Слово з дня
Слово з дня
Тими днями сталося так, що оскільки зцілений кульгавий тримався Петра і Йоана, то збігся до них весь народ, здивований, у притвор, який називається Соломоновим.
Побачивши це, Петро звернувся до народу: «Мужі ізраїльські! Чого дивуєтеся з цього? Або чого дивитеся на нас так, наче ми своєю силою або побожністю зробили, щоб він ходив? Бог Авраама, Бог Ісаака і Бог Якова, Бог наших батьків, прославив свого слугу Ісуса, якого ви видали й відреклися перед Пилатом, у той час, коли він присудив Його відпустити. Ви ж відреклися від Святого й Праведного, а випросили дарувати вам людину-вбивцю. Вождя життя ви вбили, та Бог воскресив Його з мертвих, свідками чого є ми. І по вірі в Ім’я Його, укріпило Його Ім’я того, кого бачите й знаєте. Віра, яка через Нього, дала йому цю повну справність перед усіма вами.
А тепер, брати, знаю, що зробили ви так через незнання — так само і ваші начальники. Бог же, як провістив наперед устами всіх пророків, що Його Помазаник має постраждати, так і виконав. Тож покайтеся і наверніться, аби були стерті ваші гріхи; аби від обличчя Господнього прийшли часи прохолоди, і аби Він послав наперед призначеного вам Христа — Ісуса, якого небо повинно прийняти до часу відновлення всього, про що Бог віддавна говорив устами своїх святих пророків.
Адже Мойсей сказав: «Господь, Бог ваш, підійме вам пророка з братів ваших, як і мене: Його будете слухати в усьому, що тільки скаже вам. Буде так, що кожна душа, яка не послухає того пророка, буде вигублена з народу».І так само всі пророки — від Самуїла й пізніших — говорили й сповіщали про ці дні.
Ви — сини пророків і Завіту, який Бог заповів вашим батькам, кажучи Авраамові: “І в потомстві твоєму благословляться всі роди землі!” Воскресивши Слугу свого, Бог насамперед вам послав Його — Того, хто благословить вас, щоб кожний відвернувся від своїх злих діл».
Слово Боже.
РЕСПОНСОРІЙНИЙ ПСАЛОМПс 8, 2а і 5. 6-7. 8-9 (П.: пор. 2а)℟. Як же величне ім’я Твоє, БожеГосподи, наш Боже! *
Яке на всій землі Твоє Ім’я величне!
Хто така людина, що пам’ятаєш про неї, *
або людський син, що навідуєшся до нього?
℟. Як же величне ім’я Твоє, Боже
або: Господи, наш Боже, яке на всій землі Твоє Ім’я величне
або: Алілуя
Ти зробив її не набагато меншою за ангелів, *
Ти увінчав її славою і честю.
Ти дав йому владу над рук своїх ділами, *
все підкорив йому під ноги.
℟. Як же величне ім’я Твоє, Боже
або: Господи, наш Боже, яке на всій землі Твоє Ім’я величне
або: Алілуя
Коряться йому бики і вівці, *
а також польові тварини,
птахи небесні, морські риби, *
що носяться глибинами морськими.
℟. Як же величне ім’я Твоє, Боже
або: Господи, наш Боже, яке на всій землі Твоє Ім’я величне
або: Алілуя
Це день, що його створив Господь:
радіймо і веселімось у ньому.
Того часу учні Ісуса розповіли про те, що сталося в дорозі, та як вони розпізнали Його в ламанні хліба. Коли вони говорили про це, сам Ісус став посеред них і каже їм: «Мир вам!» Та злякавшись, охоплені жахом, вони думали, що бачать духа.
А Він сказав їм: «Чому ви збентежені, чому сумніви постають у ваших серцях? Гляньте на Мої руки і на Мої ноги! Це ж Я сам! Доторкніться до Мене і подивіться, що дух тіла й костей не має, так як Я, як бачите, їх маю!» Сказавши це, Він показав їм руки та ноги.
А як вони ще не вірили з радості і дивувалися, Він сказав їм: «Чи маєте тут щось із їжі?»
Вони подали Йому частину печеної риби. Тож, взявши, Він їв перед ними.
І промовив до них: «Це Мої слова, які Я сказав вам, коли ще був з вами, що потрібно, аби збулося все написане про Мене в Законі Мойсея, і в Пророків, і в Псалмах». Тоді відкрив їхній розум, щоби розуміли Писання.
