П'ятниця

Тими днями, коли Петро і Йоан промовляли до народу після того, як зцілився кульгавий, підійшли до них священики, начальник сторожі храму та садукеї, обурені тим, що вони навчали народ і проповідували воскресіння з мертвих в Ісусі. Вони наклали на них руки і посадили у в’язницю до ранку, оскільки був уже вечір. Проте багато з тих, які чули слово, повірили; кількість чоловіків сягала п’яти тисяч.
А наступного дня в Єрусалимі зібралися їхні начальники, старші й книжники; і Анна — первосвященик, і Каяфа, і Йоан, і Олександр, і всі інші, які були з первосвященичого роду; поставивши їх посередині, вони допитувалися: «Якою силою чи яким ім’ям ви це зробили?»
Тоді Петро, сповнений Святим Духом, сказав їм: «Начальники народу і старші! Якщо нас нині допитують про благодіяння недужому: через що він був врятований, то хай буде всім вам і всьому народові ізраїльському відомо: через Ім’я Ісуса Христа, Назарянина, якого ви розіп’яли, якого Бог воскресив із мертвих; через Нього оцей стоїть перед вами здоровий. Він є камінь, відкинутий вами, будівничими, — камінь, що став наріжним. І в нікому іншому немає спасіння, бо під небом немає іншого імені, даного людям, яким належить нам спастися!»

Слово Боже.

Прославляйте Господа, бо Він добрий, *
бо Його милість навіки.
Нехай скаже Ізрáїль: «Його милість навіки!» *
Хай скажуть ті, які Господа бояться: †
«Його милість навіки!»

℟. Ось став наріжним знехтуваний камінь
або: Камінь, який відкинули будівничі як непридатний, — він став наріжним
або: Алілуя

Камінь, який відкинули будівничі як непридатний, — *
він став наріжним:
від Господа це сталось, і це чудо в очах наших. *
Це день, що його створив Господь: †
радіймо і веселімось у ньому!

℟. Ось став наріжним знехтуваний камінь
або: Камінь, який відкинули будівничі як непридатний, — він став наріжним
або: Алілуя

О Господи, дай своє спасіння! О Господи, пошли успіх! *
Благословенний той, хто йде в Ім’я Господнє!
Ми благословляємо вас з Господнього дому. *
Бог — Господь, Він освітив нас.

℟. Ось став наріжним знехтуваний камінь
або: Камінь, який відкинули будівничі як непридатний, — він став наріжним
або: Алілуя

Це день, що його створив Господь:
радіймо і веселімось у ньому.

Того часу Ісус явив себе знову учням біля Тиверіадського моря. А явив так: були разом Симон-Петро й Тома, прозваний Близнюком, і Натанаїл, який був з Кани Галілейської, і сини Зеведеєві, й інші два Його учні.
Каже їм Симон-Петро: «Іду рибу ловити!»
Говорять йому: «Ідемо й ми з тобою». Вони вийшли й сіли в човен, та тієї ночі не зловили нічого.
А як настав уже ранок, став Ісус на березі, але учні не знали, що це Ісус. Отже, каже їм Ісус: «Діти, чи є у вас щось з риби поїсти?»
Відповіли йому: «Немає».
Він же сказав їм: «Закиньте невода праворуч човна — і знайдете». Вони закинули, і вже не могли витягти його від великої кількості риби.
Тоді учень, якого любив Ісус, каже Петрові: «Це ж Господь!»
Тож Симон-Петро, почувши, що це Господь, накинув на себе одяг, бо був нагий, і кинувся в море. А інші учні попливли човном, оскільки були недалеко від землі, якихось двісті ліктів, тягнучи невода з рибою. А коли вийшли на землю, бачать, що розкладений жар і лежить на ньому риба й хліб.
Ісус каже їм: «Принесіть тієї риби, яку ви нині зловили».
Тож Симон-Петро піднявся і витяг на землю невода, повного великих риб, — сто п’ятдесят три; і хоч стільки було, невід не порвався.
Каже їм Ісус: «Ідіть, снідайте».
І ніхто з учнів не наважився запитати Його: «Хто Ти?» — знаючи, що це Господь.
Ісус підходить, бере хліб і дає їм, так само й рибу. Це вже втретє з’явився Ісус учням, після того, як воскрес з мертвих.

Слово Господнє.

