. Часто люди так думають: я віруючий, то чому мене спіткають різні випробування, чому хвороби, смерть, страждання чи якісь конфлікти? Часто тоді люди відмовляються від Бога, бо ж я молився, я просив, а Він не вислухав. Я розчарований.

Але якщо ми подивимося на життя Христа — чи в Його житті не було проблем? Якщо подивимось на життя Марії, на життя апостолів, на життя перших християн — хіба в них не було труднощів, хвороб, і врешті смерті? Усе це було. Але Христос постійно каже: Я з вами. І це найважливіше. Я даю вам Слово, що пояснює ваше життя, і даю вам самого Себе, супроводжую вас серед бурхливих морів, серед хвиль вашого життя. Христос сьогодні каже сильні слова, можна сказати — гіркі слова, сповнені докору. На щастя, той народ добре на них реагує: «Що ж маємо робити, щоб звершувати Божі діла?»

Вони усвідомлюють, що слова Христа правдиві, що вони справді йшли за Ним, бо їли хліб. Але тепер хочуть більшого, бо Христос прагне більшого. Він не хоче, щоб вони зупинилися на чудах і лише на тому, що отримали хліб. Бо знає, що Його час на землі короткий, і хоче вести їх глибше, хоче вести їх далі. Немає часу на те, щоб роками поступово показувати їм свою доброту й так їх переконувати. Христос — не популіст. Відоме римське гасло — «хліба й видовищ». Саме так володарі Риму іноді ставились до свого народу: даймо їм розваг, щоб веселились, даймо хліба, щоб ситі були — і все буде добре. Але Христос — не популіст.

Він дає нам Добру Новину, веде нас у глиб духовного життя, веде нас до неба. Він не хоче лише говорити приємні слова, за які Його будуть хвалити і вибирати. Він говорить так, як є, говорить конкретно, іноді говорить жорстко — бо Йому найперше йдеться про наше спасіння. Чому ми йдемо за Ісусом? І знову повертаємося до Стефана.

Справді видно, що Стефан іде не за хлібом, бо іноді замість хліба отримає каміння — про що ще будемо читати і говорити. Але він це розуміє — і перебування з Христом для нього важливіше. Те, що дає йому Христос, набагато важливіше за комфортне, безтурботне життя. За все, що він робить, замість хліба, тобто нагороди, отримає каміння. Так би ми сказали по-людськи. Але найбільшою нагородою для Стефана є пізнати Христа тут, служити Йому тут, і, звісно, у вічності зустрітися з Ним і бути з Ним назавжди. 

Господь з вами. Нехай благословить вас Бог Всемогутній: Отець, і Син, і Святий Дух. Амінь.

З Євангелія від святого Йоана. 

Наступного дня після помноження хлібів натовп, який стояв по другий бік озера, помітив, що крім одного човна там не було жодного іншого, а також, що Ісус не сів до човна разом зі своїми учнями, але що Його учні відпливли самі. Тим часом з Тиверіади прибули інші човни до того місця, де після молитви подяки Господа був спожитий хліб. А коли люди з натовпу побачили, що там немає ані Ісуса, ані Його учнів, вони сіли до човнів, прибули до Капернаума і там шукали Ісуса.

Коли ж знайшли Його на протилежному березі, сказали до Нього: «Равві, коли Ти тут опинився?» У відповідь Ісус сказав їм: «Воістину, воістину кажу вам: ви шукаєте Мене не тому, що побачили знамення, але тому, що їли хліб досита. Працюйте не для поживи, яка знищується, але для тієї, яка триває на життя вічне, яку дасть вам Син Людський. Його бо Бог Отець запечатав».

Вони ж сказали до Нього: «Що маємо чинити, аби чинити діла Божі?» Ісус у відповідь сказав їм: «Ось діло Боже: щоб ви увірували в Того, кого Він послав». Це слово є продовженням чуда, яке вчинив Ісус по другий бік озера, тобто чуда помноження хлібів. Потім відбувається інше чудо — Ісус іде по воді, і цим показує, що Він є Богом, бо тільки Бог може ходити по воді.

Тепер люди припливають на другий берег озера, щоб зустрітися з Христом. І вони Його знаходять, але також чують від Нього докір, напоумлення. Чому ви Мене шукаєте? Шукаєте, бо їли хліб. І це справді велика проблема. Це проблема, яка ще виразніше видно неозброєним оком у місійних, бідних країнах, куди прибувають місіонери. Люди приходять, бо є сенс, бо є хліб, бо є певний соціальний статус.

Дехто з місіонерів каже прямо: наші новіціати не були б, може, не зовсім порожні, але точно не були б такими численними, якби наш рівень життя не відрізнявся від того, в якому живуть темношкірі. Вони живуть просто, а місіонери приносять іншу культуру, але й те, що з нею приходить — соціальний престиж. І ці бідні, які приходять, хочуть також щось із цього мати, відірвати шматочок, жити так, як живуть місіонери.