І Він сказав їм: «Так написано: Христос мав постраждати та воскреснути з мертвих на третій день, і що мало проповідуватися в Ім’я Його покаяння для прощення гріхів між усіма народами, почавши з Єрусалима. Ви ж є свідками цього».
Слово Господнє.
Того часу учні Ісуса розповіли про те, що сталося в дорозі, та як вони розпізнали Його в ламанні хліба. Коли вони говорили про це, сам Ісус став посеред них і каже їм: «Мир вам!» Та злякавшись, охоплені жахом, вони думали, що бачать духа.
А Він сказав їм: «Чому ви збентежені, чому сумніви постають у ваших серцях? Гляньте на Мої руки і на Мої ноги! Це ж Я сам! Доторкніться до Мене і подивіться, що дух тіла й костей не має, так як Я, як бачите, їх маю!» Сказавши це, Він показав їм руки та ноги.
А як вони ще не вірили з радості і дивувалися, Він сказав їм: «Чи маєте тут щось із їжі?»
Вони подали Йому частину печеної риби. Тож, взявши, Він їв перед ними.
І промовив до них: «Це Мої слова, які Я сказав вам, коли ще був з вами, що потрібно, аби збулося все написане про Мене в Законі Мойсея, і в Пророків, і в Псалмах». Тоді відкрив їхній розум, щоби розуміли Писання.
І Він сказав їм: «Так написано: Христос мав постраждати та воскреснути з мертвих на третій день, і що мало проповідуватися в Ім’я Його покаяння для прощення гріхів між усіма народами, почавши з Єрусалима. Ви ж є свідками цього».
Ми слабкі, грішні, але з Богом і в Бозі все можливо. Якими людьми ми будемо, як складеться наше життя, залежить від стосунків з Ним, від наших взаємовідносин. Навіть тоді, коли ми намагаємося віддалитись і втрачаємо цей зв'язок - як учні, що втекли до Емаусу в сьогоднішній Євангелії - Він подбає про нас, дасть розпізнати Себе, дасть світло. Ми повинні лише вміти слухати і бути відкритими. Зневірені учні не зрозуміли, або не хотіли зрозуміти, що Ісус говорив їм про своє воскресіння. Вони злякалися, забули, впали в депресію, пішли вниз, прямуючи з Єрусалиму, розташованого на вершині пагорба, на північний захід до Емаусу, розташованого на прибережній рівнині.
Однак Він пам'ятав, бо любов не забуває. Вона є присутністю, вона є милосердям, вона передує наверненню. Він приєднався до учнів у дорозі і йшов з ними аж до тих пір, поки вони не впізнали Його. Бог показує/дарує Свою любов до нас тим, що Христос помер за нас, коли ми ще були грішниками, але також воскрес (Рим. 5:8). "Являє" в теперішньому часі, що означає також тут і тепер - навіть у важких і болісних подіях, постійно. Він піднімає з землі, визволяє; відкриває розум, формує. Він прагне, щоб головна роль у нашому житті належала Йому, являє Свою міць, дарує мир.
Він промовляє до нас щодня: "Я є. Доторкніться до Мене і подивіться". Він завжди перший робить крок назустріч, бачить наші страждання і бажає нашого навернення. Він хоче сказати нам Своє Слово. Це Слово Господа/Кіріоса, яке має величезну силу. Чи віриш ти в силу Господа/Кіріоса/Слова? Він бажає формувати тебе і мене. Він хоче щоб ми пам’ятали, а не забували, Він бажає відкривати розум, щоб ти/я зрозуміли, що Він завжди є поруч і бореться до кінця - за найважливіші справи, що стосуються нашого спасіння. Чи зможеш ти покоритися Йому, відкрити Йому своє серце, повірити, поклонитися Йому і любити? Скажи Йому про це сьогодні, запроси Його "до трапези" і у твої щоденні справи. Перебувай з Ним не лише в цю мить, але завжди, і тоді будуть відбуватися чудеса. Він живий! Він просвітлює своєю силою і дає можливість жити мудро і добре. У цей святковий Великодній період бажаю, щоби ти дозволив Йому провадити себе.
Господи, Боже мій, прошу про Твого Святого Духа. Нехай Він дає світло мені, направляє мене, укріплює і потішає. Нехай говорить мені, що маю робити, і допомагає мені це робити.