Тими днями, коли Петро і Йоан промовляли до народу після того, як зцілився кульгавий, підійшли до них священики, начальник сторожі храму та садукеї, обурені тим, що вони навчали народ і проповідували воскресіння з мертвих в Ісусі. Вони наклали на них руки і посадили у в’язницю до ранку, оскільки був уже вечір. Проте багато з тих, які чули слово, повірили; кількість чоловіків сягала п’яти тисяч.
А наступного дня в Єрусалимі зібралися їхні начальники, старші й книжники; і Анна — первосвященик, і Каяфа, і Йоан, і Олександр, і всі інші, які були з первосвященичого роду; поставивши їх посередині, вони допитувалися: «Якою силою чи яким ім’ям ви це зробили?»
Тоді Петро, сповнений Святим Духом, сказав їм: «Начальники народу і старші! Якщо нас нині допитують про благодіяння недужому: через що він був врятований, то хай буде всім вам і всьому народові ізраїльському відомо: через Ім’я Ісуса Христа, Назарянина, якого ви розіп’яли, якого Бог воскресив із мертвих; через Нього оцей стоїть перед вами здоровий. Він є камінь, відкинутий вами, будівничими, — камінь, що став наріжним. І в нікому іншому немає спасіння, бо під небом немає іншого імені, даного людям, яким належить нам спастися!»

• «Якою силою чи яким ім’ям ви це зробили?» Найпростіший спосіб звіщати Воскреслого - жити в повноті благодаті так, щоб це було видно. Тоді неодмінно будуть виникати питання на кшталт: як ти це робиш, чому ти це робиш, звідки ти береш сили, чому ти так живеш, як це можливо і т.д. і т.п.? Це складний момент, але дуже важливий - дати відповідь правдиво, даючи свідоцтво про свої стосунки з Ісусом.

• Чи бувають у тебе  такі ситуації? Якщо так, то як ти поводишся? Чи намагаєшся відповісти так, щоб не визнати своєї віри? Чи використовуєш момент, щоб дати свідоцтво ?

• Якщо ти не отримуєш таких запитань, то питання в тому, чому вони не виникають? Чи вирізняється твоє життя плодами Духа Святого, чи інтригує своєю особливістю? Або, можливо, ти отримав багато благодатей і плодів Духа Святого, але намагаєшся, щоб вони не були надто помітними, щоб не виділятися, щоб не наражати  себе на питання і осудження іншими?    

 Дякую, Господи, за всі Твої ласки і дари, за Твою дію в моєму житті. Дякую за те, що Ти довіряєш мені місію проповідування, незважаючи на те, що  я не відчуваю себе здатним до цього. Прошу, допоможи мені розпізнавати ситуації, які є сприятливими для свідчення, і прошу Тебе про відвагу для цього.    

З Євангелія від святого Йоана

Ісус знову з’явився над Тиверіадським озером, і з’явився ось як. Разом були Симон Петро, Тома, званий Близнюком, Натанаїл із Кани Галілейської, сини Зеведея та ще двоє з Його учнів. Симон Петро сказав їм: «Іду ловити рибу». Вони відповіли йому: «І ми йдемо з тобою». Вийшли й сіли в човен, але тієї ночі нічого не зловили. А коли розвиднилося, Ісус став на березі. Однак учні не знали, що це був Ісус. А Ісус промовив до них: «Діти, чи маєте щось з’їсти?» Вони відповіли Йому: «Ні». Він сказав їм: «Закиньте сіть по правий бік човна — і знайдете». Закинули, і вже не могли витягнути її через велику кількість риби. Тоді той учень, якого любив Ісус, каже Петрові: «Це ж Господь».

Симон Петро, почувши, що це Господь, накинув верхній одяг, бо був роздягнений, і кинувся вплав у озеро. Інші учні припливли човном, тягнучи сіть із рибою, бо від берега було недалеко — якихось двісті ліктів. Коли ж вийшли на берег, побачили розкладене вогнище, на ньому покладену рибу й хліб. Ісус каже їм: «Принесіть іще з тієї риби, яку щойно зловили». Пішов Симон Петро й витягнув на берег сіть, повну великих риб — сто п’ятдесят три, — а хоч і було їх стільки, сіть не порвалася.

Ісус сказав їм: «Ходіть, споживайте». І ніхто з учнів не посмів Його питати: «Хто ти?», бо знали, що це Господь. Ісус підійшов, узяв хліб і дав їм, так само і рибу. Це вже втретє Ісус з’явився учням після того, як воскрес із мертвих. 21 розділ Євангелія від Йоана, можливо, був дописаний пізніше — адже закінчення вже було у 20 розділі — а тут ще один доданий розділ.

