Понеділок

У день П’ятдесятниці Петро, ставши з Одинадцятьма,підвищив свій голос і звістив їм: «Мужі ізраїльські, послухайте оці слова: Ісуса Назарянина, мужа, засвідченого вам Богом проявами сили, чудесами й знаменнями, які Бог вчинив через Нього серед вас, як самі знаєте, — Його, виданого згідно з визначеним наперед задумом і передбаченням Бога, ви вбили, прибивши до хреста руками беззаконників; та Бог Його воскресив, звільнивши від мук смерті, бо вона не могла тримати Його під собою.
Давид говорить про Нього: “Я завжди бачив Господа переді мною, бо Він — праворуч мене, щоб я не похитнувся. Тому зраділо моє серце і звеселився мій язик, навіть тіло моє спочине у надії, бо Ти не залишиш душі моєї у відхлані й не даси своєму Святому побачити тління. Ти дав мені пізнати дороги життя і сповниш мене радістю перед Твоїм обличчям!”
Мужі-брати! Потрібно сміливо сказати вам про патріарха Давида, який помер і був похований, і його гріб у нас аж до сьогодні. Будучи пророком і знаючи, що Бог клятвою урочисто пообіцяв йому посадити на його престолі когось з плоду його стегон, він, передвіщаючи, говорив про воскресіння Христа, що Він не залишиться у відхлані, і тіло Його не побачить тління.
Цього Ісуса воскресив Бог, свідками чого є ми всі. Отже, правицею Божою Він був вознесений і, одержавши від Отця обітницю Святого Духа, вилив те, що ви бачите і чуєте».

Слово Боже.

Збережи мене, Боже, бо я на Тебе покладаю надію. *
Ти сказав Господу: «Ти — Господь мій».
Господь — частка мого спадку, Ти — моя доля; *
Ти — Той, хто мою спадщину оберігає.

℟. Врятуй нас, Боже, Ти — наша надія
або: Збережи мене, Боже, бо я на Тебе поклав надію
або: Алілуя

Благословлятиму Господа, який дав мені пораду. *
Навіть ночами моє нутро давало мені настанови.
Я завжди маю Господа перед собою, — *
Він праворуч мене, я не похитнуся.

℟. Врятуй нас, Боже, Ти — наша надія
або: Збережи мене, Боже, бо я на Тебе поклав надію
або: Алілуя

Через це зраділо моє серце і моє єство звеселилось, *
навіть моє тіло спочине у надії,
бо Ти не залишиш душі моєї в шеолі *
і не даси своєму святому побачити тління.

℟. Врятуй нас, Боже, Ти — наша надія
або: Збережи мене, Боже, бо я на Тебе поклав надію
або: Алілуя

Ти даси мені дорогу життя пізнати, *
повнота радості — перед Твоїм обличчям,
у Твоїй правиці — *
радість навіки.

℟. Врятуй нас, Боже, Ти — наша надія
або: Збережи мене, Боже, бо я на Тебе поклав надію
або: Алілуя

Це день, що його створив Господь:
радіймо і веселімось в ньому.

Того часу жінки з поспіхом відійшли від гробниці — зі страхом та великою радістю; побігли, щоби сповістити Його учнів.
Аж ось Ісус зустрів їх, кажучи: «Радійте!»
Вони ж підійшли, обняли Його ноги й поклонилися Йому.
Тоді каже їм Ісус: «Не бійтеся, ідіть, сповістіть Моїм братам, щоб ішли до Галілеї, — там Мене побачать».
Коли вони йшли, дехто з вартових, прийшовши до міста, сповістив первосвященикам про все, що сталося.
Зібравшись зі старшими і відбувши нараду, вирішили дати достатньо срібняків воїнам і сказали: «Говоріть, що Його учні, прийшовши вночі, викрали Його, коли ми спали. А як почує це правитель, ми переконаємо його і звільнимо вас від неприємностей».
Тож вони, взявши срібняки, зробили так, як їх навчили. І це слово розійшлося між юдеями — аж до сьогоднішнього дня

Слово Господнє.