Не знаю, наскільки це правда, але щось у цьому є. Бо ми сьогодні у своїй культурі, у своєму географічному положенні бачимо: коли людям ведеться дуже добре, коли маємо хліб і до хліба, а навіть хочемо мати тільки те, що до хліба, а сам хліб відкидаємо, бо він вже не смакує, бо не такий, як треба, дехто навіть зневажає — тоді ми відкидаємо також і Бога. Думаємо, що всього досягли самі, що маємо багатство, і нічого вже не чекаємо від Бога. І Христос звертає на це увагу: ви прийшли до Мене, бо їли хліб, бо маєте з цього вигоду, і тепер хочете зробити Мене царем, щоб завжди бути біля відкритого крану, щоб не голодувати.

Можливо, це щось подібне до того, що було в самарянки, якій Христос обіцяє воду, а вона розуміє це по-своєму. Не хоче вже сюди приходити, не хоче більше старатись, не хоче наражатись на плітки інших. «Дай мені тієї води, щоб я більше не мусила приходити сюди», не мусила трудитись, терпіти розмови тих жінок, які мене обговорюють. Отримати вигоду з хліба, вигоду з води. Але також є інша дійсність, яку варто побачити, бо вона дуже мене торкнулася — те, що Христос усе ж таки цю ситуацію спровокував. Він дав їм хліб, навіть знаючи, що вони можуть це зрозуміти неправильно. Змилосердився над тими людьми, які слухали Його слово, і вчинив чудо — став господарем, став ніби кухарем, а потім учні розносять цей хліб далі. Вони ділять хліб, який приходить з неба, з руки самого Бога, щоб показати напрямок, що все це походить з Божого провидіння.

Але Христос сам це ініціює. Також учорашнє Євангеліє — воно дало мені підставу до роздумів. Христос не просто грається, а справді є кухарем: це Він першим пече рибу, запрошує учнів, щоб принесли ще рибу з тих 153, щоб її допекти, приготувати і спожити. Христос є тим, хто розпалює вогнище, хто готує їжу, хто запрошує до спільного столу. Він той, хто збирає, але навколо їжі, навколо хліба, який Він подає.

І подібно в сьогоднішньому першому читанні — історія про Стефана. Це той, кого покликали, щоб служив при столах. Він — диякон, і його перше завдання — те, від чого апостоли відмовились, щоб мати змогу проповідувати Боже Слово на повну силу і молитися. Тож вони передали служіння при столах іншим. І серед них був святий Стефан і інші диякони.

Звісно, це не єдине, що він робив — він служив столам, але мав у собі також ревність Божого Духа, тож ішов і проповідував Христа, звіщав Добру Новину так сильно, що внаслідок цього був убитий. Але в основі цього — його служіння при столі. І Христос докоряє тим, хто приходить лише по хліб, але домінантою у всіх трьох прикладах, про які я говорив, є те, що в людині — Богові, людині — є серце, чутливе до голоду іншого. Навіть якщо цей інший скористається цим у поганий, підступний спосіб, навіть якщо захоче більше, зловживе довірою і працею учнів, — вони все одно це роблять. Це зробив Стефан, це зробив Христос, ламаючи хліб, це зробив Христос, даючи рибу — Він годує. Це серце зміненої людини, яка згодом іде і проповідує.

Христос зараз промовляє цю євхаристійну промову, яку ми чутимемо в найближчі дні. Стефан проголошує керигму, за яку буде вбитий. Але це серце — серце диякона, слуги — серце, яке з надміру любові до людей також звіщає їм Боже Слово.

І це та ситуація, до якої запрошує нас Христос. Запрошує нас до хліба, щоб ми побачили, як хліб приходить від Бога, але зрештою, щоб ми прийшли до того хліба, до якого Він нас хоче привести — до хліба євхаристійного, до хліба, який ламається через цих дияконів, слуг вівтаря, через священиків, і передається далі. Щоб не сталося так, що нам вистачить звичайного хліба, кращого чи гіршого, того, який зрештою приходить з рук Бога, — але щоб ми не відвернулись від того, до чого нас запрошує цей фізичний хліб, тобто до Євхаристії.

Нехай у нас буде готовність іти, зустрічатися з Євхаристійним Христом. Щоб це було нашим прагненням, а навіть нашою щоденністю, звичкою, нашим звичаєм — якомога частіше брати участь у Євхаристії, якщо тільки можемо. Щоб усе, що я отримую щодня від Бога, провадило мене до того, щоб увійти в Євхаристію — тобто увійти в автентичну подяку. 

Бог нехай тебе благословить і охороняє: Отець, і Син, і Дух Святий. Амінь.