Звісно, можна сперечатися, хто і коли його написав. Одна з містичок ХХ століття писала, що це дописав сам Йоан, усвідомлюючи, що хоче ще щось додати, що знав про Христа стільки, що мав ще чим поділитися. Це любов, яка переливається, і святий Йоан теж має цю схильність: уже написав, уже завершив, але ж іще так багато є сказати, написати, передати — тому й з’являється цей другий епілог, 21 розділ.

Ми бачимо тут Петра й апостолів: чотирьох, імен яких ми не знаємо, і трьох, яких святий Йоан називає поіменно, як вони йдуть ловити рибу. Звісно, можна тлумачити, що це зле. І це, звісно, можлива інтерпретація, але я сьогодні хотів би піти трохи іншим шляхом — що вони роблять те, що повинні робити. Вони повинні дбати про себе, про свої родини, з чогось жити — от і йдуть ловити рибу. Христос теж послав їх до Галілеї, тож вони там, де мають бути.

А що вони роблять? Ловлять рибу, бо це вміють. Можливо, цікавинка: коли єврей читає це слово й чує «риби», «риба», то відразу бачить число 7, бо риба на івриті — це «даг», і в цьому слові дві приголосні — «д» і «г» — що мають числові значення 4 і 3. А разом — 7. Це вже певний знак, певний напрям. Тут теж є 7: троє відомих по імені, четверо невідомих. Їх 3 і 4 — 7. Немов кожен має свою частку, свою роль, кожен може щось уловити, бо врешті-решт саме в цьому і буде суть. Як Христос колись сказав, що вони стануть ловцями людей, так і тепер, навіть після воскресіння, їхнє рибальство буде вказівкою на те, що, як тепер ловили рибу, так тепер будете робити — ловити.

Що ж означало слово «риба» для євреїв? По-перше, риба означала благословення. Чому? Бо перше благословення, яке з’являється в Біблії, — це благословення п’ятого дня творіння. Перш ніж буде благословенна людина на шостий день, буде благословення риб. Господь Бог сказав тоді ось що: Бог побачив, що це добре, і благословив їх словами: «Плодіться й розмножуйтеся, і наповнюйте води в морях, а птахи нехай розмножуються на землі».

І так сплинув вечір, і був ранок — день п’ятий. Благословення риб — перше в історії. Тож це вже певна підказка щодо того, до чого покликані апостоли — щоб витягати цих людей, щоб торкатись їх, щоб передавати їм благословення.

Люди, які потребують цього благословення, а занурені десь там, далеко від Бога — тепер їх треба витягати з того океану, зі смерті, бо вода в певному сенсі — це також символ смерті. Їх треба витягати до благословення. Це теж можна сказати, що є протилежністю до того, як усе повинно бути, бо риба має жити у воді, а не на повітрі. Але тут уже розповідь про те, що природа ламається, що тепер риби — ці люди — будуть витягнуті навпаки, ніж риба: витягнуті не з життя в смерть, а зі смерті до життя. І саме до цього зараз покликані апостоли — шукати цих людей і давати їм благословення.

Це також говорить Адрієн фон Шпайєр, містичка, що після воскресіння все наче перевертається, усе постає з ніг на голову. Вона каже, що до цього, в земному житті Христа, акцент робився на природне — усе здійснювалося через природу, а елементи благодаті, надприродності лише пробивалися крізь цю природу. Але тепер саме надприродне, благодать, стає першою дійсністю, початковим образом, — інше життя, яке веде Христос і до якого Він також веде апостолів. Природа відходить на другий план. Це інше життя, до якого покликаний християнин.

Жити в благодаті, жити в стані близькості до Бога. Звісно, природа все ще присутня, але на першому місці — благодать, саме за неї треба змагатися. Благодать — це те саме благословення, бо немає життя в благодаті без Божого втручання на користь людини. Це і мають здійснювати апостоли — в ім’я і за наказом, який їм передав Христос.

Отже, перше — це благословення. Друге — риба для євреїв була певним символом. Символом чого? Символом спостереження, як кажуть латинською, «observatio», тобто дотримання чогось. Чому? Бо риба постійно має відкриті очі. У неї немає повік. Вона живе у воді й увесь час дивиться. У неї немає моменту, коли вона могла б заплющити очі.