Того часу жінки з поспіхом відійшли від гробниці — зі страхом та великою радістю; побігли, щоби сповістити Його учнів.
Аж ось Ісус зустрів їх, кажучи: «Радійте!»
Вони ж підійшли, обняли Його ноги й поклонилися Йому.
Тоді каже їм Ісус: «Не бійтеся, ідіть, сповістіть Моїм братам, щоб ішли до Галілеї, — там Мене побачать».
Коли вони йшли, дехто з вартових, прийшовши до міста, сповістив первосвященикам про все, що сталося.
Зібравшись зі старшими і відбувши нараду, вирішили дати достатньо срібняків воїнам і сказали: «Говоріть, що Його учні, прийшовши вночі, викрали Його, коли ми спали. А як почує це правитель, ми переконаємо його і звільнимо вас від неприємностей».
Тож вони, взявши срібняки, зробили так, як їх навчили. І це слово розійшлося між юдеями — аж до сьогоднішнього дня

• Багато різних людей дізнаються про воскресіння Ісуса. Жінки, які були серед Його учнів. Вартові, що стерегли гробницю. Первосвященики. Мешканці Єрусалима. І сьогодні багато людей дізнаються про воскресіння Ісуса - і реагують по-різному. Хтось із трепетом і радістю, приймаючи Слово і відкриваючись на Святого Духа. Інші - з ворожістю, намагаючись змусити замовкнути тих, хто звіщає Євангеліє. Ми перебуваємо в подібній ситуації, але з однією суттєвою відмінністю: Ісуса фізично, в тілі, яке було вбите і воскресло із мертвих, вже немає серед нас.

• Чи важче через це вірити? Деякі стверджують, що вірили б більше, якби побачили Ісуса так, як бачили Його жінки та апостоли. Але ж за часів Його Воскресіння, навіть ті учні, яким він з'явився, не поспішали змінювати свої переконання. Тож річ не в тому, чи можемо ми бачити Ісуса фізично, чи ні. Важливо те, чи можемо ми досвідчити Його любов і силу. Можемо, бо Він Сам дає нам для цього засоби. Особиста молитва, адорація, євхаристія. Всі таїнства покликані дарувати нам благодать, якщо тільки відкриємо серце. І, нарешті, Біблія - живе слово, що проникає в саму глибину серця, куди не може зазирнути жодна людина, тільки Бог.

• Читай Біблію. Досвідчуй любові і сили. Змінюй переконання. Не зупиняйся на своєму шляху.

Ти мені стежку життя покажеш, повноту радощів, що в Тебе; блаженство по Твоїй правиці вічне.      

Нехай Господь дарує вам мир у понеділок Світлої седмиці. Ми перебуваємо в цій пасхальній радості, продовжуємо її на всю Октаву — тобто на вісім днів, щоб ще глибше наповнитися цією таємницею воскресіння, щоб слово, яке розповідає про це воскресіння і його наслідки, усе більше проникало в нас і просвітлювало наше життя.

У нашому польському контексті ми говоримо, що це другий день Великодніх свят, адже маємо вільний час саме для того, щоб зупинитися над словом, взяти участь у літургії, Євхаристії, а також — щоб відпочити чи зустрітися з близькими. Тому нехай це слово сьогодні допоможе нам ще глибше святкувати, ще повніше радіти цією подією воскресіння. І впродовж цієї Октави ми будемо мати два напрямки читань: Євангелія, що розповідають про зустрічі з воскреслим Христом, і Діяння апостолів, які показують, що відбувається з молодою Церквою, яка починає звіщати правду про воскресіння.

Отож, почнімо з Євангелії. Вона перша, хронологічно показує ті події, які пізніше ми зможемо побачити як наслідки вже в Діяннях апостолів. Сьогодні читаємо Євангелію від святого Матея. Вчора була розповідь святого Йоана, а сьогодні до нас звертається Матеї. І що цікаво, Матеї дає нам вибір. Він показує, як цю правду про воскресіння можна прийняти — і немає єдиного напрямку, де він каже: мусиш думати саме так, прийняти саме так і не інакше. Він показує два шляхи — і ми стоїмо перед вибором. Перший шлях — це жінки, які поспішають від гробу й зустрічають воскреслого Христа. Звісно, є радість, але також є й тривога, страх, бо ж зустріти воскреслого — це перший подібний досвід. Вони не знають, чи це привид, чи дух, а з іншого боку, навіть приймаючи правду про воскресіння, вони стоять перед Богом, перед Тим, хто переміг смерть, переміг те, що здавалося остаточним і непереможним. Звідси і страх, і велика радість. Потім, звісно, відбувається привітання, уклін, ця радість виражена в жестах, і слова Христа: «Не бійтеся».