Коли тобі забракне слів у молитві, перебувай усім собою перед Господом без слів.Це дуже особливий час. Ця октава, ці вісім днів — як один день. День Воскресіння. І щодня Церква дає Слово, щоб навчати. Бо новоохрещені щодня протягом цих восьми днів приходили, щоб отримати слово, яке вводить у буття християнина. Це були такі катехези, які гарно називаються містагогічними — тобто тими, що просвітлюють таємницю християнського життя.
Що це означає? Що дає життя християнина? До чого воно веде? І при цьому говорилося також про загрози, які підстерігають, бо диявол, як лев рикаючий, шукає, кого б пожерти. Ми постійно наражаємось на небезпеку у своєму християнстві. Сьогодні ми отримуємо Слово, яке є продовженням того, що ми проголошували вчора.
Вчора було Слово, що має ім’я — Емаус. Про тих учнів, які загубилися, і замість того, щоб іти за Христом до Єрусалиму, до події хреста, — вони тікають з Єрусалиму, тікають від хреста. І це показує, що й нам це загрожує, правда ж? Коли в наше життя приходить хрест — смерть, хвороба, конфлікт у шлюбі, проблеми з дітьми, фінансові труднощі, проблеми на роботі, або навіть дрібні речі — ми тікаємо.
Емаус означає теплі джерела. Навіщо люди їдуть до теплих джерел, у теплу воду? Щоб змити з себе увесь стрес. Ми тікаємо від хреста у якісь речі, які дають нам відпочинок, дозволяють трохи розслабитися, забути про все, перестати думати. Але ми бачимо, що Христос, незважаючи ні на що, супроводжує на цій дорозі невіри.
І ось це Добра Новина — що Христос не каже: «Як хочеш, іди», — а йде поруч. І ставить певний діагноз. У чому причина? Говорить про дві речі. Перше — каже: «О нерозумні!» Дуже сильне слово з уст Христа, правда ж? Сильне. Каже до них: ви нерозумні, і ваше серце б’ється повільно. Ваше серце сповільнилося. І це правда, бо безумний у своєму серці каже: «Немає Бога». Це означає, що коли в наше життя приходять важкі ситуації, ми кажемо: «Бога нема». Немає. Ми маємо претензії до Нього. Так само, як ті слова вчора учнів до Христа: «Ти хіба єдиний, хто не знає, що сталося?» Мене це завжди усміхає — Христос, єдина людина, яка насправді знає, що сталося в Єрусалимі.
Так само і ми маємо претензії до Бога: «Дивишся і що? Не бачиш, що відбувається? Тобі байдуже? Ти нічого не робиш? Тебе це не цікавить?» Але правда в тому, що Він — посеред цього всього. І нерозумний той, хто каже: «Бога нема».
А друге — що серце сповільнилось. Це означає, що серце людини вже зовсім не рухається. Його вже нічого не зачіпає. Любов нас рухає — коли закохуємось. Страх рухає — серце калатає. Ненависть нас рухає — серце калатає. А коли серце перестає битися — це вже смерть. Це означає, що людина настільки знеохочена… Ось така діагностика: нам це загрожує. Загрожує. А відповідь — у словах Христа. Христос пояснює Слово. Пояснює Писання. Каже: так повинно було бути. І сьогодні знову приходить це Слово.
Христос сьогодні приходить по-іншому. Бо після того, як Він пояснює, що існує прихована таємниця, — каже: «Хіба не знали ви, що Месія має страждати, щоб увійти у славу?» А вони кажуть, що Його видали на осуд, на смерть. Тобто хрест — це прокляття. Це поразка. Це трагедія. Це драма. І з цього вже немає виходу. А Він каже: «Хіба ви не знали, що існує прихована таємниця — що Месія мав страждати, щоб увійти в славу?» І ось тут ключ — що для нас, християн, про що ми часто забуваємо, — хрест є славою.
Хрест — не прокляття. Це момент, коли можна увійти в славу. Це момент, коли життя починається. Вже не на основі наших сил, нашого досвіду, нашого розуму — що ми такі розумні, здатні все вирішити, — а на основі Божої сили. Правда в тому, що це лякає. Так само і тут — Христос приходить.
Вони бачать Воскреслого Христа, і Христос питає: «Гей, чого ви боїтеся? Це ж Я». Так само вчора учні сказали: що їх налякало? Не хрест. Їх налякало, коли жінки на восьмий день прийшли й сказали, що гробниця пуста, що Христос воскрес.