І це щось, чого людина може навчитися від риби — не в природному сенсі, бо ми маємо повіки й природно будемо кліпати, але у духовному розумінні: ми маємо постійно тримати очі відкритими на дотримання заповідей. Це спостереження — це дотримання заповідей. Відкриті очі на Боже слово, на те, що каже Бог, на реальність, яку Він дає. І саме цим є символом риби.

І знову, це не природна річ, тож треба її «перевернути». Витягувати людей з цієї природи, з води, тобто з середовища, в якому живе риба, — витягувати її до іншого життя, до надприродного життя, якого вона сама не має, бо не здатна жити поза водою. А Бог чинить ці чуда, як у випадку з ланґустою, що живе на пальмі, або раком, що живе на пальмі.

Це не його середовище, але людина, перемінена, християнин, живе в іншому середовищі, наче не у своєму, але живе надприродно. І третє, що підкреслюється щодо риби, — це її крихкість, її життя дуже тендітне. Саме тому риби такі моторні, швидкі, бо вони легка здобич для птахів, хижаків і, звісно, для людини. Тож потрібна ця спритність, щоб зберегти життя. Потрібна сила, яку має риба, бо її життя крихке. І це знову ж таки відсилає до нас, до нашого життя.

Наше життя також крихке. Ми постійно потребуємо цього життєвого запалу. Потребуємо життя, яке є Божим життям, аби це життя зберегти в собі, — Боже життя.

І тепер Петро й апостоли покликані до того, щоб чинити те, до чого були покликані. Тепер — ловити людей, витягувати їх зі смерті, з цієї води, з нещастя, переводити їх до життя. Вони самі мають цього досвідчити і мають чинити це також щодо інших. Вони мають їх годувати. «Беріть, їжте, чиніть це на Мою згадку». Євхаристія — в передвіщенні було сказано, що апостоли — це ті, хто будуть давати іншим цей хліб, Євхаристію.

Самі будуть живитись, але також будуть тими, хто дає іншим. Чому? Бо це також слово, яке приходить тут — слово, що стосується Пасхи. У Пасху, яку ми щойно кілька днів тому святкували, згадували, що пасхальна ніч — це ніч чування. І апостоли чувають. Вони — ті, хто ловлять. Ті, хто вирішили працювати, трудитися і так далі. Чувають, аби щось зловити. Вони зробили свою частину, хоч може здатися, що вона нічого не принесла, жодного плоду, але над усім цим з’являється Христос, щоби на світанку дати хліб, дати поживу, дати їжу апостолам і через них — також іншим як передвіщення.

Бо саме в Книзі Виходу, яку ми чули останніми днями, в 12 розділі було сказано щось таке: «Тієї ночі Господь чувував над виходом синів Ізраїля з Єгипетської землі, тому ця ніч має бути чуванням на честь Господа для всіх синів Ізраїля в усі покоління». І саме це роблять апостоли. Вони чувають, вони трудяться, щоб щось зловити для себе й для інших — і нічого не зловили. А Христос усе це доповнив. Бо це знову є пророцтво з Книги Виходу, розділ XVI, вірш 12, де сказано так: Господь промовив до Мойсея цими словами, переданими синам Ізраїля: скажи їм так — увечері будете їсти м’ясо, а зранку насититеся хлібом. Хліб тут — це не лише хліб як такий, а взагалі їжа, бо тоді пізнаєте, що Я — Господь, ваш Бог.

Це зараз переживають апостоли: вони чували, а зранку приходить Бог, який виконує Своє слово — годує їх хлібом, дає їм поживу. Це те, що можемо переживати і ми в кожній Євхаристії, в кожній зустрічі з Господом, у кожному ламанні Слова. Це те, що Бог дає нам пастирів, а ми зараз очікуємо на Найвищого Пастиря, якого Господь дасть нам на певний час — Святішого Отця. І ми віримо, що він буде чинити те, що робив Петро: даватиме нам хліб — хліб Слова, хліб Таїнств; вестиме цей човен Церкви, вводитиме нас у Пасху. І ми віримо, що він робитиме це в Ім’я Господа.

Так, як тут Христос каже: «закиньте сіті праворуч», — правиця — це та правиця, про яку ми також чули у пасхальну ніч. Це правиця Бога, яка простягається над Ізраїлем, особливо в моменти важкі, кризові — в момент переходу через Червоне море, тобто через смерть. І ця правиця простягається над Ізраїлем, і завдяки цьому — не тому, що не буде небезпек — а завдяки силі Бога, народ, Церква сьогодні, християнство проходить через ці небезпеки на інший берег.