Христос завжди говорить: «Не бійтеся». У нашому житті багато страхів і тривог. Насамперед Він хоче їх заспокоїти, наче промовляє: «Це Я». Жоден привид, жоден дух — це Я, Христос, якого ви знаєте. Трохи інший, бо воскреслий, у прославленому тілі, але все ще той самий, близький вам, важливий у вашому житті. А далі — послання: «Ідіть і сповістіть братам Моїм, хай вирушають до Галілеї — там вони Мене побачать». 

Це один напрямок. Жінки зустріли воскреслого, несуть цю правду до апостолів. Але є й інші «апостоли» — тобто ті вояки, які мали стерегти гріб і не встерегли. Коли жінки були ще в дорозі, дехто зі сторожі прийшов до міста й повідомив первосвящеників про все, що сталося. Вони зібралися зі старшими, щоб вирішити, що з цим робити. Цікаво, що солдати не йдуть спершу до своїх командирів, не повертаються до гарнізону з рапортом, а прямують до первосвящеників. І ті, порадившись, кажуть воякам ось що: «Розповідайте, що Його учні прийшли вночі й викрали тіло, поки ви спали. А якщо це дійде до вух намісника — ми з ним поговоримо і врятуємо вас від неприємностей». Адже якби з'ясувалося, що вони заснули під час варти, це могло б мати для них дуже серйозні наслідки.

Це солдати, які не виконали наказу. Отже, їм надають свого роду порятунок, допомогу в цій незручній ситуації. Вони діють зі страху, щоби про це не дізналися вищі. Але є ще одне «підкріплення» — у вигляді грошей. І виявляється, цих грошей чимало. Тож вони взяли гроші й зробили так, як їм наказали. Усюди розповідали, що учні Ісуса викрали Його тіло з гробу. Святий Матей підсумовує: «І ця чутка поширилася серед юдеїв і триває аж до сьогодні». Отже, маємо два варіанти, два шляхи прийняття цієї Євангелії. Одне — це свідчення жінок: «Ми зустріли Воскреслого», і передання цієї правди апостолам. А інше — вигадана версія: апостоли прийшли вночі, коли вартові спали, викрали тіло й вигадали історію про воскресіння, на якій збудували Церкву. І ми сьогодні стоїмо перед цим вибором. Це Євангелія.

Але коли ми дивимося на Євангелію, ми бачимо, що відбувається з тими, хто приймає воскреслого Христа. Як ця правда про воскресіння змінює людину. І це також можна назвати подальшими доказами воскресіння Христа. З одного боку — це порожній гріб, відвалений камінь. Ми маємо хустки, особливим чином складені чи залишені, що є свідченням воскресіння, адже самого моменту воскресіння ніхто не бачив. Є також зустрічі з Воскреслим, але вони трапляються не всім. Їх отримують вибрані. А далі — маємо наслідки воскресіння. І вони дуже важливі. Найбільшим із них є переміна святого Петра. Ми добре знаємо його з Євангелій: яким він був, як поводився, як реагував. А тепер ми бачимо його — Петра, який постає з піднесеним голосом і промовляє. Це важливо. Це вже інший, новий, «пасхальний» Петро, як ми б сказали. Не той заляканий, не той боязкий і непевний, а новий Петро, який гучно виступає перед тисячами юдеїв, промовляючи до них непросту проповідь.