Ось що їх налякало — що Христос воскрес. І сьогодні ми також знаємо: для нас це дуже важко — те, що Він воскрес. Це неважко? Бо це означає, що можливий новий початок — у шлюбі, що розвалюється, і ти вже кажеш: «Тут усе. Кінець». Тут уже нічого не змінити. Ніяк. Або з дітьми, які віддаляються, вживають наркотики, пиячать, чи чинять різні дивні речі. Не можуть знайти роботу. Йому вже 30, а він усе ще з мамою, і мати йому повторює й повторює: «Сину, візьми себе в руки». А ти вже кажеш: усе — кінець.
І в якийсь момент ми, ніби, говоримо: гаразд, добре, є драма, добре, є трагедія. Окей, є трагедія. А ти мені кажеш, що можливий новий початок? Що є воскресіння у Христі? Що можна підвестися? Що те, що вмерло, може знову ожити? Ці подружні стосунки? Та я вже змирився з цим. У мене вже своє життя, якось залікував рани. І з цим сином, добре, гаразд, помру — і тоді, нарешті, відкриються йому очі. А тепер, ну вже якось воно буде. Їсти йому дам, я ж не викину його на вулицю, правда ж? Так от, це і є правда.
І тут ми теж бачимо, що Христос лякає. Саме цей воскреслий лякає. Тому перше слово, яке Христос говорить, — це: мир вам. Мир. Христос сказав: не так, як світ дає, Я даю вам цей мир. Сьогодні ми теж будемо молитися. Це прохання про мир повертається в кожній Євхаристії перед Причастям: «Господи Ісусе, Ти при воскресінні привітав учнів словами “мир вам”. Просимо Тебе, не зважай на наші гріхи». Не зважай на те, що ми не хочемо цього миру, який Ти даєш. Бо така правда. Ми радше пішли б на барикади, аби тільки настав мир, правда ж? Застосували б силу. Це вже зрозуміла нам мова.
Але той мир, який Я даю, — як у Посланні до Ефесян пояснює святий Павло, — полягає в тому, що Христос установив мир, зруйнувавши мур ворожнечі у самому собі. Оце і є мир. Це означає, що в мені падає ворожнеча до іншої людини. Це означає, що Христос приходить і ламає в мені смерть, руйнує ворожнечу, знищує смерть — тобто мою нездатність прийняти іншу людину, яка є зовсім іншою і яка знову й знову мене розпинає, і розпинає, і розпинає. Не може чашку поставити в мийку. Вона істерику влаштовує, правда? Вірю, що Святий Бог вам усе це пояснює.
Або постійно голосить у нас. Моя бабуся була зі Сходу й казала: «Ти голосиш і голосиш над душею». Не знаю, чи у вас так теж кажуть. Ну от. Це саме воно. І людина каже: я вже не можу цього більше зносити. Це мене розпинає.
І Христос знову, коли говорить цей мир, що приносить мир, — показує рани. Щоразу, коли Він являється як Воскреслий, Він ніколи не приходить без ран. Завжди показує рани. Це означає, що Він показує таємницю славного хреста, яку мають християни і про яку ми дуже легко забуваємо, коли кажемо: смерть, хрест — усе закінчено, трагедія, драма, нічого немає, поразка, нічого не можна зробити. А Христос каже — є ця прихована таємниця. Святий Павло говорить: це мудрість, якої не розуміють розумні цього світу. Бо для розумних — для греків, які створили всю філософію, — це безглуздя.
Що ти мені розповідаєш? Коли святий Павло проповідував у Афінах воскресіння Христа, йому сказали: «Знаєш що, чоловіче, послухаємо тебе іншим разом. Що ти за байки розповідаєш? Воскрес? Це неможливо». Коли людина помирає, то помирає — ховають. Коли шлюб помирає — його неможливо оживити. Коли діти йдуть поганим шляхом — немає шансу, що вони повернуться. Коли є проблеми з роботою — треба шукати іншу. Це неможливо. Коли немає грошей — це неможливо, щоб жити. Рахунки треба платити. Що ти мені кажеш, що є воскресіння?