Також ця права сторона — це місце пробитого боку Христа, з якого тепер витікає вода, як передрік Єзекіїль у 47 розділі. Це та вода, в якій збираються риби, та вода, яка спочатку була солоною, у якій не було життя. Але завдяки воді з боку Христа, з-під жертовника, з Божого храму, яким є тіло Христа, ці солоні води, води смерті, перетворюються, і там з’являється безліч риб, які живлять тих, хто там живе — тобто нас, риб у достатку. Це обітниця, яку Господь сьогодні дає нам конкретно через це Євангеліє. Рука Господня не скоротилась — Він буде нас насичувати, давати нам усе, що потрібно для нашого життя.

Далі коротко — число 153. У біблійному контексті воно з’являється у книзі Хронік, де сказано, що 153 600 — це була кількість чужинців, які перебували в Ізраїлі за часів Соломона, сина Давидового. І деякі отці Церкви вказують на те, що це число 153 — це вже відкритість до чужинців, до поган. Тепер цей син Давида, новий Соломон, Ісус Христос, посилає апостолів, щоб вони збирали чужинців, щоб новий Ізраїль почав функціонувати. Ці народи увійдуть до Церкви завдяки їхньому проповідуванню, їхній місії, їхній праці.

І третє — число 153. Один із сучасних рабинів, тлумачачи Євангеліє, показав, що 153 — це сума чисел від 1 до 17, тобто 1+2+3+4+…+17. І цей ряд закінчується на числі 17, яке для євреїв означає добро. «Тов» має числове значення 17, тобто підкреслення того, що те, що робить Бог — покликання апостолів, а згодом і покликання народів до Церкви — все це є добрим.

І, можливо, це й є завершення сьогоднішнього Євангелія: щоб дійшло до мене, що в цих 153 рибах, чи 153 тисячах — у будь-якому разі, серед тих чужинців, які були покликані до Церкви, тобто до всіх поган, належу і я. І що те, що Бог хоче зробити зі мною — хоче витягнути мене з моїх смертей, дати мені справжнє життя, дати мені благодать, дати мені надприродність. І те, що Бог робить — робить це сильно, бо Його правиця піднесена, робить це добре, і те, що Він чинить — є добрим.

Так, як на початку творіння Бог казав: те, що зробив, було добрим. Бог як референт повторював це щодня. Так і сьогодні, у моєму нинішньому дні, Господь каже: те, що мене сьогодні зустрічає, ситуація, в якій я перебуваю, що я переживаю, навіть труднощі, хрести — все це є добрим, бо остаточно провадить мене від смерті до життя, з того, у чому я перебуваю сьогодні, з моїх різних труднощів — провадить мене так, як Господь провів Христа до воскресіння. І це є остаточне слово Бога — вічне життя у воскресінні.

Сьогодні хочу цього триматися. Сьогодні хочу подякувати Господу за дар Петра, Папи, за дар Церкви, за дар тих, кого Господь покликав, щоби кликати до благодаті за ввесь християнський люд, за люд Церкви, за всіх чужинців, які зібрані навколо Христа — і за те, що і я також можу належати до цього зібрання, до цієї спільноти, тобто до Церкви.

Нехай Бог тебе благословить і стереже, Отець і Святий Убогий. Амінь.

Алілуя, Алілуя.

Нехай Господь дарує вам мир — п’ятниця в Октаві Великодня. Як сьогодні каже нам апостол Йоан, Ісус знову явився. Знову — бо справді вже вкотре являється, і хоч би цих зустрічей було якомога більше, адже ми знаємо, що цей час об’явлення Воскреслого Христа обмежений.

Він триває 40 днів, а потім Христос іде на небо, щоб приготувати нам місце й звідти зійти вдруге, як Сам про це сказав. Тож тут, на землі, Він має 40 днів, і в цей час хоче якомога частіше зустрічатися з учнями, щоб зміцнити їх, переконати й послати у світ. І от знову являється — цього разу над Тиверіадським озером. І являється ось як.

Маємо історію, яку можна назвати поверненням до старого. Є Симон-Петро, Тома, Натанаїл з Кани Галілейської, сини Зеведея — отже, Йоан і Яків. І вони йдуть за Петром.