Тут також варто згадати, яким Петро був раніше, коли був ще учнем Христа. Його поведінка часто наповнена страхами, ваганнями. Такий він — Петро. Трохи запальний, імпульсивний, але під поверхнею — багато тривог і страхів. Уже в першій зустрічі з Христом, при чудовому улові риби, Петро падає на коліна й каже: «Господи, вийди від мене, бо я — грішна людина». Він наляканий, побачивши чудо, злякався. Він знає своє життя, свої гріхи — і боїться. Каже: «Відійди, Господи, я — не гідний». У ньому — страх через власну гріховність, слабкість, непевність. Потім момент, коли він іде по воді — спершу захоплення, радість: він іде по воді, як Христос. Але глянув униз, побачив глибину — і налякався. Почав тонути. Навіть на горі Преображення, коли вони бачать Христа у Його славі, бачать Його божество — і там страх. Його слова про «три намети» для Ісуса, Мойсея й Іллі — трохи дивні, але як пояснює євангеліст, вони так злякалися, що Петро не знав, що каже. У страху, в замішанні — ми говоримо щось недоречне. Далі маємо знаменитий момент, коли Петро застерігає Ісуса, почувши передбачення Його страждань і смерті. Він, здається, турбується про Ісуса, але в глибині — боїться і за себе: якщо з Учителем таке станеться — що буде з учнями? А найсильніший доказ страху Петра — його зречення. Найбільше приниження в його житті — він тричі зрікається Христа на подвір’ї первосвященика.

Ми знаємо того Петра. Але сьогодні і в наступні дні бачимо його зовсім інакшим. Той самий Петро каже: «Брати, дозвольте мені відкрито сказати вам: патріарх Давид помер і був похований, і його гріб знаходиться у нас аж до цього дня». Цікаво, що в час, коли Петро це говорив, ще не було точно відомо, де саме гріб Давида. Сьогодні ми знаємо: він розташований біля світлиці Тайної вечері в Єрусалимі. Там багато юдеїв приходять щодня на молитву. І Петро дає своє свідчення, кажучи: Давид був пророком і передбачив воскресіння. Він спирається на Псалом 16, який і ми молимося: «Я завжди бачив Господа перед собою, бо Він — праворуч мене, щоб я не похитнувся. Тому звеселилось моє серце, і зрадів мій язик, навіть тіло моє спочине з надією. Бо не залишиш душі моєї в аду…» Так говорить цар Давид у псалмі. Це його надія. Це його пророцтво, що Бог не залишить душу в аду.

А ми знаємо цю таємницю Великої Суботи — Христос сходить у ад, зійшов до пекла, щоб вивести звідти душі, зокрема й царя Давида. Петро говорить, опираючись на Слово. І це він робитиме ще не раз, показуючи, що все, що пророки провіщали — здійснилося в Ісусі Христі. І ми також маємо читати Слово, щоб у ньому побачити Христа. І побачити Христа Воскреслого, який проходить через наше життя.

Господь з вами. Нехай благословить вас Бог Всемогутній — Отець, і Син, і Святий Дух. Амінь.

І не знаю, чи замислювались ви колись над тим, що ця Пасха досить дивна, коли ми збираємося, бо починаємо Великий Піст, Попільну Середу, і потім ідемо сорок днів, готуючись до цієї урочистості Воскресіння Господнього, і коли після цих сорока днів доходимо до цього моменту, до пасхальної вігілії, яка є центром цієї урочистості, і слухаємо читання, і доходимо до Євангелія, то приходить слово, яке каже — Його тут немає. Його тут немає, Він воскрес. Здавалося б, що ці сорок днів ми провели для того, щоби Його зустріти під час цієї літургії, правда ж? А не для того, щоби почути, що Його тут немає. То навіщо ми йшли ці сорок днів? Щоб почути, що гріб порожній? Цікаво, правда? Ви коли-небудь про це думали чи ніколи?

Учора також ми чули Євангеліє протягом дня — Його тут немає, немає. Чому ви шукаєте живого між мертвими? Його тут немає. Сьогодні також. Бо ця урочистість Воскресіння Христового не є кінцем нашої подорожі, насправді це початок подорожі. Початок подорожі до того, щоб зустріти Христа. Як учора ми слухали це слово, яке допомагало нам зрозуміти: чому ви шукаєте живого між мертвими? Бо ми можемо звершувати обряди за принципом — так завжди було, так завжди робили. Які труднощі ми пережили, коли була пандемія — ми не могли збиратися, а найголовніше — не можна було святити страви. Як же то, як же то Великдень без освячених страв, правда? Христос допомагав нам протягом тих двох років. Не знаю, чи замислювались ви над тим, що Господь мав Свою руку, Господь тримає руку над історією.