А Христос говорить саме про це — показує рани. Бо існує таємниця, таємниця цього хреста. Для греків, для розумних це безглуздя. А для юдеїв — це спокуса, скандал. Тобто для побожних людей це спокуса, правда? Подумайте, коли приходить якийсь хрест, якась трудність — яка перша думка? Що я такого зробив, що Бог мене карає? Адже я нічого такого не зробив. Господи Боже, чому? Чому Ти це мені робиш? Чому я? Подивись на мого сусіда — жінка за жінкою. Зраджує дружину, як на роботу ходить. Усі про це знають. Здоровий, грошенята має, дозволяє собі все. Спокуса.
Хрест? Труднощі? Але, — каже, — для вибраних, яких Бог покликав, це справжня мудрість і справжня сила Божа. Тому Христос завжди, коли приходить, каже: «Мир». І щоразу, як Він приходить, Він вдихає Свого Духа. Вдихає Свого Духа і просвітлює розум. Це означає, що в цьому Слові є наше життя. Але в нашому житті присутнє це Слово. Це означає, що Бог присутній у нашому житті — у цьому хресті.
Наприкінці дуже гарно сказано: ви будете свідками цього. Чого саме? Саме цієї динаміки — від смерті до життя. Христа не проповідують інакше. Його не проголошують словами, проповідями. Не проповідують, говорячи: «Іди до церкви. Юзьку, вже стільки років не був на сповіді. Ну руш нарешті. Хоч із паскою піди». Так Христа не проповідують. Так проповідують — не знаю що. Моралізм проповідують. Релігійність, яка зрештою викликає лише бунт.
А Христа проповідують лише одним способом. Так, як Христос проповідував. Як? Приймаючи гріхи на себе. І саме це відбувається в Євхаристії. І ця динаміка, цей славний хрест, ця таємниця, що вмираючи ми даємо життя, що коли беремо гріхи іншого на себе — тоді приходить життя. Це в Євхаристії.
Бо сьогодні ми будемо чути Христа, який буде говорити до тебе й до мене: «Це Тіло Моє, віддане. Беріть і їжте. Це Кров Моя, пролита на відпущення гріхів». Прощення гріхів не приходить інакше, як через пролиття крові. Тобто, коли ми дозволяємо себе поранити. І те, що Христос зробив для мене й для тебе, прийнявши наші гріхи на Себе, — сьогодні дає мені змогу бути свідком цього, показати, як я віддаю Своє тіло. Що я можу дозволити іншому розпинати мене — і спричинити, що цей мир Христовий прийде до нього. Це є сила. Це те, що сьогодні приходить як Слово — ця таємниця славного хреста, яка прихована від мудрих, побожних, але відкрита для нас, яких Бог вибрав.
Нехай Господь дарує вам мир. Четвер у Великодній октаві.
Ті, хто навернувся, постійно розповідають про Христа. Вони мають у собі таку ревність, мають таку потребу постійно говорити про те, що зустріли Христа, і що Він змінив їхнє життя. І зовсім інакше дивляться на своє життя, на своє минуле. На ті різні події, які часто були важкими, болючими, в той момент їх хотілося відкинути, викреслити, стерти. Але раптом у світлі навернення, у світлі Воскреслого Христа вони виявляються тими подіями, що вели до цього центрального моменту — зустрічі з Ісусом. І так сталося з Клеопою і його товаришем.
Вони зустріли Воскреслого Христа і, як сьогодні говорить святий Лука, розповідали, що з ними сталося в дорозі й як вони пізнали Ісуса при ламанні хліба. Вони повертаються і розповідають. І коли розповідають, тоді здійснюються слова Христа: де двоє або троє зібрані в Моє ім’я, там і Я є посеред них. А їх тут явно більше, і саме під час цих свідчень, під час цих розповідей сам Воскреслий стає посеред них, вітаючи їх тим знаменитим привітанням: «Мир вам». Йдеться не лише про мир як відсутність війни, а саме про шалом — щось глибше, про гармонію, внутрішній лад, відчуття безпеки, Божої любові, Божої присутності. І в мені, але також і навколо мене.
Це «шалом», це «мир вам» означає набагато більше, ніж просто відсутність конфлікту. Але й у їхньому неспокої, якого вистачає, весь час потрібне це запрошення до миру, що все те, що досі було предметом їхньої тривоги й турбот, тепер завдяки Воскреслому Ісусу вже впорядковане, і в їхніх серцях може запанувати мир. Але вони розгублені і повні сумнівів, бо справді ніхто раніше не воскресав, і вони нікого такого не зустрічали. Тому Ісус намагається переконати їх, що Він не дух, що Його можна доторкнутися, бо дух не має ані тіла, ані кісток. Більше того, з Ним можна сісти за стіл, і Він спокійно їсть. Дуже цікаве це речення у Луки: «але вони з радості ще не вірили й були повні здивування».