Це свідчить про авторитет Петра. Він каже: «Іду ловити рибу», а вони відповідають: «І ми йдемо з тобою». Цього разу їх щось тягне, але не вгору, не до євангелізації, а вниз.

Тобто — повернімось до старого ремесла. Здається, що все вже закінчено. Ударять по пастирю — і розпорошаться вівці.

Так і сталося. Ударили по Христу — вівці розпорошилися. Якщо немає Христа — місія закінчена.

Повертаємось до старого, до того, що вміємо — будемо ловити рибу. Петро каже, а вони йдуть за ним. І знову Христос потребує цих апостолів — адже Його поклик незмінний.

Він не відкликає Свого поклику і обрання, тим більше зараз, коли їм є що звіщати. Тепер вони будуть звіщати Воскреслого Христа, і це навчання виглядатиме зовсім інакше. Це будуть не лише розумні слова про духовне життя, а щось значно більше.

Цікава ця зустріч із Воскреслим Христом і момент Його впізнання, адже коли ми читаємо цей уривок, то розуміємо, що саме так виглядало їхнє покликання. Вони були на роботі, ловили рибу, нічого не зловили, човен був порожній, сіті теж. А на березі стояв Ісус і казав: «Закиньте ще раз сіті». І цього разу трапилось те саме.

Без Христа їхня праця безплідна. Сіті порожні, човен порожній, повертаються ні з чим. А на березі стоїть Христос і дає їм наказ.

Вони ще не знають, що це Христос, але закидають сіті праворуч — і мають щедрий улов. І тоді вони розуміють, що це Господь. Першим Його впізнає Йоан і каже: «Це Господь».

А Симон чинить так, як завжди — у своїй ревності просто кидається у воду, ніби не може дочекатись, поки човен пристане до берега. У цій ревності, у своєму запалі хоче якомога швидше бути біля Ісуса Христа. Але важливо те, що вони в якийсь момент впізнають спосіб дії Ісуса.

Якась хвіртка в голові відкрилась — і вони згадали, що три роки тому було так само. Саме так діє Ісус Христос. Вони вміють розпізнати Його присутність, більше — впізнати Його дію у власному житті.

Вони мають пам’ять. І хай би ми теж мали таку пам’ять у складних ситуаціях: що ж колись було подібно, і Бог втрутився, допоміг. Колись також здавалося, що все безнадійно, що нічого не маю, нічого не вдається — але Бог був.

Варто мати таку пам’ять, як апостоли сьогодні — щоб розпізнати Господа у своєму житті.

А в Діяннях апостолів виникає замішання через оздоровлення. Приходить не лише натовп, до якого промовляє Петро, але й з’являються храмова варта, священики — бо є якийсь неспокій у святині, треба навести лад. І приходять садукеї.

Вони обурені, бо Петро проповідує воскресіння Ісуса Христа. Садукеї не вірили в безсмертну душу — тож, якщо немає душі, воскресіння також неможливе. Такою була їхня концепція, на відміну від фарисеїв, які приймали і душу, і воскресіння, і існування ангелів, тобто небесних істот.

Отже, маємо затримання апостолів і суперечку щодо цього навчання, а згодом — постання перед первосвященниками. Деяких із них ми знаємо: Анна, Каяфа — ті, що були на процесі Ісуса. І знову постає ключове питання:

Чиєю силою або в чиє ім’я ви це зробили, тобто це чудо? Оце і є головне. В чиє ім’я або чия сила стоїть за цим? Чи це Божа сила, чи сила когось злого? І Петро відповідає: «В ім’я Ісуса Христа Назарянина». І не лише відповідає, а ще й докоряє їм: «Якого ви розіп’яли, а якого Бог воскресив із мертвих».

І він посилається на Псалом 118, яким ми сьогодні теж молимось: Камінь, який відкинули будівничі, став наріжним каменем. Петро каже: Він — цей камінь, якого ви відкинули, але який став основою, наріжним каменем.

Його відкинули, вигнали назовні, а Він став фундаментом нової спільноти, нового Божого народу, нового Церкви. Це не лише натяк на Псалом 118, але й на багато притч Христа — про власника виноградника, про слуг і сина, якого було вбито, але Бог воскресив Його й через Нього створив нову спільноту, новий Божий люд, заснований на Воскреслому Христі.

Господь з вами.
Нехай благословить вас Бог Всемогутній: Отець, і Син, і Святий Дух. Амінь.