Це не так, що історія вирвалася з Його рук, і раптом відбуваються різні речі, а Бог мусить тепер дивитись, як рятувати ситуацію. Ні. Христос використовує події, щоби нам допомогти, і тоді питав нас — наскільки ми Його шукаємо, а наскільки це — пошук живого серед мертвих, тобто звершення мертвих літургій, мертвих традицій, які самі по собі порожні, так само, як порожній гріб — Його тут немає, Він воскрес. Він є духом, що оживляє. І сьогодні ми чуємо, що жінки негайно Його зустрічають, бо вони повертаються від того порожнього гробу, йдуть повідомити учнів про цей порожній гріб, ідуть виконати це доручення, яке каже — скажіть моїм братам, скажіть моїм братам, нехай ідуть до Галілеї, там Мене побачать. До Галілеї — до повсякденності, там Мене побачать. Бо Христос прагне зустрітися з нами. Він не хоче, щоби ми переживали мертву, мертву літургію. Бо можна прийти сюди, на Євхаристію, і це може бути мертва літургія, якщо ми не зустрінемо Його. Бо зустріти Христа — означає отримати від Нього Його духа, Його природу.

Святий Йоан, який описує цю подію зустрічі, коли Христос приходить крізь замкнені двері до своїх учнів, які чули про те, що Він воскрес. Учні Йоан і Петро бігли до гробу. Петро побачив складене полотно і вийшов, дивуючись. Ми вчора це чули — дивувався, що це означає, не знав. Йоан увійшов, побачив ці полотна — і повірив. Бо він був при розп’ятті, він бачив, як тіло Христа загортали в полотна. Він упізнав ці полотна, які тепер були порожні. Але коли Христос приходить крізь замкнені двері — зустрічає їх, бо вони ще не зустріли Христа. Вони замкнені зі страху, зі страху перед світом, який їм здається ворожим, який, здається, загрожує їхньому життю.

Вони повинні захищатися, повинні будувати мури, повинні зачиняти двері. Вони не можуть дозволити собі вийти назовні і бути нараженими на смерть, на зневагу, на страждання. Христос приходить — і перше, що Він робить, коли з’являється — дихає Свого Духа. Тому сьогодні насправді є перший день 50 днів нашої подорожі до Зіслання Святого Духа.

Ці дві урочистості — Пасха і П’ятидесятниця — є одним святом. Без Зіслання Святого Духа Пасха — це пошук живого серед мертвих. Думаю, це відповідь для нас — чому, можливо, немає наших молодих, цього покоління, багатьох із наших близьких. Чому їх немає? Бо щоб іти звіщати воскресіння Христа — треба зустріти Христа.

Треба отримати Його Духа. Духа — тобто ту природу Христа, Який зупиняє зло на собі. Який не відповідає злом на зло. Який здатний увійти в смерть, приймаючи на себе погану поведінку іншого, нерозумні рішення начальниці, несправедливість з боку чоловіка, або дружини, або батьків, або дітей, або братів і сестер. Зупиняє все на собі. Чому? Бо має, має природу Сина Божого. Має в собі єдність, єдність з Отцем, Який дає Йому життя, дає життя в годину випробування, в годину страждань. Дає життя завжди, і це життя переливається, життя не закінчується. Він не боїться втратити життя, бо має життя в Собі. І ми потребуємо зустріти воскреслого. Без Христа все християнство не має сенсу, слухайте.

Якщо християнство — це лише певне знання, то його можна закрити в бібліотеці — і кінець. Якщо християнство — це лише традиція, то традиції змінюються, часи змінюються, приходять нові часи, нові традиції, щось нове. Якщо ми не маємо зустрічі з Христом, якщо ми не маємо Його Духа, Якого Він нам дає — Духа, Який живе, Який робить так, що в нас є життя, Духа, Який дає нам силу прощати — скільки разів? Сім разів? Ні, сімдесят сім разів.