З радості не вірили. Я думаю, що в нашому житті бувають такі емоційно крайні ситуації, коли організм діє наче в режимі безпеки, щоб надто важка ситуація не вдарила в нас надто сильно. Ми маємо якісь захисні механізми, що трохи нас дистанціюють.
Це часто видно, коли людині повідомляють про смерть когось близького. Чим трагічніша новина, тим сильніший її удар. І тоді наш організм захищається, щоб ця інформація не вдарила з усією силою та не знищила нас зсередини. Спочатку виникає відстороненість, певне заперечення — і це добре, щоб не було удару в повну силу.
Часто в подіях великої радості ми також не віримо відразу, ніби не хочемо впустити до себе, що все вдалося, що це сталося — що отримали роботу, хтось погодився, чи інша добра новина. Щоб не розчаруватись, спрацьовує захисний механізм, який дозволяє зберегти дистанцію, бо якщо виявиться, що це неправда, що це жарт, щоб не було гіркого розчарування. І, напевно, саме таку радість і таку ситуацію мали учні — з радості ще не вірили.
Це неможливо, що це Христос Воскреслий. Адже Він помер і ще трагічною смертю. Його поховали в гробі, завалили каменем. Як це можливо, що Він живе? Ми хочемо, щоб Він жив, але як це можливо, що стоїть посеред нас? Саме ці події зміцнюють віру учнів і переконують їх у присутності Воскреслого Христа серед них. А потім про це треба розповідати. Тому ми знову бачимо Петра — сказали б ми, в дії. Це той Петро, який знову з’являється, має вітер у вітрилах — а це справді вітер Святого Духа, який змушує Петра, щойно з’являється нагода, відразу говорити про Христа.
На цей вигляд — тобто коли люди зібралися навколо зціленого — Петро промовив. «Мужі ізраїльські, чому дивуєтесь цьому і чому дивитесь на нас, ніби своєю силою чи побожністю ми зробили, що він ходить?» Він відразу відмежовується від ситуації, каже: це не ми, не нашою силою і не нашою побожністю, а Бог. Бог Авраама, Бог Ісаака, Бог Якова, Бог Ісуса Христа.
Але цікава ця фраза — «не нашою побожністю». Це не тому, що ми такі побожні, багато молимось і дотримуємось заповідей — тому творимо чуда. Ні, це не ми. Побожністю чуда не зробиш. Це вже більше схоже на магію.
А що таке магія? Це коли певні слова і жести (рити) автоматично викликають певний ефект. А ми чудово знаємо, що Ісус так не діє. Навіть коли запрошує нас до молитви, то запрошує до прийняття Божої волі, а не до впливу на неї.
Ми можемо Йому сказати, які в нас плани, чого хочемо, як ми це бачимо, але врешті-решт нашими молитвами ми не впливаємо на Бога, а завдяки молитві Бог може вплинути на нас. Тому Петро зразу каже: це не наша сила, не наша побожність — це Бог, це Ісус Христос. І через віру в Його ім’я ця людина, яку ви знаєте, отримала силу — в Його ім’я.
Отже, постійно повторюється Ім’я Ісуса Христа. Все відбувається в Ім’я Ісуса Христа. А потім він пояснює їм Старий Завіт, що веде їх до Ісуса Христа, і посилається на слова Мойсея, який, відходячи зі світу, оголошує, що прийде Хтось, кого Господь збудить і Хто буде подібний до Мойсея.
Пророк, як я, — каже Мойсей — підніме вам Господь Бог з-поміж братів ваших. І саме це — Ісус є новим Месією, новим Законодавцем, новим Спасителем, новим Визволителем. Це вже не Єгипет, не Червоне море — Він виводить нас із смерті, з гріха, і в цих водах святого хрещення ворог зазнає поразки, а ми тріумфально виходимо на другий берег. Ми охрестилися, і в цих водах хрещення померла стара людина, а народився новий, вільний Христовий. Господь з вами.
Нехай благословить вас Бог Всемогутній — Отець, і Син, і Святий Дух. Амінь.