«Господи, додай нам віри», — каже святий Петро, правда? Без Святого Духа ми не в змозі прощати. Може, лише до певного моменту, правда? Уявіть собі, наприклад, ситуацію з подружжя. Приходить чоловік додому, ти приготувала смачний обід, і хоча б очікуєш, що скаже, який смачний, так? Хоча б щось скаже. А він — нічого. І коли вдруге, втретє готуєш, і питаєш: «Смачно?» — «Мгм». І що ми робимо наступного разу? Не знаю, як ви. Я був кухарем, я знаю, що б зробив. Я приготував би таку страву, яку він точно не любить. Наприклад, має відразу до грибного супу, бо колись у ньому знайшов волосину і відтоді його не їсть. Я б подав йому грибний суп. Тоді б помітив, так? Каже: «Грибний?» — а ти: «О, а тепер помітив, а раніше — ні». Без Святого Духа настає момент, коли я вже не можу більше терпіти, бо «сідає на шию». А з Духом Святим ми дозволяємо іншому «сісти собі на голову».

Ми приймаємо несправедливість, яка нас стосується, рани, які приходять. Скільки разів ми ранимо одне одного свідомо, а скільки — несвідомо? Інший навіть не знає, що завдає болю. Не знає, не бачить. Без Святого Духа говорити про воскресіння — це те саме, що робили ті сторожі: брехня. Чому? Ось і відповідь, чому, можливо, немає молодого покоління. Тому що на наших устах — слова про порожню гробницю, а це брехня. Ми говоримо великі слова. Я кажу це вам і собі теж, бо кожного дня приходить нове випробування, новий досвід, у якому Господь допомагає мені.

Коли приходить якась несправедливість, я кажу: «Ні, ну це вже занадто. Скільки можна? Сьогодні — вже ні. Сьогодні — це вже занадто». І одразу бачу: я не маю Духа Христа. А без Духа Христа — як я можу дати собі раду? Тому вирушаймо в цю мандрівку 50 днів, по-справжньому забажаймо зустрічі з живим Господом. Бо мати Духа Христа — це насправді легший спосіб жити.

Це не додатковий тягар ярма — «маю бути добрим», «маю любити», «маю прощати», «маю, маю, маю». Мати Духа Христа — це означає: я можу це робити, можу, розумієш? Не тому, що я така сильна жінка, такий сильний чоловік, такий рішучий, принциповий. А принциповість закінчується на певних випробуваннях.

Я сподіваюся, що у нас є цей досвід, коли наша добра воля вистачає тільки до дверей церкви, може — до столу, за яким ми сьогодні сядемо. Сьогодні другий день — зазвичай ми кажемо, що це день візитів, зустрічей у родині, і ми зустрінемо тих, кого любимо… інакше, так? І тоді побачимо: маємо ми Духа Христа? Воскрес Він — чи не воскрес? Зустрів я Воскреслого? Чи мої вуста говорять неправду? Бо ми можемо, знаєте, як ті сторожі, які взяли гроші за брехню — ми також, говорячи про воскресіння, можемо обміняти цю правду про воскресіння Христа за гроші. Але не лише за гроші — за «святий спокій». Я знаю, я вірю, що Святий Дух вам це пояснює — ми це продаємо.

Якщо ми не маємо Духа Христа — це брехня. Тому вирушаймо в ці 50 днів. Юдеї мають такий звичай — щодня рахують час до П’ятидесятниці, до Шавуот. Вони це називають Шавуот — П’ятдесятниця.

Зіслання Святого Духа. Сьогодні — перший день рахування Омеру. У перший день приносять первоплоди — це день воскресіння Христа, коли Він приніс ці первоплоди. А тепер ми кожного дня покликані приносити первоплоди нашої буденності, нашого життя — аж до того моменту, коли зустрінемо Духа Христа, Який буде в нашому серці і дасть нам цю форму життя — життя Сина Божого. На цю мандрівку, яку ми розпочинаємо до П’ятидесятниці, щоби зустріти Христа, і щоби життя, яке Він для нас має, могло увійти в наше нутро. Щоб ми не брехали своїми вустами, не говорили лише про порожню гробницю, продаючи це за гроші, за спокій, зручне життя — але насправді проголошували своїм життям воскресіння, віддаючи себе, прощаючи. Нехай благословить нас наш Господь.

Господь з вами. І з духом твоїм. Нехай благословить вас Бог Всемогутній — Отець, і Син, і Дух Святий. Амінь. 

Ідіть у мирі Христовім. Алілуя, алілуя.